Постанова
від 05.11.2024 по справі 574/6/24
СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року м.Суми

Справа №574/6/24

Номер провадження 22-ц/816/1435/24

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Філонової Ю. О. , Рунова В. Ю.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Спасьоненком Олександром Володимировичем

на рішення Буринського районного суду Сумської області від 14 березня 2024 року у складі судді Гука Т.Р., ухваленого в м. Буринь Сумської області, повний текст якого виготовлено 20 березня 2024 року,

в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Буринської міської ради Конотопського району Сумської області про скасування рішення про передачу в приватну власність земельної ділянки та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и в :

У січні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Спасьоненка О.В. звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона з 1972 року є власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

13 липня 2007 року їй видано свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності на нерухоме майно, а саме вищезазначений будинок. 09 серпня 2007 року право власності на будинок за нею зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно.

У той же час, рішенням 14 сесії 21 скликання Жуківської сільської Ради народних депутатів Буринського району Сумської області від 24 вересня 1993 року передано у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,04 га для обслуговування житлового будинку.

Вказана земельна ділянка, кадастровий номер 5920983600:01:000:0214, розташована на території житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , який їй належить на праві приватної власності.

09 лютого 2008 року ОСОБА_3 на підставі вище зазначеного рішення видано державний акт на право власності на земельну ділянку для індивідуального житлового будівництва площею 0,994 га, кадастровий номер 5920983600:01:000:0214.

Вважала, що порушено її права та принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, спадкоємцем майна після його смерті є ОСОБА_2 .

Посилаючись на вищевказані обставини, просила суд визнати недійсним та скасувати рішення 14 сесії 21 скликання Жуківської сільської Ради народних депутатів Буринського району Сумської області від 24 вересня 1993 року «Про передачу громадянам земельних ділянок у приватну власність та користування» в частині передачі ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,04 га для обслуговування житлового будинку, розташованої по АДРЕСА_1 , а також визнати недійсним, виданий ОСОБА_3 , державний акт на право власності на вказану земельну ділянку та скасувати реєстрацію в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю.

РішеннямБуринського районного суду Сумської області від 14 березня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Спасьоненко О.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд не правильно визначився з характером спірних правовідносин, оскільки позивач не ставить питання щодо поділу житлового будинку та земельної ділянки між подружжям.

Вказує, що судом не враховано принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, зокрема те, що власником житлового будинку є одна особа, а власником земельної ділянки інша, що унеможливлює її розпорядження нерухомим майном.

Також судом не враховано, що відповідачі, як спадкоємець, так і орган місцевого самоврядування, позов визнали, а отже задоволення позову не порушуватиме права інших осіб, а відновить порушене право позивача, що свідчитиме про дотримання виконання завдань цивільного судочинства.

Зазначає, що суд порушив принцип правової визначеності, оскільки ухваливши рішення про відмову у задоволенні позову, не роз`яснив яким чином підлягає захисту порушене право позивача щодо розпорядження нерухомим майном при порушеному принципу цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу, в установлений апеляційним судом строк подано не було.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що 02 жовтня 1971 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, актовий запис №11 (а.с. 43).

Рішенням 14 сесії 21 скликання Жуківської сільської ради народних депутатів Буринського району Сумської області від 24 вересня 1993 року «Про передачу громадянам земельних ділянок у приватну власність та користування» ОСОБА_3 передано у приватну власність чи користування земельну ділянку площею 0,20 га, в тому числі для ведення особистого господарства 0,16 га та 0,04 га для обслуговування житлового будинку (а.с. 8).

13 липня 2007 року виконавчим комітетом Жуківської сільської ради Буринського району Сумської області ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , а саме на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 75,9 кв.м, житловою площею 30,5 кв.м (а.с. 6).

09 серпня 2007 року КП «Буринське бюро технічної інвентаризації» зареєстровано за ОСОБА_1 право власності на будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер 19861823 (а.с. 7).

09 лютого 2008 року на підставі рішення 14 сесії 21 скликання Жуківської сільської ради народних депутатів Буринського району Сумської області від 24 вересня 1993 року ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №397794, згідно з яким він є власником земельної ділянки площею 0,994 га, яка розташована в АДРЕСА_1 для індивідуального житлового будівництва. Акт зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010862700092 (а.с. 9).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (а.с. 10).

Згідно з довідкою Жуківської сільської ради Сумської області №438 від 13 вересня 2016 року ОСОБА_3 був зареєстрований та постійно проживав в АДРЕСА_1 і помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На день смерті разом з ОСОБА_3 була зареєстрована та постійно проживала дружина - ОСОБА_1 . Заповіт від імені ОСОБА_3 сільська рада не посвідчувала (а.с.50).

18 жовтня 2016 року ОСОБА_4 звернулася із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Буринського районного нотаріального округу Сумської області Анохіна О.В.

Спадкоємці першої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , дружина спадкодавця - ОСОБА_1 та дочка - ОСОБА_5 подали до органу нотаріату заяви про відмову від спадщини (а.с. 42, 44).

13 грудня 2016 року приватним нотаріусом Буринського районного нотаріального округу Сумської області Анохіним О.В. видано ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом, спадщина складається із земельної ділянки, площею 2,660 га, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Жуківської сільської ради Буринського району Сумської області, кадастровий номер: 5920983600:09:002:0150, що належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право приватної власності на землю серії РЗ №703613, виданого 02 серпня 2002 року Жуківською сільською радою Буринського району Сумської області (а.с. 63).

Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що реєстрація за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок адресою: АДРЕСА_1 , не свідчить про незаконність прийняття 24 вересня 1993 року Жуківською сільською радою народних депутатів Буринського району Сумської області рішення про передачу ОСОБА_3 у приватну власність земельну ділянку та виданого на підставі рішення державного акту, а тому відсутні підстави для їх визнання недійсними та скасування. Також суд вважав, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту її прав є неефективним, оскільки не відновлює її прав на спірну земельну ділянку та цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Таким чином, лише порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Частинами 1 та 2 ст. 78 ЗК України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з ч.1 ст.126 ЗК України (у редакції, що діяла на час видачі оскаржуваного державного акту) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною першою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною четвертою статті 120 ЗК України визначено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, яка переглядається судом першої інстанції правильно встановлено, що на момент прийняття 24 вересня 1993 року Жуківською сільською радою рішення про передачу ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 , право власності на житловий будинок, який знаходиться за вказаною адресою, за ОСОБА_1 зареєстровано не було, а тому вказаним рішенням її права та законні інтереси не порушувались.

У подальшому, 09 лютого 2008 року, на підставі рішення Жуківської сільської ради Буринського району Сумської області від 24 вересня 1993 року, ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,994 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , цільове призначення- для індивідуального житлового будівництва.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсними рішення Жуківської сільської ради Буринського району Сумської області від 24 вересня 1993 року та державного акту на право приватної власності на землю від 02 серпня 2022 року, оскільки реєстрація за ОСОБА_1 права власності на житловий будинок за адресою: по АДРЕСА_1 , не свідчить про незаконність прийняття зазначеного рішення сільської ради та виданого на його підставі державного акту

Не заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги про наявність підстав для задоволення позову, так як відповідачі визнали позов, з огляду на таке.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто, повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову. Такі правові висновки викладені у постановах Верховного суду від 09 вересня 2020 року в справі № 572/2515/15-ц (провадження № 61-1051св17) та від 25 травня 2022 року справа № 675/2136/19 (провадження № 61-2251св22).

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що судом не враховано принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, зокрема те, що власником житлового будинку є одна особа, а власником земельної ділянки інша, що унеможливлює її розпорядження нерухомим майном, так як обраний позивачем спосіб захисту її прав не відновлює її прав на спірну земельну ділянку та цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, ОСОБА_1 мала можливість оформити право власності на частину, належної ОСОБА_3 , спірної земельної ділянки в порядку спадкування, однак від свого права відмовилась.

За встановлених обставин справи та вимог закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, не знайшли свого підтвердження в якості підстав скасування оскаржуваного судового рішення під час апеляційного провадження.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Спасьоненком Олександром Володимировичем, залишити без задоволення.

РішенняБуринського районного суду Сумської області від 14 березня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: Ю. О. Філонова

В. Ю. Рунов

СудСумський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення05.11.2024
Оприлюднено07.11.2024
Номер документу122803536
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку

Судовий реєстр по справі —574/6/24

Постанова від 05.11.2024

Цивільне

Сумський апеляційний суд

Собина О. І.

Ухвала від 06.08.2024

Цивільне

Сумський апеляційний суд

Собина О. І.

Ухвала від 06.08.2024

Цивільне

Сумський апеляційний суд

Собина О. І.

Рішення від 14.03.2024

Цивільне

Буринський районний суд Сумської області

Гук Т. Р.

Ухвала від 19.02.2024

Цивільне

Буринський районний суд Сумської області

Гук Т. Р.

Ухвала від 19.01.2024

Цивільне

Буринський районний суд Сумської області

Гук Т. Р.

Ухвала від 10.01.2024

Цивільне

Буринський районний суд Сумської області

Гук Т. Р.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні