Постанова

від 05.11.2024 по справі 686/7473/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 686/7473/24

Провадження № 22-ц/4820/1694/24

Хмельницький апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.

секретар судового засідання Кошельник В.М.

з участю: позивача, її представника та представника відповідача

розглянув у відкритому судовому засідання цивільну справу № 686/7473/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бойко Клінік» про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за невикористану відпустку.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в :

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати незаконним та скасувати наказ № 3к від 27 лютого 2024 року про її звільнення; поновити її на посаді менеджера зі збуту товариства з обмеженою відповідальністю «Бойко Клінік»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бойко Клінік» заборгованість з заробітної плати в сумі 36650 грн., компенсацію за невикористану відпустку в сумі 5166,12 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка зазначала, що наказом директора ТОВ «Бойко Клінік» № 29 від 11 листопада 2022 року її прийнято на посаду менеджера (управителя) зі збуту, а наказом № 5к від 26 січня 2023 року її звільнено з посади в зв`язку із встановленням невідповідності займаній посаді протягом строку випробування. Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 27 вересня 2023 року, залишеним в силі постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 січня 2024 року, її позов до ТОВ «Бойко Клінік» задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ № 5к від 26 січня 2023 року про її звільнення з посади менеджера зі збуту. Наказом директора ТОВ «Бойко Клінік» № 33к від 28 вересня 2023 року ОСОБА_1 поновлено на посаду менеджера (управителя) зі збуту, про що було повідомлено позивача через засоби поштового зв`язку. Стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. 28 вересня 2023 року на рахунок ОСОБА_1 було отримано кошти від ТОВ «Бойко Клінік» в сумі 5310,59 грн. з призначенням платежу - «заробітна плата та аванси від ТОВ Бойко Клінік», а 31 січня 2024 року на її рахунок було отримано кошти в сумі 32060,45 грн. з призначенням платежу «виплата середнього заробітку згідно рішення суду від «Бойко Клінік».

Наказом директора ТОВ «Бойко Клінік» № 3к від 27 лютого 2024 року її звільнено з посади з 27 лютого 2024 року через відсутність на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль з 28 вересня 2023 року по 26 лютого 2024 року згідно п. 8-3 ст. 36 КзпП. Вказаний наказ було направлено ОСОБА_1 27 лютого 2024 року також через засоби поштового зв`язку.

Вважає, що її звільнення було здійснено роботодавцем із порушенням вимог трудового законодавства. Так, її звільнення було обумовлено відсутністю на робочому місці понад чотири місяці поспіль. Із урахуванням викладеного, позивач просила суд визнати та скасувати наказ, поновити її на посаді менеджера зі збуту даного товариства, стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 36650 грн. та компенсації за невикористану відпустку в сумі 5166 грн. 12 коп., посилаючись на те, що вона з 28 вересня 2023 року приступила до виконання своїх обов`язків. З цього часу роботодавець жодним чином з нею не зв`язувався, жодних претензій до її роботи не висловлював.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Зазначає, що рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач та його представник не надали суду доказів того, що саме з вини відповідача не було видано наказу про звільнення і не довела, що вона приступила до виконання своїх функціональних обов`язків з 28 вересня 2023 року. Крім того, судом першої інстанції було невірно встановлено обставини справи, а саме, що під час поновлення на роботі роботодавець, жодним чином не визначив їй робоче місце, посадові обов`язки, відтак складання актів про відсутність на робочому місці, не можуть бути підставою для звільнення. Апелянтка вказує, що суд першої інстанції переклав фактично тягар доказування на позивача, зазначивши в рішенні, що позивач не довела незаконність наказу про своє звільнення.

Представник ТзОВ «Бойко Клінік» адвокат Неговська І.В. подала відзив на апеляційну скаргу, вважає рішення суду законним та обґрунтованим, апеляційну скаргу такою, що подана з формальних підстав, а доводи такими, що не спростовують обставини, встановлені в суді першої інстанції та жодним чином не впливають на висновки в ухваленому рішенні.

Зазначає, що листом з номером поштового відправлення №4000311757266 на адресу ОСОБА_1 було направлено Попередження про зміну істотних умов праці менеджера зі збуту, Наказ № 35 к Про зміну істотних умов праці менеджера зі збуту від 02 жовтня 2023 року, Посадову інструкцію менеджера зі збуту, затверджену наказом директора ТОВ «Бойко Клінік» та додатки до нього, що підтверджується описом поштового вкладення. Проте, зазначене відправлення позивачкою отримано не було, оскільки одержувач відмовився від отримання листа. З огляду на те, що скаржницею не було отримано Наказу про зміну істотних умов праці та нову посадову інструкцію, відповідач вважав, що продовжують діяти попередні умови праці, згідно яких позивачка мала здійснювати 4/14 (лікарні/аптеки) візитів на день, реалізовувати не менше 1360 упаковок (Нейрокору, Гліяхолу, Кверцеху, Сорбітоксу) та звітування до 10 числа, наступного за звітним. Проте, на адресу відповідача жодного звіту за результатами місяця від позивачки не надходило, хоча нею в позовній заяві стверджувалось, що «здійснювала візити в лікарні та аптеки, поширюючи інформацію про товар». Представники товариства неодноразово намагалися зв`язатися з ОСОБА_1 , з метою з`ясування причин невиходу на роботу, але не мали позитивного результату, бо остання озвучувала лише одну вимогу - отримати кошти за рішенням суду, на запитання про виконання посадових обов`язків 25 жовтня 2023 року повідомляла, що перебуває на лікарняному. Водночас, в електронному реєстрі листів непрацездатності, інформація про лікарняні ОСОБА_1 була відсутня. А тому, щоденно складались акти про відсутність позивачки на робочому місці та вносились відмітки «НВ» (неявка з нез`ясованих причин) до табелю обліку робочого часу. З огляду на те, що при звільнені позивачки з нею було здійснено розрахунок в т.ч. виплачена компенсація за невикористану відпустку, з чим погоджується сама позивачка, то позовна вимога про стягнення заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку є необґрунтованою та не спростовується доводами апеляційної скарги.

З огляду на вищевикладене, вважають, що аргументи позивача, викладені у апеляційній скарзі, є повністю необґрунтованими та безпідставними, а рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2024 року по справі № 686/7473/24 законним, обґрунтованим і таким, що відповідає фактичним обставинам та наявним в матеріалах справи, нормам матеріального та процесуального права України, тому апеляційна скарзі не підлягає задоволенню.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що її слід залишити без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так судом встановлено, що наказом директора ТОВ «Бойко Клінік» № 29 від 11 листопада 2022 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду менеджера (управителя) зі збуту ТОВ «Бойко Клінік» за сумісництвом з строком випробування 3 місяці з 14 листопада 2022 року. За умовами роботи тривалість робочого тижня становить 36 годин, посадовий оклад - 7330 грн.

14 листопада 2022 року між ТОВ «Бойко Клінік» та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір, за умовами якого ОСОБА_1 прийнята на роботу на посаду менеджера зі збуту. За п. 3.1 договору посадові обов`язки працівника визначено посадовою інструкцією, з якою працівник ознайомлений до моменту підписання даного Договору. Згідно п. 5.1 режим робочого працівника - повний робочий день.

Згідно з витягом з Умов роботи в компанії менеджера із збуту медичних препаратів, затверджених директором ТОВ «Бойко Клінік» 01 листопада 2022 року, кількість візитів менеджера на день становить 14/4 (лікар/аптека). За розділом ІІ "Звітність" менеджером щомісяця не пізніше 10-го числа місяця наступним за звітним подаються таблиця Ф3, таблиця КПІ.

Наказом директора ТОВ «Бойко Клінік» № 5к від 26 січня 2023 року ОСОБА_1 звільнена з посади менеджера із збуту з 26 січня 2023 року на підставі пункту 11 частини 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із встановленням невідповідності займаній посаді протягом строку випробування.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 27 вересня 2023 року, залишеним в силі постановою Хмельницького апеляційного суду від 22 січня 2024 року її позов до ТОВ «Бойко Клінік» задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ № 5к від 26 січня 2023 року про її звільнення з посади менеджера зі збуту.

Наказом директора ТОВ «Бойко Клінік» № 33к від 28 вересня 2023 року ОСОБА_1 було поновлено на посаду менеджера (управителя) зі збуту за сумісництвом на 0,9 ставки на умовах неповного робочого часу 7 годин в день з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу, про що було повідомлено позивача через засоби поштового зв`язку.

Наказом директора ТОВ «Бойко Клінік» № 3к від 27 лютого 2024 року ОСОБА_1 звільнена з посади менеджера із збуту з 27 лютого 2024 року через відсутність її на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль згідно з п. 8-3 ст. 36 КЗпП України.

Вказаний наказ було направлено ОСОБА_1 27 лютого 2024 року через засоби поштового зв`язку.

З повідомлення ТОВ «Бойко Клінік» про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, доданого до позову, позивачу при звільненні нараховано 5855, 97 грн. компенсації за невикористану відпустку, з якої підлягають сплаті податки та інші обов`язкові платежі в сумі 1141, 91 грн., і відповідно дана компенсація підлягає виплаті позивачу в розмірі 4714,06 грн.

З платіжної інструкції від 27 лютого 2024 року видно, що вказані кошти в сумі 4714,06 грн. було сплачено позивачу як остаточний розрахунок при звільненні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Частинами першою та другою статті 10 ЦПК України закріплено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Як визначено п. 8-3 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є , зокрема, відсутність працівника на роботі та інформації про причини такої відсутності понад чотири місяці поспіль.

Для припинення дії трудового договору за відповідною підставою мають бути одночасно дотримані дві обов`язкові умови: 1) фактична відсутність працівника на робочому місці понад чотири місяці поспіль; 2) відсутність інформації у роботодавця про причини такої відсутності понад чотири місяці підряд (при цьому не має значення поважність чи неповажність причин такої відсутності).

У випадку невиконання одночасно двох вищенаведених умов звільнення відповідно до такої підстави може бути визнано судом незаконним, наприклад, якщо працівник доведе, що протягом чотирьох місяців інформував роботодавця про причини своєї відсутності.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до частини першої та третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У спорах щодо незаконності звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, саме власник (роботодавець) повинен довести, що звільнення працівника відбулось без порушення законодавства про працю.

У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З наданих доказів слід зробити висновок, що у відповідача не було достовірної інформації про причини відсутності ОСОБА_1 на роботі протягом з 29 вересня 2023 року по 26 лютого 2024 року, що охоплює відсутність позивачки на роботі більш як 4 місяці поспіль, що передували даті її звільненню, яка протягом всього цього періоду часу не зверталася до роботодавця та жодним чином не повідомляла про себе та причини відсутності а роботі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідачем доведено вищевказані обставини.

В свою чергу ОСОБА_1 не навела суду достатніх та переконливих доказів виконання нею своїх трудових обов`язків в період з 29 вересня 2023 року по 26 лютого 2024 року у м. Хмельницькому, а також не надала суду доказів повідомлення роботодавця та надання відповідної звітності про виконану роботу в спосіб, передбачений Умовами роботи в компанії менеджера із збуту медичних препаратів, затверджених директором ТОВ «Бойко Клінік» 01 листопада 2022 року. або в інший спосіб шляхом направлення відповідних письмових звітів про виконану роботу згідно умов трудового договору від 14.11.2022 року.

Також позивачем не надано суду відповідних доказів щодо повідомлення нею роботодавця про причини відсутності на роботі та невиконання своїх трудових обов`язків, в період з 29.09.2023 по 26.02.2024 року.

Отже, переглядаючи справу, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які їх регулюють, в результаті чого дійшов законних і обґрунтованих висновків про відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги, що під час поновлення на роботі роботодавець, жодним чином не визначив апелянту робоче місце, посадові обов`язки, відтак складання актів про відсутність на робочому місці, не можуть бути підставою для звільнення, а суд першої інстанції переклав фактично тягар доказування на позивача, зазначивши в рішенні, що позивач не довела незаконність наказу про своє звільнення, з вищевказаних підстав слід відхилити.

Позивач ні відповідачу, ні суду не надала жодної інформації і доказів чи виконувала вона свої трудові обов`язки в період з 29 вересня 2023 року по 26 лютого 2024 року у м. Хмельницькому відповідно до трудового договору від 14.11. 2022 року, Умов роботи в компанії менеджера із збуту медичних препаратів, або інформації про поважні причини відсутності на роботі та невиконання своїх трудових обов`язків.

В свою чергу відповідач категорично заперечує факт виконання позивачем трудових обов`язків відповідно до Умов роботи в компанії менеджера із збуту медичних препаратів, а також повідомлення позивачем про причини такого невиконання, а такі твердження відповідача позивачем жодним чином не спростовано.

Твердження апелянта, що роботодавцем не було визначено місце роботи позивача, фактично її місцем роботи було м. Хмельницький не є підставою для скасування рішення суду, так як фактично її місце роботи - м. Хмельницький без зазначення конкретного місця розташування, адреси ніким не заперечується, однак як вказано вище, позивач не надала суду жодних доказів виконав трудових обов`язків у м. Хмельницькому з вересня 2023 року по лютий 2024 року.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта на неправомірність суду в частині відмови в стягнення на користь позивача компенсації за невикористану відпустку.

Як встановлено судом на підставі повідомлення ТОВ «Бойко Клінік» про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, доданого до позову, та платіжної інструкції від 27 лютого 2024 року позивачу при звільненні нараховано 5855, 97 грн. компенсації за невикористану відпустку, з якої підлягають сплаті податки та інші обов`язкові платежі в сумі 1141, 91 грн., і відповідно дана компенсація в сумі 4714,06 грн. було сплачено позивачу як остаточний розрахунок при звільненні.

Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12 липня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 11 листопада 2024 року.

Судді А.М. Костенко

Р.С. Гринчук

Т.В. Спірідонова