Рішення

від 31.10.2024 по справі 157/1310/24

КАМІНЬ-КАШИРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 157/1310/24

Провадження №2/157/436/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 рокумісто Камінь-Каширський

Камінь-Каширський районний суд Волинської області

в складі головуючого судді Гамули Б.С.,

з участю: секретаря судового засідання Плакоша Д.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат кредитора та трьох відсотків річних за користування коштами,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат кредитора в сумі 89 158 грн 62 к. та трьох відсотків річних за користування коштами в сумі 17 679 грн 56 к., а всього коштів у сумі 106 838 гривень 18 копійок.

Позов мотивовано тим, що рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 26 лютого 2015 року у справі №157/2/15-ц задоволено позовні вимоги та стягнуто з відповідача ОСОБА_2 у користь позивача ОСОБА_1 205 732 грн 71 к. заборгованості за договором позики від 13 січня 2012 року, з яких 194 388 грн 92 к. сума позики, 11 343 грн 79 к. три відсотки річних та 2057 грн 33 к. витрат по сплаті судового збору. Рішення суду набрало законної сили 25 березня 2015 року, а 20 липня 2015 року стягувачу видано виконавчий лист.

Позивач зазначив, що обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили незважаючи на те, чи погоджується учасник справи з висновками суду, викладеними в цьому рішенні, яке набрало законної сили.

Зобов`язання за вищевказаним рішенням суду відповідач виконав у примусовому порядку лише 17 червня 2024 року, заборгованість була погашена одним платежем, тому вважає, що в цьому випадку підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 265 ЦК України, а саме нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складової грошового зобов`язання, що є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Відповідно до розрахунків заборгованість відповідача перед позивачем за період з 07.08.2021 до 17.06.2024 складає 106 838 грн 18 к. з яких: 89 158 грн 62 к. інфляційні збільшення, 17 679 грн 56 к. три проценти річних.

Щодо застосування строків позовної давності зазначив, що порушення виконання боржником грошового зобов`язання у період з 25.03.2015 до 17.06.2024 було триваючим правопорушенням. Разом із тим, позивач пред`являє цей позов про стягнення заборгованості за несвоєчасне виконання боржником зобов`язання не за весь період прострочення, який складає 3 372 дні, а тільки в межах загального трьохрічного строку позовної давності, тобто за період з 07.08.2021 до 17.06.2024 (дата повного виконання зобов`язання відповідачем), тобто за 1046 днів. Таким чином, строк позовної давності щодо вимог про стягнення коштів за період з 07.08.2021 до 17.06.2024 не сплив.

Посилаючись на викладене, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошову суму в розмірі 106 838 грн 18 к., яка складається з 89 158 грн 62 к. інфляційних втрат кредитора та 17 679 грн 56 к. трьох процентів річних за користування коштами.

У відзиві на позов відповідач зазначив, що з позовними вимогами категорично не згоден, оскільки борг повністю погашений шляхом взяття позики на підприємстві, де він працює. Також просить зауважити, що задоволення позову позбавить його можливості здійснювати найнеобхідніші витрати на утримання двох неповнолітніх дітей, догляду за батьком, який є особою з інвалідністю першої групи. 26 лютого 2022 року він добровільно приєднався до лав Збройних Сил України на захист України у війні з росією. В цей період значно погіршилося його здоров`я, він переніс безліч процедур, дві операції, що призвело до втрати здоров`я та спричинило обмеження життєдіяльності. Внаслідок цього отримав направлення на МСЕК та довідку до акту огляду про встановлення інвалідності 3 групи. За рекомендаціями лікарів потрібно проходити постійні обстеження, лікування, відвідування процедур та санаторно-курортне лікування. Все це призводить до величезних затрат.

Також просить врахувати, що Законом України від 15 березня 2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 18, де визначено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, вказаним пунктом установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Наразі він не перебуває в офіційному шлюбі, але проживає у фактичних шлюбних відносинах з цивільною дружиною, вони ведуть спільне господарство і він є главою сім`ї та повинен забезпечувати і себе і цивільну дружину та їхнього неповнолітнього сина. Окрім того, для його непрацездатних батьків він є їх помічником та доглядає за батьком, який має поважний вік (83 роки) та є особою з інвалідністю першої групи, вони обидва на пенсії, які в силу віку та стану здоров`я витрачають основну її частину на ліки.

