Ухвала

від 04.11.2024 по справі 0308/10789/12

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 0308/10789/12

Провадження № 6/161/374/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2024 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Філюк Т.М.,

за участю помічника судді Коритнюк А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку подання головногодержавного виконавцявідділу ДВСу м.Луцьку Західногоміжрегіонального управлінняЮстиції ЛевчукІрини пронадання дозволуна примусовуреалізацію майна, в якому зареєстровані неповнолітні особи,-

В С Т А Н О В И В :

Головний державнийвиконавець відділу ДВСу м.Луцьку Західногоміжрегіонального управлінняЮстиції ЛевчукІ. звернулася до Луцького міськрайонного суду Волинської області з поданням про наданнядозволу напримусову реалізаціюмайна, в якому зареєстровані неповнолітні особи, а саме, 1/6 частки в квартирі АДРЕСА_1 , та належить на праві власності ОСОБА_1 .

Свої вимоги обґрунтовує тим, що на виконанні у відділі ДВС ум.Луцьку Західногоміжрегіонального управлінняЮстиції перебуваєвиконавче провадження№ 35037444 з примусового виконання виконавчого листа №2-4240/11 виданого 10.10.2012 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області про стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 20 % від всіх видів її заробітку (доходу), але не менше, ніж 30% відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 03 липня 2012 року. По вказаному виконавчому документу відкрито виконавче провадження, проте в добровільному порядку боржник рішення суду не виконує. Сукупний розмір заборгованості в межах вказаного виконавчого провадження становить 208496,72 грн. В ході проведення виконавчих дій встановлено, що боржнику ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності належить 1/6 частки в квартирі АДРЕСА_1 . В даній квартирі зареєстровані неповнолітні діти, а саме, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . 14 березня 2024 року державним виконавцем надіслано лист-клопотання до Служби у справах дітей ЛМР, як органу опіки та піклування, з проханням розглянути питання щодо дозволу на примусову реалізацію 1/6 частки в квартирі АДРЕСА_1 , та належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 , право користування якою мають діти, в рахунок погашення заборгованості по аліментах, однак службою було відмовлено у наданні такого дозволу.

Отже передання на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без дозволу органу опіки та піклування або відповідного рішення суду є неможливим.

Відтак, враховуючи вищевикладене, оскільки боржником рішення суду не виконується, у останньої наявна велика сума заборгованості у межах виконавчого провадження № 35037444, а відсутність дозволу органу опіки та піклування на реалізацію спірної частини нерухомого майна, унеможливлює його виконання, що зумовлює необхідність звернення до суду із даним поданням.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що подання не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на виконанні у відділі ДВС ум.Луцьку Західногоміжрегіонального управлінняЮстиції перебуваєвиконавче провадження№ 35037444 з примусового виконання виконавчого листа №2-4240/11 виданого 10.10.2012 року Луцьким міськрайонним судом Волинської області про стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 20 % від всіх видів її заробітку (доходу), але не менше, ніж 30% відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 03 липня 2012 року.

Постановою від 31 жовтня 2012 року відкрито виконавче провадження № 35037444 щодо примусового виконання вищевказаного виконавчого листа.

Постановою від 26 січня 2024 року накладено арешт на 1/6 частки в квартирі АДРЕСА_1 , яка на праві спільної сумісної власності належить боржнику ОСОБА_5 .

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, боржник ОСОБА_9 , ВП № 35037444, вбачається, що станом на 23.10.2024 року у останньої наявна заборгованість зі сплати аліментів ,сукупний розмір заборгованості 213190,72 грн.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав від 29.07.2024 року щодо об`єкту нерухомого майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено, що ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 1/6 частка вказаної квартири.

Згідно інформації про осіб, які задекларували або зареєстрували своє місце проживання в квартирі АДРЕСА_1 , встановлено, що у вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та неповнолітні особи ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

14 березня 2024 року державним виконавцем надіслано лист-клопотання до Служби у справах дітей ЛМР, як органу опіки та піклування, з проханням розглянути питання щодо дозволу на примусову реалізацію 1/6 частки в квартирі АДРЕСА_1 , та належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 , право користування якою мають діти, в рахунок погашення заборгованості по аліментах.

З листа Служби у справах дітей від 30 квітня 2024 року № 31-36/764/2024 року вбчається, що головному державному виконавцю Левчук І. було відмовлено у розгляді її клопотання, оскільки їм не вдалось з`ясувати позицію боржника ОСОБА_1 та фактичні обставини справи (відсутність інформації про наявну заборгованість по сплаті аліментів та причини не проживання сім`ї за адресою: АДРЕСА_2 ).

Частиною 2 статті 6 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Згідно з частинами 1-3 статті 18 Закону України "Про охорону дитинства" держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.

Стаття 19 СК України регулює участь органу опіки та піклування у захисті сімейних прав та інтересів. Частина 6 цієї статті СК України визначає співвідношення повноважень цього органу та суду, встановлюючи, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Виконавець у виконавчому провадженні відповідно до законодавства України подібними повноваженнями не наділений. Разом з тим повноваження державного або приватного виконавця на мають того характеру та обсягів, які має суд, зокрема, в межах цивільного процесу. Обов`язки і права виконавців, закріплені в статті 18 Закону України "Про виконавче провадження", не відповідають широті повноважень та обов`язків суду, передбачених Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України) для вирішення судових спорів. Як приклад можна навести статтю 19 СК України, яка передбачає право суду не погодитись з висновками органу опіки та піклування. Тоді як законодавство України, зокрема Закон України "Про виконавче провадження" такими повноваженнями державного або приватного виконавця не наділяє. Також, наприклад, державний або приватний виконавець позбавлений можливості встановлювати чи є у власності неповнолітніх дітей, місце проживання яких зареєстроване у квартирі, яка підлягає реалізації в рамках виконавчого провадження, інше житлове приміщення, чи мають вони право користування іншим житловим приміщенням. Для вирішення подібних питань державний або приватний виконавець і має звертатись до органів опіки та піклування для отримання відповідного дозволу, який має враховувати найкращий захист прав неповнолітніх дітей.

За змістом положень частин 1- 3 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний та має право вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, в тому числі одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій.

В свою чергу згідно з пунктом 1 частини 5 та частиною 8 статті 19 Закону України "Про виконавче провадження" боржник зобов`язаний утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення. Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Відповідно до частин 1, 6 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Статтею 50 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється в разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Відповідно до абзацу 7 пункту 3 розділу ІІ Порядку № 2831/5 у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).

У разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини 1 статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" (пункт 28 розділу VIII Інструкції № 512/5), що кореспондується з пунктом 3 розділу ІІ цієї Інструкції.

Вимога про отримання державним або приватним виконавцем дозволу органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема, передбачених статтями 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", від можливого порушення.

Отже, враховуючи вимоги Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" та положення Інструкції № 512/5 державний або приватний виконавець зобов`язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до заяви на реалізацію арештованого майна (схожий висновок викладено в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 751/15667/15-ц, від 25.11.2019 у справі № 718/482/15-ц, від 15.02.2023 у справі № 2-537/11).

Як вбачається зі змісту пунктів 66- 67 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866, з метою укладення правочинів щодо нерухомого майна, право власності або користування, яким має дитина, до органів опіки та піклування мають звертатися батьки або особи, які їх замінюють, тобто особи, які є власниками майна або законними представниками дитини, у разі якщо остання є власником, й заінтересовані в укладенні правочину.

Однак особливістю примусової реалізації майна в межах виконавчого провадження з метою забезпечення виконання судового рішення є те, що власник майна не є заінтересованою в його реалізації особою й, відповідно, свою волю не виявляє. Продаж такого майна ініціюється державним або приватним виконавцем через спеціальну установу, при цьому зацікавленою особою виступає є стягувач у виконавчому провадженні, а не боржник. Разом з тим, стягувач не має права вчиняти дії, пов`язані з передачею майна боржника на примусову реалізацію. В свою чергу боржник, як зазначалося, не є зацікавленою особою, що має наслідком ухилення його від звернення до органів опіки та піклування за отриманням дозволу на звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке або право користування яким мають діти. В той же час, чинним законодавством не передбачено механізмів зобов`язання батьків або осіб, які їх замінюють, отримувати такий дозвіл у примусовому порядку.

Разом із тим, виконавець в силу приписів частини першої, пункту 1 частини другої, пунктів 3, 6, 22 частини третьоїстатті 18 Закону України «Про виконавче провадження»зобов`язаний та має право вживати всіх необхідних заходів щодо примусового виконання судового рішення, в тому числі й одержувати всі необхідні дозволи для проведення виконавчих дій.

У постанові від 26 жовтня 2021 року у справі №755/12052/19 (провадження № 14-113цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, щона відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій держвиконавця та/або органу опіки та піклування.

Тобто,на думку Великої Палати Верховного Суду державний чи приватний виконавець повинен звернутися до органу опіки та піклування з метою отримання дозволу на реалізацію житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.

У випадку відмови органу опіки та піклування виконавець, з метою виконання судового рішення та забезпечення дотриманням прав дітей, повинен звернутися до суду.

Як зазначено в ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до п. 6 ч. 3ст.18Закону України«Про виконавчепровадження» виконавець має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову (ч. 1ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження»). У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця (ч.5, 6ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Так,пунктом 67«Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини», дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у м. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей.

Вищевказані норми чинного законодавства не надають право суду на стадії виконання рішення суду на підставі своєї ухвали замінювати (підміняти) дозвіл органу опіки та піклування на продаж арештованого житла, в якому зареєстровані малолітні діти, оскільки питання щодо порушення прав особи на користування житлом носять ознаки спору. Так, відповідно до п. 3 розділу ІІ вказаної інструкції, у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування або відповідне рішення суду. Однак, ухвала суду не може замінювати дозвіл органу опіки та піклування.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 2-537/11 зроблено висновок, що метою усунення обставин, які роблять неможливим виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмові) органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою (поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом в порядку, встановленому в статті 435 ЦПУ України.

Під час розгляду заяви (подання) суд повинен оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини.

Разом з тим, державний виконавець звертаючись до суду, обґрунтовуючи своє подання, покликається на лист Служби у справах дітей від 30 квітня 2024 року № 31-36/764/2024,яким відмовлено у наданні дозволу державному виконавцю на примусову реалізацію 1/6 частки в квартирі АДРЕСА_1 , та належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 .

Разом з тим, суд з вказаного листа встановив, що Службою у справах дітей повідомлено про неможливість розгляду клопотання державного виконавця Левчук І. з тих підстав, що їм не вдалось з`ясувати позицію боржника ОСОБА_1 та фактичні обставини справи (відсутність інформації про наявну заборгованість по сплаті аліментів та причини не проживання сім`ї за адресою: АДРЕСА_2 ).

Таким чином суд вважає, що державним виконавцем не отримано відмову у наданні дозволу на примусову реалізацію 1/6 частки в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 , а лише роз`яснено про неможливість розгляду даного питання, оскільки в них відсутня інформація про наявну заборгованість по сплаті аліментів та причини не проживання сім`ї за адресою: АДРЕСА_2 . Отже, державним виконавцем не доведено, що нею вжиті всі необхідні заходи для отримання дозволу Служби у справах дітей.

Отже, прийняття рішення у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина, або відмови у видачі такого дозволу належить до компетенції саме органу опіки та піклування, та передбачена вищенаведеним «Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини».

Згідно з Рекомендаціями № R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року, термін «дискреційне повноваження» означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибирати з кількох юридично доступних рішень те, яке буде більш прийнятним. Відтак дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з`ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Таким чином, порушене державним виконавцем у поданні питання про надання дозволу на реалізацію частки нерухомого майна боржника, в якому зареєстровані неповнолітні діти відноситься до дискреційних повноважень органу опіки та піклування в даному випадку Службі у справах дітей Луцької міської ради.

В матеріалах подання відсутні відомості з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні, чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь споріднення має місце між дітьми та боржником.

Отже, на думку суду, державний повинен звернутися за дозволом до органу опіки та піклування для отримання дозволу для реалізації частки житлової нерухомості, право на користування яким мають неповнолітні діти, адже захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу держвиконавцю.

Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. (стаття 12 Закону України Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей).

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Враховуючи, що нормами розділу VIЦПК України й Інструкції з примусового виконання рішень не передбачено звернення державного виконавця до суду з поданням про надання дозволу на реалізацію нерухомого майна, в якому зареєстровані неповнолітні діти в порядку виконання судового рішення, та, відповідно, законодавством закріплено виключно лише за органами опіки та піклування право на надання дозволів на вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, яким володіють чи користуються діти, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення подання.

Окремо суд звертає увагу, що в поданні державний виконавець вказує боржником ОСОБА_1 , однак в постанові про відкриття виконавчого провадження ВП № 35037444 боржником вказана ОСОБА_2 , а в постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника боржником вказана ОСОБА_5 , у розрахунку заборгованості зі сплати аліментів в межах ВП № 35037444 боржником вказана ОСОБА_9 . Доказів зміни прізвища боржником в ході перебування вказаного виконавчого провадження на примусовому виконанні, до подання державним виконавцем не надано, що на думку суду, свідчить про формальний підхід державного виконавця щодо оформлення даного подання для звернення до суду.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст.13,260,353,446 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні подання головногодержавного виконавцявідділу ДВСу м.Луцьку Західногоміжрегіонального управлінняЮстиції ЛевчукІрини пронадання дозволуна примусовуреалізацію майна, в якому зареєстровані неповнолітні особи відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини ухвали або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Дата складення повного тексту ухвали 08 листопада 2024 року.

Суддя

Луцького міськрайонного суду Т.М.Філюк