Ухвала

від 06.11.2024 по справі 910/2508/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 910/2508/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І. В.(головуючої), Колос І. Б. та Малашенкової Т. М.,

розглянувши матеріали касаційних скарг товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі - Оператор)

на рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2024,

постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 та

додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Теплоенергокомплект"

до: 1) Оператора

2) акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус"

про стягнення заборгованості 83 343,71 грн та забезпечення виконання договору у сумі 890 280,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Оператор 21.10.2024 та 22.10.2024 (через систему "Електронний суд") звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 і додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 у справі № 910/2508/24 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено і у частині першій статті 17 ГПК України.

Згідно з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Позов у цій справі було подано у 2024 році, де відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2024 року був визначений у розмірі 3028,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у даній справі (з урахуванням заяви про зміну предмета позову, яка прийнята судом протокольною ухвалою від 25.04.2024) є стягнення заборгованості у розмірі 83 343,71 грн та забезпечення виконання договору на суму 890 280,00 грн, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань в частині оплати виконаних робіт, а, отже, ціна позову у даній справі не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 514 000 грн).

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах "а", "б", "в" та "г" цієї ж норми.

Звертаючись із касаційною скаргою, Оператор зазначає, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування норм матеріального права, зокрема, статей 599, 610, 852, 560-563, 569 Цивільного кодексу України, оскільки наразі в судовій практиці у подібних правовідносинах скаржник вбачає відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування вказаних норм.

Разом з тим скаржник зазначає, що справа має виняткове значення для скаржника як Оператора ГТС, яке обумовлене тим, що спірні правовідносини стосуються безпосередньо виконання покладених на останнього обов`язків щодо забезпечення безперебійного та безпечного функціонування газотранспортної системи, оскільки Оператор є підприємством критичної інфраструктури, та має стратегічне значення для економіки держави, а тому неналежне виконання контрагентами умов договорів, в тому числі неналежне виконання підрядниками робіт, результат яких спрямований на забезпечення функціонування та підтримання газотранспортної системи та її складових в належному стані, безумовно негативно впливає на можливість забезпечити як функціонування газотранспортної системи в цілому, так і реалізувати план її модернізації та розвитку, що може призвести до зупинення транспортування газу побутовим споживачам та об`єктам соціальної інфраструктури.

Наведене, на думку, скаржника підпадає під дію підпунктів "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку.

Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами, ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Однак наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже скаржником не наведено обґрунтованих доводів та не надано жодних доказів кількісного та якісного виміру наявності/відсутності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

При цьому посилання скаржника на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права та відсутність висновків Верховного Суду щодо їх застосування може бути підставою касаційного оскарження судових рішень згідно з положеннями частини другої статті 287 ГПК України, проте не підпадає під виключний випадок для касаційного перегляду справи у розумінні частини третьої зазначеної норми.

Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що дана справа містить виключну правову проблему і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

У зв`язку з наведеним Суд вважає, що касаційна скарга також не містить і переконливих аргументів, які б свідчили про виняткове значення цієї справи для скаржника.

Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Разом з тим незгода скаржника із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.

Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Отже, у касаційній скарзі скаржником належним чином не обґрунтовано та не доведено обставин, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами Оператора на рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись частиною п`ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на рішення господарського суду міста Києва від 24.06.2024, постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2024 та додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 у справі № 910/2508/24.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос

Суддя Т. Малашенкова