Постанова

від 22.10.2024 по справі 927/285/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" жовтня 2024 р. Справа№ 927/285/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Кропивної Л.В.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Реуцькій Т.О.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Греськів І.І., посвідчення № 076132 від 01.03.2023;

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: Помаз В.В., наказ № 218-к від 28.08.2020;

від відповідача-2: Павленко А.В., ордер СВ № 1076250 від 15.04.2024;

від відповідача-3: не з`явився,

розглянувши матеріали апеляційної скарги заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури

на рішення господарського суду Чернігівської області від 31.05.2024

у справі № 927/285/24 (суддя - Шморгун В.В.)

за позовом заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України

до

1) регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях

2) фізичної особи-підприємця Юкова Владислава Івановича

3) Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту

про визнання недійсним договору оренди державного майна та зобов`язання повернути нежитлові приміщення,-

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - Міністерство) звернувся до господарського суду Чернігівської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України (ФДМУ) по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі - Регіональне відділення), фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Юкова Владислава Івановича та Чернігівського професійного ліцею залізничного транспорту (далі - Ліцей) про:

- визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності № 50-10 від 12.04.2010, укладеного між Регіональним відділенням ФДМУ по Чернігівській області, правонаступником якого є Регіональне відділення, та ФОП Юковим В.І., погоджений Ліцеєм, з урахуванням змін внесених угодами від 12.04.2010 та 12.04.2013, а також договорами від 27.05.2016, 27.10.2017 та 02.05.2019 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 50-10 від 12.04.2010;

- зобов`язання ФОП Юкова В.І. повернути Ліцею за актом приймання-передачі про повернення державного нерухомого майна нежитлові приміщення площею 194,3 кв.м в підвалі будівлі навчального корпусу, розташованого за адресою: м. Чернігів, вул. Реміснича, 56.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог Закону України "Про освіту", оскільки нежитлові приміщення, які перебувають на балансі Ліцея, передано в оренду ФОП Юкову В.І. для здійснення торгівлі непродовольчими товарами зі складу, а не за освітнім призначенням, у зв`язку з чим наявні обставини для визнання недійсним цього договору та повернення балансоутримувачу об`єкта оренди.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 31.05.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції погодився з доводами прокурора про порушення орендарем вимог Закону України "Про освіту", який використовував приміщення не за освітнім призначенням, а здійснював торгівлю непродовольчими товарами зі складу. Водночас господарським судом було відмовлено у задоволенні позовних вимог, оскільки Ліцей не є стороною оспорюваного правочину, а відтак він не може бути відповідачем у справі та застосовано сплив строку позовної давності.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовну заяву задовольнити.

За твердженням прокурора строк позовної давності не було пропущено, зокрема, з тих підстав, що лише з листа Міністерства від 01.03.2019 вбачається мета використання орендованого майна (для здійснення торгівлі непродовольчими товарами зі складу) за договором. Водночас звернення прокурора в інтересах держави в особі Міністерства з даними позовними вимогами до відповідачів відповідає суб`єктному складу сторін, оскільки балансоутримувачем цього майна є заклад освіти - Ліцей, який підпорядкований Міністерству, що є власником майна, і Ліцей є стороною договору оренди (балансоутривачем) щодо якого містяться взаємні права та обов`язки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024, у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю., відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 24.09.2024.

31.07.2024 до апеляційного суду надійшов відзив відповідача-2 із запереченнями на апеляційну скаргу.

01.08.2024 до апеляційного суду надійшов відзив відповідача-1 із запереченнями на апеляційну скаргу.

19.08.2024 до апеляційного суду надійшли відповіді прокуратури на відзиви відповідача-1, 2.

19.09.2024 до апеляційного суду відповідачем-1 подано клопотання про участь в розгляді справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

20.09.2024 до апеляційного суду відповідачем-2 подано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 задоволено вказані клопотання.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 відкладено судове засідання на 22.10.2024.

30.09.2024 до апеляційного суду надійшла заява Ліцея про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні, яке відбулось 22.10.2024, прокуратура просила задовольнити апеляційну скаргу, скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позовні вимоги.

Відповідачі-1, 2 просили залишити апеляційну скаргу прокуратури без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Позивач та відповідач-3 у судове засідання не з`явились, повідомлені належним чином.

Відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики ЄСПЛ критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші.

За висновками апеляційного суду неявка зазначених представників сторін не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення сторін, які з`явились у судове засідання, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП Юков В.І. звернувся до регіонального відділення ФДМУ по Чернігівській області, правонаступником якого є Регіональне відділення, із заявою від 19.01.2010 (а.с. 50 том 1), у якій просив надати в оренду нежитлове підвальне приміщення навчального корпусу загальною площею 214 кв.м, що розташоване за адресою: м. Чернігів, вул. Комсомольська, 56, та знаходиться на балансі Ліцею для здійснення торгівлі зі складу сантехвиробами терміном на 3 роки.

У листі № 06-08/13 від 25.01.2010 (а.с. 51 том 1) Ліцей повідомив Регіональне відділення про те, що він не заперечує проти передачі в оренду приміщення загальною площею 214 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Чернігів, вул. Комсомольська, 56.

На засіданні спеціальної комісії Міністерства, за зверненням регіонального відділення ФДМУ по Чернігівській області (лист № 07-4-00231 від 28.01.2010), прийнято рішення (протокол № 2 від 09.03.2010) про надання дозволу на передачу в оренду частини підвального приміщення навчального корпусу (м. Чернігів, вул. Комсомольська, 56) загальною площею 214 кв.м, що перебуває на балансі Ліцею, терміном до трьох років (лист Міністерства № 1/11-2124 від 19.03.2010; а.с. 52 том 1).

12.04.2010 між регіональним відділенням ФДМУ по Чернігівській області (далі - орендодавець) і ФОП Юковим В.І. (далі - орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності № 50-10 (далі - договір оренди) (а.с. 45-47 том 1), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування без права приватизації, передачі в суборенду, переходу права власності третім особам державне окреме індивідуально визначене (нерухоме) майно - нежитлові приміщення, що розташовані в підвалі будівлі навчального корпусу, площею 214,0 кв.м, розміщене за адресою: м. Чернігів, вул. Комсомольська, 56, яке перебуває на балансі Ліцею (далі - балансоутримувач).

За умовами пунктів 1.2, 2.1 договору оренди майно передається в оренду для здійснення торгівлі непродовольчими товарами зі складу. Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

Цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 12.04.2010 до 10.04.2013 (пункт 10.1 договору оренди).

Договір підписаний орендодавцем, орендарем та підписано/погоджено балансоутримувачем (далі - сторони договору) (а.с. 47 том 1).

Нежитлові приміщення (предмет оренди) передано орендарю в оренду на підставі акта приймання-передачі від 12.04.2010, який підписаний сторонами договору (а.с. 49 том 1).

Угодою від 12.04.2010 до договору оренди сторони доповнили пункт 3.1 щодо порядку визначення та нарахування орендної плати за договором. (а.с. 53 том 1)

Орендар звернувся до регіонального відділення ФДМУ по Чернігівській області із заявою від 24.01.2013 про продовження терміну дії договору оренди на 2 роки 364 дні (а.с. 56 том 1).

12.04.2013 сторонами укладено угоду до договору оренди згідно якої продовжено договір оренди строком на 2 роки 364 дні, а саме: з 11.04.2013 до 08.04.2016 (а.с. 54 том 1).

Згідно зі свідоцтвом про право власності САК № 221675 від 07.10.2015 власником приміщення 3-х поверхового навчального корпусу, розташованого за адресою: м. Чернігів, вул. Комсомольська, 56, є держава в особі Міністерства (а.с. 77 том 1).

У пунктах 1.1, 7.9 статуту Ліцею (а.с. 79-91 том 1) зазначено, що Ліцей є підпорядкованим Міністерству державним професійно-технічним навчальним закладом другого атестаційного рівня, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття професійно-технічної та повної загальної середньої освіти. Майно професійного ліцею, у тому числі: навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інші об`єкти є об`єктами державної власності, що закріплюються за професійним ліцеєм на праві оперативного управління. Функції управління майном, яке закріплюється за професійним ліцеєм, здійснює Міністерство.

Орендар звернувся до регіонального відділення ФДМУ по Чернігівській області із заявою від 14.03.2016 про продовження терміну дії договору оренди на 2 роки 364 дні для здійснення торгівлі непродовольчими товарами зі складу та зменшення орендованої площі на 19,7 кв.м (а.с. 61 том 1).

У листі № 01-08/168 від 21.03.2016 Ліцей повідомив регіональне відділення ФДМУ по Чернігівській області про те, що він не заперечує проти продовження орендних відносин з орендарем (а.с. 62 том 1).

Дозвіл на продовження договору оренди терміном до 3-х років та зменшення орендованої площі на 19,7 кв.м був наданий Міністерством (лист № 1/11-5438 від 21.04.2016) на підставі звернення регіонального відділення ФДМУ по Чернігівській області № 07-04-00854 від 23.03.2016 (а.с. 63 том 1).

27.05.2016 між сторонами укладено договір про внесення змін до договору оренди, відповідно до умов якого договір оренди продовжено терміном на 2 роки 364 дні: з 09.04.2016 до 07.04.2019; виключено зі складу об`єкта оренди нежитлові приміщення площею 19,7 кв.м (а.с. 57-58 том 1).

На підставі акта приймання-передачі від 27.05.2016 орендар передав, а балансоутримувач прийняв нежитлові приміщення площею 19,7 кв.м в підвалі будівлі навчального корпусу, що перебуває на балансі Ліцею (а.с. 60 том 1).

27.10.2017 сторонами укладено договір, яким внесено зміни до пункту 3.6 договору оренди, а саме: орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50 % до 50 % щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітнім, відповідно до пропорцій розподілу, установлених КМУ і чинних на кінець періоду, за яких здійснюється платіж (а.с. 64 том 1).

Орендар звернувся до регіонального відділення ФДМУ по Чернігівській області із заявою від 17.01.2019 про продовження терміну дії договору оренди нежитлових приміщень площею 194,3 кв.м на 2 роки 364 дні для здійснення торгівлі непродовольчими товарами зі складу (а.с. 67 том 1).

У листі № 01-08/49 від 30.01.2019 Ліцей повідомив регіональне відділення ФДМУ по Чернігівській області про те, що він не заперечує проти продовження орендних відносин з орендарем (а.с. 68 том 1).

Відповідний дозвіл на продовження договору оренди терміном до 3-х років для здійснення торгівлі непродовольчими товарами зі складу був наданий Міністерством (лист № 1/11-2134 від 01.03.2019; (а.с. 76 том 1) на підставі звернення регіонального відділення ФДМУ по Чернігівській області № 07-04-00237 від 21.01.2018.

02.05.2019 між сторонами укладено договір про внесення змін до договору оренди за умовами якого продовжено договір оренди терміном на 2 роки 364 дні: з 08.04.2019 до 06.04.2022; п. 10.10 викладено у новій редакції - у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом 3-їх робочих днів орендар повертає балансоутримувачу (або юридичній особі, яку вкаже орендодавець) (а.с. 65-66 том 1).

На підставі звернення Ліцею, Міністерство, враховуючи пропозиції комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належить до сфери управління Міністерства (протокол № 1 від 28.01.2022), надало дозвіл на продовження терміну дії договору оренди з метою розміщення торговельних об`єктів з продажу непродовольчих товарів строком до 5-ти років (лист № 1/1934-22 від 04.02.2022) (а.с. 75 том 1).

Листом щодо продовження договору оренди № 50-1301-1991 від 17.11.2023 орендодавець повідомив орендаря (а.с. 184 том 1), що договір оренди підлягає продовженню відповідно до пункту 5 Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" № 634 від 27.05.2022.

Звертаючись з позовними вимогами прокурор стверджував, що Законом України "Про освіту" встановлено заборону використання майна не пов`язаним з освітнім процесом. Так, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видами економічної діяльності ФОП Юкова В.І. є: 47.52 роздрібна торгівля залізними виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах (основний); 43.21 електромонтажні роботи; 43.22 монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціювання; 46.73 оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; 46.74 оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього; 47.91 роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу інтернет; 33.12 ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення; 33.20 установлення та монтаж машин і устаткування (а.с. 113-114 том 1).

Враховуючи наведене, прокурор вказував, що оспорюваний договір укладений з порушенням вимог Закону України "Про освіту", оскільки нежитлові приміщення використовуються орендарем не за освітнім призначенням, що є підставою для визнання його недійсним та повернення предмета оренди балансоутримувачу.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, оскільки Ліцей не є стороною оспорюваного правочину, а відтак він не може бути відповідачем у справі та з огляду на сплив строку позовної давності зі зверненням прокурором в інтересах держави в особі Міністерства до господарського суду з даним позовом.

Колегія суддів з такими висновками не погоджується, враховуючи наступне.

Стосовно наявності підстав для представництва у суді прокурором інтересів держави в особі Міністерства, то прокурор зазначав, що інтереси держави у даному випадку полягають у незаконному, нецільовому використанні орендарем приміщень освітнього закладу, власником яких є Міністерство, і балансоутримувачем цього майна є заклад освіти - Ліцей, який підпорядкований Міністерству.

Так, листом № 24-1369ВИХ-23 від 16.11.2023 (а.с. 72-73 том 1) прокурор звертався до Міністерства щодо виявлених порушень законодавства при укладенні договору оренди, а також просив повідомити чи будуть Міністерством вживатись заходи щодо захисту інтересів держави в суді.

У відповідь Міністерство листом № 1/18915-23 від 29.11.2023 (а.с. 74 том 1), зокрема, повідомило, що не є розпорядником інформації стосовно фактично укладених договорів, а як уповноважений орган надає пропозиції щодо погодження або відмови на укладення, продовження, внесення змін до таких договорів та повідомляє балансоутримувача про прийняте рішення. Також Міністерство просило вжити заходи щодо захисту інтересів держави у разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій.

Листом № 24-51ВИХ-24 від 16.01.2024 прокуратура повідомила Міністерство (а.с. 92 том 1) про звернення до суду з відповідним позовом.

З огляду на викладене, враховуючи обізнаність Міністерства про порушення інтересів держави, наявність у нього повноважень щодо захисту інтересів держави та невжиття відповідних заходів, прокурор зазначав про необхідність вжиття заходів з представництва інтересів держави в суді в особі визначеного органу.

Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України № 1697-VII від 14.10.2014 "Про прокуратуру", який набрав чинності 15.07.2015.

Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина 1).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (частина 3).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва, прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4).

Системне тлумачення статті 53 ГПК України й абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах;

2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Колегія суддів звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У рішенні № 4-р(II)/2019 від 05.06.2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (пункти 45-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Встановлюючи підстави для представництва прокурором інтересів держави, суд повинен здійснити оцінку не тільки виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову (апеляційної та/або касаційної скарги), а й наявних у справі інших доказів щодо обставин, які йому передували, зокрема попереднього листування між прокурором та зазначеним органом.

Водночас якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, і такий орган протягом розумного строку на зазначену інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру". У такому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави вказаним органом.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 926/14/19.

З огляду на зазначене, наявні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Міністерства та щодо необхідності захисту інтересів держави.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу.

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

У даній справі, як зазначалося раніше, прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Міністерства, яке хоч і не є учасником спірного договору, але виконує функцію державного органу та власника майна, у зв`язку з чим є заінтересованою особою щодо спірних правовідносин.

Таким чином, відповідне звернення щодо недійсності правочину і наслідків його недійсності є правомірним.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Зокрема, у справі за позовом заінтересованої особи про визнання недійсним договору як відповідачі мають залучатись всі сторони правочину, а тому належними відповідачами є сторони оспорюваного договору, а не одна із них.

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 912/1550/22, від 30.07.2020 у справі № 670/23/18, від 10.09.2021 у справі № 909/207/20.

Враховуючи наведене, звернення прокурора в інтересах держави в особі Міністерства з даними позовними вимогами до відповідачів відповідає суб`єктному складу, оскільки сторонами оспорюваного договору оренди є орендодавець (Регіональне відділення), орендар (ФОП Юков В.І.) та балансоутримувач (Ліцей).

При цьому, вимоги щодо захисту прав та інтересів держави у спірних правовідносинах фактично спрямовані до орендаря який, за твердженням прокурора, використовує приміщення Ліцея не за його цільовим призначенням усупереч законодавчій забороні (пункт 68 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 906/143/17, від 10.10.2018 у справі № 917/1934/17).

Як зазначалось вище, згідно внесених 02.05.2019 змін до договору оренди він був продовжений до 06.04.2022 (а.с. 65-66 том 1).

Разом з тим, 27.05.2022 КМУ прийнято постанову № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" відповідно до пункту 5 якої договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються. У разі коли граничний строк для подання заяви про продовження договору оренди припадає на період воєнного стану, цей строк продовжується на строк воєнного стану та три місяці з дати його припинення чи скасування.

Як вже зазначалось листом № 50-1301-1991 від 17.11.2023 орендодавець повідомив орендаря (а.с. 184 том 1), що договір оренди підлягає продовженню відповідно до пункту 5 КМУ "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" № 634 від 27.05.2022.

Оскільки термін дії спірного договору оренди закінчився 06.04.2022, тобто у період дії воєнного стану, і в матеріалах справи відсутні повідомлення про непродовження договору оренди, то договір оренди вважається продовженим, починаючи з 24.02.2022 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Правовідносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, права та обов`язки фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти на час укладення договору оренди від 12.04.2010 регулювалися положеннями Закону України "Про освіту" (№ 1060-XII, чинного до 27.09.2017).

Так, відповідно до частини 2 статті 18 та частини 1 статті 63 Закону України "Про освіту" (туті і далі, в редакції, чинній на момент укладення договору оренди) навчальні заклади, засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу. Матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Частинами 2 і 3 статті 49 Закону України "Про професійну (професійно-технічну) освіту" (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору) передбачено, що об`єкти права власності, закріплені засновником за державним професійно-технічним навчальним закладом або установою професійно-технічної освіти, перебувають в їх користуванні. Навчальні заклади та установи професійно-технічної освіти несуть відповідальність перед засновником за збереження та використання за призначенням закріпленого за ними майна. Контроль за використанням цього майна здійснюється засновником.

Об`єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти.

Аналогічний висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 906/143/17, від 10.10.2018 у справі № 917/1934/17.

Згідно з імперативними положеннями частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту" об`єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Пунктом 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.2001, передбачено, що здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов`язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

У пункті 27 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, зазначено, що вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначеної норми законодавець визначає обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди). Невикористання певного приміщення навчальним закладом не свідчить про неприналежність цього приміщення до об`єкта освіти. Таким чином, за змістом положень частин 1, 4 статі 61, частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту" нежитлові приміщення, які становлять матеріально-технічну базу об`єктів освіти, не можуть використовуватися не за освітнім призначенням, а можуть бути передані в оренду виключно для діяльності, пов`язаної з навчально-виховним чи навчально-виробничим процесом. При цьому саме по собі невикористання навчальним закладом приміщень для навчального процесу не надає права передавати їх в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу, а недостатнє фінансування державного чи комунального навчального закладу також не є підставою для використання об`єктів освіти для цілей, не пов`язаних з освітньою діяльністю.

На час укладення договору про внесення змін до договору оренди від 02.05.2019 положення Закону України "Про освіту" у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору оренди, втратили чинність у зв`язку із прийняттям нового Закону України "Про освіту" № 2145-VIII від 05.09.2017, що набрав чинності з 28.09.2017.

Так, за змістом частини 1 статті 79 Закону України "Про освіту" (тут і далі у редакції, чинній на час укладення договору про внесення змін від 02.05.2019) джерелами фінансування суб`єктів освітньої діяльності відповідно до законодавства можуть, зокрема, бути: доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

Відповідно до частини 1 статті 80 Закону України "Про освіту" до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать, зокрема нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо. Майно закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

У частині 4 статті 80 Закону України "Про освіту" визначено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Отже, чинний на момент укладення договору про внесення змін до договору оренди від 02.05.2019 Закон України "Про освіту" також містив положення, якими було імперативно передбачено заборону використання майна державних та комунальних закладів освіти не за освітнім призначенням. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачалося лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Такий висновок викладено у постанові Верховним Судом від 14.02.2024 у справі № 910/14998/22.

Враховуючи, що орендовані приміщення знаходяться на балансі Ліцея, який є об`єктом освіти, та передавались у строкове платне користування для здійснення орендарем торгівлі непродовольчими товарами зі складу, тобто для господарської діяльності останнього, що не може вважатися використанням приміщень за цільовим призначенням, тобто суперечить ст. 63 Закону України "Про освіту". При цьому саме по собі невикористання Ліцеєм приміщень для навчального процесу не надає права передавати їх в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітньою діяльністю самого навчального закладу.

Заперечуючи доводи прокурора орендар зазначав, що його діяльність в орендованих приміщеннях безпосередньо пов`язана з наданням послуг, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу, на підтвердження чого до матеріалів справи були долучені укладені з Ліцеєм договори (а.с. 172-183 том 1), а саме: про навчально-виробничу практику від 07.05.2012 (термін виробничої практики з 10.05.2012 по 19.06.2012; кількість учнів - 3) монтажник санітарно-технічних систем і устаткування; від 29.01.2015 (термін виробничої практики з 02.02.2015 по 27.03.2015; кількість учнів - 2); від 09.04.2015 (термін виробничої практики з 15.04.2015 по 28.05.2015; кількість учнів - 1); від 12.04.2016 (термін виробничої практики з 20.04.2016 по 02.07.2016; кількість учнів - 2); від 12.03.2018 (термін виробничої практики з 19.03.2018 по 21.06.2018; кількість учнів - 1); від 17.10.2018 (термін виробничої практики з 23.10.2018 по 18.03.2019; кількість учнів - 2); від 01.09.2022 (термін виробничої практики з 01.09.2022 по 17.10.2022; кількість учнів - 1); від 01.09.2023 (термін виробничої практики з 01.09.2023 по 17.10.2023; кількість учнів 2); від 18.10.2023 (термін виробничої практики з 01.09.2024 по 30.06.202; кількість учнів 10) монтажник санітарно-технічних систем і устаткування; електрогазозварник; від 14.02.2024 (термін виробничої практики з 14.02.2024 по 24.05.2024; кількість учнів 1) електрогазозварник; від 01.03.2024 (термін виробничої практики з 14.03.2024 по 17.04.2024; кількість учнів 2) монтажник санітарно-технічних систем і устаткування; договір про співробітництво від 09.01.2024 щодо підготовки висококваліфікованих кадрів шляхом надання консультацій з питань технологій виконання робіт у будівельній галузі.

Однак само по собі надання учням обладнаного робочого місця або навчально-виробничої ділянки для проходження виробничого навчання та виробничої практики відповідно до укладених із навчальним закладом договорів про навчально-виробничу практику, не означає використання приміщень державного закладу освіти виключно за освітнім призначенням, при цьому проходження виробничої практики здобувачами освіти Ліцею мала місце не кожного року, тобто носила не систематичний характер, а також тривала короткий період часу.

Тим більше, перший договір про навчально-виробничу практику був укладений з Ліцеєм 07.05.2012, тобто лише через 2 роки після укладення оспорюваного договору оренди, а, як вже зазначалося, наявність фактичних обставин, з якими Закон пов`язує визнання договорів недійсними встановлюється саме на час їх укладення.

Окрім того, оспорюваний договір оренди не містить положень щодо форми використання орендованих приміщень одночасно у навчальних цілях, доступу викладачів чи учнів Ліцея до приміщень у процесі освітньої діяльності та/або надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладом освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно офіційних даних, розміщених на сайті Міністерства в реєстрі суб`єктів освітньої діяльності не містяться будь-які відомості про здійснення освітньої діяльності орендарем ФОП Юковим В.І., отже орендар в розумінні Закону України "Про освіту" не є суб`єктом освітнього процесу та не надає освітні послуги.

Враховуючи зазначене, при укладенні спірного договору оренди порушено норми ч. 5 ст. 63 Закону України "Про освіту", оскільки предмет оренди використовувався не за визначеним законодавством цільовим призначенням навчального закладу, а з метою господарської діяльності відповідача-2, пов`язаної з торгівлею непродовольчими товарами зі складу.

Отже, зважаючи на викладене та наведені положення законодавства, наявні правові підстави для визнання договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності № 50-10 від 12.04.2010, укладеного між регіональним відділенням ФДМУ по Чернігівській області, правонаступником якого є Регіональне відділення, та ФОП Юковим В.І., погоджений Ліцеєм, з урахуванням змін внесених угодами від 12.04.2010 та 12.04.2013, а також договорами від 27.05.2016, 27.10.2017 та 02.05.2019 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 50-10 від 12.04.2010, недійсним відповідно до положень статей 203, 215 ЦК України.

За частиною 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності № 50-10 від 12.04.2010 є недійсним, вимога прокурора про зобов`язання орендаря повернути балансоутримувачу за актом приймання-передачі про повернення державного нерухомого майна нежитлові приміщення площею 194,3 кв.м в підвалі будівлі навчального корпусу, розташованого за адресою: м. Чернігів, вул. Реміснича, 56, також підлягає задоволенню.

Щодо застосування позовної давності заявленої орендарем та орендодавцем (а.с. 156-157; 211, 216 том 1) з огляду на те, що даний позов подано прокурором 22.03.2024, тобто майже через 14 років після укладення оспорюваного договору, при цьому клопотань щодо поновлення строку позовної давності не заявлено, а підстав і обставин, поважних причин з яких позивач дійсно не мав можливості подати позов у встановлений строк, - не було наведено.

Згідно з положенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 3 та 4 статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатися про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Такі правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, від 29.06.2021 у справі № 904/3405/19, а також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 910/248/20.

Колегія суддів зазначає, що необхідним є з`ясування як обставин справи, пов`язаних із фактом реальної обізнаності або об`єктивної можливості Міністерства бути обізнаним з порушенням свого права, так і обставин, пов`язаних із визначенням початку перебігу та закінчення позовної давності за вимогою про визнання недійсним оспорюваного договору.

Так, листи Міністерства № 1/11-2124 від 19.03.2010, № 1/11-5438 від 21.04.2016 (а.с. 52, 63 том 1) щодо надання відповіді на звернення регіонального відділення ФДМУ по Чернігівській області № 07-4-00231 від 28.01.2010 та № 07-04-00854 від 23.03.2016, не містять посилання щодо надання дозволу на передачу в оренду та на продовження терміну дії договору оренди з метою здійснення орендарем торгівлі непродовольчими товарами зі складу.

Водночас матеріали справи не містять листів регіонального відділення ФДМУ по Чернігівській області № 07-4-00231 від 28.01.2010 та № 07-04-00854 від 23.03.2016 з яких можливо встановити повідомлення Міністерства щодо мети використання приміщень орендарем та/або надіслання копій відповідних матеріалів (зокрема, проєкту договору оренди), як і не містять протоколів № 2 від 09.03.2010 та № 8 від 21.04.2016 засідань комісій Міністерства щодо прийнятих рішень надати дозвіл саме з цільовим призначенням орендованих приміщень, для здійснення орендарем торгівлі непродовольчими товарами зі складу. При цьому, регіональне відділення ФДМУ по Чернігівській області, правонаступником якого є Регіональне відділення, як орендодавець за спірним договором оренди, заявляючи про сплив строку позовної давності наведених документів суду не надало.

Однак, зі змісту листа Міністерства № 1/11-2134 від 01.03.2019 (а.с. 76 том 1) вбачається, що Міністерство, враховуючи пропозиції комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства (протокол № 2 від 14.02.2019), надало дозвіл на продовження терміну дії договору оренди № 50-10 від 12.04.2010 саме з метою здійснення торгівлі непродовольчими товарами зі складу строком до 3-х років (а.с. 76 том 1).

З цих підстав суд апеляційної інстанції зазначає, що листи Міністерства № 1/11-2124 від 19.03.2010, № 1/11-5438 від 21.04.2016 не свідчать про його обізнаність з умовами договору щодо мети використання орендарем орендованих приміщень.

Проте Міністерство мало об`єктивну можливість бути обізнаним щодо порушення прав та законних інтересів надавши 14.02.2019 дозвіл на продовження терміну дії оспорюваного договору оренди саме з метою використання орендарем приміщення шляхом здійснення торгівлі непродовольчими товарами зі складу, про що і зазначено у листі № 1/11-2134 від 01.03.2019.

Таким чином, наявні матеріали даної справи свідчать, що про порушення своїх прав Міністерство могло дізнатися не раніше 14.02.2019, а доводи заявників, що Міністерство знало або могло знати про порушення прав, у зв`язку з нецільовим використанням майна навчального закладу після укладення оспорюваного договору оренди, документально не підтверджуються.

При цьому, безпідставним і необґрунтованим є відлік строку позовної давності з часу виникнення порушення, так як за загальним правилом його початок слід обраховувати з моменту коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав і законних інтересів (подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц).

Пунктом 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого КМУ з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Необхідно зазначити, що карантин КМУ установив на підставі постанови № 211 від 11.03.2020 з 12.03.2020, а постановою № 651 від 27.06.2023 КМУ відмінив карантин з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.

Пунктом 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України зазначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 2102-IX від 24.02.2022, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, до завершення карантину Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введений воєнний стан, який на підставі Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжувався та станом на час розгляду справи триває.

Враховуючи наведене, строк позовної давності, визначений ст. 257 ЦК України, в силу приписів п. 12 Прикінцевих положень ЦК України продовжено на строк дії карантину (з 12.03.2020 по 01.07.2023), а в силу приписів п. 19 Прикінцевих положень ЦК України перебіг позовної давності зупинено на строк дії воєнного стану (з 24.02.2022 до закінчення воєнного стану).

Подібний висновок викладено у постановах Верховного Суду 12.06.2024 у справі № 906/871/21 (пункт 81), від 28.03.2024 у справі 903/877/20 (903/932/23) (пункт 94).

Як вбачається з матеріалів справи прокурор в інтересах держави в особі Міністерства звернувся до господарського суду із цим позовом 22.03.2024 (а.с. 132 том 1), а отже строки, визначені статтею 257 ЦК України, за заявленими вимогами не закінчились, тож підстави для застосування спливу строку позовної давності та відмови в задоволенні позову відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи встановлені обставини, оскільки при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і прийшов до хибних висновків щодо відмови у задоволенні позову, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржене апелянтом рішення господарського суду у даній справі скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зважаючи на результат апеляційного перегляду оскаржуваного рішення та фактичного вирішення справи на користь позивача, а також враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій орендаря, на підставі приписів ст. 129 ГПК України, апеляційний суд покладає сплачений прокуратурою судовий збір на відповідача-2.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення господарського суду Чернігівської області від 31.05.2024 у справі № 927/285/24 задовольнити.

Рішення господарського суду Чернігівської області від 31.05.2024 у справі № 927/285/24 скасувати та прийняти нове рішення.

Задовольнити позовні вимоги заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України.

Визнати недійсним договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого) майна, що належить до державної власності № 50-10 від 12.04.2010, укладений між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Чернігівській області, правонаступником якого є регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях, та фізичною особою-підприємцем Юковим Владиславом Івановичем, погоджений Чернігівським професійним ліцеєм залізничного транспорту, з урахуванням змін, внесених угодами від 12.04.2010 та 12.04.2013, а також договорами від 27.05.2016, 27.10.2017 та 02.05.2019 про внесення змін до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 50-10 від 12.04.2010.

Зобов`язати фізичну особу-підприємця Юкова Владислава Івановича повернути Чернігівському професійному ліцею залізничного транспорту за актом приймання-передачі про повернення державного нерухомого майна нежитлові приміщення площею 194,3 кв.м в підвалі будівлі навчального корпусу, розташованого за адресою: м. Чернігів, вул. Реміснича, 56.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Юкова Владислава Івановича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Чернігівської обласної прокуратури (14000, Чернігівська обл., м. Чернігів, вул. Князя Чорного, буд. 9; ЄДРПОУ 02910114) 6 056 грн 00 коп. судового збору за подання позову та 9 084 грн 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Чернігівської області видати наказ.

Матеріали справи № 927/285/24 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04.11.2024.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Л.В. Кропивна

Є.Ю. Пономаренко