Рішення

від 28.10.2024 по справі 447/2276/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №2/447/669/24 Справа №447/2276/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ У К Р А Ї Н И

28.10.2024 Миколаївський районний суд Львівської області в складі:

головуючої Друзюк М.М.. ,

секретіар судового засідання Іськів О.І..,

розглянувши у судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору виконавчий комітет Новороздільської міської ради, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав

за участі:

позивача ОСОБА_1

встановив:

Позивач ОСОБА_1 подав до Миколаївського районного суду Львівської області позов до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору виконавчий комітет Новороздільської міської ради, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування вимог покликаєся на те, що він перебував у шлюбі з відповідачкою з 22.07.2010-26.06.2013 року під час якого у сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У 2016 році відповідачка уклала шлюб з ОСОБА_4 , після укладення шлюбу змінила прізвище на " ОСОБА_5 ", а їхня спільна донька залишалась проживати з позивачем. Зазначив, що відповідачка більше 10 років не виконує свої батьківські обов`язки відносно доньки, не цікавиться її життя та здоров`ям, не забезпечує її матеріально. Крім того, 07.06.2024 написала заяву, у якій не заперечила, щодо позбавлення її батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Відтак просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

Процесуальні дії

До суду 08.08.2024 надійшла відповідь на запит про місце проживання (перебування) та реєстрації відповідача.

Ухвалою суду від 08.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до відкритого підготовчого засідання в порядку загального позовного провадження призначено підготовче судове засідання, відповідачу надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

На адресу суду 06.09.2024 надійшло клопотання від представника виконавчого комітету Новороздільської міської ради, як органу опіки та піклування про розгляд справи у відсутності їхнього представника, позовні вимоги підтримують та просять задовольнити.

Ухвалою суду від 24.09.2024 постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання ОСОБА_2 не з`явилась, однак у нотаріально засвідченій приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Суряк А.А. заяві від 07.06.2024 просила розгляд справи проводити у її відсутності.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги.

Дитина є суб`єктом права і незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її побачень з тим з батьків, з яким вона не проживає.

У судовому засіданні неповнолітня ОСОБА_3 повідомила, що проживає разом з татом, бабусею та дідусем в м.Новий Розділ. Останній раз бачила маму влітку 2024 року в місті випадково. З мамою не спілкується, не пам`ятає коли дзвонила, бо вона перебуває закордоном.

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам у цілому, доходить висновку, що у задоволенні позову слід відмовити повністю виходячи з такого.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 11.01.2011, народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (а.с.4).

Згідно з нотаріально засвідченою приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Львівської області Суряк А.А. заявою від 07.06.2024, ОСОБА_2 не заперечує щодо позбавлення її батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з батьком ОСОБА_1 , оскільки на даний час проживає закордоном і не спілкується з донькою та немає можливості та бажання займатись її вихованням та утриманням(а.с.5).

Відповідно до рішення Миколаївського районного суду Львівської області у справі №447/928/13-ц від 26.06.2013, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , зареєстрований 22.07.2010 Виконавчим комітетом Станківецької сільської ради Миколаївського району Львівської області розірвано, змінено ОСОБА_6 прізвище на дошлюбне « ОСОБА_7 »(а.с.6).

Рішенням виконавчого комітету Новороздільської міської ради Стрийського району Львівської області № 279 від 18.07.2024 затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7-9).

Норми права, які застосував суд.

До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Конституції України, Сімейного кодексу України (далі СК України), Закону України «Про охорону дитинства» (далі Закон №2402-III) та Конвенції ООН про права дитини (далі Конвенція).

Так, відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

При вирішенні цього спору суд, передусім, бере до уваги інтереси малолітньої дитини, враховує положення та принципи Загальної декларації прав людини, Декларації прав дитини, Конвенції ООН про права дитини, Європейської соціальної хартії, Конституції України, Закону України «Про охорону дитинства», Сімейного кодексу України, на підставі яких дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, особливої уваги, має право на особливий захист і допомогу для її благополуччя та гармонійного розвитку. Кожна дитина має право на піклування батьків.

Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789 ХІІ (78912) від 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991, визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.

Зі змісту положень принципу 6 Декларації прав дитини проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН від 20.11.1959, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння, вона повинна зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У преамбулі до Конвенції ООН про права дитини зазначено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні. Згідно зі статтею 9 Конвенції, Держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосовного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини. Вирішення такого питання може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім за інтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію.

Частиною 3 статті 51 Конституції України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч. 8, 9 ст. 7 Сімейного кодексу України, передбачено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватись з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до ст. 11 вищевказаного Закону, сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно ч. 1, 4, 6 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 150 СК України, виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов`язку утримувати дітей. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Статтею 14 вищевказаного Закону передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла 18 років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Відповідно до зазначеної правової норми батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Згідно ч. 4 ст. 164 СК України, під час ухвалення рішення про позбавлення батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Савіни проти України» від 18.12.2008 встановлено, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Таке втручання не становитиме порушення статті 8 лише у тому разі, якщо воно здійснене «згідно з законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є «необхідним у демократичному суспільстві» для забезпечення цих цілей. Для того, щоб позбавлення батьківських прав було «необхідним у демократичному суспільстві» слід проаналізувати, чи може таке найкраще задоволити інтереси дитини.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07.12.2006).

У рішенні ЄСПЛ від 11.07.2017 у справі «М. С. проти України», суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Відповідна правова позиція застосована і в постанові ВС від 29.09.2021 у справі №459/3411/17, провадження № 61-10531св21.

ЄСПЛ у справі «Ньяоре проти Франції» зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (справа «Скоццарі та Дж`юнта проти Італії»). Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (справа «Хазе проти Німеччини»).

Сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (справа «К.А. проти Фінляндії». Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (справа «Мозер проти Австрії», «Валлова і Валла проти Чеської Республіки»).

Відтак, необхідно встановлювати не лише наявність або відсутність виняткових обставин, коли дитина може бути розлучена зі своїми батьками, а крізь призму врахування найкращих інтересів дитини, виходячи із рівності прав батьків щодо дитини, встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові ВС від 19.09.2018 у справі №486/709/16-ц, провадження N 61-23711св18.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини, передбачені ст. 166 СК України.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення матері, батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема від 08.04.2020 року у справі №645/731/18, від 29.01.2020 у справі №127/31288/18, від 29.01.2020 у справі №643/5393/17, від 17.01.2020 у справі №712/14772/17, від 25.11.2019 у справі №640/15049/17, від 13.03.2019 у справі №631/2406/15-ц, від 24.04.2019 у справі №331/5427/17.

Мотивована оцінка доказів, наданих сторонами та висновки суду за результатами позову

Судом встановлено, що на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

Сторона позивача, аргументуючи обґрунтованість поданого позову, покликається на те, що відповідачка не цікавився своєю дитиною та її розвитком, такі дії відповідачки свідчать про умисне ухилення від виконання нею своїх обов`язків по вихованню дитини.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що вони ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки.

Відповідно до п. 15, 16, 18 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» №3 від 30.03.2007, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Вказане міститься у постанові ВС від 05.04.2019 у справі №570/3742/17, провадження №61-47457св18.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч.1 ст. 164 СК України.

Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення батьківських прав, покладено на позивача.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідачки є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо неї: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дитини, відсутність підтримки рідних та належного супроводу соціальних служб.

Під час розгляду справи позивачем не надано належних та допустимих доказів умисного невиконання відповідачкою своїх материнських обов`язків щодо дитини.

Орган опіки і піклування Новороздільської міської ради Стрийського району Львівської області № 279 від 18.07.2024 видав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

Частинами 5, 6 статті 19 СК України передбачено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд зазначає, що висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно її доньки не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 стаття 19 СК України), а є лише доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом(правові висновки Верховного Суду у постанові від 06.05.2020 в справі № 753/2025/19 провадження № 61-1344св20).

Як вбачається з висновку органу опіки та піклування , такий наданий на підставі характеристик виданих Новроздільською ЗЗСО І-ІІ ст. №4, довідкою №172 від 17.06.2024 виданою ЛКК КНП «Новорозділська МЛ» та заяви самої відповідачки від 07.06.2024.

Враховуючи вищенаведене, суд не погоджується з висновком органом опіки та піклування, оскільки такий є недостатньо обгрунтованим та суперечить інтересам малолітньої дитини.

Щодо заяви відповідачки про визнання позову, суд зазначає, що у частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

З огляду на викладені норми права, суд вважає, що заява відповідачки, у якій вона визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Отже, беручи до уваги викладені обставини, суд констатує, що позбавлення батьківських прав це насамперед спосіб захисту інтересів дитини, однак позивачем не доведено в чому саме полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення його матері по відношенню до нього материнських прав.

Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

встановив:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору виконавчий комітет Новороздільської міської ради, як орган опіки та піклування, про позбавлення батьківських прав відмовити.

Відповідно до частини 6 статті 259 та частини 1 статті 268 Цивільного процесуального кодексу України складання повного рішення суду відкладено на десять днів.

У зв`язку з оголошенням у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування та ім`я сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: виконавчий комітет Новороздільської міської ради Львівської області як орган опіки та піклування, код ЄДРПОУ 04056210, місцезнаходження: вул.Грушевського, 24, м.Новий Розділ.

Повний текст рішення складено 07.11.2024.

Суддя Друзюк М. М.