Постанова

від 06.11.2024 по справі 915/150/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/150/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання: Колцун В.В.,

за участю представників:

від Акціонерного товариства "Українська залізниця" Цісар Г.І.,

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Юг" Ільїн О.В.,

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.08.2024, прийняте суддею Мавродієвою М.В., м. Миколаїв, повний текст складено 27.08.2024,

у справі №915/150/24

за позовом: Акціонерного товариства "Українська залізниця"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Юг"

про стягнення 506 880 грн

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2024 р. Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Юг", в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог б/н від 17.05.2024 (вх.№5888/24 від 17.05.2024) просило стягнути з відповідача на користь позивача неустойку у загальному розмірі 506880 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором про надання послуг з ремонту лінійного обладнання локомотивів №607/2021-ЦЮ від 06.08.2021, а саме: наданням послуг з ремонту турбокомпресорів ТК-34 з порушенням граничних строків, встановлених вказаним договором.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 19.02.2024 відкрито провадження у справі №915/150/24.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 12.08.2024 у справі №915/150/24 (суддя Мавродієва М.В.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Юг" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" 253440 грн неустойки та 6082,56 грн судового збору; в решті позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Юг" прийнятих на себе зобов`язань за договором про надання послуг з ремонту лінійного обладнання локомотивів №607/2021-ЦЮ від 06.08.2021, що зумовлює правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій, при цьому суд першої інстанції врахував наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми неустойки.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.08.2024 у справі №915/150/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Зокрема, скаржник наголошує на тому, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" належить до державного сектора економіки, а тому розмір штрафних санкцій, які підлягають нарахуванню внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором про надання послуг з ремонту лінійного обладнання локомотивів №607/2021-ЦЮ від 06.08.2021, передбачений частиною другою статті 231 Господарського кодексу України, тобто визначений безпосередньо законом і має імперативний характер, у зв`язку з чим заявлена позивачем до стягнення сума неустойки не може бути зменшена. Крім того, за твердженням апелянта, судом першої інстанції при ухваленні рішення не було враховано інтереси Акціонерного товариства "Українська залізниця", розмір штрафних санкцій (сума неустойки не є значною) та неналежним чином досліджено майновий стан обох сторін, натомість, безпідставно зменшуючи розмір неустойки, місцевий господарський суд фактично звільнив Товариство з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Юг" від відповідальності за порушення зобов`язання.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 10.10.2024 (вх.№3524/24/Д1 від 10.10.2024) Товариство з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Юг" просить відмовити у задоволені апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.08.2024 у справі №915/150/24. Зокрема, відповідач посилається на те, що суд першої інстанції, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені положеннями чинного законодавства, щодо зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, беручи до уваги хоча і несвоєчасне, але повне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Юг" своїх зобов`язань з надання послуг з ремонту лінійного обладнання локомотивів, та відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків, спричинених простроченням вищенаведених зобов`язань, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, дійшов правильного висновку про наявність підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки на 50%, що є оптимальним балансом інтересів сторін та запобігатиме настанню негативних наслідків для них.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 07.10.2024 у справі №915/150/24 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 23.10.2024 призначено дану справу до розгляду на 06.11.2024 об 11:30.

У судовому засіданні 06.11.2024, проведеному в режимі відеоконференції, представник Акціонерного товариства "Українська залізниця" апеляційну скаргу підтримав; представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Юг" висловив заперечення проти її задоволення.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 06.08.2021 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" ("Замовник") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Юг" ("Виконавець") укладено договір про надання послуг з ремонту лінійного обладнання локомотивів №607/2021-ЦЮ (далі договір №607/2021-ЦЮ від 06.08.2021), за умовами пункту 1.1 якого за цим договором Виконавець зобов`язується надати послуги з ремонту, технічного обслуговування залізничного транспорту і пов`язаного обладнання та супутні послуги - код ДК 021:2015:50220000-3 (послуги з ремонту турбокомпресорів ТК-34), переданого Виконавцю Замовником в особі фактичних отримувачів, згідно зі специфікацією (додаток 1 до договору), графіком подачі в ремонт та видачі з ремонту обладнання (додаток 2 до договору), протоколом узгодження цін (додаток 3 до договору), технічними вимогами (додаток 4 до договору), які є невід`ємною частиною цього договору, у порядку та строки, визначені цим договором, а Замовник зобов`язаний прийняти надані послуги та здійснити оплату у порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно з пунктом 1.2 договору №607/2021-ЦЮ від 06.08.2021 послуги надаються відповідно до нормативних документів, які зазначені в технічних умовах (додаток 4 до цього договору). Найменування, опис, загальний обсяг послуг визначаються у специфікації (додаток 1 до цього договору), яка є невід`ємною частиною цього договору.

