Ухвала

від 21.10.2024 по справі 752/4384/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/13356/2024

У Х В А Л А

м. Київ Справа № 752/4384/20

21 жовтня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Левенця Б.Б.

при секретарі - Уляницькій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_1 адвоката Коломійця Миколи Вячеславовича на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Чередніченко Н.П., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,-

в с т а н о в и в:

У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Позовні вимоги обгрунтовувала тим, що 25 липня 2019 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики та 25 серпня 2019 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до вказаного договору позики. На підставі договору позики від 25 липня 2019 року, з урахуванням додаткової угоди № 1 від 25 серпня 2019 року, відповідач отримав в борг суму позики в розмірі 8 000 000,00 грн, з терміном повернення коштів до 15 лютого 2020 року.

Посилаючись на те, що відповідач в зазначений строк борг не повернув та свої зобов?язання за укладеним договором не виконав, позивач ОСОБА_2 просила суд стягнути з відповідача на її користь борг за договором позики в сумі 8 000 000,00 грн., а також судовий збір в сумі 10 510,00 грн.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задоволено.

Стягнутоіз ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 25.07.2019 року та додаткової угоди № 1 від 25.08.2019 року до договору позики від 25.07.2019 року, - в розмірі 8000 000 (вісім мільйонів) грн. 00 коп.

Стягнутоіз ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 10 510 (десять тисяч п?ятсот десять) грн. 00 коп.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_1 - адвокат Коломієць Микола Вячеславовичподав апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 09.04.2020 було вирішено питання про інтереси особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_1 , у зв`язку з чим скаржник вважає вказане рішення незаконним та необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

Апеляційна скарга мотивована тим, що у серпні 2018 року невстановленими особами здійснена підробка рішення загальних зборів учасників ТОВ «Дніпро-Квартал-2» (Код ЄДРПОУ 42450480), оформлене Протоколом №1 загальних зборів учасників ТОВ «Дніпо-Квартал-2» від 28.08.2018року, яким нібито учасники Товариства, серед іншого ОСОБА_1 , вирішили: заснувати Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпро-Квартал-2» (Код ЄДРПОУ 42450480) та сформувати статутний капітал товариства у розмірі 4 млн. грн., серед іншого,затвердити нібито вклад ОСОБА_1 в статутний капітал Товариства в розмірі 1/4 частки квартири АДРЕСА_1 . (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1651431580000, номер об`єкта в РПВН - 30615599).

В подальшому, згідно рішення загальних зборів учасників від 23.07.2019 року ОСОБА_3 вийшов зі складу учасників ТОВ «Дніпро-квартал-2» і за актом приймання-передач майна від 23.07.2019 року ТОВ «Дніпро-квартал-2» передало на користь ОСОБА_3 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 та квартиру за адресою: АДРЕСА_3 .

23.07.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленком С.А. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про те, що власниками вищевказаних квартир є ОСОБА_3 .

Після з`ясування обставин вибуття з власності ОСОБА_1 квартир членами її родини було подано звернення до правоохоронних органів, а такожініційовано, з метою захисту своїх прав та інтересів, наступні судові справи:справа 752/910/23, що перебуває у провадженні Голосіївського районного суду міста Києва, провитребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсними правочинів, визнання недійсними електронних торгів; справа №904/1038/23про визнання недійсними рішень загальних зборів ТОВ «Дніпро-квартал-2», реєстраційних дій та окремих документів юридичного характеру, розгляд якої здійснюється у господарському провадженні.

За результатами дослідження фактичних обставин у справі №904/1038/23 колегією суддів Центрального апеляційного господарського суду встановлено, що станом на 28.08.2018 року позивачі ОСОБА_4 ОСОБА_5 та ОСОБА_1 перебували за межами України, отже фізично не могли взяти участь в загальних зборах учасників ТОВ «ДНІПРО-КВАРТАЛ-2» 28.08.2018 року та не могли підписати рішення, прийняті на цих зборах.

До того ж, Центральним апеляційним господарським судом було встановлено факти та обставини щодо незаконної передачі квартир, які були виведені на користь ОСОБА_3 , по-друге, що ОСОБА_1 взагалі не могла бути причетною до передачі таких квартир з власного волевиявлення, по-третє, було встановлено незаконність державної реєстрації ТОВ «Дніпро-квартал-2».

Окрім цього, госопдарським судом було звернуто увагу на факт засудження нібито співзасновника та директора ТОВ «Дніпро-квартал-2» ОСОБА_6 , який визнав, що ніколи не був директором та співзасновником ТОВ, та фактично вчинив умисні дії щодо державної реєстрації зазначеного ТОВ, без наміру ведення діяльності, фактично на користь третіх осіб.

Крім того, в межах проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12022100000000134 слідчими було встановлено, що саме рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09.04.2020 року у справі №752/4384/20 про стягнення боргу за договором позики використовувалось для легітимізації та виведення квартир на нібито добросовісного покупця на електронних торгах - ОСОБА_7 .

Саме для цього ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір позики на суму 8 млн. грн. та в подальшому ОСОБА_2 було подано позов до Голосіївського районного суду міста Києва у справі №752/4384/20.

Про те, що передані ОСОБА_3 за договорами іпотеки квартири ніколи не належали останньому та не могли законно перейти до останнього було встановлено постановою Центрального апеляційного господарського суду у справі №904/1038/23 від 05.03.2024 року.

Таким чином, фактично ОСОБА_3 було взято позику у ОСОБА_2 (яка була взята виключно для легітимізації процесу виведення квартир ОСОБА_1 ) під об`єкт забезпечення, який не належав на праві власності останньому.

На переконання особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_1 , у зв`язку з наявністю рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09.04.2020 року у справі №752/4384/20 про стягнення боргу за договором позики порушується її право власності, оскільки вона не має змоги відновити своє право власності, так як квартири, які належали їй та членам її сім`ї перебувають у власності ОСОБА_7 , який наразі користується статусом «добросовісний набувач», що передбачено статтею 388 Цивільного кодексу України.

В той же час, перепоною у витребуванні квартир із власності ОСОБА_7 на підставі вищевикладеного, зокрема, у справі № 752/910/23 (Голосіївський районний суд міста Києва, предмет спору - витребування майна з чужого незаконного володіння) є саме рішення Голосіївського районного суду від 09 квітня 2020 року у справі № 752/4384/20 про стягнення боргу за договором позики.

Так, згаданою вище перепоною є ч. 2 статті 388 ЦК України відповідно до якої, майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень

Квартири ОСОБА_1 перейшли до ОСОБА_7 саме в порядку виконання рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09.04.2020 року у справі №752/4384/20, в межах виконавчого провадження НОМЕР_1.

Вважає, що фактично такий перехід квартир до ОСОБА_7 не відбувся б, в разі залучення ОСОБА_1 до розгляду вищевказаної справи в якості третьої особи та можливості останньої реалізувати надані їй ЦПК України права.

При цьому, для визнання недійсними електронних торгів у справі, за відсутності інших порушень, зокрема процедурних, необхідно скасувати підставу, яка слугувала для проведення таких електронних торгів.

Таким чином, за доводами апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_1 , допоки існує в правовій площині рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09.04.2020 року у справі №752/4384/20, ОСОБА_1 не має можливості повернути квартири у власність, зокрема, шляхом віндикаційного способу захисту з огляду на вимоги ч. 2 статті 388 ЦК України.

Отже, способом захисту для ОСОБА_1 , який переслідує загальну мету - повернення квартир у власність, є оскарження рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09.04.2020 року у справі №752/4384/20 про стягнення боргу за договором позики, як такого, яке впливає на інтереси ОСОБА_1 .

В частині незаконності і необґрунтованості рішення суду по суті вирішених вимог позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, особа, яка не брала участі у справі, ОСОБА_1 а зазначає, що судом першої інстанції під час розгляду справи №752/4384/20 не було встановлено майновий стан ОСОБА_2 , яка надала ОСОБА_3 в позику грошові кошти в розмірі 1 000 000, 00 грн. на підставі договору позики від 25.07.2019 року та в подальшому ще 7000 000грн на підставі додаткової угоди №1 від 25 серпня 2019 року до зазначеного договору позики; в матеріалах справи № 752/4384/20 відсутні копії документів про згоду дружини та чоловіка позичальника та позикодавця відповідно на укладення договорів; судом першої інстанції не було досліджено обставини чи належали на праві власності ОСОБА_3 квартири, які останній передав в іпотеку ОСОБА_2 .

При цьому, поклавши в основу судового рішення визнання відповідачем позову, Голосіївський районний суд допустив неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи, а саме: не перевірив чи не порушуються права третіх осіб, у випадку визнання відповідачем позову.

До того ж, на момент укладення договору іпотеки (другого) від 07.02.2020 року, відповідач ОСОБА_3 достеменно знав та усвідомлював, що постановою Київського апеляційного суду від 08 серпня 2019 року у справі № 755/18216/18 арешт на квартири було залишено в силі, однак передав в іпотеку квартиру по АДРЕСА_4 .

Оскільки квартири на момент накладення арешту належали ОСОБА_1 та членам її сім`ї, тона думкуособи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_1 , це дозволяло Голосіївському районному суду міста Києва залучити її до участі у справі № 752/4384/20 в якості третьої особи.

Отже, вищевказане свідчить про формальний розгляд Голосіївським районним судом м.Києва справи №752/4384/20 та недослідження такого доказу, як договір позики від 25.07.2019 року, додаткової угоди №1 від 25.08.2019 року, та заяви ОСОБА_3 про визнання позовних вимог.

Вважає, що рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09.04.2020 року у справі №752/4384/20 є незаконним та необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню.

Вказує на нові обставини, що підлягають встановленню, а саме: обставини передачі грошових коштів ОСОБА_2 . ОСОБА_3 за договором позики від 25.07.2019 року; можливість ОСОБА_2 надати ОСОБА_3 позику в розмірі 8 000 000, 00 грн. з урахуванням майнового (фінансового стану) ОСОБА_2 на час укладення договору позики від 25.07.2019 року; обставини наявності чи відсутності згоди дружини ОСОБА_3 на укладення договору позики від 25.07.2019року.

Просила також суд апеляційної інстанції дослідити та надати оцінку доказам за переліком, що долучені до матеріалів апеляційної скарги.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Воробйов Олексій Володимирович просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_1 .

Зазначає, що з доводів скарги вбачається, що зв`язок із правами і інтересами апелянта та оскаржуваним рішенням виник не під час розгляду даної справи, а після ухвалення оскаржуваного рішення, його примусового виконання та переходу права власності на іпотечне майно до добросовісного набувача. А метою подання даної апеляційної скарги фактично є підкріплення позиції в інший справі №752/910/23, де серед позовних вимог є і вимога про визнання іпотечних договорів недійсними, скасування електронних торгів.

Проте, визнання договору позики чи іпотечних договорів недійсними є предметом окремого судового провадженняі не є підставою для перегляду в апеляційному порядку судового рішення, яким на дату його ухвалення права, свободи, інтереси та (або) обов`язки апелянта не порушувалися.

Посилання на встановлені обставини в межах справи №904/1038/23, якої не існувало на момент ухвалення оскаржуваного рішення у даній справі, сторона відповідача вважає недоречними.

Вказує, що рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та/або обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо у мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права, інтереси та/або обов`язки такої особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права, інтереси та/або обов`язки такої особи. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь- який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Така правова позиція узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановівід 03.04.2024 у справі № 916/4093/21 (пункт 108).

Сторона відповідача вважає, що судом першої інстанції не вирішувалось питання про права та інтереси апелянта, а отже є всі підстави для закриття апеляційного провадження у відповідності до пункту 3 частини 1 статті 362 Цивільного процесуального кодексу України, про що відповідач додає до даного відзиву відповідне клопотання.

У відзиві на апеляційну скаргу сторона відповідача наводить орієнтовний розрахунок судових витрат, які відповідач поніс та які очікує понести у зв`язку із розглядом даної справи у суді апеляційної інстанції, розмір якихстановить 60 000 гривень.Зазначені витрати складаються із витрат на правову допомогу адвоката, а докази понесення таких витрат будуть надані протягом 5 днів від дня ухвалення рішення за результатами розгляду апеляційної скарги.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_1 - адвокат Коломієць Микола Вячеславовичпідтримав доводи апеляційної скарги та просивскаргу задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Воробйов Олексій Володимировичпросив відмовити в задоволенні апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_1 .

Позивач ОСОБА_2 в судове засіданняне з`явилась. Про день та час слухання справи судом апеляційної інстанції повідомлялась у встановленому законом порядку.

У відповідності до вимог статті 128, 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у відсутності позивача ОСОБА_2 .

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою представника особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_1 адвоката Коломійця Миколи Вячеславовича на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року підлягає закриттю з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 25 липня 2019 року між ОСОБА_2 (позикодавцем) та ОСОБА_3 (позичальником) було укладено договір позики, відповідно до якого позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти в сумі 1 000 000,00 грн, а позичальник зобов?язався повернути позикодавцеві ці кошти в порядку та у строки, визначені цим договором, тобто, до 25 серпня 2019 року (а.с. 3).

25 серпня 2019 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до договору позики від 25 липня 2019 року, відповідно до умов якої сторонами було узгоджено, зокрема, суму позики в розмірі 8000 000,00 грн та строк поверненняу повному розмірі до 15 лютого 2020 року (а.с. 4).

Відповідно до письмової розписки від 25 липня 2019 року та письмової розписки від 25 серпня 2019 року, відповідач отримав від позивачки грошові суми в розмірі 1 000 000,00 грн та 7000 000,00 грн, відповідно, та зобов?язався їх повернути в обумовлені сторонами строки(а.с. 5, 6).

Позивач ОСОБА_2 у поданому клопотанні від 01 квітня 2020 року (вхідний номер суду 19617 від 06 квітня 2020 року) просила суд здійснювати розгляд справи за відсуності сторони позивача.

Разом з цим клопотанням позивач надала суду оригінали документів, а саме: оригінал договору позики від 25 липня 2019 року; оригінал додаткової угоди № 1 від 25 серпня 2019 року; оригінал розписки до договору позики від 25 липня 2019 року; оригінал розписки від 25 серпня 2019 року, які долучені судом першої інстанції до матеріалів справи (а.с. 17, 19, 20, 21, 22).

В ідповідач ОСОБА_8 надіслав через засоби поштового зв?язку відзив на позов (вхідний номер суду 19710 від 06 квітня 2020 року), в якому визнав позовні вимоги ОСОБА_2 та підтвердив, що кошти на підставі договору позики від 25 липня 2019 року та додаткової угоди № 1 від 25 серпня 2019 року були отримані ним в повному обсязі, однак ускладнена економічна ситауація в країні через оголошення карантину «коронавірус» унеможливила виконання ним зобов?язань за договором позики у повному обсязі. У пролонгації зобов?язань позивачем було відмовлено. Просив розглядати справу без його участі (а.с. 25-28).

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задоволено.

Стягнутоіз ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 25.07.2019 року та додаткової угоди № 1 від 25.08.2019 року до договору позики від 25.07.2019 року, - в розмірі 8000 000 (вісім мільйонів) грн. 00 коп.

Стягнутоіз ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 10 510 (десять тисяч п?ятсот десять) грн. 00 коп.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у порушення приписів закону та письмового договору позики, відповідачем не було повернуто борг в обумовлений в ньому строк, що є істотним порушенням умов договору, внаслідок якого друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Відповідач визнав вимоги позову, вказавши про отримання грошей в борг на умовах укладеного договору позики та додаткової угоди до нього, а відтак позовні вимоги про стягнення боргу за договором позики є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Зазначене рішення суду першої інстанції не оскаржувалося й набрало законної сили.

На виконання вищевказаного судового рішення Голосіївський районний суд міста Києвавидав 19 травня 2020 року відповідні виконавчі листи, які перебували на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Банадиги Володимира Васильовича в рамках відкритого виконавчого провадження №62597495 щодо виконання виконавчого листа в частині стягнення судового збору у розмірі 10 510,00 грн; НОМЕР_1 щодо виконання виконавчого листа в частині стягнення сумиборгу за договором позики від 25.07.2019 року та додаткової угоди № 1 від 25.08.2019 року до договору позики від 25.07.2019 року, в розмірі 8000 000,00 грн.

Із постанов приватного виконавця виконавчого округу Хмельницької області Банадиги Володимира Васильовича про закінчення виконавчого провадження від 13 жовтня 2020 року (ВП №62597495) та від 20 жовтня 2020 року (ВП НОМЕР_1), а також відміток у виконавчих листах, оригінали яких повернуті приватним виконавчем до суду (до органу, який їх видав), та які містяться в матеріалах цивільної справи, вбачається, що рішення Голосіївський районний суд міста Києвавід від 09 квітня 2020 рокувиконано у повному обсязі (а.с. 40-46).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі, яка переглядається Київським апеляційним судом в межах відкритого апеляційного провадження за апеляційною скаргою на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року, рішення суду першої інстанції оскаржила в апеляційному порядку ОСОБА_1 , як особа, яка не брали участі у справі, проте, суд, на її думку, у вказаному рішенні вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «DIYA 97 v. UKRAINE», заява № 19164/04).

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У статті 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно із пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини та громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано положеннями глав 1, 2 розділу V ЦПК України, у яких врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Статтею 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Установлена процесуальним законом можливість здійснення апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не була залучена до участі у справі, лише у разі підтвердження та встановлення наявності порушення оскаржуваним судовим рішенням її прав, інтересів та (або) обов`язків ґрунтується на принципі res judicata, тобто поваги до остаточного судового рішення, дія якого передбачає встановлення у відносинах між сторонами спору, вирішеного остаточним і обов`язковим для сторін судовим рішенням, стану правової визначеності.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішеннямчерез обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Судове рішення, що оскаржується особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи (постанови Верховного Суду: від 04 листопада 2019 року у справі № 542/401/18 (провадження № 61-15078св19), від 10 вересня 2020 року у справі № 757/66808/19-ц (провадження № 61-10846св20), від 17 червня 2021 року у справі № 626/2547/19 (провадження № 61-18621св20)).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Із досліджених матеріалів цивільної справи колегією суддів апеляційного суду встановлено, щозобов`язанняза договором позикивід 25 липня 2019 року, із змінами до нього на підставі додаткової угоди № 1 від 25 серпня 2019 року, виникли між ОСОБА_2 , як позикодавцем, та ОСОБА_3 , як позичальником.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, договір позики є правочином щодо отримання позичальником у власність грошових коштів.

Судовим рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 25 липня 2019 року та додаткової угоди № 1 від 25 серпня 2019 року до договору позики від 25 липня 2019 року в розмірі 8 000000 (вісім мільйонів) грн. 00 коп.

Зазначені у судовому рішенні висновки створюють права та обов`язки лише для сторін у справі - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Отже, при розгляді апеляційної скарги особи, яка не брала участі у розгляді цієї справи, ОСОБА_1 , апеляційним судом було з`ясовано, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення питання про її права, інтереси та (або) обов`язкине вирішував.

Аргумент апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що у зв`язку з наявністю рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року у справі №752/4384/20 про стягнення боргу за договором позики, порушується її право власностіна квартири, які належали їй та членам її сім`ї, що перейшли до ОСОБА_7 в порядку виконання судового рішення у справі №752/4384/20 в межах виконавчого провадження НОМЕР_1, не можуть слугувати підставами для скасування оскаржуваного судового акта у цій справі, оскільки зводяться до дослідження окремих обставин, що не входить до предмета доказування в цій справі та, відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, не були предметом оцінки судом.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права.

Право власності дійсного власника презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.Саме власнику майна належить обрати ефективний спосіб захисту права власності, спрямований на задоволення легітимної мети, яка полягає у відновленні законності, поверненні у власність майна.

Доводи апеляційної скарги особи, яка не брала участі у розгляді справи, ОСОБА_1 , в частині незаконності і необґрунтованість рішення суду по суті вирішених вимог позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,фактично стосуються переоцінки доказів та встановлених на їх підставі обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження у справі за скаргою особи, яка не брала участі у розгляді цієї справи, ураховуючи те, що при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 апеляційний судне встановив, що судове рішенняу цій справі безпосередньо стосується її прав, інтересів та обов`язків.

Відповідно до норм процесуального закону рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті у разі, якщо ним не вирішено питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки особи, що звернулася з апеляційною скаргою. Вказане не входить до обов`язків суду при вирішенні питання про можливість оскарження судового рішення особою, яка не брали участі у розгляді справи в суді першої інстанції. А наслідком встановлення апеляційним судом відсутності порушень рішенням суду першої інстанції прав та інтересів заявника є закриття апеляційного провадження відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 362 ЦПК України.

Враховуючи те, що усправі, яка переглядається, Київським апеляційним судом в межах відкритого апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у розгляді цієї справи, ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року не встановлено, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка звернулася із апеляційною скаргою, тому апеляційне провадження підлягає закриттю та, відповідно, питання щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції не вирішується.

Зазначене у повній мірі узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах: від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18), від 24 квітня 2024 року у справі № 548/1887/21 (провадження № 61-4306св23) та інших.

За таких обставин апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою представника особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_1 адвоката Коломійця Миколи Вячеславовича на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року слід закрити.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 13, 17, 18, 362, 368 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника особи, яка не брала участі у справі, ОСОБА_1 адвоката Коломійця Миколи Вячеславовича на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 09 квітня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Чередніченко Н.П., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики закрити.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину ухвали зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту ухвали.

Головуючий: Судді: