Постанова

від 04.11.2024 по справі 916/3707/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/3707/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., А.І. Ярош

секретар судового засідання: Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від Одеської міської ради, м. Одеса - Явченко Д.В., в порядку самопредставництва;

від прокуратури Гузь В.Г., за посвідченням;

від Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія», м.Одеса не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської міської ради, м.Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 року, м. Одеса, суддя першої інстанції Бездоля Ю.С., повний текст рішення складено та підписано 04.07.2023 року

у справі №916/3707/22

за позовом: Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, м. Одеса

до відповідача-1: Одеської міської ради, м. Одеса

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія», м. Одеса

про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішень, визнання недійсними договорів та державних актів, зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У грудні 2022 року Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія», м. Одеса, в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати п.25, п.26 Переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2005-2006 роках, що є додатком до рішення Одеської міської ради від 29.09.2005 року №4422-ІV «Про визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у формі аукціону в 2005-2006 роках» в частині включення земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, площею 1,0 га;

- визнати незаконним та скасувати п.25, п.26 Переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2005-2006 роках, що є додатком до рішення Одеської міської ради від 09.11.2005 року №4842-IV «Про продаж земельних ділянок, розташованих в м. Одеса, на земельному аукціоні» в частині, що стосується земельних ділянок за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря), площею 1,0081 га та 1,0136 га;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки під забудову на аукціоні від 03.12.2008 року, укладений між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія» (код ЄДРПОУ 33139885), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д.Г. та зареєстрований у реєстрі за №2230;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки під забудову на аукціоні від 03.12.2008 року, укладений між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія» (код ЄДРПОУ 33139885), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д.Г. та зареєстрований у реєстрі за №2229;

- визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №711402, реєстраційний номер 020950500006, виданий 19.02.2009 року Товариству з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія» (код ЄДРПОУ 33139885) на земельну ділянку площею 1,0136 га з кадастровим номером 5110136900:45:007:0001;

- визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №711403, реєстраційний номер 020950500007, виданий 19.02.2009 року Товариству з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія» (код ЄДРПОУ 33139885) на земельну ділянку площею 1,0080 га з кадастровим номером 5110136900:45:007:0002;

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія» (код ЄДРПОУ 33139885) усунути перешкоди у користуванні майном шляхом повернення у власність держави в особі територіальної громади міста Одеси земельної ділянки площею 1,0136 га за кадастровим номером 5110136900:45:007:0001, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря);

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія» (код ЄДРПОУ 33139885) усунути перешкоди у користуванні майном шляхом повернення у власність держави в особі територіальної громади міста Одеси земельної ділянки площею 1,0080 га за кадастровим номером 5110136900:45:007:0002, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря).

Також у прохальній частині позову прокурор просив суд вирішити питання про розподіл судових витрат.

Зокрема, обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор, як самостійний позивач у даній справі, посилаючись на підставність його представництва інтересів держави у спірних правовідносинах, зазначив, що під час вивчення ним документації, на підставі якої здійснювався продаж земельних ділянок із кадастровими номерами 5110136900:45:007:0001 та 5110136900:45:007:0002 в 2008 році, було встановлено, що останні знаходяться у нормативно-визначених межах прибережної захисної смуги Чорного моря, проте законодавством не передбачено можливість передачі у приватну власність юридичних та фізичних осіб земельних ділянок, які знаходяться у нормативно-визначених межах прибережної захисної смуги та вказані землі мають режим обмеженої господарської діяльності, яка не передбачає можливості будівництва об`єктів офісного та житлового призначення, а також іншого будівництва, окрім будівництва об`єктів санаторіїв та інших оздоровчих закладів.

На думку прокурора, оскільки прибережна захисна смуга Чорного моря не нанесена (не встановлена) у відповідній документації, частина спірної земельної ділянки є частиною прибережного схилу уздовж моря, інша частина розташована у межах пляжу Святоуспенського монастиря та фактично входить до зелених зон загального користування, тобто, входить до меж прибережної захисної смуги Чорного моря.

З огляду на вказане, прокурор наголосив, що з огляду на викладене вище, можна зробити висновок про те, що рішення Одеської міської ради та передача у приватну власність спірних земельних ділянок порушують конкретні умови забудови, які склалися на таких земельних ділянках до прийняття оскаржуваних рішень та є такими, що унеможливлюють дотримання режиму прибережної захисної смуги, тобто, спірні земельні ділянки відносяться до земель, на які поширювалася чітка заборона на передання їх у приватну власність та забудову.

Відтак, на переконання прокурора, враховуючи допущені під час прийняття Одеською міською радою порушення чинного земельного, водного та містобудівного законодавства, наявні підстави для визнання незаконними викладених в прохальній частині позову пунктів Переліків земельних ділянок, що є додатками до відповідних рішень Одеської міської ради і скасування їх в судовому порядку, а також визнання недійсними договорів купівлі-продажу вищевказаних земельних ділянок, державних актів на них, як похідних та усунення перешкод у користуванні спірними земельними ділянками шляхом повернення їх у власність держави в особі територіальної громади міста Одеси.

Разом з позовної заявою, 29.12.2022 року до Господарського суду Одеської області від Заступника керівника Одеської обласної прокуратури надійшла заява про забезпечення позову, в якій прокурор просив суд:

- накласти арешт на земельну ділянку площею 1,0136 га із кадастровим номером 5110136900:45:001:0001, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря);

- накласти арешт на земельну ділянку площею 1,0081 га із кадастровим номером 5110136900:45:001:0002, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря);

- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія» (код ЄДРПОУ 33139885), а також іншим фізичним та юридичним особам, на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати будь-які дії щодо поділу, об`єднання, передачі в оренду, тощо земельної ділянки площею 1,0136 га із кадастровим номером 5110136900:45:001:0001, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря);

- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія» (код ЄДРПОУ 33139885), а також іншим фізичним та юридичним особам, на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати будь-які дії щодо поділу, об`єднання, передачі в оренду, тощо земельної ділянки площею 1,0081 га із кадастровим номером 5110136900:45:001:0002, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря);

- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія» (код ЄДРПОУ 33139885) та іншим фізичним та юридичним особам на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці площею 1,0136 га із кадастровим номером 5110136900:45:001:0001, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря);

- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія» (код ЄДРПОУ 33139885) та іншим фізичним та юридичним особам на час розгляду та до набрання законної сили рішення у справі, здійснювати будь-які будівельні роботи на земельній ділянці площею 1,0081 га із кадастровим номером 5110136900:45:001:0002, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.01.2023 року у справі №916/3707/22 заяву Заступника керівника Одеської обласної прокуратури за вх.№2-1270/22 від 29.12.2022 року задоволено частково; накладено арешт на земельну ділянку площею 1,0136 га із кадастровим номером 5110136900:45:001:0001, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря); накладено арешт на земельну ділянку площею 1,0081 га із кадастровим номером 5110136900:45:001:0002, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря), в іншій частині заяви відмовлено.

Також, 19.04.2023 року до Господарського суду Одеської області від відповідача 1 надійшла заява про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності (вх. №12924/23).

Рішенням від 31.05.2023 року у справі №916/3707/22 Господарський суд Одеської області позовні вимоги Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави задовольнив повністю; визнав незаконними та скасував п.25, п.26 Переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2005-2006 роках, що є додатком до рішення Одеської міської ради від 29.09.2005 року №4422-ІV «Про визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у формі аукціону в 2005-2006 роках» в частині включення земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, площею 1,0 га; визнав незаконними та скасував п.25, п.26 Переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2005-2006 роках, що є додатком до рішення Одеської міської ради від 09.11.2005 року №4842-IV «Про продаж земельних ділянок, розташованих в м. Одеса, на земельному аукціоні» в частині, що стосується земельних ділянок за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря), площею 1,0081 га та 1,0136 га; визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки під забудову на аукціоні від 03.12.2008 року, укладений між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія» (код ЄДРПОУ 33139885), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д.Г. та зареєстрований у реєстрі за №2230; визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки під забудову на аукціоні від 03.12.2008 року, укладений між Одеською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія» (код ЄДРПОУ 33139885), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Котом Д.Г. та зареєстрований у реєстрі за №2229; визнав недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №711402, реєстраційний номер 020950500006, виданий 19.02.2009 року Товариству з обмеженою відповідальністю Південна торгівельно-промислова компанія (код ЄДРПОУ 33139885) на земельну ділянку площею 1,0136 га з кадастровим номером 5110136900:45:007:0001; визнав недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №711403, реєстраційний номер 020950500007, виданий 19.02.2009 року Товариству з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія» (код ЄДРПОУ 33139885) на земельну ділянку площею 1,0080 га з кадастровим номером 5110136900:45:007:0002; зобов`язав Товариство з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія» (код ЄДРПОУ 33139885) усунути перешкоди у користуванні майном шляхом повернення у власність держави в особі територіальної громади міста Одеси земельної ділянки площею 1,0136 га за кадастровим номером 5110136900:45:007:0001, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря); зобов`язав Товариство з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія» (код ЄДРПОУ 33139885) усунути перешкоди у користуванні майном шляхом повернення у власність держави в особі територіальної громади міста Одеси земельної ділянки площею 1,0080 га за кадастровим номером 5110136900:45:007:0002, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря); вирішив питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що наявні у матеріалах господарської справи докази в їх сукупності, надані прокурором на підтвердження позовних вимог, є більш вірогідними ніж докази, надані відповідачами на їх спростування.

Відтак, на переконання суду першої інстанції, прокурором доведено порушення Одеською міською радою вимог законодавства під час прийняття оскаржуваних рішень з урахуванням того, що прокурором доведено, а відповідачами не спростовано, що частини спірних земельних ділянок знаходяться на прибережній частині схилу уздовж моря, частина земельних ділянок входить до меж прибережної захисної смуги Чорного моря, що, зокрема, підтверджується наявними в матеріалах справи висновками відповідних органів із зазначенням відповідних умов погодження проектної документації, з огляду на що позовні вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування спірних пунктів Переліку земельних ділянок до рішень Одеської міської ради, зазначених у прохальній частині позову, є обґрунтованими.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсними спірних договорів купівлі-продажу та Державних актів про право власності на земельні ділянки, суд першої інстанції також дійшов висновку про наявність підстав для їх задоволення, оскільки такі вимоги є похідними від результату визнання судом оспорюваних рішень Одеської міської ради незаконними та їх скасування.

Водночас, місцевий господарський суд в рішенні також виснував про те, що оскільки вимог щодо застосування двосторонньої реституції та повернення сплачених за договорами купівлі-продажу земельних ділянок коштів у даній справі не заявлено, такі вимоги можуть бути предметом розгляду окремого позовного провадження.

Також, щодо вимог прокурора про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія» усунути перешкоди у користуванні майном шляхом повернення у власність держави в особі територіальної громади міста Одеси спірних земельних ділянок, суд першої інстанції дійшов висновку, що у даному разі, втручання у право власності є законним, переслідує легітимну мету - відновлення законних прав територіальної громади м. Одеси, зокрема і на розпорядження землями водного фонду, які були незаконно передані у приватну власність відповідача-2, що складає суспільний, публічний інтерес, а тому, застосувавши принцип пропорційності та зваживши справедливу рівновагу, вказані позовні вимоги визнав доведеними та підставними.

З приводу заяви Одеської міської ради про застосування у даній справі строків позовної давності, суд першої інстанції вказав, що підстав для застосування до вимог прокурора строків позовної давності за заявою відповідача-1 у даному разі немає, оскільки по-перше, посилання відповідача-1 на те, що у списку запрошених на ХХІХ сесію Одеської міської ради від 29.09.2005 року був зазначений прокурор, не приймається до уваги господарським судом в якості підстави обізнаності прокурора у 2005 році зі змістом оскаржуваних рішень, бо сам по собі список запрошених не є доказом присутності на сесії, а по-друге, оскільки прокурором заявлено по суті негаторний позов, до таких правовідносин строки позовної давності не застосовуються.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Одеська міська рада, м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилась, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просила суд рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 року у справі №916/3707/22 скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у позовних вимогах Заступника керівника Одеської обласної прокуратури до Одеської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія» відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник, посилаючись на фактичні обставини справи, зазначив, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку щодо застосування до спірних правовідносин ч. 5 ст. 88 Водного кодексу України, оскільки у випадку визначення розміру прибережної захисної смуги у межах існуючих населених пунктів слід керуватися саме спеціальними нормами ч. 4 ст. 88 Водного кодексу України.

А тому, на переконання скаржника, відповідно до норм ч. 4 ст. 88 Водного кодексу України і ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України, у редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, розмір та межі прибережної захисної смуги в межах населених пунктів встановлюються з урахуванням конкретних умов, що склалися, та містобудівної документації.

Тобто, як вважає скаржник, законодавство, чинне на момент прийняття оспорюваних рішень та укладення договорів від 03.12.2008 року вимагало визначати прибережні захисні смуги у межах населених пунктів з урахуванням будь-якої містобудівної документації у цій сфері та виходячи з конкретних умов забудови, які склалися на місцевості.

Враховуючи наведене, скаржник, посилаючись на низку правових висновків суду касаційної інстанції, зазначає, що прокурором у даному разі не доведено обставин приналежності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, а саме, прибережної захисної смуги Чорного моря, а також не доведено незаконність її передачі у приватну власність з порушенням чинного законодавства, з огляду на що, в цій частині суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про підставність позовних вимог прокурора.

Більш того, на переконання Одеської міської ради, враховуючи, що проекти відведення земельної ділянки погоджені органом, який здійснює контроль за раціональним використанням та охороною природних ресурсів, зокрема, землі, із зазначенням відстані (більше 100 м), на яких розташовані спірні земельні ділянки від урізу води, доводи прокурора, які підтримав суд першої інстанції, про незаконність оскаржуваних рішень, які приймались саме на підставі відповідної документації безпідставні.

Також скаржник вважає безпідставним відхилення місцевим господарським судом доводів відповідача 1 про застосування у даному разі наслідків спливу строку позовної давності, оскільки, на переконання Ради, прокурор про зміст оскаржуваних в частині рішень Одеської міської ради був обізнаний ще у 2005 році, коли був присутній на сесії Ради, а тому, з урахуванням наявності у відкритому доступі інформації про реєстрацію речового права за відповідачем 2, позивач мав змогу та повинен був дізнатись про наявність порушеного права держави ще у 2009 році.

Наведені вище обставини, на переконання скаржника є належними підставами для скасування рішення суду першої інстанції у даній справі та ухвалення нового рішення про відмову прокурору у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 року у справі №916/3707/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Одеської міської ради, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 року у справі №916/3707/22, справу призначено до судового розгляду.

23.08.2023 року через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від прокуратури надійшов відзив (вх. №2314/23/Д2), у якому позивач зазначив про те, що підстави для задоволення апеляційної міської ради відсутні. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів господарської справи.

Зокрема, за доводами відзиву прокурор, посилаючись на підстави поданого ним позову, наголосив, що подана Одеською міською радою апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не потребує задоволення.

Так, на переконання прокурора, з урахуванням вимог законодавства, а також усталеної практики Верховного Суду, не заслуговують на увагу доводи Одеської міської ради з приводу того, що оскільки станом на 2005 рік проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги у м. Одесі не затверджений у встановленому законодавством порядку, то відповідно і межі прибережної захисної смуги не визначені.

Також, прокурор у відзиві вказав, що не заслуговують на увагу твердження відповідача про те, що проекти землеустрою на момент прийняття Одеською міською радою оспорюваних рішень повністю відповідали вимогам законодавства, адже останнє спростовується обґpунтованими доводами, викладеними у позовній заяві у вигляді деталізованого аналізу проектів відведення спірних земельних ділянок, проектів землеустрою, з пояснювальних записок яких вбачається, що спірні земельні ділянки відносяться до земель рекреаційного призначення, розташовані в курортно-оздоровчій зоні, мають форму багатокутників, та обмежені землями загального користування, які знаходяться у розпорядженні Одеської міської ради. При цьому, земельні ділянки відводяться лише за умови додержання природоохоронних вимог земель оздоровчого призначення та земель прибережної захисної смуги Чорного моря.

В той же час, спірні земельні ділянки розташовані в межах охоронної зони пам`яток архітектури, що є окремим доводом на підтвердження позиції прокурора у даній справі.

Враховуючи наведене, прокурор вважає, що Господарський суд Одеської області у оскаржуваному судовому рішенні дійшов обґрунтованого висновку про протиправність та незаконність дій Одеської міської ради під час прийняття оспорюваних рішень та укладання оспорюваних договорів купівлі-продажу.

Щодо доводів скаржника про застосування у даному разі строків позовної давності, прокурор наголосив, що у відповідності до сталої судової практики, власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку, а тому, зважаючи на те, що прокурором у даному разі заявлено негаторний позов, до спірних правовідносин строк позовної давності не застосовується.

Більш того, прокурор вказав, що доданий до матеріалів справи відповідачем 1 список запрошених осіб на сесію міської ради не підтверджує присутність прокурора ані під час проведення останньої, ані під час прийняття спірного рішення про передачу у власність земельних ділянок.

В судовому засіданні, яке відкладалося, скаржник підтримав свої доводи та вимоги, з мотивів, викладених письмово в апеляційній скарзі. Просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позовних вимогах прокурора відмовити у повному обсязі. Представник відповідача 2 підтримав вимоги апеляційної скарги відповідача 1.

Прокурор підтримав свої заперечення з мотивів, викладених письмово у відзиві. Просив суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Одеської міської ради, м. Одеса потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 року у справі №916/3707/22 потребує скасування з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Рішенням Одеської міської ради за №4422-IV від 29.09.2005 року «Про визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2005-2006 роках» визначено та затверджено перелік земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведеним аукціонів.

З додатку до рішення Одеської міської ради від 29.09.2005 року №4422-IV вбачається, що його п. 24, 25, 26 погоджено місце розташування земельних ділянок, зокрема по вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря), орієнтовний розмір земельних ділянок: 1,0, площа забудови до 4000 кв.м., функціональне призначення території: курортно-оздоровча зона, характеристика об`єкта забудови: Курортно-рекреаційний комплекс, мінімальна вартість всього, за 100 кв. м., за 1 кв. м.

Рішенням Одеської міської ради №4842-IV від 09.11.2005 року «Про продаж земельних ділянок, що знаходяться у м. Одеса на земельному аукціоні», зокрема, затверджено технічні паспорти земельних ділянок, розташованих у м. Одеса і призначених для продажу на земельних торгах у формі аукціону; вирішено провести земельні торги у формі аукціону в 2005-2006 роках; вирішено продати земельні ділянки переможцям аукціону за результатами земельних торгів.

Додатком до рішення Одеської міської ради за №4842-IV від 09.11.2005 року визначено відомості про стартові ціни земельних ділянок, розташованих у м. Одеса, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у формі аукціону у 2005-2006 роках, відповідно до якого, зокрема, у п.25 та п.26 визначені земельні ділянки, які знаходяться за адресою: Дача Ковалевського (район пляжу монастиря) площами 1,0081 га та 1,0136 га.

Рішенням Одеської міської ради від 22.01.2008 року №2184-V до вказаних вище рішень внесено зміни в частині періоду продажу земельних ділянок на земельних торгах, а рішенням Одеської міської ради від 09.12.2008 року №3464-V, в частині зміни стартових цін.

03.12.2008 року між Одеською міською радою (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки під забудову на аукціоні, який посвідчений приватним нотаріусом Котом Д.Г. та зареєстрований під №2230, відповідно до умов якого продавець продав, а покупець купив на аукціоні земельну ділянку в межах міста Одеси під забудову площею 1,0136 га, кадастровий номер 5110136900:45:007:0001, що розташована за адресою: м. Одеса, Дача Ковалевського (район пляжу монастиря); цільове призначення - для будівництва курортно-рекреаційного комплексу, 2-3 поверхи; обмеження: заборона на зміну цільового призначення земельної ділянки та будівництво об`єктів без погодженої у встановленому порядку проектної документації і розробки проекту землеустрою щодо ведення земельної ділянки; умови розпочати і завершити освоєння земельної ділянки протягом вмовлених строків; умови додержання природоохоронних вимог земель оздоровчого призначення та земель прибережно-захисної смуги Чорного моря; згідно висновку Управління охорони об`єктів культурної спадщини, земельна ділянка розташована в історичному ареалі м. Одеси, в охоронній зоні пам`яток по пров. Маячному, 6 - Комплекс споруд Святоуспенського монастиря XIX - XX ст., прийняті під охорону держави як пам`ятки архітектури і містобудування місцевого значення рішенням Одеського облвиконкому від 22.05.1990 року №160.

В подальшому, як встановлено судовою колегією, набувач права на земельну ділянку отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку від 19.02.2009 року серія ЯЖ №711402, виданий Товариству з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія», м. Одеса на підставі договору-купівлі продажу від 03.12.2008 року №2230, відповідно до якого власником земельної ділянки площею 1,0136 га, кадастровий номер 5110136900:45:007:0001, що розташована за адресою: м. Одеса, Дача Ковалевського (район пляжу монастиря) є відповідач - 2. Також в матеріалах справи наявний план меж земельної ділянки кадастровий номер 5110136900:45:007:0001.

03.12.2008 року між Одеською міською радою (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки під забудову на аукціоні, який посвідчений приватним нотаріусом Котом Д.Г. та зареєстрований під №2229, відповідно до якого продавець продав, а покупець купив на аукціоні земельну ділянку в межах міста Одеси під забудову площею 1,0080 га, кадастровий номер 5110136900:45:007:0002, що розташована за адресою: м. Одеса, Дача Ковалевського (район пляжу монастиря); цільове призначення - для будівництва курортно-рекреаційного комплексу, 2-3 поверхи; обмеження: заборона на зміну цільового призначення земельної ділянки та будівництво об`єктів без погодженої у встановленому порядку проектної документації і розробки проекту землеустрою щодо ведення земельної ділянки; умови розпочати і завершити освоєння земельної ділянки протягом вмовлених строків; умови додержання природоохоронних вимог земель оздоровчого призначення та земель прибережно-захисної смуги Чорного моря; згідно висновку Управління охорони об`єктів культурної спадщини, земельна ділянка розташована в історичному ареалі м. Одеси, в охоронній зоні пам`яток по пров. Маячному, 6 - Комплекс споруд Святоуспенського монастиря XIX - XX ст., прийняті під охорону держави, як пам`ятки архітектури і містобудування місцевого значення рішенням Одеського облвиконкому від 22.05.1990 року №160.

В подальшому відповідачем 2 було отримано Державний акт на право власності на земельну ділянку від 19.02.2009 року серія ЯЖ №711403, виданий Товариству з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія» на підставі договору-купівлі продажу від 03.12.2008 року №2229, яким підтверджується, що останній є власником земельної ділянки площею 1,0080 га, кадастровий номер 5110136900:45:007:0002, що розташована за адресою: м. Одеса, Дача Ковалевського (район пляжу монастиря). Також в матеріалах справи наявний план меж земельної ділянки кадастровий номер 5110136900:45:007:0002.

З наявного у матеріалах справи проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1,0136 га, що підлягає продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціонів, за адресою: м. Одеса, Дача Ковалевського (район пляжу монастиря), розробленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Південний інститут ґрунтів і ґрунтоведення» (2005 рік) вбачається, що останній містить наступну документацію:

вихідну земельно-кадастрову інформацію: форма власності на землю комунальна; категорія земель згідно УКЦВЗ - 1.17 - рекреаційного призначення; площа - 1,0136 га; кадастровий номер земельної ділянки - 5110136900:45:007:0001; правові обмеження: заборона на зміну цільового призначення земельної ділянки та будівництво об`єктів без погодженої у встановленому порядку проектної документації і розробки проекту землеустрою щодо ведення земельної ділянки; умови: розпочати і завершити освоєння земельної ділянки протягом вмовлених строків; умови додержання природоохоронних вимог земель оздоровчого призначення та земель прибережно-захисної смуги Чорного моря; збереження всіх надземних чи підземних ментів дренажних споруд, встановлення для них охоронних зон при проведенні благоустрою та будівництві; планування ґрунту на глибині не більш як 0,3 м; на підставі висновку управління охорони об`єктів культурної спадщини №49283 від 20.10.2005, в зв`язку з тим, що запроектована до ведення земельна ділянка знаходиться в охоронній зоні пам`яток по пров. Маячному,6-Комплекс руд Святоуспенського монастиря ХІХ-ХХ ст. у складі проектної документації на будівництво необхідно виконати експертний висновок щодо впливу нового будівництва на технічний стан прилеглої пам`ятки (обмеження діють на всій площі земельної ділянки); сервітути право прокладання та експлуатації дренажної системи прибережної зони; проведення дренажних робіт; строк дії обмежень на період надання земельної ділянки.

- висновок Санітарно-епідеміологічної станції м. Одеси №1592-3339 від 20.10.2005 року, відповідно до якого проект землеустрою був погоджений та вказано, зокрема, що земельна ділянка знаходиться у курортно-оздоровчій зоні, межує з землями загального користування (проїзд), землями Одеської міської ради, землями маяку; земельна ділянка має конфігурацію багатокутника, рельєф - спокійний; даним проектом передбачається відведення земельної ділянки, загальною площею 1,0136 га землі рекреаційного призначення, призначені для будівництва, обслуговування та експлуатації 2-3 поверхового курортно рекреаційного комплексу за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, район пляжу монастиря (ділянка №26);

- висновок Державного управління екології та природних ресурсів в Одеській області №5744/03-06-12 від 21.10.2005 року, яким погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,0136 га за адресою: м. Одеса, Дача Ковалевського (район пляжу монастиря), за умови: заборони зміни цільового призначення земельної ділянки; дотримання вимог ст. 62 Земельного кодексу України, дотримання вимог ст.ст. 74, 90 Водного кодексу України, дотримання вимог п.10.17 ДБН 360-92, збереження існуючого рельєфу території; у вказаному висновку, зокрема, зазначено, що розташування земельної ділянки у відношенні до навколишньої території, відстань до урізу води Чорного моря становить 150-200 м;

- висновок Управління архітектури та містобудування від 20.10.2005 року №63п, яким наданий на розгляд проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка підлягає продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціонів, за адресою: м. Одеса, м. Одеса, Дача Ковалевського, для проектування та будівництва об`єктів рекреаційно-курортного призначення, управлінням архітектури та містобудування, погоджений, за умови погодження з управлінням інженерного захисту території міста і розвитку узбережжя; у вказаному висновку, зокрема, вказано, що земельна ділянка має обмеження - заборона на зміну цільового призначення земельної ділянки та будівництво об`єктів без узгодженої за встановленим порядком проектної документації та розробки проекту відведення земельної ділянки, умови розпочати та завершити освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків, умови додержання природоохоронних вимог земель оздоровчого призначення та земель прибережно - захисної смуги Чорного моря (діють на всю земельну ділянку);

- висновок Одеського міського управління земельних ресурсів №418-В від 20.10.2005 року, яким проект відведення земельної ділянки погоджено управлінням, за умов: визначення правового статусу земель за вказаною адресою (наданих до введення в дію Земельного кодексу Української PCP); підготовки земельної ділянки для продажу на земельних торгах, відповідно до вимог п. 2, 3, 4 ст. 136 Земельного кодексу України; визначення цільового використання земельної ділянки відповідно до вимог ст.ст. 5, 6, 12 Закону України „Про основи містобудування та за аналізом найбільш ефективного використання земель;

- висновок Управління охорони об`єктів культурної спадщини №4983 від 20.10.2005 року, яким погоджено проект відведення земельної ділянки для продажу на земельних торгах (форма проведення земельних торгів - аукціон) для будівництва, обслуговування та експлуатації 2-3 поверхового курортно-рекреаційного комплексу площею 1,0136 га за адресою: Дача Ковалевського (район пляжу монастиря), Київський район, м. Одеса; у вказано висновку також зазначено, що здійснення будівництва проектується в охоронні зоні пам`яток по пров. Маячному, 6 - Комплекс споруд Святоуспенського монастиря XIX - XX ст., прийняті під охорону держави як пам`ятки архітектури і містобудування місцевого значення рішенням Одеського облвиконкому від 22.05.1990 року №160, у складі проектної документації на будівництво необхідно виконати експертний висновок щодо впливу нового будівництва на технічний стан прилеглої пам`ятки;

- висновок Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя №1147 від 09.11.2005 року, яким проект відведення земельної ділянки загальною площею 1,0136 га погоджено за умов: сервітут: проведення дренажних робіт; обмеження: схоронність усіх надземних чи підземних елементів дренажних споруд, установлення для них охоронних зон при проведенні благоустрою та будівництві; планування ґрунту на глибину не більш як 0,3 м;

- висновок державної землевпорядної експертизи Державного комітету України по земельних ресурсах №1841-05 від 01.11.2005 року, в якому в п.3 вказано: відповідно до висновку управління архітектури та містобудування від) 20.10.2005 року №63п проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погодити з Управлінням інженерного захисту територій міста і розвитку узбережжя; в проектних матеріалах указати, що земельна ділянка розташована в межах охоронної зони пам`яток архітектури; в п.4 вказано: поданий на державну землевпорядну експертизу проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що підлягає продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціонів за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря) оцінюється позитивно при умові врахування зауважень, вказаних в п.3 висновку.

В матеріалах справи наявний Технічний паспорт Одеського міського управління земельних ресурсів земельної ділянки, яка виставляється на земельні торги (форма проведення земельних торгів - аукціон) площею 1,0136 га, кадастровий номер земельної ділянки - 5110136900:45:007:0001 для будівництва курортно-рекреаційного комплексу (2-3 поверхи) за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря), затверджений 03.11.2005 та відповідно до якого категорія земель - землі рекреаційного призначення; установлено цільове призначення земельної ділянки - для будівництва курортно-рекреаційного комплексу (2-3 поверхи) та можливість зміни цільового призначення і дозволеного функціонального використання земельної ділянки - зміна цільового призначення земельної ділянки не можлива без розробки проекту землеустрою.

Також зазначений вище проект землеустрою містить графічні зображення земельної ділянки із зазначенням меж землекористувань, з яких здійснюється вилучення земель, експлікацію земельних угідь, план меж зон обмежень і сервітутів земельної ділянки, викопіювання з індексного кадастрового плану, схему економіко планувальної зони, до якої входить земельна ділянка, відомість вирахування площ угідь в розрізі землекористувачів, експлікація грунтів, каталог координат поворотних точок.

В матеріалах справи також наявні:

акт від 17.12.2007 року з додатком визначення меж земельної ділянки площею 1,0136 га в натурі (на місцевості), що підлягає продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціонів, для будівництва курортно-рекреаційного комплексу (2-3 поверхи), за адресою: м. Одеса, Дача Ковалевського (район пляжу монастиря);

Технічний паспорт Управління Держкомзему у м. Одеса на земельну ділянку площею 1,0136 га, кадастровий номер 5110136900:45:007:0001 несільськогосподарського призначення, яка виставляється на земельні торги, розташованої за адресою: м. Одеса, Дача Ковалевського (район пляжу монастиря), затверджений 17.09.2008, відповідно до якого: категорія земель: землі рекреаційного призначення; установлене цільове призначення земельної ділянки для проектування та будівництва об`єктів рекреаційно - курортного призначення, та можливість зміни цільового призначення і дозволеного функціонального використання земельної ділянки: заборона на зміну цільового призначення земельної ділянки та будівництва об`єктів без узгодженої за встановленим порядком проектної документації та розробки проекту відведення, умови розпочати та завершити освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків, умови додержання природоохоронних вимог земель оздоровчого призначення та земель прибережно-захисної смуги Чорного моря;

проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1,0080 га, що підлягає продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціонів, за адресою: м. Одеса, Дача Ковалевського (район пляжу монастиря), розроблений ТОВ Південний інститут ґрунтів і ґрунтоведення (2005 рік). У зазначеному проекті також наявна, зокрема, наступна документація:

вихідна земельно-кадастрова інформація: форма власності на землю комунальна власність; кадастровий номер земельної ділянки - 5110136900:45:007:0002; площа - 1,0080 га; категорія земель згідно УКЦВЗ - 1.17 - рекреаційного призначення; правові обмеження: заборона на зміну цільового призначення земельної ділянки та будівництво об`єктів без погодженої у встановленому порядку проектної документації і розробки проекту землеустрою щодо ведення земельної ділянки; умови: розпочати і завершити освоєння земельної ділянки протягом вмовлених строків; умови додержання природоохоронних вимог земель оздоровчого призначення та земель прибережно-захисної смуги Чорного моря; збереження всіх надземних чи підземних ментів дренажних споруд, встановлення для них охоронних зон при проведенні благоустрою та будівництві; планування ґрунту на глибині не більш як 0,3 м; на підставі висновку управління рони об`єктів культурної спадщини №49282 від 20.10.2005, в зв`язку з тим, що запроектована до ведення земельна ділянка знаходиться в охоронній зоні пам`яток по пров. Маячному,6-Комплекс руд Святоуспенського монастиря ХІХ-ХХ ст. у складі проектної документації на будівництво необхідно виконати експертний висновок щодо впливу нового будівництва на технічний стан прилеглої пам`ятки (обмеження діють на всій площі земельної ділянки);умови відведення земельної ділянки;висновок на проект будівництва Санітарно-епідеміологічної станції м. Одеси №1591-3340 від 20.10.2005 року, згідно із яким проект землеустрою був погоджений та вказано, зокрема, що земельна ділянка знаходиться у курортно-оздоровчій зоні, межує з землями загального користування (проїзд), землями Одеської міської ради, землями маяку; земельні ділянка має конфігурацію багатокутника, рельєф спокійний. Даним проектом передбачалось відведення земельної ділянки загальною площею 1,0080 га землі рекреаційного призначення, призначені для будівництва, обслуговування та експлуатації 2-3 поверхового курортно-рекреаційного комплексу за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, район пляжу монастиря (ділянка №25);

висновок Державного управління екології та природних ресурсів в Одеській області №5743/03-06-12 від 21.10.2005 року, яким погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,0080 га за адресою: м. Одеса, Дача Ковалевського (район пляжу монастиря), за умови: заборони зміни цільового призначення земельної ділянки; дотримання вимог ст. 62 Земельного кодексу України, дотримання вимог ст.ст. 74, 90 Водного кодексу України, дотримання вимог п.10.17 ДБН 360-92, збереження існуючого рельєфу території; у вказаному висновку, зокрема, зазначено, що розташування земельної ділянки у відношенні до навколишньої території відстань до урізу води Чорного моря становить 150-200 м;

висновок Управління архітектури та містобудування від 20.10.2005 року №62п, яким наданий на розгляд проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка підлягає продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціонів, за адресою: м. Одеса, м. Одеса, Дача Ковалевського, для проектування та будівництва об`єктів рекреаційно-курортного призначення, управлінням архітектури та містобудування, погоджений, за умови погодження з управлінням інженерного захисту території міста і розвитку узбережжя; у вказаному висновку, зокрема, зазначено, що земельна ділянка має обмеження - заборона на зміну цільового призначення земельної ділянки та будівництво об`єктів без узгодженої за встановленим порядком проектної документації та розробки проєкту відведення земельної ділянки, умови розпочати та завершити освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків, умови додержання природоохоронних вимог земель оздоровчого призначення та земель прибережно-захисної смуги Чорного моря (діють на всю земельну ділянку);

висновок Одеського міського управління земельних ресурсів №420-В від 20.10.2005 року, яким проект відведення земельної ділянки погоджено управлінням, за умов: визначення правового статусу земель за вказаною адресою (наданих до введення в дію Земельного кодексу Української PCP); підготовки земельної ділянки для продажу на земельних торгах, відповідно до вимог п. 2, 3, 4 ст. 136 Земельного кодексу України; визначення цільового використання земельної ділянки відповідно до вимог ст.ст. 5, 6, 12 Закону України „Про основи містобудування та за аналізом найбільш ефективного використання земель;

висновок Управління охорони об`єктів культурної спадщини №4982 від 20.10.2005 року, яким погоджено проект відведення земельної ділянки для продажу на земельних торгах (форма проведення земельних торгів - аукціон) для будівництва, обслуговування та експлуатації 2-3 поверхового курортно-рекреаційного комплексу площею 1,0080 га за адресою: Дача Ковалевського (район пляжу монастиря), Київський район, м. Одеса; у вказаному висновку також зазначено, що здійснення будівництва проектується в охоронній зоні пам`яток по пров. Маячному, 6 - Комплекс споруд Святоуспенського монастиря XIX - XX ст., прийняті під охорону держави як пам`ятки архітектури і містобудування місцевого значення рішенням Одеського облвиконкому від 22.05.1990 року №160, у складі проектної документації на будівництво необхідно виконати експертний висновок щодо впливу нового будівництва на технічний стан прилеглої пам`ятки;

висновок Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя №1146 від 09.11.2005 року, яким проект відведення земельної ділянки загальною площею 1,0080 га погоджено за наступних умов: сервітут: проведення дренажних робіт; обмеження: схоронність усіх надземних чи підземних елементів дренажних споруд, установлення для них охоронних зон при проведенні благоустрою та будівництві; планування ґрунту на глибину не більш як 0,3 м;

висновок Державної землевпорядної експертизи Державного комітету України по земельних ресурсах №1840-05 від 01.11.2005 року, в якому в п.3 вказано: відповідно до висновку Управління архітектури та містобудування від 20.10.2005 року №62п проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погодити з Управлінням інженерного захисту територій міста і розвитку узбережжя; в проектних матеріалах указати, що земельна ділянка розташована в межах охоронної зони пам`яток архітектури; в той же час, в п.4 вказано: поданий на державну землевпорядну експертизу проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що підлягає продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціонів за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря) оцінюється позитивно при умові врахування зауважень, вказаних в п.3 висновку.

Також, в матеріалах справи наявні:

Технічний паспорт Одеського міського управління земельних ресурсів земельної ділянки, яка виставляється на земельні торги (форма проведення земельних торгів - аукціон) площею 1,0080 га, кадастровий номер земельної ділянки - 5110136900:45:007:0002 для будівництва курортно-рекреаційного комплексу (2-3 поверхи) за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря), затверджений 03.11.2005 року та відповідно до якого, категорія земель - землі рекреаційного призначення; установлено цільове призначення земельної ділянки - для будівництва курортно-рекреаційного комплексу (2-3 поверхи) та можливість зміни цільового призначення і дозволеного функціонального використання земельної ділянки - зміна цільового призначення земельної ділянки неможлива без розробки проекту землеустрою;

акт від 17.12.2007 року з додатком - визначення меж земельної ділянки площею 1,0080 га в натурі (на місцевості), що підлягає продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах шляхом проведення аукціонів, для будівництва курортно-рекреаційного комплексу (2-3 поверхи), за адресою: м. Одеса, Дача Ковалевського (район пляжу монастиря);

Технічний паспорт Управління Держкомзему у м. Одеса на земельну ділянку площею 1,0080 га, кадастровий номер 5110136900:45:007:0002 несільськогосподарського призначення, яка виставляється на земельні торги, розташованої за адресою: м. Одеса, Дача Ковалевського (район пляжу монастиря), затверджений 17.09.2008 року, відповідно до якого: категорія земель: землі рекреаційного призначення; установлене цільове призначення земельної ділянки для проектування та будівництва об`єктів рекреаційно - курортного призначення, та можливість зміни цільового призначення і дозволеного функціонального використання земельної ділянки: заборона на зміну цільового призначення земельної ділянки та будівництва об`єктів без узгодженої за встановленим порядком проектної документації та розробки проекту відведення, умови розпочати та завершити освоєння земельної ділянки протягом встановлених строків, умови додержання природоохоронних вимог земель оздоровчого призначення та земель прибережно-захисної смуги Чорного моря;

викопіювання із: Генерального плану розвитку м. Одеси 1989 року з умовними позначеннями; Генерального плану м. Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 15.03.2015 №6489-VI, з умовними позначеннями, зокрема, орієнтовним розташуванням земельних ділянок за кадастровими номерами 5110136900:45:007:0001, 5110136900:45:007:0002; Плану зонування території міста Одеси, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 року №1316-VIІ, з умовними позначеннями, зокрема, орієнтовним розташуванням земельних ділянок за кадастровими номерами 5110136900:45:007:0001, 5110136900:45:007:0002.

Крім того, в матеріалах справи наявний протокол ХХІХ сесії Одеської міської ради IV скликання від 29.09.2005 року, з якого вбачається список запрошених на вказану сесію учасників, в якому зазначено, що серед запрошених н сесію є прокурор м. Одеси Данілін С.В.

Листом від 10.02.2022 року №15/1/1-252ВИХ-22 прокурор повідомив Одеську міську раду про порушення під час прийняття Одеською міською радою рішень та укладення договорів щодо земельних ділянок за кадастровими номерами 5110136900:45:007:0001, 5110136900:45:007:0002, які знаходяться за адресою: м. Одеса, Дача Ковалевського (район пляжу монастиря) та у зв`язку з вирішенням питання про пред`явлення позову просив повідомити про вжиті заходи протягом розумного строку.

У відповідь на зазначений лист Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради повідомив прокурора листом від 18.03.2022 року №01-19/298 про те, що означені прокурором рішення Одеської міської ради були прийняті відповідно до вимог чинного на той час законодавства.

Повідомленнями від 22.07.2022 року №15/1/1-939ВИХ-22 та від 19.12.2022 року №15/1/1-1920ВИХ-22 прокурор, в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомив Одеську міську раду про підготовлення позовної заяви в інтересах держави до Одеської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія», м. Одеса про усунення перешкод у розпорядженні земельними ділянками площею 1,0136 га та 1,0080 га, розташованими за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу Монастиря), шляхом визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішень, визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок, Державних актів на право власності на земельні ділянки та їх повернення територіальній громаді міста Одеси.

Інших належних та допустимих письмових доказів на підтвердження наявних між сторонами спірних правовідносин, матеріали господарської справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для можливості визнання судом спірних пунктів Переліку земельних ділянок, призначених для відчуження їх суб`єктам підприємницької діяльності в порядку земельних торгів відповідних рішень Одеської міської ради незаконними, визнання недійсними договорів купівлі продажу спірних земельних ділянок, скасування Державних актів про право приватної власності на такі земельні ділянки, належні відповідачу 2, а також для зобов`язання відповідача 2 усунути перешкоди в користуванні спірними земельними ділянками комунальній громаді.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви часткового прийняття аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні.

Перш ніж здійснювати оцінку правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги по суті позовних вимог, судова колегія перевіряє підставність представництва прокурором інтересів держави, наявність порушеного права та спосіб захисту, обраний прокурором.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор у даній справі №916/3707/22 звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16, від 05.03.2020 у справі №9901/511/19, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.06.2023 у справі №905/1907/21).

У пунктах 69, 70 постанови від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази про вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі №698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі №910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі №912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Частини 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто, визначений частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі №633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, пункт 8.12).

У пункті 10.21 постанови від 20.06.2023 у справі №633/408/18 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України). Аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц (пункт 8.20).

Отже, процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

У даній справі, яка розглядається, прокурор звернувся в інтересах держави в особі територіальної громади міста Одеси з позовом про визнання незаконними рішень міської ради, недійсними укладених договорів купівлі-продажу, правовстановлюючих документів, бо вважає, що, оскільки спірні земельні ділянки знаходяться у межах населеного пункту та у нормативно-визначених межах прибережної захисної смуги, а отже, мають спеціальний статус та обмежений режим використання, вибули з власності територіальної громади без її волі, та з порушенням вимог чинного законодавства, проте остання не наділена повноваженнями щодо самостійного звернення з позовом до суду за захистом порушених прав.

Велика Палата Верховного Суду у згаданій постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 вказала про те, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Узагальнюючи наведені у вказаній постанові висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

У даній справі, яка розглядається, прокурор фактично звернувся за захистом інтересів територіальної громади м. Одеса. При цьому, з огляду на предмет та підставу заявлених позовних вимог, а саме, визнання незаконними пунктів переліку до рішень міської ради, недійсними укладених договорів купівлі-продажу, скасуванням Державних актів тощо, з урахуванням того, що, на думку прокурора, уповноважений орган на захист інтересів держави в спірних правовідносинах - Рада не тільки не захистила інтереси територіальної громади, а й порушила їх, то прокурор мав право звернутися до суду з позовом як самостійний позивач.

Наведений висновок стосовно наявності у прокурора повноважень на звернення з цим позовом до суду в інтересах держави як самостійного позивача узгоджуються з викладеною вище останньою актуальною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень частин 3, 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частин 4, 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, зазначеною в постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі.

Водночас, перш ніж здійснювати оцінку правомірності оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги по суті позовних вимог, зокрема ураховуючи вимоги ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія також наголошує, що оскільки у даному разі прокурор, формуючи позовні вимоги, застосував правову аргументацію, яка регулює такий вид позову, як негаторний, з чим погодився і суд першої інстанції, апеляційному господарському суду необхідно, з урахуванням норм права та правових висновків Верховного Суду, дослідити питання, які стосуються обставин доведеності позивачем наявного порушеного права держави у спірних правовідносинах, чи підлягає право захисту і який необхідний та ефективний спосіб захисту у такому випадку має застосовуватися і чи є спосіб захисту, викладений прокурором у позовній заяві, належним та таким, що призведе до відновлення порушених прав держави.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В контексті зазначеної норми, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.

Наведені норми закону визначають об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Отже, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника, і такі способи мають бути доступними й ефективними.

Разом з тим, особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 2 та пункту "б" частини 3 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору даної справи прокурор визначив визнання пунктів Переліку земельних ділянок, призначених для відчуження їх суб`єктам підприємницької діяльності в порядку земельних торгів відповідних рішень Одеської міської ради незаконними, визнання недійсними договорів купівлі продажу спірних земельних ділянок, Державних актів про право приватної власності на ці земельні ділянки, належні відповідачу 2, а також зобов`язання відповідача 2 усунути перешкоди в користуванні майном шляхом їх повернення у власність держави в особі територіальної громади міста Одеси..

При цьому, формулюючи позовні вимоги, прокурор, який звернувся до місцевого господарського суду з відповідним позовом самостійно в інтересах держави, підставою позовних вимог визначив той факт, що спірні земельні ділянки належать до прибережних захисних смуг вздовж моря, з огляду на що та на вимоги п. б) ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України, на його думку, є землями водного фонду.

Отже, на переконання прокурора, приймаючи до уваги той факт, що п. г) ч. 3 ст. 83 Земельного кодексу України визначено заборону на передачу у приватну власність земель водного фонду, оскаржувані ним пункти переліків до рішень Ради, оспорювані договори купівлі-продажу, Державні акти на право приватної власності слід визнати незаконними та недійсними, скасувати їх та зобов`язати володільця, як такого, що незаконно набув ці ділянки у власність, усунути перешкоди у їх користуванні шляхом повернення спірних земельних ділянок у власність держави.

Суд першої інстанції, розглянувши даний позов по суті, визначив, що прокурор звернувся до суду з негаторним позовом, але при цьому задовольнив всі позовні вимоги взагалі без дослідження можливості це зробити за нормами чинного законодавства, не дослідивши питання ефективності обраного прокурором способу захисту, враховуючи викладені ним самостійно предмет та підставу заявлених вимог. Така позиція суду є неправомірною, оскільки ці питання слід вирішувати суду до переходу до розгляду позовних вимог по суті, бо обрання позивачем неналежного способу захисту є окремою, самостійною підставою для відмови у позові.

Так, обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 127), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21, пункт 148), постанова Верховного Суду від 15.03.2024 у справі № 904/192/22).

Тому, суд апеляційної інстанції, насамперед досліджує це питання, бо інакше неможливо переглядати в апеляційному порядку справу по суті заявлених прокурором вимог і надавати оцінку доказам у справі.

Вирішуючи питання про відповідність обраного прокурором способу захисту у даному випадку, судова колегія наголошує на такому.

У пунктах 32, 37- 39, 43, 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц викладено такі висновки щодо застосування норм статей 387, 391 Цивільного кодексу України:

"32. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 Цивільного кодексу України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

37. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

38. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

39. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

43. Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

89. Особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння)".

Водночас колегія суддів зауважує, що з огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду частково відступила від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (пункт 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Крім того, в пунктах 61- 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц викладено такі правові висновки:

"61. Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19, пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18, пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13)). Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (buchbesitz (нім. - книжкове володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20, пункт 70).

62. З урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, як це властиво для багатьох видів рухомого майна (крім бездокументарних цінних паперів, часток у статутному капіталі ТОВ, інших нематеріальних об`єктів тощо), а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності).

63. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

64. Тому, заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно). Але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

65. З огляду на викладене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння як складова права власності неправомірним (незаконним) бути не може. Право володіння як складова права власності на нерухоме майно завжди належить власникові майна.

66. Отже, особа, за якою зареєстроване право власності, є володільцем нерухомого майна, але право власності (включаючи право володіння як складову права власності) може насправді належати іншій особі. Тому заволодіння земельною ділянкою шляхом державної реєстрації права власності є можливим незалежно від того, набув володілець право власності (і право володіння) на таку ділянку чи ні".

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала про те, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (такі висновки наведено в постановах Великої Палати Верховного Суду 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 95- 98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19).

Отже, належним відповідачем за позовом про витребування земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України) (аналогічний висновок викладено в пункті 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 38), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 74).

Не є належним способом захисту права або інтересу позивача вимога про скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки воно вичерпує свою дію в момент цієї реєстрації (схожий правовий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/127/18 (пункт 5.17), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 74), від 05.10.2022 у справі № 922/1830/19 (пункт 8.1), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункт 11.10)).

Натомість, за змістом статті 391 Цивільного кодексу України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, а не права володіння, яке (право) належить власнику незалежно від вчинених щодо нього порушень (схожі за змістом висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 71), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункти 88, 97, 100), від 15.11.2023 у справі № 918/119/21).

Так, відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння нерухомим майном його фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Тобто, зайняття майна (в тому числі земельної ділянки) не є заволодінням ним. Саме в таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України або частина 2 статті 152 Земельного кодексу України (якщо майном є земельна ділянка), відповідно до яких власник, зберігаючи володіння своїм майном, може заявити негаторний позов, тобто вимагати усунути перешкоди в користуванні та розпоряджанні відповідним об`єктом, зокрема, шляхом його повернення (схожі висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 70), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 99), від 15.11.2023 у справі № 918/119/21).

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 03.07.2019 у справі № 127/2209/18, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладено правову позицію, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

У постановах від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, в яких наразі викладено останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду в питанні чіткого розмежування таких способів захисту прав власника нерухомого майна, як віндикаційний та негаторний позови, зазначено таке.

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема, землями, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна. Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна (пункти 11.5, 11.6 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 та пункти 194, 195 постанови від 03.04.2024 у справі № 917/1212/21, відповідно).

Між тим, у постанові від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 51, 52) було викладено: « 51. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам Земельного кодексу України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15.09.2020 у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших.

Тому, протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.

Але, перед тим як оцінювати докази та вирішувати спір по суті, суд першої інстанції повинен був з`ясувати, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).

Підсумовуючи викладене, прокурор, як самостійний позивач у даній справі, повинен був визначитися самостійно зі способом обраного ним захисту, довести наявність порушеного права держави, обрати конкретні предмет та підстави позову, бо суд не може за своєю ініціативою без ініціативи позивача, змінювати викладений ним предмет позову та обраний ним саме таким чином спосіб захисту. Так, у даній справі, якщо прокурор посилається на законодавчу обмеженість цивільного обороту спірних земельних ділянок, то останній повинен був звернутися тільки з негаторною позовною вимогою про усунення перешкод у їх користуванні державою шляхом їх витребування у незаконного володільця, бо все інше повинно бути таким, що не підлягає оспорюванню в силу прямих вказівок закону. В той же час, якщо прокурор просить скасувати, визнати незаконними, недійсними рішення органу місцевого самоврядування про передачу у власність майна, в тому числі, земельних ділянок, договорів купівлі-продажу, Державних актів про право власності, то це відноситься до категорії оспорюваних односторонніх та двосторонніх правочинів, і факт їх неправомірності повинен бути обов`язково встановлений судом, бо існує спір про речове право.

Тобто, якщо питання неправомірності правочинів презюмується законом, то такі правочини є нікчемними, і слід заявляти негаторні вимоги тільки про застосування наслідків таких нікчемних правочинів, зокрема, також шляхом усунення перешкод у користуванні майном, яке було передане за цими правочинами, причому питання наявності саме у позивача права власності на майно не потребує викладення такого в резолютивній частині рішення суду. До того ж, у разі задоволення позовної вимоги про витребування такого майна з чужого незаконного володіння, суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові та ще й тим шляхом, який зазначено прокурором у даній справі. Подібний висновок зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18) , від 03.04.2024 року у справі №917/1212/21 (провадження 312-24гс23). Причому до таких вимог не застосовується строк позовної давності, бо порушення таке є триваючим та повинно бути усунутим в силу закону.

У випадку ж, коли існує спір про речове право і потребує вирішення судом вимоги про недійсність оспорюваних правочинів із обов`язковим застосуванням наслідків, передбачених ст.216 Цивільного кодексу України, такі вимоги повинні бути заявлені саме у віндикаційному позові, до якого застосовується інститут позовної давності і тільки таким рішенням суду може бути зроблений висновок про невідповіднсть спірних правочинів нормам закону (як у даній справі), бо питання віднесення спірних земельних ділянок до законодавчо обмежених в даному випадку потребує встановлення цього в судовому порядку при розгляді справи по суті, оскільки оспорюється і не є таким, що презюмується.

До того ж, предметом розгляду даної справи повинно бути саме першочергове визначення, чи правильно спірні земельні ділянки за законодавством, що діяло на момент прийняття та укладення оспорюваних правочинів та актів індивідуального характеру, віднесені до певної категорії земель, бо звернення прокурора з даним позовом було в грудні 2022 року, а оспорюються рішення, правочини та акти, виготовлені та укладені протягом 2005-2009 років.

Також судова колегія звертає увагу прокурора, що ним при зверненні до суду з даним позовом застосована така правова конструкція своїх позовних вимог, яка свідчить, що ним одночасно заявлено в одному позові як віндикаційні, так і негаторні вимоги, зокрема, одночасно прокурор просить і скасувати та визнати незаконними пункти переліку до рішень ради, визнати недійсними договори купівлі-продажу, причому без застосування реституції взагалі (з чим погодився суд першої інстанції), визнати недійсними Державні акти на право власності, і усунути перешкоди в користуванні спірними земельними ділянками власнику державі в особі територіальної громади, причому шляхом повернення їх до права власності держави, що взагалі є взаємовиключним, бо, як вже зазначалося вище, при зверненні з негаторними вимогами презюмується факт того, що майно не вибувало з власності позивача, а його треба витребувати у незаконного володільця.

Крім того, суд першої інстанції, задовольняючи всі без винятку вимоги прокурора у даній справі, також не звернув увагу на норми чинного законодавства та сталу судову практику щодо вирішення таких вимог.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови від 21.08.2019 року у справі № 911/3681/17, від 15.10.2019 року у справі № 911/3749/17, від 22.01.2020 року у справі № 910/1809/18, від 01.02.2020 року у справі № 922/614/19, від 23.11.2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Вимога ж про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи.

Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 року у справі № 912/2797/21, від 28.09.2022 року у справі № 483/448/20, від 12.09.2023 року у справі № 910/8413/21).

Отже, у даній справі, прокурор звертаючись з позовними вимогами, в тому числі, про визнання незаконними та скасування п.25, п.26 Переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2005-2006 роках, що є додатком до рішення Одеської міської ради від 29.09.2005 року №4422-ІV «Про визначення та затвердження переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у формі аукціону в 2005-2006 роках» в частині включення земельної ділянки, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, площею 1,0 га; визнання незаконними та скасування п.25, п.26 Переліку земельних ділянок, що підлягають продажу суб`єктам підприємницької діяльності під забудову на земельних торгах у 2005-2006 роках, що є додатком до рішення Одеської міської ради від 09.11.2005 року №4842-IV «Про продаж земельних ділянок, розташованих в м. Одеса, на земельному аукціоні» в частині, що стосується земельних ділянок за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу монастиря), площею 1,0081 га та 1,0136 га обрав спосіб захисту, який не є ефективним, оскільки такий спосіб захисту не відновить порушених його прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні таких позовних вимог.

З огляду на наведене, рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання недійсними і скасування спірних пунктів Переліку земельних ділянок, як додатку до рішень Ради необхідно скасувати та ухвалити власне рішення про відмову у задоволенні таких позовних вимог прокурора з огляду на невірно обраний ним спосіб захисту.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсними вказаних вище за текстом постанови договорів купівлі продажу та Державних актів про право приватної власності на земельну ділянку, місцевий господарський суд виходив з того, що такі позовні вимоги є похідними від вимог про визнання незаконними рішень, а тому нібито наявні підстави для їх задоволення, незважаючи на те, що в даному випадку мова йде про купівлю-продаж майна і задоволення таких вимог неможливе без застосування двосторонньої реституції, причому питання щодо недійсності оспорюваних правочинів в даному випадку не є похідним, а потребує дослідження та оцінки судом.

Судова колегія наголошує, що у даному разі, враховуючи той факт, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неналежним способом захисту прав позивача, підставою для визнання недійсним договорів купівлі-продажу земельних ділянок такі рішення бути не можуть.

Також колегія суддів зауважує, що, як зазначено Верховним Судом у постанові Великої Палати від 12.09.2023 року у справі №910/8413/21, підставою набуття права власності є, зокрема, відповідний правочин (ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України), а не свідоцтво про право власності чи інші документи, які свідчать про державну реєстрацію права приватної власності на цей об`єкт.

Така реєстрація, як і видання на підтвердження права власності певного документа, не є тими діями, що за законом зумовлюють виникнення права власності.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права (подібна правова позиція викладена у постановах від 07.04.2020 року у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 року у справі № 680/214/16-ц, від 20.07.2022 року у справі № 923/196/20.

Отже, у даному разі оспорювані прокурором у справі Державні акти на право власності на земельні ділянки не потребують визнання їх недійсними, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині також підлягає скасуванню.

Крім того, функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Гарантування державою об`єктивності, достовірності, повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження й обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав є загальними засадами цієї реєстрації (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Саме такою державною реєстрацією спірних земельних ділянок виступала видача відповідачу 2 Державних актів про право власності на земельні ділянки у даній справі.

Як вже зазначалося вище за текстом постанови, посилання суду першої інстанції на можливість визнання недійсними оспорюваних правочинів купівлі-продажу майна взагалі без застосування будь-якої реституції за нормами ст.216 Цивільного кодексу України, яка не була заявлена прокурором і така вимога може бути предметом розгляду іншого позовного провадження суперечить як приписам чинного законодавства України, так і висновкам Верховного Суду у подібних правовідносинах, бо реституція при розгляді вимог про визнання недійснними правочинів повинна була бути застосована судом в обов`язковому порядку.

Так, у пункті 10.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, яка є останньою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах, викладено такі висновки: "Якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію. У цьому випадку відповідач є стягувачем у частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості".

Тому і в цій частині рішення суду першої інстанції є таким, що підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Також помилковим є задоволення позовних вимог прокурора в частині зобов`язання відповідача усунути перешкоди в користуванні спірним майном шляхом його повернення у власність територіальній громаді.

Як вже зазначалося вище, визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.

Підставою негаторного позову є належне позивачу право користування і розпорядження майном, а також обставини, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Умовами подання негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця).

Враховуючи той факт, що право власності, як абсолютне право, має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення, встановлення обставин порушення прав дійсного власника майна належить до предмета доказування у справах за такими позовами. Подібна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 року у справі №909/392/1, від 27.05.2020 року у справі № 910/1310/19.

В такому випадку належним способом захисту порушеного права, який є ефективним та відповідає вимогам закону, буде віндикаційний позов,

У даній праві і прокурор, і суд першої інстанції послалися на заявлення прокурором негаторного позову з огляду на порушення норм Земельного та Водного кодексів України в частині розташування спірних земельних ділянок в певній відстані від урізу Чорного моря, тобто в прибережній смузі, але з цього приводу між сторонами існує спір і це не можна вважати встановленим фактом без дослідження судом в повному обсязі всіх обставин справи з підтвердженням цього належними, достовірними та вірогідними доказами.

Так, зміст права власності у суб`єктивному значенні складається з трьох правомочностей власника: права володіння; права користування; права розпорядження. Отже, саме по собі володіння може бути законним, таким, що ґрунтується на законі, і незаконним, проте «право володіння» завжди є тільки законним, оскільки, як кожне право, завжди ґрунтується на якійсь правовій підставі. Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов`язана з використанням його властивостей. Тобто, право володіння - це юридична можливість фактичного впливу на річ.

Так, право володіння чужим майном - це речове право особи, яка фактично тримає у себе майно, що належить на праві власності іншій особі.

Тобто, якщо порушено правомочність володіння, то застосовується віндикаційний позов, а якщо створюються перешкоди в користуванні - негаторний.

У п. 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 нагадала, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.

Судова колегія ще раз наголошує, що з огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого і ясного викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду частково відступила від зазначених висновків шляхом такого уточнения: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном;

- відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається з огляду на принцип реєстраційного підтвердження володіння;

- особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння».

Аналогічна позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.

Разом з тим, Великою Палатою Верховного Суду постійно звертається увага на неможливість одночасного пред`явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (оскільки віндикація - це позов неволодіючого власника про витребування майна від володіючого невласника) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (оскільки негаторний позов - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння). Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення ( витребування) його з чужого незаконного володіння.

Так, в даному випадку прокурор, звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод шляхом зобов`язання повернення нерухомого майна у власність держави, визначає територіальну громаду власником спірних земельних ділянок, яка не є фактичним володільцем такого майна, тобто, таким чином викладена позовна вимога є одночасним пред`явленням віндикаційного та негаторного позову, а кінцевою метою такого способу захисту не є усунення перешкод в користуванні майном, що взагалі не відповідає нормам чинного законодавства та виключає розгляд таких вимог по суті судом з наданням оцінки доказам, що є наявними у справі, до того ж на стадії її апеляційного перегляду.

Враховуючи все вищевикладене, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність і добросовісність такого набуття.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України.

При цьому, власник з дотриманням вимог ст. 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем. незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020р. у справі № 922/614/19, від 22.01.2020р. у справі № 910/1809/18, від 14.11.2018 р. у справі № 183/1617/16 та у постанові Верховного Суду від 09.03.2023р. у справі № 910/15443/21.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України пов`язусться з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігасться право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав с вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 р. у справі № 466/8649/16-ц, від 26.11.2019 року у справі № 914/3224/16, від 16.10.2019р. у справі 633/1738/16-ц).

З урахуванням постанови Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 925/1288/20, належним способом захисту порушеного права власника спірного майна у такому випадку має бути витребування належного йому майна від відповідача, який є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача, без оспорювання рішень, договорів та інших правочинів щодо спірних земельних ділянок і документів, що посвідчують відповідне право.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц. від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18. Відтак, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.

Аналогічні положення містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18, а також у постанові Великої Палати Верховного суду від 06.04.2021 року у справі № 910/10011/19.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення негаторних позовних вимог прокурора, бо а даному випадку прокурором, як вже зазначалося вище за текстом постанови, одночасно заявлені віндикаційні та негаторні вимоги, в зв`язку з чим суд апеляційної інстанції не досліджує обставини справи та не надає оцінку наявним в ній доказам.

Причому в даному випадку суд не може самостійно, застосувавши принцип "jura novit curia", змінити правову конструкцію позову, бо в даному випадку йде мова не про зміну правової кваліфікації правовідносин сторін, що зобов`язаний, у випадку такої необхідності, зробити суд, а взагалі про можливість розгляду судом справи по суті заявлених позовних вимог, причому при її перегляді в суді апеляційної інстанції, а не на стадії підготовчого провадження в суді першої інстанції.

Колегія суддів враховує, що у постанові від 02.11.2022 у справі № 685/1008/20 Верховний Суд зазначив про те, що принцип "jura novit curia", з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини "Гусєв проти України" від 14.01.2021 (скарга № 25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж унаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо: справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу.

Отже, застосування принципу jura novit curia не є безмежним, оскільки, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. За таких умов слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 01.05.2024 у справі № 369/2869/22, від 11.07.2024 у справі № 916/2946/21(916/5207/23).

Також судова колегія наголошує, що не приймає до уваги доводи скаржника, які стосуються переоцінки доказової бази та можливості застосування до позовних вимог строку позовної давності, бо це може бути предметом апеляційного перегляду справи тільки при її розгляді по суті.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148)), що, в свою чергу, виключає як необхідність надання апеляційним судом оцінки будь-яким іншим аргументам сторін. Схожі висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц (пункт 77), від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункт 148), від 05.07.2023 у справі № 910/15792/20 (пункт 8.18)).

З огляду на зазначені вище висновки суду касаційної інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги скаржника частково знайшли своє відображення, у зв`язку із чим рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 року потребує скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора в зв`язку з обранням позивачем неналежного, неефективного способу захисту цивільного права у поєднанні з помилково сформульованими прокурором позовними вимогами, що не може бути самостійно усунуто судом апеляційної інстанції, бо такий позов не покликаний на відновлення належним чином порушеного права держави у випадку наявності необхідності такого захисту.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Одеської міської ради, м. Одеса потребує часткового задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 року у справі №916/3707/22 потребує скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ч.9, 10 ст.145 Господарського процесуального кодексу України в зв`язку з ухваленням рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, яке набирає законної сили в день прийняття постанови, скасовуються заходи забезпечення позову, вжиті місцевим господарським судом у даній справі.

Керуючись ст. 145, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Одеської міської ради, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 року у справі №916/3707/22 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 31.05.2023 року у справі №916/3707/22 скасувати.

Відмовити в задоволенні позовних вимог Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави до Одеської міської ради, м. Одеса та Товариства з обмеженою відповідальністю «Південна торгівельно-промислова компанія», м. Одеса про визнання незаконними та скасування окремих пунктів додатків до рішень, визнання недійсними договорів та державних актів, зобов`язання усунути перешкоди в повному обсязі.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.01.2023 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 04.11.2024 року.

Повний текст постанови складено 06 листопада 2024 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош