Ухвала

від 05.11.2024 по справі 520/24973/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

05 листопада 2024 року Справа № 520/24973/24

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Ширант А.А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в м. Харкові (вул. Полтавський шлях, буд. 188А, м. Харків, 61098, код ЄДРПОУ 23006985) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду через представника - адвоката Коломойцева М.М. та просить суд зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу за період з 01.01.2020 по 08.08.2024 за несвоєчасну виплату відповідачем належних сум грошового забезпечення при звільненні позивача 31.12.2020.

Позиція позивача

Позов обґрунтовується тим, що позивач при звільненні був незгоден із сумою, яку одержав від відповідача у порядку ст. 116 КЗпП України, а тому звернувся до суду із відповідним позовом, який Другим апеляційним адміністративним судом був задоволений 16.07.2024 (справа № 520/4400/24).

Суд зобов`язав відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за період з 01.01.2020 по 31.12.2020 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Вказане рішення виконано відповідачем 08.08.2024 шляхом нарахування на картковий рахунок позивача суми у розмірі 27255,61 грн.

Оскільки частина суми, яка належала позивачу при звільненні (яка складалась, в тому числі, й зі спірної суми грошового забезпечення), була виплачена позивачу за рішенням суду лише у серпні 2024 році, позивач вважає, що відповідач має виплатити йому компенсацію втрати частини доходів за період 01.01.2020 по 08.08.2024.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст.ст. 160, 161, 171 кодексу.

Перевіривши позовну заяву на відповідність вищевказаним вимогам, суд зазначає таке.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 171 КАС України суд з`ясовує чи позов подано у строк, встановлений законом.

Процесуальні дії у справі, заяви та клопотання сторін

Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення її недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду.

Позивач подав заяву, у якій зазначив, що позов подано з дотриманням строків, а поширення судом на вимоги щодо компенсації втрати доходу норм ст.233 КЗпП України є безпідставним, оскільки позовна вимога - компенсація втрати доходу у зв`язку із несвоєчасною виплатою частини грошового забезпечення при звільнені у 2020 році не входить до поняття заробітної плати.

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц, поставові Верховного Суду від 28.08.2024 по справі 580/9690/24, постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17.

Норми права, які застосовує суд: процесуальні положення про строк звернення до суду

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

У ч. 2 ст. 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Водночас у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX внесені зміни до норм КЗпП України. Зокрема, ч.ч. 1 та 2 ст. 233 КЗпП України викладені в новій редакції, згідно якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст. 116 КЗпП України).

Відповідно до нової редакції ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (ст. 116 КЗпП України), минуло не більше одного року.

Разом з цим відповідно до пункту першого глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, діяв з 12.03.2020 (постанова Уряду від 11.03.2020 № 211) та закінчився 30.06.2023 (постанова Уряду від 27.06.2023 № 651).

Норми права, які застосовує суд: компенсація як складова заробітної плати

Заробітна плата в розумінні ч. 1 ст. 94 КЗпП України означає винагороду, яка обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України "Про оплату праці", яка складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення) (ч.ч. 1, 2 ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-ІІІ).

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував Конституційний Суд України у справі щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпПУ, рішення № 9-рп/2013 від 15.10.2013.

Зокрема Суд зазначив, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно з положеннями ч. 6 ст. 95 КЗпПУ, ст.ст. 33, 34 Закону України "Про оплату праці" такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Відповідно до ст. 33 вказаного Закону в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці працівникам у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів (стаття 1, частина перша статті 5 Закону України „Про індексацію грошових доходів населення від 3 липня 1991 року № 1282-ХII зі змінами).

Положенням ст. 34 Закону передбачено компенсацію працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати, що провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Згідно зі статтями 1, 2 Закону України „Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати від 19 жовтня 2000 року № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), а саме у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих громадянам грошових доходів: пенсії, соціальних виплат, стипендії, заробітної плати (грошового забезпечення) тощо.

На підставі аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже як індексація так і компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є складовими заробітної плати.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із врахуванням принципу добросовісності

Верховний Суд визначає принцип добросовісності - як загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав. У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом- це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (постанова Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17).

Верховний Суд в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 761/9584/15-ц зазначив, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає ч.3 ст. 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо грошові суми, які має сплатити роботодавець працівнику за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у якомога більшої суми.

Позивач, звертаючись до суду у 2024 році після свого звільнення вважав, що відповідач не виплатив йому всю суму, яка йому належала при звільненні (спір був про розмір грошового забезпечення).

При цьому позивач користувався правовою допомогою і мав розуміти, що він має право й на компенсацію втрати частини доходу за період не виплати спірної суми грошового забезпечення - з 01.01.2020, а тому, добросовісно користуючись своїм правами, мав би заявити вимогу про виплату компенсації втрати доходів разом із вимогою про перерахунок суми грошового забезпечення з 01.01.2020.

Слід зазначити, що не одночасне заявлення вимог по оплаті праці, в тому числі, й при звільнені, штучно збільшує період, за який можливе стягнення спірних сум із роботодавця і в цьому разі може розглядатися як зловживання правами.

Висновки суду

Щодо віднесення суми компенсації до заробітної плати: суд вважає, що позовна вимога про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу за період з 01.01.2020 по 08.08.2024 за несвоєчасну відповідачем належних сум грошового забезпечення при звільненні позивача 31.12.2020 - є вимогою по оплаті праці - згідно з правовим висновком Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України № 9-рп/2013 від 15.10. 2013 про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати.

Щодо дати, з якої позивач знав або повинен був знати про порушення свого права: позивач при звільнені у 2020 році мав знати про порушення своїх прав щодо невиплати всієї заробітної плати в тому числі й компенсації, яка заявлена ним в позові - ще у 2020 році.

Суд також зазначає, що у даній справі на момент звернення позивача до суду, а саме: 06.09.2024 з позовом про виплату компенсації втрати частини доходу за період з 01.01.2020 по 08.08.2024, в Україні не діяв карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а тому до спірних правовідносин застосовуються строки, встановлені ст. 233 КЗпП України (в редакції від 01.07.2022) - три місяці з дати коли позивач знав або повинен був знати про порушення свого права на оплату праці.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у позивача було достатньо часу задля звернення до суду із своїми вимогами по оплаті його праці після звільнення у 2020 році - до серпня 2023 (із врахуванням закінчення дії карантину 30.06.2023), натомість позивач своїм правом не скористався, поважні причини пропуску строку звернення до суду не повідомив.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених ч. 2 ст. 123 кодексу.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі повернення позовної заяви.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 118, 123, 166, 169 КАС України,

УХВАЛИЛА:

1. Позовну заяву - повернути позивачу.

2. Роз`яснити позивачу, що задля повернення сплаченого ним судового збору він має подати до суду відповідне клопотання.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Другого апеляційного адміністративного суду протягом 15 днів з дня складення повного тексту ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.А. Ширант