Його дохід це лише його заробітна плата, яку він не приховує і сплачує всі податки державі. На сьогоднішній день, враховуючи склад сім`ї, його дохід повністю витрачається на щоденні потреби, враховуючи комунальні платежі, оплату житла та допомогу батькам, купівлю найнеобхіднішого одягу, продуктів, медикаментів. Окрім того, наголошує, що борг повністю погашений.

Посилаючись на викладене, відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

До початку розгляду справи по суті позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, у якій просить стягнути з відповідача інфляційні втрати кредитора та три проценти річних за користування коштами також і за період з 25 березня 2015 року до 23 лютого 2022 року в сумі 262 093 грн 24 к., з яких 219 379 грн 75 к. інфляційні збільшення, 42 713 грн 49 к. три проценти річних. Заява про збільшення позовних вимог обґрунтована тим, що відповідно до положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року №540-ІХ було внесено зміни до законодавчих актів та зазначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки визначенні статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин припинив свою дію з 01 липня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651.

Крім того, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Тобто цими законами перебіг строку позовної давності припинився з дня набрання чинності першим із них Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року №540-ІХ, а саме 02 квітня 2020 року, та не відновлений до сьогодні. Тому строк нарахування інфляційних втрат кредитора та трьох процентів річних за користування коштами слід відраховувати з дня набрання рішенням суду законної сили, враховуючи й загальний трирічний строк позовної давності.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, просить їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві, просить відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов підставним і таким, що підлягає до задоволення частково.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Суд встановив, що 20 липня 2015 року Камінь-Каширський районний суд Волинської області видав виконавчий лист на примусове виконання рішення у справі №15/2/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, згідно з яким суд ухвали стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 205 732 грн 71 к. заборгованості за договором позики від 13 січня 2012 року, з яких 194 388 грн 92 к. сума позики, 11 343 грн 79 к. три відсотки річних, та 2057 грн 33 к. витрат по сплаті судового збору (а.с. 7). Вказане рішення суду набрало законної сили 24 березня 2015 року.

Як вбачається з інформації про виконавче провадження від 06 серпня 2024 року (а.с. 8-11) та постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №51008556 від 17 червня 2024 року (а.с. 12) виконавче провадження з виконання вищевказаного виконавчого листа закінчене 17 червня 2024 року у зв`язку з фактичним повним виконанням рішення суду.

У постанові від 10 квітня 2018 року у справі №914/1033/17 Верховний Суд дійшов висновку, що у разі, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку трьох процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 11.01.2005 у справі «Дубенко проти України» («Dubenko v. Ukraine») констатовано, що невиконання судового рішення на користь заявника понад три роки є втручанням у право заявника на мирне володіння своїм майном, яке закріплене у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Нарахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Законодавець визначає обов`язок боржника сплатити індекс інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, у зв`язку з чим таке зобов`язання є триваючим (Постанова Верховного суду України від 26.04.2017 справа № 3-1522 гс 16).

Подібних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла в постанові від 08.11.2019 №127/15672/16-ц, де зазначено, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно п. 18 Перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Згідно зі ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Суд бере до уваги, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, в Україні у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України був введений воєнний стан із 05:30 год 24.02.2022 строком, який діє по теперішній час. Отже, за змістом п. 18 Перехідних положень Цивільного кодексу України позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, у період дії в Україні воєнного стану, а оскільки воєнний стан був введений 24.02.2022, то відповідно до ст. 5 ЦК України саме з 24.02.2022 не підлягають застосуванню норми ст. 625 ЦК України по стягненню інфляційних втрат та трьох відсотків річних за порушення грошового зобов`язання за кредитним договором.

У зв`язку з викладеним, підлягають стягненню 3% річних за період з 07.08.2021 по 23.02.2022 в загальній сумі 3398 грн 82 к.: за період з 07.08.2021 по 31.12.2021 2485 грн 70 к. (205732,71*3/100*147(кількість днів)/365); за період з 01.01.2022 по 23.02.2022 913 грн 12 к. (205732,71*3/100*54(кількість днів)/365).

Інфляційні втрати підлягають стягненню за період 07.08.2021 по 23.02.2022 в сумі 13077 грн 32 к.

Таким чином, з відповідача в користь позивача підлягає стягненню 16476 гривень 14 копійок.

Суд відхиляє доводи позивача, наведені в заяві про збільшення позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних за порушення грошового зобов`язання за період з 25 березня 2015 року по 07 серпня 2021 року, оскільки він помилково утотожнює поняття загального строку позовної давності, протягом якого позивач має право звернутися до суду з позовом про захист свого порушеного права й перебіг якого на цей час зупинено, з трирічним строком позовної давності, що береться до уваги при визначенні розміру цивільно-правової відповідальності, в цьому випадку відповідальності на несвоєчасне виконання грошового зобов`язання. Утотожнення цих двох понять суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 08.11.2019 №127/15672/16-ц, та покладе на відповідача надмірний тягар майнової відповідальності.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено в 2024 році прожитковий мінімум на одну особу для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема працездатних осіб, становить 3028 гривень.

З позовної заяви вбачається, що ціна позову складає 262 093 грн 24 к., 1 відсоток від якої буде становити 2620 гривень 93 копійки, які необхідно сплатити за подання цієї позовної заяви.

Як вбачається з посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 23 листопада 2021 року Національною поліцією України (а.с. 6), позивач є учасником бойових дій.

Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в ухвалі від 03.07.2024 у справі № 567/79/23 сформував таку правову позицію.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду (частина четверта статті 403 ЦПК України).

Верховний Суд вважає за необхідне відступити від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19, залишеного без відступу від нього її постановою від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17, у інших постановах Верховного Суду (наприклад, від 21 березня 2018 року у справі № 490/8128/17, від 04 травня 2020 року у справі № 314/3549/17, від 20 травня 2020 року у справі № 727/9199/16-ц, від 24 листопада 2021року у справі № 761/1004/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 521/17186/20, від 04 травня 2022 року у справі № 373/86/21 тощо), який обмежує застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» виключно статтями 12 та 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Застосування пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» має відбуватися при зверненні осіб, які у ньому зазначені, до суду у зв`язку з порушенням будь-яких їх прав, не тільки тих, які безпосередньо пов`язані із відповідним їх статусом (учасник бойових дій, постраждалий учасник Революції Гідності, Герой України), незалежно від характеру, предмета та підстав їх позовів. При цьому у контексті правового висновку щодо звільнення споживачів від сплати судового збору, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц, відповідне звільнення від сплати судового збору має відбуватись на всіх стадіях судового процесу.

Враховуючи вищевикладене, позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», у зв`язку з чим судовий збір за подання цієї позовної заяви не справлявся.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

З огляду на викладене, у відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України суд, задовольняючи позов частково, покладає судові витрати, які складаються із судового збору, на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено на 6,29% (16476 грн 14 к. х 100% : 262 093 грн 24 к.), з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в розмірі 164 грн 86 к. (2620 грн 93 к. х 6,29% : 100%).

Керуючись статтями 12, 81, 89, 141, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, статтями 5, 526, 625, 1050 Цивільного кодексу України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в сумі 13 077 (тринадцять тисяч сімдесят сім) гривень 32 копійки та три проценти річних у сумі 3398 (три тисячі триста дев`яносто вісім) гривень 82 копійки, а всього 16 476 (шістнадцять тисяч чотириста сімдесят шість) гривень 14 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 164 (сто шістдесят чотири) гривні 86 копійок судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування, ім`я, місцезнаходження, місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін: позивач ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ; відповідач ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повне рішення суду складено 01 листопада 2024 року.

Головуючий: Б.С. Гамула