Постанова

від 06.11.2024 по справі 826/6964/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 826/6964/14

касаційне провадження № К/9901/12068/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (далі - Товариство) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2018 (суддя Кузьменко А.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019 (головуючий суддя - Ганечко О.М., судді - Коротких А.Ю., Федотов І.В.) у справі за позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - Офіс) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до суду з позовом до Офісу, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Управління від 15.04.2014 №0000424102 та №0000414102.

Обґрунтовуючи вимоги, Товариство зазначило, що на момент виникнення податкового боргу зі сплати податку на додану вартість за січень 2014 року та авансового внеску з податку на прибуток, який підлягав сплаті у лютому 2014 року, у Товариства існувало 162569418,39 грн суми надміру сплачених платежів з податку на прибуток. Позивач, подав відповідачу заяву про перерахування частини суми надміру сплачених платежів з податку на прибуток у рахунок сплати грошового зобов`язання з податку на додану вартість за січень 2014 року в сумі 62222932,00 грн та заяву про перерахування частини суми надміру сплачених платежів з податку на прибуток у розмірі 42003526,00 грн на поточний рахунок позивача для наступної сплати за рахунок таких коштів грошових зобов`язань позивача по авансових внесках з податку на прибуток за лютий 2014 року, з огляду на що Офіс зобов`язаний був здійснити зарахування суми надміру сплачених платежів з податку на прибуток в рахунок погашення податкових зобов`язань з податку на додану вартість та авансового внеску з податку на прибуток.

Справа неодноразово розглядалась різними судовими інстанціями.

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 27.11.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019, у хзадоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з урахуванням вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 31.07.2018 у даній справі, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач, звертаючись із заявою про перерахування частини надміру сплачених коштів з податку на прибуток в рахунок сплати грошового зобов`язання з податку на додану вартість за січень 2014 року, не врахував того, що податковим органом вона отримана за 3 дні до настання граничного строку сплати грошових зобов`язань, а, зважаючи на приписи Податкового кодексу України, контролюючому органу надано право розгляду заяви Товариства до 10.03.2014 включно. Також, суди виходили з того, що матеріали справи не містять доказів оскарження бездіяльності відповідача щодо нездійснення розгляду останнім заяв Товариства про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань. Крім того, суди вказали, що про вину банку щодо несвоєчасності перерахування грошових коштів за платіжним дорученням Товариства можливо стверджувати, у разі прийняття банком такого платіжного доручення та не перерахування коштів за ним. У даному випадку, банк відмовився приймати платіжне доручення, що передбачено договором банківського рахунку, а доказів оскарження протиправності такої відмови у встановленому порядку суду позивачем надано не було.

Товариство, не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків судів фактичним обставинам у даній справі. Скаржник вказує, що суди не надали належної правової оцінки тому, що: ПАТ «Дельта Банк» відмовилось приймати платіжне доручення № 1891 від 27.02.2014 та заповнювати в ньому відмітки «Одержано банком» чи «Проведено банком», що підтверджується актом про відмову банку прийняти розрахунковий документ; Товариство вказує, що позивач подав до контролюючого органу заяви від 21.02.2014 № 1272/8-001 та від 24.02.2014 № 1301/8-001 про зарахування наявної у позивача суми надміру сплачених платежів з податку на прибуток в рахунок погашення податкових зобов`язань з податку на додану вартість та авансового внеску з податку на прибуток, проте Офіс такі заяви Товариства не виконав.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 04.06.2019 відкрив касаційне провадження за скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.11.2024 призначив справу до попереднього розгляду на 06.11.2024.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючий орган провів позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань своєчасності сплати узгоджених податкових зобов`язань до бюджету з податку на додану вартість згідно податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2014 року з додатками (від 20.02.2014 №9008808504) з граничним терміном сплати 28.02.2014, за результатами якої складений акт від 04.04.2014 №369/28-10-41-20/30019801, за висновками якого позивачем був порушений граничний строк сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), визначений пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України.

Зокрема у акті перевірки було вказано, що Товариство відповідно до наданих документів в порушення пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України погасило суму податкового боргу щодо сплати податку на додану вартість за січень 2014 року у розмірі 61454693,00 грн не в граничний строк сплати такого боргу до 28.02.2014, а вже після спливу такого строку відповідно до платіжних доручень № 2026 від 04.04.2014 на суму 1500000,00 грн, № 2009 від 04.03.2014 на суму 6500000,00 грн, № 2093 від 06.03.2014 на суму 1000000,00 грн, № 2080 від 06.03.2014 на суму 19980000,00 грн, № 2092 від 06.03.2014 на суму 3650000,00 грн, № 2091 від 06.03.2014 на суму 18970000,00 грн, № 2123 від 07.03.2014 на суму 10622932,00 грн.

На підставі висновків вказаного акта перевірки, Офіс прийнятв податкове повідомлення-рішення від 15.04.2014 № 0000424102, яким на підставі статті 126 Податкового кодексу України за затримку на 2, 4, 5 календарних днів сплати суми грошового зобов`язання в розмірі 61454693,00 грн до позивача застосовано штраф у розмірі 10 відсотків у сумі 6145469,30 грн.

Також, контролюючий орган провів документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань своєчасності сплати узгоджених податкових зобов`язань до бюджету з податку на прибуток згідно податкової декларації з податку на прибуток за 2012 рік з додатками (від 05.02.2013 №9086546454) з граничним терміном сплати 28.02.2014, за результатами якої складений акт від 04.04.2014 №368/28-10-41-20/30019801, за висновками якого позивачем був порушений граничний строк сплати суми грошового зобов`язання авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств, визначений пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України.

Зокрема у акті перевірки було вказано, що Товариство відповідно наданих документів в порушення пункту 57.1 статті 57 Податкового кодексу України погасило суму податкового боргу щодо сплати авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств з граничним терміном сплати 28.02.2014 у розмірі 2701452,00 грн не в граничний строк сплати такого боргу до 28.02.2014, а вже після спливу такого строку відповідно до платіжних доручень від 05.03.2014 №2049 на суму 250 452,00 грн та №2052 на суму 200000,00 грн.

На підставі висновків вказаного акта перевірки, Офіс прийняв податкове повідомлення-рішення від 15.04.2014 №0000414102, яким за затримку на 3 календарних дні сплати суми грошового зобов`язання в розмірі 2701452,00 грн застосував до позивача штраф у розмірі 10 відсотків у сумі 270145,20 грн за платежем: авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 17.1.10 пункту 17.1 статті 17 ПК України платник податків має право на залік чи повернення надміру сплачених, а також надміру стягнутих сум податків та зборів, пені, штрафів у порядку, встановленому цим Кодексом.

Пунктом 87.1 статті 87 ПК України встановлено, що джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Сплата грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

Статтею 43 ПК України визначено порядок та умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань.

Так, згідно пунктів 43.4-43.5 зазначеної статті ПК України платник податків подає заяву на повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення готівковими коштами за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку.

Контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Згідно пункту 5 Порядку взаємодії територіальних органів Міністерства доходів і зборів України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України, Міністерства фінансів України від 30.12.2013 №882/1188 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), повернення помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань у випадках, передбачених законодавством, здійснюється виключно на підставі заяви платника податку (за винятком повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку на доходи фізичних осіб, які розраховуються органом Міндоходів на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік шляхом проведення перерахунку за загальним річним оподатковуваним доходом платника податку), яка може бути подана протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

Пункт 6 вказаного Порядку передбачає, що обов`язковим реквізитом заяви є визначення платником податку напрямів перерахування коштів, що повертаються як помилково та/або надміру сплачені: на поточний рахунок платника податку в банку; на погашення грошового зобов`язання (податкового боргу) з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи Міндоходів, незалежно від виду бюджету; готівкою за чеком у разі відсутності у платника податків рахунку в банку; готівкою з рахунків банків у разі відсутності у платника податків рахунку в банку; поштовим переказом через підприємства поштового зв`язку; для подальших розрахунків у якості авансових платежів (передоплати) або грошової застави: на небюджетний рахунок з обліку коштів забезпечення сплати майбутніх митних та інших платежів - рахунок 3734, відкритий на балансі Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві; банківський балансовий рахунок 2603, відкритий для органу Міндоходів у відповідному уповноваженому банку (у разі коли кошти авансових платежів (передоплати), доплати тощо вносилися готівкою).

Відповідно до пункту 7 зазначеного Порядку, орган Міндоходів на підставі даних особових рахунків платників готує висновок за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку, два примірники Реєстру висновків за платежами, належними державному бюджету, за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку, та три примірники Реєстру висновків за платежами, належними місцевим бюджетам, та платежами, які підлягають розподілу між державним та місцевими бюджетами, за формою згідно з додатком 3 до цього Порядку. Контроль за прийняттям/передаванням висновків органи Міндоходів, місцеві фінансові органи, органи Казначейства проводять шляхом проставляння на відповідних примірниках Реєстрів відміток про надходження документів до установи у порядку, визначеному Типовою інструкцією з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року №1242.

За платежами, належними державному бюджету, орган Міндоходів у строк не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви передає висновки згідно з Реєстром висновків за платежами, належними державному бюджету, для виконання відповідному органу Казначейства.

На підставі отриманих висновків відповідний орган Казначейства здійснює повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань у визначеному законодавством порядку (пункт 10 Порядку).

У справі, що розглядається, суди встановили, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 21.02.2014 №1272/8-001 про перерахування частини надміру сплачених платежів з податку на прибуток, що була наявна у Товариства на момент звернення із такою заявою у сумі 62222932,00 грн (та про що зазначав відповідач у листі від 01.10.2013 №8035/10/20-337), в рахунок сплати грошового зобов`язання з податку на додану вартість за січень 2014 року в сумі 62222932,00 грн.

Також, позивач звернувся до відповідача із заявою від 24.02.2014 №1301/8-001, у якій просив контролюючий орган повернути частину надміру сплаченого грошового зобовязання з податку на прибуток у сумі 42003526,00 грн. (яка утворилася у серпні 2012 року) на поточний разунок Товариства.

Зазначені заяви позивача були отримані Офісом 25.05.2014, тобто за 3 дні до настання граничного строку сплати грошових зобов`язань з податку на додану вартість за січень 2014 року та авансових внесків з податку на прибуток за лютий 2014 року.

Водночас, чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством контролюючому органу надано повноваження щодо підготовки висновку у строк не пізніше, ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви, тобто податковий орган мав право розглядати заяву позивача до 10.03.2014 включно, що свідчить про те, що позивачем при зверненні до контролюючого органу не враховано законодавчо передбаченого 20-денного терміну, протягом якого може бути здійснене відповідне перезарахування коштів.

Крім того, судами було встановлено, що позивачем не надано доказів оскарження бездіяльності податкового органу щодо нездійснення розгляду останнім поданих Товариством заяв зарахування коштів в рахунок погашення податкових зобов`язань та про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань, оскільки сплата податкового боргу відбулась на підставі самостійно внесених Товариством грошових коштів, а не внаслідок перезарахування коштів за наслідками розгляду заяв позивача. При цьому, позивач, вважаючи такі дії (бездіяльність) контролюючого органу протиправними, не був обмежений правом оскаржити їх в судовому порядку з метою недопущення негативних для нього наслідків у вигляді штрафу за несвоєчасну сплату податкових зобов`язань.

Також судами було встановлено, що позивач подав до ПАТ «Дельта Банк», в якому він має рахунок відповідно до умов договору банківського рахунку №01/2016254-15482 від 10.01.2013у, розрахунковий документ на здійснення платежу, а саме: платіжне доручення №1891 від 27.02.2014 про перерахування з його рахунку суми в розмірі 62222932,00 грн для сплати податку на додану вартість за січень 2014 року.

Однак, ПАТ «Дельта Банк» відмовилось приймати платіжне доручення та заповнити на ньому відмітки «Одержано банком» чи «Проведено банком», що підтверджується актом про відмову банку прийняти розрахунковий документ клієнта від 27.02.2014.

На переконання позивача, ПАТ «Дельта Банк» не здійснило операцію за вказаним розрахунковим документом Товариства, що призвело до несплати позивачем податку на додану вартість за січень 2014 року у сумі 62222932,00 грн в строк до 28.02.2014 саме з вини банку.

Крім того, листом від 28.02.2014 №1493/8-001, Товариство повідомило Офіс про несплату позивачем податку на додану вартість за січень 2014 року у сумі 62222932,00 грн в строк до 28 лютого 2014 року з вини банку.

Водночас, відповідно до пунктів 3.1, 3.7 договору банківського рахунку №01/2016254-15482, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» (банком) та Товариством (клієнтом) 10.01.2013, банк має право відмовити у проведенні розрахункових та касових операцій при наявності фактів, що свідчать про порушення клієнтом законодавства України та умов цього договору щодо вимог до проведення розрахункових та/або касових операцій, оформлення розрахункових та/або касових документів та строків їх подання до банку; протягом двох робочих днів після прийняття платіжних доручень, заяв про купівлю або продаж іноземної валюти повернути їх без виконання у разі: не заповнення клієнтом хоча б одного із обов`язкових реквізитів або неправильного їх заповнення згідно з вимогами законодавства України; відсутності документів, які потрібні для купівлі та обміну іноземної валюти на Міжбанківському валютному ринку України, або на міжнародних валютних ринках, а також для здійснення Банком валютного контролю за правомірністю перерахування іноземної валюти з рахунку Клієнта згідно з вимогами законодавства України; недостатності грошових коштів на рахунку Клієнта для виконання переказу в іноземній валюті та/або продажу іноземної валюти на МВРУ.

Суди також встановили, що відповідно до вимог пункту 8.1 договору банківського рахунку №01/2016254-15482 всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні цього договору чи у зв`язку з ним або випливають з нього (включаючи, але не обмежуючись - визнання цього договору недійсним або дійсним, укладеним або неукладеним) вирішуються Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків.

Водночас, матеріали справи не містять доказів звернення Товариства до суду з метою врегулювання питання щодо повернення Банком без виконання платіжного доручення №1891 від 27.02.2014 про перерахування з його рахунку суми в розмірі 62222932,00 грн для сплати податку на додану вартість за січень 2014 року.

Так, підпунктом 4 глави 2 Розділу І Інструкції «Про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 16.08.2006 №320 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Інструкція №320), передбачено, що міжбанківський переказ виконується банками в строк, визначений правилами платіжної системи, який не може перевищувати трьох операційних днів відповідно до Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05 квітня 2001 року №2346-ІІІ (далі по тексту - Закон України від 05 квітня 2001 року №2346-III, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Підпунктом 1.21 статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 №2346-ІІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №2346-ІІІ), передбачено, що операційний день - частина робочого дня банку або іншої установи - учасника платіжної системи, протягом якої приймаються від клієнтів документи на переказ і документи на відкликання та можна, за наявності технічної можливості, здійснити їх обробку, передачу та виконання. Тривалість операційного дня встановлюється банком або іншою установою - учасником платіжної системи самостійно та закріплюється в їх внутрішніх нормативних актах.

Згідно з пунктом 32.1 статті 32 Закону №2346-ІІІ, банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов`язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів.

Відповідно до підпункту 32.2 статті 32 Закону №2346-ІІІ у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов`язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Разом тим, у пункті 129.6 статті 129 ПК України передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Відтак, визначальним фактором для пред`явлення письмової вимоги контролюючим органом до платника податків щодо погашення суми податкового боргу є несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі податків, зборів та інших платежів до бюджетів, саме з вини такого платника податків.

Аналіз наведених норм свідчить, що про вину банку щодо несвоєчасності перерахування грошових коштів можна стверджувати, у разі прийняття банком платіжного доручення позивача, однак не проведення платежу в передбачений строк. В даному ж випадку має місце відмова банку від прийняття такого платіжного доручення для виконання. При цьому, право такої відмови передбачено умовами договору банківського рахунку від 10.01.2013 №01/2016254-15482, однак позивачем протиправність такої відмови не оскаржувалась.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про необґрунтованість доводів позивача, що порушення строків сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість за січень 2014 року відбулось з вини банку.

Згідно з пунктом 38.1 статті 38 ПК України виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк.

Відтак, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку, що саме звернення платника податків до контролюючого органу щодо повернення надміру сплачених податкових зобов`язань шляхом погашення грошових зобов`язань (податкового боргу) з інших платежів не може розцінюватись як виконання таким платником податків обов`язку сплати в повному обсязі узгоджених сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк та не є підставою для звільнення платника податків від відповідальності, встановленої статтею 126 Податкового кодексу України.

Оскільки позивачем не заперечується факт порушення строку сплати податкових зобов`язань з податку на додану вартість за січень 2014 року та з авансових внесків з податку на прибуток за лютий 2014 року, висновок судів попередніх інстанцій про правомірність застосування до позивача відповідальності у вигляді штрафної санкції за порушення вимог податкового законодавства у частині своєчасності сплати податкових зобов`язань є обгрунтованим.

Ураховуючи встановлені фактичні обставини у даній справі, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Позивачу доводах касаційної скарги не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Позивач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз» залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.11.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.04.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк