Постанова

від 23.10.2024 по справі 336/379/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 23.10.2024 Справа № 336/379/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/379/24 Головуючий у 1-й інстанції: Зарютін П.В.

Провадження № 22-ц/807/1333/24 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Кухаря С.В.,

Онищенка Е.А.

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Коротченко Дар`ї Олександрівни на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 квітня 2024 року у справі за позовом представника ОСОБА_1 адвоката Голіщева Володимира Юрійовича до Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради про стягнення середнього заробітку на час затримки розрахунку при звільненні, суми індексації заробітної плати та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат ГоліщевВ.Ю. звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що позивачз 18.08.2004 працювала в КП «Готель Україна» ЗОР. З 01.02.2020 по 17.03.2021 заробітна плата їй не виплачувалася.

17.03.2021 її було звільнено з роботи на підставіст. 38 КЗпП України. При звільненні розрахунок із позивачем проведений не був.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 29.08.2022 по справі № 336/1259/22 на користь позивача з КП «Готель Україна» ЗОР був стягнутий середній заробіток за період з 01.02.2020 по 17.03.2021 у сумі 47 151,78 грн., компенсація за невикористану відпустку в розмірі 65 887,24 грн., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.03.2021 по 29.08.2022 у розмірі 52950,00 грн., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат в розмірі 1 549,83 грн., моральну шкоду в сумі 2 000,00 грн.

Рішення сторонами не оскаржувалося і набрало законної сили 13.10.2022.

Вважає, що факт та обставини прийняття на роботу, а також факт та обставини звільнення позивача із займаної посади встановлені Шевченківським районним судом м. Запоріжжя і закріплені у його рішенні від 29.08.2022 у справі № 336/1259/22, де брали участь ті самі позивач та відповідач - КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, а тому, у розумінні приписів частини 4 статті 82 ЦПК України, не потребують доказування при розгляді іншої справи.

У подальшому ухвалою цього ж суду від 17.11.2023 у цій же справі відповідача КП «Готель«Україна» Запорізькоїобласної радибуло замінено на правонаступника КП «Готель«Україна» Запорізькоїобласної ради Комунальне підприємство «Універс» Запорізької обласної ради.

Повний розрахунокз позивачемза вказанимрішенням судупроведено 21.12.2023,коли на розрахунковий рахунок позивача надійшли усі присуджені судом суми. Таким чином, повний розрахунок із позивачем здійснено роботодавцем лише 21.12.2023.

Отже, вважає, що з урахуванням рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29.08.2022 у справі № 336/1259/22, за яким стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 18.03.2021 по 29.08.2022 вже вирішено, з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку за наступний період: з 30.08.2022 по день фактичного розрахунку 21.12.2023.

Позивач була звільнена із займаної посади 17.03.2021, а тому у даному спорі, в силу положень частини першої статті 58 та частини третьої статті 22 Конституції України, слід застосовувати норми законодавства, що були чинні станом на 17.03.2021.

Розмір середньогодинноїзаробітної платипозивача складає17,65грн.,що встановленорішенням Шевченківськогорайонного судум.Запоріжжя від29.08.2022у справі№ 336/1259/22. Тривалість роботи позивача протягом тижня становила 40 годин.

З 30.08.2022 по 21.12.2023 минуло 68 тижнів, тобто (68 х 40) 2 720 робочих годин, а тому станом на день фактичного розрахунку середній заробіток за час затримки розрахунку становить: 17,65 х 2 720 = 48 008,00 грн.

Крім того,КП «Готель«Україна» Запорізькоїобласної радижодного разуне здійснюваласяіндексація заробітноїплати позивачаза періодйого роботина підприємствіз 01.02.2020року подень звільнення17.03.2021року.Не проведеноіндексацію іправонаступником КП«Готель «Україна»Запорізької обласноїради КП «Універс» Запорізької обласної ради.

Враховуючи те, що індексація заробітної плати відповідачами не здійснювалася з лютого 2020 року, базовим (відправним) місяцем використано лютий 2020 року.

Відповідно до пункту 3 «Прикінцевих положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», у 2023 році зупинена діяЗакону України «Про індексацію грошових доходів населення», а тому подано розрахунок індексації заробітної плати без урахування 2023 року.

Таким чином, вважає, що з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача підлягає стягненню сума індексації заробітної плати в розмірі 9 376,50 грн.

