ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/3559/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І.,
суддів: Колоколова С.І., Принцевської Н.М.
секретар судового засідання: Кияшко Р.О.
за участю представників учасників справи:
від прокуратури: Щур Є.І.
від Міністерства оборони України: Дубчак Д.В.
від Товариства з обмеженою відповідальністю "БАСКО": Срібна Я.І.
від Приватного підприємства "АТЛАНТ": Сабліна Ю.С.,
від Державного підприємства Міністерства оборони України "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД": не з`явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі
апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "БАСКО" та керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону
на рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 року, суддя в І інстанції Гут С.Ф., повний текст якого складено 18.03.2024, в м. Одесі
у справі: №916/3559/22
за позовом: Керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону
в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України
до відповідачів:
1) Державного підприємства Міністерства оборони України "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД";
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "БАСКО";
3) Приватного підприємства "АТЛАНТ"
про визнання договору недійсним та витребування майна
В С Т А Н О В И В:
В грудні 2022 Керівник Одеської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Державного підприємства Міністерства оборони України "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД", Товариства з обмеженою відповідальністю "БАСКО" та Приватного підприємства "АТЛАНТ", в якій, з урахуванням заяви про виправлення технічної помилки, просив суд:
-визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель складу прирейкового загальною площею 1150,3 кв.м., а саме будівлі контори літ. "А", КПП літ. "А1", склади літ. "Б", "В", "Д", вагову літ. "Б1", будівлі складу № 2 літ. "Д1", рампи літ. "І (В1)", під`їзного шляху II, огорожі 1-9, мостіння IIІ-ІV, які розташовані на земельній ділянці площею 11214 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, буд. 37/2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості - 7920683), укладений 24.11.2004 р. між ДП МОУ «ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД» та ТОВ "БАСКО";
-визнати недійсним договір купівлі-продажу 736/1000 частки нежитлових будівель складу прирейкового загальною площею 846,2 кв.м., а саме: літ. "В" приміщення складу - 1,2,3,4; навіса літ. "В", рампи, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, буд. 37/2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомості - 1084739651101), укладений 10.11.2008 р. між ТОВ "БАСКО" та засновником ПП "АТЛАНТ" ОСОБА_1. (ідентифікаційний код НОМЕР_2, громадянка РФ, що мешкає за адресою: росія, АДРЕСА_1 );
-скасувати рішення приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеської області Стукаленко Лариси Савеліївни про державну реєстрацію права власності від 24.11.2004 за № 4138 з одночасним припиненням 264/1000 частки права власності ТОВ "БАСКО" на нежитлові будівлі складу прирейкового площею 304,1 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, буд. 37/2;
-скасувати рішення державного реєстратора Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" Самодурової Наталії Валеріївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 32369091 від 15.11.2016 р. з одночасним припиненням 736/1000 частки права власності ПП "АТЛАНТ" на нежитлові будівлі складу прирейкового площею 846,2 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, буд. 37/2;
-витребувати з незаконного володіння ТОВ "БАСКО" та ПП "АТЛАНТ" на користь держави в особі Міністерства оборони України нежитлові будівлі складу прирейкового, а саме будівлю контори літ. "А", КПП літ. "А1", склади літ. "Б", "В", "Д", вагову літ. "Б 1", будівлю складу № 2 літ. "Д1", рампу літ. "І (В1)", під`їзний шлях II, огорожу 1-9, мостіння ІІІ-ІV, загальною площею 1150,3 кв.м., розташовані на земельній ділянці площею 11214 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, 37/2 (реєстраційні номери майна: 1084739651101 та 7920683) шляхом повернення за актами приймання-передачі вказаного майна Міністерству оборони України.
В обгрунтування позову прокурор посилається на те, що станом на дату укладання оспорюваного договору купівлі-продажу дозвіл на відчуження майна державних підприємств, виданий від імені Міністерства Ісаєнком Д.М., який діяв на підставі довіреності Міністерства від 17.08.2004 серії ВКК №951832, скасовано (що встановлено постановою Вищого господарського суду України від 13.07.2010 р. № 30/257), відтак укладений договір купівлі-продажу суперечить приписам законодавства України, а відчужене на підставі договору майно має бути витребувано з чужого незаконного володіння із скасуванням відповідних рішень про державу реєстрацію прав та їх обтяжень.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 у справі №916/3559/22 у задоволенні позову відмовлено.
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що за спірним договором ДП МОУ ,,ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД" без згоди Міністерства та Кабінету Міністрів України було відчужено державне військове майно, закріплене за ним на праві господарського відання, тому договір від 24.11.2004 купівлі-продажу, укладений між ДП МОУ ,,ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД" та ТОВ "БАСКО", суперечить вимогам чинного законодавства і підлягає визнанню недійсним згідно з статтями 215, 203 ЦК України. Відтак, ТОВ "БАСКО" укладаючи в подальшому 10.11.2008 договір купівлі-продажу 736/1000 частки нежитлових приміщень будівель складу прирейкового загальною площею 846,2 кв.м, яку в подальшому внесено до статутного фонду ПП "АТЛАНТ", діяло за відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо вказаного майна.
Разом з тим, суд зазначив, що відповідачами ТОВ "БАСКО" та ПП "АТЛАНТ" подавались заяви про застосування позовної давності.
Суд встановив, що прокурор звернувся з позовом до суду у грудні 2022 року. Уповноважений орган, в інтересах якого прокурором подано даний позов - Міністерство.
Судом встановлено, що 14.11.2008 внесено записи про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на праві приватної спільної часткової власності (736/1000) та за ТОВ "БАСКО" на праві приватної спільної часткової власності (264/1000). Відтак, ще в 2008 році шляхом отримання відомостей із загальнодоступного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Позивач міг дізнатися про незаконне відчуження на підставі спірного договору на користь ТОВ "БАСКО" нежитлових будівель за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, 37/2, в результаті чого обсяг власності держави зменшився.
Натомість такі дії, спрямовані на перевірку як документального оформлення прав власності на державне нерухоме майно, так і фактичного ним користування ДП МОУ ,,ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД" або іншими особами, в ході якої було б виявлено відкрите володіння нерухомістю з 2004 року ТОВ "БАСКО", Позивачем внаслідок неправомірної бездіяльності не вчинялися, всупереч закріпленому в статті 5 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», приписів Положення про інвентаризацію військового майна у Збройних Силах та Положення про Міністерство оборони України, а також в пунктах 6.1.4 та 7.8 Статуту ДП МОУ ,,ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД" обов`язку, зокрема, вести облік майна, контролювати ефективне його використання, здійснення аудиту фінансової діяльності тощо.
Беручи до уваги приписи пункту 4 статті 267 ЦК України, пропуск Прокурором строку позовної давності допущений без поважних причин, а тому порушене право держави не підлягає захисту.
Враховуючи викладене, суд господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із спливом позовної давності.
09.04.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "БАСКО", в якій останнє просить рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 у справі №916/3559/22 змінити в мотивувальній частині шляхом встановлення відсутності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним та в резолютивній частині шляхом доповнення її абзацами: "зобов`язати Одеську спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону сплатити на користь держави суму недоплаченого судового збору за подачу позову у розмірі 134 831,64 грн; зобов`язати Одеську спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону відшкодувати Товариству з обмеженою відповідальністю "БАСКО" понесені судові витрати у розмірі 35 000 грн.
В обгрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає таке:
-оскільки Міністерством оборони України видавалась нотаріально посвідчена довіреність на ім?я Ісаєнка Дмитра Валерійовича, то і скасування даної довіреності має бути вчинено саме в такій самій формі;
-довіреність у встановленому законом порядку була скасована 01.04.2006, пізніше на півтора року ніж Ісаєнко Д.В. видав дозвіл 23.11.2004 №10/2399 ДП МОУ «Південьвійськбуд» на відчуження майна розташованого за адресою АДРЕСА_2 на користь ТОВ «Баско». Таким чином, дозвіл 23.11.2004 № 10/2399 був виданий уповноваженою особою, А це означає, що у ОСОБА_3 були повноваження на укладання та підписання договору купівлі-продажу від 24.11.2004 року. При цьому покупка відбувалась за наявної згоди Міністерства оборони України;
- розпорядженням Міністра оборони України від 02.10.2004 № 6828/3 не містить посилання на визнання недійсною довіреності МОУ від 17 серпня 2004 року за реєстровим №2369, чи навіть її скасування, в даному документі не вказано про припинення дії нотаріальних довіреностей, тому воно стосується звичайних довіреностей на право укладання угод, розпорядження не містить чіткого номеру довіреності, дати чи переліку уповноважених осіб, довіреності яких припинено, а серед переліку осіб, яким адресоване це розпорядження Ісаєнко Д.В. відсутній. При цьому Міністерство оборони України не наділено Законом повноваженнями визнавати довіреності недійсними, воно лише згідно ЦК України має право скасувати /відкликати довіреності;
- Ісаєнко Д.В. мав право видавати дозволи на укладення договорів та виконувати інші повноваження надані йому довіреністю аж до моменту коли його було повідомлено про скасування довіреності. До позову не надано доказів повідомлення Ісаєнко Д.В. про те, що довіреність від 17.08.2004 № 2369 скасована розпорядженням МОУ від 02.10.2004 № 6828/3, а також не надано доказів повідомлення ДП «Південьвійськбуд» про скасування довіреності виданої на ім?я Ісаєнка Д.В . Таким чином, а ні Ісаєнко Д.В. , а ні ТОВ «Південьвійськбуд» не були обізнані про існування розпорядження, що свідчить про чинність оспорюваного договору купівлі-продажу для Міністерства оборони України;
-прокурор в позові жодним чином не доводить а ні того факту, що ДП «Південьвійськбуд» діяло недобросовісно, а ні ТОВ «Баско», який є добросовісним набувачем і сплатило кошти за договором та вільно відкрито володіє майном майже 20 років і навіть після наявності судового спору №916/658/19 не переоформило права власності;
- незважаючи на те, що суд відмовив у позові застосувавши строк позовної давності, суд не дослідив подані відповідачем додаткові докази щодо обізнаності позивача про спірні відносини ще з 2006 року та не врахував їх при вирішенні справи, тому мотивувальна частина рішення є неповною;
- позивачем у позові не визначено ціну позову, що є порушення вимог ст. 162 ГПК України. Відповідачі вирішили самостійно встановити ринкову вартість спірного об`єкту нерухомості. Згідно висновку про ринкову вартість об`єктів оцінки, ринкова вартість нежилих будівель складу прирейкового загальною площею 1150,3 кв. м, розташованих на земельній ділянці площею 11214 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 станом на 21.12.2022, в тому числі складає - 9 686 585 грн без ПДВ. Тобто при поданні позовної заяви позивач мав сплатити судовий збір за вимогу майнового характеру виходячи із даної суми, з розрахунку 9 686 585 грн. *1,5% = 145 298,77 грн. Натомість позивачем було сплачено лише 10 467,13 грн. тобто позивачем не доплачено суму судового збору у розмірі 134 831 грн. 64 коп.
- відповідач в клопотанні про залишенні позову без руху наполягав на тому, щоб суд першої інстанції вирішив питання про відшкодування судових витрат понесених Товариством з обмеженою відповідальністю «БАСКО» з проведенням оцінки та складенням звіту про оцінку нерухомого майна у розмірі 35 000 грн. Суд першої інстанції відмовив у вказаному клопотанні.
17.04.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, в якій останній просить рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 у справі №916/3559/22 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Зокрема, прокурор вказує таке:
- Міністерство оборони України про порушення інтересів держави дізналося лише під час розгляду справи №916/658/19, а саме листом Військової прокуратури Південного регіону України від 06.03.2019 за вих. №05/3-1444вих-19;
-на момент звернення прокурором із позовом до суду на території України діяв як карантин, так і воєнний стан, а тому строки позовної давності підлягають продовженню.
-із наявної в матеріалах справи копії акта ревізії ДП МОУ «Південьвійськбуд» від 21.11.2008 №234/43/230 вбачається, що він не містить відомостей про факт відчуження спірного нерухомого майна на підставі оспорюваного договору купівлі-продажу від 24.11.2004 (і не міг містити, оскільки ревізія проводилася за період з 01.10.2006 по 18.11.2008), а тим більше про допущення порушень закону під час його укладення;
-факт припинення Міністром оборони України з 02.10.2004 повноважень Ісаєнка Д.В. щодо надання дозволів на відчуження майна державних підприємств встановлений судом лише в 2010 році під час розгляду господарської справи №30/257 (постанова Вищого господарського суду України від 13.07.2010), ревізор під час проведення вказаної ревізії у 2008 році не міг бути обізнаним про це, через що не міг виявити порушення, пов?язане з укладенням оспорюваного договору;
-представниками ТОВ «БАСКО» та ПП «АТЛАНТ» у клопотаннях про застосування позовної давності взагалі не зазначається, до яких саме вимог прокурора останні просять застосувати інститут позовної давності;
-судом достовірно не встановлено, а відповідачами не доведено, що позивач був обізнаний або міг довідатися про допущення порушень закону під час укладення оспорюваного Договору від 24.11.2004 та порушення, через це, прав і охоронюваних законом інтересів, раніше ніж 2019 року, а отже встановлена законом позовна давність на момент звернення прокурора до суду із позовом у цій справі не сплила, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для її застосування;
-позовна давність не може поширюватися на вимоги про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України), оскільки в такому разі йдеться про так зване триваюче правопорушення. Отже, власник може пред?явити такий позов у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення його прав.
У відзиві на апеляційну скаргу прокурора Приватне підприємство "АТЛАНТ" просить апеляційну скаргу відхилити. Зокрема, відповідач-3 зазначив, що відповідно до фінансових звітів ДП МОУ «Південьвійськбуд», інвентаризаційних актів за 2012, переліків майна, що включалося до Єдиного реєстру об?єктів державної власності, які мали бути подані Міністерством оборони України за 2008 вбачається явна обізнаність Міністерства оборони України про вибуття з власності нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 . Міністерство оборони України не визнавало нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_2 , - своєю власністю, не включивши його до Єдиного реєстру об?єктів державної власності.
Також посилається на висновки Верховного Суду у постановах за аналогічними справами щодо нежитлових приміщень, у справі №916/1807/18 від 30 липня 2019 року; у справі №916/1808/18 від 30 липня 2019 року; у справі №916/1805/18 від 27 серпня 2019 року; у справі №916/1804/18 від 11 листопада 2019 року; у справі №916/1806/18 від 18 грудня 2019 року». Аналіз висновків постанов Верховного Суду за аналогічними справами зводиться до відмови у задоволенні позову у зв`язку зі спливом строків позовної давності, тому касаційні скарги заступника військового прокурора Південного регіону України (МО України) залишено без задоволення, рішення попередніх інстанції про відмову у позові без змін.
У відзиві на апеляційну скаргу прокурора ТОВ «БАСКО», зокрема, зазначило, що Прокурор в апеляційній скарзі зазначає неправдиву інформацію щодо того, що Позивач тільки з листа від 06.03.2019 дізнався про вибуття спірного майна, оскільки в матеріалах справи є як запити Військового прокурора так і відповіді МОУ щодо зазначеного питання які датовані 2018 роком.
До суду апеляційної інстанції від керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ «БАСКО», в якому останній, зокрема, стверджує, що скасування довіреності пов`язане лише з волевиявленням особи, яка її видала, та особливі вимоги щодо форми такого волевиявлення законом не передбачалися. Скориставшись своїм правом, Міністр оборони України, з урахуванням положень ст.ст.248, 249 ЦК України, розпорядженням від 02.10.2004 №6828/з скасував довіреність від 17.08.2004 за реєстровим №2369, у зв?язку з чим вона припинила свою дію, що встановлено при вирішенні судом справи №30/257. Такого ж висновку дійшов Вищий господарський суд України у справі №30/282 у постанові від 22.06.2010. Відтак доводи відповідача про припинення дії довіреності лише шляхом подання нотаріусу заяви про скасування довіреності та внесення відповідних відомостей у Єдиний реєстр довіреностей є безпідставним. Крім того, внесення 10.04.206 у Єдиний реєстр довіреностей відомостей про припинення дії вказаної довіреності не спростовує факту її скасування та, як наслідок, припинення дії ще 02.10.2004.
Щодо неповідомлення Ісаєнка Д.В . Міністром оборони України про скасування довіреності від 17.08.2004 за реєстровим №2369 зазначає, що законодавцем вимоги щодо форми такого повідомлення не висувалися, тому відсутність в матеріалах справи письмового повідомлення не є доказом необізнаності Ісаєнка Д. В. про припинення дії довіреності. Посилання відповідача на можливість повідомлення Ісаєнка Д. В. про скасування довіреності у присутності нотаріуса було правом Міністра оборони України, а не його обов?язком. У той же час, жодних доказів на підтвердження своїх доводів щодо необізнаності Ісаєнка Д. В. про скасування вказаної довіреності відповідачем не надано.
Також орган прокуратури наполягає на застосуванні до спірних правовідносин висновку Верховного Суду, який викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.12.2022 у справі №918/569/20, відповідно до якого сума судового збору за звернення із вимогою майнового характеру (про визнання права власності на майно або його витребування) вираховується шляхом множення 1,5 % на вартість майна, що відчужено. Відповідно до звіту про оцінку нерухомого майна, зробленого Оціночною фірмою «Інюг-Експертиза» 11.10.2004, вартість майна, що відчужується складає 697 808, 40 грн. (пункт 3 оспорюваного договору) та аналогічна сума визначена прокурором для розрахунку суми судового збору за позовну вимогу майнового характеру. Отже, органом прокуратури вірно обраховано суму судового збору, що підлягала сплаті при зверненні з позовом до Господарського суду Одеської області.
У відзиві Міністерство оборони України просить апеляційну скаргу ТОВ «БАСКО» залишити без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора задовольнити та зазначає, що розпорядження від 02.10.2004 №6828/з належить до групи службових документів, тому дата розпорядження про скасування довіреності є датою, з якої підлегла посадова особа Ісаєнко Д.В. не могла більше вчиняти дії в межах повноважень, якими був останній додатково наділений Міністром оборони України за функціональним принципом до 02.10.2004. Окрема форма повідомлення в цьому випадку за наявності внутрішнього організаційно-розпорядчого документа (розпорядження) не встановлюється.
У відзиві на апеляційну скаргу прокурора ПП «Атлант», зокрема, зазначає, що у позові немає згадок про те, що для укладання спірної угоди необхідний був дозвіл Кабінету Міністрів України. Необхідність отримання дозволу не від МОУ, а від КМУ, є окремою підставою позову, на яку прокурор у позові не посилався. Прокурор не подавав заяви про зміну підстав позову, а значить був позбавлений можливості посилатись на інші обставини, якими він обґрунтовував свої вимоги.
В письмових поясненнях ПП «Атлант» додатково зазначило, що Позивачем у даній справі було заявлено саме віндикаційний позов, а тому строки позовної давності для Позивача сплили, виходячи з загальних підстав для їх обліку.
В додаткових письмових поясненнях прокурор зазначив, що у звіті ТОВ «АМК ТРАСТ» з оцінки майна взагалі відсутні застереження та припущення, яка була проведена оцінка: ринкова, станом на дату виконання звіту, або ринкова ретроспективна, станом на дату оцінки, яка інформація була використана для проведення оцінки, було проаналізовано ринок подібного нерухомого майна станом на дату оцінки, або станом на дату виконання звіту. Із звіту вбачається, що оцінювачем було розраховано вартість спеціалізованого майна станом на 21.12.22 року, при цьому було використано дані фізичного зносу і технічного стану станом на 09.06.2023 року, відповідно до висновку про технічний стан і натурного огляду станом на грудень 2023 року. Оцінювачем не наведено жодного розрахунку фізичного зносу, а тільки зроблено підсумок про прийнятий фізичний знос, що є суттєвим порушенням при розрахунку вартості витратним підходом.
Ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 та від 07.05.2024 у справі №916/3559/22 відкрито апеляційне провадження за вказаними апеляційними скаргами; призначено справу №916/1337/18 до розгляду на 28.05.2024 об 11:30, в подальшому оголошено перерву в розгляді даної справи на 18.06.2024 о 15:00 та на 03.09.2024 об 11:30.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 оголошено перерву в розгляді апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "БАСКО" та керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 у справі №916/3559/22 до 18.09.2024 об 11:00.
Між тим, з огляду на надходження повідомлення про замінування будівлі суду та, як наслідок, проведення евакуації відвідувачів і працівників суду, судове засідання у справі №916/3559/22, призначене на 18.09.2024 об 11:00, не відбулося, про що складено відповідну довідку від 18.09.2024.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 у справі №916/3559/22 з урахування ухвали про виправлення описки призначено розгляд даної справи на 29.10.2024 о 13:45.
В судовому засіданні 29.10.2024 прийняли участь представники прокуратури, Міністерства оборони України, Товариства з обмеженою відповідальністю "БАСКО" та Приватного підприємства "АТЛАНТ".
Представник Державного підприємства Міністерства оборони України "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД" в судове засідання не з`явився, про дату ,час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представника Державного підприємства Міністерства оборони України "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД" за наявними матеріалами справи, яких достатньо для розгляду апеляційних скарг по суті.
Розглянувши матеріали справи, апеляційні скарги, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом Міністра оборони України від 29.01.1998 р. № 27 вирішено на базі розформованих військових частин та організацій будівельно-квартирного комплексу організувати створення відокремлених структурних підрозділів державних підприємств Міністерства оборони України, серед яких "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД"; затвердити статут державних підприємств Міністерства оборони України.
Статутом ДП МОУ "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД", затвердженого наказом Міністра оборони України від 29.01.1998 та зареєстрованого Одеським міськвиконкомом 10.03.1998 за реєстраційним №1534, встановлено, що ДП МОУ "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД" (Підприємство), засновано на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником Підприємства є Міністерство оборони України - Орган управління майном або Засновник.
Майно Підприємства є державною власністю закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання. Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту (пункт 4.2).
Відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за Підприємством, здійснюється за погодженням з Органом управління майном у порядку, що встановлені чинним законодавством. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти спрямовуються виключно на інвестиції Підприємства і є державною власністю (пункт 4.4).
Функції по управлінню майном, що є загальнодержавною власністю, здійснює Орган управління майном (пункт 6.1). Орган управління майном відповідно до покладених на нього повноважень здійснює контроль за ефективністю використання, збереженням закріпленого за Підприємством державного майна (пункт 6.1.4).
01.09.1998 р. між Військовою частиною НОМЕР_1 та ДП МОУ "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД" складено акти приймання-передачі, за якими останнім прийнято складові об`єкту.
Відповідно до свідоцтва про право власності на нежилі будівлі складу прирейкового від 10.01.2003 р. № 023519, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради, розташованого в місті Одесі, вул. Промислова, 37/2, об`єкт, що складається з будівлі контори літ. "А", КПП літ. "А1", склади літ. "Б", "В", "Д", загальною площею 1150,3 кв.м., вагову літ. "Б1", будівлі складу № 2 літ. "Д1", рампи літ. "І (В1)", відображених у технічному паспорті від 17.10.2002 р., перебуває у державній власності та належить державі в особі Міністерства. Аналогічне відображено у витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.10.2004 р. № 5079251.
Розпорядженням від 05.12.2002 р. № 1073 "Про присвоєння поштової адреси об`єктам ДП МОУ "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД" присвоєно поштову адресу складу прирейковому з рампою - АДРЕСА_2 .
04.03.2003 Одеським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості видано технічний паспорт на виробничий будинок, який перебуває у власності держави в особі Міністерства оборони України, свідоцтво право власності від 10.01.2003 р. № 023519.
17.08.2004 Міністром оборони України Марчуком Є.К. відповідно до положення про Міністерство оборони України та Генеральний штаб Збройних сил України, видано довіреність, якою уповноважено начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України Ісаєнко Д.В. укладати будь-які договори (угоди, контракти, попередні договори) підряду, в.ч. підряду на капітальне будівництво та капітальний ремонт, пайової участі в будівництві, інвестування будівництва житла, купівлі-продажу квартир та іншого нерухомого майна, його міни, оренда земельних ділянок, оцінка майна, передачі в заставу рухомого та в іпотеку нерухомого майна на користь Міністерства оборони України та третіх осіб, купівлі паливно-енергетичних ресурсів, матеріалів і технічних засобів, сумісної діяльності, оренди державного майна та прийому-передачі матеріальних цінностей, представляти і захищати інтереси Міністерства оборони України з усіх питань, пов`язаних з укладанням та виконанням зазначених договорів (угод, контрактів), в органах бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на нерухоме майно на всій території України, у відповідних управліннях земельних ресурсів з правом підписання документів, що посвідчують право користування земельними ділянками та в усіх інших підприємствах, установах та організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.
Для виконання цих повноважень Ісаєнку Д.В. надано право - формувати перелік майна та матеріальних активів, що підлягають передачі, підписувати платіжні документи, акти прийому-передачі майна та матеріальних активів, перевірки якості, кількості майна та матеріальних активів, що постачаються, комерційні акти; надавати дозвіл на відчуження майна державних підприємств, госпрозрахункових організацій та установ, що функціонально підпорядковані начальнику Центрального управління Міністерства оборони України; уповноважувати здійснювати функції замовника будівництва державні підприємства, госпрозрахункові установи та організації, що функціонально підпорядковані начальнику Центрального управління Міністерства оборони України.
Довіреність видана з правом передовіри та є безстроковою до моменту її припинення.
Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. та зареєстрована в реєстрі за № 2369.
В подальшому 02.10.2004 Міністром оборони України видано розпорядження № 6828/з, яким визнано вважати недійсними довіреності на право укладання договорів (угод, контрактів), виданих до 01.10.2004 р. та термін дії яких не закінчився.
23.11.2004 начальником Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України Ісаєнко Д.В. видано дозвіл №10/2399 в.о. керівнику ДП МОУ "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД" Ященку Г.В., відповідно до якого Міністерство оборони України, як центральний орган виконавчої влади, уповноважений, згідно з пунктом 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності", здійснювати функції управління майном, що є загальнодержавною власністю і закріпленого за Міністерством оборони України, в особі начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України Ісаєнка Дмитра Валерійовича, що діє на підставі довіреності Міністерства оборони України від 17 серпня 2004 року серії ВКК № 951832, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. (реєстраційний номер 2369), на виконання вимог частини 2 статті 75 Господарського кодексу України, дозволяє державному підприємству Міністерства оборони України "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД", в особі виконуючого обов`язки керівника цього державного підприємства ОСОБА_4 здійснити, згідно з чинним законодавством, відчуження майна (нерухомого), яке віднесено до основних фондів (засобів виробництва - пункт 4.4 Статуту ДП МО України "Південьвійськбуд") і перебуває на балансі цього підприємства та знаходиться за адресою - м. Одеса, вул. Промислова, 37/2, Товариству з обмеженою відповідальністю "Баско" (код ЄДРПОУ 20971740).
Загальна площа земельної ділянки, що безпосередньо прилягає до зазначених об`єктів нерухомості, становить 4600 кв.м і підлягає вилученню з фондів земель Міністерства оборони після проведення відчуження зазначеного нерухомого майна.
Державному підприємству Міністерства оборони України "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД" кошти, одержані від продажу нерухомого майна зазначеного у цьому дозволі, спрямувати на інвестування виробничої діяльності.
В подальшому 24.11.2004 між Міністерством, в особі керівника ДП МОУ "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД" Ященко Г.В. (Продавець) та ТОВ "БАСКО" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу (Договір), за умовами пункту 1.1 якого Продавець продав, а Покупець купив належне державі нерухоме майно - нежилі будівлі складу прирейкового, розташовані по АДРЕСА_2 . Нерухоме майно, що відчужується, належить Державі на підставі свідоцтва про право власності на нежилі будівлі ділянки малої механізації, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради 10.01.2003 р. № 023519…, які складаються в цілому з будівлі контори літ. "А", КПП літ. "А1", склади літ. "Б", "В", "Д", вагової літ. "Б1", будівлі складу № 2 літ. "Д1", рампи літ. "І (В1)", під`їзного шляху - ІІ, огорожі - 1-9, мостіння ІІІ-ІV, загальною площею 1150,3 кв.м.
Продаж вищевказаних нежилих будівель вчиняється за 697 808,40 грн (шістсот дев`яносто сім тисяч вісімсот вісім грн, 40 коп.), в т.ч. ПДВ - 116301,40 гривень, які Покупець зобов`язується перерахувати на рахунок Продавця № 26004001994001 в АКБ "ІМЕКСБАНК" в м. Одесі до 31 грудня 2004 року (пункт 2).
Право власності на відчужувану нерухомість, виникає у Покупця з моменту державної реєстрації даного договору (пункт 4).
