Постанова

від 29.10.2024 по справі 449/55/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 449/55/18 Головуючий у 1 інстанції: Борняк Р.О.

Провадження № 22-ц/811/275/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів:Бойко С.М.,Копняк С.М.,

секретаря Матяш С.І.

з участю позивачки ОСОБА_1 , представників позивачки ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Львові цивільнусправу заапеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 06 листопада 2020 року в складі судді Борняка Р.О. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , з участю третьої особи Бібрської міської ради, про усунення перешкод в користуванні проїздом та приведення його в первинний стан, -

встановив:

У січні 2018 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , з участю третьої особи Бібрської міської ради, про усунення перешкод в користуванні проїздом та приведення його в первинний стан.

Вимоги обґрунтовувала тим, що є власником земельної ділянки площею 0,0734 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в АДРЕСА_1 .

Рішенням сесії Бібрської міської ради № 281 від 08.07.2016 ОСОБА_5 .3. ОСОБА_6 та ОСОБА_7 надано дозвіл на влаштування проїзду між присадибними ділянками на АДРЕСА_2 до земельних ділянок, які використовуються для ведення особистого селянського господарства, за рахунок вільних земель сільськогосподарського призначення. Такий проїзд був облаштований за її кошти та кошти ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , однак відповідач у 2017 році засипав проїзд землею разом із шматками трави, каміння, гілок, облаштувавши на ньому земляний насип, відповідно вона немає можливості користуватися даним проїздом.

Іншого доїзду до її земельної ділянки немає, відповідно вона немає можливості користуватися своєї земельною ділянкою, оскільки немає до неї доступу. На її неодноразові вимоги звільнити проїзд між земельними ділянками, відповідач не реагує.

У жовтні 2017 року вона звернулася із заявою до Бібрської міської ради з приводу самовільного захоплення ОСОБА_4 проїзду між земельними ділянками на АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 , про що було складено відповідний акт обстеження земельної ділянки, яким зафіксовано факт захоплення проїзду ОСОБА_4 .

Просила суд зобов`язати відповідача ОСОБА_4 не чинити їй перешкоди в користуванні проїздом, облаштованим між земельними ділянками по АДРЕСА_2 , шляхом забрання земельного насипу та приведення зазначеного проїзду у первинний стан.

Оскаржуваним рішенням Перемишлянського районного суду Львівської області від 06 листопада 2020 року позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_1 перешкоди в користуванні проїздом облаштованим між земельними ділянками по АДРЕСА_2 , шляхом забрання земельного насипу, огорожі, насаджень та приведення зазначеного проїзду у первинний стан.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 704.80 грн.

Рішення суду оскаржив відповідач ОСОБА_4 , вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення з підстав неповного з`ясування обставин.

В апеляційній скарзі зазначає, що позивачка не довела наявність спірного проїзду в принципі, вчинення ним перешкод у користуванні таким та будь яких критеріїв, до якого первинного стану необхідно привести.

Вважає, що суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позвачка не заявляла вимог про забрання огорожі та насаджень.

Також, позивачка не довела суду, яка довжина, ширина та площа проїзду, при цьому суд першої інстанції без проведення експертизи дійшов висновку про захоплення проїзду.

Покликаючись на рішення Бібрської міської ради від 08.07.2016 № 281 зазначає, що до 08.07.2016 жодного проїзду не було.

Натомість вважає, що дане рішення прийняте без врахування вимог законодавства з питань містобудування, без дотримання відповідних обов`язкових процедур (громадського обговорення, екпспертизи).

Крім цього, цим же рішенням витрати по облаштуванню проїзду покладено та позивачку та інших заінтересованих осіб, натомість оскаржуваним рішенням суду такий обов`язок перекладений на відповідача, вважає, що рішення неможливо виконати, оскільки таке має взаємо виключні вимоги.

Покликається на те, що юридична процедура створення проїзду не завершена, крім цього відповідна ділянка у майбутньому не може бути проїздом, оскільки не відповідає вимогам ДБН.

Звертає увагу, що не був присутній при складанні Акту обстеження земельної ділянки від 22.11.2017, крім цього взявши до уваги Протокол № 6 про адміністартвине правопорушення від 12.04.2018, суд не дослідив чи була особа притягнути до відповідальності, оскільки сам протокол самостійного юридичного значення не має.

В свою чергу, згідно плану земельної ділянки за 1976 рік між землями позивачки та відповідача жодних проїздів не було.

Просить скасувати рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 06.11.2020 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Задовольняючи позовні вимоги районний суд виходив з того, що позивачка на законних підставах, відповідно до Рішення сесії Бібрської міської ради №281 від 08.07.2016, користувалася проїздом до своєї земельної ділянки.

Так, між земельними ділянками відповідача ОСОБА_4 та позивачки ОСОБА_8 знаходиться земельна ділянка орієнтовною площею 0,0087 га, яка є комунальною власністю міста та згідно рішення Бібрської міської ради запропонована під влаштування проїзду.

Відповідач ОСОБА_4 самовільно захопив земельну ділянку орієнтовною площею, 0,01 га (яка була надана для влаштування проїзду) в результаті чого земельні ділянки ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 залишилися без під`їзної дороги, крім цього поряд з даними земельними ділянками знаходиться вуличний трансформатор, доїзд до якого також відсутній.

Зазначений факт підтверджується фотографіями, Протоколом № 6 про адміністративне правопорушення від 12 квітня 2018 року, показами свідка та Актом обстеження земельної ділянки, відтак суд дійшов висновку, що саме відповідачем по справі чиняться перешкоди у користуванні проїздом між земельними ділянками по АДРЕСА_2 , тому задовольнив позовні вимоги.

Враховуючи наявні матеріали справи, дослідженні судом докази судова колегія погоджується з такими висновками районного суду враховуючи таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силуст. 12 ЦПК Українизобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно із Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 750350, ОСОБА_9 є власницею земельної ділянки площею 0,0734 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Згідно свідоцтва про шлюб, 06 травня 2014 року ОСОБА_9 зареєструвала шлюб з ОСОБА_10 , після чого змінила прізвище на « ОСОБА_11 ».

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стверджено, що ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка в АДРЕСА_4 , з цільовим призначенням для індивідуального садівництва.

Відповідач ОСОБА_4 є власником двох земельних ділянок по АДРЕСА_3 , а саме площею 0.1000 га. цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд та площею 0,03405 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства.

Рішенням Бібрської міської ради № 281 від 08.07.2016 ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 надано дозвіл на влаштування проїзду між присадибними ділянками на АДРЕСА_2 до земельних ділянок, які використовуються для ведення особистого селянського господарства, за рахунок вільних земель сільськогосподарського призначення, зобов`язавши їх за власні кошти та сили провести облаштування проїзду.

Колегія суддів погоджується із критичною оцінкою місцевим судом доводів відповідача з приводу незаконності, на його думку, рішення Бібрської міської ради № 281 від 08.07.2016, оскільки таке ним оскаржувалося в судовому порядку, однак позов залишений без розгляду, відтак рішення міської ради залишається чинним.

Звертаючись із позовними вимогами позивачка ОСОБА_1 зазначала про те, що з врахуванням рішення сесії Бібрської міської ради № 281 від 08.07.2016, разом із ОСОБА_6 та ОСОБА_7 облаштували проїзд між присадибними ділянками на АДРЕСА_2 до земельних ділянок, які використовуються для ведення особистого селянського господарства, за рахунок вільних земель сільськогосподарського призначення, однак такий проїзд у 2017 році відповідач засипав землею разом із шматками трави, каміння, гілок, облаштувавши на ньому земляний насип, відповідно вона немає можливості користуватися таким. Іншого доїзду до її земельної ділянки немає. На її неодноразові вимоги звільнити проїзд між земельними ділянками, відповідач не реагує. Зазначені обставини, а саме захоплення проїзду відповідачем ОСОБА_4 підтверджуються Актом обстеження земельної ділянки.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 41 Конституції України визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Разом із тим відповідно до положень статті 13ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права іншихосіб,завдатишкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти,заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Згідно із ст.79ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Частиною 1 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість фактично мати (утримувати) в себе певне майно.

Правовомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

За статтею 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

До найпоширеніших способів захисту права власності належать віндикаційний і негаторний позови, які між собою є взаємовиключними, тобто не можуть бути заявлені одночасно.

Так, негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює в користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Такий спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов`язаних із позбавленням його володіння майном.

В свою чергу, у постанові від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення(пункт 52).

Інші (протилежні) висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування позовної давності до негаторних позовів відсутні, тому сформована єдина позиція з цього питання.

Відповідно до ч. 2ст. 90 ЗК Українипорушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Позивачка ОСОБА_1 , яка є власником земельної ділянки площею 0,0734 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , звернулася із заявою до Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області, просила створити комісію і виїхати на місце для огляду, оскільки ОСОБА_4 зруйнував проїзд до її земельної ділянки, у зв`язку із чим вона не може користуватися належною їй земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: організація землеустрою; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення земельних спорів та вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ст. 189 ЗК України та ст. 20 Закону України «Про охорону земель» самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Так, з Протоколу № 6 про адміністративне правопорушення від 12 квітня 2018 року слідує, що комісією Бібрської міської ради розглянуто скаргу ОСОБА_1 і зафіксовано факт загородження загального проїзду, у зв`язку з чим унеможливлюється заїзд до земельних ділянок найближчих сусідів. Протокол складено відносно ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 62-63).

Покликання апелянта на те, що протокол не є актом, на підставі якого особа притягується до адімінстартивної відповідальності, обставин, викладених у протоколі, не спростовує, відтак доводи апеляційної скарги на спростування відповідного доказу, в контексті неможливості підтвердження таким обставин щодо порушення прав позивачки, колегія суддів до уваги не приймає.

Крім цього, з Акту обстеження земельної ділянки від 22 листопада 2017 року та план-схеми земельної ділянки вбачається, що комісією з питань регулювання земельних відносин та охорони довкілля Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області, встановлено, що ОСОБА_4 дійсно самовільно захоплено земельну ділянку орієнтовною площею, 0,01 га (яка була надана для влаштування проїзду), в результаті чого земельні ділянки ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 залишилися без під`їзної дороги, також поряд з даними земельними ділянками знаходиться вуличний трансформатор, доїзд до якого також відсутній (т. 1 а.с. 8-9).

Додані до матеріалів справи фотографії підтверджують факт засипання проїзду між земельними ділянками по АДРЕСА_2 .

Більше того, з Акту встановлення та узгодження меж земельної ділянки позивачки, який був складений задовго до даного спору та рішення Бібрської міської ради № 281 від 08.07.2016 слідує, що між літ. Г-А є землі загального користування (т. 1 а.с. 13).

Натомість, згідно із Актом встановлення та узгодження меж земельної ділянки відповідача, земельна ділянка останнього по літ. В-Г межує із землекористуванням Я. Бачинської (т. 1 а.с. 14).

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ухвалою Львівського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року призначено по справі судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз.

На вирішення експертизи поставлено питання: чи відповідають конфігурація та площа земельних ділянок за адресою АДРЕСА_3 , відповідно до державних актів ЯД № 453643 і ЯД № 453644, кадастрові номера 4623103:01:001:0019 та 462310300:01:001:0020, фактичному користуванню та загорожі їх відповідачем ОСОБА_4 .? чи існує фактично між земельними ділянками ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_3 та земельною ділянкою ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 проїзд, якщо існує його розмір та конфігурація? чи накладається існуючий проїзд (орієнтовною площею 0.01 га), розташований між земельними ділянками в АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_3 на земельну ділянку ОСОБА_4 , яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , державний акт серія ЯД № 453644? чи включено існуючий проїзд, земля загального користування (орієнтовною площею 0.01 га), розташований між земельними ділянками в АДРЕСА_1 та по АДРЕСА_3 згідно технічної документації до державних актів на право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_4 , які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 ? чи відповідає конфігурація та площа земельних ділянок за адресою АДРЕСА_3 , які належать ОСОБА_4 , кадастрові номера 4623103:01:001:0019 і 462310300:01:001:0020 та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , кадастровий номер 4623310300:01:001:0105, їх відображенням у Публічній кадастровій карті України?

18.07.2024 на адресу Львівського апеляційного суду повернуто цивільну справу №449/55/18 без виконання ухвали апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року.

Відповідно до ч. 1ст.81ЦПКУкраїни кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Згідно із ст.76ЦПКУкраїни доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Апеляційним судом вживалися заходи для отримання висновку судової експертизи для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, однак такий висновок суд не отримав.

Водночас суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватися лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом.

З картографічних матеріалів Перемишлянського РВВ ЦДЗК, встановлено, що ОСОБА_4 є власником двох земельних ділянок, а саме площею 0.1000 га. цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд та площею 0,03405 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства. ОСОБА_8 є власником земельної ділянки площею 0.0734 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Між даними ділянками знаходиться земельна ділянка орієнтовною площею 0,0087 га, яка є комунальною власністю міста і яка згідно рішення Бібрської міської ради запропонована під влаштування проїзду (т. 1 а.с. 92-93).

Зазначені обставини підтверджуються і з дослідженої копії Генерального плану м. Бібрка 1992 року, який наданий третьою особою Бібрською міською радою під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції (т. 1 а.с. 191-195).

Враховуючи наведнівище нормизакону та встановлені судом обставини, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що відповідач по справі чинить перешкоди у користуванні проїздом між земельними ділянками по АДРЕСА_2 , що підтверджується дослідженими судом доказами, об`єктивність встановлених фактів якими, відповідачем не спростована, відтак позовні вимоги знайшли своє підтвердження, як такі що є підставними.

Щодо доводів апелянта про вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог, колегія суддів звертає увагу на таке.

Статтею 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, у спосіб, визначений законом. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної у позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (частина 2 статті 16 Кодексу).

При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (частина 3 статті 16 Кодексу).

Отже, під способами захисту прав слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Надаючи оцінку обраному позивачем способу захисту порушеного права у виді зобов`язання до вчинення дій, а також висновку з цього приводу суду першої інстанції,колегія суддів звертає увагу, що з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод судам належить зважати на ефективність обраного способу захисту.

У п.145рішення від15листопада 1996року усправі «Чахалпроти Об`єднаногоКоролівства» (Chahalv. theUnitedKingdom,(22414/93)[1996]ECHR54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

На переконання колегії суддів обраний позивачем та застосований місцевим судом спосіб захисту в частині зобов`язання відповідача ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_1 перешкоди вкористуванні проїздом,облаштованим міжземельними ділянкамипо АДРЕСА_2 ,шляхом забранняземельного насипу,огорожі,насаджень таприведення зазначеногопроїзду упервинний стан,є ефективним та забезпечує поновлення порушеного права.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Зобов`язання відповідача лише усунути перешкоди у користуванні проїздом, забрання насипу, огорожі та насаджень, не є ефективним способом захисту прав позивачки, оскільки сам по собі не призводить до безперешкодного користування нею таким та не виключає подальше звернення позивача до суду за захистом порушених прав.

Ефективним способом захисту прав позивача за встановлених судом обставин є зобов`язання вчинити відповідні дії для усунення порушень відповідного права.

Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не є та висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 258, ст.ст. 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1ст. 374, ст. ст. 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 06 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 30 жовтня 2024 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк