Ухвала

від 31.10.2024 по справі 752/15160/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

31 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 752/15160/23

провадження № 61-13976ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Нетребенка Олександра Сергійовича, на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 13 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року в провадженні за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» про заміну стягувача на його правонаступника, стягувач Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», боржники: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» (далі - ТОВ «ФК «Гефест») звернулося до суду із заявою про заміну сторони стягувача - Публічне акціонерне товариство «Банк Фінанси та кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») на його правонаступника ТОВ «ФК «Гефест» у виконавчих провадженнях щодо боржників, на підставі договору про відступлення прав вимоги від 23 серпня 2019 року.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 13 вересня 2023 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року, заяву задоволено.

Замінено стягувача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на його правонаступника ТОВ «ФК «Гефест» у виконавчих провадженнях, що здійснюється відносно ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на підставі виконавчого листа № 2-3281/09, що виданого Голосіївським районним судом міста Києва.

Встановивши, що 23 серпня 2019 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Гефест» укладено договір про відступлення прав вимоги, за умовами якого останнє набуло право вимоги за кредитним договором та за всіма договорами забезпечення кредиту, яким володів банк, наявні підстави для заміни стягувача його правонаступником - ТОВ «ФК «Гефест».

Суд першої інстанції відхилив заперечення ОСОБА_1 , що ухвалою суду від 21 квітня 2021 року заявнику відмовлено в задоволенні заяви про заміну стягувача його правонаступником, оскільки вимоги статті 442 ЦПК України не містять застережень та заборон повторного звернення стягувачем із заявою про його заміну правонаступником, а тому відсутні підстави для застосування приписів пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Також місцевий суд посилався на презумпцію дійсності правочину, яка діє допоки не буде встановлено протилежного.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін ухвалу місцевого суду, відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що матеріали справи не містять доказів переходу прав вимоги між юридичними особами, оскільки на підтвердження вимог заяви ТОВ «ФК «Гефест» додано: копію договору про відступлення прав вимоги від 23 серпня 2019 року; копію реєстру кредитних договорів та боржників, права вимоги за якими відступаються; копію протоколу електронного аукціону № UA-EA-2019-07-10-000057-b; копію платіжного доручення від 23 серпня 2019 року.

У жовтні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Нетребенка О. С., на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 13 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про заміну стягувача його правонаступником.

Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містить доказів заміни стягувача Відкритого акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» (далі - ВАТ «Банк Фінанси та Кредит») на його правонаступника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»; відступлення права вимоги відбулося не за судовим рішенням, а за цивільно-правовою угодою; мотивувальна частина ухвали суду першої інстанції не відповідає резолютивній її частині, оскільки містить посилання на осіб, які не є учасниками цієї справи; заявник вже звертався із заявою про заміну сторони стягувача його правонаступником, суд першої інстанції відмовив в задоволенні такої заяви, що є підставою для закриття провадження в справі; заявником не надано доказів відступлення йому прав вимоги, а ті що надано не завірені належним чином.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Судами встановлено, що заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 09 липня 2009 року в справі № 2-3281/09 стягнено солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь ВАТ «Банк Фінанси та Кредит», яке змінило назву на ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором від 06 серпня 2007 року № 28-07-И/ЗЗ в загальному розмірі 2 175 948,84 грн.

31 березня 2014 постановою Дарницького районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо примусового виконання виконавчого листа від 09 липня 2012 року

№ 2-3281/09 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» боргу в розмірі 2 176 678,84 грн.

22 квітня 2016 року постановою Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2 щодо примусового виконання виконавчого листа від 09 липня 2012 року

№2-3281/09 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» боргу в розмірі 2 176 678,84 грн.

На виконанні у Шевченківському районному відділі державної виконавчої служби у місті Києві перебуває виконавче провадження № НОМЕР_3 щодо примусового виконання виконавчого листа (дублікат) від 09 липня 2012 року № 2-3281/09 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованості.

Виконавче провадження № НОМЕР_4, яке було відкрито 13 вересня 2016 року, відносно ОСОБА_3 завершене.

Згідно з протоколом електронного аукціону від 01 серпня 2019 року № UA-EA-2019-07-10-000057-b, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону) кредитного портфелю, що складався з прав вимоги за 2075 кредитними договорами, які забезпечені транспортними засобами та беззаставні, переможцем яких став ТОВ «ФК «Гефест», ціна продажу лоту 3 914 540,78 грн без ПДВ.

23 серпня 2019 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ТОВ «ФК «Гефест» укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до якого банк передає у власність ТОВ «ФК «Гефест» права вимоги, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому, зокрема право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами та/або на інших підставах наведених у Додатку №1 до цього Договору.

Пунктом 4 договору про відступлення прав вимоги від 23 серпня 2019 року сторони погодили, що за відступлення прав вимоги за основними договорами, відповідно до цього договору новий кредитор сплатив банку грошові кошти у сумі 3 914 540,78 грн (не оподатковується ПДВ). Ціна договору сплачена новим кредитором банку у повному обсязі до моменту укладення цього договору, на підставі протоколу електронного аукціону від 01 серпня 2019 року

№ UA-EA-2019-07-10-000057-b, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став новий кредитор.

Право вимоги вважаються переданими покупцю з моменту підписання цього договору (пункт 2 договору).

Відповідно до додатку № 1 до договору до правонаступника стягувача перейшло також право вимоги за кредитним договором від 06 серпня 2007 року

№ 28-07-И/ЗЗ, укладеним з ОСОБА_2 .

Згідно додатку № 2 до договору до правонаступника стягувача перейшло також право вимоги по договорам поруки від 06 серпня 2007 року № 28-07-И/ЗЗ-ПІ, 28-07-И/33-П2, 28-07-И/ЗЗ-ПЗ від 06.08.2007, укладеними з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4

23 серпня 2019 року ТОВ «ФК «Гефест» сплатило на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» грошові кошти в сумі 3 914 540,78 грн згідно протоколу електронного аукціону від 01 серпня 2019 року № UA-EA-2019-07-10-000057-b, що підтверджується платіжним дорученням № 46.

Із касаційної скарги вбачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновку щодо незаконності та неправильності оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з частинами першою, другою статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.

Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (частина п`ята статті 442 ЦПК України).

Частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане з переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами для заміни кредитора у зобов`язанні є: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Передання кредитором своїх прав іншій особі за договором відступлення права вимоги є правонаступництвом, і такий правонаступник кредитора має право звернутися до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження.

Отже, за змістом статті 512 ЦК України, статті 442 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17 січня 2020 року у справі №916/2286/16 зробила висновок, що вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження здійснюється судом з урахуванням положень статей 74-79, 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за перевірки та надання оцінки доказам, наданим в обґрунтування відповідної заяви, зокрема, їх достовірності та достатності для висновків про фактичний перехід прав та обов`язків сторони виконавчого провадження до іншої особи на підставі правочину, якому має бути надана оцінка на предмет нікчемності, тобто недійсності в силу положень закону. При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду такої заяви, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у здійсненні заміни сторони процесу правонаступником, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі

№ 2-1383/2010 виснувала, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Тобто задоволення заяви про заміну сторони правонаступником здійснюється судом відповідно до норм матеріального і процесуального права, які не передбачають право суду надавати на цій стадії оцінку оспорюваним правочинам, що буде порушувати презумпцію їх правомірності.

Крім того, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 січня 2020 року у справі № 916/2286/16 зазначено, що, вирішуючи питання про наявність підстав для заміни учасника справи (сторони виконавчого провадження) правонаступником за відсутності обставин, що свідчать про нікчемність договору, на підставі якого подано заяву про заміну учасника правовідносин, а також відомостей щодо оспорювання або визнання недійсним цього договору у встановленому порядку, суд має виходити з принципу правомірності цього правочину, дослідивши та надавши оцінку достатності та достовірності наданих в обґрунтування заяви про заміну сторони доказів для здійснення відповідної заміни.

Таким чином, встановивши, що ТОВ «ФК «Гефест» набуло право вимоги за кредитним договором від 06 серпня 2007 року № 28-07-И/ЗЗ та іншими забезпечувальними договорами шляхом укладення з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» договору відступлення прав вимоги від 23 серпня 2019 року, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про заміну сторони стягувача його правонаступником.

Довід касаційної скарги, що матеріали справи не містить доказів заміни стягувача ВАТ «Банк Фінанси та Кредит» на його правонаступника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за своїм змістом порушує презумпцію правомірності правочину відступлення прав вимоги в цій справі, водночас з наведеної вище практики Верховного Суду презумпція правомірності договору не досліджується (не встановлюється) під час розгляду заяв про заміну сторони правонаступником.

Аргумент касаційної скарги, що відступлення права вимоги відбулося не за судовим рішенням, а за цивільно-правовою угодою, є помилковим тлумаченням норм права, оскільки відповідно до статті 512 ЦК України, статті 442 ЦК України та статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником, тобто таке правонаступництво відбувається в силу норм права прямої дії.

Посилання ОСОБА_1 , що мотивувальна частина ухвали суду першої інстанції не відповідає резолютивній її частині, оскільки містить посилання на осіб, які не є учасниками цієї справи, не є підставою для скасування правильного по суті судового рішення, оскільки відповідно до змісту ухвали суду першої інстанції, Голосіївський районний суд міста Києва встановив обставини, які відповідають обставинам цієї справи та дійшов висновку про задоволення заяви стягувача на підставі досліджених доказів та встановлених обставин, які відповідають змісту правовідносин, які склалися між учасниками справи, тому помилкове зазначення в мотивувальній частині осіб, які не є учасниками справи може бути усунуто судом шляхом виправлення описки.

Довід касаційної скарги, що ТОВ «ФК «Гефест» вже зверталося із заявою про заміну сторони стягувача його правонаступником, суд першої інстанції відмовив в задоволенні такої заяви, що є підставою для закриття провадження в справі, є помилковим тлумаченням заявником вимог пункту 3 частини третьої статті 255 ЦПК України, оскільки положення наведеної норми процесуального права передбачає закриття провадження у справі, коли суд ухвалив рішення по суті розглянутих позовних вимог або винесена ухвала про закриття провадження у справі, водночас розгляд заяви про заміну сторони правонаступником є процесуальним судовим рішенням, яке ухвалюється судом у межах відкритого ще провадження у справі або після ухвалення рішення по суті позовних вимог (стадія виконання судового рішення). Тобто закриття провадження у справі є наслідком припинення спору щодо вирішення якого позивач звернувся до суду із позовною заявою, натомість така процесуальна дія (закриття провадження у справі) не вчиняється за наслідками вирішення процесуальної заяви, поданої у межах провадження, яке ще триває або провадження, яке закінчено (спір (позовна заява) вирішено по суті).

Аргумент заявниці, що стягувачем не надано доказів відступлення йому прав вимоги, а ті що надано не завірені належним чином, зводяться до переоцінки цих доказів, які належно досліджено судами першої та апеляційної інстанцій, заперечення з цього приводу обґрунтовано відхилено судами.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права та не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки ґрунтуються на незгоді з обставинами, встановленими судами, зводяться до переоцінки судами доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Нетребенка О. С., на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 13 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року є необґрунтованою.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Нетребенка Олександра Сергійовича, на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 13 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2024 року в провадженні за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест» про заміну стягувача на його правонаступника, стягувач Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит», боржники: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 .

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявниці.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян