Ухвала

від 08.11.2024 по справі 752/15859/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

08 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 752/15859/22

провадження № 61-14803ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Фаловської І. М. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ліпатов Іван Андрійович, на постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агенство нерухомості «Естейт-Стор», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтінг-кадастр-інвест», Обслуговуючого кооперативу «Спецбуд», Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Київська міська рада, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Буряк Оксана Анатоліївна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Богданович Альона Анатоліївна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Патрєва Юлія Павлівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Анохіна Вікторія Михайлівна, державний реєстратор Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у місті Києві Канівець Любов Миколаївна, Головне управління Держгеокадастру у місті Києві та Київській області, про скасування державної реєстрації земельних ділянок, припинення речових прав, визнання недійсними свідоцтв, визнання недійсними договорів,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ліпатов І. А., на постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року.

Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом

до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження, оскільки вона не відповідає вимогам статті 392 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України визначено, що

у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої

статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Також, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити: пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин;

пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення;

пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи;

пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ліпатов І. А., посилається

на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку).

Також підставою касаційного оскарження судового рішення заявник вказує пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій

і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду, зокрема належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.

Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.

У випадку посилання заявника на пункт 3 частини другої

статті 389 ЦПК України, як на підставу касаційного оскарження, останньому необхідно зазначити: 1) норму матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання заявника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку заявника відповідна норма повинна застосовуватися.

Крім того, вказана заявником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування мало ставитися перед судами попередніх інстанцій в межах правових підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях або надали, як на думку заявника, неправильно.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на відповіді норми (норму) права, стосовно якої відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми права у подібних правовідносинах. Заявник повинен навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Натомість, посилаючись на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України та стверджуючи про відсутність правового висновку Верховного Суду, подальше обґрунтування касаційної скарги так і не дає можливості встановити взаємозв`язок наведених доводів заявника до зазначеної ним підстави. Зокрема, позивач не зазначає належного обґрунтування у чому саме полягає помилка судом попередньої інстанції при застосуванні норм права та не конкретизує, яку саме норму права судами застосовано неправильно, висновок щодо застосування якої, на думку заявника потребує висновку Верховного Суду (з послідовим обґрунтуванням позивача, як відповідна норма (абзац, частина, пункт), на його думку, повинна застосовуватися).

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ліпатов І. А., також не вказує, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду.

Мотиви формально зазначеного пункту 3 частини другої

статті 389 ЦПК України зводяться виключно до викладення обставин справи на підставі оцінки доказів та цитування норм законодавства з абстрактним зазначенням, що судом попередньої інстанції постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 400 ЦПК України та не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, визначеної частиною другою статті 389 ЦПК України.

Суд наголошує, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судове рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 400 ЦПК України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями за заявника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями та обґрунтуванням підстав касаційного оскарження, яких не виклав сам заявник. В іншому випадку вказане б призвело до порушення таких принципів цивільного процесу,

як змагальності та диспозитивності.

З огляду на викладене суд уважає необґрунтованими посилання

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ліпатов І. А., на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження.

Способом усунення недоліків касаційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ліпатов І. А., на постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 752/15859/22

є викладення касаційної скарги у новій редакції з урахуванням наведених вище вимог процесуального законодавства.

У разі невиконання у встановлений судом строк вимог цієї ухвали, касаційний суд, вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, не врахує як підставу касаційного оскарження судового рішення пункт 3 частини другої

статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ліпатов Іван Андрійович, на постанову Київського апеляційного суду від 02 жовтня 2024 року залишити без руху.

Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя І. М. Фаловська