Невиплатою заробітної плати та інших виплат у строки, передбачені законом, позивачу спричинена моральна шкода, яка полягає у переживаннях, викликаних порушенням права на оплату праці, необхідністю додавання зусиль для організації свого життя, в забезпеченні себе та членів своєї сім`ї, яка підлягає відшкодуванню відповідачем. Тривале емоційне напруження позивача через невиплату присуджених судом грошових коштів призвело до її моральних переживань та виникнення потреби докласти додаткових зусиль для організації життя. Все це було спричинено внаслідок порушення відповідачами законних прав позивача на своєчасне отримання відповідних грошових коштів за трудовим законодавством.

Затримка у виплаті заробітної плати та інших присуджених судом виплат при звільненні призвела до погіршення життєвих умов позивача та моральних страждань. Позивач була позбавлена свого законного джерела доходу, а отже була позбавлена засобів для існування, що також завдало їй моральної шкоди. Таким чином, вважає, що з відповідачів у солідарному порядку на користь позивача підлягає стягненню моральна шкода, розмір якої позивач оцінює у 5 000,00 грн.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просила суд стягнути солідарно з Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради та Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 30.08.2022 до 21.12.2023 у розмірі 48008 грн., суму індексації заробітної плати в розмірі 9 376,50 грн., моральну шкоду в розмірі 5000 грн. та понесені судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 квітня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради про стягнення середнього заробітку на час затримки розрахунку при звільненні, суми індексації заробітної плати та моральної шкоди відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Коротченко Д.О. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позов, стягнути на користь позивача судові витрати.

Узагальненими доводамиапеляційної скаргиє те,що судомвідмовлено узадоволені позовнихвимог лишез тієїпідстави,що строкзвернення досуду зтакими вимогаминібито сплив01жовтня 2023року.Вважає,що такезастосування судомпершої інстанціїст.117КЗпП Україниє невірним.Спірні правовідносинивиникли довнесення зміндо ст.117КЗпП України,з оглядуна щопідлягає застосуваннюпопередня редакціяст.117КзпП України,яка необмежує строкистягнення середньогозаробітку зачас затримкирозрахунку,в цьому спорі слід застосовувати ст.ст. 116, 117, 233 КЗпП України в редакції, чинній на момент звільнення позивача.

Від представника Комунальногопідприємства «Універс»Запорізької обласноїради МазуренкаС.І.на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду.

Вважає, що обов`язок роботодавця виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у разі не проведення виплати належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, обмежений часовим рамками (до моменту фактичного розрахунку) в період до набрання чинності Законом України № 2352-ІХ від 01.07.2022 року та викладу ст. 117 КЗпП у новій редакції, оскільки, починаючи з 19.07.2022, чинною є імперативна норма закону, яка обмежує період такого нарахування шістьма місяцями.

Крім того, заявлена сума індексації заробітної плати нарахована за період з березня 2021 року по грудень 2022 року, а отже вимога щодо її стягнення подана з пропуском (понад рік) передбаченого законом строку.

Зауважує, що вимоги про стягнення моральної шкоди є такими, що не підлягають задоволенню з огляду на відсутність доказів на підтвердження її завдання. Крім того, питання щодо відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті несвоєчасної виплати належних позивачу грошових коштів, було розглянуто у рішенні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29.08.2022 у справі № 336/1259/22.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2ст. 367 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Ухвалюючи рішенняпро відмовуу задоволенніпозову,суд виходивіз того,що рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 29.08.2022 у справі

№ 336/1259/22 стягнуто з КП «Готель Україна» ЗОР на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.03.2021 по 29.08.2022 у сумі 52950,00 грн. Отже, судом вже стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в межах шестимісячного строку, встановленого ч. 1 ст. 117 КЗпП України. Тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 30.08.2022 по 21.12.2023. Крім того, зважаючи на компенсаторну функцію відповідальності, передбаченої положеннями ст. 117 КЗпП України, суд вважав, що розмір стягнутого середнього заробітку за рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 29.08.2022 у справі № 336/1259/22 є достатньою компенсацію майнових втрат, які поніс позивач через несвоєчасний розрахунок. Також, згідно з наданим позивачем розрахунком, вона просила стягнути індексацію заробітної плати за період з березня 2021 року по грудень 2022 року. Строк звернення до суду з такою вимогою сплив 01 жовтня 2023 року. Тому суд вважав, що вимоги позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та індексації заробітної плати задоволенню не підлягають. Крім того, вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від вимог про стягнення середнього заробітку на час затримки розрахунку при звільненні та суми індексації заробітної плати, підстав для задоволення яких судом не знайдено. Тому вимоги про стягнення моральної шкоди також підлягають залишенню без задоволення.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10ЦПКУкраїни визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист правлюдиниіосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПКУкраїни завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15ЦивільногокодексуУкраїни (далі ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем - КП «Готель Україна» ЗОР з 18 серпня 2004 року по 17 березня 2021 року, працюючи покоївкою.

Наказом № 15-к від 17.03.2021 року ОСОБА_1 була звільнена на підставіст. 38 КЗпП Україниза власним бажанням.

З 01.02.2020 по 17.03.2021 позивач не отримувала заробітну плату, розрахунок при звільнені з нею не проведено.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29.08.2022 у справі

№ 336/1259/22 стягнуто з Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 47 151 грн. 78 коп., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 6 587 грн. 24 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.03.2021 по 29.08.2022 в сумі 52 950 грн., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати в сумі 1 549 грн. 83 коп., моральну шкоду в сумі 2 000 грн., а усього - 110 238 грн. 85 коп.

Решту вимог про стягнення моральної шкоди залишено без задоволення.

Стягнуто з Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради у доход держави 1 102 грн. 39 коп. судового збору.

Рішення сторонами не оскаржувалося та набрало законної сили 13.10.2022.

У цьому рішенні суду по справі № 336/1259/22 суд виходив із того, що середньогодинна заробітна плата становить 17,65 грн.

Згідно з п. 1.3 Статуту КП «Готель «Україна» ЗОР підпорядковане, підзвітне та підконтрольне ЗОР.

Відповідно до п. 4.1. Статуту підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків згідно з чинним законодавством, може мати реєстраційні рахунки в органах Державної казначейської служби України, круглу печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, штампи, а також бланки з власними реквізитами.

Пункт 4.4. Статуту передбачає, що підприємство несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном відповідно до чинного законодавства України.

Відповідно до п. 10.2. Статуту підприємство втрачає право юридичної особи і визнається таким, що припинилося, з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про його припинення.

Запорізька обласна рада 15.02.2022 прийняла рішення № 10 про припинення КП «Готель Україна» ЗОР шляхом приєднання до КП «Універс» ЗОР.

Згідно запису № 1001031270036000282 Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб, з 06.05.2022 Комунальне підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради згідно рішення засновників щодо припинення юридичної особи в результаті реорганізації знаходиться в стані припинення. Його правонаступником є Комунальне підприємство «Універс» Запорізької обласної ради.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, установлена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 роз`яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

За правилами статті 116КЗпПУкраїни (в редакції, чинній на час звільнення позивача з роботи) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Статтею 117КЗпПУкраїни (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, передбачене статтею 117КЗпПУкраїни відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас, невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

Законом №2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117КЗпПУкраїни викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку,але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Закон України№2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117КЗпПУкраїни набрали чинності з 19 липня 2022 року.

Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленимиЦивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, тому відшкодування, передбаченестаттею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченогостаттею 117 КЗпП України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17.

Водночас Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі № 420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц викладено щодо приписівстатті 117 КЗпП Україниу редакції, яка діяла до набрання чинностіЗаконом № 2352-ІХ.

Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той часстаття 117 КЗпП Українине обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Так, відповідно достатті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно ізЗаконом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Водночас для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другоїстатті 116 КЗпП України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов`язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.

Незважаючи на визначення приписамистатті 117 КЗпП Україниневиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписамистатті 116 КЗпП України, яким переважно є день звільнення.

Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованихстаттею 117 КЗпП Україниу цій справі, є 17.03.2021 - дата звільнення позивача.

За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписистатті 117 КЗпП Українив редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом №2352-ІХ.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.06.2023 у справі № 638/6855/20 викладено правовий висновок, відповідно до якого положення статей 116, 117 КЗпП України мають застосовуватись в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Таких висновків дійшов також Верховний Суд у постанові від 01 травня 2024 року у справі №140/16184/23.

Аналізуючи правове регулювання, що діяло у зазначені періоди,Верховний Суд дійшов висновку, що за таких обставин, у питанні щодо обчислення розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у період до 19 липня 2022 року необхідно застосовувати приписистатті 117 КЗпП Україниу редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року і не передбачала строкових обмежень, а тому має бути застосований принцип співмірності, окреслений у наведеній практиці Верховного Суду.

Проте підстав обмежувати період виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку шістьома місяцями немає, через незастосовність до спірних правовідносини приписівстатті 117 КЗпП Українив редакціїЗакону № 2352-ІХ.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд має враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституцій суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року, №1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2019 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правого акта не може поширюватися на правововідносини, які виникли до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиним виняток з даного правила, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняття більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп).

На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно правового акту у часі, доцільно зробити висновок про те, що судом під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, з урахуванням наведеного вище, суду першої інстанції необхідно було керувався нормами права у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, тобто до набрання чинності змін до законодавства (а саме, статті 117 КЗпП України), які відбулися 01 липня 2022 року на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».

Як вбачається з матеріалів справи, при звільненні позивача з роботи КП «Готель «Україна» не здійснило з нею повного розрахунку. Заборгованість по заробітній платі була виплачена позивачу на виконання рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 29.08.2022 у справі №336/1259/22 лише 21.12.2023. При цьому, рішенням суду від 29.08.2022 було вирішено питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 18.03.2021 по 29.08.2022.

Обчислення середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, провадиться судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КабінетуМіністріввід08.02.1995року№100 (далі - Порядок).

Абзацом третім пункту 2 наведеного Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Розмір середньогодинної заробітної плати та тривалість роботи позивача встановлено рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29.08.2022 у справі № 336/1259/22.

З 30.08.2022 по 21.12.2023 (день фактичного розрахунку) минуло 68 тижнів, тобто (68 х 40) 2 720 робочих годин, а тому за вказаний період станом на день фактичного розрахунку середній заробіток за час затримки розрахунку становить: 17,65 х 2 720 = 48 008,00 грн.

Слід зауважити, що предмет спору у справі № 336/1259/22 та у цій справі є різними і включають у себе стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за два різні періоди, а тому, зважаючи на приписи ст. 117 КЗпП України, чинні на момент звільнення позивача (17.03.2021), позивач не втратила право на стягнення середнього заробітку за період з 30.08.2022 по 21.12.2023.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що з КП «Універс» Запорізької обласної ради на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку з 30.08.2022 по 21.12.2023 в розмірі 48 008,00 грн.

Вказаний розрахунок здійснено відповідно до вищезазначеного Порядку, відповідачем не спростовано протягом розгляду справи ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанцій.

Щодо стягнення суми індексації заробітної плати.

Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає в новій редакції з наступними змінами.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 зазначеного Закону передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація доходів працюючого населення проводиться за основним місцем роботи.

Статтею 33 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Індексація грошових доходів населення проводиться згідно із вимогами 4 статті Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Проведення індексації заробітної плати у встановленому законодавством порядку передбачено також частиною п`ятою статті 95 КЗпП України.

Таким чином, індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників і визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Відповідно до розрахунку, що долучений до матеріалів справи представником позивача, індексація заробітної плати проведена за період з березня 2021 року по грудень 2022 року включно, і її розмір становить 9376 грн. 50 коп. Такий розмір індексації обраховано відповідно до вимог чинного законодавства та за період, з урахуванням п. 3 Перехідних положень Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік», яким у 2023 році зупинено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем тримісячного строку на звернення до суду із вимогою про стягнення суми індексації за ст. 233 КЗпП України від 19.07.2022 року є помилковими з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Спірні правовідносини виникли у день звільнення позивача з роботи у КП «Готель «Україна» Запорізької обласної ради та продовжувались тривалий час, а відтак, у даному випадку слід застосовувати положення ст. 233 КЗпП України, в редакції Закону, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, з метою недопущення погіршення становища працівника, права якого були порушені роботодавцем.

Отже, у даному спорі необхідно застосовувати редакцію статей 116, 117, 233 КЗпП України, чинну на момент виникнення спірних правовідносин 17.03.2021, що цілком відповідає законодавству України, узгоджується з офіційними тлумаченнями Конституційного Суду України та правовими висновками Верховного Суду.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що з відповідача КП «Універс» Запорізької обласної ради на користь позивача підлягає стягненню сума індексація заробітної плати в розмірі 9 376,50 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України, у редакції яка діяла на час звільнення позивача з роботи та ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості по заробітній платі, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Як роз`яснено у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Апеляційним судом встановлено, що внаслідок протиправних дій відповідача, порушення законних прав позивача на своєчасне отримання присудженої рішенням суду заборгованості по заробітній платі та інших виплат, що тривало у період з часу ухвалення судового рішення до проведення повного розрахунку з позивачем, було порушено звичний для позивача уклад життя, що призвело до її тривалого емоційного напруження, моральних переживань та виникнення потреби докласти додаткових зусиль для організації свого життя, погіршення її життєвих умов, оскільки позивач була позбавлена свого законного джерела доходу та засобів для існування.

При визначені розміру моральної шкоди не може бути точних критеріїв майнового виразу фізичного і душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз і його визначення не піддається математичним формулам. Крім того, розмір моральної шкоди не залежить від розміру майнової шкоди.

При цьому, відповідачем не доведено, що така тривала несплата коштів сталася не з його вини.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права на відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок затримки розрахунку.

За таких обставин, враховуючи характер, тривалість та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнала позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у її житті, тривалість проведення повного розрахунку з позивачем, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, з урахуванням встановлених обставин справи, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, підлягають задоволенню на суму 5 000,00 грн.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

У заяві про стягнення судових витрат представник ОСОБА_1 - адвокат ГоліщевВ.Ю. просив суд про стягнення з відповідачів на користь позивача понесених нею витрат на професійну правову допомогу в суді першої інстанції в розмірі 5000 грн. та судового збору в сумі 1211,20 грн., а всього - 6211,20 грн.

Так, відповідно до акту наданих послуг № 1 до договору про надання правової допомоги б/н від 28.01.2022 року, що датований 18.03.2024 року, виконавцем (АБ «Станіслава Гришина») були надані, а замовником ( ОСОБА_1 ) у цій справі були отримані наступні послуги:

-формування стратегії, пошук практики Верховного Суду - 3 год.;

-підготовка та подання до суду позовної заяви - 3 год.;

-підготовка та подання до суду заяви про усунення недоліків - 0,5 год.;

-підготовка та подання до суду клопотання про долучення письмових доказів - 1 год.;

-підготовка та подання до суду відповіді на відзив КП «Універс» Запорізької обласної ради - 3 год.;

-підготовка та подання до суду заяви про стягнення судових витрат 1,5 год.

Загалом - 12 год., узгоджена сторонами винагорода виконавця склала 5000 грн.

Також представником позивача було надано суду: договір про надання правової допомоги б/н від 28.01.2022 року, що укладений між виконавцем - АБ «Станіслава Гришина» та замовником - ОСОБА_1 ; додаткова угода № 1 до договору про надання правової допомоги б/н від 28.01.2022 року, що датована 15.01.2024; договір про спільну діяльність від 28.01.2022.

Частина перша статті 133ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої вказаної статті Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 58ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

За змістом статті 15ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу", про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 статті1, частин третьої та п`ятої статті27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечитиКонституції Українита законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першоїстатті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно достатті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

З урахуванням наведеного вище, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Відповідно достатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертоїстатті 137 ЦПК Українисуд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостоїстатті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19) та постанові від08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс).

Пунктами 1, 2, 3 частини другоїстатті 141 ЦПК Українипередбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті137та частина восьма статті141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Верховний Суд у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 488/1363/17 (провадження № 61-11991св20) та від 26 січня 2022 року у справі № 127/1415/20 (провадження № 61-878св21) дійшов висновків, що: «втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини п`ятоїстатті 137 ЦПК Україниможливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положенняхстатті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому устатті 43 Конституції України».

Згідно з вимогами статей137,141 ЦПК Українина підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги, рахунки тощо.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22) зазначив, що «…надані адвокатом своїй клієнтці такі послуги, як: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення відповідної судової практики, визначення правової позиції у справі; складання клопотань про долучення до матеріалів справи письмових доказів; складання вступного слова не є тими послугами, які є необхідними, а тому такі послуги не можуть бути враховані при розподілі судових витрат, понесених стороною…».

Як зазначалося вище, на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу надано копії: договору про надання правової допомоги б/н від 28.01.2022 року, що укладений між виконавцем - АБ «Станіслава Гришина» та замовником - ОСОБА_1 ; додаткової угоди № 1 до договору про надання правової допомоги б/н від 28.01.2022 року, що датована 15.01.2024; договору про спільну діяльність від 28.01.2022; акту наданих послуг № 1 до договору про надання правової допомоги б/н від 28.01.2022 року, що датований 18.03.2024 року; ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АР № 1151154 від 12.01.2024 року; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Як у суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному переглядах справи учасники справи мають право на професійну правничу допомогу, що закріплено положеннямистатті 59 Конституції України.

З копії акту наданих послуг № 1 до договору про надання правової допомоги б/н від 28.01.2022 року, що датований 18.03.2024 року, вбачається,щовиконавцем (АБ «Станіслава Гришина») були надані, а замовником ( ОСОБА_1 ) у цій справі були отримані наступні послуги:

-формування стратегії, пошук практики Верховного Суду - 3 год.;

-підготовка та подання до суду позовної заяви - 3 год.;

-підготовка та подання до суду заяви про усунення недоліків - 0,5 год.;

-підготовка та подання до суду клопотання про долучення письмових доказів - 1 год.;

-підготовка та подання до суду відповіді на відзив КП «Універс» Запорізької обласної ради - 3 год.;

-підготовка та подання до суду заяви про стягнення судових витрат 1,5 год.

Загалом - 12 год., узгоджена сторонами винагорода виконавця склала 5000 грн.

Водночас формування стратегії, пошук практики Верховного Суду (3 години) є складовими підготовки та подання до суду позовної заяви (3 години) та за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окрема послуга.

Крім того, зі змісту відповіді навідзив КП«Універс» Запорізькоїобласної ради можна зробити висновок, що його підготовка не потребувала такого значного часу (3 години), оскільки його доводи, здебільшого, аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві. Загальна тривалість роботи, а саме - підготовка та подання до суду відповіді на відзив КП «Універс» Запорізької обласної ради - 3 години, є завищеною, належним чином не обґрунтованою, що суперечить критерію розумності.

Щодо підготовки та подання до суду заяви про стягнення судових витрат (1,5 години), колегія суддів наголошує, що подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи по суті спору. Так, заява сторони про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

Аналогічні висновки викладені в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2024 року по справі № 910/9714/22.

Отже, з урахуванням обґрунтувань стягнення витрат на професійну правничу допомогу та доданих документів, надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та значенням справи для сторони, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 2 000,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, у стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

Розмір понесених витрат на таку суму відповідає принципу співмірності із складністю справи та виконаним адвокатом обсягом робіт.

Також, згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПКУкраїни).

Позивачем у даній справі при поданні позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 1211,20 грн. (а.с. 108), при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 1453,44 грн. (а.с. 216), а всього 2664,64 грн.

За вказаних обставин з КП «Універс» Запорізької обласної ради на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в загальному розмірі 2664,64 грн.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Коротченко Дар`ї Олександрівни задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12 квітня 2024 року у цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту:

Позов представника ОСОБА_1 адвоката Голіщева Володимира Юрійовича до Комунального підприємства «Готель «Україна» Запорізької обласної ради, Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради про стягнення середнього заробітку на час затримки розрахунку при звільненні, суми індексації заробітної плати та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради (ЄДРПОУ 13622246, адреса: 69107, місто Запоріжжя, проспект Соборний, будинок 164) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.08.2022 року по 21.12.2023 року у розмірі 48 008 (сорок вісім тисяч вісім) грн. 00 коп., суму індексації заробітної плати в розмірі 9376 (дев`ять тисяч триста сімдесят шість) грн. 50 коп., моральну шкоду в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп., витрати на правову допомогу в розмірі 2 000 (дві тисячі) грн.

Стягнути з Комунального підприємства «Універс» Запорізької обласної ради (ЄДРПОУ 13622246, адреса: 69107, місто Запоріжжя, проспект Соборний, будинок 164) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 2 664 (дві тисячі шістсот шістдесят чотири) грн. 64 коп.

У задоволенні позовних вимог представника ОСОБА_1 адвоката Голіщева Володимира Юрійовича до Комунального підприємства «Готель «Україна» відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 04 листопада 2024 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: С.В. Кухар

Е.А. Онищенко