Постанова

від 08.11.2024 по справі 462/6831/21

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 462/6831/21 Головуючий у 1 інстанції: Гедз Б. М.

Провадження № 22-ц/811/1826/24 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2024 року м.Львів

Справа № 462/6831/21

Провадження №22ц/811/1826/24

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Приколоти Т.І.,

суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.

секретар Іванова О.О.

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Залізничного районного суду міста Львова, ухвалене у м. Львові 8 серпня 2024 року у складі судді Гедз Б.М. у справі за позовом Львівського комунального підприємства «Залізничнетеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про стягнення заборгованості за договором про надання послуг,-

встановив:

21 вересня 2021 року позивач звернувся до суду із позовом, у якому просив стягнути з відповідачів 21 561, 71 грн. заборгованості по оплаті за спожиту теплову енергію за період з 1 червня 2017 року по 30 квітня 2020 року,а також судові витрати. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ЛКП «Залізничнетеплоенерго» є виробником та виконавцем послуг з постачання теплової енергії. Площа квартири відповідача включена до всієї опалювальної площі будинку, на яку подається навантаження. Будинок обладнаний лічильником опалення і щомісячно ЛКП «Залізничнетеплоенерго» отримує покази використаної теплової енергії. Факт надання послуг з централізованого опалення споживачам, зокрема і відповідачам, які зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується актами зняття показів засобів обліку теплової енергії. Однак відповідачі не виконують належним чином покладені на них обов`язки, не вносять плату за надані та спожиті комунальні послуги та допустили заборгованість за надані послуги з централізованого опалення за період з 1 червня 2017 року по 30 квітня 2020 року у сумі 21 561, 71 грн. Просив позов задовольнити.

Заочним рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 8 серпня 2022 року позов задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ЛКП «Залізничнетеплоенерго» заборгованість по оплаті за спожиту теплову енергію за період з 1 червня 2017 року по 30 квітня 2020 року у розмірі 21 561,71 грн. Стягнуто порівно із ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на користь ЛКП «Залізничнетеплоенерго» судовий збір в розмірі 2 270 грн.

Ухвалою Залізничного районного суду міста Львова від 9 квітня 2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Залізничного районного суду м. Львова у цивільній справі № 462/6831/21 за позовом ЛКП «Залізничнетеплоенерго» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг залишено без задоволення.

Рішення суду оскаржує ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити. Зазначає про помилковість висновків суду щодо її обов`язку сплати нею заборгованості за спожиті послуги із теплопостачання, виходячи із відомостей про факт її реєстрації за адресою, де виникла така заборгованість, оскільки житлово-комунальними послугами вона не користувалась, за цією адресою фактично не проживає з 2012 року та не є власником згаданого житла. Вважає, що суд здійснив формальне дослідження доказів по справі.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не проводиться.

Відповідно до частин 4 і 5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, прийнятого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Встановлено, що відповідно до довідки ЛКП «Залізничнетеплоенерго» № 617 від 23 березня 2021 року у квартирі АДРЕСА_2 , зареєстровані відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , і ОСОБА_5 .

Факт надання послуги з постачання теплової енергії до будинку АДРЕСА_3 підтверджується долученими до матеріалів справи актами про зняття показів засобів обліку теплової енергії від 30 жовтня 2017 року, 29 листопада 2017 року, 28 грудня 2017 року, 30 січня 2018 року, 27 лютого 2018 року, 28 березня 2018 року, 23 квітня 2018 року, 29 жовтня 2018 року, 28 січня 2019 року, 26 лютого 2019 року, 26 березня 2019 року, 23 квітня 2019 року, 26 листопада 2019 року, 26 грудня 2019 року, 24 січня 2020 року, 28 лютого 2020 року, 31 березня 2020 року, 24 квітня 2020 року.

Відповідач ОСОБА_1 разом з іншими відповідачами є споживачем житлово-комунальних послуг, які надає ЛКП «Залізничнетеплоенерго».

З долученої до матеріалів справи відомості про нарахування та оплату послуг вбачається, що мешканці зазначеної квартири, отримавши послуги з центрального опалення, належним чином не виконували взяті на себе обов`язки із сплати наданих їм послуг, у зв`язку із чим за період з 1 червня 2017 року по 30 квітня 2020 року утворилась заборгованість по оплаті за спожиту теплову енергію у сумі 21 561,71 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є підставними, оскільки відповідачі фактично отримавши послуги з централізованого опалення за спірний період відповідно мають і обов`язок оплатити вартість таких послуг, однак належним чином не виконували покладених на них обов`язку, внаслідок чого за період з 1 червня 2017 року по 30 квітня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 21 561,71 грн.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з врахуванням наступного.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 319 ЦК України встановлено, що власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).

Згідно з ч.2 ст. 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.

Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином з дотриманням умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1, ч.2 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать житлові послуги, що включають забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема, - обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), а також комунальні послуги, що включають послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний сплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами (тарифами), встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції врахував, що відсутність відповідного договору між споживачем житлово-комунальних послуг та їх виконавцем не є підставою для відмови у стягненні заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, оскільки згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають також із дій осіб, які породжують ці права та обов`язки, і такою дією є реальне надання послуг та їх отримання відповідачем.

Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 6 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов`язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року у справі № 6-59цс13 та від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).

Відповідно до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо підстав для задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 є законними і обґрунтованими, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону.

ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів того, що вона не проживала у спірний період у кв. АДРЕСА_2 , де утворилася заборгованість у зв`язку з несплатою за надані житлово-комунальні послуги. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 до січня 2024 року була зареєстрована у вказаній квартирі, тобто зберігала інтерес до цього житла. Докази її реєстрації і проживання за іншою адресою відсутні. Зазначене не спростовано актом ОБСББ «Роксоляни,51» від 1 лютого 2024 року, який складений зі слів сусідів; а також актом № 58 від 6 березня 2024 року, складеним двома майстрами ЛКП «Сяйво» зі слів сусідів, які вказаний акт не підписали. Обидва акти складені після періоду, за який стягується заборгованість. Відтак, відсутні підстави вважати, що ОСОБА_1 проживала за іншою адресою, де отримувала і сплачувала комунальні послуги.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, яким правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи щодо стягнення заборгованість із ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Підстави для скасування оскарженого рішення не встановлені.

Інші учасники справи рішення не оскаржили і щодо них таке не переглядається.

Керуючись ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Залізничного районного суду міста Львова від 8 серпня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та за загальним правилом оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України (якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

При наявності передбачених законом підстав для касаційного оскарження, касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено і підписано 8 листопада 2024 року.

Головуючий -

---

Т. І. Приколота

Судді:

---

Ю.Р. Мікуш

---

Р.В. Савуляк