Ухвала

від 05.11.2024 по справі 300/3110/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 300/3110/20

адміністративне провадження № К/990/39325/24

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу Державної служби України з питань праці на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року у справі №300/3110/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, Головного управління Держпраці в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - начальник Головного управління Держпраці в Одеській області Байдюк Сергій Васильович, про визнання протиправними, скасування наказів про застосування дисциплінарних стягнень, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з питань праці, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці №537-К від 08 жовтня 2020 року про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці №559-К від 20 жовтня 2020 року про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Держпраці в Одеській області з 20 жовтня 2020 року;

- звернути до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Держпраці в Одеської області з 20 жовтня 2020 року;

- стягнути з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час відсторонення ОСОБА_1 від виконання посадових обов`язків, а саме з 25 червня 2020 року по 20 жовтня 2020 року;

- стягнути з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, а саме: з 20 жовтня 2020 року по день поновлення на посаді;

- стягнути з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу;

- звернути до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу в межах одного місяця;

- зобов`язати Державну службу України з питань праці подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом одного місяця з дати набрання судовим рішенням законної сили.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань праці від 08 жовтня 2020 року №537-К «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ».

Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань праці від 20 жовтня 2020 року №559-К «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Держпраці в Одеській області з 20 жовтня 2020 року.

Стягнуто з Головного управління Держпраці в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 жовтня 2020 року по 11 жовтня 2022 року в сумі 371285 (триста сімдесят одна тисяча двісті вісімдесят п`ять) грн 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Держпраці в Одеській області допущено до негайного виконання.

Рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в сумі 12994 (дванадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто чотири) грн 95 коп. допущено до негайного виконання.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року у справі №300/3110/20 змінено, викладено абзац п`ятий резолютивної частини рішення в такій редакції:

«Стягнути з Головного управління Держпраці в Одеській області (код ЄДРПОУ 39781624, проспект Шевченка, будинок 2, місто Одеса, Одеська область, 65044) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21 жовтня 2020 року по 11 жовтня 2022 року та з 16 листопада 2022 року по 15 травня 2024 року в сумі 661629 (шістсот шістдесят одна тисяча шістсот двадцять дев`ять) грн 87 коп.».

У решті рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року в адміністративній справі №300/3110/20 залишено без змін.

15 жовтня 2024 року Державна служба України з питань праці через підсистему «Електронний суд» звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року у справі №300/3110/20. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.

Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Зокрема, скаржник вказує, що судами попередніх інстанцій не враховано практику щодо застосування статті 9-1 Закону України «Про державну службу», а саме не враховано висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 22 листопада 2022 року №320/8522/20, від 22 грудня 2022 року №160/8601/20 щодо обов`язку державного службовця повідомити службу управління персоналом про адресу місця проживання/перебування та контактні дані з метою їх використання для доведення до відома державного службовця інформації або документів, у протилежному випадку - відповідальність за правові наслідки, в тому числі щодо неотримання кореспонденції або порушення строків її отримання, покладаються на державного службовця.

Слід зазначити, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) у чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов.

Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України в касаційній скарзі зазначається норма права (з посиланням на статтю, частину, абзац тощо), яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо застосування цієї норми права в оскаржуваному судовому рішенні; висновок щодо її застосування у постанові Верховного Суду із зазначенням дати її прийняття та номеру справи; обґрунтування подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справі, в якій Верховний Суд виклав свій висновок.

При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанції у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

Посилаючись на неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, скаржник не наводить обґрунтування, які б свідчили про подібність правовідносин у цій справі та у справах, у яких Верховним Судом були зроблені висновки, а витяги та цитати з постанов Верховного Суду, наведені безпідставно та не мають взаємозв`язку з висновками судів в оскаржуваних судових рішеннях.

Скаржником не обґрунтовано, в чому саме висновки судів попередніх інстанцій суперечать правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

У касаційній скарзі скаржник також зазначає, що Івано-Франківський окружний адміністративний суд та Восьмий апеляційний адміністративний суд не врахували практику Верховного Суду сформовану (прийняту) по даній справі, а саме, не враховали висновок Верховного Суду, наведений у постанові від 16 листопада 2023 року у справі №300/3110/20, що всупереч принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, закріпленого в статті 9 КАС України, ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом достеменно не встановлено, чи була у розпорядженні відповідача інформація про місце проживання/перебування відповідача або його засоби зв`язку, відмінна від тієї, яка містилась в його повідомленні від 10 червня 2020 року, а отже, як наслідок, чи була можливість у відповідача належним чином повідомити позивача про засідання дисциплінарної комісії та надати останньому можливість надати свої пояснення з приводу дисциплінарних проваджень.

Щодо цього, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника на те, що суди попередніх інстанції врахували, що окрім інформації, вказаної позивачем у повідомленні від 10 червня 2020 року, станом на 08 жовтня 2020 року (дату прийняття наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності) відповідачу було достеменно відомо, що при поданні позову до Одеського окружного адміністративного суду щодо визнання протиправним та скасування наказу Держпраці від 03 червня 2020 року №39-кт, ОСОБА_1 адресою фактичного проживання станом на 09 червня 2020 року зазначав місто Одеса, вказував номер телефону та адресу електронної пошти відмінні від зазначених ним у повідомленні від 10 червня 2020 року, вказане підтверджено наданими позивачем доказом, а саме відзивом на позовну заяву від 02 липня 2020 року №4386/1/6.2-20 у справі №420/4941/20.

Також далі по тексту касаційної скарги скаржник вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано постанову Верховного Суду у справі №813/1790/18 від 23 квітня 2020 року, у якій зазначено, що виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Однак, скаржником не зазначено конкретну норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч зазначеному висновку Верховного Суду, а також не доведено подібності правовідносин у цій справі та у наведеній ним справі.

Покликаючись на висновки Верховного Суду, викладені постанові від 23 квітня 2020 року у справі №813/1790/18, скаржником лише наведено витяг з постанови, без взаємозв`язку з висновками судів в оскаржуваних судових рішеннях.

При цьому, Суд зазначає, що таке посилання на постанову Верховного Суду (зокрема, і цитування окремого абзацу зазначеної постанови) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України скаржником не зазначено.

Доводи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, переоцінки доказів, з посиланням на неповне з`ясування обставин справи судами попередніх інстанцій. Суд зазначає, що за приписами частини другої статті 341 КАС України оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а скаржник обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими обставинами, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної служби України з питань праці на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04 вересня 2024 року у справі №300/3110/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, Головного управління Держпраці в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - начальник Головного управління Держпраці в Одеській області Байдюк Сергій Васильович, про визнання протиправними, скасування наказів про застосування дисциплінарних стягнень, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - повернути особі, яка її подала.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя О.В. Кашпур