Постанова

від 30.10.2024 по справі 31/5005/721/2012

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.2024 року м.Дніпро Справа № 31/5005/721/2012

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач )

суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.

секретар судового засідання: Манець О.В.

представники сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

від ВДВС: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Якубієнко Надії Володимирівни

на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2024 р.

( суддя Татарчук В.О. ), прийнятої за результатами розгляду скарги

Якубієнко Надії Володимирівни на бездіяльність державного виконавця

Синельниківського відділу державної виконавчої служби

Синельниківського району Дніпропетровської області

Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса ) від 03.07.2024 р. про зняття арешту з нерухомого майна у справі

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС"

( м. Київ )

до

Фізичної особи-підприємця Якубієнко Наталії Володимирівни

( Дніпропетровська область, м. Синельникове )

про стягнення 25 707,73грн.

за участю:

державного виконавця

Синельниківського відділу державної виконавчої служби

Синельниківського району Дніпропетровської області

Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса )

Турченко С.М.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Від Фізичної особи-підприємця Якубієнко Наталії Володимирівни до суду надійшла скарга на бездіяльність державного виконавця Синельниківського відділу державної виконавчої служби Синельниківського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту з нерухомого майна, у якій Відповідач просить: поновити Фізичній особі-підприємцю Якубієнко Н.В. строк для звернення до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Синельниківського відділу державної виконавчої служби Синельниківського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса); зобов`язати Синельниківський відділ державної виконавчої служби Синельниківського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з нерухомого майна, - об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно, що належить Фізичній особі-підприємцю Якубієнко Н.В., накладений державний виконавцем Турченко С.М. відділу державної виконавчої служби Синельниківського міськрайонного управління юстиції за постановою про відкриття виконавчого провадження від 22.05.2012 р. у виконавчому провадженні № 32706975, зареєстрованому у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, запис від 23.05.2012 р. за № 12528072 реєстратором: Дніпропетровська філія державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України та виключити запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна стосовно майна.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2024 р. у справі № 31/5005/721/2012 скаргу Фізичної особи-підприємця Якубієнко Наталії Володимирівни на бездіяльність державного виконавця Синельниківського відділу державної виконавчої служби Синельниківського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса ) від 03.07.2024 р. про зняття арешту з нерухомого майна - залишено без розгляду.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, Якубієнко Надія Володимирівна звернулась з з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2024 р. у справі № 31/5005/721/2012 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з неповним і недостовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з недотриманням норм процесуального права, у зв`язку з чим, обумовлені ст. ст. 277, 280 ГПК України підстави для скасування.

Водночас, на думку Скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що скарга подана з пропуском строку, встановленого положеннями ГПК України та безпідставно залишив без розгляду таку скаргу, то за таких обставин ухвала суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

При цьому Скаржник зазначає, що звернувшись до виконавчої служби з вказаного питання, Скаржник отримав вперше фактично негативну відповідь лише 04.07.2024 р.. Так, лист виконавчої служби ( вих. за № 86060 від 18.06.2024 р. ) було отримано Відповідачем 04.07.2024 р., а зі скаргою до суду першої інстанції Скаржник звернувся цього ж дня 04.07.2024 р.. Тобто, Скаржник звернувся у 10 денний строк з моменту, коли дізнався про порушення своїх прав. Більше того, на момент відправки поштою скарги до суду, вказану письмову відмову від виконавчої служби ще не було отримано. Водночас, Скаржник звертає увагу на те, що бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з майна, належного Відповідачу - є триваючим правопорушенням, а тому оскаржується в будь-який час шляхом подання скарги в порядку, передбаченому ГПК України.

Скаржник наголошує на тому, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваної ухвали, не виконав вимоги частини четвертої ст. 236 ГПК України, згідно з якою при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Зокрема, суд не врахував правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 14.08.2023 р. по справі № 927/322/14; правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 22.12.2021 р. у справі № 60/19348/2011; правової позиції Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.10.2019 р. по справі № 127/2- 2177/2005.

На переконання Скаржника перебування майна Скаржника під арештом більше 12 років за відсутності відкритого виконавчого провадження ( після повернення виконавчого документа стягувану ) є невиправданим втручанням у право Скаржника на мирне володіння майном, обмежує його права на мирне володіння майном та позбавляє можливості вільно розпоряджатися майном. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.07.2022 р. у справі № 2/0301/806/11 та від 14.08.2023 р. у справі № 927/322/14, від 30.04.2024 р. у справі №14/370-07.

Скаржник вважає, що залишення судом першої інстанції скарги Якубієнко Наталії Володимирівни на бездіяльність державного виконавця Синельниківського відділу державної виконавчої служби Синельниківського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса ) від 03.07.2024 р. про зняття арешту з нерухомого майна, накладеного на все майно Скаржника у виконавчому провадженні - без розгляду, унеможливлює у подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна, а наявність протягом тривалого часу ( більше 12 років ) нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності ( закінчення ) виконавчого провадження та майнових претензій з боку Стягувача - є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, що суперечить статті 1 Першого протоколу до Конвенції, ст. 321 ЦК України.

Крім того, Скаржник просить прийняти та дослідити доказ, а саме: письмову відповідь Синельниківського відділу Державної виконавчої служби Синельниківського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса ) за № 86060 від 18.06.2024 р., яка надійшла на письмову заяву адвокатського об`єднання від 12.06.2024 р. з проханням зняти арешт, яка не була подана до суду першої інстанції, як вже було зазначено вище, у зв`язку із тим, що надійшла від виконавчої служби вже після звернення до суду із даною скаргою.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Сторони та державний виконавець не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2024 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Дармін М.О., Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 31.07.2024 р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи № 31/5005/721/2012.

Матеріали справи № 31/5005/721/2012 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.08.2024 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 30.10.2024 р..

Сторони та державний виконавець не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників Сторін та державного виконавеця.

У судовому засіданні 30.10.2024 р., була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС" звернулось до господарського суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Якубієнко Наталії Володимирівни про стягнення заборгованості у розмірі 25 707,73 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2012 р. позов задоволено, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Якубієнко Наталії Володимирівни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДПЗКУ-МТС" - 25 400,00 грн основного боргу, 25,40 грн інфляційні втрати, 127,37 грн - 3% річних, 154,96 грн - пені та 1 609,50 грн - судового збору.

07.05.2012 р. на виконання зазначеного рішення Господарським судом Дніпропетровської області видано наказ.

03.07.2024 р. від Фізичної особи-підприємця Якубієнко Наталії Володимирівни до суду надійшла скарга на бездіяльність державного виконавця Синельниківського відділу державної виконавчої служби Синельниківського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса ) про зняття арешту з нерухомого майна, у якій Скаржник просить: поновити Фізичній особі-підприємцю Якубієнко Н.В. строк для звернення до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Синельниківського відділу державної виконавчої служби Синельниківського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса); зобов`язати Синельниківський відділ державної виконавчої служби Синельниківського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса ) зняти арешт з нерухомого майна, - об`єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно, що належить Фізичній особі-підприємцю Якубієнко Н.В., накладений державний виконавцем Турченко С.М. відділу державної виконавчої служби Синельниківського міськрайонного управління юстиції за постановою про відкриття виконавчого провадження від 22.05.2012 р. у виконавчому провадженні № 32706975, зареєстрованому у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, запис від 23.05.2012 р. за № 12528072 реєстратором: Дніпропетровська філія державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України та виключити запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна стосовно майна.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2024 р. у справі № 31/5005/721/2012 скаргу Фізичної особи-підприємця Якубієнко Наталії Володимирівни на бездіяльність державного виконавця Синельниківського відділу державної виконавчої служби Синельниківського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса ) від 03.07.2024 р. про зняття арешту з нерухомого майна - залишено без розгляду.

Судове рішення мотивоване тим, що при розгляді даної скарги судом першої інстанції враховані спеціальні норми щодо строку оскарження рішень, дій та бездіяльності державного виконавця, що визначені в ст. 341 ГПК України. Так, Скаржник звернувся до суду з даною скаргою з пропуском строку, визначеного у частині першій ст. 341 ГПК України. При цьому, господарський суд зазначив, що Скаржником не спростовано наявності у нього можливостей контролювати виконавче провадження та своєчасно отримувати інформацію про вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні, а інших об`єктивних, що не залежали від його волі, обставин пропуску строку на подання скарги на бездіяльність державного виконавця Скаржником наведено не було.

Разом з тим, місцевий господарський суд роз`яснив Скаржнику, що він не позбавлений права на повторне звернення до господарського суду зі скаргою на дії органу Державної виконавчої служби з одночасним поданням заяви про поновлення встановленого частини першої ст. 341 ГПК України строку для звернення до суду з відповідною скаргою та належним її обґрунтуванням.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а ухвалу господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів ( посадових осіб ), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження».

Положеннями ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів ( посадових осіб ) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до частини першої ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби (державних виконавців).

Приписами ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначені права та обов`язки виконавців, закріплена обов`язковість вимог виконавців.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державну виконавчу службу», працівник органу державної виконавчої служби зобов`язаний сумлінно виконувати службові обов`язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України та законами України.

Забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців є однією із засад виконавчого провадження, встановлених ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно з ч. 1 ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 36 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Норми ГПК України, зокрема ст. 339 ГПК України, також передбачають право сторони виконавчого провадження звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

За змістом частини першої ст. 341 ГПК України скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Відповідно до частини п`ятої ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження", рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 р. у справі № 920/149/18 зробила висновок, що при правовій колізії норм щодо строку оскарження рішень, дій або бездіяльності органів Державної виконавчої служби між частиною першою ст. 341 ГПК України (10 календарних днів ) та частиною п`ятою ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" ( 10 робочих днів ) застосовуються положення Господарського процесуального кодексу України.

Отже, при розгляді даної скарги судом першої інстанції враховані спеціальні норми щодо строку оскарження рішень, дій та бездіяльності державного виконавця, що визначені в ст. 341 ГПК України.

Верховний Суд у постанові від 01.11.2023 р. по справі № 904/3734/20 зазначив, що передумовою для розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного, приватного виконавця по суті є встановлення факту подання цієї скарги у строк, передбачений частиною першою ст. 341 ГПК України, або наявності відповідного клопотання та обставин для поновлення такого строку, якщо його було пропущено з поважних причин. Адже, під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень Господарського процесуального кодексу України, вміщених у розділі VI "Судовий контроль за виконанням судових рішень".

Під час оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, на виконанні яких перебуває виконавчий документ господарського суду, слід дотримуватися відповідних положень Господарського процесуального кодексу України, які знаходяться у розділі VI "Судовий контроль за виконанням судових рішень", зокрема, щодо права на звернення зі скаргою у строк десять календарних днів, визначений пунктом "а" частини першої статті 341 цього Кодексу ( такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.09.2019 р. у справі № 920/149/18, від 01.11.2023 р. у справі № 904/3734/20, постановах Верховного Суду від 15.02.2024 р. у справі № 909/524/19, від 19.03.2024 р. у справі № 909/992/19.

При цьому дотримання строку звернення скаржника зі скаргою є однією з умов реалізації права на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення.

Відповідно до пункту "а" частини першої, частини другої ст. 341 ГПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку на звернення до суду із скаргою Скаржник зазначив, що з листа Синельниківського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Дніпро ) № 46856 від 19.12.2022 р. стало відомо, що 18.12.2015 р. постановою державного виконавця в рамках виконавчого провадження № 32706975 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області № 31/5005/721/2012 від 07.05.2012 р. у відповідності до вимог пункту 4 частини четвертої ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинної на момент винесення вказаної постанови) виконавчий документ було повернуто стягувачу. Крім того зазначає, що заборгованість була погашена у повному обсязі, а відповідно до Інформації з Єдиного реєстру боржників від 07.06.2024 р. за параметрами пошуку "Якубієнко Наталія Володимирівна, ІНФОРМАЦІЯ_1 ", в Єдиному реєстрі боржників інформація відсутня, а згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 376738720 від 01.05.2024 р. наявний запис про арешт всього нерухомого майна на підставі постанови державного виконавця від 22.05.2012 № ВП32706975. Скаржник зазначає, що у зв`язку з цим, 12.06.2024 р. його представником було направлено заяву з проханням зняти арешт до Синельниківського відділу державної виконавчої служби Синельниківського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Як стверджує Скаржник, тривалий час ніякої відповіді від Синельниківського відділу державної виконавчої служби Синельниківського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса ) не надходило. За наведених обставин, Скаржник вважав причину пропуску строку на оскарження дій державного виконавця поважною та просив поновити строк для подання скарги.

Встановлені ст. 341 ГПК України строки для подання скарги є процесуальними і тому відповідно до вимог ст. 119 ГПК України можуть бути відновлені. Так, приписами ст. 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Згідно зі ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Отже, як слушно зазначив місцевий господарський суд - під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій ст. 341 ГПК України, необхідно враховувати поведінку Скаржника (чи мав він реальну можливість ( повинен був ) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо). А тому Заявник, який подав до відповідного органу заяву про вчинення відповідних виконавчих дій, однак не отримав задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні, незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні документи виконавчого провадження або відповіді.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що саме з 19.06.2024 р. ( дата отримання Синельниківським відділом державної виконавчої служби Синельниківського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса ) заяви про зняття арешту з майна) належить відраховувати 10-денний строк, встановлений ст. 341 ГПК України, на звернення зі скаргою. За таких обставин, зважаючи на встановлений ст. 115 ГПК України порядок обчислення процесуальних строків, звернення Заявника зі скаргою до суду мало бути не пізніше 01.07.2024 р. ( 29.06.2024 р., 30.06.2024 р. є вихідними днями ). Разом з цим, про порушення свого права, наявність арешту нерухомого майна, Якубієнко Наталія Володимирівна дізналася 01.05.2024 р. ( дата отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ), а про повернення виконавчого документу та закриття виконавчого провадження ще 19.12.2022 р..

За результатом порівняльного аналізу змісту термінів "дізнався" та "повинен був дізнатися", що містяться у положеннях ст. 341 ГПК України, господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні.

При цьому, як слушно зауважив місцевий господарський суд - Скаржником не було наведено у скарзі жодних обставин та/або поважних причин, які б свідчили про неможливість з`ясування стану виконавчого провадження після його відкриття.

З наведених Скаржником доводів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність у нього можливостей шляхом ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження або через Автоматизовану систему виконавчих проваджень контролювати виконавче провадження та своєчасно отримувати інформацію про вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні і, як наслідок, дізнатися про стверджуване порушення у встановлений законом строк, тому скаржник звернувся до суду з даною скаргою з пропуском строку, визначеного у частині першій ст. 341 ГПК України.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що Скаржником не спростовано наявності у нього можливостей контролювати виконавче провадження та своєчасно отримувати інформацію про вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні, а інших об`єктивних, що не залежали від його волі, обставин пропуску строку на подання скарги на бездіяльність державного виконавця, Скаржником у скарзі, яка надійшла до господарського суду - наведено не було. Тому, зазначені обставини стали обгрунтованою підставою для відмови у задоволенні клопотання про поновлення процесуального строку та залишення скарги без розгляду.

Колегія суддів зауважує, що сама по собі відмова у задоволенні клопотання про поновлення процесуального строку не свідчить про упереджене ставлення до заявниці або про надмірний формалізм зі сторони суду.

Формалізм у процесі є допустимим явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процедури розгляду справи, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанню судового рішення ( п. 97 постанови Верховного Суду від 23.10.2024 р. у справі № 753/25081/21.

З урахуванням наведених вище обставин та поведінки сторони Відповідача при реалізації своїх процесуальних прав, колегія суддів вважає, що судом попередньої інстанції не було допущено надмірного формалізму.

При цьому, місцевим господарським судом було роз`яснено Скаржнику, що він не позбавлений права на повторне звернення до господарського суду зі скаргою на дії органу Державної виконавчої служби з одночасним поданням заяви про поновлення встановленого частини першої ст. 341 ГПК України строку для звернення до суду з відповідною скаргою та належним її обґрунтуванням.

Щодо додаткових доказів доданих Скаржником до апеляційної скарги ( письмову відповідь Синельниківського відділу Державної виконавчої служби Синельниківського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса ) за № 86060 від 18.06.2024 р., яка надійшла на письмову заяву адвокатського об`єднання від 12.06.2024 р. з проханням зняти арешт ) слід зазначити про таке.

Враховуючи, що учасник судового процесу додав вказаний документальний доказ під час розгляду апеляційної скарги, на дату прийняття оспорюваної ухвали таких доказів суд першої інстанції в своєму розпорядження не мав.

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Колегія суддів зауважує учасникам судового процесу на тому, що підставою для прийняття апеляційною інстанцією додаткових доказів є докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від учасників судового процесу.

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен додержуватись норм процесуального права.

Відповідно до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 ГПК України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових документів на стадії апеляційного провадження за відсутності визначених ст. 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює апелянтові більш сприятливі, аніж позивачу умови в розгляді конкретної справи.

За таких обставин, додана Апелянтом під час апеляційного перегляду письмова відповідь Синельниківського відділу Державної виконавчої служби Синельниківського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса ) як додатковий доказ колегією суддів не приймається.

Посилання Скаржника в апеляційній скарзі на постанови Верховного Суду

відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки правові позиції Верховного Суду, викладені у вказаних постановах, не є релевантними до обставин цієї справи та відповідне судове рішення приймалося за іншої фактично-доказової бази.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувана ухвала підлягає залишенню без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Якубієнко Надії Володимирівни залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.07.2024 р. у справі № 31/5005/721/2012 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 04.11.2024 р.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя О.В. Чус

Суддя М.О. Дармін