В силу пунктів 3.1-3.3 договору №607/2021-ЦЮ від 06.08.2021 ціна договору встановлюється в національній валюті України гривні. Ціна договору визначена у специфікації (додаток 1 до цього договору), яка включає в себе вартість заміни складових частин обкладення та складає 3000000 грн, а також податок на додану вартість за ставкою 20% 600000 грн, всього становить з ПДВ 3600000 грн. Вартість ремонту кожної одиниці обладнання розраховується на підставі фактичного технічного стану складових частин обладнання, відображеного в акті дефектації (за формою згідно з додатком 8 до цього договору).

У пункті 4.2 договору №607/2021-ЦЮ від 06.08.2021 узгоджено, що розрахунки за фактично надані послуги відповідно до підписаного сторонами акта приймання передачі наданих послуг (за формою згідно з додатком 5 до цього договору) здійснюються Замовником після надання Виконавцем рахунку та за наявності належним чином оформленої Виконавцем податкової накладної, зареєстрованої в ЄРПН відповідно до вимог чинного законодавства України, якщо Виконавець є резидентом та платником ПДВ. Сплата вартості послуг за замовленням здійснюється Замовником протягом 45 банківських днів з дати реєстрації податкової накладної відповідно до пункту 4.3 цього договору.

Місце надання послуг на території Виконавця. Подача Виконавцю обладнання для надання послуг проводиться згідно з графіком подачі в ремонт та видачі з ремонту обладнання (додаток 2 до цього договору), узгодженим сторонами в порядку та строком, передбаченим Положенням про порядок подачі в ремонт і видачі з ремонту рухомого складу, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 22.04.2002 №261 (пункт 5.1 договору №607/2021-ЦЮ від 06.08.2021).

Відповідно до пунктів 5.10, 5.11 договору №607/2021-ЦЮ від 06.08.2021, зокрема, датою завершення ремонту обладнання є дата підписання акта приймання-передачі наданих послуг (за формою згідно з додатком 5 до цього договору). Строк надання послуг визначається графіком подачі в ремонт та видачі з ремонту обладнання, наведеним у додатку 2 до цього договору, та по кожній одиниці ремонту становить не більше 35 календарних днів з дати підписання акта приймання обладнання в ремонт.

За умовами пункту 8.4 договору №607/2021-ЦЮ від 06.08.2021 за порушення Виконавцем строків надання послуг, передбачених цим договором, останній сплачує Замовнику неустойку у розмірі 0,1% вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення. Крім того, за прострочення понад 30 днів Виконавець додатково сплачує Замовнику штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Цей договір набирає чинності з дати підписання його сторонами і діє до 31.12.2021, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (пункт 12.1 договору №607/2021-ЦЮ від 06.08.2021).

Згідно зі специфікацією (додаток 1 до договору №607/2021-ЦЮ від 06.08.2021) Виконавець зобов`язався надати послуги з ремонту 20 одиниць турбокомпресорів ТК-34. Загальна сума цих послуг складає 3600000 грн з ПДВ.

За актом приймання обладнання в ремонт б/н від 31.08.2021, складеним на виконання договору №607/2021-ЦЮ від 06.08.2021, Замовником передано Виконавцю в ремонт турбокомпресори ТК-34 №306, №652, №11681, №5273, №10357, №11129, №6666 та №5555.

На підставі акту приймання-передачі наданих послуг №ОУ-0000119 від 29.12.2021 Замовником прийнято з ремонту турбокомпресори ТК-34 №306, №652, №11681, №5273, №10357, №11129, №6666 та №5555. Вартість ремонту становить 1440000 грн.

За актом приймання обладнання в ремонт б/н від 28.08.2021, складеним на виконання договору №607/2021-ЦЮ від 06.08.2021, Замовником передано Виконавцю в ремонт турбокомпресори ТК-34 №6041 та №3296.

На підставі акту приймання-передачі наданих послуг №ОУ-0000120 від 29.12.2021 Замовником прийнято з ремонту турбокомпресори ТК-34 №6041 та №3296. Вартість ремонту складає 360000 грн.

За актами приймання обладнання в ремонт б/н від 29.09.2021, складеними на виконання договору №607/2021-ЦЮ від 06.08.2021, Замовником передано Виконавцю в ремонт турбокомпресори ТК-34 №046, №30565, №22056, №9178, №15749, №30983, №29801, №21747, №4549 та №24583, які в подальшому на підставі актів приймання-передачі наданих послуг №ОУ-0000125 від 29.12.2021 і №ОУ-0000126 від 29.12.2021 прийнято Замовником з ремонту. Загальна вартість ремонту вищенаведених турбокомпресорів становить 1800000 грн (720000 грн за актом №ОУ-0000125 від 29.12.2021 та 1080000 грн за актом №ОУ-0000126 від 29.12.2021).

В адресованій Товариству з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Юг" претензії №ЦТ-08/196 від 24.11.2023 позивач, посилаючись на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №607/2021-ЦЮ від 06.08.2021 у зв`язку з порушенням граничних строків надання послуг з ремонту обладнання, вимагав у місячний строк з дня одержання даної претензії сплатити неустойку.

Відповідачем на підтвердження своїх доводів щодо наявності правових підстав для зменшення заявленої до стягнення суми неустойки до місцевого господарського суду подано копії рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області №51/4-1429-13-23-02 від 11.03.2024 про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців платника податків у банках, небанківських надавачів послуг/емітентів електронних грошей у рахунок погашення податкового боргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Юг"; талону-повідомлення єдиного обліку №13366 про прийняття і реєстрацію заяви представника відповідача про кримінальне правопорушення пошкодження 19.10.2023 виробничих потужностей Товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Юг" в результаті ракетного обстрілу міста Миколаєва; фінансової звітності малого підприємства за 2022 рік; складеного Головним управлінням ДПС у Миколаївській області акту №85/14-29-13-22-02 від 06.03.2024 опису майна відповідача; податкових декларацій відповідача з податку на додану вартість за період з січня місяця по травень місяць 2024 року; постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2023 у справі №400/1462/20, якою скасовано рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.06.2023 та відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Юг" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Миколаївській області №00003700501 від 26.03.2020 та №00003720501 від 26.03.2020.

Предметом спору у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки у загальному розмірі 506880 грн, з яких: 254880 грн неустойка у розмірі 0,1% вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення, та 252000 грн 7% штрафу за прострочення виконання понад 30 днів.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №607/2021-ЦЮ від 06.08.2021 у зв`язку з наданням послуг з ремонту турбокомпресорів ТК-34 з порушенням граничних строків, встановлених вказаним договором, а відтак із правомірності заявлених позовних вимог про стягнення штрафних санкцій, при цьому суд першої інстанції врахував наявність підстав для зменшення заявленої до стягнення суми неустойки (з 506880 грн до 253440 грн).

Акціонерне товариство "Українська залізниця", звертаючись з апеляційною скаргою, не погоджується з рішенням Господарського суду Миколаївської області від 12.08.2024 у справі №915/150/24 виключно в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення 253440 грн неустойки у зв`язку зі зменшенням її розміру.

За умовами частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Південно-західний апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд оскаржуваного рішення в частині зменшення судом першої інстанції розміру заявленої до стягнення суми неустойки, погоджується з висновком Господарського суду Миколаївської області про наявність підстав для такого зменшення з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Отже, договір №607/2021-ЦЮ від 06.08.2021 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

В силу узгоджених умов договору №607/2021-ЦЮ від 06.08.2021 відповідач прийняв на себе зобов`язання щодо надання послуг з ремонту турбокомпресорів ТК-34 у строк згідно з графіком подачі в ремонт та видачі з ремонту обладнання, наведеним у додатку 2 до цього договору, який по кожній одиниці ремонту становить не більше 35 календарних днів з дати підписання акта приймання обладнання в ремонт.

Між тим, як вбачається з наявних у матеріалах справи актів приймання-передачі наданих послуг, підписаних без зауважень, та не заперечується сторонами, вказані послуги були надані Товариством з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Юг" з порушенням встановлених договором граничних строків, а саме:

-за актом приймання обладнання в ремонт б/н від 31.08.2021 фактичний строк перебування обладнання в ремонті становив 120 календарних днів, що на 85 календарних днів більше, ніж передбачено графіком та умовами договору;

-за актом приймання обладнання в ремонт б/н від 28.08.2021 фактичний строк перебування обладнання в ремонті становив 123 календарних дні, що на 88 календарних днів більше, ніж передбачено графіком та умовами договору;

-за двома актами приймання обладнання в ремонт б/н від 29.09.2021 фактичний строк перебування обладнання в ремонті становив 91 календарний день, що на 56 календарних днів більше, ніж передбачено графіком та умовами договору.

За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, на відміну від пені, яка є довготривалою санкцією, штраф застосовується одноразово у відсотковому відношенні від суми невиконаного зобов`язання.

Частиною другою статті 231 Господарського кодексу України унормовано, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема, за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, до боржника, який порушив господарське зобов`язання, можливе застосування штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладанні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань.

Судом апеляційної інстанції враховується, що у випадку порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Водночас у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18.

Пунктом 8.4 договору №607/2021-ЦЮ від 06.08.2021 передбачено, що за порушення Виконавцем строків надання послуг, передбачених цим договором, останній сплачує Замовнику неустойку у розмірі 0,1% вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення. Крім того, за прострочення понад 30 днів Виконавець додатково сплачує Замовнику штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Перевіривши проведений позивачем розрахунок штрафних санкцій, апеляційний господарський суд зазначає про його арифметичну та методологічну правильність, відтак у зв`язку з порушенням відповідачем встановлених договором граничних строків надання послуг з ремонту обладнання на підставі положень пункту 8.4 договору №607/2021-ЦЮ від 06.08.2021 позивачем окремо по кожному акту приймання-передачі наданих послуг правомірно нараховано неустойку у загальному розмірі 506880 грн, з яких: 254880 грн неустойка у розмірі 0,1% вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання, за кожен день прострочення, та 252000 грн 7% штрафу за прострочення виконання понад 30 днів.

Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог щодо стягнення 506880 грн неустойки, місцевий господарський суд зменшив її розмір до 253440 грн.

Зменшуючи розмір штрафних санкцій, Господарський суд Миколаївської області врахував співвідношення розміру неустойки з наслідками порушення зобов`язань (відсутність у матеріалах справи доказів завдання позивачу збитків в результаті прострочення відповідача), ступінь виконання відповідачем зобов`язань та необхідність дотримання балансу інтересів сторін з огляду на компенсаційний, а не каральний характер неустойки.

Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов`язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду.

Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці та застосований, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.

Отже, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та частини першої статті 233 Господарського Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).

Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

При цьому колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №607/2021-ЦЮ від 06.08.2021 (зокрема, хоча і несвоєчасне, але повне виконання послуг з ремонту турбокомпресорів ТК-34), об`єктивно наявну значну різницю у масштабах діяльності сторін (за обсягами, видами та територією) та відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що застосування штрафних санкцій не повинно лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, внаслідок чого, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для зменшення належних до сплати сум штрафних санкцій на 50% (з 506880 грн до 253440 грн), що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Юг" зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Доводи скаржника про те, що місцевим господарським судом не було враховано інтереси Акціонерного товариства "Українська залізниця", до уваги судом апеляційної інстанції не приймаються, оскільки стягнення з відповідача суми неустойки, зменшеної на 50%, компенсує негативні наслідки, пов`язані з порушенням останнім граничних строків надання послуг з ремонту турбокомпресорів ТК-34 за укладеним між сторонами договором №607/2021-ЦЮ від 06.08.2021, а також відповідає принципу пропорційності, у той час як стягнення з відповідача штрафних санкцій у повному обсязі, на переконання колегії суддів, було б неспівмірним з негативними наслідками від порушення відповідачем відповідного зобов`язання.

Посилання апелянта на те, що Акціонерне товариство "Українська залізниця" належить до державного сектора економіки, а тому розмір штрафних санкцій, які підлягають нарахуванню внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №607/2021-ЦЮ від 06.08.2021, передбачений частиною другою статті 231 Господарського кодексу України, тобто визначений безпосередньо законом і має імперативний характер, у зв`язку з чим заявлена позивачем до стягнення сума неустойки не може бути зменшена, апеляційним господарським судом оцінюються критично, оскільки чинне законодавство не містить заборони щодо зменшення неустойки, нарахованої кредитором, який виступає підприємством державного сектора економіки, натомість, як зазначалося вище, вирішення питання про зменшення штрафних санкцій та розміру, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду незалежно від суб`єктного складу спірних правовідносин. Враховується колегією суддів і той факт, що заявлений до стягнення розмір штрафних санкцій був передбачений не лише наведеними вище приписами Господарського кодексу України, а й положеннями договору №607/2021-ЦЮ від 06.08.2021, у пункті 8.4 якого сторони узгодили обсяг відповідальності у вигляді стягнення штрафу та пені.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Миколаївської області норм права при ухваленні рішення від 12.08.2024 у справі №915/150/24 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.08.2024 у справі №915/150/24 без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Українська залізниця".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та у строки, визначені статтями 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 07.11.2024.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук