Рішення

від 06.11.2024 по справі 903/536/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 листопада 2024 року Справа № 903/536/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Ковельський хлібокомбінат, м. Ковель, Волинська обл.

до відповідача: Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка, с. Губин перший, Луцький р-н., Волинська обл.

про стягнення 2 500 987 грн 42 коп

Суддя Кравчук А.М.

Секретар судового засідання Мачульська Л.В.

Представники:

від позивача: н/з,

від відповідача: Лавренюк Б. О. (адвокат, ордер серія АС № 1112578 від 08.10.2024)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

04.06.2024 через електронний суд надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Ковельський хлібокомбінат до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка про стягнення 5 800 987 грн 42 коп, з яких: 5 584 729 грн 26 коп основного боргу, 216 258 грн 16 коп пені та витрат по сплаті судового збору.

Позовна заява обґрунтована неналежним виконанням відповідачем взятих згідно договору поставки від 13.03.2024 №1301/1 зобов`язань по оплаті отриманого товару.

Ухвалою суду від 05.06.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 03.07.2024 о 12 год 30 хв. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду; позивачу - відповідь на відзив не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь позивача протягом 3-х календарних днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу.

Ухвалу про відкриття провадження у справі відповідач отримав 05.06.2024, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 05.06.2024 (а.с. 43).

Строк для подання відзиву по 20.06.2024.

20.06.2024 на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач зазначив, що позовні вимоги заперечує. Зазначає, що товариство ставить під сумнів всі долучені до позовної заяви копії документів, наполягає на поданні їх оригіналів. Заявлені до стягнення 70 000 грн витрат на професійну правову допомогу відповідач вважає не співмірними, просить їх зменшити до 5 000 грн, також просить суд витребувати у позивача оригінали всіх копій доказів, що долучені до позовної заяви.

Частиною 1 ст.74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.73 ГПК України).

У відповідності до ч.1 ст.81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Відповідно до ч.ч. 1-6 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до ч. 2 ст. 81 ГПК України у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Аналіз положень зазначених норм господарського процесуального законодавства дає можливість зробити висновок, що клопотання про витребування доказів підлягає задоволенню лише у разі наведення заявником обставин, які можуть підтвердити витребувані докази, або аргументи, які вони можуть спростувати; відсутності у заявника можливості самостійно зібрати докази з наданням ним доказів, які підтверджують вжиття дій для їх отримання; зазначення особи, у якої відповідні докази знаходяться.

Усупереч наведеному, подане відповідачем клопотання про витребування доказів не містить відомостей про заходи, які ним вживалися для отримання цих доказів самостійно; доказів вжиття таких заходів та (або) причин неможливості самостійного отримання цих доказів; також відсутня відмова у їх наданні.

Судом враховано, що позовна заява з долученими до неї документами подані через систему Електронний суд, засвідчені електронним цифровим підписом уповноваженого представника позивача.

Долучені до позовної заяви договір поставки № 1303/1 від 13.03.2024, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, містять підпис директора та відтиск печатки ПОСП ім. Івана Франка, відповідач їх підписання, наявність в нього оригіналів не заперечує.

Відповідач не навів обґрунтувань, через які ставить під сумнів усі копії документів, що додані до позовної заяви, не зазначає в чому полягає невідповідність кожної окремої копії оригіналу, проводив оплату товару посилаючись на договір, посвідчував отримання товару підписом керівника, скріпленим печаткою товариства, у зв`язку з чим клопотання відповідача про витребування оригіналів долучених позивачем до позовної заяви документів не підлягає задоволенню.

Позивач відзив отримав 20.06.2024, що підтверджується квитанцією № 1254377 (а.с. 49).

Строк подання відповіді на відзив-по 23.06.2024.Оскільки 23.06.2024 вихідний день, а у відповідності до ч. 5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, отже останній день для подачі відповіді на відзив-24.06.2024.

24.06.2024 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що заперечення відносно заявлених судових витрат є передчасними, оскільки на даному етапі представник позивача не подав жодних доказів у їх підтвердження, а відносно сумнівів відповідача щодо копій документів, доданих до позовної заяви, то позивач вважає їх необґрунтованими.

27.06.2024 на адресу суду надійшла заява ТОВ Ковельський хлібокомбінат про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача як в національній валюті так і в іноземній валюті, що містяться на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах у межах суми позову 5 800 987 грн 42 коп.

Ухвалою суду від 01.07.2024 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Ковельський хлібокомбінат від 27.06.2024 про забезпечення позову.

02.07.2024 надійшла заява позивача про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої просить стягнути з відповідача 6 000 829 грн 58 коп. Крім того, у заяві представник позивача зазначає, що сплатив судовий збір, не застосувавши коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Ухвалою суду від 03.07.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Ковельський хлібокомбінат від 02.07.2024 про збільшення розміру позовних вимог повернуто позивачу без розгляду.

08.07.2024 на адресу суду надійшов лист Північно-західного апеляційного господарського суду про направлення на його адресу належним чином оформлених матеріалів справи у зв`язку з надходження апеляційної скарги Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка на ухвалу суду від 03.07.2024.

Ухвалою суду від 09.07.2024 провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Ковельський хлібокомбінат до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка про стягнення 5 800 987 грн 42 коп зупинено до перегляду ухвали суду від 03.07.2024 у справі в порядку апеляційного провадження.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 ухвалу Господарського суду Волинської області від 03.07.2024 залишено без змін.

Матеріали справи повернуті Господарському суду Волинської області 09.09.2024.

Ухвалою суду від 16.09.2024 провадження у справі поновлено. Розгляд справи призначено у підготовчому засіданні 09.10.2024 о 14 год 00 хв.

Від позивача надійшли заяви від 08.10.2024 про долучення доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, від 09.10.2024 про зменшення розміру позовних вимог у зв`язку з оплатою відповідачем боргу в сумі 3 400 000 грн 00 коп, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача 2 400 987 грн 42 коп, повернути зайво сплачений судовий збір в сумі 51 000 грн 00 коп.

Від відповідача надійшла заява від 08.10.2024 про вступ у справу нового представника, клопотання про відкладення розгляду справи та надання можливості ознайомитись з матеріалами справи.

Враховуючи часткову оплату відповідачем суми боргу, надання сторонам можливості врегулювати спір в добровільному порядку, суд протокольною ухвалою від 09.10.2024 підготовче засідання відклав на 23.10.2024.

23.10.2024 представник позивача подав заперечення на заяву представника позивача від 08.10.2024 про приєднання доказів. У запереченнях зазначено, що представником позивача не дотримано вимог ч. 1 ст. 170, ч. 3 ст. 160 ГПК України, подана заява не містить відомостей про наявність чи відсутність у відповідача електронного кабінету, номеру справи, прізвища, ініціалів судді, відомих номерів засобів зв`язку, адреси електронної пошти та прохальна частина заяви не містить номера справи. Представник відповідача вважає, що подану заяву потрібно залишити без розгляду.

Також представник відповідача долучив до матеріалів справи копії платіжних доручень № 4330 від 17.10.2024 та № 4331 від 17.10.2024 на суму 100 000 грн.

23.10.2024 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог до 2 500 987 грн 42 коп та повернення судового збору в сумі 49 500 грн.

Пунктом 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи вищевикладене, що позивачем подано заяву в межах встановленого строку, вона відповідає вимогам чинного законодавства, не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зазначені у запереченнях відповідача недоліки не можуть бути підставою для залишення її без розгляду, протокольною ухвалою від 23.10.2024 заява про зменшення розміру позовних вимог від 23.10.2024 прийнята до розгляду, у зв`язку з чим має місце нова ціна позову 2 500 987 грн 42 коп.

Протокольною ухвалою від 23.10.2024 суд закрив підготовче провадження і призначив розгляд справи по суті на 06.11.2024.

05.11.2024 на адресу суду від представника позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи копії платіжного доручення на суму 362 511 грн 91 коп, що підтверджує часткову оплату заборгованості відповідачем.

06.11.2024 від представника позивача надійшло клопотання про закриття провадження у справі в частині стягнення 362 511 грн 91 коп заборгованості та повернення частини судового збору.

У судовому засіданні 06.11.2024 учасники судового процесу дали пояснення, доводи, висловили свою думку з питань, які виникли під час розгляду справи.

Після оголошення перерви представник позивача в судове засідання не з`явився.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

у с т а н о в и в:

13.03.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю Ковельський хлібокомбінат (постачальник) та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством імені Івана Франка (покупець) укладено договір поставки № 1303/1 (а.с. 8-9).

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з договору.

Між сторонами зобов`язання виникли з договору поставки № 1303/1 від 13.03.2024.

Згідно договору постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно оплатити його в порядку та на умовах, визначених даним договором (п. 1.1. договору). Одиницею виміру товару є одна тонна, про що зазначається у накладній на конкретну партію товару. Кількість товару, що передається у власність покупця в кожній конкретній партії, вказується в накладних (Додатках до даного Договору), які є невід`ємними частинами цього договору. Загальна кількість товару, що передається у власність покупця за даним договором, становить суму всіх накладних по кількості та підтверджується ними. Якість товару, що передається у власність покупця, повинна відповідати вимогам діючих на Україні ДСТУ, параметрам, державним стандартам та всім якісним характеристикам для певного виду товару, встановлених чинним законодавством України. (п. п. 2.1.-2.5. договору). Вартість однієї одиниці товару на кожну конкретну партію товару вказана в накладних (додатках до даного договору), які є невід`ємними частинами цього договору (п. 3.1. договору). Загальна вартість товару, що передається у власність покупця за даним договором, становить суму всіх накладних по вартості (п. 3.2. договору). Оплата товару здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту отримання такого товару (п. 3.5. договору). За невиконання або неналежне виконання умов даного договору сторони несуть повну відповідальність згідно чинного законодавства України. У разі порушення строків оплати поставленого товару більше ніж на 5 (п`ять) днів, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом затримки оплати, за кожний день прострочення (пункти 7.1., 7.3. договору). Відповідно до п. 9.1. договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31 грудня 2024 року чи до його розірвання у випадках та в порядку, передбачених цим договором або чинним законодавством України, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Договір не був предметом судового розгляду, докази про його розірвання чи зміну умов в матеріалах справи відсутні, отже є чинним на день розгляду справи.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частин першої та другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На виконання взятих зобов`язань згідно договору поставки №1303/1 від 13.03.2024 позивач поставив відповідачу товар вартістю 5 784 729 грн 26 коп, що підтверджується видатковими накладними № РН-0000003 від 14.03.2024 на суму 1 985 274 грн 23 коп (а.с. 10), № РН-0000004 від 14.03.2024 на суму 1 838 766 грн 19 коп (а.с. 11),№ РН-0000006 від 15.03.2024 на суму 1 162 190 грн 75 коп (а.с. 12), № РН-0000005 від 15.03.2024 на суму 798 498 грн 09 коп (а.с. 13).

Факт отримання товару відповідачем на суму 5 784 729 грн 26 коп підтверджується і товарно-транспортними накладними, долученими до матеріалів справи (а.с. 16-31).

Відповідач у встановлений п. 3.5. договору строк оплати товару - до 15.04.2024 не здійснив.

10.05.2024 позивач направив відповідачу претензію № 11 від 01.05.2024 про сплату 5 784 729 грн 26 коп заборгованості за отриманий товар (а.с. 37).

31.05.2024 відповідач частково сплатив позивачу 200 000 грн вартості отриманого товару, що підтверджується платіжною інструкцією № 1856 від 31.05.2024 (а.с. 32).

Після відкриття провадження по справі відповідач сплатив позивачу ще 3 300 000 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 2502 від 17.07.2024 на суму 400 000 грн, №2563 від 19.07.2024 на суму 500 000 грн, №2672 від 25.07.2024 на суму 400 000 грн, № 2739 від 29.07.2024 на суму 100 000 грн, № 2776 від 30.07.2024 на суму 200 000 грн, № 3097 від 09.08.2024 на суму 500 000 грн, № 3232 від 16.08.2024 на суму 400 000 грн, № 3314 від 22.08.2024 на суму 450 000 грн, № 3607 від 11.09.2024 на суму 250 000 грн (а.с. 165-173), № 4331 від 17.10.2024 на суму 20 000 грн та № 4330 від 17.10.2024 на суму 80 000 грн.

29.10.2024 відповідач сплатив 362 511 грн 91 коп, що підтверджується платіжною інструкцією № 5325 від 29.10.2024.

Згідно ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи вищевикладене, часткову сплату відповідачем заборгованості, провадження у справі в частині стягнення 362 511 грн 91 коп підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю предмету спору.

Станом на день розгляду справи заборгованість складає 1 922 217 грн 35 коп.

Докази повної оплати отриманого товару відповідачем в матеріалах справи відсутні.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги часткове погашення відповідачем заборгованості, заявлена до стягнення заборгованість відповідача в сумі 1 922 217 грн 35 коп підтверджена матеріалами справи, підставна і підлягає до стягнення, оскільки в силу ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

У разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання він зобов`язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню). Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання (ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом частини 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно п .7.3. договору у разі порушення строків оплати поставленого товару більше ніж на 5 (п`ять) днів, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла протягом затримки оплати, за кожний день прострочення.

Позивач просить стягнути з відповідача 216 258 грн 16 коп пені за період з 15.04.2024 по 03.06.2024.

Згідно п. 3.5. договору поставки оплата товару здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту отримання такого товару.

Відповідно до видаткових накладних, доданих до матеріалів справи, відповідач отримав товар 14.03.2024 та 15.03.2024.

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною 5 ст. 254 ЦК України встановлено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Беручи до уваги викладене, враховуючи тридцятиденний строк оплати товару, встановлений договором, оскільки останній день оплати товару припадає на вихідний день, то днем закінчення строку оплати є перший за ним робочий день - 15.04.2024.

З урахуванням приписів ст. 253 ЦК України перебіг строку, за який позивач має право нараховувати пеню, починається з 16.04.2024.

Здійснивши власний розрахунок пені в межах заявленого позивачем строку, враховуючи часткову оплату боргу, суд дійшов висновку, що до стягнення із відповідача підлягає 211 674 грн 63 коп пені, з них: 195 195 грн 10 коп за період з 16.04.2024 по 30.05.2024 на суму боргу 5 784 729,26 грн та 16 479 грн 53 коп за період з 31.05.2024 по 03.06.2024 на суму боргу 5 584 729 грн 26 коп.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 4 583 грн 53 коп пені суд відмовляє у зв`язку з безпідставністю.

При прийнятті рішення суд виходив з вірогідності наявних у матеріалах справи доказів, керуючись ст. 79 ГПК України, відповідно до якої наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Щодо клопотань представника позивача про повернення судового збору у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог, закриттям провадження у справі та внесення судового збору без врахування ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» (при поданні до суду позовної заяви в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору) суд зазначає таке.

Відповідно до 1. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом та закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. (п. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір»).

Беручи до уваги викладене, враховуючи внесення позивачем судового збору без врахування ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», зменшення позивачем розміру позовних вимог до 2 500 987 грн 42 коп, закриття провадження у справі в частині стягнення із відповідача 362 511 грн 91 коп, суд дійшов висновку про повернення Товариству з обмеженою відповідальністю Ковельський хлібокомбінат 61 353 грн 11 коп судового збору, сплаченого згідно платіжної інструкції № 9385 від 03.06.2024.

Оскільки спір в частині задоволених позовних вимог до розгляду суду доведено з вини Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка, то витрати по сплаті судового збору в сумі 25 606 грн 70 коп (пропорційно розміру задоволених позовних вимог) відповідно до ст. 129 ГПК України слід віднести на нього.

Крім того, позивач заявив до стягнення із відповідача 70 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Заявлені позивачем до стягнення із відповідача витрати на професійну правничу допомогу із врахування часткового задоволення позову становлять 69 849 грн 96 коп (пропорційно розміру задоволених позовних вимог).

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Звертаючись до суду із вимогою про стягнення з відповідача 70 000 грн витрат на правничу допомогу, позивач посилається на умови укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ковельський хлібокомбінат» та адвокатом Пивоваровим В. В. договору про надання правничої допомоги № 25-04-24 від 25.04.2024 (а.с. 159-160).

Згідно з п. 1.1 договору предметом договору є надання адвокатом правничої допомоги клієнту в обсязі й порядку, передбаченому в цьому договорі відносно підготовки та подання позову до Приватного орендного сільськогосподарського підприємства ім. Івана Франка про стягнення заборгованості за договором поставки від 13.03.2024 №1301/1 і представництво інтересів клієнта у суті першої інстанції при розгляді відповідного спору до ухвалення судом рішення по суті.

Вартість правничої допомоги складає 70 000 грн, розмір гонорару є фіксованим та сплачується клієнтом протягом 5 банківських днів після набрання рішенням законної сили (п.п.3.1., 3.2. договору).

В пункті 3.3. договору позивач та адвокат визначили, що акт наданих послуг формується адвокатом після подання позову до суду, але не пізніше 2 днів після ухвалення рішення суду по суті спору.

08.10.2024 сторонами підписано акт наданих послуг №1, відповідно до якого вартість наданих послуг становить 70 000 грн (а.с. 158).

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Водночас, суд звертається до правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21 за якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд: 1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони; 2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21тощо (п.п. 8.39.-8.41. постанови Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також за статтею 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

В даному контексті суд звертається до правової позиції, зазначеній у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц. Так, Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки: 1) розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу (пункти 28-29); 2) при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21); 3) саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункт 44).

Поряд з цим відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо».

Суд звертається також і до правової позиції висловленої Великою Палатою Верховного Суду у справі №904/4507/18 від 12.05.2020, яка полягає в тому, що: «не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність»

Європейський суд з прав людини у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява N 31107/96) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

У рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v. Turkey, заява N 35839/97) ЄСПЛ також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

Також Суд виходить з того, що ЄСПЛ (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)) присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Дослідивши заяву позивача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, надані докази в їх сукупності, з метою дотримання співмірності, обґрунтованості та пропорційності при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, які є доведеними, документально обґрунтованими, відповідають критерію необхідності таких витрат, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30 000 грн 00 коп, оскільки такий розподіл відповідає вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності з врахуванням складності справи, характеру та обсягу поданих доказів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 46, 129, 231, 232, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1.Позов задовольнити частково.

2.Провадження у справі в частині стягнення 362 511 грн 91 коп закрити.

3. Стягнути з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства імені Івана Франка (Волинська область, Луцький район, с. Губин, код ЄДРПОУ 03373842) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Ковельський хлібокомбінат (Волинська область, м. Ковель, провулок Ватутіна, 6, код ЄДРПОУ 00377182)

- 1 922 217 грн 35 коп заборгованості, 211 674 грн 63 коп пені, 25 606 грн 70 коп витрат по сплаті судового збору, 30 000 грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а всього: 2 189 498 грн 68 коп (два мільйони сто вісімдесят дев`ять тисяч чотириста дев`яносто вісім грн 68 коп).

3. У задоволенні позову в частині стягнення 4 583 грн 53 коп пені відмовити.

4. Головному управлінню Державної казначейської служби України у Волинській області повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Ковельський хлібокомбінат (Волинська область, м. Ковель, провулок Ватутіна, 6, код ЄДРПОУ 00377182) з Державного бюджету України 61 353 грн 11 коп. судового збору, сплаченого згідно платіжної інструкції №9385 від 03.06.2024 на суму 87 014 грн 81 коп.

5. Підставою для повернення судового збору є дане рішення, підписане суддею та скріплене печаткою суду.

6. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено

07.11.2024

СуддяА. М. Кравчук