Постанова

від 07.11.2024 по справі 522/18886/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6305/24

Справа № 522/18886/23

Головуючий у першій інстанції Науменко А.В.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя - Кострицький В.В.,

судді: Карташов О.Ю., Коновалова В.А.,

за участю секретаря Булацевської Я.В.

учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІРМА ВІКАНТ»

відповідачі Обслуговуючий кооператив «ЕКОДОМ-1», ОСОБА_1

представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Ханбер»

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 травня 2024 року, ухвалене у складі судді Науменка А.В., у приміщенні того ж суду,

по цивільній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФІРМА ВІКАНТ» до Обслуговуючого кооперативу «ЕКОДОМ-1», ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Ханбер» про визнання правочину недійсним,-

встановив:

Короткий зміст позовних вимог.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІРМА ВІКАНТ» звернувся до Обслуговуючого кооперативу «ЕКОДОМ-1», ОСОБА_1 з позовом про визнання правочину недійсним.

В обґрунтування позову позивач вказує, що ТОВ "ФІРМА ВІКАНТ володіє квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , площею 61,7 кв.м, на підставі Договору купівлі-продажу від 13.06.2022, посвідченого нотаріусом Омаровою В.С., зареєстрованого під № 7355.

Приморський районний суд м. Одеси ухвалою від 05.07.2022 відкрив провадження за позовом ОК ЕКОДОМ-1 до ОСОБА_1 з участю ТОВ "ФІРМА ВІКАНТ про визнання недійсним Договору №55а від 21.03.2019 про сплату пайових внесків.

ТОВ "ФІРМА ВІКАНТ ознайомилося з матеріалами справи та встановило, що 21.03.2019 ОСОБА_1 уклав з ОК ЕКОДОМ-1 Договір №55а, згідно з яким ОК зобов`язується збудувати багатоповерхівку за адресою: АДРЕСА_2 , а ОСОБА_3 зобов`язується сплатити внески за цим Договором. Павлютіну видано довідку про повну сплату внеску, а також складено Акт прийому-передачі від 07.06.2019.

ТОВ ХАНБЕР та ОК ЕКОДОМ-1 оскаржили рішення державних реєстраторів про реєстрацію прав на нерухомість, що призвело до скасування Мін`юстом України реєстрації прав на квартиру АДРЕСА_3 , зареєстрованих на ОСОБА_1 . Приморський районний суд м. Одеси частково задовольнив позов ОСОБА_1 , визнавши незаконними дії Мін`юсту та скасувавши наказ №452/5 від 06.02.2020 року, витребувавши зазначену нерухомість із незаконного володіння ТОВ ХАНБЕР та "ФІРМА ВІКАНТ на користь ОСОБА_1 . Рішення суду не набрало законної сили.

Позивач вказує, що Договір №55а про пайові внески з ОК «ЕКОДОМ-1», укладений 21 березня 2019 року, суперечить правам власності ТОВ «ФІРМА «ВІКАНТ», яке володіє квартирою АДРЕСА_4 . Такий договір є недійсним згідно з нормами цивільного законодавства України.

ТОВ «ХАНБЕР» (код ЄДРПОУ 33311711) виступало замовником будівництва клубного будинку «GRAF». Його статус замовника та факт введення об`єкта в експлуатацію підтверджуються документами, включаючи Договір оренди землі від 25.03.2014 р., Додаткову угоду від 27.12.2016 р.. Дозвіл на будівельні роботи від 21.12.2016 р., та Сертифікат від 28.12.2018 р.

Для забезпечення будівництва за адресою: АДРЕСА_2 , було укладено Договір про співпрацю №1 між ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1» від 22.10.2015 р. та Додаткову угоду №1 від 15.12.2015 р.

Згідно з п.1.1. Договору про співпрацю, предметом є будівництво багатоповерхового житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими приміщеннями за вказаною адресою. ОК «ЕКОДОМ-1» зобов`язаний організувати будівництво відповідно до проектної документації та умов договору.

Зміни до Договору про співпрацю, внесені Додатковою угодою, включають:

Всі приміщення, створені в результаті будівництва, належать ТОВ «ХАНБЕР».

ОК «ЕКОДОМ-1» може продавати приміщення за попередньою згодою ТОВ «ХАНБЕР» на підставі договорів пайової участі, згідно з законодавством України.

ОК «ЕКОДОМ-1» не має права здійснювати продаж приміщень Об`єкту або будь-яке інше відчуження прав на приміщення без отримання згоди ТОВ «ХАНБЕР».(зміни до п.2.2.2. Договору).

ТОВ «ХАНБЕР» має право на продаж або реєстрацію власності на непродані приміщення після введення об`єкта в експлуатацію, згідно з пунктом 2.2.3. Договору. Згода ТОВ «ХАНБЕР» на дії ОК «ЕКОДОМ-1» оформлюється протоколом загальних зборів, як вказано в пункті 2.2.4. Договору.

Договір №55а від 21.03.2019 року, укладений між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_4 , є недійсним, оскільки ОК «ЕКОДОМ-1» не мав повноважень на його укладення без погодження з ТОВ «ХАНБЕР», відповідно до умов Договору про співпрацю від 22.10.2015 року та Додаткової угоди від 15.12.2015 року.

ТОВ "ФІРМА ВІКАНТ не було власником квартири АДРЕСА_5 а на момент укладення оспорюваного договору. Власником майнових прав було ТОВ ХАНБЕР, яке згодом передало права ТОВ БУДМАРИН, а потім - ТОВ САЙЛЕНД. Наразі власником є ТОВ "ФІРМА ВІКАНТ.

ТОВ "ФІРМА ВІКАНТ звертається до суду з позовом про визнання Договору №55а від 21.03.2019 року недійсним, оскільки він порушує їх право власності на зазначену квартиру.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22 травня 2024 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІРМА ВІКАНТ» до Обслуговуючого кооперативу «ЕКОДОМ-1», ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Ханбер» про правочину недійсним задоволено.

Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначає, що договір № 55а від 21 березня 2019 року, укладений між Обслуговуючим кооперативом «Екодом-1» та ОСОБА_4 , є недійсним. Це обумовлено відсутністю належних повноважень у кооперативу для укладення договору без попереднього узгодження з ТОВ «ХАНБЕР», невідповідністю фінансової звітності дійсному стану розрахунків, вступ ОСОБА_1 в асоційовані члени кооперативу не було затверджено загальними зборами ОК «ЕКОДОМ 1», а також відсутністю згоди ТОВ «ХАНБЕР» на вчинення правочинів, що передбачені договором.

Доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Заяць К.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22.05.2024 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІРМА ВІКАНТ» до Обслуговуючого кооперативу «ЕКОДОМ-1», ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» про визнання правочину недійсним залишити без задоволення.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що не згодний з ухваленим рішенням, вважає його необґрунтованим, прийнятим на підставі неповного встановлення обставин, які мають значення для справи, неправильного дослідження та оцінки доказів, та таким що прийняте з грубим порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права.

Вказує, що мотиви суду першої інстанції, щодо того, що наявність на розгляді у суді цивільної справи №757/18453/20-ц свідчить про порушення ОСОБА_1 прав ТОВ «ФІРМА «ВІКАНТ»- є безпідставними та необґрунтованими.

Також, звертає увагу суду на те, що у даній справі взагалі не доведено наявність порушеного, оспорюваного права чи інтересу.

Позивачем взагалі не наведено та не доведено, які саме права та інтереси позивача порушені, в чому полягає порушення.

Посилання позивача на те, що умови договору не виконувались, оскільки на розрахунковий рахунок ОК «ЕКОДОМ-1»грошові кошти від ОСОБА_1 не надходили, не можуть бути прийняті судом до уваги виходячи з наступного.

Відповідачем було сплачено в повному обсязі відповідні внески, що підтверджується відповідними квитанціями до прибуткових касових ордерів, актами прийому-передачі до договорів про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1» та відповідними довідками.

Відповідно до положень п. 25 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні затвердженого постановою НБУ 29.12.2017 № 148 приймання готівки в касу проводиться за прибутковим касовим ордером, підписаним головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником установи/підприємства. До прибуткових касових ордерів можуть додаватися документи, які є підставою для їх складання. Про приймання установами/підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається квитанція.

З чого вбачається, що квитанція до прибуткового касового ордеру є належним документом, що підтверджує сплату грошових коштів на користь ОК «ЕКОДОМ-1». Аналогічної думки дійшов Верховний Суд у справі 522/27105/13-ц (постанова від 19.06.2019).

Більш того, слід зазначити, що розгляд справи з вимогами на майбутнє не передбачений чинним цивільно-процесуальним законодавством, та в даному випадку вимоги про визнання недійсним договору укладеного між ОК "ЕКОДОМ-1" та ОСОБА_1 не є ефективним способом захисту, адже невідомо яким чином заявлені позовні вимоги будуть поновлювати права позивача.

Фактично, позов ТОВ «ФІРМА «ВІКАНТ» позбавлений будь-якої процесуальної мети та спрямований не на остаточне усунення невизначеності у правовідносинах сторін, а на встановлення фактів, які позивач в майбутньому розраховує використати у іншому спорі, до прикладу у справі 757/18453/20-ц, на яку він посилається у позові.

Позивачем в позовній заяві всупереч вимогам п. 5 ч. 3 ст. 175 не наведено жодного доказу, яким саме чином зміст укладених правочинів суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, не було доведено що при укладанні правочинів особи, що їх укладали не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності, та не було жодним чином доведено, що при укладанні оспорюваних правочинів волевиявлення учасників правочинів не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.

Наслідками недійсності договору є реституція, тобто повернення сторін до попереднього стану, однак право власності на предмет оскаржуваного договору належить позивачу, тобто визнання недійсним договору, укладеного між відповідачами не матиме жодних правових наслідків.

Отже, не вбачається порушення суб`єктивного цивільного права (інтересу) позивача та не визнання чи оспорення його, для того, щоб застосувати такий спосіб захисту, як визнання правочину недійсним. Визнання оскаржуваного договору недійсним не призведе до повернення сторін до попереднього стану.

Вказує, що на час розгляду справи спірним договором, укладеним між ОСОБА_1 та ОК "ЕКОДОМ-1" жодні права, інтереси чи свободи позивача не порушенні, розгляд справи з вимогами на майбутнє не передбачений чинним цивільно-процесуальним законодавством, та в даному випадку вимоги про визнання недійсними договорів укладених між ОК "ЕКОДОМ-1" та ОСОБА_1 не є ефективним способом захисту, адже невідомо яким чином заявлені позовні вимоги будуть поновлювати права позивача.

Позивач станом на момент звернення з позовом до суду, є єдиним власником нерухомого майна, тобто про перешкоди у користуванні таким майно мова не йдеться

З вищевикладеного вбачається, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, що в свою чергу, відповідно до узагальненої практики Верховного суду є самостійною підставою для відмови у позові.

Додаток 1 до оскаржуваного Договору і довідка про те, що ОСОБА_1 є членом кооперативу та сплатив пайовий внесок у повному обсязі є обов`язковими документами, передбаченими як самим Договором так і Законом.

З чого слідує, що позиція суду першої інстанції щодо того, що наявність і довідки і Додатку №1 до договору свідчить про якісь протиріччя, - є нікчемною, і заявлена лише з метою надання переваги позивачу.

В свою чергу, зазначені обставини щодо суперечностей у наявності вказаних документів позивачем не заявлялось взагалі, тобто судом першої інстанції в порушення вимог процесуального Закону було сформовано позицію позивача замість останнього, що є окремою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

У порушення приписів ЦПК України судом першої інстанції не було надано жодної оцінки аргументам відповідача. Що знову ж таки свідчить, що суд першої інстанції увесь розгляд справи надавав перевагу позивачу.

Матеріали справи не містять жодних доказів того, що, вступаючи в договірні відносини з ОК «ЕКОДОМ-1», ОСОБА_1 мав або повинен був мати інформацію про обмеження повноважень ОК «ЕКОДОМ-1» в особі його керівника, які виникли у зв`язку з укладенням ТОВ «Ханбер» та ОК «ЕКОДОМ-1» Додаткової угоди № 1 від 15 грудня 2015р. до цього Договору.

ОСОБА_1 став членом кооперативу з моменту підписання та сплати відповідного внеску по договору.

Вказує, що позивач у позовній заяві наводить взаємовиключні твердження, а саме позивачем зазначається, що відповідно до документів забудовника та договору про співпрацю майнові права на всі об`єкти нерухомості розташовані у багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 належать ТОВ «ХАНБЕР», а потім зазначає, що вказані об`єкти є майном ОК «ЕКОДОМ-1»

Враховуючи вказане вбачається, що майнові права на спірний об`єкт нерухомості взагалі не належали ОК «ЕКОДОМ-1», а останній розпоряджався ними відповідно до договору про співпрацю укладеного з ТОВ «ХАНБЕР.

В свою чергу ст.16 ЗУ «Про кооперацію» прямо передбачено, що виконавчий орган кооперативу (голова) укладає угоди між кооперативом та іншими особами. Що спростовує позицію заявника.

Звертає увагу суду, що п.п. 5.19. п. 5 вказаного статуту прямо передбачено, що голова кооперативу представляє кооператив у відносинах з державними органами управління, громадськими організаціями, суб`єктами господарювання і громадянами, підписує договори і платіжні документ

Тобто, зазначені положення Статуту ОК «ЕКОДОМ-1» щодо виключної компетенції загальних зборів ОК «ЕКОДОМ-1» про прийняття рішень щодо володіння, користування та розпорядження майном кооперативу не розповсюджується на укладення оскаржуваних договорів, а входить до компетенції голови кооперативу, оскільки відповідні майнові права не є майном кооперативу.

Аргументи ж позивача щодо обізнаності ОСОБА_1 про обмеження Статутом повноважень голови ОК «ЕКОДОМ-1» на укладення оскаржуваного договору спростовується всім вищевикладеним, та тим, що Статутом ОК «ЕКОДОМ-1» не обмежуються права його голови на укладення відповідних договорів про сплату внесків у ОК «ЕКОДОМ»

Про схвалення спірного договору ОК «ЕКОДОМ-1» свідчить прийняття коштів від ОСОБА_1 , та видача йому відповідного акту прийому передачі, довідки про повну сплату паю та квитанції до касового прибуткового ордеру.

ОК «ЕКОДОМ-1» не вчиняв дій по поверненню відповідачу вказаних коштів, як помилково сплачених. Та з метою ухилення від своїх обов`язків за оскаржуваним договором, звернулось до Мінюсту із скаргою на дії державного реєстратора та в подальшому зверталось із позовною заявою про визнання оскаржуваного договору недійсним, та у справі № 522/7518/22 у задоволенні позовної заяви щодо визнання оскаржуваного договору недійсним було відмовлено.

Зазначає, що висновки Верховного суду викладені у постановах від 13.05.2019 у справі № 617/205/15-ц та від 23.11.2021 у справі № 911/604/19 не можуть бути прийняті та застосовані судом взагалі, у зв`язку із тим, що спірні правовідносини у справі яка розглядається та у справах № 617/205/15-ц, № 911/604/19 взагалі не є подібними, оскільки нерухоме майно, що є предметом договорів у справі, що розглядається не є майном кооперативу.

Позиція учасників справи.

Не погоджуючись з доводами апеляційної скарги, представник Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІРМА «ВІКАНТ» надав відзив, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Одеси від 22 травня 2024 року та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Позивач вважає, що рішення суду першої інстанції обґрунтоване та відповідає нормам матеріального та процесуального права, а в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 слід відмовити.

Вказує, що у справі №522/18886/23 позивач ТОВ «ФІРМА «ВІКАНТ» вказує на те, що єдиним власником побудованого майна відповідно до ст.876 ЦК України був замовник будівництва ТОВ «ХАНБЕР», який не уповноважував ОК «ЕКОДОМ-1» відчужувати квартиру АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_1 , а в справі №757/18453/20-ц ОСОБА_1 намагаючись скасувати наказ від 06.02.2020 року № 452/5 та витребувати дану квартиру в ТОВ «ФІРМА «ВІКАНТ» доводить свої права на дану квартиру саме існуванням договору №55а від 21.03.2019 року укладеного між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 .

Висновки Верховного Суду в постанові від 12 березня 2019 року у справі №911/3594/17, на яку посилається відповідач стосуються того, що наявність державної реєстрації не є безспірним підтвердженням права власності на майно так як право власності повинно набуватися відповідно до закону та підтверджуватися правовстановлюючими документами.

Тобто, посилаючись на вищевказану постанову Верховного Суду відповідач підтверджує необхідність оцінки законності отримання правовстановлюючих документів сторонами для вирішення спору про право власності на об`єкт, що підтверджує ефективну форму правового захисту обрану позивачем.

Крім цього, бажаємо зазначити, що до розгляду даної справи не можливо застосувати висновки викладені в постанові Верховного Суду від 26.05.2023 року по справі №905/77/21, на яку послався відповідач, оскільки у справі №522/18886/23 умови спірного договору не виконувалися: не відбулося фактичної передачі майна чи коштів між сторонами договору.

Спірний договір між ОК «ЕКОДОМ-1» і ОСОБА_1 не призвів до реального обміну правами. Таким чином, питання застосування наслідків недійсності у вигляді повернення майна або коштів не є актуальним, адже відсутні будь-які зміни у володінні майном або грошовими зобов`язаннями. Отже, немає необхідності у додаткових вимогах про витребування або стягнення, оскільки позивач просто намагається захистити своє право власності на нерухомість.

Позивач у цій справі не є стороною договору між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 , що також робить вимоги про застосування наслідків недійсності договору неактуальними. На відміну від обставин справи №905/77/21, де була необхідність відновлення прав однієї зі сторін, у нашому випадку позивач має окремі законні права на майно, які не залежали від виконання чи невиконання цього договору. Позивач звертається з вимогою про визнання договору недійсним, оскільки цей договір, укладений без необхідної згоди власника та порушує права позивача як законного власника в теперішній час.

Верховний Суд у справі №905/77/21 розглядав випадок, де сторони договору вже виконали свої зобов`язання і передали майно, а тому застосування наслідків недійсності було необхідним для відновлення прав і обов`язків. У цій справі договір залишається невиконаним, і немає потреби у витребуванні майна, оскільки спірне майно вже перебуває у володінні позивача.

Таким чином, питання застосування наслідків недійсності у нашому випадку не є релевантним.

Враховуючи ці обставини, висновки Верховного Суду у справі №905/77/21 не можуть бути застосовані в справі №522/18886/23. У даному випадку ефективним способом захисту є саме визнання договору недійсним, оскільки це дозволить захистити права позивача на об`єкт нерухомості і унеможливить будь-які претензії з боку ОСОБА_1 щодо спірного майна.

Зазначає, що ОСОБА_1 не визнає право ТОВ «ФІРМА «ВІКАНТ» на даний об`єкт нерухомості, оскільки цей об`єкт вимагається повернути на користь ОСОБА_1 .

Наявність розгляду справи № 757/18453/20-ц, на яку посилається апелянт, підтверджує правомірність вимог ТОВ «ФІРМА «ВІКАНТ» у цій справі про визнання правочину недійсним та порушення законних прав та інтересів даного підприємства.

Апелянт необґрунтовано в апеляційній скарзі посилається на постанови Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/608/20, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, зокрема апелянт не обґрунтовує, в чому саме полягає їхня релевантність до обставин даної справи і не пояснює, як наведені правові позиції стосуються конкретно заявлених позовних вимог не зазначає які норми неправильно застосував суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення на відміну їх застосування Верховним Судом в даних справах. Посилання на постанови в загальних термінах не можуть замінити конкретної аргументації, яка би демонструвала, яким чином ці рішення підтримують правову позицію апелянта або підтверджують доцільність задоволення його скарги.

Більше того, подібні посилання без уточнення конкретних доводів створюють хибне уявлення про підтримку позиції апелянта. Фактично, жодне з рішень, на які посилається апелянт, не стосується специфіки договірних відносин між сторонами в даній справі, зокрема питань правомірності укладення правочинів з порушенням умов договору та статутних норм. Відтак, такі посилання є безпідставними і лише створюють видимість юридичної аргументації, не підтверджуючи жодних суттєвих аспектів, які могли б вплинути на результат розгляду справи

Вказує,що матеріалисправи немістять квитанційдо прибутковогокасового ордерута документів, у зв`язку з чим доводи відповідача не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, при тому, що ОК «ЕКОДОМ-1» взагалі не мав права на відчуження ОСОБА_1 спірного майна, що ОК «ЕКОДОМ-1» підтвердив під час розгляду справи.

Апелянт помилково стверджує, що розгляд даної справи не є ефективним способом захисту прав позивача та не здатний відновити порушені права. Навпаки, даний позов безпосередньо спрямований на захист прав позивача на володіння та користування квартирою, оскільки в реальному часі відповідач в іншій справі № 757/18453/20-ц намагається припинити права позивача на це майно. Саме вирішення цього спору дозволить припинити порушення прав позивача і стане підставою для остаточного вирішення питання права власності на спірну нерухомість.

Позивач має на меті захистити своє право на квартиру, яке було набуто на законних підставах, та уникнути неправомірного витребування майна відповідачем. Якщо суд визнає договір між ОК «ЕКОДОМ-1» і ОСОБА_1 недійсним, це надасть позивачу можливість захистити своє право на власність та унеможливить подальше витребування майна іншими особами. Тому цей спосіб захисту є не лише ефективним, а й необхідним для забезпечення стабільності прав позивача щодо власності на спірний об`єкт та є єдиним та можливим способом захисту своїх прав на спірне майно.

Крім цього, необґрунтовано апелянтом зазначено, що в позовній заяві всупереч вимогам п.5 ч.3 ст. 175 ЦПК України не наведено жодного доказу, яким саме чином зміст укладених правочинів суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, не було доведено, що при укладанні правочинів особи, що їх укладали не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності, та не було жодним чином доведено, що при укладанні оспорюваних правочинів волевиявлення учасників правочинів було вільним і не відповідало його внутрішній волі.

Вважає, вищевикладені доводи апелянта необґрунтованими, оскільки позовна заява містить докладні факти та докази, які свідчать про те, що спірний договір між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 був укладений з порушенням норм матеріального права, а саме ст.ст. 526, 626, 629 ЦК України враховуючи положення договору про співпрацю, укладеного між ОК «ЕКОДОМ-1» та ТОВ «ХАНБЕР» (договір №1 від 22.10.2015 р. та додаткова угода №1 від 15.12.2015 р.)

Зазначає, що у даному випадку реєстрація права власності не є визначальним чинником для підтвердження права на майно. Основою права власності є саме дійсний договір, який виступає правовстановлюючим документом, а не факт реєстрації цього права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Визнання договору недійсним має ключове значення для підтвердження правомірності володіння позивачем спірною квартирою, а також забезпечить правовий захист позивача, оскільки остаточно усуне будь-які претензії з боку ОСОБА_1 , які вже існують в рамках справи №757/18453/20-ц. Реєстрація лише фіксує існуючі права, але не створює їх; вона є наслідком дійсного договору. Тому твердження апелянта про відсутність правових наслідків є безпідставним і не враховує природи правовстановлюючих документів та ролі реєстрації права власності за відповідачем у цій справі.

Відповідач уже подав позов у справі № 757/18453/20-ц, де він оскаржує право позивача на власність спірної квартири та просить суд витребувати її на свою користь. Це свідчить про наявність реальної загрози для прав позивача та підтверджує необхідність захисту шляхом визнання договору недійсним з метою уникнення негативних наслідків для себе у вигляді позбавлення його права власності на спірну квартиру ,яка вже у нього витребовується в справі №757/18453/20-ц.

Визнання договору недійсним не лише закріпить право позивача на власність, але й унеможливить спроби відповідача оскаржувати це право в інших справах. Подача відповідачем позову № 757/18453/20-ц вже в реальний час створює загрозу для законних прав позивача, тому обраний позивачем спосіб захисту в справі №757/18453/20-ц є ефективним і обґрунтованим, оскільки усуває правову підставу для претензій відповідача.

Матеріали справи підтверджують, що ОСОБА_1 не здійснив сплати пайового внеску, що є обов`язковою умовою для вступу до кооперативу. Відсутність цієї оплати означає, що ОСОБА_1 фактично не набув права бути членом кооперативу, а отже, рішення голови про його прийняття не може вважатися таким, що підлягає обов`язковому затвердженню. Згідно зі статутом кооперативу, повноправне членство та обов`язковість затвердження вступного рішення залежать від виконання фінансових зобов`язань кандидата перед кооперативом.

Продаж майнових прав ОК «ЕКОДОМ-1» ОСОБА_1 без погодження з власником і без рішення загальних зборів порушує як вимоги статуту, так і умови договору про співпрацю укладеного між ОК «ЕКОДОМ-1» та ТОВ «ХАНБЕР». Ці дії є перевищенням повноважень з боку голови кооперативу і є підставою для визнання договору недійсним. Отже, аргумент апелянта про право ОК «ЕКОДОМ-1» самостійно розпоряджатися майном є безпідставним і суперечить як законодавству, так і статутним нормам.

Щодо явки сторін.

Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду, клопотань про відкладення розгляду справи не надійшло , що не заважає у відповідності до вимог ст. 372 ЦПК України апеляційному перегляду справи.

Позиція апеляційного суду.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Судом першої інстанції було встановлено та матеріалами справи підтверджується, що з метою забезпечення будівництва за адресою: АДРЕСА_2 ТОВ «ХАНБЕР» (сторона 1) уклало з ОК «ЕКОДОМ-1» (сторона 2)договір про співробітництво від 22.10.2015 № 1, відповідно до якого, сторони домовилися об`єднати зусилля під час будівництва багатоквартирного житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщеннями за вказаною адресою.

Відповідно до п.2.1 Договору Сторони домовилися, що поділ об`єкта здійснюється в наступних долях:

- 2.2.1. доля Сторони 1 складає 2295,9 м.кв. квартир, розташованих на 3,4,5,7 поверхах і одне паркомісце;

- 2.2.2. доля Сторони 2 складає всі інші приміщення об`єкта.

15 грудня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» (Сторона 1) та обслуговуючим кооперативом «ЕКОДОМ-1» (Сторона 2) було укладено додаткову угоду №1 до договору про співпрацю №1 від 22.10.2015 року, відповідно до якої сторони дійшли до згоди внести зміни в п. 2.1.Договору, виклав його наступним чином:

2.1.1 всі приміщення створення в результаті будівництва об`єкта належать Стороні 1.

2.1.2. Сторона 2 здійснює, по попередній письмовій згоді Сторони 1, продаж приміщень об`єкта (прав на них) на підставі договорів пайової участі, відповідно до чинного законодавства України і отримує грошові кошти від продажу, які направляють виключно на будівництво об`єкта. Сторона 2 не має права здійснювати продаж приміщень об`єкта або інше відчуження прав на приміщення без отримання згоди Сторони 1. Зазначене підтверджується копією додаткової угоди, що наявна у матеріалах справи.

11. Сторони дійшли згоди припинити дію Акту розподілу площі в Об`єкті.

21 березня 2019 року між ОК «ЕКОДОМ-1» та ОСОБА_1 було укладено договір №55а про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1», за яким ОК «ЕКОДОМ-1» зобов`язалося організувати будівництво багатоповерхового житлового будинку з підземним паркінгом та вбудованими громадськими приміщенням за адресою: АДРЕСА_2 , за рахунок внесків Учасника та внесків інших асоційованих членів ОК, здати його в експлуатацію та передати Учаснику квартиру в об`єкті будівництва, зокрема, квартиру АДРЕСА_5 , а також всі документи, необхідні учаснику для реєстрації права власності, а учасник зобов`язується сплатити внески у розмірах та у порядку, встановленому договором.

Відповідно до Додатку № 1 до Договору № 55 А про оплату пайових внесків передбачено, що ОСОБА_1 буде здійснювати оплату по внеску в наступному порядку:

70800 у.о. на момент підписання, 30000 у.о. до 21.04.2019 року, 50000,00 у.о. до 21.05.2019 року, 50000 у.о. до 21.06.2019 року.

Однак, як вбачається з Довідки від 21.03.2019 року вих № 24/06/2019 ОК «ЕКОДОМ-1» зазначає, що ОСОБА_1 21.03.2019 року зробив внесок в повному обсязі.

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №184059430 від 08.10.2019 року, з якого вбачається, що 31.07.2019 року державним реєстратором Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничуком Володимиром Олександровичем за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 а на підставі договору про сплату пайових внесків №55а, від 21.03.2019 року та акту прийому-передачі від 07.06.2019 року.

Також, з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №184058749 від 08.10.2019 року з якого вбачається, що 31.07.2019 року державним реєстратором Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничуком Володимиром Олександровичем за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , паркомісце № НОМЕР_1 , на підставі договору про сплату пайових внесків №14, від 12.04.2017 року та акту прийому-передачі від 06.03.2019 року .

ТОВ «ХАНБЕР» та ОК «ЕКОДОМ-1» звернулося до Міністерства юстиції України із скаргою на рішення державних реєстраторів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема, на рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) державного ресєстратора Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничуком Володимиром Олександровичем, індексний номер 48051368 від 01.08.2019 року та індексний номер 48050240 від 01.08.2019 року.

Наказом Міністерства юстиції України «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» від 06.02.2020 року 452/5 скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.08.2019 року №48051368 та №48050240, прийняті державним реєстратором Мельничуком Володимиром Олександровичем.

Станом на момент вирішення спору, право власності ОСОБА_1 на об`єкти нерухомого майна, а саме: квартира АДРЕСА_4 та паркомісце АДРЕСА_7 припинено.

Власником квартири АДРЕСА_4 є ТОВ «ФІРМА ВІКАНТ», що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек на підставі Договору купівлі продажу від 13.06.2022 року, номер 7355.

Суд першої інстанцій задовольнивши позовні вимоги виходив з того, що договір № 55а від 21 березня 2019 року, укладений між Обслуговуючим кооперативом «Екодом-1» та ОСОБА_4 , є недійсним. Це обумовлено відсутністю належних повноважень у кооперативу для укладення договору без попереднього узгодження з ТОВ «ХАНБЕР», невідповідністю фінансової звітності дійсному стану розрахунків, вступ ОСОБА_1 в асоційовані члени кооперативу не було затверджено загальними зборами ОК «ЕКОДОМ 1», а також відсутністю згоди ТОВ «ХАНБЕР» на вчинення правочинів, що передбачені договором.

Проте з вказаним висновком не може погодитись колегія суддів з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Згідно зі статтями 15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

У постанові ВС від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20 вказано, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові і не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зазначено «недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту».

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2023 року у справі № 757/18453/20-ц, яке не набрало законної сили, вирішено позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства Юстиції України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Ханбер", Товариства з обмеженою відповідальністю "ФІРМА "ВІКАНТ", ОСОБА_5 , за участю третіх осіб державного реєстратора виконавчого апарату Коноплянської сільської ради Іванівського району Одеської області Мельничук Володимира Олександровича, Обслуговуючого кооперативу "Екодом-1" про визнання дій незаконними, скасування рішень про державну реєстрацію, визнання права власності шляхом витребування із чужого незаконного володіння частково задоволено.

Визнано дії Міністерства юстиції України незаконними та скасовано Наказ від 06.02.2020 року № 452/5, в частині скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01.08.2019 року № 48051368, № 48050240, № 48049676, № 48049415, № 48051812, які стосуються набуття права власності нерухомого майна ОСОБА_1 . Витребувати із чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАНБЕР» код за ЄДРПОУ 33311711, паркомісце № 14 за адресою: м.Одеса, вул. Морська, буд. 8А на користь ОСОБА_1 . Витребувати із чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІРМА «ВІКАНТ» код за ЄДРПОУ 24942675 квартиру АДРЕСА_4 на користь ОСОБА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18) зроблено висновок, що «за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи».

Так, у справі № 757/18453/20-ц, на яку послався суд першої інстанції у своєму рішенні, підставою звернення до суду ОСОБА_1 послугувало прийняття Міністерством юстиції України наказу від 06.02.2020 року №452/5, яким було скасовано рішення державного реєстратора, що в свою чергу потягло за собою реєстрацію припинення прав власності ОСОБА_1 на нерухоме майно.

Після вибуття нерухомого майна із права власності ОСОБА_1 , ТОВ «ХАНБЕР» було здійснено відчуження нерухомого майна на користь третіх осіб.

Тобто, предметом розгляду справи № 757/18453/20-ц є саме скасування рішення суб`єкта владних повноважень, та як наслідок, повернення позивача до стану який існував до прийняття оскаржуваного наказу, тобто повернення нерухомого майна у власність ОСОБА_1 . Про невизнання чи оспорення прав ТОВ «ФІРМА «ВІКАНТ» у даній справі не йде.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) вказувала, що «застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) від 04 вересня 2018 року вказано, що «ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту)»

Відповідно до позиції ВП ВС висловленій у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Відповідно до абз. 3 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відновлення становища, яке існувало до порушення речового права, охоплює всі можливі випадки порушення права, що завершилися його незаконною реєстрацією.

Незалежно від того чи поєднані вони з фактичними (віндикація) чи лише з юридичними перешкодами (визнання права), задоволення судом вимог про оскарження державної реєстрації є також відновленням становища, яке існувало до порушення права. Вказане кореспондується із висновками висловленими Великою Палатою Верховного суду у постанові від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20).

У даній справі не доведено наявність порушеного, оспорюваного права чи інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно позовної заяви заявлено вимогу про визнання договору № 55а від 21.03.2019 року недійсним.

Слід зазначити, що позивачем не наведено та не доведено, які саме права та інтереси позивача порушені, в чому полягає порушення.

Більш того, слід зазначити, що розгляд справи з вимогами на майбутнє не передбачений чинним цивільно-процесуальним законодавством, та в даному випадку вимоги про визнання недійсним договору укладеного між ОК "ЕКОДОМ-1" та ОСОБА_1 не є ефективним способом захисту, адже судовій колегії невідомо яким чином заявлені позовні вимоги будуть поновлювати права позивача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.10.2020р., переглядаючи справу № 369/10789/14-ц (14-703цс19) сформувала правовий висновок, згідно якого, суд має розглядати лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, чим спір по суті буде вичерпано, або в їх задоволенні може бути відмовлено. У тому ж разі якщо за змістом заявлених позовних вимог (а не з огляду на обставини справи) задоволення позову є неможливим, немає, як видається, підстав стверджувати про наявність юридичного спору. Суд повинен ухвалювати рішення, яким вичерпувати конфлікт між сторонами, а не давати одній зі сторін за відсутності для цього юридичних підстав сподівання на те, що вона в майбутньому отримає бажане для неї рішення.

Фактично, позов ТОВ «ФІРМА «ВІКАНТ» позбавлений будь-якої процесуальної мети та спрямований не на остаточне усунення невизначеності у правовідносинах сторін, а на встановлення фактів, які позивач в майбутньому розраховує використати у іншому спорі, до прикладу у справі 757/18453/20-ц, на яку він посилається у позові.

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 16.10.2020 по справі № 910/12787/17 зазначила, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.

Оскільки, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІРМА ВІКАНТ» не є учасником правовідносин, що виникли на підставі договору про сплату пайових внесків у ОК «ЕКОДОМ-1» №55а від 21 березня 2019 року, та ним належним чином не доведено, що його права, свободи та законні інтереси були порушені внаслідок укладання таких угод, враховуючи той факт, що на момент вирішення спору він є власником майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 , суду не вдалося встановити, яким саме чином порушені права позивача, а заявлені позовні вимоги на думку суду, за своєю природою є вимогами про встановлення юридичних фактів, які в подальшому можуть використовуватися у інших правових спорах, суд доходить до висновку про відмову у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 травня 2024 року - скасувати.

Постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «ФІРМА ВІКАНТ» до Обслуговуючого кооперативу «ЕКОДОМ-1», ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Ханбер» про визнання правочину недійсним відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 07 листопада 2024 року.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді О.Ю. Карташов

В.А. Коновалова