Рішення

від 22.10.2024 по справі 592/8615/24

КОВПАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.СУМ

Справа№592/8615/24

Провадження №2/592/1780/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі:

головуючого судді - Литовченка О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Соляник Є.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - адвоката Сивенка В.М.,

розглянув у відкритому засіданні в залі суду в м. Суми в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливокомуненерго» про стягнення заборгованості по заробітній платі, інфляційних збитків, 3 % річних, відшкодування моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії,

установив:

Виклад позиції позивача, відповідача. Процесуальні дії у справі.

27.05.2024 позивач ОСОБА_1 звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми у порядку цивільного судочинства з позовом до Комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливокомуненерго» та просив: - стягнути із КПСОР «Паливкомуненерго» заборгованість із заробітної плати у розмірі 219375 грн. 00 коп, інфляційні збитки у розмірі 22761 грн. 94 коп., 3 % річних у розмірі 11388 грн. 74 коп., моральну шкоду у розмірі 250000 грн., а усього 503525 грн. 68 коп. - Зобов`язати КПСОР «Паливкомуненерго» видати письмове повідомлення про щомісячні за період з 19.04.2022 до 30.04.2024 включно нараховані та виплачені суми при звільненні із відображенням сум, нарахованих відповідно до судових рішень. - Зобов`язати КПСОР «Паливокомуненерго» провести утримання із заробітної плати зборів, податків та необхідних платежів, та подати до органів ПФУ відомості про їх утримання та перерахування.

Ухвалою суду від 28.05.2024 позовну заяву було залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків.

Відповідно до заяви позивача від 04.06.2024 недоліки позовної заяви було усунуто частково.

Ухвалою суду від 14.06.2024 позовну заяву було повторно залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків.

Відповідно до заяви від 18.06.2024 позивачем подано на усунення недоліків позовну заяву від 18.06.2024 до Комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливокомуненерго», відповідно до якої просить: - стягнути із КПСОР «Паливокомуненерго» заборгованість із заробітної плати за період з 01.02.23. по 30.04.24. у розмірі 219.375.00 грн., інфляційні збитки за увесь час прострочення у розмірі 22761,94 грн., 3% річних за увесь час прострочення у розмірі 11388,74 грн., моральну шкоду у розмірі 250000 грн., а у сього 503525.68 грн. - зобов`язати КПСОР «Паливокомуненерго» видати письмове повідомлення про щомісячні, за період з 19.04.22. по 30.04.24, нараховані суми при звільненні з відображенням сум, нарахованих відповідно до судових рішень. - зобов`язати КПСОР «Паливокомуненерго» провести утримання із заробітної плати зборів, податків та необхідних платежів, та подати до органів ПФУ відомості про їх утримання та перерахування.

Позов мотивовано тим, що Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 30.09.22. по справі № 592/4480/22 визнано незаконним та скасовано наказ № 91-Л від 18.04.22 КПСОР «Паливокомуненерго» «Про призупинення трудового договору із ОСОБА_1 ». Зазначене судове рішення залишено у силі постановою Сумського апеляційного суду від 31.01.23. Крім того постановою Сумського апеляційного суду від 25.04.24 по справі № 592/9686/22 стягнуто на його користь середній заробіток за період з 19.04.2022 року по 31.01.2023 у розмірі 139050 грн. 00 коп. Цим же рішенням суду апеляційної інстанції встановлено, що в силу вимог ст. 236 КЗпП України позивач має право на стягнення середнього заробітку, починаючи із 01.02.2023 у зв`язку із не допуском до виконання посадових обов`язків. в силу того, що судом апеляційної інстанції по справі № 592/9686/22, сторонами якої були ті ж самі особи, а предметом спору було стягнення заробітної плати за період з 19.04.2022 по 31.01.2023, позивач звільняється від обов`язку доказування розміру середнього заробітку, а враховуючи, що відповідно до довідок форми ОК-5 та ОК-7, заробітна плата йому не виплачувалась, зазначений розмір середнього заробітку за період з 01.02.23. по 30.04.24 є незмінним і становить 675.00 грн. на день. Крім того, цим же рішенням суду встановлено обставину недопущення ОСОБА_1 до виконання посадових обов`язків, та визначено період - 01.02.2023, починаючи з якого позивач має право на отримання середнього заробітку, оскільки роботодавцем нарахування заробітної плати не проводились. Враховуючи те, що даний позов в частині стягнення заробітної плати відрізняється від позову у справі № 592/9686/22 тільки періодом стягнення, усі належні, достатні та допустимі докази, необхідні для правильного вирішення спору, крім тих. які подаються додатково, містяться у матеріалах справи № 592/9686/22, рішення по якій набрало законної сили. Наказом від 30.04.24 № 21-Л ОСОБА_1 було звільнено з посади головного юрисконсульта KП СОР «Паливокомуненерго» у відповідності до ч. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін. Оскільки, як випливає із матеріалів справи № 592/9686/22, позивача не було допущено до виконання посадових обов`язків, на його користь повинно бути стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу із розрахунку щоденного заробітку у розмірі 675,00 грн. Таким чином, за період з 01.02.2023 до моменту звільнення 30.04.2024, роботодавець зобов`язаний сплатити на його користь 219375,00 грн., що не було зроблено роботодавцем у день звільнення. Крім того у порушення норм ст. 47 КЗпП України роботодавцем при звільненні не видано письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні.

Зазначає, що факт порушення роботодавцем законних прав працівника підтверджено рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 30.09.22 по справі № 592/4480/22, залишеним у силі постановою Сумського апеляційного суду від 31.01.23, яким визнано незаконним та скасовано наказ № 91-Л від 18.04.22 КПСОР «Паливокомуненерго» «Про призупинення трудового договору із ОСОБА_1 ». Оскільки роботодавцем судове рішення не виконано, працівника до виконання службових обов`язків не допущено, зазначене порушення є триваючим з 19.04.22 моментом призупинення трудового договору, до 30.04.24, моментом звільнення працівника. Допущення роботодавцем такого порушення також підтверджено постановою Сумського апеляційного суду від 25.04.24 по справі № 592/9686/22, якою стягнуто на його користь середній заробіток за період з 19.04.2022 по 3101.2023 у розмірі 139050 грн. 00 коп.

За період з 19.04.22. по 30.04.24 роботодавцем не вживалось жодних дій щодо трудового або фінансово-матеріального забезпечення працівника. Станом на момент подання цього позову рішення суду по справі № 592/9686/22 щодо сплати середнього заробітку за період з 19.04.22 по 31.01.23 не виконано, розрахунки при звільненні не проведено, обов`язки щодо видачі письмових повідомлень про нараховані та виплачені суми не виконано.

Зазначені порушення трудового законодавства, допущені роботодавцем, змушують його вживати додаткових заходів щодо організації власного життя, забезпечення достатніх базових соціальних, життєвих та фізіологічних потреб. Вважає, що розумним і справедливим розміром відшкодування моральної шкоди за несвоєчасну виплату заробітної плати за увесь час прострочення є грошове відшкодування у розмірі 250 000 грн.

Посилаючись на ст. 625 ЦК України просить також стягнути з відповідача інфляційні збитки - 22761,94 грн; штрафні санкції у вигляді 3% річних - 11388.74 грн. Витрати, пов`язані із розглядом справи покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 26.06.2024 відкрито провадження по справі та призначено підготовче засідання на 10.07.2024.

09.07.2024 позивачем подано клопотання про долучення до матеріалів провадження додаткових письмових доказів, яке задоволено судом.

Ухвалою суду від 10.07.2024 закрито підготовче провадження у справі, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 20.08.2024.

20.08.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву представника відповідача з письмовими доказами, протокольною ухвалою суду від 02.09.2024 відмовлено в задоволенні клопотання про поновлення строку на подання відзиву, поновлено строк для подання доказів у справі представником відповідача з долученням доказів до матеріалів справи.

09.09.2024 позивачем надано додаткові пояснення по справі.

11.09.2024 позивачем надано додаткові пояснення по справі.

20.09.2024 позивачем надано додаткові пояснення по справі.

Позиції учасників судового провадження.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю, просив їх задовольнити з мотивів наведених у позові. Щодо стягнення моральної шкоди, просив стягнути з КПСОР «Паливкомуненерго» завдану моральну шкоду, як за не виплату заробітної плати у період з 01.02.2023 по 30.04.2024, так і за не виплату заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19.04.2022 до 31.01.2023, визнання незаконним та скасування Наказу № 91-Л від 18.04.2022 КП СОР «Паливкомуненерго» «Про призупинення трудового договору з ОСОБА_1 », яким було призупинено дію трудового договору з ним, не надання відповідачем письмового повідомлення про щомісячні, за період з 19.04.22. по 30.04.24, нараховані суми при звільненні з відображенням сум, нарахованих відповідно до судових рішень.

У судовому засіданні представник відповідача адвокат Сивенко В.М. вважає позовні вимоги необґрунтованими, такими що не ґрунтуються на вимогах закону. Зазначив, що як на підставу своїх позовних вимог про стягнення середньої заробітної плати ОСОБА_1 зазначає про його не допуск до роботи у період з 01.02.2023 по день його звільнення 30.04.2024, але такі доводи не відповідають дійсності оскільки відповідно до наказу № 132/к/тр від 22.11.2022 було скасовано призупинення трудового договору з ОСОБА_1 , запроваджене відповідно до наказу № 58/к/тр від 18.04.2022, про що Позивач був повідомлений по телефону та про необхідність з`явитись на робоче місце. 24.11.2022 ОСОБА_1 прийшов на роботу за новим місцезнаходженням підприємства: АДРЕСА_1 , 1-й поверх ліворуч, однак відмовився підписатися в наказі № 132/к/тр від 22.11.2022 про ознайомлення з ним, про що складено відповідний акт від 24.11.2022. Цього ж дня, 24.11.2022 Позивачу було вручено наказ № 133/л від 24.11.2024 про зміну істотних умов праці, в якому встановлювався графік роботи ОСОБА_1 , однак підписатися в наказі № 133/л від 24.11.2022 про ознайомлення з ним Позивач теж відмовився, про що складено акт від 24.11.2022, цього ж дня вказаний наказ про зміну істотних умов праці було надіслано Позивачу поштою, що підтверджується поштовою квитанцією з описом вкладення. Після 24.11.2022 Позивач жодного разу не з`явився на роботі, про що свідчать табелі обліку робочого часу, де у графі про явку на роботу щодо ОСОБА_1 стоїть відмітка «І» - відсутній з невідомих причин. Крім того, Позивачу надсилався лист про необхідність повідомлення останнім про причини відсутності на робочому місці 24.11.2022 та 28.11.2022 , який залишився без відповіді з боку ОСОБА_1 . Підприємство допустило до роботи Позивача, натомість останній порушуючи трудовий договір та норми КЗпП не виходив на роботу та про причини своєї не явки не повідомляв Підприємство, а тому відсутні підстави для стягнення на його користь заробітної плати. Крім того, у справі № 592/9686/22, на висновки в якій посилається Позивач, не досліджувалось питання допуску, або не допуску до роботи останнього, суд лише зазначив що відсутні такі докази, а тому це не є преюдиційним фактом. Зазначає, що з урахуванням відсутності факту недопуску ОСОБА_1 на роботу відсутні підстави для задоволення похідних вимог щодо стягнення моральної шкоди та сум штрафних санкцій. Крім того, стягнення інфляційних та 3 % річних у трудових правовідносинах не передбачено трудовим законодавством.

Фактичні обставини, встановлені судом. Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, приходить до таких висновків.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення для справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 30.09.2022 у цивільній справі № 592/4480/22 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливокомуненерго» про скасування наказу про призупинення трудового договору визнано незаконним та скасовано Наказ № 91-Л від 18.04.2022 КП СОР «Паливкомуненерго» «Про призупинення трудового договору з ОСОБА_1 », яким призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 - головним юрисконсультом. Рішення набрало законної сили 31.01.2023.

Постановою Сумського апеляційного суду від 25.04.2024 у цивільній справі № 592/9686/22 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливкомуненерго» про стягнення заробітної плати Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 07.08.2023 та ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 11.01.2024 скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливкомуненерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.04.2022 до 31.01.2023 в сумі 139050 гривень 00 копійок, з послідуючим відрахуванням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Згідно мотивувальної частини даної постанови, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем КП СОР «Паливокомуненерго», працював на посаді головного юрисконсульта.

Наказом № 91-Л від 18.04.2022 КП СОР «Паливокомуненерго» «Про призупинення трудового договору з ОСОБА_1 » призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 з 19.04.2022 до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 30.09.2022, яке постановою Сумського апеляційного суду від 31.01.2023 залишено без змін, визнано незаконним та скасовано наказ № 91-Л від 18.04.2022 КП СОР «Паливокомуненерго» «Про призупинення трудового договору з ОСОБА_1 », яким призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 - головним юрисконсультом.

Встановлено, що в період з 19.04.2022 і до 31.01.2023 (дата набрання рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 30.09.2022 законної сили) позивач не працював та перебував у вимушеному прогулі, що, відповідно, є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за вказаний період, який обраховується відповідно до Порядку №100. Визначаючи період стягнення з відповідача середнього заробітку, суд першої інстанції не врахував, що рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 30.09.2022, яким визнано незаконним та скасовано наказ комунального підприємства від 18.04.2022 про призупинення трудового договору, набрало законної сили 31.01.2023, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивача допущено до виконання посадових обов`язків з 01.12.2022.

Натомість, колегія суддів не вбачає підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку, починаючи з 01.03.2023, оскільки з огляду на положення ст. 236 КЗпП України не допуск позивача до виконання посадових обов`язків, є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, однак з таким вимогами до суду ОСОБА_1 не звертався.

Висновки суду першої інстанції про те, що у період з 19.04.2022 до 31.11.2022 підприємство працювало на умовах неповного робочого тижня і становило 44 робочих дні, ґрунтується виключно на доводах відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, при цьому суду не було надано доказів на підтвердження цих обставин.

Таким чином, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати позивача, що становить 675 грн. 00 коп. та кількістю робочих днів у період з 19.04.2022 до 31.01.2023 - 206 робочих дні, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, що підлягає стягненню з відповідача становить 139050 грн. 00 коп., з послідуючим відрахуванням з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

Як вбачається з Постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 75155800 від 29.05.2024 старшого державного виконавця Ковпаківського відділу державної виконавчої служби у місті Суми Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Мироненко С.О. на підставі заяви про примусове виконання виконавчого листа № 592/9686/22, який виданий Ковпаківським районним судом м. Суми 02.05.2024, відкрито виконавче провадження про стягнення боргу 139050,00 грн. з КП СОР «Паливкомуненерго» на користь ОСОБА_1 (а.с 123).

Судовим розглядом також встановлено, що Рішенням Сумської обласної ради восьмого скликання тринадцятої сесії від 29.09.2022 «Про припинення користування та закріплення майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області» припинено користування майном, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області та закріплене п. 1.3 За Сумською обласною радою нежитловими приміщеннями площею 33.8 кв.м. (що відповідає кабінетам №№ 105, 106, 107) та приміщеннями загального (спільного) користування площею 13.4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 на першому поверсі будівлі. п. 2.4 Закріпити на праві господарського відання за Комунальним обласним підприємством Сумської обласної ради «Паливокомуненерго» нежитлові приміщення площею 33.8 кв.м. (що відповідає кабінетам №№ 105, 106, 107) та приміщення загального (спільного) користування площею 13.4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 на першому поверсі будівлі (а.с. 103, 104).

В зв`язку з прийняттям даного рішення Сумською обласною радою фактичне розташування відповідача змінилось на: АДРЕСА_1 на першому поверсі будівлі та стало відмінним від юридичної адреси: АДРЕСА_2 .

21.02.2022 наказом № 4-О в.о. директора КП СОР «Паливкомуненерго» Подоліна М.В. в зв`язку з виробничою необхідністю, зменшенням об`ємів робіт та скрутним фінансовим становищем підприємства було встановлено для працівників підприємства скорочений режим робочого часу з 01.05.2022 по 30.09.2022 (одноденний робочий тиждень) не менше 40 годин на місяць.

27.02.2023 наказом № 4-О «Про зміну робочого часу» в.о. директора КП СОР «Паливкомуненерго» Забіцького Д.В. у зв`язку з виробничою необхідністю, зменшенням об`ємів робіт та скрутним фінансовим становищем підприємства було встановлено для працівників підприємства скорочений режим робочого часу з 01.05.2023 по 30.09.2023 (одноденний робочий тиждень) не менше 40 годин на місяць (а.с. 85).

28.02.2023 наказом № 05-О «Про зміну робочого часу» в.о. директора КП СОР «Паливкомуненерго» Ткачука С.О. у зв`язку з виробничою необхідністю, зменшенням об`ємів робіт та скрутним фінансовим становищем підприємства було встановлено для працівників підприємства скорочений режим робочого часу з 01.05.2024 по 30.09.2024 (одноденний робочий тиждень) не менше 40 годин на місяць (а.с. 98).

22.11.2022 наказом в.о. директора КП СОР «Паливкомуненерго» № 13/к/тр «Про скасування призупинення трудового договору з ОСОБА_1 » «Керуючись статтею 13 Закону України «Про організацію трудових правовідносин в Умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-ІХ 1. Скасувати призупинення дії трудового договору з ОСОБА_1 - головним юрисконсультом, що було запроваджено відповідно до наказу № 58/к/тр від 18 квітня 2022 року. 2. У зв`язку зі зміною фактичного місцезнаходження Підприємства визначити фактично місце роботи ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 . Вказаний наказ довести до відома ОСОБА_1 шляхом його направлення за місцем проживання останнього через Укрпошту та засобами мобільного зв`язку через месенджери, зкрема вайбер за номером НОМЕР_1 . 4. Визначати для ОСОБА_1 перший робочий день після скасування призупинення трудового договору, наступний робочий день після ознайомлення (отримання) наказу».

Відповідно до Акту про відмову від ознайомлення з наказом № 132/к/тр від 22.11.2022 р. про скасування наказу № 58/кт/ч від 18.04.2022 р. про призупинення трудового договору від 24.11.2022, який було складено в.о. директора КП СОР «Паливкомуненерго» Забіцьким Д. в присутності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про те, що 24.11.2022 р. о 10.30 в офісному приміщенні підприємства (м. Суми, вул. Шишкарівська, 9, перший поверх, ліворуч) головний юрисконсульт підприємства ОСОБА_1 , у свій перший робочий день після скасування призупинення трудового договору, відмовився від ознайомлення з наказом № 132/к/тр від 22.11.2022 про скасування наказу № 58/кт/ч від 18.04.2022 про призупинення трудового договору та необхідності приступити до роботи (а.с. 65).

24.11.2022 наказом в.о. директора КП СОР «Паливкомуненерго» № 133/л «Про зміну істотних умов праці головного юрисконсульта ОСОБА_1 » у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці підприємства, що обумовлені вдосконаленням структури та управлінської діяльності підприємства, що обумовлені вдосконаленням структури та управлінської діяльності підприємства, зокрема його оптимізації. які направлені па поліпшення економічних (фінансових) показників. запобігання банкротству і масовому вивільненню працівників в період запровадженого воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ. керуючись статтею 3 Закону України «Про організацію трудових правовідносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. за № 2136-1Х 1. Встановлено для головного юрисконсульта ОСОБА_1 з 25 листопада 2022 року неповний робочий час (неповний робочий день з неповним робочим тижнем) один день на тиждень тривалістю 1 час в день з наступним графіком роботи: початок - 9:00, закінчення - 10:00 у понеділок. 2. Бухгалтеру підприємства наказано довести наказ до відома ОСОБА_1 , одним із будь-яких способів: ознайомити ОСОБА_1 зі зміною істотних умов праці, а саме про встановлення неповного робочого часу із графіком, визначеним у п. 1 цього наказу (за можливості під підпис); шляхом надіслання наказу за місцем проживання останнього через Укрпошту, та засобами мобільного зв`язку через месенджери, зокрема вайбер за номером -3X0(97) 457 84 30; попередити ОСОБА_4 , що в разі відмови від продовження роботи в нових умовах у зв`язку зі зміною істотних умов праці отриманої письмово або в електронному вигляді трудовий договір за п. 6 ст. 36 КЗпП із ними буде припинено. 3.Оплату праці ОСОБА_1 проводити пропорційно відпрацьованому часу в режимі неповного робочого дня і тижня з 25 листопада 2022 р.

Відповідно до Акту про відмову від ознайомлення з наказом № 133/л від 24.11.2022 р. про зміну істотних умов праці, який було складено в.о. директора КП СОР «Паливкомуненерго» Забіцьким Д. в присутності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , про те, що 24.11.2022 р. о 11.00 в офісному приміщенні підприємства (м. Суми, вул. Шишкарівська, 9, перший поверх, ліворуч) головний юрисконсульт підприємства ОСОБА_1 , у свій перший робочий день після скасування призупинення трудового договору, відмовився від ознайомлення з наказом № 133/л від 24.11.2022 про зміну істотних умов праці з 25.11.2022 (а.с. 66).

Відповідачем направлялись на адресу позивача рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення наказ № 133/л від 24.11.2022 та лист від 29.11.2022 № 209.1 про надання пояснень відсутності на робочому місці 24, 28 листопада 2022 року (а.с.67, 68).

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_2 надала показання, відповідно до яких, на даний час вона працює на посаді бухгалтера КП СОР «Паливкомуненерго», працювала на цьому підприємстві з 2016 року з деякими перервами. ОСОБА_1 знає тривалий час, як юрисконсульта підприємства. Підтвердила, що офіс підприємства з приблизно вересня 2022 року розташовується за адресою відмінною від юридичної, а саме АДРЕСА_1 на першому поверсі, це один великий кабінет. Питання про призупинення трудового договору з ОСОБА_1 їй відома. Знає, що керівництвом підприємства 22.11.2022 видано наказ про скасування призупинення трудового договору з ОСОБА_1 та наказ про зміну істотних умов праці ОСОБА_1 24.11.2022 вона перебувала в офісному приміщенні КП СОР «Паливкомуненерго» за адресою: м. Суми, вул. Шишкарівська, 9, коли туди на запрошення прийшов ОСОБА_1 , крім неї також були на робочому місці ОСОБА_5 , ОСОБА_3 ОСОБА_1 було оголошено вищенаведені накази, його дуже обурило видання наказу про зміну істотних умов праці, зазначив він категорично з ним не згоден, розсердився, не підписався в отриманні копій наказів, пішов грюкнувши вхідними дверима. Більше на робочому місці на вул. Шишкарівській він не з`являвся, ніяких робіт та обов`язків не виконував. Йому достеменно з листопада 2022 року було відомо про нове фактичне розташування підприємства та його робочого місця. Вона займалась та займається табелюванням обліку робочого часу на КП СОР «Паливкомуненерго», ОСОБА_1 в табелях обліку робочого часу в період з листопада 2022 року по квітень 2024 року вона проставляла «І», тобто інші причини відсутності на робочому місці. В кінці квітня 2024 року ОСОБА_1 подано заяву про звільнення 30.04.2024, яка була задоволена та видано наказ про звільнення.

Показання свідка в частині обліку робочого часу позивача підтверджується дослідженими у судовому засіданні табелями обліку використання робочого часу КП СОР «Паливкомуненерго» в спірний період (а.с.68-84).

30.04.2024 Наказом № 21-Л КП СОР «Паливкомуненерго» «Про звільнення» звільнено ОСОБА_1 з посади головного юрисконсульта комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливкомуненерго» з 30.04.2024, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін. Підстава: особиста заява ОСОБА_1 від 25.04.2024 (а.с. 15, 38, 50).

Відповідно довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 ОСОБА_1 станом на 17.06.2024 (код страхувальника 38522721) відсутні відомості за звітний період 2023 рік - 2024 рік, отримано дохід від страхувальника код 32563558 у лютому 2024 року 3650.00 грн., березень 2024 року 3650.00 грн. (а.с. 39-42).

Відповідно довідки Пенсійного фонду України форми ОК-7 ОСОБА_1 станом на 17.06.2024 код страхувальника 38522721 відсутні відомості за звітний період 2023 рік - 2024 рік, отримано дохід від страхувальника код 32563558 у лютому 2024 року 3650.00 грн., березень 2024 року 3650.00 грн. (а.с. 43, 44).

Ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України Комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливкомуненерго» - 38522721.

01.02.2024 ОСОБА_1 прийнятий на роботу в Приватне підприємство «Аванта-Трейд» на посаду «юрист» за сумісництвом, згідно наказу № 02-КС від 31.01.2024 (а.с. 52).

01.05.2024 ОСОБА_1 прийнятий на роботу в Приватне підприємство «Аванта-Трейд» на посаду «юрист», умови роботи «основна», згідно наказу № 15-КС від 30.04.2024 (а.с. 51).

Згідно довідки від 08.07.2024 № HRM00000026 Приватного підприємства «Аванта-Трейд», ідентифікаційний код 2542004074, сукупний дохід ОСОБА_1 за травень, червень 2024 року - 16600.00 грн. (а.с.53).

Згідно довідки від 08.07.2024 № HRM00000025 Приватного підприємства «Аванта-Трейд», ідентифікаційний код 2542004074, сукупний дохід ОСОБА_1 за лютий-квітень 2024 року - 12880.02 грн. (а.с.54).

30.04.2024 Наказом № 21-Л КП СОР «Паливкомуненерго» «Про звільнення» звільнено ОСОБА_1 з посади головного юрисконсульта комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливкомуненерго» з 30.04.2024, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін. Підстава: особиста заява ОСОБА_1 від 25.04.2024 (а.с. 15, 38, 50).

Відповідно довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 ОСОБА_1 станом на 17.06.2024 (код страхувальника 38522721) відсутні відомості за звітний період 2023 рік - 2024 рік, отримано дохід від страхувальника код 32563558 у лютому 2024 року 3650.00 грн., березень 2024 року 3650.00 грн. (а.с. 39-42).

Відповідно довідки Пенсійного фонду України форми ОК-7 ОСОБА_1 станом на 17.06.2024 код страхувальника 38522721 відсутні відомості за звітний період 2023 рік - 2024 рік, отримано дохід від страхувальника код 32563558 у лютому 2024 року 3650.00 грн., березень 2024 року 3650.00 грн. (а.с. 43, 44).

Ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України Комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливкомуненерго» - 38522721.

01.02.2024 ОСОБА_1 прийнятий на роботу в Приватне підприємство «Аванта-Трейд» на посаду «юрист» за сумісництвом, згідно наказу № 02-КС від 31.01.2024 (а.с. 52).

01.05.2024 ОСОБА_1 прийнятий на роботу в Приватне підприємство «Аванта-Трейд» на посаду «юрист», умови роботи «основна», згідно наказу № 15-КС від 30.04.2024 (а.с. 51).

Згідно довідки від 08.07.2024 № HRM00000026 Приватного підприємства «Аванта-Трейд», ідентифікаційний код 2542004074, сукупний дохід ОСОБА_1 за травень, червень 2024 року - 16600.00 грн. (а.с.53).

Згідно довідки від 08.07.2024 № HRM00000025 Приватного підприємства «Аванта-Трейд», ідентифікаційний код 2542004074, сукупний дохід ОСОБА_1 за лютий-квітень 2024 року - 12880.02 грн. (а.с.54).

Згідно із ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Право на працю, закріплене у статті 43 Конституції України, включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України «Про оплату праці» за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

За висновком Конституційного Суду України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим статтею 12 Закону № 108/95-ВР, зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суд України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

Такий період невиконання трудової функції можна порівняти з простоєм.

При цьому під простоєм розуміється зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (частина перша статті 34 КЗпП України).

Тобто простій можливий як з вини роботодавця, так і за відсутності його вини.

У свою чергу, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію.

Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом цієї норми, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо позовних вимог про стягнення із КПСОР «Паливокомуненерго» заборгованості із заробітної плати за період з 01.02.23. по 30.04.24. у розмірі 219.375.00 грн.

Під час розгляду справи позивач не довів перед судом законності та обґрунтованості своїх позовних вимог за допомогою сукупності достовірних, достатніх та належних доказів, оскільки як було встановлено у судовому засіданні та доведено представником відповідача належними і допустимими доказами, що станом на 22.11.2022 ОСОБА_1 було достеменно відомо про фактичне місцезнаходження відповідача КП СОР «Паливкомуненерго» за адресою: м. Суми, вул. Шишкарівська, 9 та винесення 22.11.2022 наказу в.о. директора КП СОР «Паливкомуненерго» № 13/к/тр «Про скасування призупинення трудового договору з ОСОБА_1 », зокрема дана обставина підтверджується й показаннями свідка ОСОБА_2 , наданими у судовому засіданні.

У спірний період з 01.02.2023 до 30.04.2024 ОСОБА_1 не здійснював трудової функції на посаді «головного юрисконсульта КП СОР «Паливкомуненерго» з незалежних від роботодавця (відповідача) причин, не допуск позивача до виконання посадових обов`язків позивачем не доведено.

Відповідач допустив до роботи Позивача, натомість останній порушуючи трудовий договір та норми КЗпП України без поважних причин не виходив на роботу та про причини своєї не явки не повідомляв Відповідача, а тому відсутні підстави для стягнення на його користь заробітної плати.

Крім того, у справі № 592/9686/22 не досліджувалось питання допуску, або не допуску до роботи Позивача, суд було встановлено, що у справі відсутні такі докази, а тому це не є преюдиційним фактом.

Крім того, з огляду на положення ст.236 КЗпП України не допуск позивача до виконання посадових обов`язків, є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, однак з таким вимогами до суду ОСОБА_1 у цьому провадженні також не звертався.

Щодо можливої незгоди позивача продовжувати роботу на змінених істотних умовах праці, судом таке питання не досліджувалось, оскільки з таким вимогами до суду ОСОБА_1 не звертався.

Щодо позовних вимог про стягнення із КПСОР «Паливокомуненерго» інфляційних збитків за увесь час прострочення (з 19.04.2022 до 30.04.2024) у розмірі 22761,94 грн., 3% річних за увесь час прострочення у розмірі 11388,74 грн.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі №757/14073/16-ц (провадження №61-29305сво18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19), приписистатті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство. Трудове законодавство передбачає спеціальні правила відповідальності роботодавця за порушення відповідних норм.

Тлумачення ст. 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що вона не застосовується до трудових правовідносин, які регулюються спеціальними нормами права.

На підставі викладеного дана позовна вимога не підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання КПСОР «Паливокомуненерго» видати письмове повідомлення про щомісячні, за період з 19.04.22. по 30.04.24, нараховані суми при звільненні з відображенням сум, нарахованих відповідно до судових рішень; зобов`язання КПСОР «Паливокомуненерго» провести утримання із заробітної плати зборів, податків та необхідних платежів, та подати до органів ПФУ відомості про їх утримання та перерахування.

Статтею 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Судовим розглядом встановлено та не заперечується представником відповідача, що в порушення вимог ст. 47 КЗпП України КПСОР «Паливокомуненерго» при звільненні ОСОБА_1 30.04.2024 не видало письмове повідомлення про щомісячні, за період з 19.04.22. по 30.04.24, нараховані суми при звільненні з відображенням сум, нарахованих відповідно до судових рішень та відповідно не подано до органів ПФУ відомості про їх утримання та перерахування.

Дані позовні вимоги підлягають задоволенню.

Оскільки судом відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення із КПСОР «Паливокомуненерго» заборгованості із заробітної плати за період з 01.02.23. по 30.04.24. у розмірі 219.375.00 грн., а позовна вимога про зобов`язання КПСОР «Паливокомуненерго» провести утримання із заробітної плати зборів, податків та необхідних платежів є похідною то в цій частині суд відмовляє в задоволенні даної позовної вимоги.

Щодо позовних вимог про стягнення із КПСОР «Паливокомуненерго» моральної шкоди у розмірі 250000 грн.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відшкодування моральної шкоди, зумовлено порушенням трудових прав працівника с відповідальністю роботодавця за наявності необхідних умов її виникнення.

Суд вважає, що відповідачем позивачу у зв`язку незаконним призупиненням трудового договору, невиплатою у період встановленим рішенням суду з 19.04.2022 і до 31.01.2023 (дата набрання рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 30.09.2022 законної сили) середнього заробітку за час вимушеного прогулу, невидачею письмового повідомлення про щомісячні, за період з 19.04.22. по 30.04.24, нараховані суми при звільненні з відображенням сум, нарахованих відповідно до судових рішень, що передбачено ст. 47 КЗпП; та не подачею до органів ПФУ відомості про їх утримання та перерахування була спричинена моральна шкода. Відповідачем було порушено чинне трудове законодавство, що призвело до моральних страждань позивача, тому що погіршився його життєвий рівень і нормальні життєві зв`язки. Позивач змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідачем не наведено доводів, які б спростували позицію позивача з приводу заподіяння йому моральної шкоди. Суд вважає, що позовні вимоги позивача у частині стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню, але частковому.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходить з характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних), характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення). Окрім того, судом враховується пов`язані з цим вимушені зміни в життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Суд враховує тривалість періоду, за який утворилась заборгованість із заробітної плати, розмір цієї заборгованості, тому виходячи з засад розумності та справедливості сума грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом у розмірі 5000грн.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги є частково обґрунтованими.

Щодо ненадання судом оцінки кожному аргументу сторін, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судові витрати.

Пунктом 12 статті 2 ЦПК України встановлено, що одним з основних принципів цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Зважаючи на положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 50 грн. 00 коп. на відшкодування сплаченого судового збору за вимогу про відшкодування моральної шкоди пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору при подачі позову до суду за інші позовні вимоги суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 76-81, 259, 263-265 ЦПК України,

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливокомуненерго» про стягнення заборгованості по заробітній платі, інфляційних збитків, 3 % річних, відшкодування моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливокомуненерго» на користь ОСОБА_1 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди.

Зобов`язати Комунальне підприємство Сумської обласної ради «Паливокомуненерго» видати ОСОБА_1 письмове повідомлення про щомісячні за період з 19.04.2022 до 30.04.2024 включно нараховані та виплачені суми при звільненні із відображенням сум, нарахованих відповідно до судових рішень.

Зобов`язати Комунальне підприємство Сумської обласної ради «Паливокомуненерго» подати до відповідного управління Пенсійного Фонду України відомості про утримання із заробітної плати ОСОБА_1 зборів та необхідних платежів за період з 01.02.2023 до 30.04.2024 включно.

Іншу частину позовних вимог ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Стягнути з Комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливокомуненерго» на користь ОСОБА_1 50 (п`ятдесят) грн. 00 коп. на відшкодування сплаченого судового збору за вимогу про відшкодування моральної шкоди пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стягнути з Комунального підприємства Сумської обласної ради «Паливокомуненерго» на користь держави судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_2 .

Відповідач: Комунальне підприємство Сумської обласної ради «Паливкомуненерго», юридична адреса: 40009, м. Суми, вул. Гетьмана Мазепи, буд. 2, фактичне місцезнаходження: м. Суми, вул. Шишкарівська, буд. 9, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 38522721.

Повний текст судового рішення виготовлено 05.11.2024.

Суддя О.В. Литовченко