Окрема думка

від 30.10.2024 по справі 643/8610/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Тітова М. Ю. на постанову Верховного Суду від 30 жовтня 2024 року в справі № 643/8610/23 (провадження № 61-4278св24)

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Приватне підприємство «Кристал Бук», про визнання авторського права та припинення порушення авторського права за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 21 листопада 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 21 лютого 2024 року.

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з цим позовом до суду.

Суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, у позові відмовив. Суди вважали, що підстав для визнання за позивачем авторського права на твір «ІНФОРМАЦІЯ_2» немає, оскільки позивач є автором цього твору, інформація про що міститься у самому виданні. Водночас обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом заборони відповідачу поширювати недостовірну інформацію про плагіат не є ефективним способом відновлення порушеного права позивача.

Верховний Суд з такими висновками не погодився. Постанову апеляційного суду скасував і направив справу на новий апеляційний розгляд.

Колегія суддів зазначила, що звинувачення в плагіаті є формою порушення суб`єктивного авторського права добросовісного творця, адже тим самим заперечується наявність в нього такого права. Тому суд апеляційної інстанції дійшов до передчасного висновку про те, що право позивача не оспорено.

Крім того, висновок апеляційного суду про те, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не передбачений нормами закону є помилковим, оскільки законодавець допускає застосування різних способів захисту.

З такими висновками колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погодитися не можу й відповідно до вимог статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.

Частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України визначають право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Предметом позову ОСОБА_1 є визнання за нею авторського права (права вважатися творцем) на твір «ІНФОРМАЦІЯ_2»; та припинення порушення її авторського права шляхом заборони відповідачу поширювати недостовірну інформацію про плагіат нею твору ОСОБА_2 «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Відносини щодо набуття, здійснення та захисту особистих немайнових та майнових авторських та/або суміжних прав, а також щодо прав особливого роду (sui generis), пов`язаних зі сферою авторського права та/або суміжних прав, регулюються Законом України «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон).

Так, за змістом статті 1 Закону автор - фізична особа, яка своєю творчою діяльністю створила твір.

До особистих немайнових права автора належить, зокрема право вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора в оригіналі і копіях твору і за будь-якого використання твору, якщо це практично можливо (стаття 11 Закону).

Відповідно до статті 53 Закону підставами для захисту особистих немайнових та/або майнових авторських і суміжних прав є будь-яке порушення, невизнання або оспорювання таких прав, а також створення загрози порушення таких прав.

Зокрема, таким порушенням є плагіат - опублікування твору або його частини у незмінному або видозміненому вигляді, включаючи опублікування перекладу іншомовного твору або його частини, під іменем особи, яка не є автором цього твору.

Захист особистих немайнових і майнових прав суб`єктів авторського права та/або суб`єктів суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством (стаття 54 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Відповідно до статті 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Тобто, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

У справі встановлено, що автором літературно-художнього твору «ІНФОРМАЦІЯ_2» є ОСОБА_1 . Відомості про її авторство зазначені належним чином на примірниках твору.

Як на підставу порушення своїх авторських прав, позивач посилалась на те, що відповідач, яка є автором іншого твору «ІНФОРМАЦІЯ_1», у соціальній мережі Facebook виклала допис, у якому поширила недостовірну інформацію про те, що зміст її твору «ІНФОРМАЦІЯ_2» містить плагіат на твір «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Частина перша статті 277 ЦК України визначає, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Зважаючи на обставини, які стали підставою для звернення до суду з цим позовом, а саме - порушення авторських прав позивача внаслідок поширення відповідачем недостовірної інформації щодо неї, належним способом захисту порушеного, на її думку, права може бути звернення до суду з вимогами про спростування такої інформації. Однак, позивач з такими вимогами до суду не зверталася.

Натомість обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання за нею авторського права на спірний твір жодним чином не поновить її прав. Тим більше автором цього твору зазначена саме позивач.

Крім того, на суд покладений обов`язок захисту порушених прав осіб (їх поновлення після порушення), а не регулювання правовідносин між сторонами на майбутнє.

Відповідно вимога позивача про припинення порушення її авторського права шляхом заборони відповідачу поширювати недостовірну інформацію, яка заявлена на майбутнє, не відповідає завданню цивільного судочинства та не є належним способом захисту прав.

До того ж заборона порушувати особисті немайнові права (у тому числі поширювати недостовірну інформацію) передбачена чинним законодавством (яке в разі їх порушення передбачає відповідні способи захисту), тому немає потреби додатково забороняти це судовим рішенням.

Обрання неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

З огляду на викладене вважаю, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно відмовили в позові й підстав для направлення справи на новий апеляційний розгляд не було.

Суддя М. Ю. Тітов