Постанова

від 05.11.2024 по справі 274/8348/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №274/8348/23 Головуючий у 1-й інст. Вдовиченко Т. М.

Категорія 76 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С.,

з участю секретаря

судового засідання Нестерчук М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу №274/8348/23 за позовом ОСОБА_1 до Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, Комунального закладу «Іванопільський ліцей» Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Іванцова Олексія Віталійовича на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 26 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Вдовиченко Т.М. у місті Бердичеві,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом, в якому просила:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Краснопільської сільської ради Бердичівського району від 09 листопада 2023 року № 112/06-04 «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлення її на посаді директора Комунального закладу «Іванопільський ліцей» Краснопільської сільської ради з 10 листопада 2023 року.

- стягнути з Комунального закладу «Іванопільський ліцей» Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення по день ухвалення судового рішення, в тому числі за період з 10 листопада 2023 року по 24 листопада 2023 року в розмірі 11 962,50 грн.

- стягнути з Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області на її користь моральну шкоду в сумі 50 000, 00грн.

- стягнути із відповідача на її користь судові витрати та витрати на правову допомогу.

- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.

Позов мотивувала тим, що вона з 01 вересня 2009 року працювала на посаді директора Комунального закладу «Іванопільський Ліцей» Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області. За розпорядженням сільського голови Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області від 09 квітня 2021 року №92-к/06-04 її було звільнено із займаної посади на підставі пункту 1 частини 1 статті 41 КЗпП України.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року по справі №274/2930/21 було визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області від 9 квітня 2021 року №92-к/06-04 про її звільнення та поновлено на роботі, починаючи з 9 квітня 2021 року. Зазначає, що 08 листопада 2023 року за розпорядженням голови Краснопільської сільської ради ОСОБА_5 №110/06-04 її було поновлено на роботі на підставі рішення суду.

09 листопада 2023 року вона прибула до Краснопільської сільської ради та подала заяву, у якій просила дозволити їй приступити до виконання посадових обов`язків з 10 листопада 2023 року, у зв`язку з тим, що 09 листопада 2023 року у неї був день звільнення на попередній роботі.

Але 09 листопада 2023 року прибувши на роботу, отримала розпорядження голови Краснопільської сільської ради № 112/06-04, яким її знову звільнено із посади директора Комунального закладу «Іванопільський ліцей» на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин 08 та 09 листопада 2023 року.

Вважає вказане вище розпорядження про її звільнення необґрунтованим, протиправним, незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Також просить стягнути моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн та судові витрати.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 26 квітня 2024 року відмовлено у задоволенні позову.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 та її представник Іванцов О.В. просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Просили стягнути із відповідача 1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, моральну шкоду і судові витрати.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалене рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції в порушення норм процесуального права при ухваленні рішення було прийнято до розгляду і надано перевагу доводам відзиву та долученим до нього документам, які підлягали поверненню без розгляду і не відповідали вимогам щодо належності, допустимості та достатності доказів. Місцевий суд у порушення вимог ЦПК України поклав доводи відповідача та подані ним неналежні докази в основу висновків про відмову у задоволенні позову, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема, судом безпідставно було взято до уваги наданий відповідачем Акт від 09 листопада 2023 року про відмову ОСОБА_1 надати пояснення про відсутність на роботі 09 листопада та на протязі першої половини робочого дня 09 листопада 2023 року.

У той же час судом не було взято до уваги ту обставину, що 08 та 09 листопада 2023 року позивачка ще не була розрахована і звільнена із попереднього місця роботи, про що зазначено у її письмових поясненнях. А це свідчить про наявність поважних причин відсутності її на роботі у Комунального закладу «Іванопільський ліцей» у вказаний період.

Крім того, 09 листопада 2023 року позивачем на адресу відповідача було подано заяву про надання дозволу приступити до виконання посадових обов`язків із 10 листопада 2023 року, яка останнім була проігнорована та залишена без розгляду, а суд дану заяву залишив без уваги та всупереч вимогам статті 89 пункту 2 частини 1 статті 264, пункту 3 частини 4 статті 265 ЦПК України не дав жодної оцінки цим обставинам.

Також судом не надано оцінки тому, що попереднього директора ліцею ОСОБА_3 перед призначенням ОСОБА_1 було звільнено з посади також 08 листопада 2023 року, а день звільнення вважається по трудовому законодавству останнім робочим днем. Тому, не могла бути призначена позивач на роботу саме 08 листопада 2023 року.

Зауважує, що згідно копії розпорядження про звільнення ОСОБА_3 , долученого до відзиву, воно видано за № 111/06-04 від 08.11.2023. У той же час розпорядження про призначення на посаду ОСОБА_1 винесено під № 110/06-04 від 08.11.2023, тобто згідно вказаних розпоряджень позивачку було призначено на вказану посаду раніше, ніж звільнено попереднього директора ОСОБА_3 . Але місцевий суд цим обставинам будь-якої оцінки не надав.

Крім того, апелянти не погоджуються із висновком суду першої інстанції щодо визнання аудіо- та відеозапису розмови позивачки із сільським головою ОСОБА_4 недопустимими доказами. Це пояснюється тим на їх думку, що під час розмови між позивачем та відповідачем 08 листопада 2023 року, яка була записана на мобільний телефон, ОСОБА_4 не заперечував щодо поїздки ОСОБА_1 09 листопада 2023 року у м. Житомир за оформленням звільнення та отриманням трудової книжки трудовою книжкою на попередньому місці роботи. Вказані обставини свідчать про поважність причин відсутності позивачки 08 та 09 листопада 2023 року на роботі, що є підставою для задоволення позову.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Представник Комунального закладу «Іванопільський ліцей» Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області надіслав до суду письмові пояснення, в яких просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В апеляційному суді позивач та її представник підтримали апеляційну скаргу, просили задовольнити та надали пояснення, які відповідають змісту позовних вимог та доводів поданої скарги.

Представники відповідачів скаргу не визнали, вважають її доводи необґрунтованими та безпідставними, просили відмовити у задоволенні, а рішення місцевого суду - залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка дійсно 08 листопада та у першій половині дня 09 листопада 2023 року була відсутня на робочому місці без поважних причин, перешкод до виконання останньою посадових обов`язків судом не встановлено, підстав для визнання незаконним розпорядження про її звільнення згідно пункту 4 статті 40 КЗпП України та поновлення на роботі не встановлено, отже у задоволенні позовних вимог суд відмовляє за безпідставністю.

Колегія суддів не погоджується із висновком місцевого суду мотивуючи таким.

Частиною восьмою статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Судом встановлено, що розпорядженням сільського голови Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області ОСОБА_5 за № 110/06-04 від 08 листопада 2023 року на підставі постанови Житомирського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Комунального закладу "Іванопільський ліцей" з 10 квітня 2021 року(а.с.6-10, 12, 30).

А згідно розпорядження сільського голови за № 111/06-4 від 08 листопада 2023 року із вище зазначеної посади було звільнено ОСОБА_3 на підставі пункту 6 статті 40 КЗпП України (а.с.40).

09 листопада 2023 року ОСОБА_1 звернулася до сільського голови ОСОБА_5 із заявою, в якій просила дозволити їй приступити до виконання посадових обов`язків із 10 листопада 2023 року (а.с.13).

Позивач стверджує, що 08 листопада 2023 року у вечірній час після вручення їй сільським головою розпорядження про поновлення на роботі, на вулиці біля її будинку вона домовилася із останнім, про її виїзд 09 листопада 2023 року у місто Житомир для звільнення із займаної посади на іншій роботі та отримання там трудової книжки. Вказана їх розмова була нею зафіксована на мобільний телефон.

У додатках до позову долучено диск DVD+R із записом, як вказує позивач у своїх поясненнях, цієї розмови та розмови при одержанні розпорядження про її звільнення. (а.с.17).

Зміст копії письмових пояснень ОСОБА_1 від 09 листопада 2023 року відповідають даним твердженням (а.с.38).

Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які були допитані в суді першої інстанції, пояснили, що дійсно 08 листопада 2023 року бачили, як біля будинку позивачки стояв автомобіль сільського голови, а сам ОСОБА_5 про щось розмовляв із ОСОБА_1 (протокол судового засідання (а.с.111-112).

Як убачається із пояснень позивачки, зазначений термін їй був необхідний для звільнення із роботи, отримання трудової книжки, де вона була працевлаштована до ухваленого апеляційним судом рішення про її поновлення на посаді директора Комунального закладу "Іванопільський ліцей".

Обґрунтованість цих пояснень підтверджується копією наказу № 57-к від 09 листопада 2023 року про звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін з посади офіс-адміністратора Житомирської обласної Організації Політичної партії «Слуга народу», відповідно до пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України (а.с.14).

До відзиву на позовну заяву представником Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області долучено копії доповідних сільському голові від ОСОБА_3 про відсутність на роботі ОСОБА_1 08 та 09 листопада 2023 року, копію акту, складеного комісією у складі ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , про відмову ОСОБА_1 від надання пояснень щодо причин відсутності на роботі 08 та 09 листопада 2023 року, пояснення сільського голови ОСОБА_5, ОСОБА_10 та ОСОБА_8 (а.с.31-37). Також копії пояснень ОСОБА_1 та її заяви про виконання трудових обов`язків із 10 листопада 2023 року (а.с.38-39).

09 листопада 2023 року розпорядженням № 112/06-04 сільського голови Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської ОСОБА_5 звільнено ОСОБА_1 з роботи з посади директора Комунального закладу "Іванопільський ліцей" із 09 листопада 2023 року згідно пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин 08 та 09 листопада 2023 року (а.с.5).

Розпорядженням сільського голови ОСОБА_5 від 10 листопада 2023 року призначено ОСОБА_3 на посаду директора Комунального закладу "Іванопільський ліцей" Краснопільської сільської ради у період дії воєнного стану, без проведення конкурсу, на умовах строкового трудового договору із 10 листопада 2023 року (а.с.41).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Отже, для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними причинами визнаються такі причини, що виключають вину працівника. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 зазначено, що визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку.

Такий правовий висновок викладений також і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 листопада 2021 року у справі №212/9516/19.

А відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, мають враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права.

Також, згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення ОСОБА_1 з роботи за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі.

Ведення трудових книжок працівників регулюється Інструкцією «Про порядок ведення трудових книжок працівників» (надалі Інструкція), яка затверджена спільним наказом Міністерства праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України № 58 від 29 липня 1993 року, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2.27 Інструкції, днем звільнення працівника вважається останній день роботи.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення (абзац 5 пункт 4.1 Інструкції).

Отже, враховуючи, що наказом № 57-к від 09 листопада 2023 року ОСОБА_1 була звільнена за угодою сторін з посади офіс-адміністратора Житомирської обласної Організації Політичної партії «Слуга народу» із 09 листопада 2023 року, цей день відповідно до вимог чинного законодавства вважається останнім днем її роботи у зазначеній організації.

Також матеріали справи та наявні докази, які були досліджені судом, свідчать про те, що сільський голова ОСОБА_5 був обізнаний про наявність необхідності позивачки звільнитися із попереднього місця роботи та одержання там трудової книжки для її надання до Комунального закладу "Іванопільський ліцей" з метою оформлення поновлення на роботі на посаді директора ліцею.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 по поважній причині не мала можливості приступити до роботи 08 листопада 2023 року, оскільки не була звільнена із попереднього місця роботи, що є об`єктивними, незалежних від її волі обставинами, які повністю виключають вину останньої.

За приписами частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Також законодавцем передбачено, якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Приймаючи до уваги, що позивачка була поновлена на роботі на підставі судового рішення, а після цього наступного дня - 09 листопада 2023 року, знову звільнена, для здійснення розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу необхідно виходити із середньоденного заробітку, який був визначений у постанові Житомирського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року, а саме 1087,50 грн (а.с.6-10).

Приймаючи до уваги, що термін вимушеного прогулу із 10 листопада 2023 року по 05 листопада 2024 року (день ухвалення даного судового рішення) становить 258 робочих днів, то середній заробіток за весь час вимушеного прогулу обчислюється у сумі 280 575 грн (1087,50 х 258 роб дн.), який підлягає стягненню із відповідача 1, що є розпорядником коштів Комунального закладу «Іванопільський ліцей» Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області.

Внаслідок порушення трудових прав, позивач просить стягнути із відповідача у відшкодування заподіяної моральної шкоди 50 000 грн.

По даному питанню колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначено як один із способів захисту цивільних прав та інтересів.

У відповідності до положень статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Статтею 237-1 КЗпП передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, коли порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (з наступними змінами та доповненнями) зазначив, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок відшкодувати моральну (немайнову) шкоду покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Статтею 237-1 КЗпП передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться в разі, коли порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків або змушує докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 січня 2024 року у справі № 708/447/23 (провадження № 61-12162св23) зазначив, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не забезпечується самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати (див. постанову Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12, від 14 грудня 2016 року у справі № 428/7002/14-ц та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 640/14909/16-ц (провадження № 61-20666св18).

Колегія суддів вважає, що незаконним звільненням позивачці завдано моральної шкоди, яка полягає у моральних стражданнях внаслідок порушення трудових прав, втрати ОСОБА_1 нормальних життєвих зв`язків і необхідності докласти додаткових зусиль для організації свого життя та тривалого (із травня 2021 року) захисту порушеного права у судах. Тому, розмір компенсації моральної шкоди, який відповідає засадам розумності та справедливості, повинен становити 5 000,00 грн.

Згідно частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, проаналізувавши зібрані по справі докази та встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги підлягають до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанціїу відповідності до положень частини 1 статті 376 ЦПК України - скасуванню, із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до положень частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

За приписами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 даної статті передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 6 статті 141 ЦПК України).

Згідно положень частини 1 статті 382 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції у постанові, зокрема вирішує питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Таким чином, враховуючи часткове задоволення позову та апеляційної скарги, ізКраснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 1556,372 грн судового збору.

Крім того, відповідно довимог частини 6 статті 141 ЦПК України, враховуючи, що позивач звільнена від справи судового збору за вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку, також із Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 3879,35 грн за подання позовної заяви та 5819,02 грн за подання апеляційної скарги, на загальну суму 9698,37 грн.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та її представника Іванцова Олексія Віталійовича задовольнити частково.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 26 квітня 2024 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області № 112/06-04 від 09 листопада 2023 року про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунального закладу «Іванопільський ліцей» Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Комунального закладу «Іванопільський ліцей» Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області із 10 листопада 2023 року.

Стягнути із Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 280 575 грн, 5000 грн у відшкодування заподіяної моральної шкоди та 1556,72 грн судового збору.

Стягнути із Краснопільської сільської ради Бердичівського району Житомирської області в дохід держави судовий збір у розмірі 3879,35 грн за подання позову до суду першої інстанції та 5819 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений: 08 листопада 2024 року.