Рішення

від 06.11.2020 по справі 449/55/18

ПЕРЕМИШЛЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 449/55/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2020 р.

Перемишлянський районний суд Львівської області в складі:

головуючого: судді Борняк Р.О.,

секретаря: Баран П.Д.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Гайової Г.Б.,

відповідача: ОСОБА_2 ,

представника відповідача: адвоката Бень Б.З.,

представників Третьої особи: Данілін С.В., Алєксєєва Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Перемишляни цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Третьої особи: Бібрської міської ради про усунення перешкод в користуванні проїздом та приведення його в первинний стан,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про зобов`язання ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди в користуванні проїздом облаштованим між земельними ділянками по АДРЕСА_1 , шляхом забрання земельного насипу, огорожі, насаджень та приведення зазначеного проїзду у первинний стан. Свої позовні вимоги аргументує тим, що вона є власником земельної ділянки площею 0,0734 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в АДРЕСА_2 . Рішенням сесії Бібрської міської ради №281 від 08.07.2016 року ОСОБА_3 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було надано дозвіл на влаштування проїзду між присадибними ділянками по АДРЕСА_2 і по АДРЕСА_3 до земельних ділянок, які використовуються для ведення особистого селянського господарства, за рахунок вільних земель сільськогосподарського призначення. Такий проїзд був облаштований за її кошти та кошти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , однак відповідач у 2017 році засипав проїзд землею разом із шматками трави, каміння, гілок, облаштувавши на ньому земляний насип, відповідно вона немає можливості користуватися даним проїздом. Іншого доїзду до її земельної ділянки немає, відповідно вона немає можливості користуватися своєї земельною ділянкою, оскільки немає до неї доступу. На її неодноразові вимоги звільнити проїзд між земельними ділянками, відповідач не реагує. В жовтні 2017 року вона звернулася із заявою до Бібрської міської ради з приводу самовільного захоплення ОСОБА_2 проїзду між земельними ділянками по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , про що було складено відповідний акт обстеження земельної ділянки, яким зафіксовано, факт захоплення проїзду ОСОБА_2 .

Відповідач подав відзив на позовну заяву, згідно якого він не погоджується з позовною заявою, вважає її безпідставною, необгрунтованою та такою, шо не підлягає до задоволення. Посилається, що є власником двох земельних ділянок, а саме площею 0.1000 га. цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд та площею 0,03405 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства. Вказує, що згідно позовної заяви ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0.0734 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . НА підтвердження вищезазначеного позивач надає Державний акт серія ЯМ №750x59 разом із списком співвласників земельних користувачів від 25.09.2012 року. Кадастровий номер земельної ділянки №4323310300:01:001:0105 - цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. В подальшому позивач надає довідку з Державного реєстру речових прав па нерухоме майно від 09.02.2016 року відповідне до якої вбачається, що ОСОБА_3 належить па праві власності земельна ділянка площею 0,12 га, цільове призначення - для індивідуального садівництва. Відповідно до публічної кадастрової карти України вбачається, що земельна ділянка площею 0.12 га, кадастровий номер №4323310300:01:001:0105 перебуває у приватній власносіі з нільовим призначення для колективного садівництва, а не для індивідуального садівниіітва, як зазначає позивач. Рішенням сесії Бібрської міської ради №281 від 08.07.2016 року. ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було надано дозвіл на влаштування проїзду між присадибними ділянками по АДРЕСА_1 до земельних ділянок, які використовуються для ведення особистого селянського господарства, за рахунок вільних земель сільськогосподарського призначення. Вважає, що вищезазначене рішення Бібрської міської ради є неправомірним та незаконним, оскільки в даному рішенні не зазначено ні площу вільної земельної ділянки та як вбачається із самого рішення, для визначення вільних земель використано електронну кадастрову карту, а не публічну кадастрову карту та не генеральний план міста Бібрка, і визначено якимось чином що це вільні землі сільськогосподарського призначення (угіддя рілля). Крім того, як зазначено у самому Рішенні №281 розглядалася заява лише ОСОБА_3 , а надано дозвіл на влаштування проїзду між присадибними ділянками по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 громадянам Не погоджується з твердженням позивача, що він у 2017 році засипав проїзд та іншого проїзду до земельних ділянок ОСОБА_7 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - немає. Однак всі вищезаначені твердження є лише словами та припущеннями позивача, оскільки позивач не надав суду та не долучив до матеріалів справи підтвердження того, що Рішення сесії Бібрської міської ради №281 від 08.07.2016 року є виконаним, а саме не долучено підтвердження облаштування проїзду та витрачені на це кошти. Не встановлено, що саме він, засипав проїзд. Вважає, що інший проїзд до земельних ділянок ОСОБА_8 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - наявний, оскільки до того вони користувалися даним проїздом. До його будинку був і є облаштований заїзд зі сторони АДРЕСА_3 , однак, облаштувати такий заїзд за власні кошти - не маю ні бажання, ні можливості. Позивач вказує на те, що у жовтні 2017 року вона звернулася із заявою до Бібрської міської ради з приводу нібито самовільного захоплення проїзду ним між земельними ділянками по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , про що було складено відповідний акт обстеження земельної ділянки, яким зафіксовано, що нібито саме ним захоплено проїзд. Зазначає, що відповідно до плану його земельної ділянки від 23.09.1976 року, межі його земельної ділянки і межі земельної ділянки ОСОБА_1 напряму межують і жодного проїзду там нема. Вважає, що позивачем суду не подано жодного доказу на підтвердження самовільного захоплення земельної ділянки саме ним.

Позивачем по справі подано відповідь на відзив, згідно якого вважає відзив на позовну заяву безпідставним, а доводи наведені в ньому не відповідають дійсним обставинам справи. Як слідує з відзиву відповідач ставить під сумнів те, що земельна ділянка площею 0,12 га має цільове призначення для індивідуального садівництва і належить їй на праві приватної власності, що відповідає дійсності, оскільки ділянка була передана їй на підставі договору-дарування. У відзиві відповідачем надано оцінку рішенню Бібрської міської ради № 281 від 08.07.2016 року про надання дозволу для облаштуванню заїзду, як неправомірному та незаконному, незважаючи на те, що таке рішення не зачіпало його інтересів, не стосувалось його персонально і не було оскаржено у випадку його незаконності. Заява на облаштування заїзду подавалась від імені ОСОБА_9 , а на заяві стоять підписи усіх сусідів яких стосується проїзд. До позовної заяви долучено фотознімок на якому чітко зоображено насип землі на проїзді, який починається від господарства відповідача, оскільки останній розгорнув землю на своєму подвір`ї трактором, засипавши нею проїзд який перешкоджає доступу до моєї земельної ділянки та ділянок сусідів, яких в позовній заяві зазначено, як свідки. Окрім цього, є акт складений комісією Бібрської міської ради, в якому чітко зазначено, хто конкретно чинить перешкоди у користуванні їй проїздом, тобто це ОСОБА_2 . Абсурдним є твердження відповідача з приводу вимоги представлення розрахунку коштів якими вона, ОСОБА_10 , та ОСОБА_11 облаштовували проїзд, при цьому ж сам чинить перешкоди в користуванні ним, незважаючи на сусідів, а також на те, що такий не належить йому на праві приватної власності, а є землею загального користування. На спростування тверджень відповідача у акті обстеження земельної ділянки є дата його складання і така ж дублюється у супровідному листі до акту, акт складений вірно, підписаний усіма членами комісії, а сам відповідач в цей день був відсутній за місцем свого проживання, відтак не брав участь у складанні акту. Щодо заперечення факту існуючого проїзду між ділянками позивача та відповідача, сам відповідач посилається на план земельної ділянки за 1976 р. і відповідно до плану заперечує поняття існуючого проїзду, при цьому не врахувавши, що в 1976 році земля не могла належати у його приватній власності, бо такого поняття на той час не існувало, не додає жодного документу на підтвердження того, що мнимий проїзд належить йому на праві приватної власності, не враховує рішення Бібрської міської ради про облаштування такого проїзду. Судячи з тверджень відповідача він не рахується з органами місцевого самоврядування, ні з сусідами, на все, що його оточує має виключно свою думку. Відповідач не враховує того факту, що такий проїзд існує, але саме він чинить перешкоди в його користуванні, засипає його землею та ін. Такий факт стверджується нею та поясненнями інших сусідів, актом комісії Бібрської міської ради. Описова частина відзиву в основному складається з всіляких заперечень відповідача про те, що проїзд між земельними ділянками в АДРЕСА_1 існує, тобто таке невизнання існуючого лише підтверджує той факт, що ОСОБА_2 не хоче, щоб цей заїзд був дієвим, вважає, що це є частина його земельної ділянки, яка ж йому належить, а тому фактично визнає, що таки чинить перешкоди в користуванні вищезгаданим проїздом.

Представник позивача по справі у судовому засіданні позов підтримав, надавши пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві і відповіді на відзив, позов просив задоволити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив, надавши пояснення аналогічні викладеним у відповіді на позовну заяву, просив суд відмовити у позові.

Представники Третьої особи в судовому засіданні позов підтримали, вважають рішення сесії Бібрської міської ради №281 від 08.07.2016 року законним.

Свідок по справі ОСОБА_5 , пояснив, що він проживає по сусідству із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , рішенням сесії Бібрської міської ради №281 від 08.07.2016 року, йому, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було надано дозвіл на влаштування проїзду між присадибними ділянками по АДРЕСА_2 і по АДРЕСА_3 , за рахунок вільних земель сільськогосподарського призначення. ОСОБА_2 у 2017 році засипав проїзд землею камінням, гілками, облаштувавши на ньому земляний насип, у зв`язку з чим немає можливості користуватися даним проїздом.

Вислухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.

Статтею 13 ЦПК України визначено, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі Христов проти України суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010р.).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).

Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №750350, встановлено, що ОСОБА_12 є власницею земельної ділянки площею 0,0734 га, яка знаходиться в АДРЕСА_2 , призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Свідоцтвом про шлюб, встановлено, що ОСОБА_12 зареєструвала шлюб з ОСОБА_13 06 травня 2014 року, після чого змінила прізвище на ОСОБА_14 .

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стверджено, що ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянка в АДРЕСА_4 , з цільовим призначенням для індивідуального садівництва.

Рішенням сесії Бібрської міської ради №281 від 08.07.2016 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було надано дозвіл на влаштування проїзду між присадибними ділянками по АДРЕСА_1 до земельних ділянок, які використовуються для ведення особистого селянського господарства, за рахунок вільних земель сільськогосподарського призначення, зобов`язавши їх за власні кошти та сили провести облаштування проїзду.

Посилання відповідача, як заперечення на позовну заяву, на незаконність Рішення сесії Бібрської міської ради №281 від 08.07.2016 року, не знайшло свого підтвердження.

Згідно Постанови Восьмого Апеляційного Адміністративного суду від 25 лютого 2020 року - ухвалу Перемишлянського районного суду Львівської області про залишення без розгляду адміністративної справи за позовом ОСОБА_2 до Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області, Третіх осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про скасування рішення залишено без змін. Дана постанова набрала законної сили.

Виходячи з наведеного, встановлено, що ОСОБА_2 в судовому порядку оскаржував Рішення сесії Бібрської міської ради №281 від 08.07.2016 року, проте суд залишив позов без розгляду, відповідно Рішення Бібрської міської ради в силі.

Згідно ч.4 ст.82 ЦПК України - обставини, встановленні рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сіли не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно позивач на законних підставах, відповідно до Рішення сесії Бібрської міської ради №281 від 08.07.2016 року, користувалася проїздом до своєї земельної ділянки

Згідно з положеннями ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У відповідності до ч.1 ст.321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у його здійсненні.

В зв`язку з тим, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею 0,0734 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в АДРЕСА_2 , вона звернулася із заявою до Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області, у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 зруйнував проїзд до її земельної ділянки, в зв`язку із чим вона не може користуватися належною їй земельною ділянкою.

Відповідно до ст.12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: організація землеустрою; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення земельних спорів та вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно з вимогами п. а ч.4 ст.83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Статтею 90 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок мають право: самостійно господарювати на землі. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст.189 ЗК України та ст.20 Закону України Про охорону земель самоврядний контроль за використанням та охороною земель здійснюється сільськими, селищними, міськими, районними та обласними радами.

Згідно ст.10 Закону України Про благоустрій населених пунктів до повноважень виконавчих органів сільських рад належить зокрема, здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утримання територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів.

До об`єктів благоустрою населених пунктів згідно з п. г ч.1 ст.13 цього ж Закону належать території загального користування, вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки.

Відповідач вважає, що проїзд між земельними ділянками по АДРЕСА_1 відсутній і посилається на оригінал топографічного знімання 1:500 та витяг з Державних будівельних норм, згідно яких даний проїзд відсутній, проте дане твердження спростовується рядом доказів.

Згідно картографічних матеріалів Перемишлянського РВВ ЦДЗК, встановлено, що ОСОБА_2 є власником двох земельних ділянок, а саме площею 0.1000 га. цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд та площею 0,03405 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства. Тимечко 1.3. є власником земельної ділянки площею 0.0734 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Між даними ділянками знаходиться земельна ділянка орієнтовною площею 0,0087 га, яка являється комунальною власністю міста і яка згідно рішення Бібрської міської ради запропонована під влаштування проїзду.

Актом встановлення та узгодження меж, стверджено, що межа А-Г є землі загального користування (проїзд), попереджено представників суміжних землекористувань (серед яких був і ОСОБА_2 , що підтверджується його підписом на даному акті) та представника землекористувача про відповідальність за самовільну зміну меж та знищення межових знаків

Актом обстеження земельної ділянки від 22 листопада 2017 року та план-схемою земельної ділянки, комісією з питань регулювання земельних відносин та охорони довкілля Бібрської міської ради Перемишлянського району Львівської області, встановлено, що гр. ОСОБА_2 дійсно самовільно захоплено земельну ділянку орієнтовною площею, 0,01 га (яка була надана для влаштування проїзду) в результаті чого земельні ділянки ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 залишилися без під`їзної дороги, також поряд з даними земельними ділянками знаходиться вуличний трансформатор, доїзд до якого також відсутній.

Доданими до матеріалів цивільної справи фотографіями, підтверджено факт засипу проїзду між земельними ділянками по АДРЕСА_1 .

Протоколом №6 про адміністративне правопорушення від 12 квітня 2018 року, встановлено, що комісією Бібрської міської ради складено, даний протокол відносно ОСОБА_2 , оскільки комісією розглянуто скаргу ОСОБА_1 і зафіксовано загородження проїзду у зв`язку з чим унеможливлюється заїзд до земельних ділянок найближчих сусідів.

Враховуючи наведене, суд вбачає, що дійсно саме відповідачем по справі чиняться перешкоди у користуванні проїздом між земельними ділянками по АДРЕСА_1 , що підтверджується фотографіями, показами свідка по справі ОСОБА_5 , Актом обстеження земельної ділянки від 22 листопада 2017 року, протоколом №6 про адміністративне правопорушення і спростовує покази відповідача, про те, що недоведено, що саме він засипав проїзд.

Відповідно до п. г ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Відповідно дост. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16 квітня 2004 року №7роз`яснено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьоюстатті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).

Згідно ч.1 та ч.2ст.152 ЗК Українидержава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Щодо заперечення факту існуючого проїзду між ділянками позивача та відповідача, суд погоджується з твердженням позивача, що відповідач посилається на план земельної ділянки за 1976 р. і відповідно до плану заперечує поняття існуючого проїзду, при цьому не врахувавши, що в 1976 році земля не могла належати у його приватній власності, бо такого поняття на той час не існувало, не додає жодного документу на підтвердження того, що мнимий проїзд належить йому на праві приватної власності та не враховує рішення Бібрської міської ради про облаштування такого проїзду.

На підставі вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість, а також достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що у судовому засіданні доведено той факт що відповідачем створені перешкоди у користуванні позивачем проїздом, тому, суд приходить до переконання, що позов підставний та підлягає задоволенню.

На підставі ст. ст. 103,152 Житлового кодексу України, та керуючись ст.ст. 12, 81, 247, 258, 263- 265, 273 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити. Зобов`язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди в користуванні проїздом облаштованим між земельними ділянками по АДРЕСА_1 , шляхом забрання земельного насипу, огорожі, насаджень та приведення зазначеного проїзду у первинний стан.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 704.80 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Львівського Апеляційного суду через Перемишлянський районний суд Львівської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст судового рішення складений 13.11.2020 року.

Суддя Р. О. Борняк