Постанова

від 05.11.2024 по справі 369/1294/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 369/1294/23 головуючий у суді І інстанції Пінкевич Н.С.

провадження № 22-ц/824/12328/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Березовенко Р.В.,

суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником-адвокатом Лішневським Іллею Георгійовичем на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Експерт ІФ», ОСОБА_1 , треті особи Головний сервісний центр МВС про стягнення заборгованості за договором лізингу, про визнання недійсними договору комісії та договору купівлі - продажу, про скасування державної реєстрації, про реєстрацію транспортного засобу,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 , ТОВ «Експерт ІФ», ОСОБА_1 , треті особи Головний сервісний центр МВС, у якому з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 04 травня 2023 року, остаточно просив суд:

стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за договором лізингу №24/12/21-01 від 24 грудня 2021 року в розмірі 943 416 грн. 97 коп.;

визнати недійсним договір купівлі-продажу СГ №42/2022-1604 від 17 квітня 2022 року, у відповідності з яким ТОВ «ЕКСПЕРТ ІФ» як Продавець продав, а ОСОБА_1 як Покупець придбала автомобіль марки BMW, модель 740 І, тип загальний легковий седан, 2016 року випуску, колір чорний, кузов НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

витребувати у ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 автомобіль марки BMW, модель 740 І, тип загальний легковий седан, 2016 року випуску, колір чорний, кузов НОМЕР_1 реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 ;

визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль марки BMW, модель 740 І, тип загальний легковий седан, 2016 року випуску, колір чорний, кузов НОМЕР_1 реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 ;

стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору.

Позовні вимоги мотивував тим, що 24 грудня 2021 року він придбав транспортний засіб марки BMW, модель 740 І, тип загальний легковий седан, 2016 року випуску, колір чорний, кузов НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , отримав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 , видане 24 грудня 2021 року ТСЦ 8046.

Цього ж дня, ОСОБА_4 , який діяв від його імені, на підставі довіреності уклав договір лізингу №24/12/21-01 зі ОСОБА_3 . За умовами договору останній прийняв в оплатне володіння та користування транспортний засіб марки BMW, модель 740 І, тип загальний легковий седан, 2016 року випуску, колір чорний, кузов НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 , видане 24.12.2021 ТСЦ 8046 з метою здійснення пасажирських перевезень та особистого користування.

Умовами лізингового договору Лізингоодержувач зобов`язується: своєчасно сплачувати лізингові платежі за користування транспортним (у разі прострочення - погоджена пеня в розмірі 3% від суми боргу чергового платежу за кожний день прострочення), забезпечити належне зберігання та охорону предмета лізингу. Також встановлена заборона: на використання Транспортного засобу третіми особами; на передавання в оренду; на внесення модифікації в конструкцію без дозволу Лізингодавця. Договором погоджені також інші види забезпечення у разі порушення умов договору.

Оскільки ОСОБА_3 як Лізингоодержувач в порушення умов договору не сплатив щомісячний лізинговий платіж та перестав відповідати на телефонні дзвінки, то він за допомогою Єдиного державного реєстру транспортних засобів (далі - ЄДР ТЗ) з`ясував, що з 23 квітня 2022 року автомобіль марки BMW, модель 740 І, тип загальний легковий седан, 2016 року випуску, колір чорний, кузов НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 йому вже не належить. У зв`язку з протиправними діями, унаслідок яких автомобіль вибув з його володіння до ВП №1 Фастівського РУП ГУНП в Київській подано заяву про вчинення кримінального правопорушення (№12022116310000543 від 03 липня 2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України), а його визнано потерпілим у вказаному кримінальному провадженні.

Вказав, що у ході проведення досудового розслідування встановлено, що 23 квітня 2022 року невідома особа шляхом подачі підроблених: договору комісії №42/2022-1604 від 16 квітня 2022 року укладеного між ТОВ «ЕКСПЕРТ ІФ» в особі ОСОБА_5 та начебто ОСОБА_2 ; акту технічного стану транспортного засобу №8041/22/1/003075 від 16 квітня 2022 року; акту приймання передачі транспортних засобів №42/2022-1604 від 16 квітня 2022 року; акту огляду реалізованого транспортного засобу №8041/22/000222 від 17 квітня 2022 року, в яких підроблений підпис від імені ОСОБА_2 , уклала договір купівлі продажу СГ №42/2022-1604 від 17 квітня 2022 року, між ТОВ «ЕКСПЕРТ ІФ» та начебто ОСОБА_1 , в якому підроблений підпис від ОСОБА_6 у відповідності з яким здійснено продаж автомобіля марки BMW 740 І», д.н.з. НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_4 , що йому належав на праві власності.

У подальшому ОСОБА_1 звернулась із заявою №519071902 від 23 квітня 2022 року до ТСЦ 3246, де шляхом подачі зазначених вище підроблених документів перереєструвала автомобіль марки «BMW 740 І», д.н.з. НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_4 на себе та отримала свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 .

Зазначив, що він не підписував жодних документів на продаж даного автомобіля, тобто жодних правочинів щодо розпорядження та відчуження належного йому транспортного засобу він не вчиняв, не був присутнім у сервісному центрі МВС під час його переоформлення на нового власника, не видавав з цього приводу жодних довіреностей та не уповноважував жодну особу на вчинення цих дій, а тому автомобіль марки BMW, модель 740 І, тип загальний легковий седан, 2016 року випуску, колір чорний, кузов НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 вибув з його володіння поза його волею на підставі підроблених документів.

Найбільш ефективним способом захисту порушеного права вважає витребування майна, а для уникнення подальших труднощів при перереєстрації права власності та через невизнання його права іншими особами - слід визнати за позивачем право власності на майно.

Стверджував, що оскільки провести переговори з ОСОБА_3 не виявилось можливим, так як останній уникає зустрічей, у зв`язку з чим звернувся до суду з позовною заявою. На час подання позовної заяви заборгованість ОСОБА_3 за договором лізингу №24/12/21-01 від 24 грудня 2021 року становить 943 416 грн. 97 коп., яку слід стягнути в судовому порядку.

04 квітня 2023 року до суду надійшов відзив на позов відповідача ОСОБА_1 . Не погоджуючись з доводами позову, відповідачка вказала, що вирішення даної справи не можливо до завершення справи, яка розглядається в порядку кримінального судочинства. У даному кримінальному провадженні на підставі ухвал слідчих суддів надано доступ до оригіналів документів щодо перереєстрації транспортного засобу, накладено арешт з забороною відчуження спірного автомобіля. На даний час автомобіль у неї був вилучений та визнаний речовим доказом. Досудове розслідування триває, жодній особі не повідомлено про підозру. Тому лише при судовому розгляді кримінального провадження та оголошення вироку, суд і вирішить питання скасування арешту з майна. Вказала, що долучення позивачем доказів, які містяться в матеріалах кримінального провадження, є по суті розголошенням відомостей досудового розслідування і тягне за собою кримінальну відповідальність. А тому не можуть використовуватись судом при розгляді даної цивільної справи.

Вважає, що у позові зовсім відсутній розрахунок заборгованості до відповідача ОСОБА_3 , не доведено, що зміст договору СГ №42/2022-1604 від 17 квітня 2022 року суперечить положенням ЦК України, та яким самим. Сам же договір укладений з суворим дотримання норм кодексу, з метою реального настання правових наслідків, не суперечить ні нормам права, ні нормам моралі. Оспорюваний договір не порушує права позивача. Вимоги про витребування майна не можуть бути задоволені, оскільки триває досудове розслідування кримінального провадження.

21 серпня 2023 року до суду надійшли пояснення Головного сервісного центру МВС, у яких представник вказав, що підставою для скасування державної реєстрації права власності на транспортні засоби є рішення суду про визнання недійсним правочину, на підставі якого проведена така реєстрація. Реєстрація права власності проводиться відповідно до вимог чинного законодавства, тому вимоги про скасування реєстрації та зареєструвати право власності не ґрунтуються на законі.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 травня 2024 року позов задоволено частково. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , автомобіль марки BMW, модель 740 І, тип ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ СЕДАН, 2016 року випуску, колір чорний, кузов НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на транспортний засіб - автомобіль марки марки BMW, модель 740 І, тип ЗАГАЛЬНИЙ ЛЕГКОВИЙ СЕДАН, 2016 року випуску, колір чорний, кузов НОМЕР_1 , об`єм двигуна-2998 см3. В задоволені інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Лішневський Ілля Георгійович, 20 травня 2024 року засобами поштового зв`язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 травня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, зазначив, що суд першої інстанції проігнорував клопотання відповідачки про витребування у позивача оригіналів доказів.

Також, вважає, що висновки експертиз, які отримані під час досудового розслідування кримінального правопорушення №12022116310000543 від 03 липня 2022 року не можуть бути належними та допустимими доказами у цій справі.

Крім того, у підготовчому судовому засіданні представник позивача подав заяву про зміну предмету позову, якою, на переконання апелянта, змінив і підстави позову, а саме, нормативно-правову кваліфікацію обставин, якими обґрунтовує свої вимоги.

Однак, одночасна зміна предмету та підстав позову не допускається, чого місцевий суд не врахував та безпідставно прийняв заяву позивача.

Апелянт також підтримав наведені у суді першої інстанції доводи щодо неможливості розгляду цієї справи до завершення кримінального провадження №12022116310000543 від 03 липня 2022 року, адже спірний автомобіль арештовано як речовий доказ у вказаному кримінальному провадженні.

Зауважує, що передання власником у користування іншій особі транспортного засобу не вважається вибуттям транспортного засобу із володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) поза його волею в розумінні положень п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 19 червня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представником - адвокатом Лішневським Іллею Георгійовичем на рішення Києво- Святошинського районного суду Київської області від 06 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Експерт ІФ», ОСОБА_1 , треті особи Головний сервісний центр МВС про стягнення заборгованості за договором лізингу, про визнання недійсними договору комісії та договору купівлі - продажу, про скасування державної реєстрації, про реєстрацію транспортного засобу, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Лішневський Ілля Георгійович вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Савченко Анатолій Миколайович заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

28 червня 2024 року до суду надійшла заява представника Головного сервісного центру - Ємельянової Інни Олександрівни, у якій представник просила врахувати при розгляді справи надані до суду першої інстанції пояснення.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань від них не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши думку учасників справи, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 , виданого 24 грудня 2021 року ТСЦ 8046 належить автомобіль марки BMW, модель 740 І, 2016 року випуску, колір чорний, кузов НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , який він придбав 24 грудня 2021 року.

24 грудня 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 уклав договір лізингу №24/12/21-01 із ОСОБА_3 , у відповідності з яким останній прийняв в оплатне володіння та користування транспортний засіб марки BMW, модель 740 І, 2016 року випуску, чорного кольору, кузов НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_3 , видане 24 грудня 2021 року ТСЦ 8046 з метою здійснення пасажирських перевезень та особистого користування.

Як вказував позивач, ОСОБА_3 як Лізингоодержувач в порушення умов договору не сплатив щомісячний лізинговий платіж та перестав відповідати на телефонні дзвінки, то за допомогою Єдиного державного реєстру транспортних засобів з`ясовано, що з 23 квітня 2022 року автомобіль марки BMW, модель 740 І, тип загальний легковий седан, 2016 року випуску, колір чорний, кузов НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 йому вже не належить.

За заявою представника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_2 до ВП №1 Фастівського РУП ГУНП в Київській про вчинення кримінального правопорушення, до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за №12022116310000543 від 03 липня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України, та ОСОБА_2 залучено потерпілим у вказаному кримінальному провадженні.

Під час досудового розслідування кримінального правопорушення №12022116310000543 від 03 липня 2022 року було проведено дві почеркознавчі експертизи.

Так у відповідності до висновку експерта №СЕ-19/111-22/30373-ПЧ від 02 вересня 2022 року: підписи у договорі комісії №42/2022-1604 від 16 квітня 2022 року, у графі «(комітент ОСОБА_2 ) (підпис)»; акті огляду реалізованого транспортного засобу №8041/22/000222 від 17 квітня 2022 року у графі «(продавець ОСОБА_2 ) (підпис)»; акті приймання передачі транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери між суб`єктами господарювання (його філією) №42/2022-1604 від 16 квітня 2022 року, у графі «(передав суб`єкт господарювання) (підпис)», виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Згідно з висновком почеркознавчої експертизи №32605/32606/22-32 від 13 січня 2023 року: підписи, які містяться у графах: «зміст заяви перевірив (ла) ОСОБА_8

---

, «Здав

---

», «Отримав _____», в заяві №519071902 від 23 квітня 2022 року, виконані ОСОБА_1 ; Підписи, які містяться: у графі «покупець:____», в акті огляду реалізованого транспортного засобу №8041/22/000222 від 17 квітня 2022 року та у розділі «10. Місцезнаходження і реквізити сторін» у графі «ПОКУПЕЦЬ»: ОСОБА_1

---

підпис» в Договорі купівлі продажу транспортного засобу №42/2022-1604 від 17 квітня 2022 року - виконані, імовірно, НЕ ОСОБА_1 , а іншою особою.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог суд першої інстанції вважав, що встановлені висновками почеркознавчих експертиз щодо неналежності підпису ОСОБА_2 у договорі комісії №42/2022-1604 від 16 квітня 2022 року, акті огляду реалізованого транспортного засобу №8041/22/000222 від 17 квітня 2022 року, акті приймання передачі транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери між суб`єктами господарювання (його філією) №42/2022-1604 від 16 квітня 2022 року, так і відповідачки ОСОБА_1 в акті огляду реалізованого транспортного засобу №8041/22/000222 від 17 квітня 2022 року в Договорі купівлі продажу транспортного засобу №42/2022-1604 від 17 квітня 2022 року є достатніми для встановлення відсутності волі позивача на вчинення цих правочинів. Встановивши, що ніяких намірів та дій щодо відчуження спірного автомобіля ОСОБА_2 не здійснював, вказане майно вибуло з його володіння поза його волею внаслідок підроблення його підписів шляхом відчуження автомобіля особою, яка не мала права відчужувати спірне майно, суд дійшов переконання про наявність правових підстав для витребування автомобіля від останнього набувача. За обставин цієї справи судове рішення у кримінальному провадженні яким би було встановлено вину осіб у незаконному заволодінні належним позивачу майном не є обов`язковим, оскільки за п. 3 ч.1 ст.388 ЦК України законодавець надає переваги у захисті власника, а не добросовісного набувача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з нижченаведених мотивів.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до статті 1 якого передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які на її думку необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним легітимній меті.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Підстави набуття права власності визначені у статті 328 ЦК України, згідно з якою право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб набуто право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційним позовом).

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Вирішуючи спір у цій справі, місцевий суд посилаючись на висновки почеркознавчих експертиз №СЕ-19/111-22/30373-ПЧ від 02 вересня 2022 року та №32605/32606/22-32 від 13 січня 2023 року, проведених у кримінальному провадженні №12022116310000543 від 03 липня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України, встановив, що позивач ОСОБА_2 не підписував договір комісії №42/2022-1604 від 16 квітня 2022 року, акт огляду реалізованого транспортного засобу №8041/22/000222 від 17 квітня 2022 року, акт приймання передачі транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери між суб`єктами господарювання (його філією) №42/2022-1604 від 16 квітня 2022 року, а тому не мав волевиявлення на відчуження спірного автомобіля.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що зазначені експертні висновки були зроблені не у межах розгляду цієї справи, а у кримінальному провадженні, отже вони є неналежними доказами. Такі доводи апелянта є помилковими, оскільки предметом дослідження експертів, що надавали зазначені висновки почеркознавчих експертиз в межах кримінального провадження, були обставини, що входить до предмету доказування в межах даної цивільної справи. Крім того, за текстами зазначених висновків експерти бути обізнані про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, що відповідає вимогам статті 4 Закону України «Про судову експертизу». Крім того, чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо можливості використання під час розгляду справи доказів, отриманих в межах інших проваджень, що підтверджено Верховним Судом у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі №678/364/15, від 05 лютого 2020 року у справі №461/3675/17, від 10 березня 2020 року у справі №9901/740/18.

Інших аргументів щодо неможливості прийняття судом висновків почеркознавчих експертиз апелянт не наводить.

В той же час, колегія суддів зауважує, що за обставинами цієї справи саме почеркознавче дослідження має переважне значення при встановленні обставин вільного волевиявлення позивача на відчуження належного йому майна, адже інші визначені ст. 76 ЦПК України докази за своїми якостями не містять інформацію щодо предмета доказування (підписання правочинів саме позивачем).

У зв`язку з цим, апеляційний суд вважає, що недослідження оригіналів письмових доказів, які відповідач ставить під сумнів, не призвело до неправильного вирішення справи по суті позовних вимог та неналежної оцінки доказів, оскільки останні завірені належним чином, відповідно до норм діючого законодавства.

Щодо відсутності в матеріалах справи оригіналів висновків експертиз, апеляційний суд зауважує, що відповідач не клопотав про витребування їх оригіналів у органу досудового розслідування, а у заявах по суті справи позивач не зазначав про наявність у нього оригіналів таких документів.

Відповідно до частини третьої статті 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Слід зазначити, що правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Отже зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Аналогічні висновки щодо застосування вказаної норми викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15.

За наведених обґрунтувань колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо безпідставного прийняття судом заяви позивача про зміну предмету позову.

Оцінюючи наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном ОСОБА_1 колегія суддів враховує, що втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року у справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №461/12525/15-ц зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.

Оскільки висновком експертного дослідження встановлено, що підписи ОСОБА_1 в акті огляду реалізованого транспортного засобу №8041/22/000222 від 17 квітня 2022 року, в Договорі купівлі продажу транспортного засобу №42/2022-1604 від 17 квітня 2022 року є підробленими, колегія суддів вважає що у даній справі спростовано презумпцію добросовісності набувача, а тому погоджується з висновком місцевого суду, що витребування автомобіля у ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у її право власності.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права та не спростовують висновків суду, а зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та тлумаченню норм права на розсуд апелянта.

Європейським судом з прав людини зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року №63566/00, § 23). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті спору.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 375, 379, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 подану представником - адвокатом Лішневським Іллею Георгійовичем - залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 травня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 07 листопада 2024 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова