Ухвала

від 13.02.2025 по справі 903/281/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 лютого 2025 року

м. Київ

cправа № 903/281/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Баранець О.М., Мамалуй О.О.,

за участю секретаря судового засідання - Грабовського Д.А.

та представників

прокурор: Гусарова А.В.

Позивача: не з?явився

Відповідача: Степанюк С.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Казкова оселя»

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.10.2024

(головуючий - Тимошенко О.М., судді Миханюк М.В., Крейбух О.Г.)

та рішення Господарського суду Волинської області від 09.07.2024

(суддя - Гарбар І.О.)

у справі №903/281/24

за позовом Заступника керівника Луцької окружної прокуратури в особі Луцької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Казкова оселя»

про стягнення 1 867 023,24 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. Заступник керівника Луцької окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Луцької міської ради (далі - Луцька міськрада, позивач) звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Казкова оселя» (далі - ТОВ «Казкова оселя», відповідач) про стягнення коштів в розмірі 1 867 023,24 грн пайової участі до місцевого бюджету.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався, а відповідні грошові кошти ТОВ «Казкова оселя» до бюджету територіальної громади не сплачувались, в тому числі на виконання вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-ІХ. Зважаючи, що Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI) було передбачено, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, і такий обов`язок відповідачем не виконано, отже, право територіальної громади має бути захищено шляхом стягнення з відповідача коштів пайової участі, на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанови апеляційного суду та встановлені судами обставини

3. Рішенням Господарського суду Волинської області від 09.07.2024, залишеним без змін постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 24.10.2024, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 867 023,24 грн грошових коштів з оплати пайової участі, здійснено розподіл судових витрат.

4. Розглядаючи справу судами встановлено, що згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 12.10.2018 № ІУ113182851639, ТОВ «Казкова оселя» здійснено будівництво об`єкта: «Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом на вул. В`ячеслава Чорновола в м. Луцьку, 1 черга, 1 п.к., буд. 2». Код об`єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018- 2000: 1122.1 «Будинки багатоквартирні масової забудови».

5. В подальшому, Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано відповідачу сертифікат від 30.12.2021 № ІУ123211228346, яким засвідчено відповідність вказаного закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

6. Як вбачається із п. 12 акта готовності об`єкта до експлуатації (дата створення: 27.12.2021), пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі пункт 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX).

7. Прокурор вказує, що на час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку відповідного будівництва частина 2 статті 40 Закону № 3038-VI передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною 4 цієї статті. Враховуючи наведене, прокурор вважає, що відповідач був зобов`язаний у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 і до введення його в експлуатацію у грудні 2021 року сплатити пайовий внесок. Невиконання Відповідачем законодавчо закріпленого обов`язку щодо сплати пайової участі у зв`язку з будівництвом об`єкта саме до введення його в експлуатацію надає право позивачу на стягнення цих коштів в порядку ст. 1212 ЦК України.

8. Судові рішення мотивовано тим, що:

- на дату прийняття об`єкта в експлуатацію (згідно із сертифікатом № ІУ123211228346, виданим 30.12.2021) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 16.12.2021 № 337. Зокрема, вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Волинської області становила 14 540 грн.

- відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не звільняє забудовника від зобов`язань сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинно бути виконане до прийнятті новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру. У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом;

- у такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний сплатити ці кошти на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, у відповідності до якої особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала;

- з врахуванням викладеного, та положень абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, судом першої інстанції встановлено, що розмір пайової участі, який на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України підлягає стягненню із відповідача на користь позивача складає 1 867 023,24 грн. Вказаний розрахунок колегія суддів визнано обґрунтованим.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

9. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду та прийняти нове рішення про відмову у позові.

10. Скаржник у касаційній скарзі посилається на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України ( далі - ГПК України), та вказує на неправильне застосування судами положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (далі - Закон №132-IX), та відсутність правового висновку Верховного Суду щодо підстав та порядку пайової участі замовників будівництва у розвиток інфраструктури населеного пункту, з врахуванням норми Закону №132-IX, у випадку, коли будівництво розпочато задовго до 01.01.2020 та завершено після 2021 року, адже пункт 3 частини 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-IX, покладає обов`язок звернення із відповідною заявою упродовж 10 днів від початку будівництва, а не від 01.01.2020 як вказано в оскаржуваних судових рішеннях.

Позиція інших учасників справи

11. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу відповідача, посилається на безпідставність доводів та вимог касаційної скарги, та водночас вказує на те, що висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову відповідають положенням норм матеріального і процесуального права, а тому, прокурор просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Прокурор також зазначає, що на теперішній час існує судова практика у справах з подібними правовідносинами, та вказує на наявність правових висновків Верховного Суду, викладених, зокрема, у постановах від 17.12.2024 у справі № 903/283/24, від 03.12.2024 у справі № 910/6226/23, від 07.11.2024 у справі № 910/12561/23, від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23, від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.

Позиція Верховного Суду

12. Перевіривши повноту встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та заперечення проти задоволення касаційної скарги, викладені у відзиві, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача необхідно закрити, виходячи з наступного.

13. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

14. Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

15. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

16. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (постанова Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19).

17. Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

18. Відповідач на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, посилається на неправильне застосування судами положень Закону №132-IX, та відсутність правового висновку Верховного Суду щодо підстав та порядку пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту, з врахуванням норми Закону №132-IX, у випадку, коли будівництво розпочато задовго до 01.01.2020 та завершено після 2021 року, адже пункт 3 частини 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-IX, покладає обов`язок звернення із відповідною заявою упродовж 10 днів від початку будівництва, а не від 01.01.2020 як вказано в оскаржуваних судових рішеннях.

19. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Суд зазначає, що відповідач не врахував, що Верховний Суд у постанові від 17.12.2024 у справі № 903/283/24, викладав висновок щодо питання стягнення міською радою з забудовника грошових коштів, як сплати пайової участі замовників будівництва у розвиток інфраструктури населеного пункту, та зазначав відповідний висновок щодо застосування вказаних положень.

20. Так, у постанові Верховного Суду від 17.12.2024 у справі № 903/283/24 Суд вказував на наступне:

«- на час отримання відповідачем дозволу 12.10.2018 на виконання будівельних робіт на будівництво багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення та паркінгом по вул. В`ячеслава Чорновола в м. Луцьку та початку відповідного будівництва стаття 40 Закону № 3038-VI (тут і далі в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин - до 01.01.2020) передбачала, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону. Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (частини перша-третя вказаної статті);

- у свою чергу, органи місцевого самоврядування встановлювали порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту;

- порядок укладення договір пайової участі за вказаною статтею Закону передбачався у декілька етапів: замовник повинен був звернутися до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення договору про пайову участь (оферта), яка реєструвалась органами місцевого самоврядування. На підставі доданих замовником до заяви документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками, протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви визначався розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, з органом місцевого самоврядування укладався договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, істотними умовами якого були розмір пайової участі, строк (графік) її сплати, відповідальність сторін, невід`ємною частиною такого договору був розрахунок величини пайової участі (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Замовник до прийняття об`єкта в експлуатацію повинен був сплатити в повному обсязі кошти пайової участі єдиним платежем або частинами, якщо договором було передбачено графік сплати пайової участі;

-згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема викладеною в постановах від 08.10.2019 у справі №911/594/18 та від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, перерахування замовником об`єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов`язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов`язковим на підставі закону;

-строк, визначений Законом № 3038-VI для укладення договору пайової участі - протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов`язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов`язку замовника та не звільняє замовника від обов`язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою;

- тобто відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру (такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №911/594/18, від 22.08.2018 у справі №339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі №904/2258/20);

- однак, як установлено судами попередніх інстанцій, на момент прийняття в експлуатацію спірного об`єкту відповідача у 2022 році статтю 40 Закону № 3038-VI виключено на підставі Закону №132-ІХ з 01.01.2020;

- за змістом Закону № 132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020;

-таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону № 3038-VI обов`язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати;

- поряд з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту [(далі - пайова участь) абзац другий пункт 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX] у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): - для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; - для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування; 3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва; 4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію; 5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту; 6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації;

- тобто відповідно до внесених Законом №132-ІХ змін з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 (частина перша пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ);

- Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок щодо вирішення правової проблеми, пов`язаної з застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір;

-відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

- водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності;

- стаття 40 Закону № 3038-VI визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються;

- аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності;

-крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають;

- у зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом;

- у такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України;

- положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 ЦК України);

- відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої;

- тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна;

- відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином;

- отже, у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір,орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування;

- крім того, Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме: - договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону № 3038-VI, залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними; - якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону № 3038-VI обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX;

- отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно з абзацом 1 вказаного пункту розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання;

-передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: (1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; (2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році;

- тож у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію;

- системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає: - для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; - для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва;

-отже, для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію;

- такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону № 3038-VI) обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі;

-водночас у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.

- така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22.»

21. Враховуючи наведені правові позиції, зокрема, правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 17.12.2024 у справі № 903/283/24, підстави для відступлення від якого під час вирішення спору в цій справі відсутні, а також те, що у 2018 року відповідачем, згідно з дозволом на виконання будівельних робіт від 12.10.2018, розпочато будівництво об`єкта; міськрадою та відповідачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту на виконання вимог статті 40 Закону № 3038-VI, яка діяла на час початку будівництва, не укладався, а відповідні грошові кошти до бюджету, в тому числі на виконання вимог Закону №132-IX, відповідачем не сплачувалися, Верховний Суд відхиляє викладені в касаційній скарзі доводи скаржника щодо відсутності у нього обов`язку перераховування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.

22. Наведені твердження скаржника ґрунтуються на помилковому тлумаченні ним положень зазначеної правової норми та суперечать висновкам Верховного Суду щодо її застосування у подібних правовідносинах, зокрема, викладеним у постановах від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19, від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 17.12.2024 у справі № 903/283/24.

23. З урахуванням вищезазначеного судами попередніх інстанцій прийнято рішення про задоволення позову щодо стягнення пайової участі у розвиток інфраструктури територіальної громади, на підставі положень ст. 1212 ЦК України, оскільки такий внесок відповідачем не сплачувався, чим порушено право територіальної громади на отримання такого внеску, на підставі Закону № 3038-VI. До того ж апеляційний суд переглядаючи рішення суду першої інстанції посилався, зокрема на правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 та постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.

24. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

25. Отже, ураховуючи наведене, Верховний Суд відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України констатує про наявність підстави для закриття касаційного провадження, відкритого з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

26. Оскільки з огляду на принцип диспозитивності виключно скаржником визначаються підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

27. Таким чином, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Казкова оселя» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 та рішення Господарського суду Волинської області від 09.07.2024 у справі №903/281/24 підлягає закриттю, відповідно до вимог пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України.

Керуючись статями 234, 235, 296 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Казкова оселя» на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.10.2024 та рішення Господарського суду Волинської області від 09.07.2024 у справі №903/281/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.А. Кролевець

Судді О.М. Баранець

О.О. Мамалуй