Рішення

від 07.11.2024 по справі 754/17721/23

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/1416/24

Справа №754/17721/23

РІШЕННЯ

Іменем України

(повне, виготовлено 07.11.2024)

07 листопада 2024 року м. Київ, Деснянський районний суд міста Києва, суддя О. Грегуль, секретар судового засідання І. Вакуленко, справа № 754/17721/23

ОСОБА_1 - позивач

ОСОБА_2 - відповідач

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кириленко Людмила Василівна - третя особа

Вимоги позивача: визнання правочину недійсним

Сєкурова О.В. , Шмаров О.В. - адвокати позивача

Сапонов О.В. - адвокат відповідача

ВСТАНОВИВ:

Позивачем 22.11.2023 підписано (підписант адвокат Сєрокурова О.В.) і 07.12.2023 в первісній редакції до суду подано позов з проханням визнати недійсним договір купівлі продажу кв. АДРЕСА_1 , посвідчений 04.03.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кириленко Людмилою Василівною. Позов обґрунтовуються тим, що у березні 2019 позивач ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у зв`язку з тяжким матеріальним становищем, викликаним низьким доходом, який складається з пенсії, низкою захворювань, будучи особою похилого віку звернувся до свого знайомого ОСОБА_2 (відповідач) з проханням надати в борг кошти на що останній погодився та запропонував укласти договір позики та договір про забезпечення договору позики тобто іпотечний договір, який буде гарантією повернення кошті і правомірність яких засвідчили нотаріально. 04.03.2019 укладено договір позики за яким отримано 10000 доларів США під 2,5 % за користування коштами. З метою укладення договору іпотеки ОСОБА_2 (відповідач) привіз позивача до нотаріуса (третя особа) де позивач, що підписує обговорений із ОСОБА_2 (відповідач) договір підписав цей договір, оскільки кошти в сумі 10000 доларів США отримав. З квітня 2019 позивач почав повертати позичені кошти, а починаючи з квітня 2021 з боку ОСОБА_2 (відповідач) почались відбуватись незрозумілі дії, зокрема відвідування квартири без погодження з позивачем, розпорядження речами, які були в квартирі та квартиру відвідували невідомі особи в нічний час. Після прочитання наданих йому договорів позивач дізнався, що був введений в оману ОСОБА_2 (відповідач) та насправді ним був підписаний договір купівлі-продажу його квартири. Позивач вважає, що укладений між ним і відповідачем договір купівлі-продажу квартири є недійсним і просить визнати його недійсним з на підставі ст. 233, 234 ЦК України.

Справу головуючому передано 08.12.2023.

Ухвалою суду від 08.12.2023 позов залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 19.12.2023 відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 19.12.2023 витребувано докази.

Ухвалою суду від 26.12.2023 задоволено заяву сторони позивача про забезпечення позову.

Стороною відповідача подано відзив з проханням застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

Стороною позивача подано відповідь на відзив.

Стороною відповідача окремо подано заяву з проханням застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

Внесеною до протоколу судового засідання ухвалою суду від 24.06.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Про час і місце розгляду справи всі учасники справи повідомлялись належним чином через повідомлені і доступні суду засоби зв`язку відповідно: поштою, електронною поштою, SMS, додаток «Дія», а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.

У судовому засіданні сторона позивача (адвокат Шмаров О.В.) позов підтримала, а сторона відповідача (адвокат Сапонов О.В.) позов не визнала. Також адвокати сторін не заперечували проти розгляду справи по суті за відсутності приватного нотаріуса (третя особа).

Третя особа в судове засідання не з`явилась і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надала.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

З урахуванням викладеного і ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності третьої особи.

Вислухавши адвокатів сторін, показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 (відповідач), дослідивши матеріали справи, суд у судовому засіданні встановив наступне.

За укладеним у простій письмовій формі між ОСОБА_2 (відповідач/позикодавець) і ОСОБА_1 (позивач/позичальник) договором позики від 04.03.2019 позивачу відповідачем надано позику в сумі 271000 грн., що еквівалентно за курсом НБУ на день укладення цього договору 10000 доларів США строком до 12:00 год. 04.03.2025. За користування позикою позивач зобов`язався сплачувати 2,5 % щомісяця, що на день укладення договору становить 6750 грн. і за курсом НБУ еквівалентно 250 доларів США.

Відповідно до нотаріально посвідченого третьою особою та укладеного ОСОБА_1 (позивач) і ОСОБА_2 (відповідач) договору купівлі-продажу квартири від 04.03.2019, позивач продав належну йому на праві власності кв. АДРЕСА_1 відповідачу за 271000 грн., що на день підписання договору еквівалентно 10000 доларів США. У договорі купівлі-продажу квартири від 04.03.2019 вказано (п. 4), що оціночна вартість відчужуваної квартири за висновком експерта станом на 26.02.2019 складає 323792 грн..

Свідок ОСОБА_5 у своїх показаннях зазначила, що позивача знає з 2018 р.. У 2021 р. позивач показав їй 2 договори, а саме купівлі-продажу квартири і договір позики. Позивач свідку повідомив, що з тих коштів, що він взяв він віддає борг. Кошти брав у Колінька на лікування. Свідок вперше побачила відповідача в 2023 р. У 2019 р. свідок у квартирі позивача не була. Позивач живе у даного свідка.

Свідок ОСОБА_6 у своїх показаннях зазначив, що відповідач є його рідним батьком. За договором позики батько коштів позивачу не передавав. За квартиру кошти батько дав мені (свідку), а я (свідок) передав позивачу. Сума 10000 доларів США. При передачі коштів був лише позивач. Кошти передані до підписання договору купівлі-продажу квартири. Оцінку квартири робив позивач.

Свідок ОСОБА_7 у своїх показаннях зазначила, що відповідач є її чоловіком. Свідок повідомила, що у нотаріуса давала письмову згоду на придбання квартири. Кошти на квартиру були у даного свідка з її чоловіком (відповідач), а потім кошти передані сину ОСОБА_8 (свідок ОСОБА_6 ). На питання суду свідок повідомила, що кошти були її, відповідача і сина ОСОБА_8 (свідок ОСОБА_6 ) та кому і скільки конкретно з цих коштів належало свідок не пам`ятає. З приводу договору позики свідок нічого не знає. У спірній квартирі свідок була 1 рік назад (2023 р.). Про орендарів квартири знає зі слів сина ОСОБА_8 (свідок ОСОБА_6 ).

Свідок ОСОБА_2 (відповідач) у своїх показаннях зазначив, що хто такий позивач він не знає. Він (свідок/відповідач) ніколи і нічого нікому не позичав. Він (свідок/відповідач) особисто ніякого нерухомого майна не купував, а точніше не пам`ятає. 10000 доларів США у нього (свідка/відповідача) не було.

Відповідно до наданого стороною позивача висновку експерта за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи від 21.06.2024 № 1851/06-2024 дійсна (ринкова) вартість кв. АДРЕСА_1 станом та цінах на дату оцінки з урахуванням придатного для нормальної експлуатації технічного стану квартири становить 569500 грн..

Згідно ст. 655 ЦК України, 1. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 233 ЦК України, 1. Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. 2. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Згідно правової позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 24.01.2023 у справі № 731/43/21 «За змістом частини першої статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. Тлумачення частини першої статті 233 ЦК України дає підстави для висновку, що умовами визнання такого правочину недійсним є: а) наявність тяжкої обставини, що "змусила" особу вчинити правочин; б) те, що цей правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах. Для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника "і", за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов. Якщо умови договору (наприклад, ціна, процентна ставка чи інше зустрічне надання) порівняно із звичайними умовами договорів цього ж виду, які існують у цей момент, є "різко", значно невигідними для однієї зі сторін, і тільки в силу тяжкої обставини одна зі сторін приймає ці умови, то такий договір може бути визнаний недійсним на підставі статті 233 ЦК України.».

Згідно ст. 234 ЦК України, 1. Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. 2. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. 3. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Згідно правової позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 27.03.2019 у справі № 903/439/18 «5.2.3. Згідно з частинами 1, 2 статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони, вчиняючи його, знають, що він не буде виконаним. Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. Вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. 5.2.4. Кваліфікуючими ознаками договору купівлі-продажу є передання (продаж) майна продавцем та оплата (прийняття) такого майна покупцем.».

Згідно ст. 13 ЦПК України, 1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. 2. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. 3. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. 4. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).

ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід`ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.

Згідно ст. 257 ЦК України, 1. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 263 ЦК України, 1. Перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан. 2. У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. 3. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Згідно ст. 267 ЦК України, 1. Особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. 2. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. 3. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. 4. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. 5. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно п. 12, п. 18, п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, 12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. 18. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). 19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

З 12.03.2020 до 30.06.2023 на усій території України було встановлено карантин відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із змінами), а з 24.02.2022 в Україні введений і триває воєнний стан.

З урахуванням викладеного доводи сторони відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності та вимоги сторони відповідача про застосування строку позовної даності для відмови в задоволенні позовних вимог за пропуском строку позовної давності є безпідставними.

Вирішуючи спір з урахуванням ст. 13 ЦПК України в межах заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

У позові сторона позивача не заперечує отримання позивачем коштів за договором позики, а також стороною позивача надано копії розписок, оригінали яких надавались суду для огляду в судовому засіданні про передачу стороною позивача стороні відповідача коштів тобто вчинення дій саме за договором позики від 04.03.2019.

Будь-яких конкретних правових доказів, які б свідчили або давали суду саме правові підстави для висновку про намір сторін або намір лише у сторони позивача укласти саме договір іпотеки у забезпечення виконання договору позики суду не надано.

Тому, позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним на підставі ст. 234 ЦК України суд вважає недоведеними.

У позові сторона позивача вказує, що позивач звернувся до свого знайомого ОСОБА_2 (відповідач) з проханням надати в борг кошти саме у зв`язку з тяжким матеріальним становищем, викликаним низьким доходом, який складається з пенсії, низкою захворювань та будучи особою похилого віку і ці доводи сторони позивача стороною відповідача конкретними доказами не спростовані.

Отримання позивачем позики та укладення позивачем в один і той же день договору позики від 04.03.2019 на суму 271000 грн., що за цим договором еквівалентно за курсом НБУ на день укладення цього договору 10000 доларів США строком до 12:00 год. 04.03.2025 під 2,5 % щомісяця за користування позикою, що на день укладення договору становить 6750 грн. і за курсом НБУ еквівалентно 250 доларів США, а також договору купівлі-продажу квартири від 04.03.2019 за 271000 грн., що на день підписання за цим договором еквівалентно 10000 доларів США та за ціною нижче оціночної вартості (складає 323792 грн.) навіть вказаної у цьому ж договорі купівлі-продажу квартири від 04.03.2019, дає суду з урахуванням віку позивача (28.04.1940 р. н.) правові підстави для висновку, що договір купівлі-продажу квартири від 04.03.2019 укладений позивачем під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах.

Доказів наявності у позивача в м. Києві іншого житла/права на житло (власність та/або користування) суду не надано.

Доводи сторони відповідача у відзиві на наявність у позивача наміру на продаж квартири не спростовують висновків суду про продаж квартири під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах.

Тому, позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним на підставі ст. 233 ЦК України суд вважає доведеними.

За таких обставин позов задовольняється.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 1. Судовий збір справляється: у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.

Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VІ, 3. При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Згідно ч. 1 і ч. 2 ст. 141 ЦПК України, 1. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. 2. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено 1073,60 грн. - судового збору за ставкою на час подання позову.

Суду не надано доказів про звільнення відповідача від сплати судового збору.

Керуючись ст. 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов.

Визнати недійсним укладений між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) і ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) договір купівлі продажу кв. АДРЕСА_1 , посвідчений 04.03.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кириленко Людмилою Василівною.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 1073,60 грн. - судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: