Постанова

від 30.10.2024 по справі 140/7442/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/7442/24 пров. № А/857/21461/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.,

Онишкевича Т.В.,

секретаря судового засідання Нор А.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року (головуючий суддя Стецик Н.В.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Луцьк у справі № 140/7442/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Миколаївська митниця про визнання протиправною та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В :

17.07.2024 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Луцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Миколаївська митниця, в якому просила: визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження у виконавчому провадженні №75428387, видану 03.07.2024 головним державним виконавцем Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Самчуком Олександром Петровичем.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року позов задоволено частково: визнано протиправною та скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження державного виконавця Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в частині стягнення з ОСОБА_1 536,80 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів. Суд першої інстанції зазначив, що за рішеннями про стягнення в дохід держави коштів або вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави, прийнятими у справах про адміністративні правопорушення, стягувачем виступає державний орган, який прийняв відповідне рішення або за матеріалами якого судом прийнято відповідне рішення. За рішеннями про стягнення судового збору, про накладення штрафу (як засобу процесуального примусу) стягувачем є Державна судова адміністрація України. А тому суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність дій митного органу щодо пред`явлення до примусового виконання постанови Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.10.2023 у справі №490/8617/23 в частині стягнення з ОСОБА_1 штрафу в розмірі 445 754,00 грн і одночасно, про неправомірність дій митного органу щодо пред`явлення до примусового виконання постанови Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.10.2023 у справі №490/8617/23 в частині стягнення з ОСОБА_1 судового збору в розмірі 536,80 грн., та як наслідок, неправомірність дій державного виконавця в частині відкриття виконавчого провадження щодо стягнення судового збору на користь митного органу.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення про скасування частини постанови не зобов`язує і не передбачає дій державного виконавця, щодо скасування, зміни, повернення, документів, які прийняті на основі постанови про відкриття виконавчого провадження, яка фактично не скасовується. Скаржник посилається на практику Верховного Суду у постанові від 16.12.2021 у справі № 640/11468/20 та вказує, що процесуальні порушення прийняття документу тягнуть його скасування в цілому, що при цьому не позбавляє сторону стягувача звернутися у визначений законом спосіб. Скаржник зазначає, що приймаючи рішення про часткове скасування постанови державного виконавця суд першої інстанції фактично перебирає на себе повноваження державного виконавця. Скаржник вказує, що скасування оскаржуваної постанови державного виконавця не перешкоджає виконанню виконавчого документа (судового рішення), не позбавляє стягувачів права звернутись щодо примусового виконання та не звільняє боржника від обов`язку сплатити штраф та судового збору. Проте лише скасування постанови усуне допущені порушення та зобов`яже стягувачів та державного виконавця вчинити дії на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачені Інструкцією та Законом. Залишення вказаної постанови без скасування створює правовий прецедент втручання у діяльність державного виконавця шляхом зміни його постанови, узаконення можливості організації примусового виконання рішень всупереч Інструкції та Закону, порушення прав належного стягувача та ряду інших порушень.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення.

В судовому засіданні апелянт та його представник апеляційну скаргу підтримали, відповідач та третя особа явку повноважних представників у судове засідання не забезпечили, що в порядку статті 313 КАС України не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає частково.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.10.2023 у справі №490/8617/23 ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.483 Митного кодексу України, та застосовано до неї адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 445 754,00 гривень. Цією ж постановою стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 536,80 гривень.

Вказане судове рішення набрало законної сили 15.01.2024 згідно постанови Миколаївського апеляційного суду.

Заявою №7.16-20-03/20-03/8.19/38 від 20.06.2024 представник Миколаївської митниці Юрій Квасниця, звернувся повторно до Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із проханням відкрити виконавче провадження щодо примусового виконання постанови Центрального районного суду м. Миколаєва у справі №490/8617/23 від 26.10.2023 в частині стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 445754,00 грн та судового збору в розмірі 536,80. Заяву обґрунтовував тим, що 28.02.2024 відповідачем у виконавчому провадженні ВП №74295530, щодо примусового виконання вищезгаданої постанови суду відкрито виконавче провадження, а 17.06.2024 до Миколаївської митниці надійшло повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу від 12.06.2024, згідно з яким на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі №140/2384/24 від 12.03.2024, виконавчий документ повернутий до Миколаївської митниці.

03.07.2024 постановою головного державного виконавця Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Самчуком О.П. відкрито виконавче провадження №75428387 щодо примусового виконання постанови Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.10.2023 у справі №490/8617/23 про стягнення з ОСОБА_1 445 754,00 грн штрафу та 536,80 грн судового збору.

Позивач вважаючи, що постанова про відкриття виконавче провадження №75428387 від 03.07.2024 винесена всупереч вимогам статей 4, 15, 26 Закону України «Про виконавче провадження», а також будучи переконаним, що пред`являти до примусового виконання постанову суду по справі №490/8617/23 від 26.10.2023 в частині стягнення штрафу мав право лише Центральний районний суд м. Миколаєва, а в частині стягнення судового збору Державна судова адміністрація України, звернулася до суду з адміністративним позовом.

Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернулась з адміністративним позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правові засади примусового виконання рішень врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

Частиною 1 статті 1 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 3 даного Закону визначено перелік рішень, що підлягають примусовому виконанню, а також виконавчі документи. Зокрема, за п. 2, 6 ч. 1 ст.3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

Так, статтею 12 Закону №1404-VIII визначено строки пред`явлення виконавчих документів до виконання, переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання. Згідно вимог цієї статті, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття. Строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі:1) пред`явлення виконавчого документа до виконання; 2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.

Відповідно до ст. 15 Закону №1404-VIII сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. За рішеннями про стягнення в дохід держави коштів або вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави, що приймаються судами у справах, які розглядаються в порядку цивільного, адміністративного та господарського судочинства, стягувачем виступає державний орган, за позовом якого судом прийнято відповідне рішення. За рішеннями про стягнення в дохід держави коштів або вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави, прийнятими у справах про адміністративні правопорушення, та за рішеннями, прийнятими у кримінальних провадженнях, стягувачем виступає державний орган, який прийняв відповідне рішення або за матеріалами якого судом прийнято відповідне рішення. За рішеннями про стягнення судового збору стягувачем є Державна судова адміністрація України.

Згідно із частиною 1 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, в тому числі: за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини 1 статті 26 Закону N 1404-VIII).

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону (частина 5 статті 26 Закону №1404-VIII).

Як встановлено судом першої інстанції, 03.07.2024 головним державним виконавцем Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Самчуком О.П. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №75428387 щодо примусового виконання постанови Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.10.2023 у справі №490/8617/23 про стягнення з ОСОБА_1 445754,00 грн штрафу та 536,80 грн судового збору.

Дане виконавче провадження відкрито за заявою представника Миколаївської митниці від 20.06.2024 .

Як встановлено судом першої інстанції, постанова Центрального районного суду міста Миколаєва від 26.10.2023 у справі №490/8617/23 винесена за матеріалами справи про порушення митних правил, що надійшли до суду від Миколаївської митниці та слугувала підставою для звернення з заявою про відкриття виконавчого провадження.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до ст. 539 Митного кодексу України штраф повинен бути сплачений особою, яка вчинила порушення митних правил, не пізніше 15 днів з дня вручення або надіслання їй копії постанови митного органу про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніше 15 днів з дня залишення скарги (адміністративного позову) без задоволення. Сума штрафу вноситься особою, яка вчинила порушення митних правил, до державного бюджету у порядку, встановленому законодавством України.

Згідно із положеннями частини 1, 3 статті 540 Митного кодексу України у разі якщо штраф не буде сплачено у строки, встановлені статтею 539 цього Кодексу, постанова митного органу або суду (судді) надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання або роботи порушника або за місцезнаходженням його майна. Штраф вноситься до державного бюджету.

15 січня 2024 року постанова Центрального районного суду міста Миколаєва від 26.10.2023 у справі №490/8617/23 набрала законної сили, що підтверджується матеріалами справи.

Так, відповідно до Положення про Миколаївську митницю, що затверджене наказом Державної митної служби України №489 від 29.10.2020, Миколаївська митниця є митним органом, який у зоні своєї діяльності безпосередньо здійснює митну справу, забезпечує виконання завдань, покладених на митні органи, а також реалізацію делегованих повноважень Державної митної служби України (далі - Держмитслужба) як її відокремлений підрозділ.

Пунктом 4 даного Положення передбачено, що митниця відповідно до покладених на Держмитслужбу завдань здійснює у зоні своєї діяльності окремі делеговані повноваження Держмитслужби, а також повноваження визначені законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, зокрема: організовує та здійснює провадження у справах про порушення митних правил, контролює дотримання вимог законодавства під час провадження у справах про порушення митних правил (підпункт 19 даного пункту); організовує та здійснює ведення обліку і адміністрування митних та інших платежів, контроль за справлянням яких законом покладено на Держмитслужбу, забезпечує контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою їх нарахування та сплати у повному обсязі платниками податків до відповідного бюджету (підпункт 24 даного пункту); звертається до суду у випадках, передбачених законодавством (підпункт 64 даного пункту).

Беручи до уваги вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновки суду першої інстанції про правомірність дій митного органу щодо пред`явлення до примусового виконання постанови Центрального районного суду м. Миколаєва від 26.10.2023 у справі №490/8617/23 в частині стягнення з ОСОБА_1 штрафу в розмірі 445754,00 грн.

Як наслідок, правильним є висновок суду першої інстанції про правомірність дій головного державного виконавця Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Самчука О.П. щодо відкриття виконавчого провадження №75428387 від 03.07.2024 в частині стягнення з позивачки штрафу згідно рішення Центрального районного суду м. Миколаєва у справі №490/8617/23 та визначення Миколаївської митниці стягувачем в межах даного виконавчого провадження.

Відповідно до частини 4 статті 15 Закону №1404-VIII за рішеннями про стягнення судового збору, про накладення штрафу (як засобу процесуального примусу) стягувачем є Державна судова адміністрація України.

Загальні правила ведення діловодства в місцевих та апеляційних судах України, порядок роботи з документами з моменту їх надходження чи створення до знищення в установленому порядку або передачі до державної архівної установи визначено Інструкцією з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, що затверджена наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 №814 (у редакції наказу Державної судової адміністрації України від 17.10.2023 №485).

Так, пунктом 11 Розділу XIX «Звернення судових рішень до примусового виконання» даної Інструкції визначено, що оригінал виконавчого документа про стягнення судового збору, штрафу (як засобу процесуального примусу) надсилається судом до ДСА України або відповідного територіального управління ДСА України, як представника стягувача відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України «Про виконавче провадження», для його подальшого пред`явлення до виконання.

З аналізу вказаних норм слідує, що чинним законодавством чітко регламентовано порядок пред`явлення рішення судів в частині стягнення з боржника судового збору в користь Держави та особу, яка вправі здійснити пред`явлення такого рішення суду до примусового виконання і яким є Державна судова адміністрація чи її територіальне управління.

Дані обставини не були враховані державним виконавцем при відкритті виконавчого провадження №75428387 і тому суд першої інстанції правомірно скасував постанову про відкриття виконавчого провадження в частині, що стосується стягнення судового збору, оскільки за таким виконавчим документом митний орган стягувачем бути не може.

В свою чергу, відповідно до статті 27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Положеннями частини 5 вказаної статті визначено виключний перелік підстав за яких виконавчий збір не стягується.

Аналіз положень статей 26, 27 Закону №1404-VIII в аспекті спірних правовідносин дає можливість суду апеляційної інстанції дійти висновку, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Останнє розпочинається з прийняттям постанови про відкриття виконавчого провадження, разом з якою, з-поміж іншого, державний виконавець зобов`язаний винести постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Так, суд першої інстанції обґрунтовано та правомірно скасував постанову державного виконавця Луцького ВДВС у Луцькому районі Волинської області ЗМУЮ в частині стягнення судового збору в розмірі 536,80 грн, проте не звернув уваги, що одночасно з цим також підлягає скасуванню відповідна частина постанови, яка стосується стягнення з боржника виконавчого збору, яка також підлягала скасуванню в частині суми, що становить 53,68 грн., як 10 відсотків від суми скасованого судом першої інстанції судового збору.

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження ВП №75428387 від 03.07.2024 в частині, що стосується стягнення з боржника ОСОБА_1 виконавчого збору на суму 53,68 грн.

Щодо аргументів скаржника про неможливість скасування постанови виконавця в окремій її частині та перебирання судом повноваження державного виконавця, скасовуючи таку постанову частково, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Так, статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частинами 2, 4 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та , судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Аналогічні вимоги містять норми частини другою та третьою статті 14 та статті 370 КАС України.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що за фактом набрання законної сили судовим рішенням, у боржника виникає безспірний обов`язок щодо його виконання.

Отже, після спливу 15 днів з дня залишення апеляційної скарги без задоволення, постанова Центрального районного суду міста Миколаєва від 26.10.2023 у справі №490/8617/23, вразі її невиконання в добровільному порядку, звертається до примусового виконання.

Так, саме невиконання боржником рішення у добровільному порядку зумовило звернення стягувача з заявою про примусове виконання рішення суду.

Водночас, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

На переконання суду апеляційної інстанції, у справі яка розглядається скасування постанови про відкриття виконавчого провадження в повному обсязі за встановлених судом апеляційної інстанції обставин, суперечитиме принципу обов`язковості судових рішень.

Суд апеляційної інстанції даючи відповідь на вищезгаданий аргумент апелянта враховує те, що вищезгадане судове рішення є виконавчим документом та таке, згідно вимог статті 12 та статті 15 Закону №1404-VIII підлягає пред`явленню до примусового виконання протягом трьох місяців, оскільки стягувачем є державний орган Миколаївська митниця.

Так, на виконання повноважень щодо стягнення в дохід держави коштів представником стягувача Миколаївської митниці повторно подана заява від 20.06.2024 до відповідача із проханням відкрити виконавче провадження щодо примусового виконання постанови Центрального районного суду м. Миколаєва у справі №490/8617/23 від 26.10.2023, оскільки 28.02.2024 відповідачем у виконавчому провадженні ВП №74295530, щодо примусового виконання вищезгаданої постанови суду було відкрито виконавче провадження, а 17.06.2024 Миколаївська митниця отримала повідомлення від 12.06.2024 про повернення виконавчого документа стягувачу.

Оскільки причиною повернення до Миколаївської митниці виконавчого документа (постанови у справі №490/8617/23 від 26.10.2023) слугувало рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі №140/2384/24 від 12.03.2024, а відтак в силу приписів статті 12 Закону №1404-VIII щодо переривання строків пред`явлення виконавчого документа, скасування спірної постанови в повному обсязі створило б підставу, за якої строк пред`явлення постанови суду як виконавчого документа міг сплинути, що є неприпустимим.

Поміж тим, скасовуючи спірну постанову в частині стягнення судового збору та відповідно виконавчого збору, суд першої і апеляційної інстанції привів у відповідність акт суб`єкта владних повноважень, який після судового контролю є чітко ідентифікований у всіх його частинах, такий акт, після його часткового скасування, відповідає формі та змісту, та підлягає реалізації державним виконавцем на виконання повноважень та функцій.

Щодо аргументів скаржника про не повноважність представника стягувача Миколаївської митниці Юрія Квасниці на подання заяви №7.16-20-03/20-03/8.19/38 від 20.06.2024 до Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції із проханням відкрити виконавче провадження щодо примусового виконання постанови Центрального районного суду м. Миколаєва у справі №490/8617/23 від 26.10.2023, то суд апеляційної інстанції, дослідивши довіреність Миколаївської митниці Державної митної служби України, Код ЄДРПОУ 44017652, юридична адреса Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Маріупольська, 57-а, зазначає, що така довіреність видана 04.01.2024 начальником Миколаївської митниці щодо повноважень ОСОБА_2 на представлення інтересів Миколаївської митниці, в тому числі, в усіх державних органах під час здійснення провадження у справах про порушення митних правил де стороною виступає Миколаївська митниця або її посадова особа, та дійсна до 03.01.2025. Отже, повноваження представника Миколаївської митниці стягувачем підтверджені.

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, враховуючи аргументи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилається апелянт, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про скасування постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення з ОСОБА_1 536,80 грн. судового збору, проте опустив питання законності спірної постанови в частині стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 53,68 грн, що є підставою апеляційну скаргу задовольнити частково. В решті аргументи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до положень статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи частково не відповідають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову та задоволення позову в цій частині частково.

Керуючись статтями 241, 243, 245, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року в частині відмови у позові скасувати та в цій частині позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження державного виконавця Луцького відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 03 липня 2024 року ВП №75428387 в частині стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 53,68 грн (п`ятдесят три гривні 68 коп).

В решті рішення Волинського окружного адміністративного суду в частині відмови у позові від 07 серпня 2024 року у справі №140/7442/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук Т. В. Онишкевич Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 04.11.2024 відповідно до ч.3 статті 321 КАС України.