Постанова

від 07.11.2024 по справі 152/1059/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 152/1059/24

Провадження № 22-ц/801/2266/2024

Категорія: 101

Головуючий у суді 1-ї інстанції Роздорожна А. Г.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2024 рокуСправа № 152/1059/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Берегового О. Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, Головне управління Національної гвардії України, Джуринська сільська рада Жмеринського району Вінницької області

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Петришиної Ірини Анатоліївни на ухвалу Шаргородського районного суду Вінницької області від 25 вересня 2024 року, постановлену місцевим судом під головуванням судді Роздорожної А. Г., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , за участі третіх які, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, Головного управління Національної гвардії України, Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, про встановлення факту проживання та перебування фізичної особи на утриманні,

встановив:

Короткий зміст заявлених вимог.

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом та просила встановити факт спільного проживання разом із своїм батьком ОСОБА_4 у період з 02 жовтня 2014 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також встановити факт її перебування на утриманні свого батька ОСОБА_4 у період з 02 жовтня 2014 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції і мотиви його ухвалення.

Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 25 вересня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про передачу матеріалів даної позовної заяви за підсудністю до Липовецького районного суду Вінницької області.

Провадження в суді апеляційної інстанції.

Не погодившись із вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_3 - адвокат Петришина І. А. оскаржує її в апеляційному порядку, у якій посилаючись на порушення норм процесуального права, просить оскаржувану ухвалу скасувати, справу №152/1059/24 направити для розгляду за підсудністю до Липовецького районного суду Вінницької області.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що саме ОСОБА_3 була залучена до участі у справі як відповідач, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , її зареєстрованим місцем проживання є: АДРЕСА_1 , тому дана цивільна справа підсудна Липовецькому районному суду Вінницької області. Вважає, що судом безпідставно здійснено заміну поняття «відповідач», яке набула ОСОБА_3 за ухвалою суду першої інстанції від 25 серпня 2024 року, на поняття «законний представник відповідача».

30 жовтня 2024 року до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Грушко Ж. В., де вважає апеляційну скаргу необґрунтовано, такою, що не підлягає задоволення. Вказує, що відповідачем у справі є малолітній ОСОБА_2 . Оскільки він не маючи повної цивільної дієздатності, не може самостійно представляти свої інтереси, тому такі повноваження надані його матері - ОСОБА_3 , яка діє як законний представник. Дії ОСОБА_3 щодо зміни місця реєстрації малолітнього не породжують юридичних наслідків, оскільки були вчинені після подання позову, а отже не впливають на територіальну юрисдикцію розгляду цієї справи.

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направили, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позиція суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як слідує із матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної гвардії України, за участі третіх осіб -Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, ОСОБА_3 , в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , Джуринської сільської ради Жмеринського району Вінницької області, про встановлення факту проживання та перебування фізичної особи на утриманні.

Надалі ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 27 серпня 2024 року на задоволення клопотання представника позивача у цивільній справі №152/1059/24 замінено неналежного відповідача Головне управління Національної гвардії України на належного відповідача ОСОБА_3 , в інтересах малолітнього ОСОБА_2 ; залучено Головне управління Національної гвардії України у даній цивільній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Відмовляючи у задоволенні заяви щодо передачі справи за підсудністю, суд першої інстанції зазначив, що ухвалою суду від 27 серпня 2024 року замінено неналежного відповідача на належного - ОСОБА_3 , в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , тобто відповідачем є саме малолітній ОСОБА_2 . Оскільки зареєстрованим місцем проживання малолітнього є АДРЕСА_2 , то відповідно до положень ст. 27 ЦПК України, дана справа підсудна Шаргородському районному суду Вінницької області.

З таким висновком суду першої інстанції належить цілком погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до статей 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом з тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.

У справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач (ч. 1 ст. 48 ЦПК України).

Згідно з вимогами ст. 46 ЦПК України цивільна процесуальна правоздатність - здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи; її мають усі фізичні і юридичні особи.

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи (ч. 1 ст. 47 ЦПК України).

Відповідно до ч. 7, 8 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 СК України малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

Малолітня фізична особа не володіє процесуальною дієздатністю.

Процесуальним засобом реалізації батьками права на судовий захист своєї дитини, гарантованим ст. 55 Конституції України, є процесуальне представництво. Воно забезпечує участь у цивільному процесі батьків, надає їм можливість використовувати всі передбачені законодавством юридичні можливості для ведення цивільних справ у суді та захисту суб`єктивних прав й інтересів дитини. Батьки мають право виступати представниками дитини, зокрема, у цивільному процесі.

Цивільне процесуальне представництво - це такі юридичні відносини, за якими одна особа - представник - виконує на підставі повноваження, наданого йому, зокрема, законом, процесуальні дії в цивільному судочинстві на захист прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи. Представник у цивільному судочинстві покликаний виконувати дві функції - захищати права та інтереси осіб, які беруть участь у справі (здійснювати правозаступництво); представляти таких осіб, бути їх повіреними (здійснювати процесуальне представництво).

Процесуальний представник не заміщає сторону в цивільному судочинстві, а діє поряд з нею, на захист її суб`єктивних прав і охоронюваних законом інтересів. Особиста участь у справі дитини не є перешкодою для участі у цій справі батьків дитини як її законних представників.

У ч. 1 ст. 242 ЦК України закріплено, що законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей є батьки (усиновлювачі).

Здійснювати захист прав дитини, в тому числі у судах, у першу чергу покликані її батьки. Захист прав та інтересів дитини здійснюється її батьками через відсутність у дитини цивільної процесуальної дієздатності (ст. 47, ч. 1 ст. 59 ЦПК України).

Батьки, які представляють інтереси своєї дитини у суді, можуть вчиняти від її імені усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти дитина як особа, що бере участь у справі (ст. 64 ЦПК України). У цьому випадку батьки повинні захищати права і інтереси дітей, а не свої права і інтереси.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18.

Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 27 серпня 2024 року забезпечено реалізацію позивачем свого процесуального права щодо визначення відповідача у справі та замінено на задоволення його клопотання відповідача Головне управління Національної гвардії України на ОСОБА_2 .

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на даний час є малолітнім.

Як зазначалося, малолітня особа не може бути відповідачем по даній справі, адже не має цивільної процесуальної дієздатності та не може здійснювати цивільні процесуальні права, а також виконувати свої обов`язки в суді.

Оскільки діючим законодавством не передбачено можливості дитини особисто здійснювати цивільні процесуальні права, тому для вирішення заявлених позивачем вимог є необхідним залучення законного представника, який діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , якою і залучена у даному випадку ОСОБА_3 ухвалою суду першої інстанції від 27 серпня 2024 року. Тобто, на противагу аргументів апеляційної скарги, у цій справі ОСОБА_3 не була залучена до участі у справі як відповідач.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.

Згідно із положеннями ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, а також постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» кожна особа має право, в порядку встановленому ЦПК України, звернутися до належного за підсудністю суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» передбачає, зокрема, й дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція. Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна. Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб.

Згідно із нормами процесуального закону завданням інституту підсудності є розподіл цивільних справ між судами загальної юрисдикції для більш швидкого і правильного розгляду і вирішення справи, найбільш ефективного захисту прав, свобод та інтересів суб`єктів права. Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Питання цивільної територіальної юрисдикції (підсудність) врегульовані у главі 2 «Цивільна юрисдикція» розділу І «Загальні положення» ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

За інформацією Єдиного державного демографічного реєстру від 25 вересня 2024 року №807261 відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (до 2020 року Шаргородського району) Вінницької області.

Таким чином справа підсудна Шаргородському районному суду Вінницької області.

Враховуючи вищенаведені норми законодавства, підстави та предмет позову, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про направлення справи за підсудністю за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_3 , таким, що відповідає вимогам процесуального закону щодо визначення територіальної підсудності.

Статтею 367 ЦПК України визначені межі розгляду справи апеляційним судом, який переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів зважає, що за повідомленням адвоката Петришиної І. А., яке 28 жовтня 2024 року надійшло до апеляційного суду, з 25 жовтня 2024 року, тобто під час перебування справи у провадженні апеляційного суду, змінене зареєстроване місце проживання малолітнього ОСОБА_2 на АДРЕСА_1 . Проте оскільки в силу положень ст. 367 ЦПК України апеляційний суд здійснює перегляд судового рішення за обставин, що існували на час його ухвалення судом першої інстанції, тому дана обставина не може слугувати підставою для скасування оскаржуваної судової ухвали.

З урахуванням викладеного, колегія суддів апеляційного суду визнає доводи апеляційної скарги такими, що на увагу не заслуговують, оскільки є наслідком помилкового трактування норм процесуального права та власного розуміння змісту процесуальних судових рішень суду першої інстанції, вони не є достатніми, суттєвими та об`єктивними для задоволення скарги і скасування правильного, законного судового рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Статтею 375 ЦПК України установлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, які регулюють правовідносини між сторонами у цій справі.

На підставі викладеного, керуючись нормами статей 141, 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Петришиної Ірини Анатоліївни залишити без задоволення.

Ухвалу Шаргородського районного суду Вінницької області від 25 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Ю. Береговий

Судді О. В. Ковальчук

О. С. Панасюк