Окрема думка

від 04.11.2024 по справі 911/2366/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

Головуючого судді Кропивної Людмили Володимирівни

Північний апеляційний господарський суд розглянув апеляційну скаргу Релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь святої Параскеви П`ятниці Переяславсько-Вишневської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) села Ходосівка Обухівського району Київської області» на рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2024 у справі № 911/2366/23.

За наслідками апеляційного розгляду справи 23.10.2024 прийнято постанову, якою апеляційна скарга Релігійної організації «Релігійна громада парафія на честь святої Параскеви П`ятниці Переяславсько-Вишневської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) села Ходосівка Обухівського району Київської області» на рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2024 у справі № 911/2366/23 задоволена частково. Рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2024 у справі № 911/2366/23 скасовано та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_1 передати Релігійній організації «Релігійна громада парафія на честь святої Параскеви П`ятниці Переяславсько-Вишневської єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) села Ходосівка Обухівського району Київської області» належне майно, а саме: печатку Релігійної громади парафії на честь святої Параскеви П`ятниці Київської єпархії Української православної церкви с. Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області; статут в редакції 1991 року; статут в редакції 2013 року; статут в редакції 2014 року; свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи; акт від 31.01.1993; парафіяльну книгу; протоколи зборів Парафіяльної ради та Парафіяльних (загальних) зборів; богослужбовий журнал та парафіяльний архів; церковну переписку; документи з фінансово-господарської діяльності; документи з відділу кадрів; договори та первинні документи; податкову та статистичну звітність; державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ЯЯ № 151500 від 07.09.2011; рішення № 4 сесії 6 скликання від 21.02.2011, видавник Ходосівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області; технічний паспорт б/н інвентаризаційної справи 1107/08/18 від 31.08.2018; довідка 287 від 13.06.2018 Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області; витяг з ДРРПННМ номер 131944989 від 24.07.2018, виданий приватним нотаріусом Києво-Святошинського нотаріального округу Київської області Семчук М.А.

В решті позовних вимог відмовлено. Здійснено розподіл судового збору.

Вважаю, що з мотивів, викладених мною нижче, рішення Господарського суду Київської області від 17.05.2024 у справі № 911/2366/23 підлягало скасуванню, а провадження у справі закриттю.

Комітет ООН з прав людини у Зауваженнях загального порядку, 22,п. 4 та Генеральна Асамблея ООН у Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігії чи переконань від 25.11.1981 р., п. 6 (с) звертали увагу на те, що свобода відправлення та сповідування релігії чи переконання включає, серед іншого, такі невід`ємні аспекти основної діяльності релігійних груп, як право організовуватися у відповідності до своєї власної ієрархічної та інституціональної структури; право обирати, призначати чи змінювати свій персонал згідно своїх відповідних вимог і стандартів, а також будь-яким вільно досягнутим домовленостям між релігійними групами та державою, право виробляти, набувати та використовувати у відповідному обсязі необхідні предмети та матеріали, що пов`язані із обрядами та звичаями конкретної релігії чи переконання.

ЄСПЛ зауважував, що право на статус юридичної особи є надважливим для повної реалізації права на свободу релігії чи переконання. За відсутності доступу до правосуб`єктності певні ключові аспекти організованого життя общини у даній сфері є неможливим чи важкодоступним, до цих аспектів відноситься користування банківськими рахунками та забезпечення судового захисту общини, її членів та майна («Свідки Ієгови» у Москві та інші проти Росії, 10.06.2010, 302/02, р. 102, «Свято-Михайлівська Парафія проти України», 14.06.2007 р.).

Державами релігійним організаціям чи організаціям, що притримуються певних переконань, надаються різні форми юридичної особи, такі як-от: траст, корпорація, об`єднання, фонд, а так само інші форми (sui generis) форми юридичної особи, передбачені спеціально для релігійних організацій чи організацій, що притримуються певних переконань.

Як учасники майнових цивільних правовідносин релігійні організації українським правопорядком віднесені до юридичних осіб приватного права - непідприємницьких товариств.

Однак, Цивільний кодекс України не регулює інші особливості їх статусу, включаючи внутрішню організацію та структуру управління.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (надалі - Закон) держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії.

Частина 1 статті 7 Закону констатує, що релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями).

Відповідно до статті 9 згаданого Закону релігійні управління і центри діють на підставі своїх статутів (положень), що реєструються у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону.

Релігійні організації, керівні центри яких знаходяться за межами України, можуть керуватись у своїй діяльності настановами цих центрів, якщо при цьому не порушується законодавство України.

Не регламентовані законом відносини держави з релігійними управліннями і центрами, в тому числі й тими, що знаходяться за межами України, регулюються відповідно до домовленостей між ними і державними органами.

Держава визнає право релігійного центру (управління) на його підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням), крім релігійних організацій, діяльність яких не допускається відповідно до вимог статті 5-1 цього Закону, та/або іноземних релігійних організацій, які знаходяться в державі, яка визнана такою, що здійснила або здійснює збройну агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, діяльність яких заборонена в Україні відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій". Держава визнає право релігійних організацій на вільну зміну такої підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійного центру (управління).

Визначення культового майна та культових будівель або споруд надано Законом у редакції Закону № 3894-IX від 20.08.2024 .

Так, культова будівля, споруда - це будівля або споруда, що є об`єктом нерухомого майна, спеціально призначена для задоволення релігійних потреб шляхом проведення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній, процесій, ритуалів, молитов, служінь, релігійних зібрань та забезпечення інших видів релігійної практики. Комплексом культових будівель - є топографічно визначена сукупність окремих або поєднаних між собою культових будівель, споруд, а також інших об`єктів, необхідних для забезпечення релігійної практики релігійної організації. Культовим згаданий Закон визнає майно, що призначене для проведення богослужінь, релігійних обрядів, церемоній, процесій, ритуалів, молитов, служінь, релігійних зібрань та забезпечення інших видів релігійної практики.

Отже, законодавець підтверджує особливість і специфічний характер церковного майна - як майна, що використовується для проведення церковних обрядів, церемоній, процесій, ритуалів, молитов, служінь, релігійних зібрань та забезпечення інших видів релігійної практики.

Установлюючи правові наслідки повернення культового майна у випадку, коли таке майно перебуває у державній чи комунальній власності, Закон не вирішує питань культового майна, яке набуто чи створене релігійними організаціями самостійно.

Визнаючи невідчужуваність такого майна, зокрема, шляхом установлення заборони на звернення на нього вимог кредиторів, Закон відносить порядок розпорядження таким майном до внутрішньої сфери діяльності релігійної організації.

Водночас Закон не визнає таке майно колективної власністю членів релігійної громади, а участь мирян в управлінні церковним майном суперечить канонам більшості з існуючих релігій.

Це принциповий момент, адже призначення церковного(культового майна) визначається внутрішніми правилами церкви, її настановами щодо відправлення релігійних обрядів, служб, церемоній та ритуалів.

Поряд з цим, на відміну від інших неприбуткових організацій, у релігійних організаціях не притаманний правовий обов`язок членів релігійної організації вносити внески у грошовій чи натуральній формі.

Основним джерелом формування церковного (культового) майна є добровільні пожертви вірян чи інших осіб, які направляються на підтримку діяльності церкви, а також на різного роду виконання освітніх, благодійних та інших соціальних програм у межах тієї чи іншої церковної місії. Окремим джерелом формування майна є також заповіт на користь церкви.

У відповідності до статті 729 ЦК України особи, які вчинили пожертву на користь іншої особи, не зберігають права власності на предмет пожертви.

До того ж пожертва на церков не пов`язана як з вигодами для церкви, так і для самого пожертвувача, адже мотиви такої пожертви лежать далеко за межами земних причин, як і, власне, самої релігії.

До слова, Статутом Релігійної Громади парафії на честь Святої Параскеви П`ятниці Київської єпархії с. Ходосівка Києво-Святошинського району Київської області в редакції від 07.02.2013р, передбачено, що у разі припинення діяльності парафії її правонаступником виступає Київська єпархія УПЦ в особі Єпархіального Управління (п. 7.7).

Окремо наголошую на тому, що настоятель не обирається мирянами чи членами релігійної організації.

Так, відповідно до пунктів 1.4, 2.13 Статуту настоятель призначається єпархіальним архієреєм для духовної опіки віруючих та керування причтом і парафією і у своєї діяльності підзвітний єпархіальному архієрею Київської єпархії УПЦ.

З огляду на викладене, застосування загальних норм Цивільного кодексу про юридичну особу та її виконавчі органи (зокрема, ст. 92, ч. 3 ст. 99 ЦК України), до релігійних організацій не видається мені обґрунтованим.

Безпідставним, вважаю, також застосування положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, організаціях місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях.

На мою думку, втручання держави в діяльність релігійної організації шляхом здійснення судового контролю за виконанням внутрішніх настанов такої організації та дотриманням нею положень канонічного права суперечить загальному принципу невтручання держави у внутрішні справи церкви, якщо тільки предметом спору не є питання, пов`язані з використанням та поверненням релігійною організацією культового майна, що знаходиться у державній чи комунальній власності, або припинення релігійної організації у випадках, встановлених законом.

Суддя

Північного апеляційного

господарського суду Л.В. Кропивна

"04" листопада 2024 р.