Ухвала

від 31.10.2024 по справі 2/1522/11652/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

31 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 2/1522/11652/11

провадження № 61-15480св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач),Гудими Д. А., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І., Крата В. І.,

учасники справи:

заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,

суб`єкт оскарження: начальник Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гусєв Олександр Олександрович,

заінтересована особа (стягувач) - Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року у складі судді Федчишеної Т. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Дришлюка А. І., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст скарги

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулась зі скаргою на бездіяльність начальника Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Гусєва О. О.

Скарга мотивована тим, що на примусовому виконанні у Першому Приморському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (на даний час Приморський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)) перебував виконавчий лист № 2/1522/11652/11, виданий Приморським районним судом м. Одеси 26 квітня 2013 року на виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 січня 2013 року про стягнення з неї та ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» суми заборгованості за кредитом, що в гривневому еквіваленті складає 1 692 657, 38 грн.

Постановою державного виконавця від 23 травня 2013 року було накладено арешт на все її рухоме, нерухоме майно та транспортні засоби. Листом Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 23 червня 2020 року заявника повідомлено, що матеріали виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 знищено за закінченням терміну зберігання. Однак, до цього часу майно ОСОБА_1 обтяжено арештами та забороною на його відчуження згідно з постановами від 23 травня 2013 року, від 03 червня 2015 року, від 19 жовтня 2015 року. З метою зняття арешту з майна, 24 жовтня 2022 року вона звернулася з відповідною заявою до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса), проте листом у знятті арешту їй було відмовлено.

Вважала, що відсутні підстави для збереження арештів, оскільки виконавче провадження знищене, а вказані арешти перешкоджають їй вільно користуватися своєю власністю.

Заявник просила:

визнати протиправною бездіяльність начальника Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) щодо незняття арешту з майна ОСОБА_1 при поверненні виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № НОМЕР_1;

зобов`язати начальника Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) Гусєва О. О. вчинити дії щодо зняття (скасування) арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП № НОМЕР_1, виданої 23 травня 2013 року Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, В-11/343; згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: б/н, виданої 03 червня 2015 року, видавник ОСОБА_4 , Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції та згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: б/н, виданої 19 жовтня 2015 року, видавник: ОСОБА_4 , Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 березня 2023 року, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року, у задоволенні скарги відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що:

відповідно до статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника тільки в разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі). На даний час порядок зняття арешту з майна чи коштів боржника врегульовано частинами третьою, четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII. З наведеної норми слідує, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду;

аналіз матеріалів справи свідчить та не заперечувалося представником ОСОБА_1 - авокатом Пуленко А. Г. , рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 січня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 коштів не виконано, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження не сплачено. Відтак, заявником не доведено обов`язку державного виконавця щодо зняття арешту з майна ОСОБА_1 при поверненні виконавчого документа стягувачу. Таким чином, підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 про визнання протиправоною бездіяльності начальника відділу державної виконавчої служби щодо незняття арешту з майна ОСОБА_1 при поверненні виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 відсутні;

вимоги скарги щодо зобов`язання начальника виконавчої служби вчинити дії щодо зняття (скасування) арешту з майна ОСОБА_1 , також не підлягають задоволенню, оскільки суд може зобов`язати державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення, зокрема вчинити дії щодо скасування (зняття арешту) лише за умови встановлення обґрунтованості скарги і визнання бездіяльності неправомірною.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_2 , в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення скарги.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

апеляційним судом залишено поза увагою, що Перший Приморський відділ ДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеси) було ліквідовано і юридична особа припинила діяльність без правонаступника;

суди не врахували, що закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться. Аналогічні висновки викладені в постанові Касаційного адміністративного суду України від 27 березня 2020 року по справі № 817/928/17 (адміністративне провадження № К/9901/20268/18), постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 522/8685/13 (провадження № 61-3441св22));

відмова у знятті арешту та посилання на те, що боржник не виконав рішення суду або не сплатив виконавчий збір у розмірі, є необґрунтованою, оскільки матеріали виконавчих проваджень знищені і встановити наявність заборгованості неможливо;

листом від 26 квітня 2023 року АТ «Райффайзен Банк Аваль» повідомлено, що ОСОБА_1 станом на 25 квітня 2023 року не має діючих кредитів в АТ «Райффайзен Банк Аваль». Отже, наявність протягом тривалого часу не скасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2023 року касаційну скаргу залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з суду першої інстанції.

У січні 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 12 грудня 2023 року зазначено, що Наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження, оскільки касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України (порушення норм процесуального права).

Фактичні обставини

Суди встановили, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 січня 2013 року у справі № 2/1522/11652/11 стягнуто зі ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» суму заборгованості за кредитом, що в гривневому еквіваленті складає 1 692 657, 38 грн.

На виконання вказаного рішення суду 26 квітня 2013 року видано виконавчий лист № 2/1522/11652/11.

Постановою державного виконавця першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Білик Р. В. від 23 травня 2013 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11 від 26 квітня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції грошової суми 1 692 657,38 грн.

Постановою державного виконавця першого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Білик Р. В. від 23 травня 2013 року накладено арешт на все рухоме, нерухоме майно та автотранспортні засоби, що належать боржнику ОСОБА_1 в межах суми звернення стягнення 2 693 522, 38 грн та оголошено заборону на відчуження будь-якого майна боржника в межах суми боргу.

Листом Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі від 23 червня 2020 року № 35869 ОСОБА_1 повідомлено, що на виконанні у відділі перебували виконавчі провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, виданого Приморським районним судом м. Одеси 22 травня 2015 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» коштів у розмірі 1 692 657,38 грн. Надати матеріали виконавчих проваджень неможливо, оскільки матеріали виконавчого провадження знищено відповідно до пунктів 1, 2 розділу ХІ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 1829/5 від 07 червня 2017 року, передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчено, підлягають знищенню.

24 жовтня 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла адвокат Пуленко А. Г., звернулася до Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління юстиції (м. Одеса) із заявою про скасування арештів, накладених згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП № НОМЕР_1, виданої 23 травня 2013 року Першим Приморським відділом державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, В-11/343; згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: б/н, виданої 03 червня 2015 року, видавник ОСОБА_4 , Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції; згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер: б/н, виданої 19 жовтня 2015 року, видавник: ОСОБА_4 , Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.

На вищевказану заяву листом Першого Приморського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі від 03 листопада 2022 року № 59358 ОСОБА_1 повідомлено, що на виконанні у відділі перебували виконавчі провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/1522/11652/11, виданого Приморським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» коштів у розмірі 1 692 657,38 грн. При цьому вимоги виконавчих документів боржником не виконано, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження не сплачено. Стаття, по яких завершено виконавчі провадження не передбачає зняття арешту з майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Матеріали виконавчого провадження знищено, проте можуть бути відновлені відповідно до абзацу 2 пункту 15 розділу VІІІ «Інструкції з організації примусового виконання рішень» від 02 квітня 2012 року. Зазначено, що арешт може бути знятий у разі надходження на рахунок органу державної виконавчої служби суми коштів, необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких мотивів.

Державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону (частина перша статті 30 Закону № 606-XIV).

Виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення (частина перша статті 47 Закону № 606-XIV).

Аналогічні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені і в подальшому в частині першій статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (далі- Закону № 1404-VIII)), який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди (частина п`ята статті 37 Закону № 1404-VIII).

Виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав (частини перша та друга статті 49 Закону № 606-XIV).

У разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника (частини перша та друга статті 50 Закону № 606-XIV).

У разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна (частини перша та друга статті 40 Закону № 1404-VIII).

У справі, що переглядається, суди відмовили заявнику у знятті (скасуванні) арешту з її нерухомого майна, накладеного відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, серія та номер ВП № НОМЕР_1, виданої 23 травня 2013 року, б/н, виданої 03 червня 2015 року, б/н, виданої 19 жовтня 2015 року, та вказали, що відповідно до Закону № 606-XIV державний виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника тільки в разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі). На даний час порядок зняття арешту з майна чи коштів боржника врегульовано частинами третьою, четвертою статті 59 Закону № 1404-VIII. Оскільки заявником рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 січня 2013 року про стягнення з ОСОБА_1 коштів не виконано, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження не сплачено, що не заперечувалося представником ОСОБА_1 - авокатом Пуленко А. Г., підстави для знаття арешту, передбачені на час винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у 2014 році за статтею 50 Закону № 606-XIV і на час розгляду судом скарги скаржниці за статтею 59 Закону № 1404-VIII, відсутні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2024 року у справі № 333/395/22 (провадження № 61-9753св23) зроблено висновок, що «арешт майна боржника є заходом, який застосовується для забезпечення виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. У разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є завершеним. Лише факт такого повернення, зокрема через відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, не є підставою для зняття арешту з майна та коштів. Стягувач може повторно пред`явити виконавчий документ до виконання. Тоді як за заявою боржника суд може визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, з підстав, передбачених частиною другою статті 432 ЦПК України».

Верховий Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду підтримує висновок судів попередніх інстанцій у цій справі (близький за змістом висновок див. у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2023 року у справі № 202/1182/22, від 15 лютого 2023 року у справі № 202/1183/22, від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року у справі № 521/14329/20, в ухвалі Верховного Суду від 14 вересня 2023 року у справі № 754/19209/21, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 17 січня 2018 року у справі № 910/8019/15-г, від 16 травня 2018 року у справі № 10/56-08).

Натомість, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року у справі № 815/7269/15 (адміністративне провадження №К/9901/12587/18) зазначено, що:

«арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Крім того, наслідки завершення виконавчого провадження, зокрема, у разі повернення виконавчого документа стягувачу встановлені пунктом 3.17 Інструкції з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 2 квітня 2012 року і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року №489/20802, яким передбачено, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також наслідки завершення відповідного виконавчого провадження (зняття арешту тощо).

З наведеної норми вбачається, що у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу, державний виконавець повинен, зокрема, зазначити наслідки завершення відповідного виконавчого провадження, яким в даному випадку є зняття арешту з майна і коштів позивача, а тому твердження скаржника, що при поверненні виконавчого документа стягувачу арешти, накладені на майно боржника, не знімаються є безпідставними.

Відтак, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

Відповідно до зазначених обставин справи і норм чинного законодавства на момент виникнення спірних правовідносин відділ примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Одеській області у виконавчому провадженні №45112334 повинен був зняти арешт з майна і коштів позивача (боржника) при поверненні виконавчого документа стягувачу, але не зробив цього.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновком судів першої й апеляційної інстанцій про те, що дії відповідача стосовно відмови у знятті арешту з майна і грошових коштів позивача згідно листа-відповіді №09-11974 від 12 серпня 2015 року є протиправними і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з майна і грошових коштів позивача».

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України. Елементом верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, § 31, 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, § 65)).

Оскільки у практиці Касаційного цивільного та Касаційного адміністративного судів у складі Верховного Суду має місце неоднакове застосування положень Законів № 606-XIV і № 1404-VIII у справах про зняття арешту з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа стягувачеві, то забезпечити єдність такої практики неможливо без застосування повноважень Великої Палати Верховного Суду. Тому Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передає цю справу для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, сформульованого у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 815/7269/15 (адміністративне провадження №К/9901/12587/18) щодо можливості зняття арешту з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа стягувачу. Такий відступ має полягати у висновку, який неодноразово викладав у постановах Верховний Суд у складі колегій суддів Першої, Другої та Третьої судових палат Касаційного цивільного суду, зазначених в цій постанові, і підтримали суди першої й апеляційної інстанцій у справі № 2/1522/11652/11, відмовляючи заявнику у задоволенні її скарги на бездіяльність державного виконавця щодо невжиття заходів зі зняття арешту на невизначене майно. Інакше кажучи, якщо виконавець повернув виконавчий документ стягувачу, а не органу, який його видав, то виконавче провадження є незавершеним, і відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника. Останній, якщо вважає, що для продовження виконання виконавчого документа немає підстав, може ініціювати вирішення питання про визнання цього документа таким, що не підлягає виконанню (частина друга статті 432 ЦПК України), і зняття арешту з майна з цієї підстави.

Керуючись статтями 260, 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Передати справу№ 2/1522/11652/11 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Д. А. Гудима

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко

В. І. Крат