Постанова

від 07.11.2024 по справі 477/1585/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

07.11.24

22-ц/812/1503/24

Провадження № 22-ц/812/1503/24 Суддя першої інстанції Козаченко Р.В.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

05 листопада 2024 року м. Миколаїв Справа № 483/164/241

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Царюк Л.М.,

суддів - Базовкіної Т.М., Крамаренко Т.В.,

при секретарі судового засідання - Травкіній В.Р.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Інгульська Лоза» на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 29 липня 2024 року, повний текст якого складено 02 серпня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Козаченка Р.В., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інгульська Лоза» про повернення безпідставно отриманих грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

06 серпня 2021 року через засоби поштового зв`язку ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інгульська Лоза» (далі - ТОВ «Інгульська Лоза») про повернення безпідставно отриманих грошових коштів.

Позов обґрунтовував тим, що в період з лютого 2017 року по 26 квітня 2019 року він перерахував ТОВ «Інгульська Лоза» кошти в загальній сумі 2 263 015.99 грн, як фінансову допомогу за усною домовленістю подальшого укладення договорів зворотної фінансової допомоги, у яких були б погоджені всі істотні умови та строки повернення коштів.

Проте в подальшому договори не були укладені не зважаючи на численні звернення позивача.

Пізніше позивачу було повернуто 1 402 304.28 грн готівкою із каси відповідача, де він розписувався в їх отриманні, тому залишок неповернутих коштів склав 860 711.71 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивач звертався до відповідача із вимогою від 22 червня 2021 року, у якій просив відповідача у семиденний строк з дня отримання цієї вимоги, повернути безпідставно отримані кошти в сумі 860 711.71 грн.

Вказана вимога була отримана відповідачем 09 липня 2021 року, проте виконана не була.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просив суд стягнути з ТОВ «Інгульська Лоза» на його користь безпідставно отримані кошти в сумі 860 711.71 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 29 липня 2024 року позов задоволено.

Стягнуто із ТОВ «Інгульська Лоза» на користь ОСОБА_2 безпідставно отримані грошові кошти в сумі 860 711.71 грн.

Стягнуто із ТОВ «Інгульська Лоза» на користь ОСОБА_2 судові витрати у виді судового збору в сумі 8 607.13 грн та судові витрати у виді витрат по залученню експертів в сумі 28 565.76 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач, заперечуючи доводи позову, належних договорів, укладених між сторонами на передачу/отримання фінансової допомоги, суду не надав.

Відповідно до висновку почеркознавчої експертизи № 24-1256 від 10 травня 2024 року підписи в наданих відповідачем договорах виконані не позивачем, а іншою особою, а тому надані відповідачем докази не доводять його заперечень. Отже відповідач не має законних, правових підстав для тримання коштів позивача у себе.

Не погодившись з рішення суду, ТОВ «Інгульська Лоза» подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до меморіальних ордерів позивач систематично перераховував протягом 3 років на реквізити відповідача грошові кошти.

З урахуванням наданих платіжних документів не можна зробити висновок, що грошові кошти на рахунок відповідача були перераховані безпідставно, оскільки в платіжних дорученнях та квитанціях чітко вказано призначення даних платежів.

Грошові кошти були перераховані безпосередньо на банківський рахунок відповідача, з зазначенням реквізитів отримувача, що свідчить про те, що позивач перерахував вказані гроші не помилково та без правової підстави, а навпаки грошові кошти перераховані цілеспрямовано на банківський рахунок відповідача з зазначенням призначення платежу.

Суд першої інстанції ухвалюючи рішення помилково встановив, що позивач довів належними та допустимими доказами, що набуття грошових коштів було безпідставним, тобто набутим без правової підстави.

Посилання позивача на те, що він неодноразово звертався до відповідача з проханням укласти договори, жодними доказами не підтверджені, не надано жодного такого звернення, натомість він продовжував систематично перераховувати кошти.

З огляду на предмет та підстави заявленого у даній справі позову дослідження питання підпису договорів, які не оскаржуються позивачем в рамках даної справи, не входить до предмету дослідження даного спору.

На думку скаржника при призначенні почеркознавчої експертизи у даній справі суд вийшов за межі заявлених вимог та призначив експертизу без достатніх правових підстав. Заперечення відповідача на клопотання про призначення експертизи судом до уваги не прийняті.

Крім того, ОСОБА_2 був обізнаний про існування свого порушеного права на повернення коштів з 24 лютого 2017 року, а з позовом звернувся лише 11 серпня 2021 року тобто з пропуском позовної давності відносно окремих платежів. Тому в задоволенні вимог про стягнення з ТОВ «Інгульська Лоза» коштів за період з 24 лютого 2017 року по 11 серпня 2018 року слід відмовити.

Від ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв його представник - ОСОБА_1 , надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В своєму відзиві позивач зазначав, що вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано як норми процесуального так і матеріального права.

Доводи скаржника про необхідність скасування, визнання недійсним або припиненим наданих договорів є необґрунтованими та такими, що не повинні прийматись судом до уваги.

Щодо безпідставного призначення судової почеркознавчої експертизи твердження скарги є абсолютно безпідставними та такими, що спрямовані на формування у судах хибного уявлення щодо реальних обставин справи.

Марний звертався до відповідача з вимогою від 22 червня 2021 про повернення безпідставно отриманих коштів.

Вказана вимога була отримана відповідачем 09 липня 2021 року.

За таких обставин, встановлений законом семи денний строк сплинув 17 липня 2021 року і саме з цього моменту було порушено право позивача та відповідно виникло право звернення до суду за його захистом та почався перебіг позовної давності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що в період з 24 лютого 2017 року по 26 квітня 2019 року ОСОБА_2 здійснив перерахування відповідачу - ТОВ «Інгульська Лоза» грошових коштів в загальній сумі 2 263 015.99 грн.

Перерахування було здійснено за наступними платіжними документами:

-меморіальним ордером № @2PL761942 від 24 лютого 2017 року на суму 269 030.97 грн ;

-меморіальним ордером № @2PL123229 від 28 лютого 2017 року на суму 134 715.29 грн;

-меморіальним ордером № @2PL255821 від 06 березня 2017 року на суму 229 770.23 грн;

-меморіальним ордером № @2PL812056 від 07 березня 2017 року на суму 2 145 грн;

-меморіальним ордером № @2PL728537 від 13 березня 2017 року на суму 340 359.65 грн;

-меморіальним ордером № @2PL151615 від 23 березня 2017 року на суму 314 685.32 грн;

-меморіальним ордером № @2PL622248 від 07 квітня 2017 року на суму 8 030 грн;

-меморіальним ордером № @2PL782923 від 14 квітня 2017 року на суму 160 139.86 грн;

-меморіальним ордером № @2PL154896 від 21 квітня 2017 року на суму 9 990 грн;

-меморіальним ордером № @2PL227034 від 23 травня 2017 року на суму 49 950.05 грн;

-меморіальним ордером № @2PL212146 від 25 травня 2017 року на суму 24 975.02 грн;

-меморіальним ордером № @2PL148051 від 29 травня 2017 року на суму 4 990 грн;

-квитанцією № 22306856-1 від 23 квітня 2018 року на суму 149 900 грн;

-меморіальним ордером № @2PL087428 від 24 травня 2018 року на суму 6 470 грн;

-меморіальним ордером № @2PL082927 від 20 червня 2018 року на суму 9 970 грн;

-квитанцією № 23654323-1 від 22 серпня 2018 року на суму 32 000 грн;

-квитанцією № 24710128-1 від 21 листопада 2018 року на суму 149 900 грн;

-квитанцією № 25154557-1 від 28 грудня 2018 року на суму 52 000 грн;

-квитанцією № 25237402-1 від 09 січня 2019 року на суму 4000 грн;

-квитанцією № 25429126-1 від 25 січня 2019 року на суму 9 400 грн;

-квитанцією № 25488115-1 від 31 січня 2019 року на суму 4 200 грн;

-квитанцією № 25589360-1 від 08 лютого 2019 року на суму 132 000 грн;

-меморіальним ордером № @2PL391565 від 08 лютого 2019 року на суму 1 968.03 грн;

-квитанцією № 25933980-1 від 11 березня 2019 року на суму 149 900 грн;

-меморіальним ордером № @2PL281142 від 22 березня 2019 року на суму 10 959.04 грн;

-меморіальним ордером № @2PL469441 від 26 квітня 2019 року на суму 2 467.53 грн.

В цих фінансових документах підстава перерахування коштів була зазначена як «фінансова допомога договір або зворотна фінансова допомога» від ОСОБА_2 відповідно до договорів № 01/02-2017 від 01 лютого 2017 року, №01/04-2017 від 01 квітня 2017 року, № 01/05-2017 від 01 травня 2017 року, № 01/04-2018 від 01 квітня 2018 року, № 01/01-03 від 01 березня 2019 року.

24 червня 2021 року через засоби поштового зв`язку ОСОБА_2 на адресу ТОВ «Інгульська Лоза» направив вимогу про повернення безпідставно отриманих коштів у розмірі 860 711.71 грн, яку отримано відповідачем 09 липня 2021 року. Проте це звернення залишилося без відповіді.

На підтвердження своїх заперечень щодо доводів позивача ТОВ «Інгульська Лоза» надало суду першої інстанції наступні письмові докази:

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 01 березня 2019 року № 01/01-03;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 01 квітня 2018 року № 0104-2018;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 01 травня 2017 року № 01/05-2017;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 01 квітня 2018 року № 01/04-2018;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 01 лютого 2017 року № 01/02-2017;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 01 квітня 2018 року № 01/01-04;

договір позики (поворотної фінансової допомоги) від 01 квітня 2017 року № 01/04-2017.

Відповідно до висновку судового експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Віти Сакалюк від 10 травня 2024 року № 24-1256, підписи від імені ОСОБА_2 у наданих на експертизу договорах позики (поворотної фінансової допомоги): від 01 березня 2019 року № 01/01/03; від 01 квітня 2018 року № 0104-2018; від 01 травня 2017 року № 01/05-2017; від 01 квітня 2018 року № 01/04-2018; від 01 лютого 2017 року № 01/02-2017; від 01 квітня 2018 року № 01/01-04; від 01 квітня 2017 року № 01/04-2017, розміщені в розділах «ПОЗИКОДАВЕЦЬ», ліворуч від друкованого запису « ОСОБА_2 », виконані не самим ОСОБА_2 , а іншою особою.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги апеляційний суд зауважує таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом.

Зі змісту статті 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Про виникнення зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення або збереження майна можна говорити у тому разі, коли дії особи або події призводять до протиправного результату, що юридично не обумовлений виникненням майнових вигод на стороні однієї особи за рахунок іншої. Саме цей протиправний результат у вигляді юридично безпідставних майнових вигод, що перейшли до набувача, є фактичною підставою для виникнення зобов`язань з повернення безпідставного збагачення.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Результат аналізу статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що фактичний склад, що породжує зобов`язання, які виникають внаслідок набуття або збереження майна без достатніх правових підстав, складається з таких елементів: 1) одна особа набуває або зберігає майно за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (майно набувається або зберігається без передбачених законом, іншими правовими актами або правочином підстав).

Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке

не справдилося.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

За змістом частин 1-3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 12 ЦПК України судочинство у судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19).

Повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ЦПК України, втрачає сенс.

Позивач у позовній заяві посилався на обставини, що ним протягом 2017-2019 року перераховувались відповідачу грошові кошти з метою укладання договорів про надання зворотної фінансової допомоги, на укладання яких була домовленість між сторонами. На виконання такої домовленості договорі не були укладені. Частину із перерахованих коштів відповідач повернув готівкою, а частина у розмірі 860 711.71 грн залишилися у останнього безпідставно.

На спростування доводів позивача та на підтвердження своїх заперечень ТОВ «Інгульська Лоза» надала суду письмові докази, а саме договори позики (поворотної фінансової допомоги), укладені протягом 2017-2019 років між сторонами, де позикодавцем зазначено ОСОБА_2 , з однієї сторони, а позичальником ТОВ «Інгульська Лоза» в особі директора ОСОБА_3 , з іншої сторони.

Проте, позивач заперечував підписання таких договорів та скориставшись своїм процесуальним правом заявив клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи для дослідження його підпису на наданих договорах, яке задовольнив суд першої інстанції.

За результатами проведення такої експертизи від 10 травня 2024 року, експертом було зроблено висновок № 24-1256, що надані відповідачем договори позики (поворотної фінансової допомоги) не підписувались ОСОБА_2 .

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції правильно оцінивши надані докази на підтвердження доводів та заперечень сторін, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги щодо незгоди з висновками про безпідставність утримання коштів відповідачем, оскільки меморальні ордери та квитанції про перерахунок коштів містять посилання на призначення даних платежів не заслуговують на увагу з огляду на те, що відповідачем не спростовані відповідними доказами доводи позивача про неукладеність договорів позики, за якими перераховувались ці кошти.

Також не заслуговують на увагу твердження скаржника про те, що позивач не звертався до відповідача з приводу укладення таких договорів, оскільки такі твердження у даному випадку не мають правового значення з огляду на те, що гроші були перераховані відповідачу і останній надав суду договори позики, що на його думку були укладені сторонами. Позивач, в свою чергу, звернувся до відповідача з письмовим звернення щодо повернення отриманих коштів 24 червня 2021 року, проте таке звернення залишилося без відповіді.

Аргументи скарги про те, що дослідження підписів на наданих відповідачем договорах позики не входить до предмету доказування у цій справі, колегія суддів відхиляє, оскільки зазначені договори позики, надавались саме відповідачем на спростування доводів позову щодо безпідставності утримання грошових коштів та укладення яких не визнавалось позивачем, а тому суд першої інстанції, сприяючи сторонам у наданні доказів, задовольнив клопотання позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи підпису позивача на наданих договорах.

Щодо доводів апеляційної скарги про застосування загальної позовної давності щодо стягнення коштів за період з 24 лютого 2017 року по 11 серпня 2018 року відповідно до наданих за цей період меморіальних ордерів.

Так, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

За загальним правилом, закріпленим в частині 1 статті 261 ЦК України, згідно з якою перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Як встановлено судом першої інстанції за наданими позивачем ОСОБА_2 меморіальними ордерами та квитанціями про перерахунок коштів на адресу відповідача протягом 2017-2018 років, ТОВ «Інгульська Лоза» повернула ОСОБА_2 в рахунок перерахованих коштів 1 402 304.28 грн. Ці обставини відповідачем не заперечувались. Заявляючи про застосування позовної давності до платежів за період з 24 лютого 2017 року по 11 серпня 2018 року відповідач не надав суду відповідних доказів, які б підтверджували за якими меморіальними ордерами та квитанціями по перерахунок коштів та за який період були повернути кошти позивачу у розмірі 1 402 304.28 грн, а за якими залишилися не повернутими. Сторона відповідача у справі доводила свою правову позицію, що договори позики на перераховані кошти між сторонами були укладені. Проте відповідач не довів коли і за якими платежами була повернута частина перерахованих коштів, а яка з них залишилася.

З письмовою вимогою про повернення безпідставно залишених коштів у розмірі 860 711.71 грн позивач звернувся до відповідача 24 червня 2024 року. Між тим така вимога залишилась без відповіді. За захистом своїх прав щодо повернення цих коштів ОСОБА_2 звернувся 06 серпня 2021 року, тобто в межах загальної позовної давності.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла до висновку, що доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Отже, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Згідно із підпунктом "в" пунктом 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Таким чином, встановлено дискреційне повноваження суду зазначити в резолютивній частині судового рішення про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови у позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини 1, 2 статті 141 ЦПК України).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції, покладаються на відповідача ТОВ «Інгульська Лоза».

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інгульська Лоза» залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 29 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Т.В. Крамаренко

Повний текст постанови складено 07 листопада 2024 року