Постанова

від 24.09.2024 по справі 372/2979/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2024 року місто Київ

справа № 372/2979/23

апеляційне провадження № 22-ц/824/11336/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Головачова Я.В.,

суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,

за участю секретаря судового засідання: Мазурок О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області у складі судді Сташків Т.Г. від 13 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и в :

У 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку.

Позов обґрунтовано тим, що 21 грудня 2006 року позивач придбав у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 житловий будинок з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим до нього перейшло також право власності на відповідну земельну ділянку, на якій розташоване придбане нерухоме майно.

З огляду на те, що право власності на спірну земельну ділянку наразі належить відповідачу згідно зі свідоцтвом на право на спадщину, позивач просив визнати за ним право власності на земельну ділянку кадастровий номер 3223186803:02:006:0066, площею 0.1380 га.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину земельної ділянки, кадастровий номер 3223186803:02:006:0066, яка розташована на території

Підгірцівської сільської ради Обухівського району, Київської області, загальною площею 0,0336 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд (присадибна ділянка), яка відповідно до схеми поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3223186803:02:006:0066 від 10 січня 2024 року, складеної сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_5 є земельною ділянкою під НОМЕР_1 . В іншій частині частини позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 261 грн 43 коп., а також витрати на професійну правову допомогу в сумі 6 007 грн 50 коп.

Ухвалюючи рішення, суд виходив із того, що у позивача при набутті права власності на жилий будинок з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , виникло також і право власності на відповідну земельну ділянку, на якій розташоване вказане нерухоме майно, та яка необхідна для його обслуговування. Урахувавши схему поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3223186803:02:006:0066 від 10 січня 2024 року, складену сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_5 , суд дійшов висновку, що такою земельною ділянкою є частина земельної ділянки № НОМЕР_1 , кадастровий номер 32223186803:02:006:0066 площею 0,0336 га.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи

У поданій апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне та невірне дослідження доказів, помилкову їх оцінку, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Скаржник зазначає, що при вирішенні справи, суд безпідставно не врахував висновок експерта № 275/04-2023 від 12 червня 2023 року, відповідно до якого на спірній земельній ділянці 86803:02:006:0066 площею 0,1380 га фактично знаходяться частина житлового будинку та господарська будівля (сарай), що належать ОСОБА_1 . У фактичних межах земельної ділянки, яка огороджена парканом знаходяться: житловий будинок з прибудовами, погріб з шийкою, сарай, огорожа та ворота, які зображені на малюнках № 7, № 8.

З урахуванням п. 6.1.41 ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій", статті 129 Земельного кодексу України, рішення органів місцевого самоврядування, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, які згідно з договором купівлі-продажу від 21 грудня 2006 року належать ОСОБА_1 , можливо встановити необхідну площею 0,1323 га (по фактичному паркану).

Водночас взявши до уваги схему поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3223186803:02:006:0066 від 10 січня 2024 року, складеної сертифікованим інженером-землевпорядником ОСОБА_5 , суд не звернув уваги на те, що поза межами земельної ділянки залишилось майно позивача, а саме - огорожа, яка придбана за договором купівлі-продажу у ОСОБА_3 , спадкодавця земельної ділянки відносно ОСОБА_2 .

Також зазначає, що вказаний доказ є неналежним та недопустимим, оскільки його було подано під час розгляду справи по суті, а не в підготовчому засіданні до схеми не долучено доказів того, що ОСОБА_5 , який виготовив дану схему є особою, яка має право на виготовлення таких документів.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, посилаючись на безпідставність доводів позивача. Зазначає, що фактично житловий будинок позивача розміщений на трьох земельних ділянках: на належній на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_1 , кадастровий номер 32223186803:02:006:0066; на належній на праві приватної власності позивачу ОСОБА_1 , кадастровий номер 32223186803:02:006:0059 і частина будинку позивача знаходиться на межі земельної ділянки з кадастровим номером 32223186803:02:006:0058, яка належить ОСОБА_7 .

Отже, позивач має право лише на частину, належної відповідачу на праві приватної власності земельної ділянки, і тільки на ту частину, на якій розміщений належний йому будинок та частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просив її задовольнити.

ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_6 в судовому засіданні заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вважали, що судом першої інстанції ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Рішенням Підгірцівської сільської ради "Про передачу земельних ділянок у приватну власність", протокол № 2 від 27лютого 1997 року, затверджено матеріали інвентаризації присадибної земельної ділянки громадянина ОСОБА_3 , надано ОСОБА_3 у приватну власність безкоштовно земельну ділянку для будівництва та обслуговування індивідуального жилого будинку площею 0.25 га.

21 грудня 2006 року між ОСОБА_1 (покупець) та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу жилого будинок з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 власності на земельну ділянку, на якій знаходиться будинок, на момент укладення договору купівлі-продажу від 21грудня 2006 року не було оформлено за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

31 травня 2010 року ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 426591 кадастровий номер 3223186803:02:006:0066, цільове

призначення 02.01 для будівництва і обслуговуванні житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площа земельної ділянки 0,138 га.

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соврас О.Ю. від 6 січня 2023 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1, після смерті ОСОБА_3 , власником спірної земельної ділянки кадастровий номер 3223186803:02:006:0066загальною площею 0,138 є ОСОБА_2 .

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення земельно-технічного дослідження №275/04-2023 від 12 червня 2023 року, наданого позивачем, на земельній ділянці кадастровий номер: 3223186803:02:006:0066, площею 0,1380 га, що розташована на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району, Київської області, село Романків, вулиця Лісова, цільове призначення: для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, фактично знаходяться частина житлового будинку та господарська будівля (сарай), що належить ОСОБА_1 , які зображені схематично на малюнках № 7 , № 8. У фактичних межах земельної ділянки, яка навколо огороджена парканом, фактично знаходяться: житловий будинок з прибудовами, погріб з шийкою, сарай, огорожа та ворота, які зображені на малюнках № 7, № 8. Із урахуванням п.6.1.41 ДБІІ Б.2.2-12:201 8 "Планування і забудова територій", статті 120 ЗК України та рішення органів місцевого самоврядування для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, які згідно Договору купівлі-продажу від 21 грудня 2006 року належать ОСОБА_1 , можливо встановити необхідну площею 0,1323 га (по фактичному паркану), що розташована на території АДРЕСА_1 .

Відповідно до кадастрового плану земельної ділянки № 3223186803:02:006:0066 від 10 січня 2024 року, наданого відповідачем, частина житлового будинку і сарай, які належать на праві приватної власності ОСОБА_1 , розміщені на земельній ділянці, кадастровий номер 32223186803:02:006:0066, яка належить відповідачу ОСОБА_2 , частина житлового будинку знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 3223186803:02:006:0059, яка належить позивачу ОСОБА_1 , та частина будинку знаходиться на межі земельної ділянки, кадастровий номер 3223186803:02:006:0058, яка належить іншій особі.

Згідно зі схемою поділу земельної ділянки кадастровий номер 3223186803:02:006:0066 від 10 січня 2024 року, необхідною для обслуговування належного позивачу нерухомого майна житлового будинку і сараю, є лише частина земельної ділянки, кадастровий номер 32223186803:02:006:0066 площею 0,0336 га.

Позиція суду апеляційної інстанції

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Частиною 1 статті 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною 1 статті 120 ЗК України (у редакції на дату укладення договору купівлі-продажу від 21 грудня 2006 року)при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Водночас відповідно до частини 1 статті 377 ЦК України (у редакції на дату укладення договору купівлі-продажу від 21 грудня 2006 року) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Із часу набуття чинності ЦК України 1 січня 2004 року виникли суперечності між положеннями цієї норми ЦК України та положеннями чинної на той час редакції статті 120 ЗК України.

Разом з тим при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма частини 1 статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків,

коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 не вбачала підстав для відступу від них.

Отже, набувши право власності на будинок з надвірними побудовами, до позивача ОСОБА_1 відповідно до норм частини 1 статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України (у редакції на дату укладення договору купівлі-продажу від 21 грудня 2006 року) перейшло право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлю або споруду, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Відповідачем не оспорюється вказана обставина, проте між сторонами виник спір щодо площі земельної ділянки, на яку позивач має право відповідно до вказаних норм законодавства.

У частині 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини1, 2 статті 89 ЦПК України).

Оцінивши надані сторонами докази на підтвердження своїх позицій, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що необхідною для обслуговування належного позивачу житлового будинку і сараю, є частина земельної ділянки, належної відповідачу, кадастровий номер 32223186803:02:006:0066 площею 0,0336 га, врахувавши водночас, що недопустимим є отримання земельної ділянки, яка суттєво перевищує площу розміщеного на ній об`єкта нерухомого майна.

Доводи апеляційної скарги такого висновку не спростовують, оскільки наданий відповідачем кадастровий план земельної ділянки № 32223186803:02:006:0066 зі схемою поділу земельної ділянки від 10 січня 2024 року відповідає вимогам Закону України "Про Державний земельний кадастр", та іншим наявним в матеріалах справи доказам.

Так, відповідно до довідки Козинської селищної ради Обухівського району Київської області вих. № 11703 від 14 червня 2021 року, виданої ОСОБА_1 , житловий будинок, загальною площею 87,6 кв. м, адреса якого: АДРЕСА_1 , розташований на земельних ділянках: кадастровий номер 32223186803:02:006:0066, та кадастровий номер 32223186803:02:006:0059.

Про те, що на вказаній земельній ділянці, розташована лише частина житлового будинку, належного позивачу та господарська будівля (сарай), убачається і з наданого позивачем висновку експерта за результатами проведення земельно-технічного дослідження №275/04-2023 від 12 червня 2023 року.

Отже, є доведеною та обставина, що на належній відповідачу земельній ділянці, кадастровий номер 32223186803:02:006:0066, розташована лише частина належного позивачу житлового будинку та господарська будівля (сарай), що виключає визнання за ним права власності на всю земельну ділянку площею 0,1380 га.

Доводи апеляційної скарги про те, що поза межами земельної ділянки залишилось майно позивача, а саме - огорожа, яка придбана за договором купівлі-продажу, висновків суду першої інстанції щодо площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування будинку та господарської будівлі (сарай), які розташовані на належній відповідачу земельній ділянці, не спростовують.

Як убачається із висновку експерта за результатами проведення земельно-технічного дослідження №275/04-2023 від 12 червня 2023 року, дослідження проводилося у фактичних межах земельної ділянки з кадастровим номером 32223186803:02:006:0066 площею 0,1380 га, яка навколо огороджена парканом. Висновок експерта про можливість встановити ОСОБА_1 площу 0,1323 га базується по фактичному паркану, як зазначено у висновку.

Висновків того, що відстань від будинку та господарської будівлі (сарай) до фактичного паркану відповідає площі, необхідній для їх обслуговування, наданий позивачем доказ не містить.

З огляду на викладене, доводи позивача, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги вказаний висновок, на увагу не заслуговують.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Разом з тим, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина 2 статті 2 ЦПК України).

Зважаючи на вказані норми процесуального законодавства, та обставина, що кадастровий план зі схемою поділу земельної ділянки був поданий відповідачем під час розгляду справи по суті, а не в підготовчому засіданні, висновків суду не спростовують, та

на недопустимість вказаного доказу не вказує.

Зазначаючи про те, що до схеми поділу не долучено доказів того, що ОСОБА_5 , який виготовив дану схему є особою, яка має право на виготовлення таких документів, позивач будь-яких доказів протилежному не надав, а підстав вважати вказаний доказ неналежним, матеріали справи не містять.

Ураховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 13 лютого 2024 року залишити без змін.

Поновити дію Обухівського районного суду Київської області від 13 лютого 2024 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: