Рішення

від 21.10.2024 по справі 921/110/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 жовтня 2024 року м. ТернопільСправа № 921/110/23(921/787/23)

Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.

за участі секретаря судового засідання Касюдик О.О.

розглянув справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІЕРРА"

до відповідача: ОСОБА_1

про стягнення заборгованості в сумі 200 000,00 грн

в межах справи №921/110/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ТІЕРРА", ідентифікаційний код 42486103

за участі представників сторін:

позивача: Демчан О.І. арбітражний керуючий;

відповідача: Лукашова О.Є., адвокат.

Суть справи:

До Господарського суду Тернопільської області на дійшла позовна заява ТОВ "ТІЕРРА" особі розпорядника майна (особи, на яку покладено виконання обов`язків керівника боржника) Демчана Олександра Івановича до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 200 000,00 грн за договором про надання поворотної фінансової допомоги.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 28.08.2024 справу прийнято до свого провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих у судовому засіданні повноважним представником, позивач посилається на невиконання його контрагентом умов Договору №12/2020 в частині повернення наданої йому фінансової допомоги в сумі 200 000,00 грн.

Представник відповідача проти позову заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву б/н (вх.№1027) від 05.02.2024. Так, зазначає, що учасниками договірних відносин було погоджено повернення фінансової допомоги як шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача, так і внесення грошових коштів в касу Товариства. Відтак, погашення спірного боргу відбулося шляхом внесення коштів в касу позивача, що засвідчується квитанціями до прибуткового касового ордера №4 від 04.10.2022, №7 від 06.10.2022, №10 від 14.12.2022 та №15 від 30.12.2022.

Справа розглядалась з технічною фіксацією (звукозапис) судового процесу відповідно до ст. 222 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, судом встановлено наступне.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 14.03.2023 відкрито провадження у справі №921/110/23 про банкрутство ТОВ "Тіерра", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Демчана О.І.

Постановою суду від 25.06.2024 ТОВ "Тіерра" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Демчана О.І. На даний час провадження у справі №921/110/23 перебуває на стадії ліквідаційної процедури.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність) в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на наведені вище правові норми, зазначений спір вирішується судом у межах справи про банкрутство №921/110/23.

В свою чергу, із наявних у справі матеріалів слідує, що між громадянином ОСОБА_1 (Позичальник) та ТОВ "Тіерра" (Позикодавець) 28.12.2020 було укладено договір №12/2020 про надання поворотної фінансової допомоги (далі - Договір), згідно із п. 1.1 якого Позикодавець надає Позичальнику поворотну фінансову допомогу, а Позичальник зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених цим Договором.

У розділі 2 укладеного правочину сторони погодили умови та строк надання поворотної фінансової допомоги. Так, поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України у розмірі 200 000,00 грн. Поворотна фінансова допомога надається Позичальнику без нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами. Поворотна фінансова допомога надається на строки обумовлені в п. 2.3 даного правочину.

Згідно із п.3.1 спірної угоди поворотна фінансова допомога підлягає достроковому поверненню за вимогою Позикодавця протягом 15 календарних днів, починаючи з дня вимоги.

Повернення грошових коштів проводиться шляхом внесення грошових коштів в касу Позикодавцю або шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Позикодавця (п. 3.2. Договору).

Відповідно до п.8.1 даного Договору, цей Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 27 грудня 2021 року включно, але в будь-якому випадку до остаточного виконання Сторонами своїх зобов`язань, що виникли по цьому Договору.

Позивач стверджує, що в ході здійснення процедури розпорядження майном ТОВ "Тіерра", арбітражним керуючим Демчаном О.І., що з виписки по рахунку Товариства № НОМЕР_1 в АТ КБ "Приватбанк" встановлено, що 28.12.2020 позивач в якості поповнення картки Приват, із призначеннями платежів" НОМЕР_2 ІПН НОМЕР_3 Надання поворотної фінансової допомоги згідно договору №12/20 від 28.12.2020, без ПДВ" перерахував грошові кошти громадянину ОСОБА_1 на загальну суму 200 000,00 грн наступними платежами: 28.12.2020 - 50 000,00 грн, 28.12.2020- 50 000,00 грн, 28.12.2020 - 50 000,00 грн, 28.12.2020 - 50 000,00 грн.

Разом з тим, позивач посилаючись на банківські виписки із власних рахунків, зазначає, що його контрагент від дати перерахування йому коштів по дату видачі таких виписок (травень 2023) отриману фінансову допомогу на банківські рахунки Товариства не повернув.

Неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань та невиконання ним вимоги №02-115/97 від 27.10.2023 про погашення боргу слугувало підставою для звернення Позикодавця з позовом до суду.

Оцінивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення, доводи та заперечення представників сторін, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Із даною правовою нормою кореспондуються і положення статті 174 ГК України, за якою господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

За приписами ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 ЦК України.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За правовою природою, укладений між сторонами договір, є договором позики.

В силу ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За визначенням, наданим у пункті 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України, поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Згідно з п. 6. ч. 1 ст. 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, є фінансовою послугою. Відповідно до ч. 1 ст.5 цього Закону фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями.

Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Із вищевикладеного випливає, що надавати кошти в позику, яка передбачає нарахування процентів за користування коштами мають право лише фінансові установи.

Однак у спірних правовідносинах, в пункті 2.2 Договору його контрагенти погодили, що допомога надається на безоплатній основі, тобто плата за користування грошовими коштами не стягується.

Інші положення Договору також не містять умов, які передбачають стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами.

Отже, у спірних відносинах має місце позика, яка не передбачає нарахування процентів за користування коштами чи іншої винагороди, а тому до кредитора не застосовується вимога щодо обов`язкової наявності у нього статусу фінансової установи.

З аналізу ч. 2 ст. 1046 ЦК України випливає, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Названа норма є імперативною, а тому сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передання грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей. Наведений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №924/1049/17.

Факт перерахування грошових коштів позивачем відповідачу у сумі 200 000,00 грн останнім не заперечується. Однак факт неповернення поворотної фінансової допомоги позивачу, відповідач спростовує долученими до матеріалів справи квитанціями до прибуткового касового ордеру №4 від 28.12.2022, №7 від 06.10.2022, №10 від 06.04.2022, №15 від 30.12.2022, кожна на 50 000,00 грн (далі по тексту -Квитанції), тобто разом 200 000,00 грн.

За даними, що наведені у зазначених первинних документах слідує, що Позичальник повністю повернув фінансову допомогу своєму контрагенту, шляхом внесення готівкових грошових коштів у касу ТОВ "Тіерра".

Заперечуючи дану обставину, позивач зазначає, що:

- ТОВ "Тіерра" не передані арбітражному керуючому печатки, штампи, бухгалтерської та іншої документації позивача;

- позивач сумнівається у правдивості долучених до матеріалів справи Квитанцій.

Поряд із цим, оспорюючи давність виконання підписів на зазначених квитанціях посадовими особами Товариства, та їхню справжність, позивачем не спростовується факт нанесення на Квитанціях відтиску печатки ТОВ "Тіерра".

В свою чергу, за змістом Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (в редакції, що затверджена постановою Правління НБУ від 29 грудня 2017 року № 148), касовий ордер - первинний документ (прибутковий або видатковий касовий ордер), що застосовується для оформлення надходжень (видачі) готівки з каси. При цьому у пункті 25 цього Положення обумовлено, що про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція, підписана головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником, підпис яких може бути засвідчений відбитком печатки цієї/цього установи/підприємства.

На квитанціях до прибуткових касових ордерів, які знаходяться в матеріалах справи, серед іншого, нанесені підписи як посадової особи позивача так печатка ТОВ "Тіерра".

При цьому, Верховний Суд у постанові від 23.07.2019 по справі №918/718/18 вказав, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

Дійшовши висновку про наявність на оскаржуваному договорі печатки товариства та враховуючи той факт, що позивач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати, що печатка товариства використовувалась проти волі позивача.

Доказів втрати підприємством позивача печатки та доказів наявності звернення до правоохоронних органів за фактом незаконного використання його печатки матеріали справи не містять. Також матеріали справи не містять жодного доказу, який би вказував на те, що громадянин ОСОБА_1 мав можливість використовувати печатку позивача та її фактично використав без відома Товариства.

Окремо, суд вважає за необхідне зазначити, що господарська операція щодо надання коштів Позичальнику, так і їх повернення (або неповернення) Позикодавцю мала б бути, в силу спеціальних правових норм, відображена у податковому та бухгалтерському обліку Товариства. При цьому сам по собі факт не передачі посадовими особами ТОВ "ТІЕРРА" документів арбітражному керуючому не може слугувати доказом того, що результати спірної господарської операції Товариством не відображалися у власному податковому та бухгалтерському обліку у 2020 та 2022 роках.

Аналогічно не передача арбітражному керуючому керівниками ТОВ "Тіерра" касової книги та відривної частини касових ордерів, свідчить лише про протиправні дії посадових осіб даного Товариства щодо не передачі, а не доводить відсутність таких документів взагалі. На переконання суду, сама лише не передача касової книги та оригіналів корінців касових ордерів сама по собі не може спростовувати договірних відносин між учасниками цього спору та проведення між ними господарських операцій на їх виконання.

З наведеного в сукупності судом критично оцінюються доводи позивача про те, що поворотну фінансову допомога Товариству відповідач не повернув.

Окрім наведеного, відмовляючи зокрема у клопотанні про призначення судової експертизи, судом враховано, що: клопотання позивача про призначення судової експертизи подано поза межами визначених ГПК України строків; у арбітражного керуючого відсутні оригінали документів ТОВ "Тіерра", що виготовлені у спірний період, печатки та штампи цього Товариства, тобто взірці, що необхідні для проведення судової експертизи: відсутність належного процесуального статусу у колишніх керівників позивача унеможливлює відібрання у них експериментальних взірців підписів, що є необхідним як за законом, так і на виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 20.06.2024 у справі № 921/110/23(921/787/23.

За змістом ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс ймовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Обставина, про яку стверджує сторона, підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18). Аналогічний стандарт доказування застосувала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Ураховуючи вищенаведене, дотримуючись зазначеного стандарту доказування, суд у задоволенні позовних вимог відмовляє повністю.

Інші долучені до матеріалів справи докази, доводи та заперечення учасників цього спору були ретельно досліджені судом, однак наведених вище висновків вони не спростовують. В свою чергу, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України". Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 20, 42, 46, 73, 74, 76, 79, 91, 123, 129, 183, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст складено 04.11.2024.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет за вебадресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Суддя О.В. Руденко