Постанова

від 06.11.2024 по справі 322/606/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 06.11.2024 Справа № 322/606/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №322/606/24 Головуючий у 1-й інстанції: Гасанбеков С.С.

Провадження №22-ц/807/1930/24 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Полякова О.З., Бєлової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Запорізькій області на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 29 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового розслідування, прокуратури, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, третя особа: Державна казначейська служба України про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням і діями органів досудового розслідування, прокуратури.

В обґрунтування позову та з урахуванням уточнених позовних вимог позивач зазначила про те, що 09 лютого 2024 року дільничним офіцером поліції відділення поліції №3 Запорізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області старшим лейтенантом ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ №890782, згідно з яким вона 09 лютого 2024 року, близько 14 год. 10 хв., за адресою: АДРЕСА_1 , в приміщенні кафе «Оріон», здійснила продаж алкогольного напою військовослужбовцю, а саме 1 пляшку коньяку, марки «Aznauri», ємністю 0,5 л, за ціною 220 грн, за пляшку, чим порушила вимоги наказу Запорізької області військової адміністрації «Про заборону торгівлі алкогольними напоями на території Запорізької області» від 02 січня 2024 року №1, чим вчинила правопорушення, передбачене ч.2 ст.156 КУпАП.

Постановою адміністративної комісії при виконанні комітету Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області від 07 березня 2024 року № 05 провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 156 КУпАП, стосовно ОСОБА_1 , закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

У зв`язку з закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення у ОСОБА_1 виникло право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та ст. 1176 ЦК України.

Через вказані неправомірні дії працівників поліції ОСОБА_1 перенесла моральні страждання, які полягали у переживаннях щодо розголосу вказаного факту за місцем проживання у зв`язку з побоюванням громадського суду, страхом після цього не влаштовуватися на роботу, необхідністю нести втрати на правничу допомогу, оскільки вона була вимушена звертатися до адвоката, щоб довести неправомірність дій працівників поліції і тим самим, відстояти свою честь та гідність.

Крім того, станом на 09 лютого 2024 року ОСОБА_1 була вагітною. Внаслідок перенесення нею моральних страждань, дитина завмерла. В період з 28 лютого 2024 року по 01 березня 2024 року ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в Комунальному некомерційному підприємстві «пологовий будинок № 3» Запорізької міської ради. 28 лютого 2024 року ОСОБА_1 було проведено вакуум-аспірацію порожнини матки.

Таким чином, внаслідок перенесених ОСОБА_1 моральних страждань, викликаних неправомірними діями працівників поліції, остання втратила дитину. Навіть станом на сьогоднішній день ОСОБА_1 не може повернутись до нормального ритму життя, що вона пов`язує саме з перериванням вагітності, яке є наслідком її незаконного притягнення до адміністративної відповідальності.

Моральну шкоду від протиправних дій працівників поліції ОСОБА_1 оцінює у 50000,00 грн. Також позивач зазначає про те, що попередній розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і планує понести у зв`язку з розглядом справи, на професійну правничу допомогу, становить 15000,00 грн.

На підставі вищевикладеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути з Держави Україна за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 12 000,00 грн в рахунок відшкодування майнової шкоди, у вигляді суми, сплаченої нею у зв`язку з наданням їй юридичної допомоги, 50000,00 грн в рахунок компенсації завданої їй моральної шкоди, а також понесені нею судові витрати.

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 29 липня 2024 року задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 8000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, та 12000,00 грн на відшкодування матеріальної шкоди.

В задоволенні решти позову відмовлено.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 6774,60 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Головне управління Національної поліції в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 29 липня 2024 року в частині задоволених позовних вимог скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що право на відшкодування шкоди згідно з чинним законодавством не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов`язок компенсації. Зазначене право на відшкодування - це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію. Фактично до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , не було притягнено адміністративною комісією, виключно з тих мотивів, що згідно трудової книжки, яка була долучена адвокатом Сердюк Є.С., остання офіційно не була працевлаштована у даному закладі станом на 09.02.2024 року.

Самообмова позивачки виключає факт відшкодування моральної шкоди, оскільки ОСОБА_1 під час розгляду адміністративної справи на місці та складання відповідно протоколу не заперечувала факт роботи у кафе «Оріон», визнала свою вину та підтвердила що їй відомо було про наявність заборони про продаж алкогольних напоїв, а отже така самообмова була добровільною, завідомо неправдивою та зафіксована в матеріалах адміністративної справи. Будь-яких зауважень до працівників поліції, у тому числі щодо заповнення протоколу, від позивачки не надходило, що підтверджується відповідними графами у протоколі про адміністративне правопорушення. На позивачу не було незаконно накладено штраф, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення відносно позивачки не є підтвердженням моральної шкоди, така шкода повинна бути реально встановлена. Жодних посилань, які є відображенням положенням закону та які завдали позивачці моральну шкоду, які б підкріплювались поясненнями, доказами із зазначенням, як такі страждання відобразились на повсякденному житті позивача та завдали їй моральної шкоди матеріали справи не містять, а отже суд у порушення ст.76-81, 89 ЦПК України задовольнив позовні вимоги. Визначаючи загальний розмір відшкодування моральної шкоди у розмір 8000,00 грн суд першої інстанції не визначив, яким саме чином зроблено відповідний розрахунок, та на підставі яких доказів. Вважають, що у даному випадку розмір моральної шкоди повинен виходити з розміру 1600,00 грн за місяць перебування під слідством чи суду, виходячи зі ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду. Чинним законодавством чітко визначено, що шкода завдана органами державної влади відшкодовується державою, що підтверджується положеннями статей 1166, 1173, 1174 ЦК України та ч. 3 ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію» відповідно до якої: «держава відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією або бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейськими під час здійснення ними своїх повноважень». У разі доведеності наявності моральної шкоди (фактично понесеної) витрати на правову допомогу, яка фактично визначається позивачем як втрата повинна бути стягнута з Державного бюджету України, а не з ГУНП в Запорізькій області шляхом списання Державою казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 , адвокат Шиш А.Б. зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

ОСОБА_1 та її представник, адвокат Шиш А.Б., будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується довідкою Запорізького апеляційного суду про доставку до електронного кабінету ОСОБА_3 судової повістки-повідомлення про судове засідання (т.1 а.с.232) та розпискою про вручення судової повістки ОСОБА_1 (т.2 а.с.1) до апеляційного суду не з`явилися. Від представника ОСОБА_1 адвоката Шиш А.Б. на адресу апеляційного суду надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність позивач та її представника (т.2 а.с.25-26).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Оскільки учасники справи ОСОБА_1 та її представник адвокат Шиш А.Б. були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 429 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності ОСОБА_1 та її представника адвоката Шиш А.Б., задовольнивши клопотання останнього про розгляд справи за відсутності сторони позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довела належними та допустимими доказами склад цивільного правопорушення неправомірність дій органу державної влади, факт заподіяння їй моральної шкоди, а також причинний зв`язок між ними, тому завдана шкода підлягає стягненню на її користь з держави. При цьому, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з принципів законності, виваженості та справедливості.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахист правлюдини іосновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що 09 лютого 2024 року дільничним офіцером поліції відділення поліції №3 Запорізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області старшим лейтенантом ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ №890782, згідно з яким вона 09 лютого 2024 року, близько 14 год. 10 хв., за адресою: АДРЕСА_1 , в приміщенні кафе «Оріон», здійснила продаж алкогольного напою військовослужбовцю, а саме 1 пляшку коньяку, марки «Aznauri», ємністю 0,5 л, за ціною 220 грн, за пляшку, чим порушила вимоги наказу Запорізької області військової адміністрації «Про заборону торгівлі алкогольними напоями на території Запорізької області» від 02 січня 2024 року №1, чим вчинила правопорушення, передбачене ч.2 ст.156 КУпАП (а.с.30).

Постановою адміністративної комісії при виконанні комітету Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області від 07 березня 2024 року № 05 провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 156 КУпАП, стосовно ОСОБА_1 , закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення. Закриваючи провадження у справі, адміністративна комісія послалася, зокрема, на те, що ОСОБА_1 не являється суб`єктом адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 156 КУпАП. Також в протоколі відсутні відомості про свідків і потерпілих, прізвище викривача ( за його письмовою згодою) відповідно до ч. 1 ст. 256 КУпАП. Постанова набрала законної сили 19 березня 2024 року (а.с.27-28).

Відповідно до договору № 24 про організацію професійного навчання безробітних на замовлення роботодавця, укладеного між Новомиколаївським відділом Запорізької філії Запорізького обласного центру зайнятості та роботодавцем замовник кадрів ФОП « ОСОБА_4 , предметом якого є організація професійного навчання зареєстрованого безробітного у закладі освіти на замовлення роботодавця з подальшим його працевлаштуванням у цього роботодавця після завершення навчання (список безробітних, які будуть працевлаштовані після завершення навчання, додається) за виданими сертифікатами Центром зайнятості на навчання за професією продавець продовольчих товарів. Строк дії договору встановлюється за домовленістю сторін з 04 грудня 2023 року по 24 лютого 2024 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (а.с.15-16).

Відповідно додатку до вказаного договору, у списку безробітних, які будуть працевлаштовані після завершення навчання від 04 грудня 2023 року є ОСОБА_1 (а.с.17).

Станом на 09 лютого 2024 року ОСОБА_1 була вагітною, що підтверджується обмінною карткою пологового будинку Комунального некомерційного підприємства «Пологовий будинок № 3» Запорізької міської ради, протоколом та фото УЗІ (а.с.31-34). В період з 28 лютого 2024 року по 01 березня 2024 року ОСОБА_1 , перебувала а стаціонарному лікуванні в Комунальному некомерційному підприємстві «Пологовий будинок № 3» Запорізької міської ради. 28 лютого 2024 року ОСОБА_1 , було проведено вакуум-аспірацію порожнини матки, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного хворого № 370 від 01 березня 2024 року (а.с.12-13).

Згідно зі статтею 19Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 56Конституції України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16Цивільного кодексуУкраїни (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 23ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За змістом ч. 1ст. 1167ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури та суду, визначені ст. 1176 ЦК України.

Так, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Аналогічну норму містить ч.1 ст. 1 ЗаконуУкраїни «Пропорядок відшкодуванняшкоди,завданої громадяниновінезаконними діямиорганів,що здійснюютьоперативно-розшуковудіяльність,органів досудовогорозслідування,прокуратури ісуду» - відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.

Отже, конструкція частини 1статті 1176ЦК України та статей 1, 2 Закону України «Пропорядок відшкодуванняшкоди,завданої громадяниновінезаконними діямиорганів,що здійснюютьоперативно-розшуковудіяльність,органів досудовогорозслідування,прокуратури ісуду» свідчить про те, що відшкодування шкоди на підставі зазначеного може мати місце лише у разі незаконного притягнення особи до адміністративної відповідальності у вигляді накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, а тому посилання позивачки на наявність підстав для відшкодування моральної шкоди відповідно до вказаних норм законодавства є безпідставним.

Позивач ОСОБА_1 не визнавалася винною у вчиненні адміністративного правопорушення і до неї не застосовувалися адміністративні стягнення у виді незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.

Відтак, Закон України «Пропорядок відшкодуванняшкоди,завданої громадяниновінезаконними діямиорганів,що здійснюютьоперативно-розшуковудіяльність,органів досудовогорозслідування,прокуратури ісуду» не врегульовує спірні правовідносини і його норми не підлягають застосуванню.

За відсутності підстав для застосування ч. 1ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини 6 ст.1176 ЦК - шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Суд першої інстанції хоча і зайво послався на положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», утім правильно констатував, що відшкодування шкоди в такому разі відбувається, виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами, що врегульовано ст.ст. 1173, 1174 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 1173ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді відшкодування шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про відшкодування шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Аналогічний висновок містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

Застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт завдання цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування".

Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18).

При цьому саме на потерпілого (позивача) покладається обов`язок довести факт неправомірної поведінки відповідача, заподіяння ним шкоди та її розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою завдавача шкоди та негативними наслідками. У свою чергу, відповідач має довести відсутність своєї вини у спричиненні шкоди потерпілому (позивачу).

За змістом ст.ст. 12, 81ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, встановлено, що дільничним офіцером поліції відділення поліції №3 Запорізького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області старшим лейтенантом ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ №890782 про вчинення останньою правопорушення, передбаченого ч.2 ст.156 КУпАП (а.с.30).

Постановою адміністративної комісії при виконанні комітету Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області від 07 березня 2024 року № 05, яка набрала законної сили 19 березня 2024 року, провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 156 КУпАП, стосовно ОСОБА_1 , закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення (а.с.27-28).

За змістом норм глав 19-21 КУпАП притягнення особи до адміністративної відповідальності розпочинається зі стадії складання щодо неї протоколу про адміністративне правопорушення.

Наведене цілком підтверджує факт заподіяння моральної шкоди позивачці, внаслідок безпідставного складання на ОСОБА_1 протоколу про вчинення адміністративне правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КУпАП,що призвелодо тривалогойого розглядута завдалоостанній моральнихстраждань.

Враховуючи вищевказане, суд першої інстанції правильно виходив з доведеності факту завдання позивачці моральної шкоди у зв`язку з незаконним складенням відносно неї протоколу про адміністративне правопорушення та подальшим закриттям справи про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, оскільки факт складення відносно особи адміністративного протоколу, вчинення якого не було доведено, є підставою для відшкодування такій особі моральної шкоди.

Суд першої інстанції правильно врахував усі обставини справи і обґрунтовано виходив з того, що розмір відшкодування завданої моральної шкоди у 8000 грн відповідає вимогам розумності і справедливості.

Крім того, вказана сума моральної шкоди не суперечить положенням Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»,яким з01 січня 2024 року мінімальний розмір заробітної плати встановлено на рівні 7100,00 грн і саме з урахуванням цієї суми суд першої інстанції розрахував розмір заподіяної позивачу моральної шкоди.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції припустився помилки в розрахунку розміру моральної шкоди, оскільки необхідно було застосовувати розрахункову величину 1600 грн, визначену ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» відхиляється судовою колегією, оскільки така розрахункова величина не може бути застосована до спірних правовідносин. В даному випадку діє «Формула Радбруха»: несправедливий закон має поступатися справедливості, "над законному праву", якщо розбіжність між позитивним законом і справедливістю сягнула нестерпного виміру (Велика Палата Верховного Суду, постанова від 24.11.2020, провадження №9901/60/19). Вказана позиція спрямована на покращення становища людини, яка незаконно перебувала під слідством і судом, адже за встановленою у державі практикою розмір моральної шкоди пов`язаний із розміром мінімальної заробітної плати, який щороку збільшується, а не зменшується.

Отже доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування розрахункової величини при обчисленні моральної шкоди не заслуговують на увагу.

Колегія суддів також відхиляє доводи заявника про те, що сам по собі факт складання протоколу не вказує на завдання особі моральної шкоди та не є кінцевим рішенням про притягнення до адміністративної відповідальності

Суд першої інстанції правильно вказав, що протокол відносно ОСОБА_1 дійсно не є рішенням суб`єкта владних повноважень, який безпосередньо породжує певні негативні обов`язки. Однак, сам по собі він є документом, що породжує певні процесуальні правові наслідки для особи. Зокрема, ОСОБА_1 набула статусу особи, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення у справі про адміністративне правопорушення і перебувала в цьому статусі від дати складання відповідного протоколу до моменту остаточного рішення про закриття відносно неї справи про адміністративне правопорушення. Цей статус завдав їй моральної шкоди, оскільки особа тривалий час вимушена була захищатись від адміністративного звинувачення, наймаючи захисника, перебувати у невизначеному правовому статусі, отримання пояснень та інше.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та відхиляє посилання апеляційної скарги про те, що позивач не довела та не контректизувала завдання їй моральних страждань.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц ( провадження № 61-19000 св18) викладено правовий висновок про те, що на підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутності складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв`язку із відсутністю події складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосовувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесені особою втрати на погашення штрафу, накладеного судом. За викладених обставин колегія суддів Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстав для відступлення від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду про те, що закриття справи про адміністративне правопорушення дає підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до частини першої статті 1176 ЦК України та статті 1 вищезазначеного Закону.

Відповідно до частини четвертої ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верхов6ого Суду.

Посилання у скарзі на факт самообмови ОСОБА_1 є неспроможними, оскільки та обставина, що ОСОБА_1 під час складення протоколу про адміністративне правопорушення визнала свою вину в інкримінованому їй порушенні, не свідчить про її самообмову, оскільки визнання особою своєї вини не має переваги над іншими доказами, воно може бути покладено в основу постанови лише в разі підтвердження сукупністю інших доказів. Обставин самообмови ОСОБА_1 , які б перешкоджали працівникам поліції з`ясувати істину та виконати свій обов`язок щодо всебічної, повної та об`єктивної перевірки, відповідачем не зазначено.

Вказане узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у постанові від 26 червня 2023 року у справі № 711/702/22. Отже, отримавши інформацію про те, що особа працює неофіційно, поліцейський повинен був перевірити вказаний факт та надати оцінку тому, чи являється практикант суб`єктом правопорушення за ч. 2 ст. 156 КУпАП, чого зроблено не було.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для стягнення понесених позивачкою витрат у зв`язку з наданням їй юридичної допомоги під час вирішення питання щодо наявності підстав для застосування відносно неї адміністративного стягнення, апеляційний суд бере до уваги таке.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням конкретної справи. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується виключно процесуальним законодавством.

Нормами Кодексу Українипро адміністративніправопорушення не врегульовано поняття судових витрат, в тому числі й витрат на правову допомогу адвоката у справі про адміністративне правопорушення.

Отже, ці витрати позивача не віднесені законом до категорії судових витрат, відтак відсутні підстави визнавати їх судовими витратами в іншій судовій справі.

В свою чергу за змістом ч. 2 ст. 22ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 ст. 22 ЦК України).

З врахуванням встановлення факту порушення права позивачки та понесення нею витрат на правову допомогу адвоката з метою відновлення свого порушеного права ці витрати позивача є збитками і підлягають відшкодуванню державою.

Згідно з частиною першою статті 76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Матеріалами справи встановлено, що 14 лютого 2024 року ОСОБА_1 було укладено договір про надання правничої допомоги №14/02 з адвокатом Шишом А.Б. у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 156 КУпАП, оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення, повноваження якого підтверджуються ордером серії АР №1164342 від 14 лютого 2024 року. Відповідно до п. 4.1 договору, правничу допомогу, що надається адвокатом, клієнт оплачує в сумі, що зазначена в акті приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) (а.с.18-21,26).

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 14 лютого 2024 року до вищевказаного договору про надання правничої допомоги, сторони обумовили, що розмір винагороди адвоката за правничу допомогу визначається виходячи з погодинної ставки за послуги адвоката в сумі 3 000,00 грн за одну годину, без ПДВ. Розмір винагороди адвоката за участь у судових (або інших) засіданнях визначається виходячи із вищевказаної погодинної ставки, але не менше ставки за одну годину роботи адвоката за кожне засідання (а.с.22).

Відповідно до довідки Виконавчого комітету Новомиколаївської селищної ради Новомиколаївського району Запорізької області від 04 квітня 204 року за вих. № 1264, адвокат Шиш А.Б. в період часу з 10.15 год. по 11.15 год. 07 березня 2024 року перебував на засіданні комісії при виконавчому комітеті Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області, де приймав участь у розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , за ч. 2 ст. 156 КУпАП (а.с.14).

Відповідно до Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 01 квітня 2024 року, адвокат Шиш А.Б. надав клієнту ОСОБА_1 послуги (виконав роботу) з правничої допомоги відповідно до Договору про надання правничої допомоги від 14 лютого 2024 року № 14/02, детальний опис яких (якої) вказаний в Описі робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги за договором від 14 лютого 2024 року № 14/02, від 01 квітня 2024 року, а клієнт прийняла надані послуги (п.1 акту). Вартість наданих адвокатських послуг Сердюк Є.С. становить 12 000,00 грн (п.2 акту). Жодних претензій по якості, повності, строках та обсягу в цілому послуг Клієнт до Адвоката не має (п. 3 акту). Акт підписаний сторонами (а.с.11).

Відповідно до опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 01 квітня 2024 року до договору від 14 лютого 2024 року № 14/02, адвокатом Шиш А.Б. було здійснено такі роботи: 29.02.2024 року складення клопотання до Адміністративної комісії при виконавчому комітету Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області про ознайомлення з матеріалами справи відносно ОСОБА_1 , витрачено часу -0,5 год., вартість 1500 грн; 29.02.2024 року ознайомлення з матеріалами справи відносно ОСОБА_1 в Адміністративній комісії при виконавчому комітеті Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області, витрачено часу 0,5 год., вартість 1500 грн; аналіз матеріалів справи, підготовка пояснень до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області по справі відносно ОСОБА_1 , витрачено часу 2 год., вартість 6000 грн; 07.03.2024 року участь в розгляді адміністративної справи відносно ОСОБА_1 в Адміністративній комісії при виконавчому комітеті Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області, витрачено часу 1 год., вартість 3000 грн, всього витрачено часу 4 години, вартість 12000 грн (а.с.24).

Відповідно до рахунку на оплату №14/02, складений 01 квітня 2024 року адвокатом Шиш А.Б. на оплату ОСОБА_1 за договором від 14 лютого 2024 року №14/02, сума за правничу допомогу складає 12000 грн (а.с.29).

Відповідно копії до платіжної інструкції №О43Y0KDQOV від 03 квітня 2024 року, адвокат отримав від ОСОБА_1 12000 грн (а.c.23).

Отже,враховуючи,що позивачкоюнадано достатні,належні тадопустимі докази,які усвоїй сукупностібезумовно підтверджуютьфакт понесеннянею витратна правовудопомогу начас вирішенняпитання проможливість притягненняїї доадміністративної відповідальності,а томусуд першоїінстанції правомірновбачав наявністьпідстав дляїх стягненняз відповідачана користьпозивачки.

Відповідно до статті 2ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

У постанові ВеликоїПалати ВерховногоСуду від25березня 2020року усправі №641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) вказано, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

З урахуванням наведеного, Державна казначейська служба України, як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі №910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) вказано, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання.

Тобто, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

З урахуванням вищевикладеного, вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою-шостою статті 137ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

В силу ч.ч. 2, 3, 8 ст. 141ЦПКУкраїни судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що сторона, на користь якої ухвалене судове рішення, має право на відшкодування понесених судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу.

До складу витрат на професійну правничу допомогу включаються витрати з оплати винагороди адвоката за здійснення представництва інтересів учасника справи в суді та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Склад і розмір судових витрат входить до предмета доказування у справі, тому особа, яка заявила про витрати на професійну правничу допомогу, має документально підтвердити та довести, що такі витрати є дійсними, необхідними та розумними.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Такий правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 757/16448/17-ц (провадження № 61-48191св18).

На підтвердження відповідних витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені в установленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені чи мають бути понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Водночас, у разі, якщо понесені особою витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критеріям співмірності, то за обґрунтованим клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір указаних судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи з конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Судом встановлено, що 02 квітня 2024 року між адвокатом Шиш А.Б. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги 02/04 (т.1 а.с.133-136).

Адвокат Шиш А.Б. надав ОСОБА_1 юридичні послуги на підставі ордеру про надання правничої (правової) допомоги серії АР № 1169437 від 02 квітня 2024 року, виданого на підставі вищезазначеного договору (т.1 а.с.25).

Сторони Договору погодили, що правничу допомогу, що надається адвокатом, клієнт оплачує в сумі, що зазначена в акті приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг).

25 липня 2024 року адвокат Шиш А.Б. та Сердюк Є.С. підписали Акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 02/04 (т.1 а.с.133), за змістом якого адвокат надав клієнту послуги (виконав роботу) з правничої допомоги, відповідно до Договору про надання правничої допомоги від 02 квітня 2024 року № 02/04, детальний опис яких вказаний в Описі робіт (наданих послуг) , виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги за договором, а клієнт прийняв надані послуги. Вартість вищевказаних послуг становить 21000 грн.

Відповідно до п. 5 даного Акту жодних претензій по якості та обсягу робіт клієнт до адвоката не має. Станом на 27 вересня 2021 року Замовником сплачено 6500 грн, які перераховані Адвокату у безготівковій формі на розрахунковий рахунок Адвоката, що підтверджено відповідними платіжними дорученнями (а.с.125-129).

В Описі робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 25 липня 2024 року, підписаний адвокатом Шиш А.Б., зазначено щодо складення позовної заяви, витрачено часу 3 год., вартість 9000 грн; участь в судовому засіданні 06 травня 2024 року, витрачено часу 1 год., вартість 3000 грн; складання відповіді на відзив, витрачено часу 2 год., вартість 6000 грн; складання клопотання про долучення доказів, підтверджуючих понесені позивачем судові витрати, витрачено часу 1 год., вартість 3000 грн (т.1 а.с.132).

Відповідно до рахунку на оплату №02/04 від 25 липня 2024 року вартість послуг з надання ОСОБА_1 правничої допомоги становить 21000,00 грн (а.с.131).

Згідно з ч. 8 ст. 141ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Колегія суддів зауважує, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

За приписами статті 12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як передбачено статтями 76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статей 79, 80ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином факт надання правової допомоги підтверджується долученими до позову письмовими доказами, з яких вбачається, що загальна вартість наданих послуг адвокатом клієнту складає 21000,00 грн.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачкою в суді першої інстанції, судом стягнуто такі судові витрати у розмірі 6774,60 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги стосовно витрат, стягнутих на користь ОСОБА_1 на правничу допомогу, апеляційний суд вважає їх безпідставними та не обґрунтованими зважаючи на норми права викладені вище, надані докази застосувавши принципи розумності та справедливості, дійшов вірного висновку, стягнувши з Головного управління Національної поліції в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 6774,60гривень.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України).

Така правова позиція щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20), від 19 серпня 2020 року у справі № 195/31/16-ц (провадження № 61-15811св19).

Як вбачається з матеріалів справи, представник позивачки у позовній заяві зазначив, що позивачка очікує понести витрати на професійну правову допомогу у розмірі 15000,00 грн (а.с.9). У подальшому 26 липня 2024 року адвокат Шиш А.Б. надав суду першої інстанції клопотання про долучення до матеріалів справи доказів понесених позивачем судових витрат (а.с.127-142).

Проте, ГУНП в Запорізькій області не скористалось своїм правом на подання заперечень проти стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу.

Визначена судом сума стягнутих витрат на правничу допомогу підтверджена належними та допустимими доказами та є співмірною з наданими учаснику справи послугами, що відповідає принципу розподілу судових витрат.

При цьому, обсяг наданих адвокатом позивача послуг у сфері правничої допомоги та складність даної справи виправдовують вказаний вище розмір оплати роботи адвоката.

Покликання в апеляційній скарзі щодо безпідставності стягнення на користь позивача суми витрат на правничу допомогу в заявленому позивачем розмірі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки заперечуючи вказаний розмір витрат заявником апеляційної скарги не надано належних, достатніх і допустимих доказів на підтвердження неспівмірності таких витрат.

Окрім того, 23 вересня 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Шиш А.Б. подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив стягнути з апелянта на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 12000,00 грн, понесені позивачем у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, які складаються з: вивчення апеляційної скарги та складення відзиву на апеляційну скаргу 12000,00 грн.

Вирішуючи заявупредставника ОСОБА_1 адвокатШиш А.Б.про стягненняз апелянтана користь ОСОБА_1 витрат направничу допомогу,колегія суддів,ураховуючи складністьта конкретніобставини справи,необхідність наданняадвокатом позивачапослуг підчас розглядусправи всуді апеляційноїінстанції таїх характер,необхідність дотриманнякритерію співмірностіта розумностірозміру понесенихстороною витрат,реальності адвокатськихвитрат,характер виконаноїадвокатом роботи,встановлені обставини,надані позивачемдокази,приходить довисновку,що витратина правничудопомогу настадії апеляційногопровадження підлягаютьстягненню з відповідачаГоловного управлінняНаціональної поліціїв Запорізькійобласті накористь ОСОБА_1 в розмірі2000,00грн.

Зі справи вбачається, що суд належно дослідив і проаналізував надані сторонами письмові докази, і зробив висновок, який повністю відповідає обставинам справи.

Доводи приведені в апеляційній скарзі є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права.

Належних, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З огляду на зазначене, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування або зміни немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно п.п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції в резолютивній частині постанови повинен зазначити про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанція.

Оскільки апеляційна скарга апеляційним судом залишена без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управлінняНаціональної поліціїв Запорізькійобласті залишити без задоволення.

Рішення Новомиколаївського районногосуду Запорізькоїобласті від29липня 2024року залишити без змін.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 2000,00 (дві тисячі) гривень.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 07 листопада 2024 року.

Головуючий, суддя СуддяСуддяПодліянова Г.С.Гончар М.С. Поляков О.З.