Рішення

від 05.11.2024 по справі 369/5695/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/5695/21

Провадження № 2/369/238/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретарі Херенковій К. К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/5695/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Український лізинговий фонд до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Автоконсул про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року ТОВ Український лізинговий фонд звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ТОВ Автоконсул про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що 06 грудня 2012 року ТОВУкраїнський лізинговий фонд придбало у ТОВ ПЗКУ-МТС автомобіль марки MAN. Право власності на зазначений транспортний засіб було зареєстроване у встановленому законом порядку. Зазначеним автомобіль був протизаконно відчужений. В межах кримінального провадження на зазначений автомобіль було накладено арешт. Арешт з автомобіля не знімався. Протягом 2019 року невідомі особи на підставі документів, які мають ознаки підробки, здійснили перереєстрацію транспортного засобу. У відповідь на адвокатський запит позивач отримав інформацію про те, що 11 травня 2019 року між ТОВ Автопрестиж центр та ОСОБА_2 , який діяв нібито від імені ТОВ Український лізинговий фонд, підписано договір комісії № 5706/19/005786. 11 травня 2019 року ТОВ Автопрестиж центр та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу транспортного засобу № 5706/19/005786. Вартість транспортного засобу за договором становила 302000,00 грн. На момент укладення договору комісії автомобіль не перебував у власності позивача, оскільки був викрадений та перебував у розшуку. Позивач наголошує на тому, що не уповноважував ОСОБА_2 укладати від імені ТОВ Український лізинговий фонд договори, підписувати документи від імені Товариства тощо. Позивач вказує на те, що не оплатив за договором комісії послуги ТОВ Автопрестиж центр та не отримав гроші за відчуження автомобіля, що вказує на необізнаність позивача про укладення такого договору. Крім того, 09 серпня 2019 року зазначений автомобіль був відчужений на підставі договору комісії, укладеного між ТОВ Автоконсул та ОСОБА_1 , вартість товару склала 10000,00 грн.

Такі обставини на переконання позивача свідчать про недійсність договору комісії та порушують цивільне право позивача на володіння зазначеним транспортним засобом.

Враховуючи наведене, позивач просить суд:

1.витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 транспортний засіб марки MAN, модель TGA 18.440, vin-code НОМЕР_1 , 2007 року випуску та передати транспортний засіб у власність ТОВ «Український лізинговий фонд»

2.вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 травня 2021 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 лютого 2023 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду.

У червні 2023 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 про застосування строку позовної давності, в обґрунтування якої посилається на те, що про порушення свого права позивач дізнався 23 лютого 2018 року, а отже пропустив трирічний строк позовної давності.

Розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 жовтня 2023 року справу передано для повторного автоматизованого розподілу справи та призначено судді Фінагеєвій І. О.

В судове засідання представник позивача ТОВ «Українського лізингового фонду» не з`явився, про дату, час та місце слухання справи сповіщений належним чином, через канцелярію суду подав заяву про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи сповіщений належним чином, причини неявки не повідомив

Треті особи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи сповіщені належним чином, причини неявки не повідомили.

Відповідно довимог частинипершої,третьої статті223ЦПК Українинеявка усудове засіданнябудь-якогоучасника справиза умови,що йогоналежним чиномповідомлено продату,час імісце цьогозасідання,не перешкоджаєрозгляду справипо суті.Якщо учасниксправи абойого представникбули належнимчином повідомленіпро судовезасідання,суд розглядаєсправу завідсутності такогоучасника справиу разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У зв`язку з неявкою сторін в силу частини другої статті 247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно з частини п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд встановив, що 06 грудня 2012 року ТОВ Український лізинговий фонд та ТОВДПЗКУ-МТС уклали договір купівлі-продажу № 06/12/12, за змістом якого позивач у цій справі набув у власність, зокрема, вантажний автомобіль сідловий тягач MAN TGA 18.440, vin-code НОМЕР_1 , 2007 року випуску.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу вантажний автомобіль сідловий тягач MAN TGA 18.440, vin-code НОМЕР_1 , 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за ТОВ Український лізинговий фонд.

11 травня 2019 року ТОВ Автопрестиж центр та ТОВ Український лізинговий фонд уклали договір комісії, за умовами якого комісіонер зобов`язувався укласти договір купівлі-продажу з третіми особами щодо продажу транспортного засобу MAN TGA 18.440, vin-code НОМЕР_1 , 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 .

11 травня 2019 року ТОВ «Автопрестиж центр» та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу транспортного засобу MAN TGA 18.440, vin-code НОМЕР_1 , 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 .

11 травня 2019 року були також підписані акти огляду реалізованого транспортного засобу MAN TGA 18.440, vin-code НОМЕР_1 , 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 .

За договором комісії від 09 серпня 2019 року ТОВ «Автоконсул» зобов`язувалося за дорученням ОСОБА_3 укласти договір купівлі-продажу з третіми особами щодо продажу транспортного засобу MAN TGA 18.440, vin-code НОМЕР_1 , 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_3 .

На підставі договору купівлі-продажу від 09 серпня 2019 року, укладеного між ТОВ «Автоконсул» та ОСОБА_1 , останній набув у власність транспортний засіб MAN TGA 18.440, vin-code НОМЕР_1 , 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_3 .

Відповідно до змісту висновку експерта від 22 лютого 2021 року № 25/21, виготовленого на замовлення ТОВ Український лізинговий фонд, підписи від імені ОСОБА_2 , зображення яких містяться у графі комітент ТОВ Український лізинговий фонд на другому аркуші договору комісії № 5706/19/005786 від 11 травня 2019 року, а також у графі Члени комісії у рядку ОСОБА_2 у технічній копії акту огляду технічного стану транспортного засобу або його складових, а також у графі Продавець у технічній копії акту огляду реалізованого транспортного засобу виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_2 .

За змістом довідки від 28 жовтня 2021 року № 28104, виданої ТОВ Український лізинговий фонд ОСОБА_2 був звільнений 17 березня 2017 року з посади молодшого фахівця транспортного відділу управління сервісу ТОВ Український лізинговий фонд та починаючи з 17 березня 2017 року у трудових відносинах з позивачем не перебував.

Відповідно до довідки ТОВ Український лізинговий фонд від 28 жовтня 2021 року №28765 оплата за продаж транспортного засобу MAN TGA 18.440, vin-code НОМЕР_1 , 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 , ні від ОСОБА_3 , ні від ОСОБА_2 не надходила на рахунки ТОВ Український лізинговий фонд.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно зі статтею 16ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистогонемайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права йохоронювані законом інтереси.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності в такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає.

Звертаючись до суду з цим позовом ТОВ «Український лізинговий фонд» вважає своє право на володіння спірним автомобілем порушеним, оскільки спірне рухоме майно на його переконання вибуло з його володіння поза його волею, в зв`язку з чим вважає, що його право може бути поновлене шляхом витребування майна від останнього набувача в зв`язку з недійсністю правочину, на підставі якого майно вибуло від власника.

Отже, суду належить з`ясувати наявність права власності позивача на предмет спору та надати оцінку законності вибуття майна з його володіння як підставі для подальшого витребування майна у відповідача.

Згідно зі статтею 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 325 ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 305/641/17 (провадження № 61-18601 св 21).

Разом з тим, позивач звернувся до суду із позовом про витребування майна з незаконного володіння саме в порядку статті 387 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 387 ЦК Українивласник має право витребувати своє майно від особи,яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Застосовуючи положення статті 387 ЦК України, необхідно виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Правовий аналіз положень статті 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Як зазначено в постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 703/1191/20 (провадження № 61-19324 св 21), віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

З урахуванням специфіки речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

У постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 752/4033/16-ц, провадження № 61-13656 св 20, вказано, що «аналіз статті 387 ЦК України свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника:

(а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо;

(б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом. Належним відповідачем у віндикаційному позові є володіючий невласник».

Предметом доказування у цій справі є факти, які підтверджують правомірність вимог про витребування власником майна з чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують: суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно; незаконність вибуття цього майна з володіння позивача; відсутність у відповідача юридичних підстав для збереження і володіння таким майном; наявність витребуваного майна в натурі у незаконному володінні відповідача.

Отже, право власності дійсно є непорушним, але для застосування віндикації принципове значення, крім підтвердження такого права власності, має і встановлення особи, яка протиправно, тобто без будь-яких правових підстав, фактично володіє витребуваною річчю, бо саме вона має відповідати за позовом, виконувати рішення суду в разі його задоволення, й нести негативні наслідки порушення прав позивача.

Крім того,у постановіВерховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного судувід11 грудня 2023 року у справі № 752/5281/20 зазначено, що виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі, а іншим шляхом.

Передання власником в користування іншій особі транспортного засобу не вважається вибуттям транспортного засобу з володіння власника (особи, якій він передав майно у користування) поза його волею в розумінні положень пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України.

Власник речі (у цьому випадку автомобіля) повинен нести ризик обрання контрагента, який може своєю недобросовісною поведінкою позбавити його права на витребування своєї речі. У такому разі власник може захистити своє право шляхом звернення з позовом про відшкодування збитків до особи, якій він передав річ у користування і володіння, оскільки спірне майно вибуло з його власності з його волі, а тому правовий механізм, передбачений вимогами 388 ЦК України, застосуванню до спірних правовідносин не підлягає.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 власник, з дотриманням вимогстатті 388 ЦК України, може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

На підставі доказів в матеріалах справи суд встановив, що ТОВ Український лізинговий фонд володіло на праві власності транспортним засобом марки MAN, модель TGA 18.440, vin-code НОМЕР_1 , 2007 року випуску. Зазначений автомобіль був відчужений на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Автопрестиж центр», яке на підставі договору комісії було уповноважене продати належний позивачу автомобіль.

Суд надає оцінку доводам позивача щодо того, що договір комісії був підписаний від імені ТОВ Український лізинговий фонд ОСОБА_2 , який станом на час укладення договору не входив до штату працівників Товариства, на підтвердження чого позивач надає відповідного змісту видані ним довідки.

Позивач вважає договір комісії підробленим, оскільки вважає, що підпис на договорі виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою від імені ОСОБА_2 . На підтвердження зазначеного доводу позивач надає висновок експерта від 22 лютого 2021 року № 25/21, виготовленого на замовлення ТОВ Український лізинговий фонд.

В процесі розгляду справи за клопотанням ТОВ Український лізинговий фонд була призначена судова почеркознавча експертиза. Проте, зазначена експертиза не була проведена внаслідок ненадання позивачем експерту необхідних документів.

Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1.для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2.сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

З огляду на приписи пункту 2 частини першої статті 103 ЦПК України судова почеркознавча експертиза була призначена в зв`язку з тим, що поданий позивачем висновок експерта викликав сумніви щодо його правильності.

За змістом статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

З огляду на ненадання позивачем документів для проведення експертизи, суд дійшов висновку про відмову у визнанні факту, що у спірному договорі підпис від імені ОСОБА_2 виконаний іншою особою.

За змістом статті 204 ЦПК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи відсутність належних та допустимих доказів недійсності правочину, на підставі якого спірний транспортний засіб вибув з володіння позивача, суд наголошує на тому, що відсутні підстави вважати відчуження зазначеного автомобіля протиправним, поза волею позивача, а отже позовні вимоги ТОВ « Український лізинговий фонд» не доведені.

Отже, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Український лізинговий фонд до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Автоконсул про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: І. О. Фінагеєва