Постанова

від 31.10.2024 по справі 638/18040/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 638/18040/17

Номер провадження 22-ц/818/3033/24

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2024 року м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання Супрун Я.С.,

представника позивача прокурора відділу Пєскової Ю.В.,

представника ХМР Буряковської О.Ю.,

представника ТОВ ТРЦ «ОЛЕКСІЇВСЬКИЙ» адвоката Субочева С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 травня 2024 року в складі судді Подус Г.С. у справ № 638/18040/17 за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 до Харківської міської ради, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЦ ОЛЕКСІЇВСЬКИЙ» про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року керівник Харківської місцевої прокуратури № 1 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРЦ ОЛЕКСІЇВСЬКИЙ» (далі ТОВ «ТРЦ ОЛЕКСІЇВСЬКИЙ») про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору.

Позов мотивовано тим, що на 05 листопада 2011 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_1 набула у власність нежитлову будівлю літ. «А-1» площею 80,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . Площа земельної ділянки за вказаною адресою складає 0,0169 га, кадастровий номер 6310136300:14:008:0003.

Рішенням 14 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 22 лютого 2012 року № 614/12 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею орієнтовно 0,1880 га для будівництва та подальшої експлуатації торговельного центру з підприємствами побутового обслуговування (з урахуванням знесення нежитлової будівлі літ. «А-1» по АДРЕСА_1 (п. 4 додатку 2).

У подальшому пунктом 6 додатку 2 до рішення Харківської міської ради від 26 вересня 2012 року № 831/12 ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:14:008:0168 за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 0,1885 га для будівництва торгівельного центру з підприємствами побутового обслуговування (з урахуванням зносу нежитлової будівлі літ. «А-1» по АДРЕСА_1 до 31 грудня 2014 року (але не пізніше прийняття об`єкта до експлуатації).

Відповідно до п. 4 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 25 лютого 2015 року №1861/1, органом місцевого самоврядування вирішено продати зазначену земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови.

На підставі вказаного рішення 17 лютого 2016 року між Харківською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки.

Вказані рішення Харківської міської ради прийняті з порушенням вимог законодавства, оскільки спірну земельну ділянку в порушення статті 134 ЗК України надано ОСОБА_1 не на конкурентних засадах без проведення земельного аукціону.

Внаслідок набуття ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю літ. «А-1» за адресою: АДРЕСА_1 , до останньої перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташовано вказане майно, в тому ж обсязі, що був у попереднього землекористувача ОСОБА_2 , а саме - земельною ділянкою площею 0,0169 га, кадастровий номер 6310136300:14:008:0003. Проте, оскаржуваними рішеннями у приватну власність передано земельну ділянку площею 0,1885 га, що перевищує площу земельної ділянки, право користування якою було набуте ОСОБА_1 . Більше того, частина вказаної земельної ділянки на момент купівлі-продажу нежитлових приміщень перебувала у користуванні інших суб`єктів господарювання (ТОВ «Мірамакс», ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ТОВ «Аттіка», ТОВ «Преса-Трейд» та КП «Харківська дирекція будівництва метрополітену»).

Крім того, пунктом 6 додатку 2 до рішення Харківської міської ради від 26 вересня 2012 року № 831/12 припинено право користування земельними ділянками ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_3 та встановлено вважати такими, що втратили чинність п. 5.4 рішення Харківської міської ради № 280/90 від 25 листопада 2009 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою ЗАТ «Хлібзавод «Салтівський» і п. 1 рішення Харківської міської ради № 37/10 від 22 грудня 2010 року, яким поновлено договір оренди земельної ділянки ТОВ «Мірамакс».

Земельна ділянка загальною площею 0, 1885 га надана в оренду ОСОБА_1 охоплювала частину земельної ділянки, яка перебувала в постійному користуванні КП «Харківська дирекція будівництва метрополітену» на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 17 серпня 2011 року № 63101000300001 наданий КП «Харківська дирекція будівництва метрополітену» для постійного користування земельною ділянкою загальною площею 4,6674 га за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для завершення будівництва ІІІ лінії метрополітену в м. Харків (станція «Проспект Перемоги»).

Право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 4,6674 КП «Харківська дирекція будівництва метрополітену» було припинено лише рішенням Харківської міської ради №1098/13 від 17 квітня 2013 року.

Посилаючись на вказані обставини, керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова просив:

визнати незаконними та скасувати п. 6 додатку 2 до рішення Харківської міської ради від 26 вересня 2012 року № 831/12; п. 4 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 25 лютого 2015 року №1861/15;

визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 0,1885 га кадастровий номер 6310136300:14:008:0168 між ОСОБА_1 та Харківською міською радою від 17 лютого 2016 року, зареєстрований приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А.

19 березня 2018 року ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву, в якому просила залишити позов без задоволення.

Відзив мотивовано тим, що земельну ділянку з кадастровим номером 6310136300:14:008:0168 загальною площею 0,1885 га яка відчужено Харківською міською радою у відповідності до вимог чинного законодавства.

Також вказувала, що прокурором не наведено в чому саме полягало порушення інтересів держави в результаті оспорюваних правочинів, оскільки позовна заява містить лише посилання на загальні посилання на нормативно правові акти.

23 серпня 2018 року засобами поштового зв`язку Харківська міська рада подала відзив на позовну заяву в якому заперечував проти задоволення позовних вимог.

Відзив мотивовано тим, що прокурором не надано доказів, що належна ОСОБА_1 нежитлова будівля літ. «А-1» розташована саме на земельній ділянці по АДРЕСА_2 загальною площею, 0,0169 га кадастровий номер 6310136300:14:008:0003.

Доводи прокуратури, що до ОСОБА_1 перейшло право користування вказаною земельною ділянкою є необґрунтованими, оскільки земельна ділянка з таким кадастровим номером не обліковується у Публічній кадастровій карті України, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, а також у ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Оскаржувані прокуратурою рішення є вмотивованими, правомірними та таким, що прийняті у відповідності до норм діючого законодавства України. Внесення змін до нереалізованого рішення, у зв`язку з приведенням його у відповідність до законодавства чи усунення недоліків, виявлених в процесі його виконання, не суперечить положенням закону.

Межі, площа та цільове призначення земельної ділянки були визначені відповідно до вимог діючого законодавства. Проект землеустрою було погоджено відповідними службами в порядку визначеного діючим законодавством та затверджено Харківською міською радою.

Згідно проекту землеустрою до меж земельної ділянки увійшла частина земельної ділянки, яка була надана КП «Харківська дирекція будівництва метрополітену» для будівництва III лінії метрополітену і на яку землекористувачем була надана згода на її вилучення.

Затвердивши зазначений проект землеустрою Харківська міська рада, як орган місцевого самоврядування відніс цю земельну ділянку у тому числі, частину земельної ділянки, що була надана КП «Харківська дирекція будівництва метрополітену» до земель житлової та громадської забудови, змінивши при цьому цільове призначення земельної ділянки за проектом землеустрою, розробленим ОСОБА_1 , що передбачено та відповідає частинам 1 та 2 статті 20 ЗК України.

Проектом землеустрою усю запроектовану земельну ділянку, у тому числі і частину земельної ділянки яка була надана КП «Харківська дирекція будівництва метрополітену», було визначено, як землі житлової громадської забудови. Спірна земельна ділянка розташована за межами «червоних» ліній по АДРЕСА_3 .

Передача в оренду вищевказаної земельної ділянки ОСОБА_1 була здійснена за договором оренди землі укладеного 25 липня 2013 року після внесення до нього змін рішенням Харківської міської ради від 17 квітня 2013 року № 1098/13 та припиненням прав на земельні ділянки іншими особами, що ввійшли в межі ділянки, яка надавалась в оренду ОСОБА_1 . На момент підписання договору оренди землі та проведення державної реєстрації ця земельна ділянка не перебувала у приватній власності або користуванні інших осіб.

Відповідно до п. 6 додатку 2 до рішення 19 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 26 вересня 2012 року №831/12 «Про надання земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об`єктів»: СПДФЛ ОСОБА_4 право користування земельною ділянкою загальною площею 0,0020 га (договір оренди землі від 17 травня 2007 року №140767100056) по АДРЕСА_4 , а також ФО-П ОСОБА_3 право користування земельною ділянкою загальною площею 0,0071 га (договір оренди землі від 29.09.1999 №151/99) по АДРЕСА_3 припинено у зв`язку із закінченням строків дії відповідних договорів.

Також, у листопаді 2023 року Харківською міською радою подано пояснення до відзиву, в яких зазначала, що прокурором не доведено порушення інтересів держави та територіальної громади внаслідок прийняття оскаржуваних рішень Харківською міською радою.

Дії органу місцевого самоврядування були спрямовані на оплатне використання земельної ділянки ОСОБА_1 , що відповідає вимогам Конституції України, Земельного та Податкового кодексів України.

Чинним земельним законодавством передбачено виключне право власника нерухомого майна на отримання в оренду земельної ділянки, на якій воно розташоване без проведення земельних торгів. Враховуючи, що на час прийняття Харківською міською радою оскаржуваного рішення, на земельній ділянці по АДРЕСА_1 був розташований належній ОСОБА_1 об`єкт нерухомого майна нежитлова будівля літ. «А-1», право на земельну ділянку не підлягало продажу на земельних торгах в порядку ст. 134 ЗК України.

Положення чинного законодавства не містять застережень щодо залежності площі земельної ділянки від розміру нерухомого майна, що розташоване на ній, а визначення розміру такої земельної ділянки є виключно правом та волевиявленням органу місцевого самоврядування.

Сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову. Які саме норми ДБН були порушені при визначенні розміру земельної ділянки під час надання її в оренду ОСОБА_1 позивачем не зазначено.

Прокурором не доведено, який саме розмір земельної ділянки необхідний для зазначених потреб орендаря, що є обов`язковою умовою для задоволення такого позову, оскільки з`ясування в такому випадку дійсного розміру земельної ділянки, яка має бути відведена власнику майна, забезпечує розумний баланс між індивідуальними та колективними інтересами.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 травня 2024 року позовні вимоги керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки спірне майно вибуло з володіння власника, оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, державних актів, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, за відсутності вимог про витребування майна не є ефективним способом захисту права власника. Зважаючи, що належним способом захисту порушених прав у даних правовідносинах є звернення до суду з віндикаційним позовом про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги прокуратури задоволенню не підлягають у зв`язку з обранням неналежного способу захисту.

04 липня 2024 року засобами поштового зв`язку Харківською обласною прокуратурою на вказане судове рішення подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції необґрунтовано залишено позов без задоволення з підстав обрання неналежного способу захисту, оскільки саме позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ній, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. Отже обрання способу захисту у кожному конкретному випадку та з огляду та особливості певних правовідносин є законним правом позивача або прокурора.

Зазначав, що позивач має право на захист свого порушеного права у той спосіб, який сам обрав (якщо такий спосіб передбачений законом), а тому суд повинен захистити таке порушене право у обраний саме позивачем спосіб, навіть якщо обраний позивачем спосіб захисту є менш ефективним, ніж інші, у спірних правовідносинах.

Вказував, що оскільки передача в оренду, а в подальшому і продаж, земельної ділянки загальною площею 0,1885 га, розташованої по АДРЕСА_1 ; кадастровий номер 6310136300:14:008:0168 із земель житлової та громадської забудови відбувались з порушенням чинного законодавства, наявні правові підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки серія та номер 58 від 17 лютого 2016 року, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А.

На час пред`явлення позову (27 листопада 2017 року) спірна земельна ділянка перебувала у власності ОСОБА_1 у зв`язку з чим керівником Харківської місцевої прокуратури № 1 правомірно було визначено її відповідачем та пред`явлено до неї відповідні позовні вимоги. Вже під час розгляду справи (21 серпня 2018 року) право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1885 га, кадастровий номер 6310136300:14:008:0168 набуло ТОВ «ТРЦ ОЛЕКСІЇВСЬКИЙ», до якого не було пред`явлено жодних позовних вимог

23 вересня 2024 року ТОВ «ТРЦ ОЛЕКСІЇВСЬКИЙ», було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просило рішення суду залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що прокурором не було заявлено жодних матеріально-правових вимог до товариства, а тому ТОВ «ТРЦ «ОЛЕКСІЇВСЬКИЙ» не є належним відповідачем у справі в межах заявлених позовних вимог.

За весь час підготовчого провадження з червня 2018 по лютий 2020 року прокурором не було скеровано до суду заяв про зміну предмету або підстав позову, зокрема щодо оспорення правочину, за яким земельна ділянка була набута ТОВ «ТРЦ «ОЛЕКСІЇВСЬКИЙ» або щодо витребування вказаної земельної ділянки у товариства.

Зважаючи, що матеріально-правовий інтерес територіальної громади і держави, а відповідно прокурора як позивача у справі полягає у поверненні земельної ділянки у власність територіальної громади, за умови встановлення та доведення, що така земельна ділянка дійсно вибула із такої власності із порушенням закону, то належним способом захисту є пред`явлення позову до добросовісного набувача із використанням правового механізму, встановленого статтею 388 ЦК України.

В той же час, ні до ОСОБА_1 , ні до ТОВ «ТРЦ «Олексіївський» не було заявлено позовних вимог про витребування спірної земельної ділянки, що відповідало б ефективному способу захисту речового права, за яким звернувся прокурор.

У судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_1 не з`явилася.

Судова повістка-повідомлення про розгляд справи 31 жовтня 2024 року, надіслана апеляційним судом на адресу ОСОБА_1 повернуто наадресу апеляційногосуду звідміткою від07жовтня 2024року «зазакінчення термінузберігання» (том3,а.с.87-88),крім тогопро день,час тамісце судовогозасідання ОСОБА_1 повідомлялась відповіднодо частини11статті 128ЦПК України,через оголошенняна офіційномувеб-сайтіСудової владиУкраїни.З опублікуваннямоголошення провиклик особавважається повідомленоюпро дату,час імісце розглядусправи (том 3, а.с.64);

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з`явилися, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача прокурора відділу Пєскову Ю. В., яка підтримала апеляційну скаргу, відповідачів: представника ХМР Буряковську О. Ю., представника ТОВ «ТРЦ ОЛЕКСІЇВСЬКИЙ» адвоката Субочева С. Ю., які проти скарги заперечували, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт1 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає у повній мірі зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Судом встановлено, що 05 листопада 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі- продажу, відповідно до якого остання набула право власності на нежитлову будівлю літ. «А-1» площею 80,1 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а,с.28).

Як вбачається з вказаного договору площа земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 складає 0,0169 га, кадастровий номер 6310136300:14:008:0003.

Рішенням 14 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 22 лютого 2012 року №614/12 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею орієнтовно 0,1880 га для будівництва та подальшої експлуатації торговельного центру з підприємствами побутового обслуговування (з урахуванням знесення нежитлової будівлі літ. «А-1» по АДРЕСА_1 (п. 4 додатку 2).

11 квітня 2012 року межі вказаної земельної ділянки ОСОБА_1 було погоджено з іншими землекористувачами сусідніх земельних ділянок - КП «Харківська дирекція будівництва метрополітену» - Начальником Управління Держкомзему м. Харкова щодо також земель загального користування (том 1, а.с. 29).

25 липня 2013 року на підставі рішення 19 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 26 вересня 2012 року № 831/12 та рішення 23 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 17 квітня 2013 року № 1098/13 між Харківською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір оренди, предметом якого є земельна ділянка кадастровий номер 6310136300:14:008: 0168 з земель житлової та громадської забудови, загальною площею 0,1885 га строком до 31 грудня 2014 року для будівництва торгівельного центру з підприємствами побутового обслуговування (з урахуванням зносу нежитлової будівлі літ. «А-1» по АДРЕСА_1 ) (том 1, а.с.106-110)

Відповідно до п. 12.1 додатку до рішення 23 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про внесення змін до рішень Харківської міської ради з містобудівних питань» від 17 квітня 2013 року №1098/13 внесено зміни в п. 6 додатку 2 до рішення 19 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про надання земельних ділянок для будівництва (реконструкції) об?єктів» від 26 вересня 2012 року № 831/12 доповнивши його підпунктами 6.6., 6.7 наступного змісту: «6.6. Припинити КП «ХАРКІВСЬКА ДИРЕКЦІЯ БУДІВНИЦТВА МЕТРОПОЛІТЕНУ» право користування частиною земельної ділянки площею 0,0713 га (державний акт на право постійного користування землею від 17 серпня 2011 року № 63101000300001) по просп. Людвіга Свободи (від просп. Перемоги до окружної дороги) за його добровільною відмовою»; «6.7. Державний акт на право постійного користування землею від 17 серпня 2011 року № 63101000300001 вважати таким, що втратив чинність з моменту прийняття даного рішення. КП «ХАРКІВСЬКА ДИРЕКЦІЯ БУДІВНИЦТВА МЕТРОПОЛІТЕНУ» оформити земельну ділянку, що залишилася» (том 1, а.с. 11)

Відповідно до п. 17 додатку до рішення 36 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 24 грудня 2014 року № 1750/14 «Про надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки юридичним та фізичним особам» ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою та встановлення меж в натурі (на місцевості) із земель територіальної громади м. Харкова із земель житлової та громадської забудови (код КВЦПЗ 0.,15) площею 0,1880 га за адресою АДРЕСА_1 , обслуговування нежитлової будівлі літ «А-1». Надано дозвіл на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова із земель житлової та громадської забудови (код КВЦПЗ 0.,15) площею 0,1880 га за адресою АДРЕСА_1 , обслуговування нежитлової будівлі літ «А-1» (том 1, а. с. 26).

Рішенням Харківської міської ради від 25 лютого 2015 року № 1861/15 вирішено продати зазначену земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови площею 0,1885 га кадастровий номер 6310136300:14:008:0168 ОСОБА_1 за ціною 696 200 грн для обслуговування нежитлової будівлі літ «А-1» (том 1, а.с. 28).

Відповідно до п. 3 додатку 2 до рішення 40 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про надання дозволу на проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок юридичним та фізичним особам України» від 24 червня 2015 року №1919/15 внесено зміни до пункту 4 додатка 1 до рішення 39 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам України» від 25 лютого 2015 року № 1861/15 та додано підпункти 4.5-4.6 наступного змісту: «4.5. Припинити право користування земельною ділянкою площею 0,1885 га за адресою: АДРЕСА_3 , у зв`язку із закінченням терміну дії договору оренди землі (номер запису про інше речове право: 2731800), укласти акт приймання-передачі земельної ділянки. 4.6. Враховуючи, що на земельній ділянці по АДРЕСА_1 розташований об`єкт нерухомого майна літ. «А-1» (витяг про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно № 33726047, номер запису про право власності 8753406, реєстраційний номер об`єкта нерухомого 6310136300:14:008:0168) присвоїти адресу: АДРЕСА_1 » (том 1, а.с.12).

На підставі вказаних рішень 17 лютого 2016 року між Харківською міською радою та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки. Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А., реєстровий номер 58 (том 1 а.с 20-23).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статті 377 ЦК України, 120 ЗК України регулюють питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду.

Так, за статтею 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 903/857/18 та від 20 серпня 2019 року у справі № 911/714/18.

Також, у постанові Верховного Суду від 14 січня 2020 року у справі № 910/21404/17 вказано, що підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до пунктів «а», «б» частини 1 статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин належить розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Частиною 1 статті 316 ЦК Українипередбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема ізправочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до частин 1-4 статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Згідно із статтею 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Аналогічні положення містяться в статті 1 Закону України «Про оренду землі».

Відповідно до частини 1 статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Частина 2 статті 124 ЗК України передбачає, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами 2, 3 статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу (частина 3 статті 124 ЗК України).

Частина 1 статті 134 ЗК України встановлює, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до частини 2 статті 134 ЗК України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності, зокрема, у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Звертаючись до суду з позовом керівник Харківської місцевої прокуратури №1 зазначає про недотримання Харківською міською радою вимог чинного законодавства при передачі в оренду, а в подальшому продажу земельної ділянки, що призвело до порушення прав та законних інтересів територіальної громади, які підлягають захисту в судовому порядку.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).

Обов`язок суду захистити порушене право у спосіб, який передбачений законом, визначено у частині 1статті 5 ЦПК України, згідно з якою, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року в справі № 1340/4630/18).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5)). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14)).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, потрібно керуватися його ефективністю, а це означає, що вимога про захист права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (постанови Верховного Суду від 05 червня 2020 року в справі № 438/887/16, від 18 травня 2022 року у справі № 921/199/20).

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (постанови Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 910/18962/20 (пункт 5.14), від 18 травня 2022 року у справі № 921/199/20 (пункт 70).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Способи захисту передбачені частиною 2 статті 16 ЦК України, серед яких є, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення (узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Судувід 09 листопада 2021 року у справа № 466/8649/16-ц). Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Ефективність позовної вимоги має оцінюватися з огляду на обставини справи та залежно від того, чи приведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 дійшла висновку, що, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18(пункт 57), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 94)).

Власник з дотриманням правил статей387і388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21 вересня 2022 року в справі№ 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15 лютого 2023 року в справі № 910/18214/19 (пункт 9.47) та інших).

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей387і388 ЦК України, є неефективними.

У постанові від 11 лютого 2020 року в справі № 922/614/19 (провадження№ 12-157гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що власник з дотриманням вимогстатті 388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. Закон не вимагає встановлення судом таких обставин в іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. У межах розгляду справи про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених рішень без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.

Враховуючи зазначене, а також те, що земельна ділянка, кадастровий номер 6310136300:14:008:0168 площею 0,1885 га, наразі перебуває у власності ТОВ «ТРЦ ОЛЕКСІЇВСЬКИЙ», судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звернення до суду з позовом про визнання незаконними та скасувати рішень Харківської міської ради, а також укладеного на його підстави правочину без вирішення питання по витребування майна не є належним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Доводи позивача про можливість обрання іншого способу захисту є необґрунтованими та не відповідають усталеній судовій практиці, відповідно до якої витребування земельної ділянки є основною ефективною позовною вимогою.

Отже, прокурор не позбавлений права на вирішення спору про витребування земельної ділянки у порядку господарського судочинства шляхом звернення з відповідним позовом до ТОВ «ТРЦ ОЛЕКСІЇВСЬКИЙ».

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції також не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надана належна оцінка

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 375, 381 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 28 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 04 листопада 2024 року.

Головуючий Ю.М. Мальований

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина