Рішення

від 30.08.2024 по справі 203/7353/23

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 203/7353/23

Провадження № 2/0203/478/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.08.2024 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська в залі суду в м.Дніпрі у складі:

головуючого судді Ханієвої Ф.М.,

за участю секретаря судового засідання Сядро Г.Г.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова група «Вершина» до ОСОБА_2 про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди,

ВСТАНОВИВ:

07.12.2023 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова група «Вершина» (далі ТОВ «ТПГ «Вершина», позивач) з позовом до ОСОБА_2 про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, в якому позивач, з урахуванням редакції позовної заяви від 27.12.2023 року, поданої в порядку усунення недоліків позовної заяви, просить суд:

- стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова група «Вершина» збитки у вигляді упущеної вигоди у розмірі 306746,35 грн;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова група «Вершина» судові витрати зі сплати судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

І. Стислий виклад позиції учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог, з урахуванням редакції позовної заяви від 27.12.2023 року, поданої в порядку усунення недоліків позовної заяви, позивач зазначив, що товариство займається оптовою торгівлею деталями та приладдям для автотранспортних засобів, а також надає послуги з перевезення вантажним автомобільним транспортом. Відповідач був офіційно працевлаштований у ТОВ «ТПГ «Вершина» на посаді водія за сумісництвом, відповідно до наказу №7/К від 29.05.2023 року. У подальшому з 15.09.2023 року відповідача було звільнено із займаної посади на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України, у зв`язку із втратою довіри. За твердженнями позивача, відповідач як водій автотранспортних засобів працював на автопоїздах MAN, д.н.з. НОМЕР_1 , KOGEL, д.н.з. НОМЕР_2 , діючи на власний розсуд, забрав із транспортного засобу певні документи (заводські сертифікати, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, автотранспортна накладна на перевезення вантажу за виконані рейси, митний вантажосупровідний документ, який дає право перевозити вантажі через кордон держави в опломбованих митницею кузовах, протоколи перевірки технічного стану транспортних засобів, протокол перевірки та адаптації тахографа транспортного засобу, страхові поліси) та перестав виходити на зв`язок.

Позивач зазначив, що відповідач позбавив його можливості виводити у рейси транспортні засоби внаслідок відсутності всього комплекту документів, що дають дозвіл на експлуатацію транспортного засобу на території України та за кордоном. Дії відповідача призвели до упущеної вигоди позивача з 01.09.2023 року по 27.10.2023 року, а саме протягом 57 днів, у розмірі 306746,35 грн. Оскільки за відсутності документів транспортний засіб протягом 01.09.2023 року 27.10.2023 року не зміг вийти у рейс без наявності дозвільних документів. Дохід позивача у розмірі 306746,35 грн, який би він не зміг реально одержати за звичайних обставин, є упущеною вигодою.

Тому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди.

15.01.2024 року відповідач (представник відповідача адвокат Левикін В.Є.) подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та просить суд відмовити у їх задоволенні. Відповідач вважає позовну заяву безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Оскільки за твердженнями відповідача, посада водія не включено до Переліку посад і робіт, які заміщуються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва. Це унеможливлює укладання з цією категорією працівників договору про повну матеріальну відповідальність. Отже, укладений між сторонами договір про повну матеріальну відповідальність працівника від 26.05.2023 року не має юридичної сили, є недійсним в силу закону, а тому не може бути підставою для покладання на відповідача повної матеріальної відповідальності. Предметом позову у справі є безпосередньо упущена вигода, яка неотримана позивачем внаслідок дій відповідача.

Чинне законодавство встановлює можливість стягнення упущеної вигоди лише із посадових осіб, в іншому випадку упущена вигода чи неодержані підприємством прибутку відшкодуванню не підлягають. Відповідач, який обіймав посаду водія автотранспортних засобів, не є посадовою особою, а тому стягнення з нього упущеної вигоди чи неотриманих підприємством прибутків чинним законодавством не передбачено. При цьому навіть з наданого позивачем договору, який не несе юридичної сили, видно, що відповідач несе матеріальну відповідальність лише за пряму дійсну шкоду, тобто стягнення з нього упущеної вигоди чи неотриманих прибутків вказаним договором не передбачено.

Також відповідач вказав, що документи, які на думку позивача, не були вчасно повернуті відповідачем, взагалі ніколи не передавались відповідачу, не були йому ввірені та відповідно, не могли бути повернуті, оскільки відповідач їх ніколи не отримував. Документи, які на думку позивача не були вчасно йому повернуті відповідачем, взагалі не є матеріальними цінностями (не є грошовими коштами, товарними цінностями, не мають визначеної вартості тощо), а тому до них не можуть застосовуватись положення закону щодо матеріальних цінностей чи відповідальності працівника. Також необґрунтованим відповідач вважає розмір упущеної вигоди, яку позивач просить стягнути з ОСОБА_2 , оскільки відповідач був звільнений з 15.09.2023 року, після чого більше не працював. Тому відповідач вважає дивною позовну вимогу про стягнення упущеної вигоди з відповідача за період з 16.09.2023 року по 27.10.2023 року. Відповідач не мав будь-якого відношення до діяльності позивача. Стягнення упущеної вигоди з працівника можливе лише в межах його трудової діяльності.

Представник відповідача повідомив суд про те, що відповідач планує понести планові орієнтовні судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у розмірі 20000,00 грн.

З огляду на викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

16.04.2024 року представник позивача подала до суду відповідь на відзив, в якій зазначила, що відзив на позовну заяву немає нічого спільного з предметом та підставами позову, не підтверджує неправомірності позовних вимог. Відповідач позбавив позивача можливості виводити у рейси транспортні засоби внаслідок відсутності всього комплекту документів, що дають дозвіл на експлуатацію транспортного засобу на території України та за кордоном. Перелічені документи були повернуті позивачу відповідачем лише 27.10.2023 року.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

30.04.2024 року та 23.05.2024 року представник позивача подала до суду додаткові пояснення, в яких зазначила, що позивач втратив очікуваний приріст в майні/доході (упущена вигода). Тому позивач вважає за необхідне захистити своє право шляхом стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, яка має зовсім іншу правову природу порівняно із матеріальною відповідальністю за шкоду, що може бути заподіяна підприємству, установі, організації внаслідок порушення працівником покладених на нього обов`язків, відповідно до договору про матеріальну відповідальність працівника. У позовній заяві позивач посилається на положення ст. 134 КЗпП України щодо матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну працівником, а не на обов`язок відшкодування збитків, що регулюється главою 3, 51 ЦК України та главою 25 ГК України. Відповідач позбавив позивача права виводити у рейси транспортні засоби внаслідок відсутності всього комплекту документів, що дають дозвіл на експлуатацію транспортного засобу на території України та за кордоном, що і спричинило неотримання позивачем очікуваного доходу.

Під час судового засідання представник позивача зазначив, що відповідача було прийнято на роботу та він працював водієм. У серпні 2023 року позивач виявив, що відповідач вчинив протиправні дії, а саме: переливав бензин, кинув транспортний засіб за кордоном, не з`являючись на роботу, відповідач написав заяву про звільнення. Товариство, не маючи документів на експлуатацію автомобіля, не могло здійснювати свою діяльність. Відповідач тільки 27.10.2023 року повернув документи, тобто зловживав своєю поведінкою. Також представник позивача зазначив, що позовні вимоги стосуються не упущеної вигоди, а деліктних відносин.

Відповідач та представник відповідача у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, просили суд відмовити у його задоволенні.

Представник відповідача наголосив на тому, що між сторонами були трудові відносини, а не договірні відносини, що регулюються КЗпП України, а не ЦК України. Має місце питання притягнення працівника до матеріальної відповідальності. Проте водій це не посадова особа підприємства, про що є правові висновки ВС. Водій не може нести відповідальність за упущену вигоду. Відповідач був найманим працівником та з нього не може бути стягнуто упущену вигоду, не доведена вина відповідача, не встановлені його правила поведінки, які б він порушив, немає його посадової інструкції, з якою його було ознайомлено. Договір про повну матеріальну відповідальність є недійсним, а відповідач не є тією особою, з якою б можна було б укладати такий договір. Упущена вигода не є прямою дійсною шкодою, документи не є матеріальними цінностями, немає копій таких документів і їх оригіналів. В пояснювальних записках вказано, які документи забрав відповідач, це його власні документи. Немає переліку документів, які б були ввірені відповідачу як матеріальні цінності та відповідач ознайомився з цим переліком, був складений акт службового розслідування без участі ОСОБА_2 , не існує посадової інструкції. Відсутні відомості про ціну договору, не зрозуміло яким чином розраховувати шкоду за договором, а бухгалтерська довідка не є доказом упущеної вигоди. Позивач не надав декларацію про доходи, платіжні документи, висновок експерта за результатами проведення економічної експертизи, в якому би було розраховано упущену вигоду.

Також представник відповідача просив суд вирішити питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.

Відповідач підтримав свого представника та просив суд відмовити у задоволенні позову.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

Відповідно до відповіді №359329 від 11.12.2023 з Єдиного державного демографічного реєстру, за запитом суду в порядку ч. 8 ст. 187 ЦПК України, відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 15.12.2023 року було залишено без руху позовну заяву та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

27.12.2023 року позивач усунув недоліки позовної заяви у повному обсязі та належним чином.

Ухвалою суду від 29.12.2023 року було відкрито провадження в цивільній справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 23.04.2024 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

23.04.2024 року відповідач подав до суду заяву про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій просить суд: стягнути з позивача на його користь понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.

Ухвалою суду від 30.06.2024 року було відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про повернення до стадії підготовчого провадження та долучення додаткових доказів.

Під час судового розгляду справи судом були заслухані усні пояснення учасників справи по суті спору, досліджені письмові докази, наявні в матеріалах справи, оголошені судові дебати та заслухані заключні слова учасників справи по суті спору, та 30.08.2024 року у судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, що містяться в матеріалах справи.

Судом встановлено, що у період з 29.05.2023 року до 15.09.2023 року відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працював водієм автотранспортних засобів ТОВ «ТПГ «Вершина», код ЄДРПОУ 36641427. Це підтверджується копіями посвідчення водія ОСОБА_2 , заяви ОСОБА_2 від 29.05.2023 року про прийняття на роботу, наказу ТОВ «ТПГ «Вершина» про прийняття на роботу від 29.05.2023 року №7/К, заяви ОСОБА_2 від 08.09.2023 року про звільнення, наказу ТОВ «ТПГ «Вершина» про звільнення ОСОБА_2 від 15.09.2023 року №12/К.

26.05.2023 року між ТОВ «ТПГ «Вершина» та ОСОБА_2 був укладений договір про повну матеріальну відповідальність працівника, за змістом якого, працівник приймає повну матеріальну відповідальність за незабезпечення безпеки ввірених йому підприємством матеріальних цінностей, у зв`язку з чим зобов`язується, зокрема, дбайливо ставитися до переданих йому для зберігання, використання при здійсненні трудових функцій, або інших цілей, матеріальних цінностей, у томі числі довіреного йому транспортного засобу та товару (вантажу, що знаходиться у ньому). Відповідальність працівника настає у тому випадку, якщо він не забезпечив безпеку переданих йому матеріальних цінностей або іншим способом допустив заподіяння шкоди підприємству. Працівник несе матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди. Дія договору поширюється на весь час, протягом якого працівник перебуває у трудових відносинах із підприємством. Припинення дії договору не спричиняє звільнення працівника від відшкодування збитків, завданих підприємству.

Відповідно до наказу ТОВ «ТПГ «Вершина» від 15.09.2023 року №12/К «Про звільнення ОСОБА_2 », у зв`язку з тим, що ОСОБА_4 01.09.2023 року пішов з роботи і не залишив у транспортному засобі документи, що надають дозвіл експлуатації транспортного засобу в Україні та за кордоном, чим порушив пункт 1.1.18 посадової інструкції, наказано: звільнити ОСОБА_2 , водія автотранспортного засобу, 15.09.2023 року, у зв`язку з винними діями працівника, який відповідальний за збереження грошових та товарних цінностей документів у транспортному засобі, якщо ці дії дають підстави для втрати довіри до нього з боку роботодавця, п. 2 ст. 41 КЗпП України.

Відповідно до доповідної записки №б/н від 04.09.2023 від заступника з ЗЕД ОСОБА_5 директору ТОВ «ТПГ «Вершина» ОСОБА_1 , між сторонами склалась конфліктна ситуація, коли 01.09.2023 водій автотранспортних засобів ОСОБА_2 залишив ключі від автомобіля MAN, д.н.з. НОМЕР_1 / НОМЕР_3 , на прохідній та забрав документи із собою та залишив їх у себе, а саме: заводський сертифікат №228788 (англ. мова) на MAN; заводський сертифікат № НОМЕР_4 (англ. мова) на KOGEL; свідоцтво про реєстрацію транспортних засобів, серія НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_1 ; свідоцтво про реєстрацію транспортних засобів, серія НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_3 ; CMR накладні на перевезення вантажу за виконані рейси; TIR carnet у кількості 2 шт.; протокол перевірки технічного стану тягача MAN, д.н.з. НОМЕР_1 ; протокол перевірки технічного стану напівпричепа KOGEL, д.н.з. НОМЕР_3 ; протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу; страхові поліси на MAN, д.н.з. НОМЕР_1 , та KOGEL, д.н.з. НОМЕР_3 .

Бухгалтерія не отримала вказані документи, не було змоги надати замовнику пакет документів, у зв`язку з чим порушені терміни оплати за виконані перевезення, а саме: згідно з договором №07/08/2023-01 від 07.08.2023, маршрут: м. Біла Церква (Україна) м. Томашів-Любельський (Польща) термін для сплати 5 (п`ять) днів після отримання документів; згідно з контрактом про надання послуг з транспортного експедирування №1108 від 11.08.2023 маршрут м. Томашів-Любельський (Польща) с. Велика Олександрівка, Бориспільський район, Київська область (Україна) термін для сплати 10 днів після отримання документів. Дії водія автотранспортних засобів ОСОБА_2 заважають вчасно отримати оплату за надані перевезення.

Відповідно до акту службового розслідування від 15.09.2023 року, комісія дослідила конфліктну ситуацію, розглянула пояснювальні записки від водія автотранспортних засобів ОСОБА_2 від 07.09.2023 та від 15.09.2023, в яких він пояснив, що таким чином навпаки намагався зберегти перелічені документи, та зробила наступний висновок: водій автотранспортних засобів ОСОБА_2 діяв на свій розсуд та порушив посадову інструкцію п. 1.1.18, де прописані обов`язки водія, а саме: зберігати сертифікати, тобто документи, що дають дозвіл на експлуатацію транспортного засобу в Україні та за кордоном, у транспортному засобі та терміново, тобто наступного дня, надати в бухгалтерію документи за виконані рейси.

Викладене вище також підтверджується наданими суду копіями свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів MAN та KOGEL, власник: ТОВ «ТПГ «Вершина», договору №07/08/2023-01 від 07.08.2023, міжнародної товарно-транспортної накладної №07/24-07, контракту про надання послуг з транспортного експедирування №1108 від 11.08.2023, пояснювальних записок ОСОБА_2 від 07.09.2023, 15.09.2023, 27.10.2023.

