Ухвала

від 05.11.2024 по справі 909/69/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 909/69/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

05.11.2024 м. Івано-Франківськ

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндер П. А. , секретар судового засідання Попович Л. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву з грошовими вимогами ОСОБА_1

у справі про банкрутство ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод"

представники не з"явились

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Господарського суду Івано-Франківської області знаходиться справа за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліваро" про банкрутство ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод". Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 04.04.2023 по справі №909/69/22 визнано банкрутом Приватне акціонерне товариство «Івано-Франківський арматурний завод» (76014, Івано-Франківська обл., м.Івано-Франківськ, вул.Євгена Коновальця, буд. 229; код 00218271) відкрито його ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича (свідоцтво №№1732 від 11.11.2015).

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 02.10.2024 продовжено строк ліквідаційної процедури ПАТ "Івано-Франківський арматурний завод" та повноваження ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Демчана О.І. на 3 місяця до 14.01.2025 включно.

24.09.2024 на адресу господарського суду Івано-Франківської області надійшла заява від ОСОБА_1 про визнання додаткових кредиторських вимог, якою заявник просить визнати кредиторські вимоги до банкрута у розмірі 20475,44 грн, з яких: 12514,09 грн - невиплачена, на думку заявника, заробітна плата за період з 01.07.2021 по 17.09.2021 та 7967,35 грн - заборгованість по компенсації за невикористану відпустку за

49 днів.

24.09.2024 на адресу господарського суду Івано-Франківської області надійшла заява від ОСОБА_1 про визнання додаткових кредиторських вимог, якою заявник просить визнати кредиторські вимоги до банкрута у розмірі 8436,78 грн, з яких: 8436,78 грн -невиплачена заробітна плата за період з 01.12.2020 по 30.06.2021, в якій просить визнати її кредитором на суму 8436,78 грн перед ПрАТ "ІФАЗ", в зв"язку з наявною заборгованістю по виплаті коштів по заробітній платі за період з 01.12.2020 по 30.06.2021.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 25.09.2024 по справі №909/69/22 прийнято заяву фізичної особи ОСОБА_1 з грошовими вимогами до боржника та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 05.11.2024.

За результатами розгляду вищевказаної заяви, судом частково визнаються заявлені ОСОБА_1 грошові вимоги у розмірі 7967,35 грн, зважаючи на наступні обставини.

Щодо заявленої заборгованості по невиплаченій, на думку заявника, заробітній

платі за період з 01.07.2021 по 17.09.2021.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 була визнана кредитором ПрАТ "ІФАЗ" по заборгованості з виплати заробітної плати в розмірі 34828.74 гри (вказана заборгованість ПрАТ "ІФАЗ" перед ОСОБА_1 визнана судом та включена ліквідатором до реєстру вимог кредиторів ПрАТ "ІФАЗ" відповідно до ухвали господарського суду Івано-Франківської області від 14.09.2022 по справі №909/69/22).

В той же час, як вже було неодноразово встановлено судом під час розгляду аналогічних за змістом заяв кредиторів про визнання їх грошових вимог, що складаються із заборгованості по заробітній платі за період з 01.07.2021 по день звільнення працівників, ліквідатором ПрАТ "ІФАЗ" під час виконання повноважень за результатом аналізу отриманої бухгалтерської та іншої документації щодо господарської діяльності боржника, а також за результатом розмов із колишніми працівниками боржника (зокрема, які включені до реєстру вимог кредиторів) встановлено, що боржником не виплачувалась заробітна плата працівникам заводу з січня 2021 року по червень 2021 року, а починаючи з липня 2021 року господарська діяльність боржника була фактично припинена, боржником не купувалась необхідна останньому сировина, продукція, запаси та матеріали, які в подальшому могли б бути використані ПрАТ "ІФАЗ" в своїй господарській діяльності, зокрема, у виробничому процесі з випуску готової продукції, задля подальшого продажу та, як наслідок, отримання коштів за результати здійснення своєї господарської діяльності. Також, як вбачається із матеріалів справи, остаточне нарахування заробітної плати працівникам ПрАТ "ІФАЗ" внаслідок припинення діяльності банкрутом було нараховано працівникам: за червень 2021 року. Також, припинення господарської діяльності боржника підтверджується відчуженням боржником усіх основних засобів за рахунок якого здійснювалася господарська діяльність ПрАТ "ІФАЗ".

На окрему увагу заслуговує той факт, що під час розгляду справи №909/69/22 (909/118/23) за позовом арбітражного керуючого до ТОВ "Перлина-ІФ" про визнання недійсними правочинів по відчуженню майна (відповідно до умов яких боржник фактично відчужив залишок усього наявного у нього майна за рахунок якого здійснювалася господарська діяльність) судами трьох інстанцій досліджувалося питання нездійснення господарської діяльності ПрАТ "ІФАЗ" з жовтня 2020року. Як наслідок, в судовому порядку було визнано недійсними правочини по відчуженню майна боржника, за рахунок якого здійснювалася господарська діяльність ПрА Т "ІФАЗ".

В той же час, за даними отриманими ліквідатором бухгалтерського обліку боржника, відсутня заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_1 за період з 01.07.2021 по 17.09.2021, відомості про таку заборгованість не містять жодна з форм звітності ПрАТ "ІФАЗ".

При цьому, як вбачається із матеріалів справи про банкрутство, всупереч імперативним нормам ч. 2 ст. 59 Кодексу України з процедур банкрутства,' колишнім керівником ПрАТ "ІФАЗ" не передано ліквідатору бухгалтерську та іншу документацію ПрАТ "ІФАЗ". Водночас, за результатом розмови із колишнім керівником банкрута. останній повідомив ліквідатора, що станом на сьогодні він перебуває у складі Збройних Сил України та безпосередньо приймає участь в війні з країною-агресором російською федерацією.

Разом із тим, з невідомих ліквідатору обставин, керівником ПрАТ "ІФАЗ" не було звільнено усіх працівників після остаточного припинення діяльності боржника та не було ініційовано процедуру банкрутства ПрАТ "ІФАЗ" в порядку ч. б ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства. У свою чергу, працівники боржника також не скористалися своїм правом щодо ініціювання звільнення шляхом подання відповідних позовних заяв.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України, заробітна плата - не винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне визначення поняття заробітної тати міститься у ст. 1 Закону України "Про оплату праці".

Конструкцією ч, 3 ст. 15 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в ч. 5 ст. 97 Кодексу законів про працю України.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується.

Відповідно до ст. 47 Кодексу законів про працю України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 1 16 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Сам по собі факт звільнення заявника не може бути підставою для визнання грошових вимог, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Подібний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постанові від 11.04.2019 по справі М408/2445/17-Ц (провадження М 61-36644св18).

Отже, виходячи з положень Кодексу законів про працю України, Закону України "Про оплату праці", заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахунково-платіжна відомість.

Викладене узгоджується з позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивічьного суду, викладеної у постанові від 21,12,2020 по справі №242/6386/18 та Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивічьного суду, викладеної у постанові від 10.10.2019 по справі №243/2071/18.

Водночас, заявником не долучено до заяви належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів на підтвердження того факту, що він дійсно за період з 01.07.2021 по 17.09.2021 виконував роботу (свої функціональні обов`язки) на ПрАТ "ІФАЗ", за яку відповідно до норм чинного законодавства має право отримувати заробітну плату. Зазначених доказів не виявлено і ліквідатором у процедурі банкрутства ПрАТ "ІФАЗ".

Відповідно до ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, атакож вірогідність і взаємний зв`язок доказів У Ш сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10 2018 по справі №910/18036/17, від 23.10.2019 по справі №917/1307/18, від 1811.2019 по справі №902/761/18, від 04.12.2019 по справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 по справі №І29/1033/13-ц (провадження № 14-400цсІ9).

Таким чином, твердження заявника щодо наявної заборгованості ПрАТ "1ФЛЗ" по заробітній платі перед ОСОБА_1 за період з 01.07.2021 по 17 09.2021 не підтверджені належними, достовірними доказами та спростовуються наведеним вище.

Підсумовуючи вищевикладене, у зв`язку із необґрунтованістю, відсутністю належних допустимих, достовірних та вірогідних доказів на підтвердження заявленої ОСОБА_1 суми заборгованості ПрАТ "1ФАЗ", а також того факту, що одних дійсно виконував роботу (свої функціональні обов`язки) на ПрАТ "ІФАЗ" за період з 01.07 2021 по 17.09.2021, судом не визнаються заявлені грошові вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ "ІФАЗ" в розмірі 12514,09 грн. як вимоги по заборгованості з виплати заробітної плати за період з 01.07.2021 по 17.09.2021.

Щодо заявленої заборгованості по компенсації за невикористану відпустку за 49 днів.

Як зазначається заявником та підтверджується долученими до заяви додатками наказом №35-ос від 17.09.2021 ОСОБА_1 , прибиральника службових приміщень, було звільнено з роботи з 17.09.2021 за згодою сторін, п. 1 ст. 36 КУпП України з виплатою компенсації за 49 днів невикористаної щорічної відпустки.

Відповідно до ст. 74 Кодексу законів про працю України, громадянам які пересувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ст. 75 Кодексу законів про працю України).

Приписами ст. 79 Кодексу законів про працю України встановлено, що щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Відповідно до ст. 83 Кодексу законів про працю України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою

компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток

не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Аналогічне правове регулювання встановлено в конструкції ст. 24 ЗУ "Про відпустки". Як зазначено у листі Міністерства праці та соціальної політики України від 24.06.2011 №208/13/116-11 "Щодо грошової компенсації працівникам за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток", кількість днів щорічної відпустки, за які необхідно виплатити компенсацію працівникові, має розраховуватися виходячи з фактичної належної йому тривалості щорічної відпустки, яка визначається пропорційно відпрацьованому ним часу. Загального нормативно-правового акта, який би визначав порядок розрахунку кількості днів щорічної відпустки, немає. Тому при підрахунку днів щорічної відпустки пропорційно відпрацьованому часу доцільно скористатися механізмом нарахування оплати за дні відпустки, закладеним у постанові Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", тобто прив`язку розрахунку днів відпустки робити до календарних днів робочого року, в якому працював працівник.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році.

Відповідно до п. 7 Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпустки.

Святкові та неробочі дні (ст. 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

Відповідно до долученої довідки форми ОК-5 за липень 2020 року по червень 2021 року (останні 12 календарних місяців роботи) заробітна плата ОСОБА_1 склала: 73672,85 грн. Кількість календарних днів розрахункового періоду (останні 12 календарних місяців роботи) без врахування святкових і неробочих днів, встановлених законодавством становить: 250 днів. Розрахунок відповідно до п. 7 Порядку: 73672,85 : 250 * 49 (невикористані дні щорічної відпустки) = 14439,88 грн.

Виходячи із наведеного, за результатом самостійно проведеного ліквідатором розрахунку, компенсація за невикористану ОСОБА_1 відпустку (49 днів) становить 14439,88 грн.

В той же час, судом визнається в межах заявлених ОСОБА_1 вимог заборгованість ПрАТ "ІФАЗ" перед заявником в РОЗМІРІ 7967,35 грн, яка складається із заборгованості по компенсації за невикористану відпустку (згідно розрахунку заявника).

Щодо нарахування оподаткування на визнані судом заявлені ОСОБА_1 грошові вимоги, які складаються із заборгованості по компенсації за невикористану відпустку (49 днів).

Заявлена сума заборгованості включає в собі податки (ПДФО та військовийзбір)

з доходу у вигляді заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, які, в силу приписів Податкового кодексу України має нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету роботодавець.

Відповідно до підпункту 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами (ст. 167 Податкового кодексу України).

Конструкцією підпункту 168.1.2. п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України встановлено, що податок сплачується (перераховується) до відповідного бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки, небанківські иадавачі платіжних послуг приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання платіжної інструкції на перерахування цього податку до відповідного бюджету або платіжної інструкції на зарахування коштів у сумі цього податку на єдиний рахунок, визначений статтею 35-1 цього Кодексу.

Тимчасово, до набрання чинності рішенням ВРУ про завершення реформи ЗСУ, встановлено військовий збір (п. 161 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПКУ).

Платниками військового збору є, зокрема, фізичні особи - резиденти, які отримують доходи з джерела їх походження в Україні, та податкові агенти (п. 162.1 розд.ІУ ПКУ).

При цьому, нараховують, утримують та сплачують військовий збір до бюджету в порядку, встановленому розділу IV ПКУ, зважаючи на особливості, визначені підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення" ПКУ, за ставкою 1,5% (пп. 1.3 п. 161 підрозділ 10 розділ XX "Перехідні положення" ПКУ).

Таким чином, заявлена ОСОБА_1 сума заборгованості в розмірі 7967.35 грн (компенсація за невикористану відпустку) складається з:

- 1434.12 гри - податок на доходи фізичних осіб (18% від нарахованого доходу):

- 119,51 грн - військовий збір (1,5% від нарахованого доходу);

- 6413,72 грн - нарахований, але не виплачених "чистий" дохід (компенсація за невикористану відпустку).

Окрім того, роботодавці, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі встановленому для таких платників (абзац 2 ч. 8 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування"),

Пунктом 1 ч. 1 ст. 64 КУзПБ встановлено, що кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому улещу чергу задовольняються: вимоги щодо виплати заборгованості з оплати за виконані роботи та/або надані послуги, а також інші кошти, належні гіг-спеціалістам за гіг-контрактами, укладеними згідно із Законом України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні", та нараховані на ці суми страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску с роботодавці.

Приписами ч. 5 ст. 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску па загальнообов`язкове державне соціальне страхування" встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Базою нарахування ЄСВ для роботодавців, які використовують працю фізосіб на умовах трудового договору або на інших умовах, передбачених законодавством є сума нарахованої кожній застрахованій особі зарплати за видами виплат. Такі виплати включають основну та додаткову зарплату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в і

натуральній формі, що визначено відповідно до Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 №108/95-ВР. Це прописано у п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Конструкцією п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що базою нарахування єдиного внеску роботодавцями є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці".

Суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних відпусток у розмірах, передбачених законодавством, є базою для нарахування ЄСВ.

Водночас потрібно врахувати, що ст. 116 Кодексу законів про працю України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

Таким чином, підприємство після звільнення працівника не несе обов`язку страхувальника, а відповідно і платника страхових внесків.

При цьому, у разі виплати роботодавцем зазначених сум компенсацій працівнику після його звільнення ЄСВ не нараховується та не сплачується, оскільки, суми грошових компенсацій за невикористані щорічні (основну та додаткову) відпустки є платою за невідпрацьований час.

Отже, особам, яким після звільнення з роботи нараховано компенсацію за невикористану відпустку, ЄСВ на зазначені суми не нараховується,

Підсумовуючи вищевикладене, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства, судом частково визнаються заявлені додаткові грошові вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ "ІФАЗ" та підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів у наступному порядку:

- 7967,35 грн, як вимоги, які включаються у першу чергу реєстру вимог кредиторів та складаються із наступного: 1434,12 грн - податок на доходи фізичних осіб (18% від нарахованого доходу); 119,51 грн - військовий збір (1,5% від нарахованого доходу): 6413,72 грн - нарахований, але не виплачених "чистий" дохід фізичної особи, який складається з компенсації за невикористану відпустку (49 днів).

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання додаткових кредиторських вимог про визнання кредиторських вимог до банкрута у розмірі 8436,78 грн, з яких: 8436,78 грн -невиплачена заробітна плата за період з 01.12.2020 по 30.06.2021, судом частково визнаються заявлені вимоги, зважаючи на наступні обставини.

Заявлені кредиторські вимоги підтверджуються заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01.02.2022 по справі №344/16340/21.

Приписами п. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, установлені у заочному рішенні Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01.02.2022 по справі №344/16340/21 обставини мають для суду преюдиціальний характер.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01.02.2022 по справі №344/16340/21 стягнуто з ПрАТ "ІФАЗ" на користь ОСОБА_1 34828,74 грн нарахованої, але не виплаченої зарплати за період з 01.12.2020 по 30.06.2021 включно без відрахування обов"язкових платежів та внесків з нарахованої зарплати.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 14.09.2022 по справі № 909/69/22 завершено попереднє судове засідання, за результатами якого внесено до реєстру вимоги кредиторів у складі та розмірі, визначеному вказаною ухвалою, визнано конкурсними кредиторами ПрАТ "ІФАЗ" понад 100 колишніх працівників банкрута з грошовими вимогами по зарплаті, серед яких є ОСОБА_1 з грошовими вимогами в розмірі 34828,74 грн. в наступній черговості:

1 черга - 34828,74 грн - вимоги щодо виплати заборгованості з зарплати звільненим працівникам банкрута.

Водночас, включена до реєстру вимог кредиторів заборгованість ПрАТ «ІФАЗ» ОСОБА_2 в розмірі 34828,74 грн включає в собі податки ПДФО та військовий збір) з доходу у вигляді заробітної плати, які в силу приписів Податкового кодексу України має нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету роботодавець.

Враховуючи вищевикладене, визнані господарським судом та включені ліквідатором до реєстру вимог кредиторів грошові вимоги ОСОБА_1 складаються із: 1 черга - 34828,74 грн (вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати звільненим працівникам банкрута)

- 6269,17 грн - податок на доходи фізичних осіб (18% від нарахованого доходу); 522,43 грн - військовий збір (1,5% від нарахованого доходу); 28037,14 грн - нарахований, але не виплачених «чистий» дохід (заробітна плата ).

Ліквідатором розпочато процедуру погашення грошових вимог кредиторів першої черги реєстру вимог кредиторів ПрАТ «ІФАЗ», зокрема, ліквідатором погашено грошові вимоги ОСОБА_1 , які включені в 1 чергу реєстру вимог кредиторів в загальному розмірі 28037,14 грн (із відрахуванням обов`язкових платежів та внесків з нарахованого доходу, що становить 19,5% (ПДФО та ВЗ).

В той же час, як вже зазначалось вище, заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01.02.2022 по справі №344/16340/21 стягнуто з ПрАТ «ІФАЗ» на користь ОСОБА_1 заборгованість в загальному розмірі 34828,74 грн без відрахування обов`язкових платежів та внесків з нарахованої заробітної плати, у зв`язку із чим, наразі існують об`єктивні та беззаперечні підстави для часткового визнання додаткових грошових вимог ОСОБА_1 в загальному розмірі 8436,77 грн , з яких:

8436,77 грн - зарплата, що складається з наступного:

-1518,62 грн - податок на доходи фізичних осіб (18% від нарахованого доходу)

- 126,55 грн - військовий збір (1,5% від нарахованого доходу

- 6791,60 грн - нарахований, але не виплачений "чистий" дохід (зарплата в розмірі 6791,60 грн.

Роботодавці, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (абзац 2 ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування»).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому у першу чергу задовольняються: вимоги щодо виплати заборгованості з оплати за виконані роботи та/або надані послуги, а також інші кошти, належні гіг-спеціалістам за гіг-контрактами, укладеними згідно із Законом України "Про стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні", та нараховані на ці суми страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками ЄСВ є роботодавці.

Приписами ч.5 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Відтак, під час виплати заборгованості з заробітної плати колишньому працівнику ПрАТ «ІФАЗ», яка виникла в проміжок 01.12.2020 по 30.06.2021 (включно) ліквідатор повинен також сплатити нарахований єдиний внесок, який складає 1856,09 грн (розрахунок: 8436,77x22%=1856,09).

Підсумовуючи вищевикладене, судом визнаються частково заявлені додаткові грошові вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «ІФАЗ» та підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів у наступному порядку: 8436,77 грн, як вимоги, які включаються у першу чергу реєстру вимог кредиторів та складаються із наступного: 1518,62 грн - податок на доходи фізичних осіб (18% від нарахованого доходу); 126,55 грн - військовий збір (1,5% від нарахованого доходу);6791,60 грн - нарахований, але не виплачений «чистий» дохід (заробітна плата за період з 01.12.2020 по 30.06.2021 (включно); 1856,09 грн, як вимоги, які включаються у першу чергу реєстру вимог кредиторів та складаються із наступного: нарахований єдиний соціальний внесок на заробітну плату ОСОБА_1 за період з 01.12.2020 по 30.06.2021 (включно).

Керуючись ст. ст. 44-47 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 11, 74, 86, 202, 234-236 ГПК України,

УХВАЛИВ:

Визнати частково заявлені додаткові грошові вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ "ІФАЗ", які підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів у наступному порядку:

- 7967,35 грн, як вимоги, які включаються у першу чергу реєстру вимог кредиторів та складаються із наступного: 1434,12 грн - податок на доходи фізичних осіб (18% від нарахованого доходу); 119,51 грн - військовий збір (1,5% від нарахованого доходу): 6413,72 грн - нарахований, але не виплачених "чистий" дохід фізичної особи, який складається з компенсації за невикористану відпустку (49 днів).

Визнати частково заявлені додаткові грошові вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «ІФАЗ» та підлягають включенню до реєстру вимог кредиторів у наступному порядку: 8436,77 грн, як вимоги, які включаються у першу чергу реєстру вимог кредиторів та складаються із наступного: 1518,62 грн - податок на доходи фізичних осіб (18% від нарахованого доходу); 126,55 грн - військовий збір (1,5% від нарахованого доходу);6791,60 грн - нарахований, але не виплачений «чистий» дохід (заробітна плата за період з 01.12.2020 по 30.06.2021 (включно); 1856,09 грн, як вимоги, які включаються у першу чергу реєстру вимог кредиторів та складаються із наступного: нарахований єдиний соціальний внесок на заробітну плату ОСОБА_1 за період з 01.12.2020 по 30.06.2021 (включно).

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення до Західного апеляційного господарського суду.

Суддя Шкіндер П.А.