Постанова

від 30.10.2024 по справі 333/6091/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 30.10.2024 Справа № 333/6091/23

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №333/6091/23 Головуючий у 1 інстанції Стоматов Е.Г.

Провадження № 22-ц/807/1307/24 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Кочеткової І.В.,

Полякова О.З.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Виконавчий комітет Мелітопольської міської ради Запорізької області, Словянський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про скасування усиновлення,-

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2023 року до Комунарського районного суду міста Запоріжжя звернувся представник позивача - адвокат Сивова Яна Віталіївна, яка діє в інтересах ОСОБА_1 з позовною заявою до ОСОБА_3 , треті особи: виконавчий комітет Мелітопольської міської ради Запорізької області, Слов`янський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про скасування усиновлення.

Позовна заява мотивована тим, що з 21 жовтня 2006 року, ОСОБА_1 , перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 , який було зареєстровано Відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області.

Від шлюбу з відповідачем мають трьох спільних дітей, які були народженні позивачем, як біологічною матір?ю: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ? ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ?? ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім того, на підставі рішення Слов?янського міськрайонного суду Донецької області від 02.08.2013 року по справі N? 243/7151/13-ц було усиновлена малолітня ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка смт. Андріївка Слов?янського району Донецької області.

Було змінено прізвище усиновленої дитини з " ОСОБА_8 " на " ОСОБА_9 ", ім?я - з " ОСОБА_10 " на " ОСОБА_11 " , по-батькові з " ОСОБА_12 " на « ОСОБА_13 », дату народження з " ІНФОРМАЦІЯ_4 " на " ІНФОРМАЦІЯ_5 " та місце народження "Україна смт. Андріївка Слов?янського району Донецької області" було змінено на "Україна Запорізька область м. Мелітополь".

Було анульовано попереднє свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 11.04.2013 року на ім?я ОСОБА_7 у відповідності до Порядку ведення обліку і звітності про використання бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану, а також їх зберігання, затвердженого Наказом Міністерства юстиції від 29.10.2012 року за N? 1578/5.

Як слідувало зі змісту рішення суду, мати дівчинки ОСОБА_14 була позбавлена батьківських прав на підставі рішення Слов?янському міськрайонного суду Донецької області від 12.03.2013 року.

Батько дитини ОСОБА_15 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 . Рішення суду набрало законної сили 12.08.2013 року, копія додається до позову.

14 серпня 2013 року було видано нове свідоцтво про народження на ім?я вже ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уродженки м. Мелітополь Запорізької області.

14 серпня 2013 року реєстратором Відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Слав?янському району реєстраційної служби Слов?янського району міськрайонного управління юстиції у Донецькій області на підставі рішення суду по усиновлення були також внесені зміни до актового запису про народження дитини/номер актового запису N?9 від 27.09.2005/, в частині відомостей про дитину та відомостей про батьків.

04 вересня 2019 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано на підставі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області про справі N? 320/4678/19, яке набрало законної сили 17.03.2020 року.

Зокрема, починаючи з червня 2019 року, вони з відповідачем припинили спільне проживання як одна родина, та відповідач разом із дитиною ОСОБА_17 виїхали на інше постійне місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де і проживають по теперішній час.

01.10.2019 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір про визначення місця проживання дітей, умов їх утримання та участі батьків у їх вихованні, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Тимченко М.Г., відповідно до змісту якого місцем проживання ОСОБА_16 було визначено місце проживання батька ОСОБА_3 .

Однак, ще задовго до часу припинення шлюбних відносин із відповідачем дитина ОСОБА_18 поводила себе по відношенню до позивача дуже агресивно, ображала та своєю негативною поведінкою показувала відразу до неї, як до матері. ОСОБА_11 налаштовувала дітей: ОСОБА_13 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 проти позивача, дивилась дорослі фільми з еротичним змістом, а на зауваження позивача та прохання виключити, ображала її чи гучно кричала на неї.

І це, незважаючи на те, що позивач стільки зусиль вклала в виховання дитини, займалась її фізичним та духовним розвитком, допомагала у навчанні тощо. Крім того, директор ЗОШ N?15, де навчалась ОСОБА_11 , неодноразово виражала їм із відповідачем подяку за успіхи дитини.

Як ми з відповідачем припинили спільне проживання, дитина взагалі припинила спілкування зі ОСОБА_1 , ОСОБА_11 її не поважає та не бажає спілкуватись з нею. Тобто, з ОСОБА_11 вона не має ані спілкування, ані стосунків, вона навіть не вважає її своєю матір?ю.

В результаті вищесказаних обставин, між нею та всиновленою дитиною ОСОБА_11 немає жодних почуттів, відсутнє спілкування, що робить неможливим спільне проживання та виконання нею своїх материнських обов?язків.

ОСОБА_1 вважає, що в неї немає перспектив на нормальні стосунки з усиновленою дитиною, немає перспектив на спільне проживання в одній родині, а також немає перспектив у правах стосовно дитини, а залишилися одні обов?язки, які також не можуть бути виконані нею, адже між ними немає спілкування, кожен мешкає окремо і живе своїм життям. Діана спілкується виключно із батьком ОСОБА_3 .

Таким чином, між ОСОБА_1 та усиновленою дитиною незалежно від її волі склалися стосунки, які роблять неможливою її участь у вихованні дитини та спілкування з нею, тобто виконання нею своїх материнських обов?язків щодо неповнолітньої ОСОБА_11 на даний час стало неможливим.

Просила суд: скасувати усиновлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , громадянкою України, неповнолітньої дитини ОСОБА_16 (прізвище, ім`я та по батькові дитини до усиновлення - ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_7 (дата народження до усиновлення ІНФОРМАЦІЯ_9 ), уродженки м.Мелітополь Запорізької області (місце народження до усиновлення Донецька обл., Слов`янський район, селище Андріївка), актовий запис про народження № 9 від 27.09.2005 року, складений Виконкомом Андріївської селищної ради Слов`янського району Донецької області, здійснене на підставі рішення Слав`янського міськрайонного суду Донецької області від 02.08.2013 року по справі № 243/7151/13-ц, номер провадження 2-0/243/212/2013. Виключити з актового запису № 9 від 27.09.2005 року про народження ОСОБА_16 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_10 , складеного Виконкомом Андріївської селищної ради Слов`янського району Донецької області, я відомості про матір ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , громадянку України, які були внесені до відомостей актового запису про народження 14.08.2013 року реєстратором Відділу державної реєстрації актів цивільного стану по Слов`янському району реєстраційної служби Слов`янського міськрайонного управління юстиції у Донецькій області, на підставі рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 02.08.2013 року по справі № 243/7151/13-ц, номер провадження 2-o/243/212/2013, та заяви № 46/03.3- 88 від 14.08.2013 року.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 квітня 2024 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційна скарга обгриунтована тим, що судом першої інстанції не враховано надані скаржницею письмові пояснення щодо суті спору, не повністю з`ясовано обставини справи, що мають значення для справи та зроблено висновки, які не відповідають обставинам справи.

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що згідно з частиною 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідач та треті сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися, представників не направили, причини суду не повідомили.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Отже, зі змісту вказаної норми права вбачається, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

З огляду на вказане та враховуючи баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, обізнаність учасників справи про дату, час та місце розгляду справи, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області, актовий запис N?1247 від 21.10.2006 року, 21.10.2006 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_21 .. Прізвище після реєстрації шлюбу: чоловіка - « ОСОБА_9 », дружини - « ОСОБА_9 ».

Від даного шлюбу народився ІНФОРМАЦІЯ_11 ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю Мелітопольського міськрайонного управління управління юстиції Запорізької області, ? ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю Мелітопольського міськрайонного управління управління юстиції Запорізької області, та ?? ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю Мелітопольського міськрайонного управління управління юстиції Запорізької області.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 02 серпня 20013 року було задоволено заяву ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про усиновлення. Усиновлено малолітню ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Змінено прізвище усиновленої дитини з " ОСОБА_8 " на " ОСОБА_9 ", ім?я - з " ОСОБА_10 " на " ОСОБА_11 ", по батькові з " ОСОБА_12 " на « ОСОБА_13 », дату народження з " ІНФОРМАЦІЯ_4 " на " ІНФОРМАЦІЯ_5 " та місце народження "Україна смт Андріївка Слов?янського району Донецької області" було змінено на "Україна Запорізька область м. Мелітополь".

Рішення набрало законної сили 12 серпня 2013 року.

На підставі зазначеного рішення видано свідоцтво про народження ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , батьками якої є: батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_1 , видане виконкомом Андріївської селищної ради Слов`янського району Донецької області, актовий запис № 9 від 14 червня 2006 року.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04 вересня 2019 року було розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , уродженки м. Хмільник, Вінницької області та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , зареєстрований 21 жовтня 2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану по місту Мелітополю Мелітопольського міського управління юстиції Запорізької області, а\з № НОМЕР_5 .

Рішення набрало законної сили 17 березня 2020 року.

01.10.2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено Договір про визначення місця проживання дітей, умов їх утримання та участі батьків у їх вихованні, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Тимченко М.Г., відповідно до змісту якого місцем проживання ОСОБА_16 було визначено місце проживання батька ОСОБА_3 .

Із психолого-педагогічної характеристики, за підписом директора та класного керівника ЗОШ №15 ММРЗО, встановлено, що ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , навчалась в період з 1 по 4 клас впродовж: 2013 - 2017 років в загальноосвітній школі І-ІІ ступенів N? 15 ММРЗО. Фізичний розвиток та стан здоров?я дитини відповідало віку та нормі. ОСОБА_18 виховувалась в повній сім?ї, має трьох молодших братів. Батьки приділяли належну увагу вихованню дитини. ОСОБА_18 завжди була охайно одягнута, доглянута, підготовлена до уроків. Мати здійснювала постійний контроль за шкільною успішністю, поведінкою дитини, а також співпрацювала з вчителем та педагогічним колективом з питань підвищення успішності дочки та її соціалізації в дитячому колективі і відносин з вчителями. Мати ОСОБА_1 відвідувала батьківські збори, підтримувала дочку, допомагала в підготовці та участі в шкільних заходах. ОСОБА_18 за час навчання проявила старанність до навчання, в другому та третьому класах одержувала похвальні листи за відмінне навчання, але потребувала

постійного контролю з боку батьків та вчителів в учбовому процесі, при зменшенні контролю успішність по предметам знижувалась. К учбовій діяльності проявляла інтерес, але він швидко зникав, в зв?язку з чим і потребувала постійного контролю. Охоче приймала участь в позаучбових шкільних заходах, але нерідко проявляла невідповідальність у виконанні доручень та завдань через втрачання інтересу по них. Серед однокласників проявила свої лідерські здібності, легко йшла на контакт з однолітками. Має розвинуті акторські здібності, емоційна, при погребі ситуації може легко заплакати. В спілкуванні з однокласниками та вчителем проявляла хитрість, вміння маніпулювати іншими, схильна до фантазій і викликати почуття жалості до себе.

Згідно з висновком виконавчого комітету Мелітопольскої міської ради Запорізької області про недоцільність скасування усиновлення неповнолітньої дитини ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та невідповідність скасування усиновлення інтересам дитини № 909 від 17 листопада 2023 року, встановлено, що подружжя ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_15 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , перебували в зареєстрованому шлюбі. На підставі рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 04.09.2019 справа N? 320/4678/19 шлюб розірвано. Під час здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини відбувалося відвідування родини. Відповідно до складених звітів про умови проживання та виховання усиновленої дитини та на підставі власних спостережень спеціаліста служби у справах дітей Мелітопольської міської ради протягом 2013, 2014, 2015, 2016 років ситуація у родині була позитивна. Дитина виховувалася у турботі, любові та повазі з боку членів родини, отримувала медичні та освітні послуги відповідно до потреб для гармонійного розвитку. До служби у справах дітей Мелітопольської міської ради Запорізької області не надходило інформації від фізичних та юридичних осіб щодо порушення прав дитини.

Відповідно до звітів про умови проживання та виховання усиновленої дитини та актів обстеження умов проживання у 2019 році ситуація змінилася. Стосунки між усиновлювачкою та усиновленою дитиною відсутні через небажання ОСОБА_1 спілкуватися та проживати однією родиною з дитиною ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_7 ..

Після розлучення батьки вирішили питання щодо місця проживання дітей.

Станом на 17.08.2020 діти ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживали за місцем проживання батька на підставі додаткового договору до договору про визначення місця проживання дітей, умов їх утримання та участі батьків у їх вихованні від 01.10.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області, ОСОБА_23 , за N? 3882, укладеного між батьками.

3 2019 року дитина ОСОБА_18 проживала разом з усиновлювачем ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_2 . Упорядкована квартира належить матері ОСОБА_3 , складається з 3-х житлових кімнат. Умови проживання відповідають санітарно-гігієнічним нормам утримання житлових приміщень. У дитини є власна кімната, в якій є диван-ліжко, стіл для підготовки уроків, місце для зберігання особистих речей, ноутбук. Для ОСОБА_11 створено умови для нормального розвитку та проживання.

За інформацією, наданою ОСОБА_3 під час відвідування сім?ї, з?ясовано, що протягом 2020 - початку 2022 року ОСОБА_1 стосунки з дитиною взагалі не підтримувала. За місцем проживання матері дитина не бувала через заборону з боку усиновлювачки, з братами спілкувалася та підтримує дружні стосунки за межами місця проживання матері. Дитина ображена на матір, їй не вистачає материнської любові та піклування.

3 бесід з дитиною, які проводилися у протягом 2020-2022 років, з?ясовано, що усиновлювачка завжди дуже вимогливо ставилася до неї. Стосунки між ОСОБА_11 та ОСОБА_1 не підтримуються через небажання усиновлювачки.

Дівчина ображена на матір, але не виключає можливості відновлення спілкування та налагодження стосунків із нею.

За інформацією, наданою адміністрацією Мелітопольської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів N? 15, впродовж 2019/2020 навчального року ОСОБА_1 тільки одного разу цікавилась успіхами дитини у класного керівника, з дитиною не спілкується, особистих стосунків не підтримує.

Згідно з психолого-педагогічною характеристикою дитини ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яку надала адміністрація навчального закладу, дівчинка зарекомендувала себе як старанна учениця, яка недостатньо вимоглива до себе. Діана - добра, стримана, товариська, весела, доброзичлива, з повагою ставиться до дорослих, має багато друзів, завжди охайна, готова прийти на допомогу як дорослим, так і одноліткам.

Під час відвідування родини ОСОБА_3 протягом 2020, 2021 та у лютому 2022 року, з бесіди з ним та дитиною з?ясовано, що ситуація суттєво не змінилася. Стосунки між усиновлювачкою та дитиною взагалі відсутні.

З іншими членами родини братами, бабусею по лінії усиновлювача стосунки дружні, доброзичливі. У співбесіді з Діаною під час відвідування встановлено, що дівчина дуже ображена на усиновлювачку, але все ж таки сподівається на налагодження стосунків із нею. Під час співбесіди встановлено, що усиновлювач ОСОБА_3 проти скасування усиновлення. Вважають, що розлучення батьків, яке припало саме на підлітковий вік дитини, до того ж підтримка Діаною батька під час розлучення, негативно вплинули на стосунки між усиновлювачкою та усиновленою дитиною та пов?язані перш за все з конфліктом між колишнім подружжям, ще й ускладнені особливостями перехідного віку дитини та усвідомленим самоусуненням ОСОБА_1 від спілкування, виховання, розвитку та участі у житті Діани, що могло травмувати підлітка та безперечно могло позначитися на стосунках між ними.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що не довела неможливості виконання нею, як усиновлювачем своїх батьківських обов`язків незалежно від її волі у стосунках, які склалися між нею та дитиною.

Колегія суддів погоджується з зазначеним рішенням суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосованого закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучаться з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (пункти 1 і 3 статті 9 Конвенції).

Відповідно до статей 32, 51 Конституції України, статті 5 СК України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально і морально заохочує і підтримує материнство та батьківство.

У статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За змістом частин першої, другої та шостої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Відповідно до статті 207 СК України усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 232 СК України усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов`язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов`язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.

В контексті положень про усиновлення та батьківство усиновитель робить свідомий та виважений вибір набути прав батька (матері) стосовно дитини, яка не є його кровною, та приймає на себе кореспондуючий цьому обов`язок стати рідною людиною цій дитині, вживати всіх можливих заходів та дій в інтересах дитини, займатися її вихованням та розвитком таким чином і в такому обсязі, які в мінімальному значенні закріплені у законодавстві та визначаються загальними уявленнями про батьківство. При цьому зовнішньо також має прослідковуватися те, що дитина відчуває, що вона перебуває в такому оточенні, яке забезпечить їй у необхідному випадку допомогу, зокрема і на її прохання у звичайних побутових обставинах.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 204/586/20 (провадження № 61-8871св21); від 23 червня 2023 року у справі №175/171320 (провадження №61-189св22).

З метою недопущення порушення інтересів дитини частиною першою статті 238 СК України передбачено виключний перелік підстав, за наявності яких суд може скасувати усиновлення.

Так, у частині першій статті 238 СК України зазначено, що усиновлення може бути скасоване за рішенням суду, якщо: 1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання; 2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення; 3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов`язків.

Згідно із статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Статтею 5 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов`язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім`ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.

Відповідно до частини першої, четвертої статті 14 Європейської конвенції про усиновлення дітей, ратифікованою Законом України «Про ратифікацію Європейської конвенції про усиновлення дітей» від 15 лютого 2011 року № 3017-VI, усиновлення може бути скасовано або визнано недійсним лише за рішенням компетентного органу. Найвищі інтереси дитини завжди мають перевагу. Усиновлення може бути скасовано до досягнення дитиною повноліття лише на підставі серйозних обставин, передбачених законом.

Усиновлення може бути скасовано або визнано недійсним тільки за рішенням суду за позовами батьків, усиновлювача, опікуна, піклувальника, органу опіки та піклування, прокурора, а також усиновленої дитини, яка досягла чотирнадцяти років ( ч.1 ст.236, ч.1 ст.238, ст.240 СК України).

Одним із головних критеріїв щодо забезпечення усиновленої дитини духовним та фізичним розвитком є сім`я. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував на тому, що розвиток дитини, її виховання базується насамперед на сімейному вихованні.

Скаржниця обґрунтовуючи як позовну заяву, так і апеляційну скаргу посилалась на пункт третій частині першої статті 238 СК України, а саме, що між нею (усиновлювачем) і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов`язків.

Проте, матеріали справи, не містять підтвердження, що зміна поведінки дитини в негативну сторону сталася поза волею позивача, оскільки встановлені у справі обставини вказують на те, що поведінка позивача також вплинула на її стосунки з дитиною, адже дитина проживає з позивачем з моменту усиновлення, що унеможливлює застосування норми п.3 ч.1 ст. 238 СК України.

Посилання скаржниці на її ж письмові пояснення про те, що зміна поведінки дитини в негативну сторону сталась поза волею позивачки, не можуть бути беззаперечно прийняті судом, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ч.1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Матеріали справи містять звіти про умови проживання та виховання усиновленої дитини, акти обстеження умов проживання, психолого-педагогічну характеристику дитини, інформацію надану адміністрацією Мелітопольської загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів N? 15, які спростовують твердження скаржниці, що зміна поведінки дитини в негативну сторону сталася поза волею позивача.

Колегія суддів також звертає увагу, що відповідно до ч. ч. 4,5,6 ст. 19 Сімейного кодексу України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

Аналогічний висновок висловлено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2021 року, справа № 758/5545/18 (провадження № 61-466св20).

Матеріали справи містять Висновок про недоцільність скасування усиновленні неповнолітньої дитини ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та невідповідність скасування інтересам дитини, який суд бере до уваги, враховуючи його повноту, обґрунтованість та відповідність встановленим обставинам.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на положення ч.2 та ч. 3 ст. 238 СК України, відповідно до яких: скасування усиновлення не допускається після досягнення дитиною повноліття.

На момент розгляду справи апеляційним судом ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_7 є повнолітньою.

Усиновлення може бути скасоване після досягнення дитиною повноліття, якщо протиправна поведінка усиновленого, усиновлювача загрожує життю, здоров`ю усиновлювача, усиновленого або інших членів сім`ї.

Усиновлення повнолітньої особи може бути скасовано судом за взаємною згодою усиновлювача і усиновленого або на вимогу одного з них, якщо сімейні відносини не склалися.

Враховуючи викладене та встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що скаржницею не доведено наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та скасування усиновлення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява N 3236/03).

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

На підставі наведеного, колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення зустрічних позовних вимог та відмови в первісному позові про позбавлення батьківських прав.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 04 квітня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 05 листопада 2024 року.

Головуючий

Судді: