Постанова

від 04.11.2024 по справі 921/361/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2024 р. Справа №921/361/24

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіГалушко Н.А.

суддівЖелік М.Б.

Орищин Г.В.

без виклику учасників процесу

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Швайки Володимира Дмитровича від 16.08.24 (вх. № ЗАГС 01-05/2337/24 від 19.08.24)

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.07.2024 (повне рішення складено та підписано 29.07.2024, суддя Шумський І.П.)

у справі № 921/361/24

за позовом: Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі,9А) в особі філії «Золочівське лісове господарство» (80743, Львівська область, Золочівський район, с. Струтин, вул. Тернопільська, 16)

до відповідача: Фізичної особи - підприємця Швайки Володимира Дмитровича

про:cтягнення 84 289,28 грн. заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України в особі філії Золочівське лісове господарство звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Фізичної особи підприємця Швайки Володимира Дмитровича про стягнення 84289,28 грн заборгованості, з яких: 57200 грн боргу; 14339,17 грн пені; 2569,71 грн 3% річних; 4180,40 грн інфляційних нарахувань; 6000 штрафу у розмірі 10%.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідачем неналежно виконано умови договору поставки №763 від 09.11.2022 в частині оплати за поставлений останньому товар.

У зв`язку з порушенням виконання грошового зобов`язання позивачем заявлено до стягнення 2569,71 грн - 3% річних та 4180,40 грн інфляційних нарахувань (нарахованих від суми боргу 57200 грн за період 01.12.2022- 30.05.2024), 6000 грн штрафу (10% від суми договору), а також 14339,17 грн пені (нарахованих від суми боргу 57200 грн за період 01.12.2022 01.06.2023).

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 22.07.2024 у справі №921/361/24 позов задоволено. Стягнуто з Фізичної особи підприємця Швайки Володимира Дмитровича на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України в особі філії Золочівське лісове господарство Державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України 57200 (п`ятдесят сім тисяч двісті) грн боргу, 14339 (чотирнадцять тисяч триста тридцять дев`ять) грн 17 коп. пені, 4180 (чотири тисячі сто вісімдесят) грн 40 коп. інфляційних нарахувань, 2569 (дві тисячі п`ятсот шістдесят дев`ять) грн 71 коп. 3% річних, 6000 (шість тисяч) грн штрафу, 3028 (три тисячі двадцять вісім) грн - судового збору в повернення сплачених судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що у даному випадку більш переконливими, вірогідними є докази, надані позивачем про здійснення 16.11.2022 поставки ФОП Швайці В.Д. товару (кленів гостролистих) в кількості 20 шт. загальною вартістю 60000 грн відповідно до умов договору №763 від 09.11.2022, неналежне виконання якого позивач визначив як підставу позову у даній справі.

Судом з`ясовано, що в порушення умов договору поставки №763 від 09.11.2022, приписів перелічених норм, а також ст. ст. 11, 14 ЦК України, ст. ст. 173, 174, 193 ГК України відповідач несвоєчасно (06.10.2023) здійснив часткову оплату вартості отриманого товару в сумі 2800 грн, у зв`язку з чим борг відповідача складає 57200 грн.

Згідно з п. 4.3, п. 4.4 договору за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та порушення розділу 3 "Порядок розрахунків" цього договору, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від суми договору, за кожен день прострочки платежу. У випадку, якщо в строки, що визначені п. 3.2 договору покупець не провів оплату за переданий йому у власність товар, то покупець виплачує продавцю узгоджений сторонами штраф у розмірі 10% від суми договору.

Судом проведено перерахунок заявлених до стягнення сум штрафу, пені, 3% річних та інфляційних нарахувань. Згідно проведеного перерахунку, враховуючи обумовлені п. 3.3 договору строки оплати, граничні строки нарахувань та суми, на які здійснювались нарахування, встановлено, що нарахування 2569,71 грн - 3% річних, 4180,40 грн інфляційних нарахувань, 6000 грн штрафу та 14339,17 грн пені є правомірними.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

Фізичною особою підприємцем Швайкою Володимиром Дмитровичем від 16.08.24 (вх. № ЗАГС 01-05/2337/24 від 19.08.24) подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.07.2024 у справі №921/361/24 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Зокрема, скаржник зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтверджения наявності між відповідачем та перевізником (водієм) договірних відносин з перевезення чи правовідносин представництва. Іншими словами, доказів, які б доводили, що позивачем передано вантаж особі, яка діяла від імені та в інтересах відповідача. Вказане додатково підтверджується відсутністю в товарно-транспортній накладній в графі «відпуск за довіреністю вантажоодержувача» відомостей про довіреність чи договір.

Надана Позивачем товарно-транспортна накладна №000684 від 16.11.2022 не містить обов?язкових реквізитів, а саме особистого підпису відповідача, відтак, не є належним доказом, в розумінні ст. 76 ГПК України, оскільки не підтверджує факту отримання Відповідачем товару та наявності у нього заборгованості перед Позивачем.

Звертає увагу суду на те, що в матеріалах справи відсутні докази відображення відповідачем господарської операції поставки товару в своїй податковій звітності та вчинення останнім юридично значимих дій по оформленню податкового кредиту, а тому податкова накладна №209 від 16.11.2022 не може бути допустимим доказом факту прийняття відповідачем товару.

06.10.2023 відповідачем придбано посадковий матеріал - клен, на суму 2 800, 00 грн. та проведено оплату за такий, що свідчить про укладення усного договору, який повністю виконаний сторонами в момент його вчинення, що узгоджується із положеннями ч. 1 ст. 206 ЦК України. При здійсненні оплати відповідачем у призначенні платежу вказано «посадковий матеріал (клен)». Тому, вказана оплата жодних чином не взаємопов?язана із договором №763 від 09.11.2022, на який покликається позивач, кленами гостролистими, які є предметом цього договору та не свідчить про часткову оплату і визнання відповідачем боргу.

Відповідач протягом усього часу розгляду справи в суді першої інстанції категорично заперечував факт укладення/підписання договору №763 від 09.11.2022, придбання саджанців клена гостролистого в кількості 20-ти штук.

Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Золочівське лісове господарство» подало відзив на апеляційну скаргу в якому спростовуючи доводи апеляційної скарги, просить рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.07.2024 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Процесуальні дії суду у справі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2024, вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Галушко Н.А., суддів Желіка М.Б. та Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 26.08.2024 апеляційну скаргу Фізичної особи- підприємця Швайки Володимира Дмитровича від 16.08.24 (вх. № ЗАГС 01-05/2337/24 від 19.08.24) залишено без руху, зобов`язано скаржника надати суду докази сплати судового збору в сумі 3 633, 60 грн. протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Швайки Володимира Дмитровича від 16.08.24 (вх. № ЗАГС 01-05/2337/24 від 19.08.24) на рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.07.2024 у справі №921/361/24, розгляд справи вирішено проводити без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Позивачем долучено до позовних матеріалів копію договору №763 від 09.11.2022 (надалі - договір), із змісту якого вбачається, що Державне підприємство "Золочівське лісове господарство" (надалі - продавець) зобов`язалось передати, а Фізична особа підприємець Швайка В.Д. (надалі - покупець) - прийняти та оплатити товар саджанці клена гостролистого в кількості 20 шт., загальною вартістю 60000 грн.

Завантаження товару на транспорт покупця здійснюється силами продавця і за його рахунок (п. 2.1 договору).

Згідно п. 2.2 договору під час передачі товару продавець надає покупцю наступні документи: товаро - транспортна накладна; рахунок-фактура на оплату товару.

Покупець повинен провести 100% передоплату на підставі виставленого рахунка (п. 3.2 договору).

У п. 3.3 договору сторонами обумовлено, що сторони можуть домовитись про оплату товару після поставки, але в строк не більше 10 робочих днів з моменту поставки відповідного товару.

Відповідно до п. 4.3, п. 4.4 договору за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та порушення розділу 3 "Порядок розрахунків" цього договору, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від суми договору, за кожен день прострочки платежу. У випадку, якщо в строки, що визначені п. 3.2 договору покупець не провів оплату за переданий йому у власність товар, то покупець виплачує продавцю узгоджений сторонами штраф у розмірі 10% від суми договору.

Даний договір вступає в силу з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2022.

У розділі 9 договору "Юридичні адреси та реквізити сторін" зазначені адреси та номери розрахункових рахунків у фінансово-кредитних установах сторін, печатки, імена осіб, якими підписано договір.

Згідно наданих в судовому засіданні 22.07.2024 пояснень представника позивача, відповідачу надсилався підписаний позивачем договір. Відповідач його підписав та повернув скан-копію такого договору позивачу. Примірник оригіналу договору відповідач не повернув.

На виконання умов договору, ДП "Золочівське лісове господарство" виставило ФОП Швайці В.Д. рахунок №1518 від 09.11.2022 для оплати за саджанці клена гостролистого в кількості 20 шт. на загальну суму 60000 грн.

За твердженням позивача, 16.11.2022 ДП "Золочівське лісове господарство" поставило ФОП Швайці В.Д. 20 шт. саджанців клена гостролистого, додаючи при цьому до позову товарно-транспортну накладну №000684 від 16.11.2022 наступного змісту: автомобіль: MAN 0622; вид перевезень: саджанці; автомобільний перевізник: Франків О.В.; водій: Франків О.В.; замовник: ФОП Швайка В.Д.; вантажовідправник: ДП "Золочівське л/г"; вантажоодержувач: ФОП Швайка Володимир Дмитрович; пункт навантаження: Сасівське л-во; пункт розвантаження: м. Тернопіль; відпуск: згідно договору; бухгалтер (відповідальна особа вантажовідправника): Яворська З.В./підпис; відпуск дозволив: л-чий Кіндрант Г.І./підпис; усього відпущено на загальну суму: шістдесят тисяч грн., т.ч. ПДВ: десять тисяч грн; найменування вантажу: саджанці клена гостролистого, 20 шт, загальною сумою з ПДВ 60000 грн; здав (відповідальна особа вантажовідправника): нач. лісорозсадника: Яхторович С.А./підпис; прийняв водій/експедитор: підпис; прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача): Швайка В.Д.

В копії ТТН доданої до позову примірник позивача не містить підпису ФОП Швайки В.Д.

На вказану господарську операцію Державним підприємством "Золочівське лісове господарство" оформлено податкову накладну №209 від 16.11.2022 щодо продажу саме саджанців клена гостролистого на загальну суму 60000 грн.

Судом першої інстанції з`ясовано, що хоч на вказану господарську операцію і не повинна була б оформлятись податкова накладна, однак у зв`язку з розпочатим процесом реорганізації, ДП "Золочівське лісове господарство" відобразило у податковій звітності вказану господарську операцію.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.2022 № 1003 «Деякі питання реформування управління лісової галузі» утворено державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» та приєднано до нього спеціалізовані державні лісогосподарські підприємства, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів. Пунктом 5 вказаної постанови визначено, що державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" є правонаступником майна, прав та обов`язків спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств, дозвільних документів на спеціальне використання лісових ресурсів та інших документів дозвільного характеру, ліцензій на провадження господарської діяльності та отриманих висновків з оцінки впливу на довкілля до закінчення строку їх дії які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів, що реорганізуються.

Наказом №970 від 04.11.2022 Державного агентства лісових ресурсів України припинено Державне підприємство «Золочівське лісове господарство» шляхом його реорганізації, а саме - приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (п. 1 наказу №970 від 04.11.2022).

Відповідно до п. 8 наказу №970 від 04.11.2022 Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» є правонаступником Державного підприємства «Золочівське лісове господарство».

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України №151 від 17.01.2023 затверджено передавальний акт від 16.01.2023 Державного підприємства «Золочівське лісове господарство» до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Таким чином, за встановленими судом обставинами ДП «Золочівське лісове господарство» приєднано до правонаступника - Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», шляхом його фактичної реорганізації в відокремлений підрозділ (філію) «Золочівське лісове господарство», а відтак, останнє є правонаступником Державного підприємства «Золочівське лісове господарство» у спірних правовідносинах.

У передавальному акті від 16.01.2023 (під порядковим номером 19) Державне підприємство "Золочівське лісове господарство" передало Державному спеціалізованому господарському підприємству Ліси України борг Фізичної особи - підприємця Швайки В.Д. на суму 60000 грн за лісопродукцію.

З метою добровільної оплати суми боргу, Державним спеціалізованим господарським підприємством Ліси України, в особі філії Золочівське лісове господарство 11.07.2023 надіслано відповідачу претензію №437 від 11.07.2023, з проханням перерахувати кошти в сумі 60000 грн, зазначивши при цьому необхідні для здійснення оплати реквізити: рахунок НОМЕР_1 в АТ "Ощадбанк", МФО 325796.

Факт надіслання вищевказаної претензії підтверджується накладною підприємства зв`язку Укрпошта №8070003913330 та описом вкладення у цінний лист від 11.07.2023.

Матеріали справи не містять письмової відповіді ФОП Швайки В.Д. на вказану претензію.

Згідно з платіжною інструкцією №637 від 06.10.2023 ОСОБА_1 перерахував Золочівському лісовому господарству кошти в сумі 2800 грн, з призначенням платежу: "згідно рах. посад матеріал (клени)".

Перерахування вказаної суми коштів здійснено на рахунок НОМЕР_1 в АТ "Ощадбанк", МФО 325796 (рахунок, зазначений філією Золочівське лісове господарство ДСГП Ліси України у вимозі від 11.07.2023 про оплату боргу в сумі 60000 грн), а оплату проведено з розрахункового рахунка відповідача UA123003460000026007018644901, зазначеного в розділі 9 договору.

Відповідач стверджує, що ним придбано посадковий матеріали (клени) саме у ДП Золочівське лісове господарство, у той час, як датована жовтнем 2023 року оплата за цей посадковий матеріал перерахована вже ДСГП "Ліси України", в особі філії Золочівське лісове господарство.

09.11.2023 Державне спеціалізоване господарське підприємство Ліси України, в особі філії Золочівське лісове господарство звернулось до ФОП Швайки В.Д. з претензією №843 від 09.11.2023, в якій просило оплатити залишок боргу в сумі 57200 грн та підписати акт звірки взаєморозрахунків на цю суму (копія фіскального чеку підприємства зв`язку «Укрпошта» від 09.11.2023 міститься в матеріалах справи).

Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та реагування.

Матеріали справи не містять правочину та рахунку, на підставі яких відповідачем здійснено перерахунок 2800 грн.

Посилаючись на несплату коштів в сумі 57200 грн, позивач звернувся з даним позовом до суду з вимогою про відновлення його порушених прав.

При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Приписами ч. 2 ст. 42 ГПК України унормовано, що учасники справи зобов`язані, зокрема: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Допустимість доказів за ст. 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, на які посилається скаржник).

За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведену вище сутність принципу змагальності сторін та стандарту доказування вірогідності доказів, місцевий господарський суд встановив, що:

- недоведеність відповідачем факту існування між ним та позивачем правовідносин на підставі укладеного у спрощений спосіб чи усно правочину купівлі -продажу/поставки на суму 2800 грн (аніж договір №763 від 09.11.2022), в якому було б передбачено у встановленій формі істотні умови для даного виду договору;

- в матеріалах справи наявна копія договору №763 від 09.11.2022 щодо поставки 20 шт. кленів загальною вартістю 60000 грн, на якій містяться підписи та печатки сторін;

- у матеріалах справи наявна копія товарно-транспортної накладної №000684 від 16.11.2022 щодо перевезення вказаної кількості кленів та такої ж вартості, оформлена хоча і без підпису відповідача, однак містить відмітку про отримання товару водієм перевізником, що в силу приписів ч.2 ст.664 ЦК України є виконанням обов`язку щодо передачі товару покупцеві у момент здачі товару перевізникові, при тому, що замовником перевезення виступав саме ФОП Швайка В.Д.;

- копія податкової накладної №209 від 16.11.2022, оформлена постачальником на господарську операцію з постачання товару на суму 60000 грн;

- у передавальному акті від 16.01.2023 відображено борг ФОП Швайки перед ДП "Золочівське лісове господарство", переданого позивачу у справі як правонаступнику;

- оплата відповідачем коштів в сумі 2800 грн на розрахунковий рахунок позивача, зазначений у претензії від 11.07.2023 (яка стосувалася вимоги про сплату суми боргу в розмірі 60000 грн), у призначенні платежу якого зазначено за посадковий матеріал (клени);

- недоведення відповідачем факту виставлення позивачем йому інших рахунків, ніж ті, що є у справі. Адже у платіжній інструкції №637 від 06.10.2023 на суму 2800 грн у призначенні платежу зазначено: "згідно рах посад матеріал (клени)";

- визнання відповідачем факту купівлі посадкового матеріалу саме у ДП "Золочівське лісове господарство", яке якраз існувало на момент укладення договору №763 від 09.11.2022 і виступало його стороною, але було вже реорганізовано на час проведення відповідачем 06.10.2023 оплати (після реорганізації останнього).

Врахувавши наведені обставини та з огляду на порядок розподілу між сторонами обов`язків щодо доказування у межах здійснення судочинства та враховуючи встановлені у цій справі обставини, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку що у даному випадку більш переконливими, вірогідними є докази, надані позивачем про здійснення 16.11.2022 поставки ФОП Швайці В.Д. товару (кленів гостролистих) в кількості 20 шт. загальною вартістю 60000 грн відповідно до умов договору №763 від 09.11.2022, неналежне виконання якого позивач визначив як підставу позову у даній справі.

До висновку про більшу вірогідність стверджувальної позивачем обставини (обставин) суд апеляційної інстанції дійшов у зв`язку з тим, що в змагальному процесі скаржник не надав жодного доказу в підтвердження своєї позиції, відтак не спростував належними та допустимими доказами позовні вимоги.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

Враховуючи наведене суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку, що між сторонами виникли зобов`язання за договором поставки №763 від 09.11.2022.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення містить стаття 265 ГК України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Приписами ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 ЦК України на покупця покладається обов`язок оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Відповідно до п. 3.2 договору сторонами обумовлено, що покупець повинен провести 100% передоплату на підставі виставленого рахунка.

Окрім того, згідно з п.3.3 договору сторони можуть домовитись про оплату товару після поставки, але в строк не більше 10 (десяти) робочих днів з моменту поставки відповідного товару.

В порушення умов договору поставки №763 від 09.11.2022, відповідач несвоєчасно (06.10.2023) здійснив часткову оплату вартості отриманого товару в сумі 2800 грн, у зв`язку з чим борг відповідача складає 57200 грн.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Нормами ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У зв`язку з порушенням виконання грошового зобов`язання позивачем заявлено до стягнення 2569,71 грн - 3% річних та 4180,40 грн інфляційних нарахувань (нарахованих від суми боргу 57200 грн за період 01.12.2022- 30.05.2024), 6000 грн штрафу (10% від суми договору), а також 14339,17 грн пені (нарахованих від суми боргу 57200 грн за період 01.12.2022 01.06.2022).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (ст.610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).

В силу положень статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

У відповідності до ч. 1 ст. 546 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України передбачено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як зазначалось вище, згідно із п. 4.3, п. 4.4 договору за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань та порушення розділу 3 "Порядок розрахунків" цього договору, покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, від суми договору, за кожен день прострочки платежу. У випадку, якщо в строки, що визначені п. 3.2 договору покупець не провів оплату за переданий йому у власність товар, то покупець виплачує продавцю узгоджений сторонами штраф у розмірі 10% від суми договору.

Вказаний пункт договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», згідно з якими платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність здійсненого судом першої інстанції розрахунку пені, вважає його арифметично вірним. Відтак, позовна вимога про стягнення пені у розмірі 14 339, 17 грн. підставно задоволена судом першої інстанції.

Окрім того, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши правильність здійсненого судом першої інстанції розрахунку штрафу, вважає його арифметично вірним. Відтак, позовна вимога про стягнення штрафу у розмірі 6000 грн. підставно задоволена судом першої інстанції.

Статтею 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем при поданні позовної заяви за неналежне виконання договірних зобов`язань відповідачем заявлено до стягнення 3 % річних в розмірі 2569,71 грн та інфляційні втрати в розмірі 4180,40.

Перевіривши розрахунки позивача, судом апеляційної інстанції встановлено, що такі проведено вірно у відповідності до встановлених обставин справи, про що судом першої інстанції зроблено обгрунтований висновок.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції з огляду на викладене вище.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.07.2024 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення немає.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Швайки Володимира Дмитровича від 16.08.24 (вх. № ЗАГС 01-05/2337/24 від 19.08.24) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Тернопільської області від 22.07.2024 у справі №921/361/24 залишити без змін.

3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

5.Справу повернути до Господарського суду Тернопільської області.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддяГалушко Н.А.

суддяЖелік М.Б.

суддяОрищин Г.В.