Договір підписано представниками Продавця та Покупця, скріплено печатками контрагентів, а також посвідчено 24.11.2004 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Стукаленко Л.С. та зареєстровано в реєстрі за №4138. Відповідно до залишеної відмітки 29.11.2004 р. зареєстровано в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно.
14.12.2004 р. ТОВ "БАСКО" перераховано "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД" 100000,00 грн відповідно до платіжного доручення № 5385, 20.12.2004 р. - 100000,00 грн відповідно до платіжного доручення № 5422, 21.12.2004 р. - 100000,00 грн відповідно до платіжного доручення № 5428, 22.12.2004 р. - 100000,00 грн відповідно до платіжного доручення № 5445, 29.12.2004 р. - 100000,00 грн відповідно до платіжного доручення № 5502, 30.12.2004 р. - 107808,40 грн відповідно до платіжного доручення № 5511. Перелічені платіжні доручення мають призначення платежу "за пр майна зг рах 271 від 01.12.04 дог куп від 24.12.04".
В.о. керівника ДП МОУ "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД" Ященко Г.В. видано заяву, відповідно до якої підтверджує факт зарахування коштів розміром 697 808,40 грн, в т.ч. 116301,40 грн ПДВ, як розрахунок за продані нежитлові будівлі складу прирейкового, розташовані по АДРЕСА_2 . Підпис ОСОБА_4 на заяві засвідчено 14.01.2005 р. приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Стукаленко Л.С.
Відповідно до залишеної відмітки 04.04.2006 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З.М. отримано заяву, підписану директором Департаменту будівництва та відчуження фондів Міністерства Ісаєнко Д.В. від 01.04.2006, відповідно до якої за дорученням Міністра оборони України просить скасувати дію довіреностей виданих на здійснення від імені Міністерства дії, серед яких довіреність від 17.08.2004 № 2369.
10.11.2008 між ТОВ "БАСКО" (Продавець) та ОСОБА_5 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами пункту 1.1. якого ТОВ "БАСКО" продало, а громадянка Свєчнікова М.О. купила 736/1000 частин нежилих будівель складу прирейкового, що знаходиться в АДРЕСА_3 під номером 37/2 та складаються в цілому з будівлі контори літ. "А", КПП літ. "А1", склади літ. "Б", "В", "Д", вагової літ. "Б1", будівлі складу № 2 літ. "Д1", рампи літ. "І (В1)", під`їзного шляху - ІІ, огорожі - 1-9, мостіння ІІІ-ІV, загальною площею 1150,3 кв.м.
У власність покупця переходить: склад літ. "В", приміщення складу - 1,2,3,4; навіс літ. "В", рампа, загальною площею 846,2 кв.м., що складає 736/1000 частин нежилих приміщень будівельного складу прирейкового.
10.11.2008 р. між ТОВ "БАСКО" як Продавцем та ОСОБА_5 як Покупцем підписано акт приймання-передачі майна.
Аналогічне відображено у витягу з Державного реєстру правочинів від 10.11.2008 р № 6727763.
21.11.2008 р. контрольно-ревізійним департаментом Міністерства складено акт документальної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП МОУ "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД" за період з 01.10.06 по 18.11.08, розділ 5 якого містить посилання на те, що остання інвентаризація проведена на підставі наказу директора ДП МОУ "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД" від 24.09.07 р. № 23.
Постановою Вищого господарського суду України від 13.07.2010 у справі №30/257 встановлено, що розпорядженням Міністра оборони України від 02.10.2004 №6828/з довіреності на право укладання договорів, видані до 02.10.2004 та термін яких не закінчився, - скасовані.
28.10.2015 р. складено акт прийому-передачі в статутний фонд ПП "АТЛАНТ" нежилих будівель складу прирейкового, а саме склад літ. "В", приміщення складу - 1,2,3,4; навіс літ. "В", рампа, загальною площею 846,2 кв.м., що складає 736/1000 частин нежилих приміщень будівельного складу прирейкового, що знаходяться в місті Одеса по вул. Промислова під номером 37/2.
Відповідно до витягу з Єдиного реєстру довіреності від 10.04.2019 р. № 38996434, параметри запиту ВВК 951838, дія довіреності, посвідчена приватним нотаріусом Шевчук З.М., від 17.08.2004 р. № 2369 припинена на підставі листа від 01.04.2006, запис про припинення довіреності вчинено 10.04.2006 р.
20.10.2022 Прокурор звернувся до ДП МОУ "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД" із листом в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", в якому повідомляє, що згідно моніторингу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна встановлено, що права власності 264/1000 на нежитлові будівлі складу прирейкового загальною площею 1150,3 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за ТОВ "БАСКО", у той час як 736/1000 - за ПП "АТЛАНТ". При цьому на балансовому обліку ДП МОУ "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД" перебували вказані приміщення, право власності на які належало Міністерству відповідно до свідоцтва про право власності від 10.01.2003 р.
Прокурор зазначив про укладання 24.11.2004 договору між ДП МОУ "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД" та ТОВ "БАСКО", у той же час довіреність, видана Ісаєнку Д.В. Міністром оборони України, на відчуження майна державних підприємств скасована розпорядженням Міністра оборони України від 02.10.2004 р. № 6828/з (встановлено ВГСУ у постанові від 13.07.2010 р. у справі № 30/257) та просив надати документи за переліком в строк до 28.10.2022 р. та інформацію про вжиття заходів з метою витребування майна з чужого незаконного володіння.
20.10.2022 р. Прокурор звернувся до Міністерства із листом в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", в якому повідомляє, що згідно моніторингу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна встановлено, що права власності 264/1000 на нежитлові будівлі складу прирейкового загальною площею 1150,3 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за ТОВ "БАСКО", у той час як 736/1000 - за ПП "АТЛАНТ". При цьому на балансовому обліку ДП МОУ "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД" перебували вказані приміщення, право власності на які належало Міністерству відповідно до свідоцтва про право власності від 10.01.2003, зазначив про укладання 24.11.2004 р. договору між ДП МОУ "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД" та ТОВ "БАСКО", у той же час довіреність, видана Ісаєнку Д.В. Міністром оборони України, на відчуження майна державних підприємств скасована розпорядженням Міністра оборони України від 02.10.2004 р. № 6828/з (встановлено ВГСУ у постанові від 13.07.2010 р. у справі № 30/257) та просив надати в строк до 28.10.2022 р. інформацію про вжиття (запланованих) Міністерством заходів з метою витребування з чужого незаконного володіння військового нерухомого майна.
29.10.2022 р. ДП МОУ "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД" надано відповідь на звернення Прокурора, в якому останнє повідомляє про вжиття передбачених законодавством заходів, про надання відповідних клопотань разом із доказами Військовій прокуратури Південного регіону України.
14.11.2022 Міністерством надано відповідь на звернення Прокурора, в якому повідомляє, що відповідні клопотання про порушення підприємством законодавства подавались до Військової прокуратури Південного регіону України з 2018 р.
30.11.2022 р. Прокурором складено до Міністерства повідомлення в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", в якому посилається на обставини, аналогічні викладеним в листі від 20.10.2022, пропонує в строк до 08.12.2022 р. надати інформацію про вжиття заходів позовного характеру з метою витребування з чужого незаконного володіння (ТОВ "БАСКО" та ПП "АТЛАНТ") військового нерухомого майна, а саме: складу прирейкового, розташованих за адресою м. Одеса, вул. Промислова, буд. 37/2.
Міністерством надано відповідь на звернення Прокурора від 30.11.2022 р., в якому повідомляє, що заходи позовного характеру з метою витребування відповідного військового майна у продовж 2021-2022 р. не вживались.
Відповідно до представленої інформаційної довідки від 16.12.2022 №317944325 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (нежитлові будівлі складу прирейкового, розташовані за адресою АДРЕСА_2 ) 14.11.2008 р. внесено записи про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 (громадянка російської федерації) на праві приватної спільної часткової власності (736/1000) та за ТОВ "БАСКО" на праві приватної спільної часткової власності (264/1000).
Відповідно до представленої інформаційної довідки від 16.12.2022 р. № 317944390 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 15.11.2016 р. державним реєстратором Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" Самодуровою Н.В. 15.11.2016 р. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 32369091 на підставі акт приймання-передачі нерухомого майна від 28.10.2015 р., виданого ПП "АТЛАНТ"; та зареєстровано право спільної часткової власності 736/1000 ПП "АТЛАНТ" на склад літ. "В", приміщення складу - 1,2,3,4; навіс літ. "В", рампа, загальною площею 846,2 кв.м.
Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових будівель складу прирейкового загальною площею 1150,3 кв.м., укладеного 24.11.2004 між ДП МОУ «ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД» та ТОВ "БАСКО"; визнання недійсним договору купівлі-продажу 736/1000 частки нежитлових будівель складу прирейкового загальною площею 846,2 кв.м, укладений 10.11.2008 між ТОВ "БАСКО" та засновником ПП "АТЛАНТ" ОСОБА_1.; скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності від 24.11.2004 за №4138 з одночасним припиненням 264/1000 частки права власності ТОВ "БАСКО" на нежитлові будівлі складу прирейкового площею 304,1 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, буд. 37/2; скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з одночасним припиненням 736/1000 частки права власності ПП "АТЛАНТ" на нежитлові будівлі складу прирейкового площею 846,2 кв.м., розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, буд. 37/2; та витребування з незаконного володіння ТОВ "БАСКО" та ПП "АТЛАНТ" на користь держави в особі Міністерства оборони України нежитлові будівлі складу прирейкового, а саме будівлю контори літ. "А", КПП літ. "А1", склади літ. "Б", "В", "Д", вагову літ. "Б 1", будівлю складу № 2 літ. "Д1", рампу літ. "І (В1)", під`їзний шлях II, огорожу 1-9, мостіння ІІІ-ІV, загальною площею 1150,3 кв.м., розташовані на земельній ділянці площею 11214 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, 37/2 (реєстраційні номери майна: 1084739651101 та 7920683) шляхом повернення за актами приймання-передачі вказаного майна Міністерству оборони України.
Встановивши обставину відсутності згоди Міністерства оборони України на відчуження майна за спірними договорами, місцевий господарський суд визнав доведеними обставини невідповідності договорів приписам чинного законодавства, за наслідком встановлення яких такі договори підлягають визнанню недійсним, а також рішення щодо державної реєстрації права власності, однак дійшов висновку про неможливість захисту порушених прав держави у зв`язку із пропуском строку позовної давності.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. (частини перша, друга статті 45 Господарського процесуального кодексу України).
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.
Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Тому, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об`єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права. Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому, обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним засобом захисту, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Відповідно до частини першої статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
В силу норм статей 215, 216 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред`явлена однією зі сторін правочину або заінтересованою стороною, права яких були порушені укладенням спірного правочину.
Заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.
Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів, позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси, як заінтересованої особи, безпосередньо порушені спірним договором та в результаті визнання недійсним договору майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені. Позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Згідно з частинами першою, третьою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним (частина 1 статті 227 ЦК України).
Державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства, державні некомерційні підприємства або казенні підприємства (частини перша та дев`ята статті 73 Господарського кодексу України).
Згідно з частинами першою та другою статті 74 Господарського кодексу України державне комерційне підприємство є суб`єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.
Відповідно до преамбули статуту ДП МОУ "Південьвійськбуд" вказане підприємство засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником ДП МОУ "Південьвійськбуд" є Міністерство оборони України.
У пункті 4.2 статуту ДП МОУ "Південьвійськбуд" визначено, що майно Підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому статуту.
В силу пункту 6.1 статуту ДП МОУ "Південьвійськбуд" функції по управлінню майном, що є загальнодержавною власністю, здійснює Орган управління майном.
Отже, системний аналіз положень статуту ДП МОУ "Південьвійськбуд" дозволяє дійти висновку про те, що вказане підприємство в розумінні положень статті 74 Господарського кодексу України є державним комерційним підприємством.
Частина 2 статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" встановлює, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.
При цьому частина 2 статті 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" встановлює, що з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.
Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
У той же час, приписи статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" встановлюють, що відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті (частина 1).
Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України (частина 2).
На виконання приписів статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Кабінетом Міністрів України прийнята 28.12.2000 р. постанова №1919, якою затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, яким, зокрема, передбачено, що повноваження на реалізацію військового майна а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України.
Рішення про відчуження військового майна приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна. Реалізація військового майна проводиться уповноваженими підприємствами (організаціями) за ринковими цінами, які склалися на відповідний період (пункти 3, 6 та 12).
Згідно з частиною п`ятою статті 75 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного правочину) державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом. Відчужувати, віддавати в заставу майнові об`єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.
15 грудня 1992 року було прийнято Декрет Кабінету Міністрів України №8-92 "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності", який був чинним до набрання чинності Законом України 21 вересня 2006 року №185-V "Про управління об`єктами державної власності".
Цим Декретом на міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади покладено здійснення функцій щодо управління майном, що є у загальнодержавній власності, крім майнових комплексів підприємств, установ, організацій, управління якими здійснюють відповідні служби Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України згідно з законодавчими актами України.
Статтею 2 цього Декрету передбачено, що міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади відповідно до покладених на них повноважень, зокрема, приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності; затверджують статути (положення) підприємств; здійснюють контроль за ефективністю використання і збереженням закріпленого за підприємствами державного майна.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30 січня 1993 р. № 72 "Про заходи щодо організації виконання Декрету Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" встановлювалося, що міністерства, інші підвідомчі Кабінетові Міністрів України органи державної виконавчої влади здійснюють управління майном підприємств, установ і організацій, що належать до їхньої сфери управління.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизація державного майна-це відчуження майна, що перебуває у державній власності на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону.
Частиною 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» визначено, що приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства, зокрема: майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України, Служби безпеки України, Прикордонних військ України, правоохоронних і митних органів.
Тобто, законодавцем визначено, що майно Збройних Сил України, як об`єкт цивільних прав, є нерухомим майном, яке обмежене у цивільному обороті і може перебувати виключно у державній власності та не підлягає відчуженню.
Отже, судова колегія зазначає, що згідно з імперативними приписами ч. 2 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.
Проте, як свідчать матеріали справи, Міністерство оборони України не направляло жодних подань, а Кабінет Міністрів України не приймав жодних рішень за поданням Міністерства оборони України стосовно відчуження спірного нерухомого майна, як того вимагають норми ч. 2 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».
Отже, порушення вимог ч. 2 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», що полягає у незаконному відчуженні Державним підприємством Міністерства оборони України «Південьвійськбуд» державного нерухомого майна (без рішення Кабінету Міністрів України) є підставою вважати, що спірне нерухоме майно вибуло з державної власності незаконно та поза волею власника, оскільки державне підприємство, за яким майно було закріплено на праві господарського відання, не вправі було самостійно ним розпоряджатися, а тому право власності на спірне майно Збройних Сил України від Держави Україна до будь-яких юридичних або фізичних осіб, в установленому законом порядку, не переходило.
Аналогічні висновки викладені у постанові КГС ВС від 01.08.2024 у справі №910/5740/21.
Судова колегія відхиляє доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "БАСКО", що дозвіл 23.11.2004 № 10/2399 був виданий уповноваженою особою, у Яценко Г.В. були повноваження на укладання та підписання договору купівлі-продажу від 24.11.2004 року, покупка відбувалась за наявної згоди Міністерства оборони України, розпорядженням Міністра оборони України від 02.10.2004 № 6828/3 не містить посилання на визнання недійсною довіреності МОУ від 17 серпня 2004 року за реєстровим №2369, чи навіть її скасування, Ісаєнко Д.В. мав право видавати дозволи на укладення договорів та виконувати інші повноваження надані йому довіреністю аж до моменту коли його було повідомлено про скасування довіреності, оскільки як встановлено судом апеляційної інстанції, уповноважений орган - Кабінет Міністрів України не приймав жодних рішень за поданням Міністерства оборони України стосовно відчуження спірного нерухомого майна, як того вимагають норми ч. 2 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».
Тобто обставини щодо наявності або відсутності необхідних повноважень Ісаєнко Д.В. надавати дозвіл на відчуження спірного нерухомого майна жодним чином не впливають на факт відсутності в матеріалах справи погодження Кабінету Міністрів України на його відчуження.
Щодо доводів відповідача стосовно того, що в даному випадку має місце втручання у право мирного володіння відповідачами спірним майном, судова колегія зазначає таке.
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04), § 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування.
Право держави витребувати нерухоме майно з огляду на доведену незаконність і безпідставність його відчуження передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони права власності і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.
Спірне нерухоме майно вибуло з державної власності незаконно та поза волею власника, оскільки державне підприємство, за яким майно було закріплено на праві господарського відання, не вправі було самостійно ним розпоряджатися.
Повернення у державну власність незаконно відчуженого нерухомого майна, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням.
Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цього майна як майна Збройних Сил України.
Суд зазначає, що у спорах стосовно майна Збройних Сил України держава, втручаючись у право мирного володіння відповідним майном з боку приватних осіб, беручи до уваги військову агресію російської федерації проти України, може захищати загальні інтереси, зокрема, у підтриманні обороноздатності, суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону, захисту життя і здоров`я людей (статті 1, 2, 3 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном Збройних Сил України (Закон України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»).
Заволодіння приватними особами таким майном всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на забезпечення суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону держави Україна, захисту життя і здоров`я людей проживаючих на її території особливо в умовах введення воєнного стану в Україні згідно Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року.
В силу об`єктивного цільового призначення вказаного майна, набувачі такого майна проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що це майно належить до майна Збройних Сил України.
З огляду на все викладене вище, в даному конкретному випадку, загальний інтерес всього суспільства на забезпечення суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності кордону держави Україна, захисту життя і здоров`я людей проживаючих на її території у цій справі переважає приватний інтерес відповідачів у збереженні права на спірне нерухоме майно.
Крім того, з огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у господарському процесі України (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема, і щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання) та враховуючи приписи ч.ч. 3, 4 ст. 390 Цивільного кодексу України відповідачі не позбавлені можливості заявити до власника майна позов про відшкодування необхідних витрат на придбання останнього.
Відтак, втручання у право володіння майном відповідачами переслідує легітимну мету і цей захід є пропорційним легітимній меті втручання у право.
Такі правові висновки щодо застосування норм ст.ст. 392, 388 Цивільного кодексу України (в тому числі з урахуванням норм, що регулюють питання позовної давності) викладені Верховним Судом у постанові від 18.02.2020 у справі №917/154/15 і, з огляду на приписи ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, враховані судом при виборі і застосуванні норм права до правовідносин, що виникли між сторонами у даній справі.
Отже, оскільки у цьому випадку спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного власника, тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння відповідачів на підставі статті 388 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 по справі №359/3373/16-ц вказала, що коли набуття приватної власності на земельні ділянки є можливим, то можливе і володіння такими земельними ділянками, що, в свою чергу, означає, що саме вимога про витребування земельної ділянки з незаконного володіння (віндикаційний позов в порядку ст.387 ЦК України) є ефективним способом захисту права власності (п.п. 53-56 постанови).
Тому, порушене право власності на земельну ділянку може бути захищено лише шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України, а не шляхом подачі негаторного позову .
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, зокрема від добросовісного набувача, шляхом подання віндикаційного позову, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.
Таким чином, положення статті 388 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, і було відчужене третій особі за умови, що між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача у даній справі є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
При цьому, з огляду на зміст позовної заяви, її вимог, поданий прокурором позов у частині вимог про зобов`язання відповідача повернути нерухоме майно є віндикаційним позовом на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України, чим спростовуються помилкові доводи прокурора, що останнім заявлено негаторний позов.
Водночас Південно-західним апеляційним господарським судом враховується, що до винесення місцевим господарським судом рішення ТОВ "БАСКО" та ПП "АТЛАНТ" було пред`явлено до суду заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
Так, можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (стаття 256 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018 Верховного Суду у справі № 922/1425/17.
Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз положень статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.
До позовних вимог про визнання недійсними договорів та витребування майна на підставі статей 203, 215, 387, 388 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність у три роки, чим спростовуються аргументи прокурора, що в даному випадку діє триваюче правопорушення.
Так, у постанові від 28.03.2023 у справі № 904/3214/18 (922/2714/20) Верховний Суд зауважив на тому, що до позовних вимог про визнання недійсними договорів та витребування майна, заявлених на підставі статей 203, 215, 387, 388 ЦК України, застосовується загальна позовна давність у три роки.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, від 07.11.2018 у справі № 372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, від 05.12.2018 у справі № 522/2201/15-ц та відображені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №911/926/17, від 23.01.2019 у справі № 916/2130/15, від 23.01.2019 у справі №910/2868/16.
У постанові від 26.11.2019 справі № 914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №711/802/17 та від 06.06.2018 у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 за позовом Львівської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Скай Проект" про витребування земельної ділянки Верховний Суд у пункті 7.20 зазначив, що перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. У цій постанові наведено також наступний висновок:
"…З метою забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 6 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу".
У постанові Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 908/61/13-г про банкрутство Фізичної особи-підприємця Карамерт Метіна за позовом ліквідатора Фізичної особи-підприємця Карамерт Метіна арбітражного керуючого Мірошника Ігоря Вікторовича до фізичної особи про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно Суд у пунктах 133, 135 постанови зазначив:
"133. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3234/16).
…135. Отже початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3618/17 за позовом прокурора в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Київській області до Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «Барселона ю ей» про визнання недійсним рішення та витребування землі, Суд зазначив:
"Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права".
При цьому початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України має обчислюватися з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.
Таким чином, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
У визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, або прокурор, який представляє інтереси держави або такого органу. Зазначене не суперечить висновкам, що містяться у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц та 12 липня 2017 року у справі №6-2458цс16.
За правовим висновком, викладеним Верховним Судом України при розгляді справи №6-1852цс16 у постанові від 12 квітня 2017 року, визначено, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися саме позивач, а не прокурор.
У застосуванні наведених вище положень законодавства слід враховувати правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, в якій зазначено, що це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16).
Так прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин (постанова Верховного Суду від 05.02.2020 у справі № 911/2191/16)
З матеріалів справи вбачається, що Прокурор звернувся з позовом до суду у грудні 2022 року.
Уповноважений орган, в інтересах якого прокурором подано даний позов - Міністерство оборони України.
Відповідно до пункту 11 частини першої статті 6 Закону України ,,Про управління об`єктами державної власності" уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань ведуть облік об`єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів.
Приписи статті 5 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", в редакції, чинній на момент укладення спірного договору, визначають, що для забезпечення постійного державного контролю за наявністю, якісним станом і ефективністю використання військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил України, щорічно проводиться його інвентаризація згідно з Положенням про інвентаризацію військового майна, яке затверджується Кабінетом Міністрів України. Інформацію про результати інвентаризації за минулий рік Міністерство оборони України надсилає до Кабінету Міністрів України у першому кварталі поточного року.
Указом Президента України від 21.08.1997 р. № 888/97 затверджено Положення про Міністерство оборони України, яким, серед іншого визначено, що Міністерство оборони України (Міноборони України) є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України (далі - Збройні Сили). У той же час, Міноборони України відповідно до покладених на нього завдань як орган військового управління під час здійснення адміністративного (повсякденного) управління Збройними Силами здійснює управління військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, і надає Кабінету Міністрів України інформацію про результати інвентаризації військового майна Збройних Сил за минулий рік; (пункт 1 та положення підпункту 3 пункту 4 в редакції чинній на момент укладання спірного договору).
На виконання приписів статей 5 і 8 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Кабінетом Міністрів України 03.05.2000 р. прийнята постанова, якою затверджено Положення про інвентаризацію військового майна у Збройних Силах, якою зокрема встановлено, що планова інвентаризація інших видів військового майна проводиться один раз на рік (станом на 1 січня) (пункт 7 в редакції чинній на момент укладання спірного договору).
В силу пункту 6.1 статуту ДП МОУ "Південьвійськбуд" функції по управлінню майном, що є загальнодержавною власністю, здійснює Орган управління майном - Міністерство оборони України.
Підпунктом 6.1.4 пункту 6.1 статуту ДП МОУ "Південьвійськбуд" встановлено, що Орган управління майном відповідно до покладених на нього повноважень здійснює контроль за ефективністю використання, збереженням закріпленого за Підприємством державного майна.
Окрім того, пунктом 7.8 Статуту ДП МОУ ,,ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД" встановлено, що аудит фінансової діяльності Підприємства здійснюється згідно з чинним законодавством України
Відповідно до Постанови КМУ від 14 квітня 2004 №467, «Про затвердження Положення про Єдиний реєстр об`єктів державної власності», надано вказівку Фонду державного майна, Державному комітетові статистики, Державній податковій адміністрації, Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державному комітетові з питань регуляторної політики та підприємництва, Державному комітетові по земельних ресурсах за участю Антимонопольного комітету, інших органів, уповноважених управляти об?єктами державної власності, провести протягом першого півріччя 2005 р. в установленому порядку реєстрацію нерухомого майна державних підприємств, їх об?єднань, установ та організацій і забезпечити формування відповідних баз даних.
Зі змісту вищевказаних нормативно-правових актів вбачається, вже у першому півріччі 2005 р. держава у особі МОУ повинна була знати про відчуження спірного майна, оскільки мала внести його до Єдиного реєстру об`єктів державної власності до 01.06.2005 у відповідності до положення КМУ №467 від 14.04.2004.
При цьому, у 2005 році мала бути проведена ревізійна аудиторська перевірка за вчиненими господарськими операціями 2004 року, оскільки перевірочні заходи мають вчинятися (ревізійні аудиторські перевірки - щороку; внесення даних до Єдиного реєстру об?єктів державної власності - до 01.06.2005 р.)., інвентаризація майна - щороку.
Відповідно до інформаційної довідки від 16.12.2022 № 317944325 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (нежитлові будівлі складу прирейкового, розташовані за адресою м. Одеса, вул. Промислова, буд. 37/2) ще 14.11.2008 внесено записи про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на праві приватної спільної часткової власності (736/1000) та за ТОВ "БАСКО" на праві приватної спільної часткової власності (264/1000).
Колегія суддів зазначає, що обов`язок з управління та обліку державного майна законом покладено безпосередньо на позивача, тому останній, як розпорядник державного майна, зобов`язаний здійснювати постійний контроль та моніторинг за ввіреним йому майном державної власності.
Враховуючи, що державна реєстрація спірного майна за ТОВ "БАСКО" відбулась ще 14.11.2008, позивач, виконуючи свої функції з управління спірним майном, щонайменше з 14.11.2008 міг довідатись про його вибуття з власності держави та, відповідно, про порушення прав останньої.
При цьому судова колегія наголошує на тому, що з моменту реєстрації спірного майна за ТОВ "БАСКО" і до моменту звернення прокурора з даним позовом минуло майже 14 років, що є істотно тривалим періодом у часі, протягом якого ТОВ "БАСКО", а згодом і ПП "АТЛАНТ" здійснювали відкрите користування майном та несли тягар із його утримання.
При цьому Міністерство оборони України, як орган державної влади, мав достатньо механізмів та засобів для того, щоб з`ясувати факт як належності спірного майна до державній власності, так і проведення реєстрації права власності на нього за відповідачами. Проте, позивач взагалі не навів жодних причин пропуску такого строку.
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про здійснення позивачем відповідних заходів та дій, про що зазначено вище, які б давали підстави для висновку про те, що уповноважений орган управління опікувався долею спірного майна протягом майже 14 років.
Отже, щонайменше з листопада 2008 року, тобто з внесення запису про державну реєстрацію права власності за Свєчніковою М.О., позивач знав (не міг не знати) про вибуття з власності держави спірного майна, відповідно, про порушення внаслідок цього прав держави.
Вищевикладене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що строк позовної давності для звернення до суду прокурором не пропущений і що Міністерство оборони України про порушення інтересів держави дізналося лише під час розгляду справи №916/658/19 за листом прокурора №05/3-1444вих-19 від 06.03.2019.
В апеляційній скарзі прокурор зазначає, що на момент звернення прокурором із позовом до суду на території України діяв як карантин, так і воєнний стан, а тому строки позовної давності підлягають продовженню.
Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби - 19, спричиненої корона вірусом SARS-CоV-2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року, дія якого постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався до 30 червня 2023 року.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №2102-IX від 24.02.2022 року "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
На даний час строк дії режиму воєнного стану в Україні продовжений.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Таким чином, встановлення на всій території України карантину, а в подальшому введення воєнного стану відбулося задовго до спливу загальної позовної давності у три роки, а саме майже за 9 років.
Судова колегія враховує, що в ході проведення документальної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП МОУ "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД", оформленої актом контрольно-ревізійного департаменту Міністерства від 21.11.2008 р., Позивач також міг довідатися про укладання спірного правочину між ДП МОУ "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД" та ТОВ "БАСКО".
Крім того, навіть якщо погодитись з доводами скаржника про те, що строк позовної давності слід обчислювати не з моменту проведення ревізії, оскільки тоді не була відома обставина відсутності у представника Міноборони повноважень по відчуженню державного майна, а з моменту її виявлення у 2010 році, коли розглядалась справа № 30/257, то це все одно не спростовує висновків суду про те, що строк для захисту таких порушених прав достеменно сплинув задовго до звернення прокурора з даним позовом.
Також з наявних в матеріалах справи інвентаризаційних відомостей станом на 31.07.2012 вбачається, що у ДП МОУ "ПІВДЕНЬВІЙСЬКБУД" не обліковувалось на інвентарному обліку нежитлових будівель складу прирейкового, розташованих по вул. Промисловій, 37/2.
Суд звертає увагу, що частиною п`ятою статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 та у справі №911/3677/17.
Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц).
Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.
Аналіз наведених вище правових норм дає підстави для висновку, що подання позову без додержання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.
При цьому, клопотання про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності прокурором не заявлено.
Одночасно, суд зазначає, що право на звернення до суду не є абсолютним та обмежено вимогами процесуального закону щодо прийнятності відповідної скарги чи заяви, зокрема, стосовно строків їх подання. Застосування відповідних обмежень у передбачених законом випадках не може вважатися порушенням права особи на доступ до суду (постанова КГС ВС від 28.10.2022 у справі №904/3910/21).
Європейським судом з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошено, що позовна давінсть - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (рішення від 20 вересня 2011 року за заявою №14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).
Як свідчать наявні матеріали справи, із позовом до відповідача про повернення земельних ділянок прокурор звернувся лише у серпні 2021 року, тобто із пропуском строку позовної давності.
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на наявність обставин, встановлених рішенням суду у даній справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог, проте, у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності, на підставі частині 4 статті 267 Цивільного кодексу України, порушене право позивача захисту не підлягає.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Щодо доводів апеляційної скарги ТОВ "БАСКО" про те, що позивачем було здійснено невірну ціну позову, що свідчить про те, що останнім не доплачено суму судового збору, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до ч.2 ст.123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За приписами підпунктів 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 7 Закону України ,,Про Державний бюджет України на 2022 рік" прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2022 року складає 2481,00 грн.
Пунктом 2 частини першої статті 163 ГПК України передбачено, що у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна.
Отже, судовий збір з позовної заяви про витребування майна визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
Так, прокурором було заявлено чотири вимоги немайнового характеру (визнання недійсними двох договорів купівлі-продажу та скасування двох рішень про державну реєстрацію), а також вимогу майнового характеру (про витребування майна).
При визначенні вартості спірного майна прокурор, подаючи цей позов, керувався тим, що відповідно до звіту про оцінку нерухомого майна, зробленого Оціночною фірмою «Інюг-Експертиза» 11.10.2004, вартість майна, що відчужується складає 697 808,40 грн (пункт 3 оспорюваного договору купівлі-продажу від 24.11.2004).
Аналогічна сума визначена прокурором для розрахунку суми судового збору за позовну вимогу майнового характеру.
Отже, сума судового збору, яка підлягала оплаті за подання вказаного позову становила 20 391,13 грн, розрахована наступним чином: 2481 грн * 4 = 10467,13 грн (де 2481 грн - сума 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на момент подачі позову у 2022 році) + 9924 грн (697 808,40 грн *1,5% = 9924 грн).
Аналогічний розрахунок судового збору з урахуванням вартості майна, зазначеної у договорі, застосовано Верховним судом у Постанові від 21.12.2022 у справі № 918/569/20.
Згідно платіжного доручення №1362 від 14.12.2022 прокурором сплачено судовий збір за подання вказаного позову у розмірі 20 391,13 грн.
Отже, прокурором було сплачено судовий збір у відповідній сумі, що підтверджується випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
З матеріалів справи вбачається, що 14.02.2023 ТОВ "БАСКО" звернулось з клопотанням про залишення позовної заяви без руху.
Обґрунтовуючи наявність підстав для залишення позовної заяви без руху Відповідач-2 посилався серед іншого на те, що відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 р. № 10 розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування (у тому числі з урахуванням положень, передбачених частиною п`ятою статті 216, статтею 1212 ЦК тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру, а відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 р. № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" вирішуючи питання про грошові стягнення у справах за позовами про захист права приватної власності на майно, суди мають виходити з того, що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутністю - за дійсною вартістю майна на час розгляду спору, проте Прокурором не погоджено з учасниками справи вартості спірного майна, а використана для розрахунку суми судового збору за позовну вимогу майнового характеру вартість майна не відповідає ринковій вартості майна станом на час розгляду спору.
Ухвалою місцевого господарського суду від 21.03.2023 було призначено у справі №916/3559/22 оціночно-будівельну експертизу, на розгляд якої поставлено такі питання: «Яка ринкова вартість об`єкта нерухомого майна - нежитлові будівлі складу прирейкового, а саме будівлю контори літ. "А", КПП літ. "А1", склади літ. "Б", "В", "Д", вагову літ. "Б 1", будівлю складу № 2 літ. "Д1", рампу літ. "І (В1)", під`їзний шлях II, огорожу 1-9, мостіння ІІІ-ІV, загальною площею 1150,3 кв.м., розташовані на земельній ділянці площею 11214 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Промислова, 37/2 (реєстраційні номери майна: 1084739651101 та 7920683) станом на 21.12.2022 р.». Запропоновано Одеській спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері Південного регіону здійснити оплату рахунку Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України за проведення експертизи та докази оплати надати до суду. Провадження у справі зупинено.
Призначаючи у даній справі оціночно-будівельну експертизу, суд першої інстанції виходив з того, що між учасниками справи після відкриття провадження у справі виник спір з приводу дійсної вартості спірного майна, з якого справляється судовий збір при зверненні до суду з позовною вимогою майнового характеру; те, що до матеріалів справи не представлено жодного висновку стосовно ринкової вартості майна, який є предметом оспорюваного договору, та яке Прокурор просить витребувати з незаконного володіння ТОВ "БАСКО" та ПП "АТЛАНТ"; те, що Прокурор позбавлений можливості замовити висновок про вартість майна, адже останнє перебуває у приватній власності Відповідачів 1 та 2; те, що для з`ясування вартості майна потрібні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, у зв`язку із чим господарський суд позбавлений можливості самостійно визначити суму недоплаченого судового збору; те, що кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень судів, доступності інформації, що розміщується в суді, для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення; те, що висновок експерта є одним із доказів в розумінні ГПК України та на підставі якого можливо встановити дійсну вартість майна станом на час звернення Прокурора з позовом, господарський суд доходить до висновку про необхідність призначення у справі судової експертизи.
10.04.2024 матеріали справи надіслано до експертної установи.
22.05.2023 Одеський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції України звернувся до господарського суду із клопотанням, в якому просило погодити виконання експертизи у справі № 916/3559/22 у 4 кварталі 2023 та надати відповідні документи, які необхідно враховувати при проведені експертизи.
Окрім цього, виставлено Одеській спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері Південного регіону рахунок на оплату вартості проведення експертизи загальним розміром 45884,16 грн.
В подальшому Одеська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону звернулась до господарського суду із заявою від 08.06.2024, в якій повідомила, що остання входить до структури Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, не є окремою юридичною особою та розпорядником бюджетних коштів, у зв`язку із чим не може здійснювати оплату видатків на проведення судової експертизи. На разі в кошторисі Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону не передбачено видатків для проведення судових експертиз та відсутні бюджетні асигнування на рахунку.
Крім того, у зв`язку з введенням в дію воєнного стану та мінімізацією бюджетних призначень, фінансування такої статті витрат найближчим часом не передбачено.
Прокуратура додатково зазначила, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Баско» не долучено жодних доказів щодо дійсної вартості майна на теперішній час, з огляду на правові висновки Верховного Суду про те, що вищевказане є предметом доказування у справі, беручи до уваги те, що вартість нежитлової будівлі у сумі 697 808,40 грн. (згідно договору купівлі-продажу від 24.11.2004, укладеного між ДП МОУ «Південьвійськбуд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Баско») оспорюється відповідачем -Товариством з обмеженою відповідальністю «Баско», то і витрати за проведення оціночно-будівельної експертизи необхідно покласти на відповідача.
В письмових поясненнях ТОВ «Баско» від 15.06.2023 заперечувало щодо покладення на підприємство обов`язку з оплати вартості оціночно-будівельної експертизи та зазначило, що не буде здійснювати оплату вартості судової експертизи, хоча само підприємство і було ініціатором щодо визначення вартості спірного майна.
05.10.2023 від експертної установи до господарського суду надійшов лист стосовно повернення матеріалів справи № 916/3559/22, оскільки не було здійснено оплату вартості призначеної експертизи.
В подальшому ТОВ «Баско» повторно звернулося до суду з клопотанням про залишення позову без руху від 08.12.2023, мотивоване тим, що ТОВ «БАСКО» та ПП «Атлант» звернулись до оцінювача - ТОВ «АМК ТРАСТ», який провів незалежну оцінку майна станом на 21.12.2022 р. (дата подання позовної заяви) та надав відповідний Звіт від 01.12.2023, незважаючи на відмову від оплати експертизи, призначеної судом.
Згідно висновку про ринкову вартість об`єктів оцінки, без урахування ПДВ від 01.12.2023: Ринкова вартість нежилих будівель складу прирейкового загальною площею 1150,3 кв. м, розташованих на земельній ділянці площею 11214 кв. м за адресою: Одеська обл., Одеський р., м. Одеса, вул. Промислова 37/2 станом на 21.12.2022 р., в тому числі складає - 9 686 585 грн. (дев`ять мільйонів шістсот вісімдесят шість тисяч п`ятсот вісімдесят п`ять) грн. без ПДВ. Тобто при поданні позовної заяви позивач мав сплатити судовий збір за вимогу майнового характеру виходячи із даної суми, з розрахунку 9 686 585 грн. *1,5% = 145 298,77 грн. (сто сорок п`ять тисяч двісті дев`яносто вісім) грн. 77 коп.
Додатково зазначило, що вартість проведеної оцінки була сплачена на підставі договору №1/1011 про проведення незалежної оцінки від 10.11.2023 р. та Додаткової угоди № 1 до ДОГОВОРУ №1/1011 від 16.11.2023 р. Під час укладення договору заявники не звернули увагу оцінювача на те, що оцінка має бути проведена станом на 21.12.2022 р. а тому її вартість становила 20000 грн., втім після уточнення дати на яку слід було провести оцінку, вартість послуг зросла до 35000 грн.
Рахунком № 1122-1/1011 від 22.11.2023 р. визначено вартість оцінки в 35000 грн.
Відповідно до платіжного доручення №7541 від 29.11.2023 р. ТОВ "Баско" сплатило 35000 грн. за відповідним рахунком на користь ТОВ "АМК Траст".
При цьому, судова колегія звертає увагу, що ініціюючи проведення у даній справі експертизи щодо визначення ринкової вартості власного майна ТОВ «БАСКО» відмовилось сплатити вартість призначеної судом першої інстанції - судової оціночно-будівельної експертизи, натомість сплатила 35000 грн. вартості за проведення експертизи, проведеної ТОВ «АМК ТРАСТ».
Згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи
Згідно з приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 1, 7 статті 98 Господарського процесуального кодексу України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.
Згідно з ч. 5 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Відповідно до статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Частинами 1, 2 статті 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» унормовано, що звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності. Вимоги до змісту звіту про оцінку майна, порядку його оформлення та рецензування встановлюються положеннями (національними стандартами) оцінки майна. Зміст звіту про оцінку майна повинен містити розділи, що розкривають зміст проведених процедур та використаної нормативно-правової бази з оцінки майна.
Частинами 1, 6 статті 9 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» передбачено, що методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України. Положення (національні стандарти) оцінки майна є обов`язковими до виконання суб`єктами оціночної діяльності під час проведення ними оцінки майна всіх форм власності та в будь-яких випадках її проведення.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2018 у справі №914/881/17, звіт про оцінку майна не створює жодних правових наслідків для учасників правовідносин з оцінки майна, а лише відображає та підтверджує зроблені суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання висновки і його дії щодо реалізації своєї практичної діяльності.
Так, учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду висновок експерта, виготовлений на його замовлення із дотриманням вимог процесуального закону. Такий висновок експерта є доказом, який може бути прийнятий та оцінений судом у сукупності з іншими поданими у справі доказами.
Суд звертає увагу сторін на заборону формалізму як одну із вимог принципу пропорційності, який зобов`язує суди не допускати декларативного підходу в оцінці доказів.
При цьому визначальним для суду у даному випадку є саме попередження судових експертів про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову від дачі висновку, передбачену статтями 384 та 385 Кримінального кодексу України, та зміст такого експертного висновку.
З огляду на викладене, наданий ТОВ «БАСКО» Звіт про незалежну оцінку майна від не є висновком експерта, в розумінні вимог процесуального закону, а є документом, що містить висновки оцінювача, однак не відповідає вимогам ч. 5 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, адже згідно наданого відповідачем звіту про оцінку відповідальність за достовірність вихідних даних несе сам замовник оцінки, разом з цим ухвалою суду про призначення експертизи від 21.03.2023, яка так і не була проведена, було попереджено судових експертів Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України про кримінальну відповідальність згідно ст.ст.384,385 Кримінального Кодексу України за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.
Судова колегія також зазначає, що у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.11.2022 у справі № 914/3659/21 дійшов висновку, що правовий аналіз положень частини другої статті 163 ГПК України, абзацу 1 частини другої статті 6 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку, що якщо між сторонами після відкриття провадження у справі виникає спір з приводу дійсної вартості спірного майна, з якого справляється судовий збір при зверненні до суду з позовними вимогами майнового характеру, у суду відсутні правові підстави для залишення позовної заяви без руху з підстав, передбачених частиною одинадцятою статті 176 ГПК України, з огляду на те, що такі обставини входять до предмета доказування у даному спорі і встановлюються судом під час розгляду справи по суті на підставі поданих учасниками судового процесу доказів, тобто, такі обставини є предметом доказування у справі та оцінки судом відповідно до положень статей 73 - 79, 86 ГПК Украйні.
В ході апеляційного перегляду сторонами не заявлялось клопотання про проведення судової оціночно-будівельної експертизи.
Відповідно до пп.10 абзацу 2 п.56 Національного стандарту звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен, серед іншого, містити письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість.
Висновок про вартість майна повинен відповідати вимогам до його змісту, визначеним Національним стандартом № 1. "Загальні засади оцінки майна і майнових прав".
Висновок про вартість майна повинен містити відомості про: замовника оцінки та виконавця звіту про оцінку майна; назву об`єкта оцінки та його коротку характеристику; мету і дату оцінки; вид вартості, що визначався; використані методичні підходи; величину вартості, отриману в результаті оцінки. У разі потреби оцінювач має право відобразити у висновку свої припущення та застереження щодо використання результатів оцінки.
Як вбачається із наданого представником відповідача звіту, оцінювачем була визначена ретроспективна вартість станом на 21.12.2022 року.
Так, ретроспективна оцінка повинна базуватись на вихідній інформації, допущеннях та обмеженнях, що враховуються в процесі її проведення суб`єктом оціночної діяльності і є суб`єктивним судженням цього суб`єкта щодо визначеної у звіті вартості.
Суб`єктивне судження базується, в першу чергу, на тій вихідній інформації, якою володіє оцінювач, який здійснює ретроспективну оцінку, адже відповідно до п.52 Національного стандарту №1. «Оцінювач самостійно здійснює пошук інформаційних джерел (за винятком документів, надання яких повинен забезпечити замовник оцінки згідно з договором), їх аналіз та виклад обґрунтованих висновків.
При цьому оцінювач повинен проаналізувати всі інформаційні джерела, пов`язані з об`єктом оцінки, тенденції на ринку подібного майна, інформацію про угоди щодо подібного майна, які використовуються у разі застосування порівняльного підходу, та іншу істотну інформацію. У разі неповноти зазначеної інформації або відсутності її взагалі у звіті про оцінку майна зазначається негативний вплив цього факту на результати оцінки.
При цьому, у звіті ТОВ «АМК ТРАСТ» взагалі відсутні застереження та припущення, яка була проведена оцінка: ринкова, станом на дату виконання звіту, або ринкова ретроспективна, станом на дату оцінки, яка інформація була використана для проведення оцінки, було проаналізовано ринок подібного нерухомого майна станом на дату оцінки, або станом на дату виконання звіту. Оцінювачем не надано пояснень, які об`єкти порівняння він використовує для розрахунку, що є суттєвим для визначення ринкової ретроспективної вартості станом на 21.12.2023 року. Із звіту також вбачається, що оцінювачем було розраховано вартість спеціалізованого майна станом на 21.12.22 року, при цьому було використано дані фізичного зносу і технічного стану станом на 09.06.2023 року, відповідно до висновку про технічний стан і натурного огляду станом на грудень 2023 року. Інших даних щодо фізичного стану у звіті не зазначено і замовником не надано. Оцінювачем не наведено жодного розрахунку фізичного зносу, а тільки зроблено підсумок про прийнятий фізичний знос.
При проведенні ретроспективної оцінки або оцінки у минулому, відмінною від дати складання звіту, оцінювач повинен враховувати фізичний стан об`єкту оцінки на дату проведення оцінки, а не на сучасну дату огляду і технічний звіт, якій був виконаний 09.06.2023 року.
Ураховуючи вищевикладене у сукупності, судова колегія вважає неналежним доказом наданий відповідачем звіт про незалежну оцінку майна у розумінні ст.ст.14,73,74,76,77,78 ГПК України. Крім того, судова колегія враховує, що оціночно-будівельна експертиза, призначена ухвалою суду від 21.03.2023 проведена не була з причин її неоплати сторонами.
При цьому, згідно правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 28.04.2022 у справі №910/15316/21, чинним процесуальним законодавством не зобов`язано позивача проводити актуалізацію ринкової вартості майна, що є предметом позову з урахуванням Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" на стадії подання позовної заяви.
Також судова колегія звертає увагу, що при поданні апеляційної скарги ТОВ «БАСКО» не було сплачено судовий збір з урахуванням визначеної експертом у звіті суми майна в розмірі 9 686 585 грн, виходячи з якої сума судового збору за подання апеляційної скарги мала би становити 232 834,15 грн, а сплачено 24 469,35 грн.
Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю «БАСКО» є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності.
У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.
Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Тому інші доводи скаржників, що викладені в апеляційних скаргах, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням того, що наведені в апеляційних скаргах порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду від 07.03.2024 у справі №916/3559/22 .
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.
Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційні скарги керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону та Товариства з обмеженою відповідальністю "БАСКО" на рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 у справі №916/3559/22 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 07.03.2024 у справі №916/3559/22 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 04.11.2024.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді: С.І. Колоколов
Н.М. Принцевська
Суд | Південно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 29.10.2024 |
Оприлюднено | 07.11.2024 |
Номер документу | 122802217 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі) про державну власність щодо реєстрації або обліку прав на майно |
Господарське
Південно-західний апеляційний господарський суд
Ярош А.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні