Постанова

від 06.11.2024 по справі 184/296/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5782/24 Справа № 184/296/23 Суддя у 1-й інстанції - Томаш В.І. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Бондар Я.М., Корчистої О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м.Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №184/296/23 за позовом ОСОБА_1 до Товариство з обмеженою відповідальністю «Покровський рудоремонтний завод» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 05 березня 2024 року, ухвалене у складі судді Томаш В.І.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Покровський рудоремонтний завод» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона працювала в Товаристві зобмеженою відповідальністю«Покровський рудоремонтнийзавод», на посаді підсобного робітника ремонтно-будівельної служби. 04 жовтня 2022 року її було звільнено на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін, на підставі наказу №13к від 04.10.2022 року, але у день звільнення з нею не було проведено розрахунок у строки передбачені ст.116 КЗпП України. Позивач вважає порушеним її конституційне право на отримання заробітної плати у встановлені законом строки, яке підлягає захисту.

Згідно індивідуальних відомостей про застрахованих осіб форми ОК-5 від 25.10.2022 року з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування, виданої Головним управлінням Пенсійного фонду в Дніпропетровської області підтверджується сума нарахованої відповідачем заробітної плати за грудень 2021 рік - 6892,11 грн., за січень 2022 року - у сумі 7245,64 грн., за лютий 2022 року - у сумі 7245,29 грн., які підлягали виплаті за вирахуванням податку на доходи 18% та військового збору 1,5%, а саме: за грудень 2022 року 2585,72 грн. (02.03.2022 року позивачем частково було виплачена заробітна плата за грудень 2021 року у сумі 2000,00 грн., за січень 2022 року у сумі 5832,74 грн., за лютий 2022 року у сумі 5832,46 грн. Окрім того, залишається невиплаченою сума компенсації за 5 календарних днів невикористаної щорічної відпустки у сумі 936,82 грн. Отже, заборгованість відповідача перед позивачем по заробітної платі на день звільнення та подання позову складає 15187,74 грн..

Також,позивач зазначає,що відповіднодо ст.117КЗпП Українивідповідач зобов`язанийвиплатити середнійзаробіток завесь часзатримки подень фактичногорозрахунку,але небільше якза шістьмісяців танадає сумурозрахунку відповіднодо п.8Порядку обчисленнясередньої заробітноїплати затвердженоїПостановою Кабінетуміністрів Українивід 08.02.1995р.№100,а самеза 89робочих дніву сумі33068грн.84коп.

05.03.2023 ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про зменшення позовних вимог та просила суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Покровський рудоремонтний завод» на її користь заборгованість із заробітної плати за період з 01.12.2021 року по 28.02.2022 року у сумі 11070,77 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку з 05.10.2022 року по 08.02.2023 року в сумі 30 029 грн. 32 коп., моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн., також сплачений судовий збір в розмірі 1073,60 грн.. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більш як за один місяць.

Рішенням Орджонікідзевськогоміського судуДніпропетровської областівід 05березня 2024року узадоволенніпозовних вимог ОСОБА_1 доТовариства зобмеженою відповідальністю«Покровський рудоремонтний завод»«про стягненняне виплаченоїзаробітної плати,середнього заробіткуза часзатримки розрахункупри звільненніта моральноїшкоди» відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просила рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції, за відсутності достатніх доказів, дійшов висновку про те, що згідно наказу №17/09-21 від 17 вересня 2021 року, підприємство відповідача оголосило їй неповний робочий тиждень з робочими днями понеділок з 01 грудня 2021 року. Судом першої інстанції не надано оцінки індивідуальним відомостям застрахованих осіб ОК-5 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування, якою підтверджується сума нарахованої позивачу заробітної плати у розмірі, визначеному позивачкою в позовній заяві.

Судом не враховано, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження встановлення позивачці неповного робочого тижня, зокрема копії наказу від 30.11.2021 року про встановлення неповного робочого тижня, на який послався суд при ухваленні рішення.

Також вказує що відповідач не підтвердив певними засобами доказування здійснення виправлення помилки на суму 14947,78, яка полягає у зайвому нарахуванні премії за грудень 2021 року, січень 2022 року та лютий 2022 року, про що зазначено в наказі №17/04-23/2 від 17 квітня 2023 року, який виданий через сім місяців після звільнення позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Покровський рудоремонтний завод» зазначило, що позивач своєю апеляційною скаргою намагається здійснити переоцінку доказів, що не є підставою для скасування рішення суду, а суд першої інстанції розглянув усі докази надані сторонами та надав їм належну оцінку і всебічно сприяв повному та неупередженому розгляду справи, у зв`язку з чим просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч.3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ціна у позову у даній справі є меншою ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено, що наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «Покровський рудоремонтний завод» №30-к від 12.11.2020 року позивача ОСОБА_1 прийнято на посаду підсобного робітника ремонтно-будівельної служби з 12.11.2020 року.

Згідно до копії наказу Товариства з обмеженою відповідальністю «Покровський рудоремонтний завод» №17/09-21 від 17 вересня 2021 року, підприємство оголосило позивачу ОСОБА_1 неповний тиждень з робочими днями понеділок з 01.12.2021 року.

Відповідно до відомостей про ознайомлення з наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «Покровський рудоремонтний завод» №17/09-21 від 17 вересня 2021 року Позивач була ознайомлена з цим наказом.

На підставінаказу №13квід 04.10.2022року,позивач була звільнена з займаної посади з 04.10.2022 року. В день звільнення позивач отримала трудову книжку. В день звільнення остаточний розрахунок з позивачем проведено не було.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що розмір позовних вимог є необґрунтованим, обставини покладенні в основу позову не підтверджуються долученими до позову доказами, а позивачкою не надано суду інших доказів на підтвердження обґрунтованості позову.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками та зазначає наступне.

Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Статтею 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ч.1 ст.24 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до частини шостої тієї ж статті своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Статтею ст.115 КЗпП України визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною 1статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Як вбачається із матеріалів справи, наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «Покровський рудоремонтний завод» №30-к від 12.11.2020 року позивача ОСОБА_1 прийнято на посаду підсобного робітника ремонтно-будівельної служби з 12.11.2020 року.

Наказом по підприємству від 30 листопада 2021 року, з 01 грудня 2021 року встановлений мінімальний оклад 6500 грн в місяць (том 1 а.с.44).

Згідно табелю робочого часу, позивач працювала в грудні 2021 року 2 дні (16 години), у січні 2022 року 5 днів (40 годин), у лютому 2022 року - 5 днів (40 годин) (т.1 а.с.53-58).

Відповідно до розрахунково-платіжних відомостей працівника за грудень 2021 року позивачу ОСОБА_1 нарахована заробітна плата в розмірі 3088,11 грн., яка складається з заробітної плати 896,55 грн. та 2191,56 грн. виплат за лікарняним листом. З відрахуванням податків (19,5 % військового збору та ПДФО) належить до виплати 2485,93 грн. (том 1 а.с.45, 46).

Відповідно до розрахунково-платіжних відомостей працівника за січень 2022 року позивачці ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата в розмірі 1721,85 грн. За відрахуванням податків (19,5 % військового збору та ПДФО) належить до виплати 1386,09 грн. (том 1 а.с.47, 48).

Відповідно до розрахунково-платіжних відомостей працівника за лютий 2022 року позивачці ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата в розмірі 1625,00 грн. За відрахуванням податків (19,5 % військового збору та ПДФО) належить до виплати 1308,13 грн. (том 1 а.с.49, 50).

02 березня 2022 року відповідачем було перераховано на картковий рахунок позивача частину заробітної плати за грудень 2021 року 2000,00 грн.

Отже, розмір заборгованості відповідача по заробітній платі перед ОСОБА_1 складав 3180,15 грн (485,93 грн. + 1386,09 грн. + 1308,13 грн.), що не заперечується відповідачем у наданому відзиві на позовну заяву.

Також у відзиві, відповідач зазначає про наявність у позивача 5 днів невикористаної щорічної відпустки, розмір компенсації за яку складає 936,82 грн.(том 1 а.с.39).

Всього ТОВ «ПРРЗ» має заборгованість перед позивачем у розмірі основної заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, в розмірі 4116,97 грн. яку зобов`язаний був виплатити позивачу при звільненні, однак, не виконав вимоги КЗпП України та Закону України ««Про оплату праці».

Як встановлено судом першої інстанції відповідач 20 квітня 2023 року відповідно до чека №000135201, здійснив розрахунок по заробітній платі у сумі 3180,15 грн., компенсації за 5 календарних днів невикористаної щорічної відпустки у сумі 936,82 грн., середній заробіток за час затримки кінцевого розрахунку в сумі 3039,52 грн. на загальну суму 7156, 49 грн., що не заперечується сторонами.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заробітноїплати, компенсації за 5 календарних днів невикористаної щорічної відпустки, сплачений відповідачем в повному обсязі.

Частиною першою та другою ст.117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

При цьому, середній заробіток працівника визначається відповідно дост.27 Закону України «Про оплату праці»за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100(далі - Порядок).

Згідно п.5 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у випадку збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (п.8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Судом встановлено,що позивачу деньзвільнення непрацювала,вимогу про розрахунок до відповідача не направляла.

У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви, або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви)до фактичноївиплати заробітноїплати.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року по справі № 682/3060/16-ц.

Оскільки, відповідач отримав позовну заяву та додатки до неї 06.04.2023 року, колегія суддів приходить до висновку про те, що середня заробітна плата підлягає стягненню на користь позивача за період з 07.04.2023 року по 20.04.2023 року.

Згідно довідки середньоденна (годинна) заробітна плата дорівнює 334,68 грн. (3346,84/10), а число робочих днів у спірному періоді, які мають бути оплачені за середнім заробітком - 9 днів (починаючи з 07.04.2023 року по 20.04.2023 року).

Таким чином, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 квітня 2023 року по 20 квітня 2023 року включно становить 3012,15 грн. (334,68 грн. х 9 робочих днів).

Отже колегія суддів приходить до висновку про те, що розмір майнових втрат позивача становить 3012,15 грн. та є співмірним відшкодуванню, передбаченого ст.117 КЗпП України, який на день розгляду справи був сплачений відповідачем, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст.237-1 КЗпП України, є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п.13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах «Тома проти Люксембургу» (2001), «Надбала проти Польщі» (2000) визнається, що при визнанні звільнення позивача незаконним, суд вважає доведеним, що порушення законних прав позивача призвели до моральних страждань, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Оскільки, колегією суддів не було встановлено порушення права позивача ОСОБА_1 , у зв`язку з повною виплатою заборгованості по заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки кінцевого розрахунку, суд першої інстанції правомірно відмовив у відшкодуванні моральної шкоди.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не надано оцінки індивідуальним відомостям застрахованих осіб ОК-5 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування, якою підтверджується сума нарахованої позивачу заробітної плати у розмірі, визначеному позивачкою в позовній заяві, є необґрунтованими.

Довідка ОК-5 - це сформовані індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб. Довідка ОК-5 формується починаючи з 2000 року, та містить відомості про суми заробітку для нарахування соціальних виплат (у тому числі доплата до мінімальної заробітної плати) і страховий стаж. Як правило, ця довідка використовується органами Пенсійного фонду для призначення (перерахунку) пенсії, а також при нарахуванні лікарняних. Також на підставі цієї довідки застрахована особа може проаналізувати свій страховий стаж та заробітну плату, яка в майбутньому буде використана при призначенні пенсії.

В довідках ОК-5 містяться такі дані:

перелік страхувальників, які подавали про застраховану особу відомості до системи персоніфікованого обліку;

за кожен місяць по кожному із страхувальників: сума заробітної плати, з якої сплачені внески, кількість днів стажу, відмітка про сплату внесків;

відомості про спеціальний (пільговий) стаж та відомості про стаж, який зараховується без сплати страхових внесків (наприклад, період отримання допомоги по безробіттю), по страхувальниках і по роках.

Позначка про сплату внесків в довідках ОК-5, позначається словами Так або Ні. Якщо в довідках суму заробітної плати вказано, але внески не сплачено (відмітка Ні), то такий місяць до страхового стажу не зараховується.

Відповідно до довідки ОК-5, яка видана ОСОБА_1 Пенсійним фондом України, про розмір застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування/індивідуальні відомості про застраховану особу/ у звітному 2022 році вносилися певні відомості про застраховану особу (позивача): звітні місяці січень, лютий 2022 року, відповідно до вказаної довідки у зазначений період страхові внески не сплачувалися, довідка не містить дані про суму заробітку для нарахування пенсії, а також про кількість відпрацьованих трудових днів (а.с.12).

Таким чином, довідка ОК-5 містить данні щодо суми заробітку для призначення та обчислення (перерахунку) розміру пенсій.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не підтвердив певними засобами доказування здійснення виправлення помилки на суму 14947,78, яка полягає у зайвому нарахуванні премії за грудень 2021 року, січень 2022 року та лютий 2022 року, не впливають на правильність висновків суду по суті спору, а тому не можуть бути підставою для зміни чи скасування судового рішення.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимогст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

У відповідності до вимогст.375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у апеляційній скарзі доводами не вбачає.

Відповідно до частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 05 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Судді: