Постанова

від 05.11.2024 по справі 545/4228/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/4228/21 Номер провадження 22-ц/814/2566/24Головуючий у 1-й інстанції Стрюк Л.І. Доповідач ап. інст. Панченко О. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Панченка О.О.,

Суддів: Одринської Т.В., Пікуля В.П.

при секретарі: Філоненко О.В.

за участю позивача ОСОБА_1 , її представника адвоката Тимохіної Л.С.

відповідача ОСОБА_2 , його представника ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 -адвокатаШеховцовоїОльги Ігорівни та заапеляційоюскаргою ОСОБА_1 на рішенняПолтавського районногосуду Полтавськоїобласті від02квітня 2024рокуухвалене у складі головуючого судді Стрюк Л.І. повний текст судового рішення виготовлено 11.04.2024

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

В С Т А Н О В И В :

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Позов мотивованийтим,що 02.08.1985року сторонизареєстрували шлюб,що підтверджуєтьсясвідоцтвом прошлюб серії НОМЕР_1 .Відповідно досвідоцтва пророзірвання шлюбусерії НОМЕР_2 від 29.10.2019шлюб міжсторонами розірвано.

Під час шлюбу за спільні кошти сторони придбали житловий будинок з надвірними побудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , проте оформлення здійснили на відповідача, земельна ділянка на якій розташований житловий будинок в подальшому також була приватизована на відповідача.

Посилаючись на те, що це майно є спільною сумісною власністю подружжя, просила визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними побудовами; на частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; стягнути з відповідача судові витрати.

Неодноразово змінюючи позовні вимоги ОСОБА_1 , остаточно просила: визнати об`єктами спільного майна подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що складається із: житлового будинку літ. «А-1, а» загальною площею 47,4 кв. м, житловою площею 24,5 кв.м; веранди літ. «al, а2» (є новим будівництвом); літньої кухні літ. «Б»; погреба літ. «б», сараю літ. - «В», сараю літ. «С», сараю літ.«Д», сараю літ.«Е»; вбиральні літ.«Ж»; погреба літ. «е»; колодязь N-1; ворота, огорожа, хвіртка № 2-4; земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5324085701:01:001:0029; визнати за ОСОБА_1 право власності та виділити у натурі 53/100 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - в частині житлового будинку А-1 кімнату (3) площею 17,9 кв.м., частину веранди (I) площею 1,5 кв.м., санвузол 11) площею 4,3 кв. м.; літню кухню (Б); погріб (б); колодязь (N 1); огорожу (№3); частину воріт з хвірткою (№4) та частину огорожі металевої сітки 72.7., а всього виділити майна на загальну суму 143 475 грн;

визнати за ОСОБА_2 право власності та виділити у натурі 47/100 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - в частині житлового будинку А-1,а кухню (1) площею 10,0 кв. м., кімнату (2) площею 6,6 кв. м., частину веранди (1) площею 7,1 кв. м.; сарай (Г); сарай (В); сарай (Е); колодязь (№1); погріб (е); вбиральню (Ж); ворота (№2); частину воріт з хвірткою (№4) та частину огорожі металевої сітки 25.2., а всього виділити майна на загальну суму 127 728 грн;

зобов`язати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 закласти дверний отвір із кухні 1-1 площею 10,0 м2 в житлову кімнату 1-3 площею 17,9 м2; улаштувати перегородку у веранді І площею 8,6 м2, розділивши дане приміщення на два площею 7,1 м2 та 1,5 м2; частину приміщення І площею 1,5 м2 об`єднати із санвузлом II площею 4,3 м2 згідно п. 5.20. ДБН В.2.2-15-2019 «Житлові будинки. Основні положення» із змінами;

улаштувати дверний отвір із житлової кімнати 1-3 площею 17,9 м2 в об`єднане приміщення санвузла; переобладнати кімнату 1-2 площею 6,6 м2 в санвузол (згідно п. 5.20 ДБН В.2.2-15-2019 «Житлові будинки. Основні положення» із змінами);

улаштувати дверний отвір на місці віконного отвору на вулицю із кімнати 1-3 площею 17,9 м2 з встановленням подвійних дверей;

частину самочинної збудованої прибудови можливо використати для улаштування житлової кімнати площею 15,2 м2 та висотою не менше 2,5 м і коридору площею 8,3 м2; обладнати самостійні системи електропостачання з встановленням лічильників в межах виділених частин та системи опалення; зовнішні межі водопостачання (артезіанська скважина) та водовідведення залишити у загальному користуванні;

ОСОБА_2 перенести ворота № 2; межа розподілу горища проходить у відповідності до лінії розподілу житлового будинку без улаштування перегородки, згідно з протипожежними нормами;

у власність ОСОБА_1 виділити земельну ділянку з кадастровим номером 5324085701:01:001:0029, площею 767 м., або 0,0767 га, що відповідає частині земельної ділянки для будівництва та обслуговування 53/100 частини житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 (позначено червоним кольором у додатку до висновку комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 14 від 05 липня 2023 року);

площа безпосередньо відокремленої частини земельної ділянки складає 709 м2. частина площі земельної ділянки спільного володіння складає 58м2;

земельна ділянка ОСОБА_1 складається з двох частин та описується наступними межами; перша частина земельної ділянки описується: з боку земельної ділянки загального користування ( АДРЕСА_2 ) довжина межової лінії складає: 21,70м; з боку земельної ділянки загального користування ( АДРЕСА_3 ) довжина межової лінії складає: 23,63м.;

з боку земельної ділянки спільного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 довжина межової лінії складає: 9,66 м, 3,89 м;

з боку земельної ділянки ОСОБА_2 довжина межової лінії складає 0,1м, 8,23м, 1,0м, 6,72м, 7,23 м. Друга частина земельної ділянки описується: з боку земельної ділянки загального користування ( АДРЕСА_3 ) довжина межової лінії складає: 22,42 м.;

з боку земельної ділянки ОСОБА_4 довжина межової лінії складає: 19,00 м.;

з боку земельної ділянки ОСОБА_2 довжина межової лінії складає : 18,43м, 1,80м, 18,33м;

з боку земельної ділянки ОСОБА_2 довжина межової лінії складає: 9,35м, 8,18 м, 3,21м;

з боку земельної ділянки, що залишається у спільному володінні довжина межової лінії складає: 1,29 м, 2,39 м, 5,0 м, 8,43 м, 4, 72 м;

у власність ОСОБА_2 виділити земельну ділянку, кадастровий номером 5324085701:01:001:0029, площею 768 м., або 0,0768 га, що відповідає частині земельної ділянки для будівництва та обслуговування 47/100 частини житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 (позначено синім кольором у додатку до висновку комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 14 від 05 липня 2023 року);

площа безпосередньо відокремленої частини земельної ділянки складає 709 м2. частина площі земельної ділянки спільного володіння складає 59м2;

земельна ділянка ОСОБА_2 описується наступними межами: з боку земельної ділянки ОСОБА_5 довжина межової лінії складає: 45,24м;

з боку земельної ділянки загального користування ( АДРЕСА_2 ) довжина межової лінії складає 14,38м.;

з боку земельної ділянки ОСОБА_1 довжина межової лінії складає: 7,23м, 6,72м, 1,0м, 8,23м, 0,1м; з боку земельної ділянки, що залишається у спільному володінні довжина межової лінії складає: 6, м, 0,7м, 6,0м, 2,39м;

з боку земельної ділянки ОСОБА_1 довжина межової лінії складає; 3,21м, 8,18м, 9,35м;

з боку земельної ділянки, що залишається у спільному володінні довжина межової лінії складає 1,80м;

з боку земельної ділянки ОСОБА_1 довжина межової лінії складає 4,31м;

з боку земельної ділянки ОСОБА_4 довжина межової лінії складає 9,94м;

в спільному володінні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити земельну ділянку, кадастровий номер 5324085701:01:001:0029, площею 0,0117 га (позначено жовтим кольором у додатку до висновку комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи №14 від 05 липня 2023 року) для проходу, проїзду та обслуговування будівель за адресою: АДРЕСА_1 , з пропозицією встановлення сервітуту на вказану площу земельної ділянки для обох співвласників;

стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі, а саме сплачений при подачі позову до суду судовий збір, витрати на проведення комплексної будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 14 від 05 липня 2023 року, витрати на виготовлення технічного паспорту на домоволодіння.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Полтавського районногосуду Полтавськоїобласті від02квітня 2024рокузмінені позовні вимоги задоволено частково.

Визнано об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2454 грн. судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що майно , набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з нихне мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності. Будь-яких обставин, які б свідчили про належність усього майна чи його частини на праві особистої приватної власності одному з подружжя під час судового розгляду не встановлено, як не встановлено підстав для відступу від рівності їхніх часток.

Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги

Не погодившись із таким вирішенням спору, представник ОСОБА_2 -адвокатШеховцоваО.І.подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення місцевого суду визнати нечинним та закрити провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що згідно ч.1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини і чоловіка, зокрема є: майно набуте нею, ним до шлюбу, майно в порядку спадкування, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.06.2018 року по справі № 711/5108/17 зроблено висновок про застосування п.3 ч.1 ст. 57 СК України та вказно про те, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю. Аналогічні доводи містить постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.11.2022 року у справі №603/576/17, в якій вказано, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не можна вважати безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні кошти або спільна праця подружжя. Презумпція спільності права власності на майно набуте подружжям у шлюбі, може бути спростована одним із подружжя, на якого і покладається тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції.

Відповідач такий доказ навів у вигляді розписки, яка є договором, і за якою встановлювалися права і обов`язки подружжя щодо власності майна.

Договір розписка містив умови, в яких позивач отримувала кошти, але не містила умов їх повернення, бо єдиною умовою отримання цих коштів була її відмова від претензій на приватну власність ОСОБА_2 . Дана розписка була договором подружжя про визначення власності і розпорядження їх майном.

З рішенням суду першої інстанції також не погодилася ОСОБА_1 та подала до апеляційного суду апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення місцевого суду змінити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку А-І загальною площею 32,9 кв.м., житловою площею 24,7 кв.м., допоміжною площею 10,2 кв.м., площею приміщень не включених у загальному площу 13,5 кв.м.з господарськими побудовами: літньою кухнею Б; сарай В,С,Д,Е; вбиральнею Ж; погрібом е; колодязем №1; огорожею № 2-4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташованої на земельній ділянці для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5324085701:01:001:0029.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на частину житлового будинку будинку А-І загальною площею 32,9 кв.м., житловою площею 24,7 кв.м., допоміжною площею 10,2 кв.м., площею приміщень не включених у загальному площу 13,5 кв.м.з господарськими побудовами: літньою кухнею Б; сарай В,С,Д,Е; вбиральнею Ж; погрібом е; колодязем №1; огорожею № 2-4, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташованої на земельній ділянці для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5324085701:01:001:0029.

В іншій частині рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 02 квітня 2024 року залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновком експерта за № 14 від 05 липня 2023 року встановлено самочинну прибудову (приміщення веранди літ. «а1,а2») до житлового будинку, яка в установленому законом порядку не прийнята в експлуатацію.

Судом при ухваленні рішення не враховано, що інші частини будинку не є самочинним будівництвом, а тому підлягають поділу між сторонами у рівних частинах, тобто по частини кожному.

Зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 квітня 2023 року у справі № 511/2303/19 зробила правовий висновок, що житловий будинок, придбаний сторонами за час шлюбу, є самостійним об`єктом і відповідно до вимог статей 60, 69 СК України може бути поділений між ними по частині за наявності самочинних прибудов, що не впливають на конструктивні елементи і частини основної будівлі.

04.07.2024 року представник ОСОБА_2 -адвокат ШеховцоваО.І. надала суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в якому просила рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 02 квітня 2024 року визнати нечинним та закрити провадження у справі.

23.09.2024 року ОСОБА_1 надала суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 -адвокатаШеховцовоїОльги Ігорівнив якому просила у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2 відмовити, апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до частини 1 статті 367Цивільного процесуальногокодексу України (далі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.

Встановлені обставини справи

Судом першоїінстанції встановлено,що 02.08.1985 сторони зареєстрували шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (т.1 а.с.6).

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 29.10.2019 шлюб між сторонами розірвано (т.1 а.с.7).

Згідно довідки виконавчого комітету Тахтаулівського старостинського округу №357 від 17.11.2021 ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , за даною адресою також зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (т.1 а.с.8).

Відповідно до договору купівлі продажу від 08.11.2003 ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_8 продали в рівних частках трикімнатну квартиру АДРЕСА_4 за 35500 грн.(т. 1 а.с.78).

Відповідно до договору купівлі-продажу ВВА№182789 від 05.12.2003, ОСОБА_2 придбав житловий будинок з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (том.1 а.с.9).

ОСОБА_2 на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку №208998 від 24.02.2005 належить земельна ділянка, площею 0,1535 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення виконкому Тахтаулівської сільської ради від 30.01.2004 №14 (т. 1 а.с.37).

Згідно з технічним паспортом, виготовленим станом на 22.08.2003 КП ПБТІ «Інвентаризатор», нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , відповідає таким характеристикам: житловий будинок «А-1», літня кухня «Б», сарай «В,С,Д,Е», вбиральня «Ж», колодязь №1, огорожа №2-4 (т. 1 а.с.39-43).

Відповідно до технічного паспорта, виготовленого станом на 19.12.2022 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9 будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , відповідає таким характеристикам: житловий будинок «А-1,а», веранда «а1,а2», літня кухня «Б», погріб «б», сарай «В,Г,Е», погріб «е», вбиральня «Ж», колодязь №1, ворота, огорожа, хвіртка №2-4 (т. 1 а.с.156-161).

Відповідно до відповіді Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №9-16-0.63-2997/2-22 від 20.12.2022 відповідно до місцевого фонду документації в архіві Відділу технічної документації земельна ділянка з кадастровим номером 5324085701:01:001:0029, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не обліковується (т.1 а.с.151).

Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5324085701:01:001:0029 зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29.12.2022 (т.1 а.с.165).

Згідно з технічною документацією із землеустрою ОСОБА_2 належить право на земельну ділянку в АДРЕСА_1 (а.с.174-192).

За результатами висновку експерта №14 від 05.07.2023 судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи, запропоновано варіанти поділу житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , в частках наближених до ідеальних; вказана вартість часток, наведена різниця часток у грошовому виразі співвласнику, частка якого менша або більша від ідеальної; запропоновано два варіанти розподілу земельної ділянки площею 0,1435га (кадастровим номером 5324085701:01:001:0029), відповідно до часток та з урахуванням варіанту розподілу будинку; вартість доплати по земельній ділянці не визначалась, так як варіанти розподілу земельної ділянки запропоновані в частках 1/2 та 1/2 (т.1 а.с.204-224).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права, що регулюють спірні правовідносини

Частиною першою статті 4ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до норм статей 12,13ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини другоїстатті 3СК Українисім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Положеннями статті 60СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У Рішенні Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України №1-8/2012 (№ 17-рп/2012), яким встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки.

Конструкція нормистатті 60СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один ізподружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

Презумпція спільності права власності подружжя на придбане в період шлюбу майно ОСОБА_2 не спростована, навпаки, в поданому до суду першої інстанції відзиві та в апеляційній скарзі він визнав, що вищевказаний будинок придбаний 05,12.2003 року в період шлюбу, а тому є їхньою спільною сумісною власністю.

Згідно зі статтею 63СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Як роз`яснено судам у пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

У частині другій статті 372 ЦК України вказано, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Дослідивши матеріали справи колегія суддів зазначає, що спірне нерухоме майно придбане сторонами під час шлюбу, а тому є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу у рівних частинах.

Будь-яких обставин, які б свідчили про належність всього майна чи його частини на праві особистої приватної власності одному з подружжя колегією суддівне встановлено, як не встановлено підстав для відступу від рівності їхніх часток.

ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами той факт, що спірний будинок був придбаний за його особисті кошти. Факт передачі коштів у сумі 4500 дол США ОСОБА_1 не виключає можливості придбання спірного будинку за спільні кошти подружжя.

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 стосовно можливості поділу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що складається із: житлового будинку літ. «А-1, а» загальною площею 47,4 кв. м, житловою площею 24,5 кв.м; веранди літ. «al, а2» (є новим будівництвом); літньої кухні літ. «Б»; погреба літ. «б», сараю літ. - «В», сараю літ. «С», сараю літ.«Д», сараю літ.«Е»; вбиральні літ.«Ж»; погреба літ. «е»; колодязь N?-1; ворота, огорожа, хвіртка № 2-4; земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5324085701:01:001:0029 між сторонами у справі колегія суддів вважає такими, що не підлягають до задоволення з огляду на наступне.

Як вбачається з висновку експерта за № 14 від 05.07.2023 року, в домоволодінні виявлено самочинну прибудову до житлового будинку, яка в устновленому законом порядку не прийнята в експлуатацію.

Стаття 376 ЦК України визначає поняття самочинного будівництва. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Інструкція щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 18 червня 2007 року № 55, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06 липня 2007 року за № 774/14041, визначає порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна, крім земельних ділянок, та застосовується суб`єктами господарювання, які здійснюють технічну інвентаризацію об`єктів нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна.

Згідно з пунктом 2.3 зазначеної Інструкції не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Висновок про те, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу зробив і Верховний Суд України у постановах від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13 та від 30 вересня 2015 року у справі № 6-286цс15, а також Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 361/4685/17 (провадження № 61-44133св18), від 15 квітня 2020 року у справі № 307/3957/14-ц (провадження № 61-43540св18), від 03 червня 2020 року у справі № 722/1882/16-ц (провадження № 61-39287св18), від 16 березня 2021 року у справі № 562/542/19 (провадження № 61-14468св20), від 15 листопада 2021 року у справі № 279/790/18 (провадження № 61-5368св20), від 17 листопада 2021 року у справі № 182/4522/19 (провадження № 61-19065св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 495/6053/19 (провадження № 61-1694св21), від 09 березня 2023 року у справі № 127/28862/21 (провадження № 61-9283св22) та ін.

Стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво свідчить практика Великої Палати Верховного Суду, зазначене відображено у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс16) та від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № № 14-8цс21)).

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_2 -адвокатаШеховцовоїОльги Іванівни таапеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин; ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм належну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене,підстав длязадоволення апеляційнихскарг таскасування рішення Полтавськогорайонного судуПолтавської областівід 02квітня 2024рокуколегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до пункту 1 частини 1статті 374 ЦПК Україниза наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

За правилами частини 1 статті 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 13 статті 141ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Враховуючи той факт, що сплата судового збору була відстрочена апелянту ОСОБА_1 за її власним клопотанням, у зв`язку з чим відповідний судовий збір за подачу апеляційної скарги не був сплачений, необхідно стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 2152,50 грн.

Керуючись ст.ст.367, п.1 ч.1 ст.374,ст.ст.375,382 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 -адвоката ШеховцовоїОльгиІванівни та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського районногосуду Полтавськоїобласті від02квітня 2024року- залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір, відстрочений при подачі апеляційної скарги, в сумі 2152,50 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05 листопада 2024 року.

Головуючий О.О. Панченко

Судді Т.В. Одринська

В.П. Пікуль