Постанова

від 31.10.2024 по справі 810/827/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року

м. Київ

справа №810/827/17

касаційне провадження № К/9901/4562/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АНІКА» (далі - Товариство) на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.01.2019 (головуючий суддя - Вівдиченко Т.Р., судді - Кузьмишина О.М., Кучма А.Ю.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АНІКА» до Києво-Святошинської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Київській області (далі - Інспекція) про визнання незаконним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до суду з позовом до Інспекції, у якому просило: визнати протиправним та скасувати рішення від 19.07.2016 за вих. № 949/10/10-13-11-02-10; зобов`язати Інспекцію прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць червень 2016 року з додатками та доповненням до неї із введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих документів 15.07.2016.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство посилалося на те, що відповідач незаконно відмовив у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2016 року, оскільки подання до контролюючих органів податкової звітності з податку на додану вартість у паперовому вигляді відповідає вимогам чинного законодавства, а у контролюючого органу відсутнє право не приймати у платників податків податкову звітність, оформлену згідно з вимогами податкового законодавства. Також, позивач посилається на те, що Інспекція не включила відомості з податкової декларації з податку на додану вартість Товариства за податковий період - червень 2016 року до електронних баз даних органів ДФС і не виконала припису статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 26.09.2018 позов задовольнив: визнав незаконним та скасував рішення Інспекції від 19.07.2016 за вих. № 949/10/10-13-11-02-10; зобов`язав Інспекцію прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць червень 2016 року з додатками та доповненням до неї Товариства з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих документів від 15.07.2016.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що підставою для відмови у прийнятті податкової декларації, згідно з пунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України, є виключно допущення платником податків порушень вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу при її заповненні, тобто відсутність в ній обов`язкових реквізитів. Контролюючий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію у разі її складання з дотриманням вимог статті 48 Податкового кодексу України, оскільки прийняття податкової звітності є обов`язком контролюючого органу. Також, суд виходив з того, що оскільки відповідач позбавлений дискреційних повноважень у питаннях прийняття податкової звітності, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць червень 2016 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з поданих Товариством з документів від 15.07.2016.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 10.01.2019 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ключовою відмінністю податкової звітності з податку на додану вартість, починаючи з 01.01.2015 стало покладення на платника податків обов`язку щодо її подання засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, що забезпечувало належне функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість, та упереджало випадки безпідставного відшкодування податку на додану вартість в автоматичному режимі. З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що податковий орган правомірно відмовив Товариству у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2016 року разом з додатками, як податкову звітність з підстав, передбачених пунктом 4 статті 49 Податкового кодексу України.

Товариство оскаржило рішення суду апеляційної інстанції до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 20.02.2019 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

У касаційній скарзі позивач посилається на те, що рішення суду апеляційної інстанції є незаконним і необґрунтованим, оскільки прийняте без повного і всебічного з`ясування обставин справи, з огляду на що просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Вважає, що Інспекцією безпідставно не прийнято податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2016 року, подану Товариством у паперовій формі, що відповідало вимогам законодавства. Вважає, рішення Інспекції протиправним і немотивованим. Наполягає на тому, що ним податкова звітність з податку на додану вартість за червень 2016 року містила усі необхідні реквізити, передбачені пунктами 48.3, 48.4 статті 48 Податкового кодексу України.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30.10.2024 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 31.10.2024.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право щодо подання відзиву на касаційну скаргу позивача, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи Товариства, їх обґрунтування та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

У справі, що розглядається, суди установили, що Товариство (ідентифікаційний код 33077997, місцезнаходження: 08152, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Боярка, вулиця Територія технікуму, будинок 16) зареєстроване як юридична особа 03.08.2004.

22.01.2016 між Інспекцією (органом ДПС) та Товариством (платником податків) був укладений договір № 2 про визнання електронних документів, предметом якого є визнання податкових документів (податкової звітності, реєстрів отриманих та виданих податкових накладних з податку на додану вартість та інших звітних податкових документів), поданих платником в електронному вигляді із застосуванням електронного цифрового підпису (ЕЦП) до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях як оригіналу (пункт 1 статті 1 договору).

15.07.2016 Товариство подало у паперовій формі до Інспекції податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2016 року разом з додатками № № 2, 3, 4, 5 та доповненням до податкової декларації з податку на додану вартість відповідно до абзацу 2 пункту 46.4 статті 46 Податкового кодексу України у формі листа від 15.07.2016.

Листом від 19.07.2016 № 949/10/10-13-11-02-10 Інспекція, посилаючись на положення пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, відмовила у прийнятті податкової звітності Товариства з підстав того, що подана Товариством декларація не може вважатися податковою звітністю, оскільки подана з порушенням податкового законодавства, тобто не в електронному вигляді. При цьому податковим органом роз`яснено, що Товариство має можливість реєструвати податкову звітність в електронному вигляді, зважаючи на наявність діючого договору про визнання електронних документів від 22.01.2016 № 9003776336 та дійсних до 10.01.2018 сертифікатів.

Позивач, вважаючи відмову у прийнятті податкової звітності з податку на додану вартість за червень 2016 року незаконною та такою, що порушує права та законні інтереси Товариства, звернувся до суду з даним позовом.

Згідно підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Положеннями пункту 49.1 статті 49 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VІІІ (набрав чинності з 01.01.2015) були внесені змін до Податкового кодексу України, зокрема пункт 49.4 доповнено абзацом другим такого змісту: «Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством».

У пункті 1 розділу ІІ Інструкції з підготовки подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 № 233 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу криптографічного захисту інформації, керуючись цією Інструкцією та договором.

Відповідно до абзацу 1 статті 14 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб`єктів електронного документообігу.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, що діяли на час виникнення спірних правовідносин, для реалізації обов`язку, передбаченого абзацом другим пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, платник податків повинен мати засіб криптографічного захисту інформації (ключ) та чинний договір, укладений з конкретним податковим органом, який здійснює адміністрування податку на додану вартість.

Положення пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачають, що податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що платники податків вправі самостійно обирати один із зазначених способів подачі податкової декларації лише у тому випадку, якщо інше не передбачено нормами Податкового кодексу України. Враховуючи наявність імперативного обов`язку щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість виключно в електронному вигляді, єдиним винятком з цього правила є припинення дії (розірвання в односторонньому порядку) договору про визнання електронних документів або ж припинення дії попереднього договору на період до моменту складення нового договору. При цьому, відповідний договір повинен відповідати всім законодавчо визначеним, описаним вище вимогам.

Судом апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення враховано, що у зв`язку з набранням чинності змін до Податкового кодексу України, з 01.01.2015 (Закон № 71-VIII) відповідно до пункту 49.4 статті 49 цього Кодексу податкова звітність з податку на додану вартість подається виключно в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством. Наявність діючого договору про визнання електронних документів позбавляє платника податків можливості подавати податкові звітність у паперовому вигляді.

Згідно чинного на час спірних правовідносин законодавства Товариство було зобов`язане подавати звітність з податку на додану вартість шляхом подання відповідної декларації в електронній формі. Невиконання Товариством цього обов`язку обумовлює правомірність відмови контролюючого органу у прийнятті податкової звітності, поданої з порушенням вимог закону.

Саме невиконання платником податків обов`язку щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, як це визначено абзацом другим пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, стало підставою для прийняття Інспекцією рішення «Про відмову у прийнятті податкової звітності» від 19.07.2016 № 949/10/10-13-11-01-10. При цьому, судом апеляційної інстанції було встановлено та не заперечувалось Товариством, що договір про визнання електронних документів № 2 від 22.01.2016 був чинним та діючим, сертифікати дійсні до 10.01.2018.

Таким чином, на дату подання Товариством податкової звітності з податку на додану вартість та доповнень до неї у паперовому вигляді у позивача були відсутні об`єктивні причини невиконання безумовного обов`язку, покладеного на нього пунктом 49.4 статті 49 Податкового кодексу України.

Відмова податкового органу з підстав, визначених пунктами 48.3, 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, є правомірною, якщо податкова звітність, яка може бути подана у паперовому вигляді, складена з порушеннями щодо її обов`язкової форми та реквізитів. У цій справі податкова звітність, виходячи з положень пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України та встановлених обставин справи, була подана у паперовому вигляді безпідставно.

Також, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку, що оскільки позовні вимоги щодо зобов`язання Інспекції включити відомості з поданої Товариством податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2016 року (з додатками та доповненнями) до облікових даних щодо цього Товариства у інформаційних базах даних ДФС України, є похідними від вимоги про скасування рішення Інспекції від 19.07.2016 № 949/10/10-13-11-01-10, яка визнана судом апеляційної інстанції безпідставною, відтак зазначена податкова вимога також задоволенню не підлягає.

Доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у рішенні суду апеляційної інстанції.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АНІКА» залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.01.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк