Постанова

від 24.10.2024 по справі 903/281/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2024 року Справа № 903/281/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Тимошенко О.М., суддя Миханюк М.В. , суддя Крейбух О.Г.

секретар судового засідання Юзефович Д.О.

за участю представників сторін:

від органу прокуратури: Немкович І.І.

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Казкова оселя" на рішення Господарського суду Волинської області, ухвалене 09.07.2024 (суддя Гарбар І.О., повний текст складено 10.07.2024) у справі № 903/281/24

за позовом Заступника керівника Луцької окружної прокуратури в особі Луцької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Казкова оселя"

про стягнення 1 867 023,24 грн

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Господарського суду Волинської області перебувала позовна заява заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю Казкова оселя з вимогою про стягнення коштів в розмірі 1 867 023,24 грн пайової участі до місцевого бюджету.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався, а відповідні грошові кошти до бюджету ТОВ "Казкова оселя", в тому числі на виконання вимог Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" №132-ІХ, не сплачувалися.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, зазначаючи про те, що 27.12.2021 створено акт готовності об`єкта до експлуатації № АС01:4930-7166-3779-1959, при цьому, у п. 12 зазначеного акту вказано, що відповідно до п. 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-ІХ від 20.09.2019, не сплачуються кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Відповідач вважає, що у нього відсутній обов`язок сплачувати пайові внески на підставі Закону України № 132-ІХ, якими статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" виключено.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 09.07.2024 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Казкова оселя" на користь Луцької міської ради грошові кошти по оплаті пайової участі в розмірі 1 867 023,24 грн та на користь Волинської обласної прокуратури 22 404,28 грн витрат по сплаті судового збору.

Судове рішення мотивоване тим, що правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратили чинність. Оскільки стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво та у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію, після втрати її чинності судом застосовано пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Суд дійшов висновку, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не звільняє забудовника від зобов`язання сплатити визначені суми пайових внесків. При цьому, у зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 09.07.2024 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Аргументуючи доводи апеляційної скарги вказує про відсутність у відповідача обов`язку сплачувати пайові внески на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" виключено. Водночас вважає, що сплата пайових внесків з посиланням на власне трактування норм права суперечить принципу правової визначеності. Зазначає про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції здійснено посилання на судову практику, яка не є релевантною даній справі. Крім того, розрахунок заявленої до стягнення суми - 1 867 023,24 грн вважає необґрунтованим.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Казкова оселя" на рішення Господарського суду Волинської області від 09.07.2024 у справі № 903/281/24; апеляційну скаргу постановлено розглянути із повідомленням (викликом) сторін.

Від органу прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується із доводами апелянта та вказує, що місцевим господарським судом досліджено всі докази, подані сторонами у процесі розгляду позовної заяви та надано їм вірну оцінку, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення Господарського суду Волинської області від 09.07.2024 у справі № 903/281/24 - без змін.

В судовому засіданні присутній прокурор підтримав доводи, викладені у поданих позивачем процесуальних документах та надав усні пояснення.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином. Окрім того, від представників Луцької міської ради та ТОВ "Казкова оселя" надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.

За умовами ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що всі учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи та явка сторін обов`язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про відсутність перешкод для розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Дослідивши матеріали справи № 903/281/24 та проаналізувавши наявні докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 12.10.2018 № ІУ113182851639, Товариством з обмеженою відповідальністю "Казкова оселя" здійснено будівництво об`єкта: "Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом на вул. В`ячеслава Чорновола в м. Луцьку, 1 черга, 1 п.к., буд. 2". Код об`єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018- 2000: 1122.1 "Будинки багатоквартирні масової забудови".

В подальшому, Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано відповідачу сертифікат від 30.12.2021 № ІУ123211228346, яким засвідчено відповідність вказаного закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

Як вбачається із п. 12 акта готовності об`єкта до експлуатації (дата створення: 27.12.2021), пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі пункт 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX).

Прокурор вказує, що на час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку відповідного будівництва частина 2 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Враховуючи наведене, вважає, що відповідач був зобов`язаний у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 і до введення його в експлуатацію у грудні 2021 року сплатити пайовий внесок. Невиконання Відповідачем законодавчо закріпленого обов`язку щодо сплати пайової участі у зв`язку з будівництвом об`єкта саме до введення його в експлуатацію надає право позивачу на стягнення цих коштів у відповідності до ст. 1212 ЦК України.

Натомість відповідач вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягали, оскільки ТОВ "Казкова оселя", здаючи об`єкт нерухомості у 2023 році, не мало обов`язку сплачувати пайові внески у зв`язку з тим, що з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка передбачала обов`язкове укладення договору про пайову участь та зобов`язання сплати внески пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, то сплата пайових внесків з посиланням на власне трактування норм права суперечить принципу правової визначеності. Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-ІХ з 01.01.2021 повністю скасовував обов`язок замовника будівництва щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, тобто сплату пайових внесків та укладення договору про пайову участь; закріпив перехідні положення, якими було визначено обов`язок щодо сплати пайової участі до прийняття такого об`єкту в експлуатацію для об`єктів, будівництво яких розпочате саме у 2020 році; закріплював положення, що договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання; також містив застереження щодо об`єктів нерухомості, які здавалися в експлуатацію саме у 2020 році.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд зазначає таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-VI).

За статтею 1 вказаного Закону замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 вказаного Закону.

Відповідно до частини другої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до частини третьої статті 40 цього Закону полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами.

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (частини п`ята та дев`ята статті 40 Закону № 3038-VI, чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

Зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI випливає, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону. Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18 (провадження № 12-81гс19), від 22.08.2018 у справі № 339/388/16-ц (провадження № 14-261цс18), від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20 (провадження № 12-34гс21).

За змістом зазначених норм, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Разом з тим 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX (далі - Закон № 132-IX), якими статтю 40 Закону № 3038-VI виключено.

Згідно з пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

За змістом Закону № 132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 № 3038-VI визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

Наведені вище правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання відступу від правових позицій касаційних судів та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у справі № 643/21744/19, також зауважила, що:

- з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону № 3038-VI, яка передбачала обов`язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак якщо на час здачі новозбудованого об`єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов`язати укласти договір або визнати договір укладеним.

- у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 909/1143/19, від 30.09.2020 у справі № 904/4442/19, від 04.02.2021 у справі № 904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми статті 40 Закону № 3038-VI, яка зобов`язувала замовника будівництва укласти вказаний договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2021 у справі №922/267/20 та від 23.03.2021 у справі № 904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми статті 40 Закону № 3038-VI ще на час звернення позивача до суду, однак вона також була чинною на час виникнення спірних правовідносин.

- відмовляючи у задоволенні позовних вимог, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов`язковість укладення договору. Однак, оскільки станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов`язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов`язковість якого для відповідача законом не передбачена;

- зазначені висновки касаційного суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у цій справі, а тому підстав для відступу від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає;

- у зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

- у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Нормами статті 40 Закону № 3038-VI було визначено обов`язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об`єкта в експлуатацію, а також обов`язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).

При цьому, частиною дев`ятою статті 40 Закону № 3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Відповідно до Закону № 132-IX статтю 40 Закону № 3038-VI було виключено з 1 січня 2020 року.

Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону №3038-VI обов`язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.

Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) (абзац другий пункт 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Суд зазначає, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:

(1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

(2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Тож у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Отже, для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

При цьому, обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року (подібні правові висновки Верховним Судом викладено у постанові від 16.10.2023 у справі № 140/5484/21 щодо об`єкта будівництва, розташованого на території міста Луцька).

Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності") обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.

Водночас, у вказаній постанові Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21 та від 04.04.2024 у справі № 923/1306/21.

Так, у даних правовідносинах у цій справі застосуванню підлягає положення абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, яким передбачено обов`язок замовника будівництва сплатити пайову участь до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію, будівництво якого розпочато у 2020 році, що узгоджується із висновками Верховного Суду, зокрема, у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, а тому суд відхиляє протилежні доводи скаржника.

Судами встановлено, що між позивачем та відповідачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався, а відповідні грошові кошти до бюджету ТОВ "Казкова оселя", в тому числі на виконання вимог Закону № 132-IX, не сплачувалися (натомість, як вже вище зазначалося, у якості підстави для звільнення від сплати пайової участі відповідач вказав норми пункту 13 розділу І Закону № 132-IX).

У наведених вище правових нормах Закону № 132-IX диференціює методи розрахунку величини пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів. Так, критерієм диференціації є, зокрема, розмежування нежитлових будівель і споруд та житлових будинків.

Таким чином, саме фактор будівництва будинку з метою створення житла, що має місце й у даному конкретному випадку, є визначальною кваліфікуючою ознакою при визначенні порядку розрахунку величини пайової участі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Згідно даних сертифіката від 30.12.2021 № ІУ123211228346, загальна площа квартир об`єкта будівництва становить 6420,3 квадратних метрів.

На дату прийняття об`єкта в експлуатацію (згідно із сертифікатом № ІУ123211228346, виданим 30.12.2021) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 16.12.2021 № 337.

Зокрема, вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Волинської області становила 14 540 грн.

Відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

З врахуванням викладеного, норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, судом першої інстанції вірно встановлено, що розмір пайової участі, який на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України підлягає стягненню із відповідача до бюджету на користь позивача складає 1 867 023,24 грн. Вказаний розрахунок колегія суддів визнає обґрунтованим.

У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України, у відповідності до якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Посилання скаржника на неврахування судом першої інстанції висновків щодо принципу правової визначеності та доступного і розумно передбачуваного судового тлумачення положень закону колегія суддів відхиляє, оскільки такі принципи є загальнозастосовними, а висновки суду відповідають сталій судовій практиці, наведеній вище.

Поряд з цим, питання участі прокурора у цій справі апелянтом не оскаржується.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

Наведені в апеляційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вони не спростовують обґрунтованих висновків господарського суду, правильність застосування норм матеріального права та не вказують на порушення норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення Господарського суду Волинської області від 09.07.2024 у справі № 903/281/24 відповідає матеріалам справи та ґрунтується на чинному законодавстві.

За результатами розгляду апеляційної скарги у справі № 903/281/24 витрати по сплаті судового збору, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Казкова оселя" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Волинської області від 09 липня 2024 року у справі № 903/281/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу № 903/281/24 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "04" листопада 2024 р.

Головуючий суддя Тимошенко О.М.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Крейбух О.Г.