Рішення

від 31.10.2024 по справі 911/1439/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" жовтня 2024 р. м. Київ Справа № 911/1439/24

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Друккера Д.Д., розглянувши

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Мах Трейд» вх. № суду 7762 від 03.10.2024 про ухвалення додаткового рішення

у справі № 911/1439/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мах Трейд»

до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

про стягнення 371 660,74 грн

Учасники судового процесу:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Дзюбайло О.О.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді Господарського суду Київської області перебувала справа № 911/1439/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мах Трейд» до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» про стягнення 8 313 579,50 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.09.2024 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мах Трейд» 5 826 400,00 грн основного боргу, 360 468,16 грн пені, 435 661,61 грн 3% річних, 1 684 870,97 грн інфляційних втрат та 99 688,81 грн судового збору.

03.10.2024 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Мах Трейд» надійшла заява вх. № суду 7762 про ухвалення додаткового рішення, в якому заявник просить суд встановити порядок виконання судового рішення в частині нарахування 3% річних за період з 01.06.2024 до моменту виконання рішення.

04.10.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення проти заяви позивача про ухвалення додаткового рішення.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.10.2024 у справі № 911/1439/24 призначено судове засідання для розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення на 31.10.2024.

З метою повідомлення сторін про дату та час розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення, ухвала суду від 11.10.2024 була доставлена сторонам в їх електронні кабінети.

14.10.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про розгляд заяви без участі представника позивача.

31.10.2024 в судове засідання для розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення з`явився представник відповідача та надав усні пояснення по суті заяви про ухвалення додаткового рішення, заперечував проти задоволення останньої та просив суд у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення відмовити. Представник позивача в судове засідання не з`явився та відповідною заявою просив здійснювати розгляд заяви без участі представника позивача.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Незважаючи на неявку представника позивача, суд дійшов висновку про можливість розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення в судовому засіданні 31.10.2024.

В судовому засіданні 31.10.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини додаткового рішення.

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Розглянувши подану позивачем заяву та додані до неї документи і матеріали, заслухавши усні пояснення представника відповідача, а також дослідивши заперечення відповідача, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

04.10.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Мах Трейд» звернулось до Господарського суду Київської області із заявою вх. № суду 7762 від 03.10.2024 про ухвалення додаткового рішення.

За приписами ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» про стягнення 8 313 579,50 грн.

Крім того, позивач у прохальній частині позовної заяви просив суд, у разі задоволення позову, зазначити в рішенні про нарахування відповідних пені та 3% річних до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.09.2024 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мах Трейд» 5 826 400,00 грн основного боргу, 360 468,16 грн пені, 435 661,61 грн 3% річних, 1 684 870,97 грн інфляційних втрат та 99 688,81 грн судового збору.

Як вбачається, у рішенні Господарського суду Київської області від 12.09.2024 у справі № 911/1439/24 не було вирішено питання щодо вимоги позивача про зазначення в рішенні про нарахування відповідних пені та 3% річних до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Відповідач проти задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення заперечив повністю, з посиланням на те, що клопотання позивача про застосування місцевим господарським судом приписів ч. 10 ст. 238 ГПК України при ухваленні рішення було, на його думку, розглянуто і залишено без задоволення, оскільки, за ствердженням відповідача, Господарський суд Київської області в мотивувальній частині рішення від 12.09.2024 у справі № 911/1439/24 зазначив про те, що «всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу досліджені, однак залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують наведених вище висновків».

Судом пояснення та твердження відповідача щодо змісту заяви про ухвалення додаткового рішення заслухані в судовому засіданні та досліджені.

Суд враховує, що вимога про зазначення в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення не є самостійною позовною вимогою, яка повинна оплачуватись судовим збором в розумінні норм Господарського процесуального кодексу України, оскільки вказана вимога заявляється безпосередньо не до відповідача у справі, а є за своєю правовою природою клопотанням позивача заявленими до суду про використання останнім передбаченого ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України відповідного права.

Разом з цим суд відхиляє наведені вище твердження відповідача, оскільки прохання позивача про зазначення в рішенні про нарахування відповідних пені та 3% річних до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування, викладено позивачем безпосередньо в п. 4 прохальній частини позовної заяви та фактично судом в рішенні суду не розглянуто, оскільки не надано належного обґрунтування його прийняття або відхилення.

За приписами ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частини 10 ст. 238 ГПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Суд зазначає, що приписи ч. 10 ст. 238 ГПК України носять диспозитивний характер та надають право виключно суду вирішувати питання доцільності застосування механізму стягнення відсотків, пені. Вимога позивача про зазначення в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення за своєю правовою природою є клопотанням заявленим до суду, задоволення якого убезпечує позивача від повторних звернень з вимогами про стягнення нарахування після ухвалення рішення.

Подальша реалізація ч. 10 ст. 238 ГПК України після ухвалення рішення та видачі виконавчого документу відображена у ч. 11, 12 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», якими передбачено, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі.

До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Отже, використання судом повноважень згідно із ч. 10 ст. 238 ГПК України є виключно правом, а не обов`язком суду, та залежить від фактичних обставин справи.

Суд при розгляді заяви позивача про ухвалення додаткового рішення суд враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 щодо можливості одночасного нарахування відсотків та пені в порядку частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України).

У пунктах 119-128 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 зазначено, що законодавець, формулюючи в абзаці першому частини десятої статті 238 ГПК України (частині десятій статті 265 ЦПК України) правову норму правило поведінки для суду, використав такий розділовий сполучник, як «або», що вживається на означення того, що з ряду перелічуваного можливе тільки одне.

Визначаючи прийоми законодавчої техніки з метою з`ясування дійсного змісту сформульованої правової норми у тексті ГПК України та ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що стаття 238 ГПК України та стаття 265 ЦПК України є нормами процесуального права, які врегульовують винятково питання змісту судового рішення. У процесуальних Кодексах законодавець неодноразово застосовує конструкцію сполучників «та/або», зокрема в статтях 6, 9, 20, 30, 32, 42, 60, 81?, 120, 122, 137, 197, 222, 233, 252, 327, а також у пунктах 17, 19 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України. Тобто законодавець, якщо надає можливість неальтернативного вибору, чітко зазначив про це, використовуючи для цього сполучники «та/або», що дає судові право обрати один із запропонованих варіантів поведінки або усі їх разом одночасно.

Використовуючи в абзаці першому частини десятої статті 238 ГПК України (частині десятій статті 265 ЦПК України) сполучник «або» під час формулювання вимог до змісту судового рішення, законодавець у такий спосіб прямо виключив (через імперативну альтернативність нарахування або відсотків, або пені) одночасність стягнення відсотків і пені. У такий спосіб гарантується справедливість відповідальності, що покладатиметься на відповідача за судовим рішенням на майбутнє.

Якщо допустити протилежне, а саме можливість одночасного стягнення відсотків та пені після ухвалення судового рішення та до моменту його виконання, то це було б продовженням стягнення, присудженого судом на майбутнє, шляхом застосування відразу двох видів відповідальності, що з високою ймовірністю може створити кабальні умови для боржника, які в кінцевому випадку призведуть до неможливості виконання судового рішення. Такий підхід спотворював би дійсний зміст частини десятої статті 238 ГПК України та частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України.

Зазначення в абзаці другому частини десятої статті 238 ГПК України (частині одинадцятій статті 265 ЦПК України) терміна «пеня» у дужках після «відсотків» не дозволяє стверджувати, що ці відсотки та пеня можуть стягуватися як окремо, незалежно один від одного, так і разом, тобто одночасно, оскільки регуляторний вплив цього абзацу спрямований не на суд, а на виконавця судового рішення.

Тож потрібно враховувати, що абзац другий частини десятої статті 238 ГПК України (частині одинадцятій статті 265 ЦПК України) містить вказівки не судові, який ухвалює рішення, а органові, який виконуватиме судове рішення та здійснюватиме остаточний розрахунок відсотків чи пені, нарахованих судом на підставі абзацу першого частини десятої статті 238 ГПК України (частини десятої статті 265 ЦПК України). Саме абзац перший частини десятої статті 238 ГПК України та частина десята статті 265 ЦПК України визначають певне правило поведінки, обов`язкове для суду, і до того ж формулюють його із використанням сполучника «або», а саме: «Суд…, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення».

Вказівка у судовому рішенні про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, про їх одночасне нарахування за весь період до виконання відповідного судового рішення є недопустимою, оскільки це прямо суперечить імперативним приписам частини десятої статті 238 ГПК України та частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України (або відсотки, або пеня), принципу верховенства права у частині правової визначеності та унеможливлює гарантування реалізації засади справедливості в будь-який момент під час фактичного виконання судового рішення.

Умова в судовому рішенні про нарахування на майбутнє одночасно пені та відсотків без обмеження у часі перетворить такий судовий акт на кабальний, оскільки навіть у разі об`єктивної неможливості боржника виконати це судове рішення припинити нарахування на майбутнє відповідних пені та відсотків буде неможливо.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що під час ухвалення рішення про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, суд не має права зазначати в рішенні про нарахування одночасно відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.

У позовній заяві позивач у пункті 4 прохальної частини позовної заяви просив суд зазначити в рішенні про нарахування відповідних пені та 3% річних до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у наведеній вище постанові.

Водночас, ТОВ «Мах Трейд» у заяві про ухвалення додаткового рішення просить суд встановити порядок виконання судового рішення лише в частині нарахування 3% річних за період з 01.06.2024 до моменту виконання рішення. Отже вимога ТОВ «Мах Трейд», викладена у заяві про ухвалення додаткового рішення, відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22.

Суд враховує, що з метою впровадження в українське право дієвого механізму процесуальної економії з 01.01.2019 введено в дію частину ч. 10 ст. 238 ГПК України відповідно до якої суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Частині десятій статті 238 ГПК України кореспондують норми ч. 11, 12 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», які конкретизують порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за алгоритмом (формулою), визначеним у цьому рішенні суду. Зокрема, врегульовано, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Відповідач наголошує на тому, що як мотивувальною частиною рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2024 у справі № 911/1439/24 так і пунктом 2 його резолютивної частини зазначено точні грошові суми, присуджені до стягнення з відповідача на користь позивача, а також вирішено питання про судові витрати.

Суд зазначає, що за загальним правилом, у справах про стягнення суд визначає конкретну суму до стягнення з відповідача у справі станом на момент ухвалення судового рішення за наслідками вирішення спору по суті.

Разом з цим правила ч. 10 ст. 238 ГПК України встановили виняток із зазначеного загального правила, надавши суду повноваження за результатами з`ясування характеру та правової природи матеріальних відносин між сторонами у справах про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, продовжити нарахування відсотків або пені на період після ухвалення такого судового рішення.

Мета такого інституту передовсім полягає у процесуальній економії, оскільки надає можливість позивачу не звертатися до суду повторно з позовом про стягнення відсотків або пені за період після ухвалення судового рішення та його невиконання.

Суд також враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладений у пунктах 129-131 постанови від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22, за змістом яких згадані норми процесуального права (зокрема ч. 10 ст. 238 ГПК України) дають суду певний розсуд у вирішенні питання щодо задоволення або ж відмови в задоволенні відповідного клопотання позивача про продовження нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, оскільки визначають не обов`язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, а можливість. Таке правило поведінки для суду, як «суд, приймаючи рішення …, може зазначити…», прямо передбачено у частині десятій статті 238 ГПК України, частинах десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України.

Відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України).

Наявність обставин, які можуть слугувати підставою для зменшення розміру відсотків або пені, заявлених до стягнення за неналежне виконання господарсько-правового зобов`язання (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), не може слугувати безумовною підставою для відмови в застосуванні правил частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України) щодо нарахування пені або відсотків до моменту виконання рішення суду.

Наразі суд зазначає, що відповідачем жодними належними та допустими доказам не доведено суду обставин та не надано відповідних доказів на їх підтвердження, за яких відсутні підстави для встановлення судом порядку виконання судового рішення в частині нарахування 3% річних за період з 01.06.2024 до моменту виконання рішення.

Крім того суд враховує, що починаючи з вересня 2023 року відповідач припинив виконання зобов`язань за договором про закупівлю, укладений за процедурою закупівлі «відкриті торги» № 35.1-14/3.1-00032 від 27.01.2022 в частині оплати за поставлений товар, у зв`язку із чим у відповідача перед позивачем станом на дату звернення позивачем до суду із позовом була наявна заборгованість в загальній сумі 5 826 400,00 грн. Отже у даному випадку прострочення оплати мало місце тривалий проміжок часу, а відповідачем, у свою чергу, не вчинено належних дій для врегулювання спірної заборгованості.

При цьому суд зазначає, що зволікання відповідача з оплатою поставленого товару до надання позивачем погодження графіку погашення суми основного боргу розцінюється судом як порушення виконання господарського зобов`язання, оскільки відповідач не був позбавлений можливості здійснювати погашення заборгованості частинами у визначеному ним розмірі, проте відповідач таких дій не вчинив.

Крім того, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про збитковість підприємства або понесення останнім значних фінансових втрат. Отже відповідачем не доведено суду, що майновий стан Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» унеможливлює задоволення заяви позивача про встановлення судом в порядку ч. 10 ст. 238 ГПК України нарахування 3 % річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу за період з 01.06.2024 до моменту виконання рішення.

Також суд враховує, що правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Відповідно до статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 5 ГПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З урахуванням усього зазначеного вище, з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи інтереси обох сторін у даній справі, суд дійшов висновку, що застосування ч. 10 ст. 238 ГПК України сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач позбавиться необхідності повторно звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.

Згідно ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11, 12 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Як було зазначено в рішенні Господарського суду Київської області від 12.09.2024 у справі № 911/1439/24, позивач нарахував та просив стягнути з відповідача за прострочення строків оплати поставленого товару 1 684 870,97 грн інфляційних втрат та 437 716,31 грн 3% річних, що розраховані за період прострочення від дати виникнення прострочення за відповідною видатковою накладною, з урахуванням часткових оплат, до 31.05.2024.

Оскільки позивачем нараховано 3% річних на суму заборгованості за поставлений, але неоплачений товар, до 31.05.2024 включно, суд вважає за можливе визначити про нарахування відсотків річних, починаючи з періоду, не охопленого предметом позовних вимог, тобто з 01.06.2024, з визначенням граничного строку їх нарахування до моменту виконання судового рішення в частині сплати основного боргу в загальній сумі 5 826 400,00 грн.

Перерахунок 3% річних для органу (особи), що здійснюватиме примусове виконання рішення, має здійснюватися за наступною формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С сума непогашеної заборгованості; Д кількість днів прострочення оплати заборгованості; К кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачем боргу 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, за визначеною вище формулою.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням усього зазначеного вище, заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Мах Трейд» про ухвалення додаткового рішення є обґрунтованою, нормативно доведеною та такою, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 12, 15, 234-235, 238, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Мах Трейд» вх. № суду 7762 від 03.10.2024 про ухвалення додаткового рішення задовольнити.

2. Органу (особі), що проводитиме примусове виконання рішення Господарського суду Київської області від 12.09.2024 у справі № 911/1439/24, в порядку частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України здійснювати нарахування 3 % річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу за такою формулою: С х 3 х Д : К : 100, де: С сума непогашеної заборгованості; 3 відсотки річних; Д кількість днів прострочення оплати заборгованості; К кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість, починаючи з 01.06.2024 до моменту повної оплати основного боргу.

3. Роз`яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати боргу, три відсотки річних нараховуються на залишок заборгованості.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч. 1 ст. 256, ст. 257 та п. п. 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст додаткового рішення складено та підписано 05.11.2024.

Суддя Л.В. Сокуренко