Відповідно до бухгалтерської довідки ТОВ «ТПГ «Вершина» від 20.11.2023 року про загальний дохід по автотранспортним перевезенням за період з 01.01.2023 31.08.2023, в якій відображені, зокрема, операції та контрагенти: продаж, комісія; Агронадія ПНВП, Технооптторг-Трейд ТОВ, Ванрес ТОВ, Потоки ТОВ, Стеллар-Логистик ТОВ, ОСОБА_6 ФОП, Maxinvest Ltd, Інтерпайп Україна ТОВ, ТІК Логістикс ТОВ, Логістик Н ТОВ, Huruma Trading Ltd, Девік ПП, ОСОБА_7 , АЛ-Пром ТОВ, Енелсі ТОВ, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ФОП, Космос ТОВ, Текстиль Ресайклінг компані ТОВ, Клін Пойнт ТОВ, СП Українська Сталепромислова компанія ТОВ, ЮНІС-ТЕП ПП, Зерновий дім ТОВ, Westicor Limited, всього 74 рейса на суму 5230833,05 грн.

Листом ТОВ «ТПГ «Вершина» від 15.09.2023 року за вих. №86, складеним на ім`я ОСОБА_2 , йому було повідомлено, що він як водій автотранспортних засобів, перебуває на обліку у ТОВ «ТПГ «Вершина» та має повернути документи, що перебувають у нього за переліком, вказаним вище, йому було направлено трудову книжку з записом про звільнення та наказ про звільнення №12/К від 15.09.2023.

Також представник позивача разом з клопотанням від 26.08.2024 року надав суду додатки до договору №07/08/2023-01 від 07.08.2023: заявки на перевезення вантажу №12 від 01.09.2023, №13 від 08.09.2023, №14 від 22.09.2023, №15 від 06.10.2023, докази їх направлення ТОВ «Зерновий Дім» на адресу ТОВ «ТПГ «Вершина» засобами поштового зв`язку 22.08.2024, та лист ТОВ «ТПГ «Вершина» від 07.03.2024 року №23, в якому позивач просив повернути на адресу товариства підписані екземпляри додатків до договору №07/08/2023-01 від 07.08.2023: заявки №№1-15. За змістом заявок №12 та №13 на перевезення вантажу від 01.09.2023, від 08.09.2023, дата завантаження: 04.09.2023 та 11.09.2023, відповідно, водієм вказано: ОСОБА_2 , умови оплати: 3 дні після вивантаження, б/н розрахунок; додаткові умови, зокрема: нормативний простій 48 годин на завантаження і митне оформлення, 48 годин розвантаження і митне очищення; у разі порушення нормативного простою замовник сплачує 4000 грн за добу, у разі запізнення авто на завантаження виконавець сплачує замовнику 4000 грн за добу. Ухвалою суду від 30.06.2024 року було відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про повернення до стадії підготовчого провадження та долучення додаткових доказів.

На підтвердження факту понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом Левикіним В.Є., відповідач надав суду копії: ордера на надання правничої (правової) допомоги від 09.01.2024, серії АЕ, виданого на підставі договору про надання правової допомоги №0901/24 від 09.01.2024 року; квитанцій до прибуткового касового ордера від 09.01.2024 року №0901/24 на суму 10000,00 грн та від 05.03.2024 року №0901/24-2 на суму 10000,00 грн, в яких вказано, що від ОСОБА_2 прийнято грошові кошти на підставі договору про надання правової допомоги №0901/24 від 09.01.2024 по 10000,00 грн, відповідно; договору про надання правової допомоги від 09.01.2024, за умовами якого, зокрема, вказано, що гонорар адвоката за договором становить 2000,00 грн за одну годину робіт, але не більше 20000,00 грн загального гонорару; оплата здійснюється наступним чином: 10000,00 грн сплачується в день підписання договору, та 10000,00 грн не пізніше 09.03.2024 року; гонорар адвоката визначений в одну годину виконаних робіт, є фіксованим, який вже сформований з витрат, які адвокат несе у зв`язку із забезпеченням якісного надання послуг, відповідно до складності справи; акт виконаних робіт за договором про надання правової допомоги від 23.04.2024 року на суму 28000,00 грн.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди.

ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до положень ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положеннями статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до положень ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

У ч. 2 ст. 22 ЦК України визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Тобто збитки це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і що виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Збитки як правова категорія включають в себе й упущену (втрачену) вигоду (lucrum cessans), яка відрізняється від реальних збитків (damnum emergens) тим, що реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а у разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча і могло збільшитися, якби не правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди.

За відсутності одного із елементів складу цивільного правопорушення не настає відповідальності з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі №3-64гс11, постановах Верховного Суду від 09.10.2018 у справі №908/2261/17, від 31.07.2019 у справі №910/15865/14, від 30.09.2021 у справі №922/3928/20.

При цьому, протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності). Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки. Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Відповідно до положень ст. 22 ЦК України, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Тому звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на кредитора (позивача) обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

Крім того, позивачу (кредитору) слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача (боржника) стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц, постановах Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №910/12204/17, від 16.06.2021 у справі №910/14341/18).

Тобто вимоги про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди мають бути обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами про реальну можливість отримання позивачем відповідних доходів, але не отриманих через винні дії відповідача (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №127/16524/16-ц).

Також позивач (кредитор) повинен довести: факти вжиття ним певних заходів щодо одержання таких доходів. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Якщо неодержання кредитором очікуваних доходів є наслідком недбалої поведінки самого кредитора, така упущена вигода не підлягає відшкодуванню (подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 06.12.2019 у справі №908/2486/18, від 15.10.2020 у справі №922/3669/19, від 16.06.2021 у справі №910/14341/18).

Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки на момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток.

Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди пов`язує можливість отримання доходу (майнових вигод) особою, право якої порушено, саме із звичайними обставинами, тобто звичайними умовами цивільного/господарського обороту.

При цьому звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов`язків.

При визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення) як: 1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту); 2) розумні витрати; 3) компенсаційність відшкодування збитків.

Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди як форма цивільно-правової відповідальності застосовується з метою захисту порушених (невизнаних) цивільних прав й інтересів, та полягає у відшкодуванні правопорушником вартості майнової вигоди, яку потерпіла особа могла б мати, якби її суб`єктивне право не було порушеним (невизнаним).

Справедливе відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за наявності доведеності протиправної поведінки заподіювача збитків та причинного зв`язку між збитками та протиправною поведінкою є одним із ефективних засобів захисту порушених прав кредитора, адже сама лише констатація у судовому рішення порушення прав кредитора (позивача) не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним (постанова ВС від 10 листопада 2022 року, справа №910/7511/20).

Суд, вирішуючи спір сторін по суті, бере до уваги те, що позивач звертається до суду з позовом про стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 306746,35 грн, що виникли внаслідок вчинення останнім протиправних дій як працівником, у зв`язку з покладанням на нього повної матеріальної відповідальності за письмовим договором. При цьому суд зазначає, що позивач та відповідач не є сторонами будь-якого цивільно-правового договору, тобто між ними не виникли зобов`язальні правовідносини та їх не можна оцінювати як кредитора та боржника по відношенню один до одного. У світлі цього відповідач не виконував перед позивачем будь-яких обов`язків за цивільно-правовим договором. Оскільки під час виконання відповідачем своїх трудових обов`язків як водія сторони спору перебували у трудових правовідносинах як роботодавець та працівник, а наслідки завдання працівником збитків роботодавцю під час виконання ним трудових обов`язків урегульовані положеннями Кодексу законів про працю України щодо матеріальної відповідальності працівника.

Так, відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 130 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України, в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 26.04.2002 №5 «Про судову практику у справах про хабарництво», організаційно-розпорядчими обов`язками (наявність яких є характерним для поняття «посадова особа») є обов`язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

Відповідно до положень ст. 131 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повного збереження дорученого їм майна.

Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоді.

Згідно зпунктами 1,2,5,6ч.1ст.134КЗпП України,відповідно дозаконодавства працівникинесуть матеріальнувідповідальність уповному розмірішкоди,заподіяної зїх винипідприємству,установі,організації,у випадках,коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно достатті 135-1цього Кодексуукладено письмовийдоговір провзяття насебе працівникомповної матеріальноївідповідальності занезабезпечення цілостімайна таінших цінностей,переданих йомудля зберіганняабо дляінших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків.

Відповідно до положень ст. 135-1 КЗпП України, письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку та:

1) займає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов`язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

2) виконує роботу за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу і користується обладнанням та засобами роботодавця, наданими йому для виконання роботи.

Відповідно до положень ст. 136 КЗпП України, покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням роботодавця, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження роботодавця, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством.

У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання роботодавцем позову до місцевого загального суду.

Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу.

Відповідно до положень ст. 138 КЗпП України, для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду роботодавець повинен довести наявність умов, передбаченихстаттею 130цього Кодексу.

За правовою позицією ВС, викладеною у постанові від 15.08.2019 року, справа №303/3693/15-ц, при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Під прямою дійсною шкодою слід розуміти, зокрема втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати.

Отже, за змістом зазначених норм матеріального права, вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.

Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Перелік посад і робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на збереження, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва, затверджено постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з праці та соціальних питань і Секретаріатом Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 28грудня1977р.№447/2, яка діє на території України відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. №1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» (є чинним; далі Перелік посад і робіт).

Договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, чиї посади (виконувана робота) в Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва не зазначені, юридичної сили не мають і не можуть бути підставою для покладання матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з їх вини шкоди.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі №6-16цс12, постанові ВС від 29 листопада 2019 року у справі №607/1508/16-ц.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2, 3 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і в заємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі дока зам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналіз викладеного вище вказує, що працівник звільняється від матеріальної відповідальності за відсутності підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності. Матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.

Так, у ході судового розгляду справи судом було встановлено, що відповідач був звільнений 15.09.2023 з посади водія автотранспортного засобу, у зв`язку з його винними діями як працівника, що відповідальний за збереження грошових та товарних цінностей документів у транспортному засобів, що дають дозвіл експлуатації транспортного засобу, тобто за порушення ним пункту 1.1.18 посадової інструкції. Проте позивач не надав суду вказаної посадової інструкції відповідача, у зв`язку з чим суд не мав можливості перевірити, які саме трудові обов`язки були покладені на відповідача та які матеріальні цінності йому були ввірені за посадовою інструкцією на час виконання ним трудових обов`язків водія. При тому, що наявність вини відповідача під час вирішення питання про відшкодування збитків не презюмується, а його звільнення з посади водія, у зв`язку з його винними діями як працівника, не може братися судом до уваги під час вирішення спору щодо стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди.

Також суд враховує положення ст. 130 КЗпП України, за якою відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами. Натомість відповідач працював водієм та він не є посадовою особою у розумінні КЗпП України. У вказаному вище Переліку посад і робіт не зазначено про посаду чи роботи водія автотранспортних засобів, а тому з відповідачем як з водієм автотранспортних засобів не може укладатися письмовий договір про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих йому на збереження, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва, а укладений письмовий договір не має юридичної сили, тобто є нікчемним, і не може бути підставою для покладання на відповідача матеріальної відповідальності у повному розмірі заподіяної з його вини шкоди.

Тим більше, що позивач не довів суду належними та допустимими доказами факт того, що відповідачу були ввірені матеріальні цінності, в тому числі за переліком тих документів, які вказані у позовній заяві: заводські сертифікати, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, автотранспортна накладна на перевезення вантажу за виконані рейси, митний вантажосупровідний документ, який дає право перевозити вантажі через кордон держави в опломбованих митницею кузовах, протоколи перевірки технічного стану транспортних засобів, протокол перевірки та адаптації тахографа транспортного засобу, страхові поліси.

Крім того, позивачем не доведено наявності вини в діях відповідача, що мало б наслідком понесення позивачем майнової шкоди, не доведений її заявлений розмір у сумі збитків 306746,35 грн. При цьому суд відхиляє як неналежний доказ надану суду бухгалтерську довідку, бо в ній вказаний тільки загальний дохід товариства за період з 01.01.2023 року до 31.08.2023 року, а не розрахована пряма дійсна шкода, завдана діями відповідача на час його роботи водієм, не вказані операції, по яким би позивач поніс збитки, внаслідок протиправних дій відповідача як працівника.

Тому суд не встановив наявності у позивача прямої дійсної шкоди та її розмір на час роботи відповідача водієм, чи входили до функцій відповідача як працівника трудові обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди на час його роботи у позивача, в якій конкретно обстановці було заподіяно шкоду, чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними, який майновий стан відповідача як працівника на час його роботи у позивача та виникнення спору між сторонами. Тим більше, що на час вирішення спору між сторонами відповідач вже не є працівником ТОВ «ТПГ «Вершина» та не може нести матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди за ст. 134 КЗпП України, а під час його роботи у товаристві він не був притягнутий до матеріальної відповідальності. Хоча матеріальна відповідальність може бути покладена на працівника незалежно від притягнення його до дисциплінарної відповідальності.

З огляду на викладене, як наслідок судом не було встановлено і наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення у діях відповідача, а саме: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди.

Отже, відповідач не може нести матеріальну відповідальність з відшкодування позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди, а тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова група «Вершина» суд вважає безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

З приводу вирішення питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору та витрат на правничу допомогу, суд зазначає таке.

Відповідно до положень статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати , зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень частин 1 - 6 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 2, 3, 4, 8 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно дост. 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 3, ч. 5 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року № 5076-VI, договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Відповідно до п. 6, п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до ст.ст. 19, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також відповідно до ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 № 904/4507/18 (12-171гс19)).

Аналіз викладеного вище вказує, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Суд бере до уваги те, що для вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (постанова Верховного Суду від 02.10.2019 року, справа № 815/1479/18, додаткова постанова Верховного Суду від 05.09.2019 року, справа № 826/841/17, додаткова постанова Верховного Суду від 06.03.2019 року, справа №922/1163/18).

З урахуванням положень ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд бере до уваги вказані правові висновки Верховного Суду.

Крім того, суд зазначає, що відповідно дост. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, як видно з наданих представником відповідача письмових доказів, на підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, відповідачу була надана професійна правнича допомога адвокатом Левикіним В.Є., а на підтвердження понесених витрат у розмірі 20000,00 грн він надав суду копії квитанцій до прибуткового касового ордеру, акт виконаних робіт, договір про надання правничої (правової) допомоги, за умовами якого розмір гонорару адвоката є фіксованим та становить не більше 20000,00 грн загального гонорару.

З огляду на встановлені судом обставини справи, докази, надані відповідачем на підтвердження понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про необхідність відшкодування відповідачу таких витрат у розмірі 20000,00 грн, з урахуванням критеріїв співмірності, розумності та пропорційності.

При цьому відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача та йому не відшкодовуються.

V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви та вирішення питання про розподіл судових витрат.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова група «Вершина» до ОСОБА_2 про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, та стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача та йому не відшкодовуються.

Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 133, 137, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова група «Вершина» до ОСОБА_2 про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди відмовити.

Судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача та йому не відшкодовуються.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова група «Вершина» (адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Гоголя, буд. 2; код ЄДРПОУ 36641427) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстрована та фактична адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_7 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн (двадцять тисяч гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошеннядо Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складений 11.10.2024 року.

Суддя Ф.М. Ханієва