Постанова

від 23.10.2024 по справі 908/1336/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 908/1336/23 (908/1423/23)

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

за участю представників:

ТОВ «Інтенд» - Шумейка І.П.,

ПП «Максфорт» - Гришка І.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтенд»

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.07.2024

у справі № 908/1336/23 (908/1423/23)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтенд»

до Приватного підприємства «Максфорт»

про стягнення 1 277 413,70 грн;

за зустрічним позовом Приватного підприємства «Максфорт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтенд»

про визнання договору недійсним,

в межах справи № 908/1336/23

про банкрутство Приватного підприємства «Максфорт».

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Запорізької області перебувала справа №908/1336/23 про банкрутство Приватного підприємства «Максфорт», провадження у якій було відкрито ухвалою від 09.05.2023.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтенд" (далі - ТОВ "Інтенд", Товариство, позивач) звернулось з позовною заявою до Приватного підприємства "Максфорт" (далі - ПП "Максфорт", відповідач) про стягнення 1277 413,70 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначало про неналежне виконання відповідачем договору від 17.05.2021 № 17052021 про надання поворотної (зворотньої) фінансової допомоги, а саме часткове його виконання , внаслідок чого утворилася заборгованість в розмірі 350 000,00 грн. У зв`язку з чим просив стягнути з відповідача на його користь вказану суму заборгованості, а також 185739,73 грн пені, 175 000,00 грн штрафу, 106 400,00 грн втрат від інфляції, 460273,97 грн процентів річних, що становить 1 277 413,70 грн.

ПП Максфорт» звернулось із зустрічним позовом до ТОВ «Інтенд», просило: визнати довіреність від 10.02.2020 на уповноваження ОСОБА_2 представляти інтереси ПП «Максфорт» з питання укладення, змінювання, розірвання, підписання договорів про надання поворотної (зворотньої) фінансової допомоги (позики) - недійсною; визнати недійсним договір про надання поворотної (зворотньої) фінансової допомоги (позики) від 17.05.2021.

У подальшому до суду надійшла уточнена зустрічна позовна заява ПП «Максфорт», яка фактично є заявою про зміну (доповнення) підстав позову.

Позов, з урахуванням уточнень до нього, обґрунтований наявністю ознак фраудаторності оспорюваного правочину - укладений з метою штучного збільшення кредиторської заборгованості, пов`язаної з колишнім директором позивача особи, на невигідних для позивача умовах і з перевищенням директором повноважень щодо укладення таких правочинів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Господарський суд Запорізької області рішенням від 21.12.2023 первісний позов залишив без розгляду. У задоволенні зустрічного позову відмовив.

Первісний позов суд першої інстанції залишив без розгляду на підставі частини четвертої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, встановивши, що після подання позову ТОВ «Інтенд» звернувся з заявою з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство ПП «Максфорт», в якій просить визнати його грошові вимоги, що виникли, в тому числі, на підставі договору № 17052021 від 17.05.2021 про надання поворотної (зворотної) фінансової допомоги (позики), а відтак позовні вимоги ТОВ «Інтенд» мають розглядатися у справі про банкрутство.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції дійшов висновку що спірний правочин не містить ознак фраудаторності, оскільки є безпроцентним договором позики, водночас порушення саме позивачем обов`язку з повернення отриманих за договором грошових коштів призвело до збільшення суми заборгованості. Місцевий господарський суд не встановив суперечностей встановленим положеннями статті 3 ЦК України принципам справедливості, добросовісності та розумності збільшення сторонами договору міри відповідальності за статтею 625 ЦК України з 3 до 100 процентів річних.

Місцевий господарський суд відхилив посилання скаржника на укладення спірного договору в умовах конфлікту інтересів, через вчинення правочину з особою, власником якої є директор позивача, оскільки від позивача діяв представник за довіреністю, який не мав стосунку ні до позивача, ні до контрагента за спірною угодою. Своєю чергою, укладення правочину із заінтересованістю без погодження такого правочину учасниками товариства, не свідчить про його недійсність, оскільки статутом позивача не передбачено порядку погодження щодо правочинів із заінтересованістю, що узгоджується з диспозицією частини третьої статті 45 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Крім того, місцевий господарський суд звернув увагу на конклюдентні дії позивача зі сплати частини наявної заборгованості, вчиненням яких останній фактично визнав правомірність укладення спірного правочину та підтвердив свої наміри щодо його укладення і виконання.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про визнання недійсною довіреності, наданої позивачем на вчинення спірного правочину, місцевий господарський суд зазначив, що цивільне і господарське законодавство не забороняє юридичній особі видавати довіреність на ім`я особи, яка не є її працівником.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ПП «Максфорт» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Центральний апеляційний господарський суд постановою від 03.07.2024 рішення Господарського суду Запорізької області від 21.12.2023 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасував.

Зустрічний позов задовольнив частково.

Визнав недійсним договір про надання поворотної фінансової допомоги №17052021, укладений 17.05.2021 ТОВ «Інтенд» (позикодавець) з ПП «Максфорт» (позичальник).

В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 21.12.2023 у справі № 908/1336/23 (908/1423/23) залишив без змін.

Апеляційний господарський суд, дійшов до висновку, що оспорюваний правочин підлягає визнанню недійсними як такий, що вчинені на шкоду кредиторам, в силу загальних засад цивільного законодавства: пункту 6 статті 3 та частини третьої статті 13 ЦК України.

Апеляційний господарський суд зазначив, що встановлення обов`язку зі сплати 100 процентів річних від простроченої суми значно перевищує встановлений положеннями статті 625 ЦК України рівень відповідальності за неналежне виконання грошового зобов`язання майже в 2 рази більше, аніж розмір наданої фінансової допомоги (позики), що є недобросовісною умовою та проявом зловживання правом з боку колишнього керівника боржника.

Встановивши відсутність розумної економічної мети в укладенні спірного правочину, дійшов висновку про його вчинення задля надання «дружньому кредитору» переваги у кількості голосів на засіданні зборів/комітеті кредиторів в ініційованій в подальшому справі про банкрутство.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент вчинення спірного правочину ОСОБА_1 , обіймаючи посаду керівника ПП «Максфорт», був власником 100% частки у статутному капіталі ТОВ «Інтенд» -позикодавця за спірним правочином, а відтак фактично діяв у стані конфлікту інтересів, оскільки обіймаючи посаду керівника позичальника, всупереч обов`язку діяти в його інтересах, він на невигідних для позичальника умовах укладає правочин, вигодонабувачем за яким є належна йому компанія, тобто маючи приватний інтерес він на шкоду керівній компанії вчинив цей правочин, що свідчить про конфлікт інтересів.

Висновки місцевого господарського суду про те, що наявність конфлікту інтересів є лише підставою для розірвання договору з посадовою особою товариства і не може бути підставою для визнання правочину недійсним, апеляційний суд визнав необґрунтованими з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц.

Суд апеляційної інстанції визнав хибним висновок місцевого господарського суду стосовно того, що спірний правочин від позичальника укладено не його керівником ОСОБА_1 , а саме ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_2 діяв не від власного ім`я, а як уповноважена ПП «Максфорт» особа, зважаючи на такі обставини і саме від імені ОСОБА_1 як керівника.

При прийнятті постанови судом апеляційної інстанції враховано правові позиції щодо кваліфікації правочинів як фраудаторних, зокрема й на підставі загальних засад цивільного законодавства, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19).

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини справи

На загальних зборах власників ПП «Максфорт» 28.02.2017 директором обрано ОСОБА_1 , що підтверджується протоколом № 3.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 17.05.2021, засновником ТОВ «Інтенд» є ОСОБА_1 .

Керівник ПП «Максфорт» (довіритель) ОСОБА_1 10.02.2020 уповноважив громадянина України ОСОБА_2 представляти інтереси довірителя, як позичальника, перед іншими підприємствами, товариствами, установами і організаціями, з питань укладання, змінювання, розірвання, підписання договорів про надання поворотної фінансової допомоги (позики), без обмеження кількості таких договорів, визнаючи суми позики, терміни повернення сум позики та інші умови договорів на власний розсуд, про що надана довіреність. Представнику надано повноваження укладати та підписувати від імені довірителя, як позичальника, договори про надання поворотної фінансової допомоги (позики), а за необхідності - також додатки і додаткові угоди до цих договорів, виконувати всі інші юридично значущі дії, пов`язані з виконанням цієї довіреності. Довіреність дійсна до 10.02.2022.

ОСОБА_2 , діючи на підставі довіреності від імені і в інтересах ПП «Максфорт» (позичальник) уклав 17.05.2021 з ТОВ «Інтенд» (позикодавець) договір №17052021, відповідно до умов пункту 1 якого позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти в розмірі 500 000,00 грн, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів. Згідно з пунктом 4 сторони домовилися, що проценти за користування позикою (згідно зі статтею 1048 ЦК України) не нараховуються та не сплачуються.

Пунктом 3 договору встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві суму позики в розмірі 500000,00 грн в повному обсязі в термін до 31.12.2021.

На підставі вимог частини другої статті 625 ЦК України сторони визначили, що позичальник, який прострочив виконання грошового зобов`язання з повернення суми позики, на вимогу позикодавця зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сто процентів річних від простроченої суми за весь час прострочення (пункт 6 договору).

Згідно з пунктом 8 договору у разі прострочення повернення суми позики позичальником більше ніж на 50 (п`ятдесят) днів, позичальник додатково зобов`язаний сплатити на користь позикодавця штраф у розмірі 50% (п`ятдесят відсотків) від простроченої суми. Пунктом 10 сторони договору погодили, що строк позовної давності за позовними вимогами позикодавця до позичальника про стягнення заборгованості, пені, штрафу, процентів річних та втрат від інфляції становить 10 (десять) років.

Згідно з платіжним дорученням № 737 від 17.05.2021 ТОВ «Інтенд» перерахувало ПП «Максфорт» 500000,00 грн за договором № 17052021.

З метою погашення заборгованості за договором № 170521 ПП «Максфорт» перерахувало ТОВ «Інтенд» 500 000,00 грн, що підтверджується такими платіжними дорученнями № 136 від 21.07.2021 на 150000,00 грн, № 96 від 28.04.2023 на 15000,00 грн, № 150 від 09.06.2023 на 335000,00 грн.

Водночас, фізична особа-підприємець Крамаренко Богдан Юрійович звернувся до Господарського суду Запорізької області з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ПП «Максфорт» та визнання грошових вимог у сумі 2761019,00 грн, мотивованих невиконанням боржником зобов`язання з відшкодування втраченого майна, що є предметом Договору забезпечення.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.05.2023, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2023, відкрито провадження у справі № 908/1336/23 про банкрутство ПП «Максфорт».

ТОВ «Інтенд» 27.04.2023 звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з ПП «Максфорт» 1277413,70 грн заборгованості за невиконання умов договору № 17052021, яка складається з 350000,00 грн основної суми боргу, 185739,73 грн пені, 175000,00 грн штрафу, 106400,00 грн втрат від інфляції і 460273,97 грн процентів річних.

ПП «Максфорт» 17.05.2023 звернулося до Господарського суду Запорізької області з зустрічним позовом у справі № 908/1336/23(908/1423/23) про визнання недійсними довіреності від 10.02.2020 та договору позики від 17.05.2021.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.12.2023 у справі №908/1336/23 (908/1423/23) позов ПП «Інтенд» залишено без розгляду. У задоволенні зустрічного позову Приватного підприємства «Максфорт» відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2024 ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.05.2023 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2023 у справі № 908/1336/23 скасовано. Справу № 908/1336/23 направлено на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Верховний Суд зазначив, що суди першої та апеляційної інстанції під час розгляду заяви ФОП Крамаренка Б.Ю., всупереч правовим висновкам Верховного Суду щодо неприпустимості формального підходу при розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство,. обмежилися викладенням змісту наданих заявником на підтвердження його вимог документів, не здійснивши детальної перевірки підстав виникнення відповідних грошових вимог з огляду на наявність чи відсутність обставин, які свідчать про реальне надання заявником певних послуг за договором.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.05.2024 відмовлено у відкритті провадження у справі № 908/1336/23 про банкрутство ПП «Максфорт».

Апеляційний господарський суд, надаючи оцінку встановленим обставинам справи, зауважив, що позов пред`явлено в межах справи про банкрутство, а рішення місцевого господарського суду по суті спору ухвалене до скасування судового рішення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Стислий виклад вимог касаційної скарги

ТОВ «Інтенд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.07.2024 скасувати, рішення Господарського суду Запорізької області від 21.12.2023 залишити в силі.

В обґрунтування підстав касаційної скарги зазначає обставини, визначені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, а саме, порушення норм процесуального права передбачених частиною першою статті 14, частиною другою статті 237, частиною п`ятою статті 269, частиною першою статті 281 ГПК України - вихід апеляційного суду за межі підстав позову; неправильне застосування норм матеріального права, неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, наведеного в постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц, від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 08.09.2021 у справі № 910/10444/20 (заборона суперечливої поведінки).

У додаткових пояснення ТОВ «Інтенд» зазначає, що в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції вказав обставину, на яку не посилався позивач за зустрічним позовом, що, на його думку, свідчить про вихід апеляційного суду за межі позову. Крім того наводить доводи та міркування в обґрунтування заперечень обставин щодо фраудаторності правочину, щодо його невідповідності принципу добросовісності та відсутності розумної економічної мети.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

ПП «Максфорд» подало відзив на касаційну скаргу ТОВ «Інтенд», в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.07.2024 - залишити без змін, доводи скаржника вважає помилковими і безпідставними, а оскаржувану постанову - законною та обґрунтованою.

З метою заперечень обставин, доводів та міркувань, наведених ТОВ «Інтенд» у додаткових поясненнях, ПП «Максфорт» надало додаткові пояснення, в яких зазначає, що пояснення скаржника не спростовують висновок суду апеляційної інстанції про невідповідність оскаржуваного правочину загальним засадам цивільного законодавства та недотримання принципів добросовісності.

Позиція Верховного Суду

Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до вимог частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Предметом касаційного перегляду у цій справі постало питання наявності/відсутності підстав для визнання недійсним в межах справи про банкрутство правочину за участю боржника. Позивач доводив, що підставою для визнання недійсним спірного договору поворотної (зворотної) фінансової допомоги (позика) є недотримання сторонами договору положень статей 3, 13 ЦК України, заподіяння шкоди позивачу як кредитору цим договором, а оспорюваний правочин є фраудаторним.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Загальні підстави щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Відповідно до частини 3 статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Колегія суддів звертається до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17.08.2022 у справі № 914/2252/20 (914/2523/21), згідно з яким формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Договір як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин і має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими.

Поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.

Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 12.01.2022 у справі № 910/429/20.

Цивільний кодекс України не містить окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок:

"Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)" (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц).

У постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19(905/2445/19) судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо фраудаторних угод, виснувала, що це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Таким чином, предметом доказування у спорі про визнання недійсним спірного правочину як фраудаторного, є встановлення обставин які підтвердять або спростують доводи позивача про вчинення спірного правочину з порушенням принципу добросовісності, справедливості і недопустимості зловживання правами, що спричинило шкоду позивачу, який є кредитором у справі про банкрутство, тобто встановлення наявності в зазначеному правочині ознак фраудаторності.

Суди попередніх інстанцій встановили, що в матеріалах справи наявний договір позики № 17052021 від 17.05.2021, за умовами якого ПП «Максфорт» отримало від ТОВ «Інтенд» 500000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням, наявним в матеріалах справи.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Дослідивши умови спірного договору апеляційний господарський суд встановив, що пунктом 3 договору встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві суму позики в розмірі 500 000,00 грн в повному обсязі в термін до 31.12.2021.

Водночас, в пункті 6 договору сторони визначили, що позичальник, який прострочив виконання грошового зобов`язання з повернення суми позики, на вимогу позикодавця зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 100 процентів річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Згідно з пунктом 8 договору у разі прострочення повернення суми позики позичальником більше ніж на 50 (п`ятдесят) днів, позичальник додатково зобов`язаний сплатити на користь позикодавця штраф у розмірі 50% (п`ятдесят відсотків) від простроченої суми. Пунктом 10 сторони договору погодили, що строк позовної давності за позовними вимогами позикодавця до позичальника про стягнення заборгованості, пені, штрафу, процентів річних та втрат від інфляції становить 10 (десять) років.

Тобто, встановлений сторонами спірного правочину рівень відповідальності за неналежне виконання грошового зобов`язання є надмірним тягарем, який може призвести до неможливості виконати таке зобов`язання, а також зобов`язання перед іншими кредиторами, що, як встановив суд апеляційної інстанції, у даному випадку і сталося, зважаючи на порушення провадження у справі про банкрутство.

Адже 27.04.2023 ТОВ «Інтенд» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з ПП «Максфорт» 1 277 413,70 грн заборгованості за договором № 17052021, з яких 350 000,00 грн є основною сумою боргу, 185739,73 грн - пеня, 175 000,00 грн. - штраф, 106 400,00 грн - втрати від інфляції та 460 273,97 грн. - проценти річних.

Суд апеляційної інстанції вірно вказав, що укладення договору на таких умовах само по собі не є економічно необґрунтованим, оскільки сума штрафних санкцій та пені, нарахованих за умовами оскаржуваного договору складає 927 413,00 грн., в той час як сума основного боргу за оскаржуваним договором складає 350 000,00 грн.

Водночас в матеріалах справи містять офіційні статистичні дані НБУ, надані в суд першої інстанції щодо відсоткових ставок по кредитах, за якими максимальний розмір процентної ставки по кредитах на цей час складав 21,5% річних, в той же час реальна відсоткова ставка за оскаржуваним договором позики складає 264,97% річних, що вочевидь є економічно необґрунтованою умовою.

Враховуючи наведені обставини, цілком слушним є висновок суду апеляційної інстанції проте, що встановлення нульової процентної ставки за користування грошовими коштами за договором позики не спростовує того, що збільшення сторонами договору рівня відповідальності, встановленого положеннями статті 625 ЦК України за неналежне виконання грошового зобов`язання ставить позичальника у даній справі в економічно невигідні умови порівняно з позикодавцем, оскільки у разі невиконання або неналежного виконання обов`язку з повернення отриманих за спірним правочином грошових коштів, на нього покладається відповідальність у вигляді стягнення пені (пункт 9 договору), обов`язок зі сплати 100 процентів річних від простроченої суми боргу за весь час прострочення (пункт 6 договору), а також 50% від простроченої суми боргу, у разі прострочення з її повернення більше ніж на 50 днів (пункт 8 договору).

Погодження встановленої умовами спірного правочину міри відповідальності за неналежне виконання грошового зобов`язання призвело до необґрунтованого збільшення отриманою позичальником грошової суми майже у три рази, а відтак дії керівника позичальника свідчать про порушення загальних засад цивільного законодавства щодо обов`язковості додержання принципів розумності та добросовісності.

При цьому, як вбачається зі змісту постанови апеляційного суду, під час розгляду цієї справи суд встановив, що на момент вчинення спірного правочину ОСОБА_1 , обіймаючи посаду керівника ПП «Максфорт», також є власником 100% частки у статутному капіталі ТОВ «Інтенд» - позикодавця за спірним правочином.

Апеляційним судом встановлено наявність обставин використання директором позивача - ОСОБА_1 свого посадового становища у власних інтересах, а не в інтересах позивача, керівником якого він був на час укладення оспорюваного правочину, та саме з метою отримання неправомірної вигоди у вигляді нарахування надмірних штрафних санкцій за умисне порушення умов договору, укладеного з Товариством, будучи його засновником (учасником).

Тобто в момент укладення спірного правочину, ОСОБА_1 фактично діяв у стані конфлікту інтересів, оскільки обіймаючи посаду керівника позичальника, всупереч обов`язку діяти в його інтересах, він на невигідних для позичальника умовах укладає правочин, вигодонабувачем за яким є належна йому компанія, тобто маючи приватний інтерес він на шкоду компанії вчинив цей правочин, що свідчить про конфлікт інтересів.

Згідно з частиною 3 статті 42 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» конфліктом інтересів є конфлікт між обов`язком посадової особи діяти добросовісно і розумно в інтересах товариства в цілому та приватними інтересами посадової особи або її афілійованих осіб. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріалами справи підтверджується інформація, щодо ОСОБА_1 перебуваючи на посаді директора ПП «Максфорт» та маючи на банківських рахунках позивача достатньо грошових коштів, що давало можливість повністю та своєчасно розрахуватися за взятими на себе зобов`язаннями за договором, не вчинив дій спрямованих на виконання ним же оформленого зобов`язання.

Встановивши вказані обставини, апеляційний суд дійшов висновку про зловживання правом з боку ОСОБА_1 як колишнього директора, оскільки такі дії використані на шкоду позивачу, так само ці обставини свідчать і про існування в діях ОСОБА_1 умислу, спрямованого на задоволення своїх особистих майнових інтересів за рахунок коштів ПП "Максфорт", оскільки спірний договір було укладено пов`язаними між собою юридичними особами та на завідомо невигідних для ПП "Максфорт" умовах.

За таких обставин, доводи відповідача про те, що суд апеляційної інстанції визнав спірний договір недійсним лише на підставі висновку про надміру завищений розмір штрафних санкцій є безпідставними.

Зважаючи на наведе вище у сукупності, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що оскаржуваний правочин суперечить пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, а також частинам 3, 6 статті 13 ЦК України як такий, оскільки вчинений внаслідок зловживання правом, що і є підставою для визнання його недійсним на загальних підставах.

Водночас Верховний Суд не приймає до уваги викладені в касаційній скарзі доводи про порушення апеляційним судом принципу диспозитивності господарського судочинства та вирішення спору з підстави, яка не заявлялася, чим порушено право відповідача за зустрічним позовом наводити свої заперечення саме щодо тверджень про фраудаторність правочину, що оспорюється.

Верховний Суд зауважує, що принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопочуть сторони, і за загальним правилом він не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог.

Під час розгляду цієї справи в суді першої інстанції позивачем за зустрічним позовом (з урахуванням уточнень до нього) заявлено вимогу про визнання недійсним договору про надання поворотної (зворотньої) фінансової допомоги (позики) від 17.05.2021. В обґрунтування, як зазначалось вище, позивач посилався на укладення оспорюваного правочину всупереч принципу добросовісності та, внаслідок зловживання правом, а саме, на невигідних для позивача умовах; на момент його вчинення ТОВ «Індент» по відношенню до ПП «Максфорт» було афілійованою особою, оскільки ОСОБА_1 будучи директором ПП «Максфорт» володів часткою у статутному капіталі ТОВ «Інтенд» в розмірі 100%, а відтак, заздалегідь діяв в інтересах ТОВ «Інтенд».

З матеріалів справи вбачається, що судом апеляційної інстанції розгляд справи було здійснено у межах заявлених позовних вимог про визнання недійсним договору про надання поворотної (зворотньої) фінансової допомоги (позики) від 17.05.2021, з урахуванням положень статей 3, 13 ЦК України та фактичних обставин справи на час її розгляду.

Відтак, аргументи ТОВ «Інтенд» про вихід суду апеляційної інстанції за межі позовних вимог є необґрунтованими.

Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 ГПК України.

З урахуванням викладеного у сукупності колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни постанови суду апеляційної інстанції у даній справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).

Враховуючи межі перегляду справи у суді касаційної інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не отримали підтвердження, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Розподіл судових витрат

З огляду на положення статті 129 ГПК України та залишення касаційних скарг без задоволення, понесені у зв`язку з касаційним переглядом справи судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтенд» залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.07.2024 у справі № 908/1336/23 (908/1423/23) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя К.М. Огороднік

Судді С.В. Жуков

В.І. Картере