Рішення

від 21.10.2024 по справі 309/1056/22

ХУСТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 309/1056/22

Провадження № 2/309/211/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2024 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

в особі: головуючого - судді Довжанина М.М.

за участю секретаря судового засідання Драб Н. В.

третьої особи ОСОБА_1

його представника ОСОБА_2

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хуст цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Хустської районної ради Закарпатської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета позову: Хустська міська рада, Хустське державне підприємство технічної інвентаризації, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування рішення, скасування свідоцтва про право власності та визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 2 листопада 1949 року між його батьками було укладено шлюб.

За час проживання у шлюбі батьки збудували житловий будинок з надвірними побудовами, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача. Після смерті батька відкрилася спадщина на 1/2 частину будинку.

На день смерті спадкодавця у будинку проживали його дружина, донька ОСОБА_5 та сини ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , які на думку позивача прийняли спадщину.

Разом з тим, в порушення приписів ст.549 ЦК УРСР відповідачем після смерті батька видано свідоцтво про право власності на житловий будинок від 15.07.1988 року за №79 на підставі рішення виконкому Хустської райради від 13.07.1988 року за №151 на матір ОСОБА_8 .

На думку позивача, рішення та свідоцтво видані відповідачем з порушенням закону, оскільки будинок на той час був спільною власністю подружжя батьків, а не особистою власністю матері.

За таких обставин позивач просить суд оспорювані рішення та свідоцтво виконкому Хустської райради визнати незаконними та скасувати, а спірний будинок визнати спільною власністю подружжя батьків.

В ході розгляду справи представник позивача адвокат Казанцева Р.Р. позов підтримала, посилаючись на наведені в заяві обставини.

Відповідач подав до суду клопотання про застосування строку позовної давності, посилаючись на те, що з дня прийняття оспорюваних актів пройшло більше 35 років. Позивач не просить суд поновити йому строк на звернення до суду і не обґрунтовує поважність пропуску строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові і розглянути справу за відсутності представника Хустської районної ради.

У судове засідання представники третіх осіб Хустського ДПТІ та Хустської міської ради не з`явилися. Подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилась. Про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Суд ухвалив розглянути справу за її відсутності.

Третя особа ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні пимоги заперечили, просили суд застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову. Подали суду письмові пояснення, які просять взяти до уваги при ухваленні рішення.

Інших клопотань, пояснень за позовом від учасників справи до суду не надходило.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

У судовому засіданні встановлено, що 02 листопада 1949 року між батьками позивача ОСОБА_8 , 1928 р.н. та ОСОБА_9 ,1926 р.н. укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 .

За час проживання у шлюбі подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_8 побудували житловий будинок з надвірними побудовами, що розташований в АДРЕСА_1 .

Відповідно до наявної інвентаризаційної справи рік побудови будинку- 1950.

Оскільки зазначений будинок побудований батьками позивача у шлюбі, тому згідно сімейного законодавства він є спільною власністю подружжя ОСОБА_9 та ОСОБА_8 . Даний факт ніким не оспорюється.

Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що оскільки на сьогоднішній день статус будинку не змінився, ніхто із учасників даного судового провадження не заперечив, що будинок побудований батьками позивача, тому слід визнати, що даний будинок належав подружжю ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності.

Після смерті ОСОБА_9 ( 18.09.1971 року ), а саме 15.07.1988 року Хустською районною радою було видано свідоцтво про право власності на житловий будинок за № НОМЕР_2 на ім`я матері позивача ОСОБА_8 на підставі рішення районної ради від 13.07.1988 року за №151.

Позивач ставить питання про визнання незаконними та просить скасувати зазначені рішення та свідоцтво.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Заперечуючи проти позову, відповідач та третя особа ОСОБА_1 , крім іншого, наполягають також на застосуванні позовної давності, про що подали письмові заяви.

Вирішуючи заявлене клопотання суд приходить наступного висновку.

До правовідносин між сторонами щодо оспорюваних документів на спадковий будинок застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

На підставі п.5 ст.267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом строки на подання позову є процесуальними, вони можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою позивача, яка подається одночасно зі позовом або викладається у позовній заяві у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання позовної заяви, суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Ст. 120 ЦПК України встановлено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо ці строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Згідно з ч.1 ст.126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Відповідно до ч.1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Установлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених ЦПК України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в процесуальних відносинах сторін, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки, зокрема, відмову у позові.

Подаючи даний позов, ОСОБА_3 не вказав поважних причин пропуску строку позовної давності, із заявою про поновлення строку позовної давності не звернувся. У той же час відповідач звернувся до суду з заявою про застосування наслідків спливу позовної давності.

Як роз`яснено у п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року за № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», установивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення.

За таких підстав суд приходить висновку, що до позовних вимог про визнання незаконними рішення Хустської райради та свідоцтва про право власності на будинок слід застосувати строк позовної давності і з цих підстав відмовити в позові.

Що стосується позовної вимоги про визнання житлового будинку, побудованого спільно у шлюбі батьками позивача, то в цьому випадку строк позовної давності не застосовується, оскільки правовідносини між сторонами у справі, які стосуються спадкового майна після смерті батьків продовжують існувати на сьогоднішній день і правовий статус будинку не змінився.

Щодо вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного:

Частиною 1 ст. 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3).

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до положень ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.

У зв`язку з тим, що позивач не ставить питання про повернення йому судових витрат, судові витрати, понесені позивачем, не підлягають відшкодуванню пропорційно до задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.12, 133,141, 258, 259, 265, 268, 279 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати, що житловий будинок з надвірними побудовами, що знаходиться в АДРЕСА_1 належав на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_9 (1926 р.н.) та ОСОБА_8 (1928 р.н.)

В задоволенні решти позовних вимог відмовити за спливом строку позовної давності.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду .

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя Хустського

районного суду: Довжанин М. М.